Постанова

від 31.07.2024 по справі 2-2082/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 2-2082/11

провадження № 61-7865св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів:Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» кошти у розмірі 377 916,72 грн, державне мито - 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 120,00 грн.

Звернено стягнення на земельну ділянку площею 0,1499 га, кадастровий номер 3222484201:01:003:0012; земельну ділянку площею 0,1573 га, кадастровий номер 3222484201:01:003:0013, які знаходяться на АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації шляхом продажу заставленого майна з прилюдних торгів та направлення виручених грошових коштів на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Брокбізнесбанк».

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, наявності кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа № 2-2082/11 знищена за закінченням строку зберігання, тому дослідити матеріали справи неможливо, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів поважності неявки в судові засідання. Оскільки підставами скасування заочного рішення є поважність неявки у судове засідання відповідача та наявність істотних доказів у справі в обґрунтування заперечень проти вимог позивача, то за відсутності зазначених у їх сукупності обставин, немає правових підстав для скасування заочного рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернено заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується обізнаність ОСОБА_1 з грудня 2013 року про суть заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року, що спростовує його твердження, викладені у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі, що йому не було відомо про судове рішення до вересня 2021 року. Отже, подання апеляційної скарги на рішення суду через 10 років (за умови, що стороні було відомо про нього заздалегідь) є зловживанням процесуальними правами, що спрямоване виключно на перешкоджання виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, просить її скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень через чотири роки з дати його ухвалення.

Доказів, які б свідчили про факт отримання ним копії оскаржуваного судового рішення від 15 вересня 2011 року, немає.

Суд апеляційної інстанції після відновлення втраченого судового провадження змінив свою позицію та дійшов висновку, що ОСОБА_1 знав про зміст оскаржуваного заочного судового рішення, поклавши в основу ту обставину, що під час вирішення судом першої інстанції питання про відновлення втраченого судового провадження представник ОСОБА_1 подав копію позовної заяви та ОСОБА_1 нібито брав участь у виконавчих діях. Проте суд апеляційної інстанції не врахував те, що надана суду копія позовної заяви була адресована Солом`янському районному суду м. Києва та суд першої інстанції її не відновив.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14 червня 2010 року позов ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом було залишено без розгляду за заявою представника позивача про залишення позову без розгляду, у зв`язку з вирішенням спору в позасудовому порядку (справа № 2-1425-1/10).

Отже, саме під час розгляду справи Солом`янським районним судом міста Києва Нагорний С. А. отримав копію позовної заяви банку, яка була надана суду разом з додатками під час вирішення питання про відновлення втраченого (знищеного) судового провадження. Ніяких процесуальних документів, в тому числі й копії заочного рішення суду від 15 вересня 2011 року, під час розгляду справи Києво-Святошинським районним судом Київської області він не отримував.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 756/11081/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанціїнорм процесуального права, а саме: обмеження його права у доступі до суду, не врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 645/5557/16, провадження № 61-7675св20, від 28 жовтня 2020 року у справі № 2-4036/11, провадження

№ 61-21448св19, від 15 квітня 2020 року у справі № 760/11781/16, провадження № 61-46818св18, від 15 травня 2018 року у справі № 822/3633/17, провадження № К/9901/49254/18, від 15 липня 2019 року у справі № 329/410/18, провадження № К/9901/68635/18, від 06 вересня 2022 року у справі № 160/16980/20, провадження № К/990/13308/22, від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, провадження № К/9901/30419/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 909/541/19, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, провадження № К/9901/35167/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, провадження № К/9901/8023/21, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, провадження № 61-17037св19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» кошти у розмірі 377 916,72 грн, державне мито - 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 120,00 грн.

Звернено стягнення на земельну ділянку площею 0,1499 га, кадастровий номер 3222484201:01:003:0012; земельну ділянку площею 0,1573 га, кадастровий номер 3222484201:01:003:0013, які знаходяться на АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації шляхом продажу заставленого майна з прилюдних торгів та направлення виручених грошових коштів на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Брокбізнесбанк».

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року, 06 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року витребувано матеріали справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Вирішення питання про відкриття апеляційного провадження відкладено до отримання судом апеляційної інстанції матеріалів цивільної справи.

10 листопада 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли матеріали справи № 2-2082/11, в якій є: заява про перегляд заочного рішення; копія заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року; довідка про знищення справи за закінченням терміну зберігання; процесуальні ухвали суду та ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області про відмову у перегляді заочного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано подати заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року.

15 грудня 2022 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання заявника про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року матеріали справи за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року повернено Києво-Святошинському районному суду Київської області для вирішення питання про відновлення знищеного судового провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-2082/11 за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

20 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли матеріали справи № 2-2082/11, що дає підстави для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має забезпечуватися справедливими судовими процедурами, оскільки кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 року судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Порядок оскарження рішення суду у справі, що переглядається, визначений пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 року, є винятком із загального правила та застосовується лише до судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК України 2004 року.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 228 ЦПК України 2004 року), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 294 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах відповідно до процесуального законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.

У питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог. Такий висновок сформований з урахуванням того, що у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункти 41-42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року, справа № 756/11081/20, провадження № 14-25цс24).

Верховний Суд оцінює доводи касаційної скарги з огляду на те, чи у цій справі обмежене право ОСОБА_1 на доступ до суду та чи дотримано принцип пропорційності як складових елементів принципу верховенства права.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

У рішенні Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) Конституційний Суд України вважає, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов`язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду, з метою захисту порушеного чи невизнаного права, яке на думку особи, яка звертається до суду, є порушеним.

Право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94, пункт 36).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення у справах «Мушта проти України», заява № 8863/06, п. 37; «Kreuz v. Poland», заява № 28249/95, пункт 53; «Golder v. the United Kingdom», заява № 4451/70, пункт 38, «Stanev v. Bulgaria», заява № 36760/06, пункти 229-230).

У справі «Вієру проти Республіки Молдова» («Vieru v Republic of Moldova», заява № 25763/10, пункт 14) ЄСПЛ постановив, що рішення про перегляд остаточних рішень повинні відповідати законодавчим критеріям і зловживання такою процедурою цілком може суперечити Конвенції. Завдання суду полягає у визначенні того, чи застосовувалася ця процедура у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції, і таким чином забезпечувалося дотримання принципу правової визначеності.

У цій справі Київський апеляційний суд ухвалою від 21 листопада 2022 року надав строк для усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Зокрема, суд зазначив, що останнім днем строку для подання апеляційної скарги на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року є 19 серпня 2022 року. Проте апеляційна скарга подана 06 вересня 2022 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, при цьому заявник не порушує питання про поновлення цього строку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернено заявнику.

З`ясувавши обставини щодо оскарження ОСОБА_1 заочного рішення, взявши до уваги матеріали відновленого втраченого провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обізнаність ОСОБА_1 з грудня 2013 року про суть заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року, що спростовує його твердження, викладені у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі, що йому до вересня 2021 року не було відомо про судове рішення. Подання апеляційної скарги на рішення суду через 10 років (за умови, що стороні було відомо про нього заздалегідь) є зловживанням процесуальними правами, направленим виключно на перешкоджання виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання.

Верховний Суд керується тим, що встановлення в цивільному процесуальному законодавстві вимог до форми й змісту позовної заяви, порядку звернення до суду за судовим захистом, вимоги щодо необхідності дотримання правил юрисдикції, строків оскарження тощо є легітимними обмеженнями права на доступ до суду, що спрямовані на забезпечення належного здійснення судочинства в цивільних справах.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він керувався строками оскарження заочного рішення в апеляційному порядку, які роз`яснив суд першої інстанції в ухвалі, а саме на підставі норм ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року, тобто чинними на час подання апеляційної скарги.

Щодо цих доводів касаційної скарги, то Верховний Суд зазначає, що ЄСПЛ у справах проти України встановлював порушення доступу до суду через неправильне застосування правил вирахування строків у цивільному судочинстві (Berezovskiye v. Ukraine. № 22289/08. 7 November 2019, Kravchenko v. Ukraine. № 46673/06, 30 June 2016 року.

Проте у цій справі суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу заявника не через неправильне застосування правил вирахування строків апеляційного оскарження заочного рішення у справі, а через зловживання процесуальними правами, оскільки з грудня 2013 року він знав про заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року.

На запит суду першої інстанції Вишневим відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) була надана копія матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 108-124).

З копії матеріалів виконавчого провадження випливає, що 16 травня 2012 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Желінська Н. В. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2082, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 05 жовтня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 379 736,72 грн (т. 2, а. с. 110).

Надалі державними виконавцями проводились виконавчі дії, зокрема, щодо арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, опису майна тощо

У листопаді 2013 року Відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області направив ОСОБА_1 повідомлення про вартість арештованого майна (земельні ділянки, на які звернено стягнення заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року) (т. 2, а. с. 123).

18 грудня 2013 року ОСОБА_1 подав заяву, яка зареєстрована 19 грудня 2013 року за вх. № 11989/02-20, до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, у якій він зазначав про перебування у виконавчій службі виконавчого листа про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» у розмірі 379 736,72 грн шляхом звернення стягнення на нерухоме майно (земельні ділянки), однак заперечив щодо визначення їх вартості та просив провести рецензування звіту про оцінку майна (т. 2, а. с. 124).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з грудня 2013 року ОСОБА_1 знав про розгляд цієї справи.

Верховний Суд керується тим, що право на повернення апеляційної скарги передбачене законом - стаття 44 ЦПК України, а метою повернення апеляційної скарги на заочне рішення є зловживання правом на оскарження судового рішення.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Науменко проти України» (заява № 41984/98, пункт 53) правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (див.: ухвала Великої Палати Верховного Суду від 09 серпня 2019 року, справа № 906/142/18, провадження № 12-109гс19).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише в чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій та дій інших учасників справи.

У цій справі ОСОБА_1 (відповідач у справі) оскаржив заочне рішення в особливому порядку для відповідача під час його виконання у примусовому порядку, через 10 років з дати постановлення заочного рішення, а після залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду подав апеляційну скаргу.

З огляду на вказані обставини Верховний Суд зазначає, що виконавче провадження було відкрито та мало розвиток, ОСОБА_1 знав про примусове виконання рішення суду, не оскаржував заочне рішення суду, а навпаки вчиняв дії у виконавчому провадженні, зокрема просив провести рецензування звіту про оцінку майна, а тому оскарження рішення під час його примусового виконання через тривалий час після його ухвалення є порушенням принципу res judicata.

Верховний Суд також зазначає, що з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо оскарження заявником заочного рішення у спеціально встановленому порядку для відповідача та в апеляційному порядку існувало розумне й пропорційне співвідношення між поверненням апеляційної скарги (обмеженням права на апеляційне оскарження) та легітимною метою, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтував поважність причин для оскарження рішення в апеляційному порядку, незважаючи на те, що суд першої інстанції переглянув заочне рішення заявою ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не спростував висновки суду та докази у справі, що у грудні 2013 року особисто звертався до відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області щодо проведення рецензування звіту про оцінку майна (т. 2, а. с. 124).

Тому твердження ОСОБА_1 про те, що він дізнався про заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року лише під час розгляду справи Солом`янським районним судом міста Києва та отримав копію позовної заяви банку, яка була надана суду разом з додатками під час вирішення питання про відновлення втраченого (знищеного) судового провадження не відповідають матеріалам відновленого втраченого провадження у справі

№ 2-2082/11.

Крім того, повернення апеляційної скарги як обмеження права на доступ до апеляційного суду не суперечить сутності права на перегляд судового рішення, оскільки суд першої інстанції переглянув заочне рішення та залишив його без задоволення, керуючись тим, що підчас розгляду справи по суті ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився двічі, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, а також у заяві відсутні посилання на докази, які б мали істотне значення для справи та не були дослідженні судом під час ухвалення заочного рішення.

Суд також встановив, що справа № 2-2082/11 знищена за закінченням строку зберігання, тому дослідити матеріали справи неможливо, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів поважності неявки в судові засідання.

Таким чином, оскільки підставами скасування заочного рішення є поважність неявки в судове засідання відповідача та наявність істотних доказів у справі в обґрунтування заперечень проти вимог позивача, то за відсутності зазначених обставин у їх сукупності, у суду немає правових підстав для скасування заочного рішення.

Верховний Суд зазначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Ryabykh v. Russia» (Рябих проти Росії), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення (див. рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, п. 41, від 03 квітня 2008 року).

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Bellet v. France» (Белле проти Франції), «Ilhan v. Turkey» (Ільхан проти Туреччини), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України»).

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (рішення у справах «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», заява № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року).

У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

Після відновлення втраченого судового провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції, встановив зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, оскільки він звернувся із заявою про оскарження заочного рішення через надмірно тривалі строки (більше ніж через десять років) після ухвалення заочного рішення, не обґрунтувавши причини пропуску таких строків, знав про заочне рішення, дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги заявнику, вказавши про застосування принципу правової визначеності.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження замість того, щоб встановити чи отримував ОСОБА_1 копію оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції, перейшов до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що з грудня 2013 року ОСОБА_1 знав про заочне рішення від 15 вересня 2011 року, що підтверджується його заявою поданою до відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області 18 грудня 2013 року.

Ці обставини ОСОБА_1 не спростував, а доводи касаційної скарги зводяться до того, що він оскаржив заочне рішення відповідно до вимог ЦПК України 2017 року.

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не вказував, що ОСОБА_1 не має права оскаржити заочне рішення відповідно до 2017 року, а виходив з того, що подання апеляційної скарги на рішення суду через 10 років, враховуючи, що з грудня 2013 року ОСОБА_1 знав про заочне рішення від 15 вересня 2011 року, є зловживанням процесуальними правами, направленим виключно на перешкоджання виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2011 року, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання.

Таким чином, за встановлених обставин, немає значення відповідно до якої редакції норм ЦПК України ОСОБА_1 оскаржив заочне рішення в апеляційному порядку.

Тому доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки у цій справі суд апеляційної інстанції врахував обставини справи, ту обставину, що рішення виконується, а ОСОБА_1 18 грудня 2013 року особисто звернувся із заявою до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, у якій він зазначав про перебування у виконавчій службі виконавчого листа про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» у розмірі 379 736,72 грн шляхом звернення стягнення на нерухоме майно (земельні ділянки), однак заперечує щодо визначення їх вартості та просить провести рецензування звіту про оцінку майна.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що цим суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк