Постанова

від 08.08.2024 по справі 911/1681/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1681/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Блохіна В. Ю.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

відповідача 3 - не з`явився

відповідача 4 - Варес М. О.

відповідача 5 - не з`явився

відповідача 6 - не з`явився

відповідача 7 - не з`явився

третьої особи 1 - не з`явився

третьої особи 2 - не з`явився

третьої особи 3 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (головуючий - Коротун О. М., судді Сулім В. В., Майданевич А. Г.)

та рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 (суддя - Карпечкін Т. П.)

у справі № 911/1681/22

за позовом ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндастрі Лтд", 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси"

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) ОСОБА_7 , 2) ОСОБА_8 , 3) ОСОБА_9

про визнання недійсним правочину, витребування часток у статутному капіталі

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндастрі Лтд" (відповідач 3), ОСОБА_4 (відповідач 4), ОСОБА_5 (відповідач 5), ОСОБА_6 (відповідач 6), Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (відповідач 7) з вимогами про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" від 12.09.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будіндастрі ЛТД", що діє в інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 ;

- витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частки у розмірі 25% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що у грошовому еквіваленті складає 8 300,00 грн;

- витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частки у розмірі 25% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що у грошовому еквіваленті складає 8 300,00 грн;

- витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частки у розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що у грошовому еквіваленті складає 16 600,00 грн;

- визнання частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що у грошовому еквіваленті складає 33 200 грн, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визначення розміру часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" наступним чином: частка ОСОБА_1 становить 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що у грошовому еквіваленті складає 16 600,00 грн; частка ОСОБА_2 становить 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", що у грошовому еквіваленті складає - 16 600,00 грн. Всього статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (100%) складає 32 200,00 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна частка в розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", як спільне майно подружжя, вибула з володіння відповідача 1 без згоди на її відчуження позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано та не доведено ознак недобросовісності в діях набувачів майна, оскільки виходячи з відкритих даних ЄДР у них не було підстав сумніватись в правомірності правочинів. Набувачі майна, навіть при наявності окремих сумнівів, не можуть і не повинні бути достовірно обізнаними з особливостями подружнього життя позивача з відповідачем 1, тому аргументи позивача не доводять недобросовісності набувачів майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 змінено, викладено мотивувальну частину в редакції постанови.

6. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про відсутність її згоди на укладення спірного правочину відчуження частки, як підставу для задоволення її позову зазначивши, що аналіз норм чинного законодавства, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

7. Апеляційний господарський суд зазначив, що цивільним законодавством вимагається згода установника управління, тобто ОСОБА_2 , який таку надав. Натомість, як вбачається з матеріалів справи згода ОСОБА_1 на укладення договору управління майном (корпоративними правами) була отримана, що підтверджується п.9.4 укладеного договору (в якому зазначено, що укладення цього договору відбувається за згодою ОСОБА_1 , дружини установника управління, підпис якої на відповідній заяві засвідчено 09.06.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жукової Ю. В.

8. Суд апеляційної інстанції також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, відповідно до якої розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі, зважаючи на положення статей 116, 147 ЦК України, є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї.

9. При цьому суд зазначив, що доказів зворотного (що відповідач 1 діяв не в інтересах сім`ї) позивачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції доведено в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України не було. Відтак суд апеляційної інстанції відхилив такі доводи позивача, визначені як окрема підстава для задоволення позовних вимог у даній справі.

10. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважив, що між відповідачами наявні корпоративні спори, які розглядались в судах України. Так, в провадженні господарських судів перебувала справа № 911/2780/20 встановлені обставини у якій, в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, мають враховуватись під час розгляду цієї справи.

11. Апеляційний господарський суд, врахувавши приписи чинного законодавства, а також правові висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, які стосуються правової визначеності зауважив, що суть позову у цій справі фактично зводиться до перегляду обставин, які були встановлені судами, зокрема, у справі № 911/2780/20. Даний позов та апеляційна скарга ставлять під сумнів остаточні судові рішення у вказаній справі, що набрали законної сили. Водночас, при розгляді цієї справи позивач не спростувала висновки судів, викладені у наведених справах, а намагається довести неправомірність дій відповідачів, що передували встановленим у рішеннях обставин у справі № 911/2780/20 та доводи позивача направлені на перегляд остаточних судових рішень, ухвалених в інших господарських справах, правовідносини в яких є пов`язаними з правовідносинами у цій справі, що є недопустимим.

12. Також оцінивши дії позивача на відповідність, зокрема, критерію добросовісності суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач, перебуваючи (до 2021 року) у зареєстрованому шлюбі із відповідачем 1 мала бути обізнана про наявність корпоративних спорів між відповідачами щодо відчуження та розподілу часток у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси". Також апеляційний господарський суд зазначив, що позивач, звертаючись за захистом ніби-то лише своїх прав, фактично просить визначити розмір часток у статутному капіталі відносно колишнього чоловіка - ОСОБА_2 (відповідача 1).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

13. ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

14. У касаційній скарзі скаржниця не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржниця зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування частин другої, третьої статті 65 Сімейного Кодексу України та частини другої статті 369 Цивільного Кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 та постанові Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 308/2205/16-ц.

15. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1032, 1037 ЦК України, статей 2, 4 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у подібних правовідносинах.

16. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржниця зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Позиція інших учасників справи

17. Відповідач 4 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

18. Інші учасники не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. 26.11.2005 між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем 1 - ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, про що складено відповідний актовий запис за № 927.

20. 27.10.2021 Дарницьким районним судом м. Києва шлюб між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем 1 - ОСОБА_2 розірвано.

21. За час шлюбу позивач з відповідачем 1 набули у 2017 році у спільну сумісну власність, серед іншого, частку у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", номінальна вартість частки складає 33 200 грн.

22. Так, договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - договір купівлі-продажу 1), укладеним 12.09.2019 між відповідачем 3 (ТОВ "Будіндастрі Лтд", продавець), який діяв в інтересах відповідача 1 (на підставі договору управління майном (корпоративними правами), укладеним 03.10.2017 між відповідачем 1 (установник управління) та відповідачем 3 (управитель) (далі - договір управління), та відповідачем 2 (покупець).

23. Разом з цим, актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - акт 1), складеним 12.09.2019 на виконання договору купівлі-продажу 1, відповідачем 3, який діє в інтересах відповідача 1 на підставі договору управління, та відповідачем 2, згідно з умовами якого відповідач 3 передав, а відповідач 2 прийняв частку в розмірі 100% статутного капіталу Товариства, номінальною вартістю 33 200 грн.

24. 13.09.2019 на підставі акта 1 державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області Іванютою І. В. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено реєстраційну дію № 13271070034001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", згідно якої внесено наступні відомості про учасників (власників) Товариства, а саме відповідача 2 з часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, що у грошовому еквіваленті складає 32 000,00 грн.

25. Після відчуження відповідачем 1 частки в розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" відповідачу 2, відбулись наступні переходи права власності на спірну частку у статутному капіталі Товариства та відповідно зміни у складі учасників Товариства, які, на думку позивача, є неправомірними і порушують її права та інтереси.

26. Так, через 12 днів після укладання відповідачем 3, який діяв в інтересах відповідача 1, та відповідачем 2 договору купівлі-продажу 1, останнім 24.09.2019 відчужено спірну частку у статутному капіталі Товариства ОСОБА_10 (третій особі 1), який являється двоюрідним братом відповідача 1, шляхом укладання з ним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - договір купівлі-продажу 2) та, відповідно, складання того ж дня акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - акт 2). 25.09.2019 на підставі акта 2 державним реєстратором Броварської районної державної адміністрації Київської області Василенко Л. В. у ЄДР вчинено реєстраційну дію № 13271070034001067 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", згідно якої внесено наступні відомості про учасників (власників) Товариства, а саме ОСОБА_10 з часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, що у грошовому еквіваленті складає 32 000,00 грн.

