Рішення

від 05.08.2024 по справі 916/2945/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2945/23

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Петрової О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідачів:

- товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-лайн": Садаков К.І. на підставі довіреності;

- одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю "Синга шип": Ущаповський Р.В. на підставі ордеру;

- ОСОБА_1 : Ворошилова Д.Ю. на підставі ордеру;

Від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-лайн", одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю "Синга шип", ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору та акту, витребування частки, скасування рішення та поновлення запису, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ) звернувся до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-лайн" (далі по тексту - ТОВ "Рені-лайн"), одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю "Синга шип" (далі по тексту - ТОВ "Синга шип"), відповідно до якої позивач просив суд витребувати у ТОВ "Синга шип" частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, вартість якої становить 833 250 грн.; визнати протиправним рішення за №1005451070029000021, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В., про державну реєстрацію змін власника частки у розмірі 33,33%, яка належала ОСОБА_2 ; скасувати в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення №1005451070029000021 про державну реєстрацію змін власника частки у розмірі 33.33%, яка належала ОСОБА_2 ; поновити у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань право власності ОСОБА_2 на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_2 вказує, що з невідомих йому підстав він втратив частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн", яка наразі належить ТОВ "Синга шип". Позивачем наголошено, що будь-які договори про відчуження належної йому частки він не підписував, а також не надавав повноваження на підписання таких договорів від власного імені. Крім того, позивач стверджує, що відчуження частки було здійснено незважаючи на накладений на неї арешт у межах виконавчого провадження, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою від 13.07.2023 судом було повернуто заяву ОСОБА_2 про забезпечення доказів, підписану представником, без розгляду.

Ухвалою від 17.07.2023 судом було залишено позовну заяву ОСОБА_2 без руху.

Ухвалою від 31.07.2023 судом було відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення доказів.

Ухвалою від 31.07.2023 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження, провадження у справі зупинено на підставі ст. 228 ГПК України у зв`язку з направленням до уповноваженого органу Республіки Болгарія судового доручення на підставі Договору між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21.05.2004 про вручення ТОВ "Синга шип" судових документів.

25.08.2023 до суду від ТОВ "Рені-лайн" надійшов відзив на позовну заяву, по тексту якого відповідачем зазначено про відсутність у позовній заяві будь-яких вимог до ТОВ "Рені-лайн", а, отже, товариство є неналежним відповідачем за заявленим позовом, тому ОСОБА_2 слід відмовити у задоволенні вимог.

Ухвалою від 07.02.2024 провадження у даній справі було поновлено з метою проведення підготовчого засідання.

Ухвалою від 07.02.2024 до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ).

02.02.2024 до суду від ТОВ "Синга шип" надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні заявленого позивачем позову з підстав, зокрема, набуття частки у статутному капіталі у власність на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2023 та акту приймання-передачі частки.

07.02.2024 до суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких позивач, зокрема, зазначає, що за змістом додаткової угоди від 14.07.2021 до договору застави від 13.07.2021 сторонами була погоджена зміна вартості предмета застави, яка за оцінкою сторін складає 3 333 000,00 доларів США, а, отже, відчуження частки за ціною, яка нижче, ніж визначена договором застави з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, не відповідає вимогам закону.

Ухвалою від 07.02.2024 судом було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. документи, на підставі яких було здійснено відчуження належної ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33% та переоформлення цієї частки на користь ТОВ "Синга шип". Витребувані на підставі даної ухвали докази надійшли до суду 07.03.2024.

04.03.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо заявленого позову у задоволенні якого ОСОБА_1 просив суд відмовити.

06.03.2024 до суду від ОСОБА_2 надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд:

1) визнати недійсними договір від 20.06.2023 та акт від 20.06.2023 про передачу (продаж) ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, яка належала позивачу;

2) витребувати у ТОВ "Синга шип" на користь ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, вартість якої за статутними документами становить 833 250,00 грн.;

3) скасувати в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення за №1005451070029000021, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. про державну реєстрацію змін власника частки, яка знаходилася під обтяженням/заставою та під арештом;

4) поновити у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань право власності ОСОБА_3 на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%;

По тексту поданої заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_2 вказує, що після ознайомлення з відзивом на позовну заяву йому стало відомо про укладення договору від 20.06.2023 та підписання акту до нього, на підставі яких було звернуто стягнення на предмет забезпечувального обтяження (належну позивачу частку) шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження.

ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 були приховані обставини, які перешкоджали вчиненню договору купівлі-продажу від 20.06.2023, що свідчить про введення ТОВ "Синга шип", як набувача майна за даним договором, в оману. Крім того, позивач наполягає на вчиненні договору купівлі-продажу від 20.06.2023 з недотриманням норм чинного законодавства, а саме: статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним; на момент укладення договору вартість предмета застави не визначено у встановленому договором застави порядку, що є порушенням вимог ст. 19 Закону України «Про заставу»; дійсна вартість предмета застави складає більше 3 мільйонів доларів США, але частка була відчужена за значно меншою ціною. Позивачем також наголошується на укладенні ОСОБА_1 договору від імені ОСОБА_2 за відсутності наданих останнім повноважень, посилання на будь-які документи (довіреність, протокол тощо), які б надавали ОСОБА_1 право діяти від імені позивача у договорі відсутні.

Посилаючись на умови договору застави ОСОБА_2 зазначає, що заставодержатель, тобто ОСОБА_1 , мав можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави або отримати виконавчий напис. Разом з тим, позивач зазначає, що у період воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів забороняється. Таким чином, за твердженням позивача, мало місце незаконне відчуження частки у зв`язку з обранням ОСОБА_1 позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу на підставі приписів ст. ст.24, 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Крім того, позивач посилається на наявність численних спорів між учасниками даного судового процесу у судах загальної юрисдикції, які виникли з договору позики та договору застави частки у статутному капіталі.

ОСОБА_2 зазначає, що введення в Україні воєнного стану мало наслідком призупинення роботи валютного ринку, що, в свою чергу, є дуже зручним приводом для проведення неправомірних угод з майном власника.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Господарським судом було прийнято заяву про уточнення позовних вимог, яка фактично є заявою про зміну предмета позову, до розгляду оскільки вказана заява була подана ОСОБА_2 з дотриманням вимог ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Ухвалою від 06.03.2024 судом було задоволено клопотання ОСОБА_2 про зміну статусу третьої особи, залучено ОСОБА_1 до участі у дану справу в якості співвідповідача.

20.03.2024 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на уточнену позовну заяву, за змістом якого відповідач вказує, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики, він реалізував право на звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідач наголошує, що сторонами спірного договору є ТОВ "Синга шип" та позивач, а, отже, ОСОБА_1 не міг ввести покупця в оману. За переконанням відповідача, сторони визначили вартість (оцінили) предмет застави, а, отже, правові підстави для здійснення оцінки вартості предмета застави на момент продажу частки у статутному капіталі були відсутні. При цьому, відповідач вказує, що згідно з вимогами ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, а, отже, права позивача в результаті продажу частки не могли бути порушені.

ОСОБА_1 також наголошено, що договір купівлі-продажу укладений на підставі приписів ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та відповідно до умов договору застави. Позивач, укладаючи договір застави, був обізнаний з тим, що у всіх випадках, не передбачених чинним договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу» та іншими законодавчими актами, а також Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а, отже, як вказує відповідач, твердження позивача про нібито вихід за межі повноважень, наданих законом, не відповідають дійсності. Крім того, відповідач зазначає, що твердження позивача про відсутність доказів звернення ОСОБА_1 із заявою про намір переоформити частку у статутному капіталі спростовується матеріалами справи.

ОСОБА_1 також зазначає, що редакцією ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», чинною на дату укладення договору купівлі-продажу, передбачено можливість звернення стягнення на частку у статутному капіталі шляхом застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет застави.

20.03.2024 до суду від ТОВ "Синга шип" також надійшов відзив на уточнену позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зміст позиції ТОВ "Синга шип" в цілому відповідає правовій позиції ОСОБА_1

03.04.2024 до суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відзив ТОВ "Синга шип", з викладення доводів, які є тотожними доводам, викладеним по тексту уточненої позовної заяви.

Ухвалою від 03.04.2024 до участі у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 ).

16.04.2024 до суду від ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третьою особою повністю підтримується заявлений позов. Крім того, третьою особою зазначається, що спірний договір укладено з порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 19 Закону України «Про заставу» (не містить відомостей про розмір основного зобов`язання, відсотків, штрафних санкцій, вимоги про стягнення яких були задоволенні в результаті укладення договору купівлі-продажу). ОСОБА_3 також стверджує, що ОСОБА_1 має право на задоволення своїх вимог лише на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

У підготовчому засіданні 24.04.2024, яке було проведено за участю всіх учасників даного процесу, судом оголошено протокольну ухвалу, якою було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.05.2024 о 14:00 год.

13.05.2024 до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник не встигне прибути в судове засідання з поважних причин (участь у запланованій благодійній подорожі за межі України).

У судовому засіданні 20.05.2024 судом було задоволено заявлене представником позивача клопотання та оголошено перерву до 05.06.2024 о 15:00 год.

У судовому засіданні 05.06.2024, яке було проведено за участю всіх учасників даного процесу, суд перейшов до розгляду справи по суті; за результатами проведеного засідання судом було оголошено перерву до 05.07.2024 об 11:00 год.

01.07.2024 до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника у відпустці за межами України.

За результатами проведеного 05.07.2024 засідання судом було оголошено перерву до 22.07.2024 о 15:00 год.

22.07.2024 до суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав участі представника у слідчих розшукових заходах.

22.07.2024 до суду від представника ТОВ "Синга шип" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав участі представника у слідчих розшукових заходах.

У судовому засіданні 22.07.2024 судом було задоволено заявлене відповідачами клопотання та оголошено перерву до 29.07.2024 о 12:00 год.

29.07.2024 до суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою. Слід зазначити, що на підтвердження наданих у заяві обставин представником пізніше було залучено відповідні докази.

У судовому засіданні 29.07.2024 судом було задоволено заявлене представником ОСОБА_1 клопотання та оголошено перерву до 05.08.2024 об 11:30 год.

05.08.2024 до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з отриманням представником травми.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В процесі розгляду справи по суті представником позивача ОСОБА_4 двічі заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи (20.05.2024 та 05.07.2024), незважаючи на попередню узгодженість дат з усіма учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги третю неявку представника позивача, яка мала право взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, господарським судом було відмовлено у задоволенні заявленого представником клопотання та розглянуто спір по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

13.07.2021 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено договір позики, відповідно до п. 1 якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошову суму у розмірі 36 841 500,00 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладання цього договору дорівнює 1 350 000,00 доларів США зі строком повернення до 30.04.2022.

Згідно з п. 4.1 п. 4 договору позики від 13.07.2021 вся сума позики, розмір якої в національній валюті України (гривні) визначається шляхом помноження 1 350 000,00 доларів США до гривні, встановлений Національним банком України на день повернення коштів (із розрахунку вартості одного долара до гривні), повертається Позичальником не пізніше 30.04.2022.

Договір позики від 13.07.2021 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №940.

13.07.2021 між ОСОБА_1 (Заставодержатель) та ОСОБА_2 (Заставодавець) було укладено договір застави, відповідно до п. 1.1 якого Заставодавець передає Заставодержателю частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33% статутного капіталу цього товариства, яка дорівнює сумі 833 250,00 грн. Заставодавець є майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_3 (Позичальник), що випливають з договору позики від 13.07.2021, укладеного між вказаною особою та Заставодержателем. Учасниками ТОВ "Рені-лайн" є ТОВ "Торговий дім "Медіана" (ідентифікаційний код 38674842), яке володіє 66,67% статутного капіталу ТОВ "Рені-лайн" та ОСОБА_2 , який володіє 33,33% статутного капіталу. Частка в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 % сплачена ОСОБА_2 повністю та підтверджується свідоцтвом, виданим ТОВ "Рені-лайн" 12.05.2021.

Суть та розмір забезпечених заставою вимог полягає, зокрема, в наступному: повернення Заставодержателю отриманої Позичальником позики за договором позики від 13.07.2021 у розмірі 36 841 500,00 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладання цього договору дорівнює 1 350 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 30.04.2022 (п. 1.2 договору застави від 13.07.2021).

Згідно з п. п. 1.3, 1.4 договору застави від 13.07.2021 предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у сумі 833 250,00 грн. За наявності інших вимог до предмету застави, в тому числі, на підставі виконавчих документів, Заставодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог за договором позики за рахунок предмету застави.

Відповідно до пп. 2.1.1-2.1.5 п. 2.1 договору застави від 13.07.2021 Заставодавець зобов`язаний: не вчиняти будь-яких дій щодо припинення своїх прав на предмет застави та/або зменшення розміру своєї частки у статутному капіталі; не здійснювати відчуження, незалежно від способу (купівля-продаж, дарування, міна, відступлення, пожертва, тощо) своєї частки у статутному капіталі (корпоративних прав) на користь третіх осіб без згоди Заставодержателя; вживати заходів, необхідних для захисту предмету застави від посягань з боку третіх осіб; повідомляти Заставодержателя про будь-які прямі, або опосередковані зазіхання з боку третіх осіб на предмет застави, або вірогідність їх виникнення з наданням необхідних документів протягом одного дня з моменту, як Заставодавцю стане відомо про такі факти; передати Заставодержателю всю документацію, що стосується предмету застави, протягом одного робочого дня з моменту отримання відповідної вимоги Заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з пп. 2.5.2 п. 2.5 договору застави від 13.07.2021 Заставодержатель має право вимагати, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов`язання, в судовому порядку звернення стягнення на предмет застави, якщо Заставодавець не виконує п.п.2.1.1.-2.1.5. цього договору.

У разі порушення Заставодавцем зобов`язань, визначених п.п.2.1.1.-2.1.5. цього договору, та/або Позичальником умов договору позики, зазначених в п.1 цього договору, Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному п.п.2.5.2. цього договору (п. 3.1 договору застави від 13.07.2021).

Відповідно до п. 4.2 договору застави від 13.07.2021 право застави припиняється виконанням Позичальником забезпечених заставою зобов`язань за договором позики, а також в інших випадках, передбачених приписами ст. ст. 28, 29 Закону України "Про заставу" ст. 593 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. п. 5.1, 5.4 договору застави від 13.07.2021 врегульовано, що у всіх випадках, не передбачених чинним договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України "Про заставу" та іншими законодавчими актами. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Реалізація предмету застави, на яке звернуто стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду, або виконавчого напису нотаріуса (п. 5.5 договору застави від 13.07.2021).

Згідно з п. 6.5 договору застави від 13.07.2021 сторони погоджуються, що Заставодержатель реєструє, згідно з чинним законодавством України, обтяження частки у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ "Рені-лайн" заставою у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Договір застави від 13.07.2021 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №941.

14.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору застави від 13.07.2021, відповідно до п. 1.2 якої предмет застави за домовленістю сторін оцінюється ними у розмірі 3 333 000,00 доларів США.

14.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору позики від 13.07.2021, відповідно до п. 1.3 якої сума позики становить 1 350 000,00 доларів США надана у строк до 30.04.2022 та вважається незмінною у разі підтвердження Позичальником наявності документів на отримання суми еквівалентної сумі позики (шляхом продажу корпоративних прав, отримання кредиту тощо) у термін до 28.02.2022. В разі невиконання даної умови Позичальник сплачує додатково винагороду у розмірі 50 000 доларів США.

Додаткові угоди від 14.07.2021 до договору застави від 13.07.2021 та договору позики від 13.07.2021 були укладені у простій письмовій формі, тобто посвідчені нотаріально не були.

22.08.2022 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову НОМЕР_2 про накладення арешту на частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 08.12.2022 по справі №947/20290/22 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на частку у статутному капіталі (корпоративні права ) ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33% таким, що не підлягає виконанню було задоволено.

20.03.2023 ТОВ «Консалтінгова компанія «Бюро оцінки Стефанович» було складено звіт №2456/23 про оцінку ринкової вартості корпоративних прав ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, яка належить ОСОБА_2 , відповідно до якого вартість частки становить 141 768 400,00 грн.

09.05.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було зареєстровано звернення стягнення на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, яка належить ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №84636559 від 20.06.2023.

20.06.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було видано ОСОБА_1 свідоцтво, відповідно до якого нотаріусом посвідчено, що 09.05.2023 нею заяву ОСОБА_1 про обрання позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження з іншою особою-покупцем та внесення відомостей про звернення стягнення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було передано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку. Заява була повернута АТ «Укрпошта» 11.06.2023 за закінченням терміну зберігання.

20.06.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було видано ОСОБА_1 свідоцтво, відповідно до якого нотаріусом посвідчено, що 09.05.2023 директору ТОВ «Торговий дім «Медіана» було передано заяву ОСОБА_1 щодо наміру продати предмет забезпечувального обтяження - частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33% за ціною у розмірі 1 350 000,00 доларів США та пропозицію ТОВ «Торговий дім «Медіана» купити вищевказане майно або відмовитися від його купівлі шляхом подачі відповідної заяви органам нотаріату України.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 84638662 від 20.06.2023 вбачається, що публічне обтяження на частку у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» у розмірі 33,33%, накладене 22.08.2022 Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), було 20.06.2023 припинено на підставі постанови про повернення виконавчого документа НОМЕР_2 від 20.06.2023.

Крім того, відповідно до витягу №84636247 від 20.06.2023 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна будь-які обтяження майна ТОВ «Рені-лайн» відсутні.

20.06.2023 між ОСОБА_1 (Обтяжувач), який діяв від імені ОСОБА_2 (Боржник) на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та договору застави від 13.01.2021, посвідченого приватним нотаріусом за реєстровим №941, з однієї сторони, та ТОВ "Синга шип" (Покупець), з другої сторони, було укладено договір, відповідно до п. 1 якого Обтяжувач передає (продає), а Покупець приймає у власність (купує) частку в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, номінальною вартістю 833 250,00 грн., та сплачує за неї обумовлену грошову суму.

Згідно з п. 2 договору від 20.06.2023 продаж частки за домовленістю сторін вчиняється за ціною, що складає 1 350 000,00 доларів США, що еквівалентно 49 367 610,00 грн. за курсом НБУ станом на дату підписання цього договору, які Покупець зобов`язується сплатити у повному обсязі безготівковим способом в термін до 31.12.2023. Факт повного розрахунку буде підтверджуватися договором про повний розрахунок, посвідченим нотаріально, який буде невід`ємною частиною цього договору, та відповідними банківськими документами.

Пунктом 4 договору від 20.06.2023 встановлено, що Обтяжувач гарантує, зокрема, наступне: частка, що відчужується, нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, в іншій заставі чи під забороною (арештом) не перебуває, крім заборони, накладеної приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. на підставі договору застави від 13.07.2021, який забезпечував боргове зобов`язання, що виникло з договору позики від 13.07.2021; продаж частки відповідає інтересам та волевиявленню Обтяжувача.

Факт передачі частки в статутному капіталі товариства буде підтверджуватися відповідним актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 7 договору від 20.06.2023).

Договір купівлі-продажу частки від 20.06.2023 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за №585.

20.06.2023 між ОСОБА_1 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ТОВ "Синга шип" було підписано нотаріально посвідчений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн", відповідно до п. 1 якого ОСОБА_1 передав, а ТОВ "Синга шип" прийняло частку в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, номінальною вартістю 833 250,00 грн.

29.02.2024 між ОСОБА_1 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ТОВ "Синга шип" було укладено нотаріально посвідчений договір про повний розрахунок, відповідно до умов якого ТОВ "Синга шип" розрахувалось з ОСОБА_1 за придбану частку безготівковим способом.

На підтвердження факту перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 , ТОВ "Синга шип" було надано суду виписки по банківському рахунку за період з серпня по грудень 2023 року, а також довідку банку.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 13.09.2023 по справі №522/14718/22 клопотання ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду було задоволено, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб про звернення стягнення на предмет застави - залишено без розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 по справі №947/20290/22 клопотання ОСОБА_1 про відмову від апеляційної скарги було задоволено, апеляційне провадження на рішення Київського районного суду міста Одеси від 08.12.2022 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню закрито.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05.04.2024 по справі №522/18866/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору застави та додаткової угоди до договору застави було відмовлено. Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку та не набрало законної сили.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Предметом заявленого ОСОБА_2 до ТОВ "Рені-лайн", ТОВ "Синга шип", ОСОБА_1 позову є вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023 та акту до договору.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про витребування у ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33%, скасування рішення та поновлення запису, які є похідними та задоволення яких напряму залежить від висновків про правомірність/неправомірність відчуження частки.

Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне, в першу чергу, дослідити питання законності укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн", та, як наслідок, і правомірності відчуження корпоративних права, які належали позивачу.

Під час вирішення даного спору судом було встановлено, що 13.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого відповідачем було надано третій особі грошову суму у розмірі 36 841 500,00 грн., що еквівалентно 1 350 000,00 доларів США, зі строком повернення до 30.04.2022.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики, 13.07.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір застави корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33%.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Частиною 1 статті 574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Господарський суд зазначає, що докази виконання ОСОБА_3 прийнятих на себе зобов`язань за договором позики від 13.07.2021 в частині повернення грошових коштів в матеріалах справи відсутні, незважаючи на сплив строку, на якій було надано кошти у користування, тобто 30.04.2022. Факт неповернення грошових коштів у повному обсязі був підтверджений усіма учасниками судового процесу.

Таким чином, за містом вищенаведених приписів чинного законодавства та умов договору застави від 13.07.2021 ОСОБА_1 було набуто право на звернення стягнення на предмет застави в рахунок задоволення своїх вимог до Позичальника.

При цьому, господарським судом відхиляються доводи ОСОБА_2 про неможливість виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики від 13.07.2021 з підстав введення воєнного стану в Україні та призупинення роботи валютного ринку, оскільки п. 4.1 п. 4 договору визначено, що розмір позики, яку третя особа зобов`язана повернути, визначається шляхом помноження вартості одного долара до гривні на 1 350 000,00 доларів США. Таким чином, ОСОБА_3 мав повернути заборгованість у гривнях, а, отже, будь-які доводи позивача про призупинення роботи валютного ринку, що нібито спричинило невиконання прийнятих на себе зобов`язань за договором позики, є необґрунтованими.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Згідно ст. 20 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п`ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

20.06.2023 між ОСОБА_1 (Обтяжувач), який діяв від імені ОСОБА_2 (Боржник), на підставі ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», договору застави від 13.07.2021, та ТОВ "Синга шип" (Покупець) було укладено договір, відповідно до п. 1 якого Обтяжувач передає (продає), а Покупець приймає у власність (купує) частку в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, номінальною вартістю 833 250,00 грн., та сплачує за неї обумовлену грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов`язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

Господарський суд зазначає, що ОСОБА_1 було задоволено вимоги до ОСОБА_3 за рахунок предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023, за умовами якого частка в статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, яка є предметом застави, була відчужена на користь ТОВ "Синга шип".

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 були приховані обставини, які перешкоджали вчиненню договору купівлі-продажу від 20.06.2023, що свідчить про введення ТОВ "Синга шип", як набувача майна за даним договором, в оману, що є порушенням вимог ст.ст. 203, 230 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення норм ст. 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Господарський суд зазначає, що ОСОБА_2 , посилаючись на укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023 з порушенням вимог ст.ст. 203, 230 ЦК України, не було наведено суду конкретних обставин, щодо яких ОСОБА_1 було введено в обману ТОВ "Синга шип". При цьому, судом враховано, що вказані відповідачі заперечували взагалі існування будь-яких обставин, які могли вплинути на вчинення правочину. З викладених обставин господарський суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 20.06.2023 з підстав, визначених ст. ст.203, 230 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 договору застави від 13.07.2021 предмет застави був оцінений сторонами за домовленістю у сумі 833 250,00 грн.

Натомість, у додатковій угоді від 14.07.2021, яка не була посвідчена нотаріально, сторонами договору предмет застави було оцінено у розмірі 3 333 000,00 доларів США.

Разом з тим, за умовами договору купівлі-продажу від 20.06.2023 ОСОБА_1 було відчужено на користь ТОВ "Синга шип" частку за ціною у розмірі 1 350 000,00 доларів США, що еквівалентно 49 367 610,00 грн. за курсом Національного Банку України на день підписання договору.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що статтею 205 ЦК України закріплено дві форми правочину - усну і письмову (електронну), а нотаріальне посвідчення договору не є його окремою формою, а є дією іншої особи (нотаріуса), яка не є стороною договору, проте уповноважена державою на встановлення і підтвердження юридичного факту.

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі якщо сторони згоди не досягли, цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 по справі №227/3760/19-ц.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд зазначає, що зміни до договору застави від 13.07.2021, який був посвідчений нотаріально, також мають посвідчуватись нотаріально, що відповідає вимогам ст. 654 ЦК України. Таким чином, недотримання нотаріальної форми додаткової угоди дозволяє дійти висновку, що договір не відбувся (є неукладеним). Таким чином, у суду відсутні підстави для врахування при вирішенні спору по суті наданої позивачем додаткової угоди від 14.07.2021 до договору застави.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 582 ЦК України оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 12 Закону України «Про заставу» при укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-III проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках: створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності, крім випадків, встановлених законом; реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна), крім випадків, встановлених законом; виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна); визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законодавством, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою; визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом; в інших випадках за рішенням суду або у зв`язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Оцінка предмета застави, тобто частки у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн», за згодою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могла бути визначена при укладанні договору застави від 13.07.2021. Проте, вочевидь сторони дійшли згоди про відсутність підстав для проведення оцінки предмета застави, що є правом сторін, які вільні визначити умови при укладенні того або іншого договору, як це передбачено законом.

Вищенаведене дозволяє суду дійти висновку про відсутність правових підстав для врахування при вирішенні даного спору звіту, складеного ТОВ «Консалтінгова компанія «Бюро оцінки Стефанович» на замовлення позивача 20.03.2023, тобто через два роки після укладення договору застави від 13.07.2021.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що здійснення ОСОБА_1 продажу на користь ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі за ціною, яка є вищою, ніж визначена у договорі застави від 13.07.2021, не суперечить вимогам чинного законодавства та відповідає положенням договору застави. При цьому, приписами чинного законодавства не передбачено вимог щодо обов`язковості проведення оцінки предмета застави на момент відчуження.

Оцінюючи доводи ОСОБА_2 про безпідставність застосування ОСОБА_1 позасудового способу звернення стягнення на предмет застави, суд виходить з наступного.

Положеннями п. п. 5.1, 5.4 договору застави від 13.07.2021 врегульовано, що у всіх випадках, не передбачених чинним договором, сторони керуються Цивільним кодексом України, Законом України "Про заставу" та іншими законодавчими актами. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов`язки, є нікчемним.

Обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

За змістом ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належать:

1) застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору;

2) право застави рухомого майна згідно з статтею 694 Цивільного кодексу України;

3) право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу України;

3-1) право довірчої власності на рухоме майно;

3-2) право зворотного викупу повністю оплаченого рухомого майна, фінансового інструменту, валюти чи прав грошової вимоги;

4) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні. Зміст окремих видів забезпечувальних обтяжень встановлюється законом та/або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», господарський суд доходить висновку, що забезпечувальні обтяження можуть виникати, в тому числі, з підстав, визначених Цивільним кодексом України, наприклад, у випадку реалізації кредитором права на притримання рухомого майна. При цьому, реалізація вказаного права не залежить від наявності укладеного між кредитором та боржником договору застави, оскільки в протилежному випадку кредитор буде позбавлений можливості застосувати механізми захисту прав, надані йому законом.

Господарський суд зазначає, що у випаду виникнення обтяження на підставі певної норми закону, до правовідносин кредитора та боржника з питань задоволення вимог кредитора за рахунок заставного майна, підлягають застосуванню виключно приписи Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», які визначають наступні правила звернення стягнення на заставне майно.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати, зокрема, такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Верховним Судом України у постанові від 06.03.2013 по справі №6-10цс13 було зроблено висновок, відповідно до якого нормами чинного законодавства обтяжувачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що кредитор, у якого виникло право застави рухомого майна, незалежно від підстав виникнення такого права (закон або договір) з метою задоволення своїх вимог може звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку.

Слід зазначити, що за змістом Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предметом обтяження є рухоме майно, тобто будь-яка річ матеріального світу, цінність якої, на відміну від нерухомого майна, як правило, є значно нижчою, а, отже, обмеження обтяжувача у способах звернення стягнення на заставне майно матиме наслідком неефективність такого інституту цивільного права як застава.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом строку, що визначається згідно з частиною другою статті 28 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов`язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.

Господарський суд зазначає, що Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», надаючи кредитору можливість задовольнити свою вимогу за рахунок заставного майно шляхом обрання будь-якого способу звернення стягнення (за рішенням суду, на підставі виконавчого напису або в позасудовому порядку) встановлює чіткий порядок дій обтяжувача.

Так, для застосування позасудового способу звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, направити боржнику вимогу про виконання зобов`язання, звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації звернення стягнення боржником не буде виконано вимогу. Невиконання вказаних вимог, наприклад, відсутність зареєстрованого звернення, матиме наслідком відмову в позові у випадку обрання судового способу звернення стягнення на предмет застави, або визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета застави.

Під час вирішення даного спору судом встановлено, що 09.05.2023 приватним нотаріусом було зареєстровано звернення стягнення на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33 %, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №84636559 від 20.06.2023. При цьому, факт направлення вимоги про виконання основного зобов`язання на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвами приватного нотаріуса від 20.06.2023, можливість видачі яких передбачена Законом України «Про нотаріат».

Таким чином, ОСОБА_1 було дотримано вищеперераховані вимоги та укладено договір купівлі-продажу від 20.06.2023 частки у статутному капіталі у відповідності до приписів Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Доводи ОСОБА_2 про наявність чинного арешту частки у статутному капіталі ТОВ «Рені-лайн» на час укладення спірного договору, який було накладено у межах виконавчого провадження НОМЕР_2, судом відхиляються, оскільки з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 84638662 від 20.06.2023 вбачається, що публічне обтяження, накладене державним виконавцем, було припинено 20.06.2023 о 12:12 год. При цьому, згідно з витягом №84636247 від 20.06.2023 станом на 15:56 год. будь-які обтяження майна ТОВ «Рені-лайн» в реєстрі були відсутні.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Сторони договору не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у підпунктах 7.7-7.10 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та пунктах 22-25 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Враховуючи вимоги ст. 6 ЦК України, якою встановлено співвідношення актів цивільного законодавства і договору, приймаючи надане Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» право обтяжувачу на застосування будь-яких способів звернення стягнення на заставне майно, господарський суд доходить висновку, що відсутність у договорі застави від 13.07.2021 норми, яка надає ОСОБА_1 право обрати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави не може мати наслідком обмеження прав ОСОБА_1 як кредитора, які надані йому законом.

В протилежному випадку звуження прав кредитора лише умовами договору незважаючи на надання таких прав законом суперечить загальним засадам цивільного права та призведе до порушення прав, в даному випадку, заставодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави шляхом застосування всіх способів, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (в редакції до 01.01.2023, тобто на момент підписання договору застави від 13.07.2021) звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи.

Суд зазначає, що недійсність правочину визначається судом на момент вчинення, а, отже, положення ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції до 01.01.2023) не підлягають застосуванню під час вирішення питання про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, який був укладений пізніше, тобто 20.06.2023.

За результатом правового аналізу ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції до 01.01.2023), суд дійшов висновку, що вказаною нормою не встановлено заборони звертати стягнення на частку у позасудовому порядку.

Крім того, суд зазначає, що будь-які положення, які виключають можливість переходу права власності на частку на підставі договору купівлі-продажу частки, укладеному в результаті звернення стягнення на неї, в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV ((в редакції до 01.01.2023) також відсутні.

Чинна редакція ч. 1 ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (в редакції Закону від 27.07.2022 № 2465-IX) встановлює, що звернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку боржника або майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи, або відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку учасника товариства, що передбачений договором застави частки у статутному капіталі товариства та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, встановленим Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Вказана вище редакція ст. 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набула чинності вже після укладення договору застави від 13.07.2021, а, отже, має застосовуватись до договорів застави, укладених після 01.01.2023. Виходячи з правової природи спірних правовідносин, звертаючись до юридичної кваліфікації інституту застави, суд вважає за необхідне зазначити, що договір відчуження предмета застави у будь-якому випадку є фактично завершальною стадією відносин, які виникають з договору позики та застави, безпосередньо сам договір повинен оцінюватися в контексті всіх угод, на підставі яких виникли спірні правовідносини. Тобто, правова оцінка окремо договору купівлі-продажу, в даному випадку, повинна надаватися з урахуванням умов укладеного договору застави.

Таким чином, вказана норма в чинній редакції не поширюється на спірні правовідносини.

Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про відчуження ОСОБА_1 на користь ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, яка належала ОСОБА_2 , з дотриманням вимог чинного законодавства та положень договору застави від 13.07.2021, що дозволяє суду дійти висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ОСОБА_2 позовних вимог до ОСОБА_1 , ТОВ "Синга шип" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки від 20.06.2023.

Дослідження питання правомірності відчуження частки є основним питання, яке мало бути досліджено судом під час вирішення даного спору. Відповідність договору купівлі-продажу від 20.06.2023 вимогам закону, тобто правомірність дій ОСОБА_1 та ТОВ "Синга шип", має наслідком необхідність відмови у задоволенні інших похідних вимог ОСОБА_2 до вказаних відповідачів про визнання недійсним акту, витребування частки, скасування рішення та поновлення запису.

Пред`явлений ОСОБА_2 позов фактично не містить жодної позовної вимоги, відповідачем за якими може виступати ТОВ "Рені-лайн", вирішення даного спору виключає необхідність надання правової оцінки діям вказаного товариства. Таким чином, ТОВ "Рені-лайн" є неналежним відповідачем за заявленими вимогами, а, отже, у задоволенні вимог ОСОБА_2 до ТОВ "Рені-лайн" слід відмовити з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному з доводів, наведених сторонами в обґрунтування власних правових позиції.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про необхідність та правомірність відмови у заявлені заявленого ОСОБА_2 позову до ТОВ "Синга шип" ТОВ "Рені-лайн", ОСОБА_1 про визнання недійсними договору від 20.06.2023 та акту від 20.06.2023 про передачу (продаж) ТОВ "Синга шип" частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, яка належала позивачу; про витребування у ТОВ "Синга шип" на користь позивача частки у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%, вартість якої за статутними документами становить 833 250,00 грн.; про скасування в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення за №1005451070029000021, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. про державну реєстрацію змін власника частки, яка знаходилася під обтяженням/заставою та під арештом; про поновлення у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань права власності ОСОБА_3 на частку у статутному капіталі ТОВ "Рені-лайн" у розмірі 33,33%.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

ОСОБА_2 у заяві про уточнення позовних вимог пред`явлено 4 позовні вимоги немайнового характеру (1.про визнання недійсним договору; 2. про визнання недійсним акту; 3. про скасування рішення; 4. про поновлення запису) та 1 позовну вимогу майнового характеру (про витребування частки). При цьому, пред`явлення позовних вимог похідного характеру не звільняє позивача від обов`язку сплатити судовий збір за кожну вимогу, оскільки оцінка таким вимогам надається лише на стадії розгляду справи по суті.

Проте, в матеріалах справи наявні докази сплати позивачем судового збору за 3 позовні вимоги немайнового характеру та 1 позовну вимогу майнового характеру, а, отже, за пред`явлення у 2024 році ще однієї вимоги немайнового характеру позивач мав доплатити судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Викладене є підставою для присудження до стягнення з позивача судового збору в дохід державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 / в дохід державного бюджету /отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106/ судовий збір у розмірі 3028,00 грн. /три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 15 серпня 2024 р.

Суддя С.П. Желєзна