27. В подальшому 10.03.2020 ОСОБА_10 відчужив спірну частку у статутному капіталі Товариства ОСОБА_8 шляхом укладання з нею договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - договір купівлі-продажу 3) та, відповідно, складання того ж дня акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - акт 3). 13.03.2020 на підставі акта 3 державним реєстратором Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області Рудик Ю. І. у ЄДР вчинено реєстраційну дію № 13271070039001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", згідно якої внесено наступні відомості про учасників (власників) Товариства, а саме ОСОБА_8 з часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, що у грошовому еквіваленті складає 32 000,00 грн.

28. 18.08.2020 ОСОБА_8 відчужила спірну частку у статутному капіталі Товариства ОСОБА_4 (відповідач 4) в розмірі 12,5%, ОСОБА_5 (відповідач 5) - 12,5%, ОСОБА_6 (відповідач 6) - 25% та ОСОБА_9 (третя особа 3) - 50% шляхом укладання з ними договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - Договори купівлі-продажу - 4 - 7) та, відповідно, складанням того ж дня актів приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" (далі - акти 4-7). 14.09.2020 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т. О. у ЄДР вчинено реєстраційну дію № 1003271070051001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", згідно якої внесено наступні відомості про учасників (власників) Товариства, а саме відповідачі 4 та 5 - по 12,5%, що у грошовому еквіваленті складає по 4 150,00 грн, відповідач 6 - 25%, що у грошовому еквіваленті складає 8 300,00 грн та ОСОБА_9 - 50%, що у грошовому еквіваленті складає 16 600,00 грн.

29. 01.08.2022 державним реєстратором Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Захарченко Л. М. на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі № 911/2780/20 у ЄДР вчинено реєстраційну дію № 1003271070059001067 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", згідно якої внесено наступні відомості про учасників (власників) Товариства, а саме відповідачі 4 та 5 по 25%, що у грошовому еквіваленті складає по 8 300,00 грн, відповідач 6 - 50%, що у грошовому еквіваленті складає по 16 600,00 грн.

30. Таким чином, спірна частка в розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" належить відповідачам 4-6 (відповідачам 4 та 5 - по 25%, а відповідачу-6 - 50%).

31. Оскільки, спірна частка в розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" вибула поза волею позивача та договір купівлі-продажу 1 підлягає визнанню недійсним, позивач просить витребувати частку з чужого незаконного володіння відповідачів 4-6. При цьому, вважає, що не є необхідним визнання недійсним послідуючих за договором купівлі-продажу 1 правочинів та скасування реєстраційних дій.

Позиція Верховного Суду

32. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

34. Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення оскаржуваного договору), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

35. Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із частиною 6 цієї норми, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

36. Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

37. Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна, документів, що посвідчують відповідне право, рішень загальних зборів, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

38. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

39. У статті 60 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

40. Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

41. Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

42. Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

43. За змістом пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

44. Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

45. За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

46. Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

47. За змістом частини першої статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику.

48. Отже, якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

49. Аналіз наведених положень закону, зокрема частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства, дозволяє дійти висновку про те, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

50. Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Положення частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України з урахуванням пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.

Такі висновки Верховного Суду викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

51. Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

52. Так, відхиляючи доводи позивача про ненадання нею згоди відповідачу 1 на відчуження частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 12.09.2019, суд апеляційної інстанції зауважив, що в судових засіданнях адвокатом позивача було зазначено, що обставини підписання 09.06.2017 заяви (посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Ю. В., зареєстрована в реєстрі за № 2318) позивач не може ані спростувати, ані підтвердити.

53. При цьому, суди попередніх інстанцій виснували, що цивільним законодавством вимагається згода установника управління, тобто ОСОБА_2 , який таку надав. При цьому, як вбачається з матеріалів справи згода ОСОБА_1 на укладення договору управління майном (корпоративними правами) була отримана, що підтверджується п.9.4. укладеного договору (в якому зазначено, що укладення цього договору відбувається за згодою ОСОБА_1 , дружини установника управління, підпис якої на відповідній заяві засвідчено 09.06.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жукової Ю. В.).

54. Звідси суди дійшли висновку про надання позивачем згоди відповідачу 1 на укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

55. Верховний Суд погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що такі узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 та від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 та постанові Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 308/2205/16-ц, про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі.

56. Разом з цим, Суд зазначає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 308/2205/16-ц є частково неактуальними з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справ № 916/2813/18.

57. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

58. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

59. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

60. Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановив, що між відповідачами наявні корпоративні спори, які розглядались в судах України.

61. Так, апеляційним господарським судом було встановлено, що в провадженні господарських судів перебувала справа № 911/2780/20 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення єдиного учасника ТОВ "Регіональні ресурси" № 28/08-20 від 04.09.2020, підписаного ОСОБА_8 ; скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) № 1003271070041001067 про ТОВ "Регіональні ресурси", внесеного 04.09.2020 об 11:51:08 державним реєстратором Фастівської районної державної адміністрації Загоруйко Я. О.; скасування запису в ЄДР про виправлення помилок № 1003277770042001067, внесеного 04.09.2020 об 11:59:10 державним реєстратором Фастівської районної державної адміністрації Загоруйко Я. О.; визнання недійсним правочину з передачі ОСОБА_8 частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" на користь ОСОБА_9 в розмірі 100% статутного капіталу, про що складено акт приймання-передачі частки в статутному капіталі від 04.09.2020; скасування запису в ЄДР № 1003271070043001067 про ТОВ "«Регіональні ресурси", внесеного 05.09.2020 о 12:45:05 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В.; визнання недійсним рішення учасника ТОВ "Регіональні ресурси" № 07/09-20 від 07.09.2020, підписаного ОСОБА_9 , щодо збільшення розміру статутного капіталу, затвердження розміру частки та статуту в новій редакції; визнання недійсним статуту ТОВ "Регіональні ресурси", затвердженого рішенням учасника ТОВ "Регіональні ресурси" № є07/09-20 від 07.09.2020; скасування запису в ЄДР про ТОВ "Регіональні ресурси", внесеного приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. 08.09.2020 о 12:31:42 (внесення зміни до відомостей про юридичну особу); скасування запису в ЄДР № 1003271070044001067 про ТОВ "Регіональні ресурси", внесеного приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. 08.09.2020 о 13:33:21 (внесення зміни до відомостей про юридичну особу); скасування запису в ЄДР № 1003277770045001067 про ТОВ "Регіональні ресурси", внесеного приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. 08.09.2020 о 13:59:16 (виправлення помилок); визначення розміру статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси" - 33 200,00 грн; скасування запису в ЄДР № 1003271070046001067 про ТОВ "Регіональні ресурси", внесеного приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. 12.09.2020 о 15:08:57 про учасника товариства; витребування від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 частки в розмірі 12,5% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси"; витребування від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 частки в розмірі 12,5% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси"; витребування від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 частки в розмірі 25% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси"; переведення на ОСОБА_12 прав покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , в розмірі 12,5% статутного капіталу; переведення на ОСОБА_5 прав покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , в розмірі 12,5% статутного капіталу; переведення на ОСОБА_6 прав покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , в розмірі 25% статутного капіталу; визначення розміру часток в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" наступним чином: 1) частка ОСОБА_4 - 25% статутного капіталу, що становить 8 300,00 грн; 2) частка ОСОБА_13 - 25% статутного капіталу, що становить 8 300,00 грн; 3) частка ОСОБА_6 - 50% статутного капіталу, що становить 16 600,00 грн, всього статутний капітал (100%) - 33 200,00 грн.

62. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.09.2021 у справі № 911/2780/20 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

63. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі № 911/2780/20 частково скасовано рішення місцевого господарського суду та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково та викладено резолютивну частину рішення у редакції цієї постанови: "Позов задоволено частково: визначено розмір статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси" - 33 200,00 грн; витребувано від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_4 частку в розмірі 12,5% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси"; витребувано від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_5 частку в розмірі 12,5% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси"; витребувано від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 частку в розмірі 25% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси"; переведено на ОСОБА_4 права покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в розмірі 12,5% статутного капіталу; переведено на ОСОБА_5 права покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в розмірі 12,5% статутного капіталу; переведено на ОСОБА_6 права покупця частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в розмірі 25% статутного капіталу; визначено розмір часток у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси» наступним чином: частка ОСОБА_4 - 25 % статутного капіталу, що становить 8 300,00 грн; частка ОСОБА_5 - 25% статутного капіталу, що становить 8 300,00 грн; частка ОСОБА_6 - 50% статутного капіталу, що становить 16 600,00 грн, всього статутний капітал (100%) - 33 200,00 грн". В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

64. Постановою Верховного Суду від 08.08.2022 у справі № 911/2780/20 залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022.

65. Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду вказаної справи судами було встановлено наступні обставини:

"18 серпня 2020 року ОСОБА_8 , як власником частки в розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси", укладено договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі цього товариства з позивачами - ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Умовами зазначених договорів передбачено, що ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" у наступних розмірах: ОСОБА_6 - 25% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті складає 8 300,00 грн; ОСОБА_4 - 12,5% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті складає 4 150,00 грн; ОСОБА_5 - 12,5% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті складає 4 150,00 грн.

18 серпня 2020 року ОСОБА_8 решту 50% розміру частки в статутному капіталі товариства, що в грошовому еквіваленті складає 16 600,00 грн, відчужила на користь ОСОБА_9 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 18.08.2020.

Судами встановлено, що всі укладені правочини від 18.08.2020 є аналогічними за своїми умовами та передбачають перехід всіх прав та обов`язків учасника товариства в день їх укладення, що визначено пунктами 4 договорів.

18 серпня 2020 року між ОСОБА_8 , позивачами та ОСОБА_9 підписано акти приймання-передачі часток в статутному капіталі, відповідно до яких ОСОБА_8 передала, а позивачі і ОСОБА_9 прийняли відповідні частки в статутному капіталі товариства у передбачених договорами розмірах. Справжність підписів ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на актах приймання-передачі засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г.

18 серпня 2020 року ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 підписано рішення загальних зборів (єдиного учасника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" № 1 від 18.08.2020, відповідно до якого у зв`язку з відчуженням ОСОБА_8 часток в статутному капіталі на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вказані особи були включені до складу учасників товариства, а відповідно ОСОБА_8 виключена зі складу його учасників. Цим же рішенням розподілено частки в статутному капіталі товариства наступним чином: ОСОБА_9 - 50%, ОСОБА_6 - 25%, ОСОБА_4 - 12,5%, ОСОБА_5 - 12,5%. Справжність підписів осіб на рішенні № 1 від 18.08.2020 засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г.

ОСОБА_8 04.09.2020 підписала рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" № 28/08-20 про зміну керівника. Відповідні відомості на підставі вказаного рішення від 04.09.2020 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором Фастівської районної державної адміністрації Загоруйко Я. О. (записи № 1003271070041001067 та № 1003277770042001067 від 04.09.2020).

04 вересня 2020 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підписано акт приймання-передачі частки в статутному капіталі, відповідно до якого ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_9 прийняла частку в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси". На підставі вказаного акта приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. 05.09.2020 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру за № 1003271070043001067.

Зазначений акт складено на виконання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 05.05.2020, копію якого долучено до матеріалів справи. Відповідно до п.3.1 вказаного договору купівлі-продажу від 05.05.2020 право власності на частку, яка є предметом договору у відповідності до його умов, переходить від продавця ( ОСОБА_8 ) до покупця ( ОСОБА_9 ) після підписання акта приймання-передачі частки.

07 вересня 2020 року ОСОБА_9 підписано рішення учасника ТОВ "Регіональні ресурси" № 07/09-20, відповідно до змісту якого вона, діючи як єдиний учасник товариства, вирішила збільшити розмір статутного капіталу з 33 200,00 грн до 175 000,00 грн. У рішенні зазначено, що розмір частки єдиного учасника товариства ОСОБА_9 у статутному капіталі після сплати нею додаткового вкладу до статутного капіталу товариства становить 175 000,00 грн, що складає 100% статутного капіталу товариства. Також, зазначеним рішенням затверджено статут ТОВ "Регіональні ресурси" у новій редакції. На підставі рішення № 07/09-20 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. 08.09.2020 внесено записи про зміни до відомостей Єдиного державного реєстру про юридичну особу № 1003271070044001067 та № 1003277770045001067.

12 вересня 2020 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 підписано акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", відповідно до змісту якого ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_11 прийняла частку товариства в розмірі 100% статутного капіталу. Зазначений акт складено на виконання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 10.09.2020, копію якого долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п.3.1 вказаного договору право власності на частку, яка є предметом договору у відповідності до його умов, переходить від продавця до покупця після підписання акта приймання-передачі частки. Пунктом 2.1 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що частка в розмірі 100% статутного капіталу товариства продається за ціною 175 000,00 грн.

На підставі вказаного акта від 12.09.2020 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Іщук І. В. внесено запис до Єдиного державного реєстру за № 1003271070046001067 про учасника ТОВ "Регіональні ресурси" ОСОБА_11 .

У вересні 2020 року ОСОБА_9 зверталася до Господарського суду Київської області з позовними заявами до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.08.2020. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі № 911/2797/20 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_8 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 18.08.2020. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2021 у справі № 911/2787/20 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 18.08.2020. Рішенням Господарського суду Київської області від 24.02.2021 у справі № 911/2796/20 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 18.08.2020.

66. Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені в судових рішеннях у справі № 911/2780/20 мають враховуватись під час розгляду цієї справи.

67. Разом з цим, апеляційний господарський суд зазначив, що суть позову у цій справі фактично зводиться до перегляду обставин, які були встановлені судами, зокрема, у справі № 911/2780/20. Даний позов та апеляційна скарга ставлять під сумнів остаточні судові рішення у вказаній справі № 911/2780/20, що набрали законної сили. Водночас, при розгляді цієї справи позивач не спростувала висновки судів, викладених у наведених справах, а намагається довести неправомірність дій відповідачів, що передували встановленим у рішеннях обставин у справі № 911/2780/20 та доводи позивача направлені на перегляд остаточних судових рішень, ухвалених в інших господарських справах, правовідносини в яких є пов?язаними з правовідносинами у цій справі, що є недопустимим.

68. Так Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

69. Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

70. За змістом пункту 1 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

71. Як зазначив Конституційний Суд України в абзаці 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та в абзаці 1 підпункту 2.1. пункту 2 мотивувальної частини рішення від 31.03.2015 № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

72. Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).

73. Отже, правова визначеність гарантує, що однакові відносини, які склались в один і той же проміжок часу, не будуть врегульовані у різний спосіб.

74. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц зазначила про те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

75. Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

76. Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

77. Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

78. Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява № 28342/95).

79. Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Європейський суд з прав людини у рішенні від 25.11.2021 у справі "ЦЕНТР "УКРАСА" проти України" (заява № 2836/10) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що судові рішення у провадженні № 15/140 фактично нівелювали результати провадження № 12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності.

80. Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач, перебуваючи (до 2021 року) у зареєстрованому шлюбі із відповідачем 1 мала бути обізнана про наявність корпоративних спорів між відповідачами щодо відчуження та розподілу часток у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси". В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач, звертаючись за захистом ніби-то лише своїх прав, фактично просить визначити розмір часток у статутному капіталі відносно колишнього чоловіка - ОСОБА_2 .

81. Так з цього приводу Верховний Суд звертає увагу, що здійснюючи тлумачення статті 13 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 дійшла висновку про те, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч.2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК України не суперечать ч.2 ст.58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису ч.3 ст.13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч.1 ст.68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч.3 ст.13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

82. З огляду на наведене вище Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду у цій справі, наведеним у пунктах 68 та 81 цієї постанови та зазначає, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань на спростування вказаних висновків.

83. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

84. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

85. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

86. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

87. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 16 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволенні позову.

88. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

89. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

90. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

91. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

92. Щодо інших заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

93. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

94. У свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на нього посилається скаржник у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

95. Таким чином, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

96. За таких обставин, оскільки Судом визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України вже визнані необґрунтованими, тому і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у Суду також відсутні.

97. Щодо іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.

98. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

99. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

100. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

101. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

102. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи

103. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

104. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

105. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

106. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

107. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

108. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

109. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

110. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

111. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

112. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 (в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024) і постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 - без змін.

Розподіл судових витрат

113. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2023 у справі № 911/1681/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй