Ухвала

від 14.08.2024 по справі 199/2784/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/853/24 Справа № 199/2784/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

представника потерпілого ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 на вирок Амур Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040660000327, щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Североморська

Мурманської області РФ, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Амур Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 грудня 2023 року ОСОБА_8 засуджено: за ч.3 ст.382 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, на строк 3 роки; за ч.5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, на строк 3 роки з конфіскацією усього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, на строк 3 роки з конфіскацією усього належного йому майна.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_8 на його користь: дохід, який він міг одержати від незаконного володіння грошовими коштами; суму інфляційних втрат та трьох відсотків річних; моральну шкоду задоволено частково.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_10 на відшкодування суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних (297530,02 + 46569,86 відповідно) - 344 099.88 грн.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_10 на відшкодування моральної шкоди 100000.00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Скасовано арешт, накладений відповідно до:

- ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року, з урахуванням уточнень в ухвалі того ж суду від 23 вересня 2020 року, на -житловий будинок, загальною площею 53,9 кв.м. з присадибною ділянкою 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру в житловому будинку, загальною площею 102,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ; -53/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822343412101.

- ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року, на земельну ділянку, площею 0,0423 га, з кадастровим номером 1 225 680 500:07:063:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Цим вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у пособництві у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, а також в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, яке заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, за наступних обставин.

1-й епізод:

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів «Про реєстрацію підприємства «Люсер» від 18 вересня 1992 року №1276 зареєстровано підприємство «Люсер» та його статут.

Згідно зі Статутом підприємства, зареєстрованого Виконкомом Жовтневої районної ради народних депутатів за №1276 від 18 вересня 1992 року Реєстраційної заяви (Форма № l - OПП) від 13 липня 1998 року, єдиним засновником Приватної комерційно-виробничої фірми «Люсер», код ЄДРПОУ 19098800 (надалі ПКВФ «Люсер») є ОСОБА_8

Видами діяльності ПКВФ «Люсер», відповідно до Статуту, визначено: будівництво; транспортні послуги; здійснення інформаційно-посередницьких та консультаційних послуг підприємствам, організаціям та громадянам у придбанні обладнання, комплектуючих та інших товарів; здійснення зовнішньо-торгівельних операцій, торгово-закупівельних операцій: товари народного споживання, продукти харчування, лікеро-горілчані вироби, хімічні вироби, тютюнові вироби та косметика.

Відповідно до положень Статуту ПКВФ «Люсер», затвердженого засновником ПКВФ «Люсер» ОСОБА_8 , зареєстрованого Виконкомом Жовтневої районної ради народних депутатів за №1276 від 18 вересня 1992року (зі змінами):

п. 1. Приватна комерційно-виробнича фірма заснована ОСОБА_8 ;

п. 5. Підприємство у своїй діяльності керується законодавством України.

п. 12. Вищим органом підприємства є засновник, який правомочний приймати рішення з будь-яких питань господарської діяльності, в тому числі передавати свої повноваження, директору, призначеному засновником.

п. 13. Виключною компетенцією засновника є:

зміна статуту; визначення основних напрямів діяльності підприємства, затвердження його планів та звітів про виконання; затвердження нормативних документів, які визначають внутрішні відносини підприємства; визначення структури підприємства та затвердження штатного розпорядку; створення інших органів, необхідних для виконання задач та функцій підприємства; визначення режиму створення та використання фондів, розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків; питання, пов`язані із створенням та припиненням діяльності філій та представництв; прийняття рішень про отримання довгострокових кредитів; розгляд питань, пов`язаних з припиненням діяльності підприємства, філій та представництв.

п. 14. Керівництво поточною діяльністю підприємства здійснюється директором підприємства, який призначається засновником. Директор, його заступник, бухгалтер укладають контракт з засновником, в якому регламентуються умови їх найму, умови оплати праці та інше.

Директор підзвітний засновнику та несе перед ним відповідальність за здійснення діяльності підприємства та виконання покладених на нього завдань та функцій.

Директор підприємства: забезпечує виконання поточних та перспективних завдань; організовує підготовку та виконання рішень зборів та представляє звіти про їх виконання; розпоряджається майном підприємства, включаючи його грошові кошти у межах, визначених засновником; укладає без довіреності від імені підприємства договори (контракти) та забезпечує їх виконання; виконує інші функції, які випливають із Статуту; представляє підприємство у відносинах з організаціями, підприємствами, установами в межах компетенції, визначеної Статутом; призначає своїм наказом на посади працівників на підставі укладених з ними трудових договорів (контрактів) у відповідності до КЗпП.

Рішенням засновника ПКВФ «Люсер» №3 від 18 вересня 1992 року Особу (відносно якої на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року кримінальне провадження за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а Особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності) (далі - Особа) - призначено директором ПКВФ «Люсер».

Відповідно до Наказу №1-К від 18 вересня 1992 року Особа приступила до виконання обов`язків директора ПКВФ «Люсер» з 18 вересня 1992 року.

Таким чином, Особа, обіймаючи посаду директора ПКВФ «Люсер» з 18 вересня 1992 року, будучи наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, є службовою особою.

Так, 01 липня 2004 року, більш точного часу встановити не виявилося можливим, у невстановленому місці директор ПКВФ «Люсер» Особа уклала з ОСОБА_10 договір доручення № 1 про закупівлю пічного мазуту марки М-100 у кількості 1776 т на суму не більше 959 040, 00 грн., умовами якого передбачено наступне:

п. 1.1. Повірений (ПКВФ «Люсер») зобов`язаний від імені та за рахунок Довірителя ( ОСОБА_10 ) укласти договір купівлі-продажу з третьою особою, яка іменується як «Продавець», для чого Довіритель надає Повіреному доручення (Додаток до договору), узгоджене обома сторонами, та яке є невід`ємною частиною даного Договору.

п. 1.2. В Дорученні Довіритель вказує Повіреному конкретні етапи та умови здійснення угоди, кількість продукції, максимальну ціну покупки, а також дає інші вказівки.

п. 2.1. Протягом 1-го (одного) дня з моменту підписання даного договору наділити Повіреного грошовими коштами, необхідними для придбання у Продавця продукції, вказаної у Дорученні. Довіритель надає грошові кошти шляхом внесення до каси ПКВФ «Люсер» за прибутковим касовим ордером.

п. 3.1. Повірений зобов`язаний виконати надане йому доручення у відповідності із вказівками Довірителя, визначеними даним договором та в Дорученні, а також наданими йому останнім в письмовій формі.

п. 3.2. Повірений зобов`язаний протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання даного договору повідомити Довірителю у письмовій формі відомості про продавця (найменування суб`єкта господарювання, його адресу, прізвище, ім`я, по-батькові директора), строк та порядок розрахунків, регламент відвантажень.

п. 3.3. Повірений зобов`язаний протягом 15-ти календарних днів з моменту підписання даного договору повідомити Довірителю про укладення договору та передати йому екземпляр підписаного з Продавцем договору.

п. 3.4. Повірений зобов`язаний протягом 25-ти календарних днів з моменту підписання даного договору передати Довірителю продукцію, придбану у відповідності до Доручення.

п. 3.5. Повірений зобов`язаний після виконання Доручення, протягом 2-х календарних днів, надати Довірителю матеріально-фінансовий звіт та інші необхідні документи, оформлені Повіреним під час виконання Доручення.

п. 3.6. Повірений зобов`язаний у разі неможливості виконання договору письмово звернутись упродовж 2-х днів до Довірителя для прийняття останнім рішення про зміну або припинення договору.

п. 5.1. Повірений зобов`язаний виконати дане йому доручення.

п. 5.2. Повірений має право відступити від вказівок Довірителя тільки з письмового дозволу останнього.

п. 5.3. Якщо Повірений відмовляється від виконання своїх обов`язків за договором він зобов`язаний відшкодувати Довірителю збитки, понесені Довірителем внаслідок відмови Повіреного.

п. 6.1. У випадку, якщо протиправними діями однієї із сторін іншій стороні завдані збитки, винувата сторона відшкодовує їх у повному обсязі. Відшкодування збитків не звільняє винувату сторону від виконання договірних зобов`язань.

п. 7.1. Усі зміни та доповнення до даного договору укладаються в письмовому виді.

п. 7.2. Сторони не мають права передавати свої права та обов`язки по даному договору третім особам без письмового дозволу другої сторони.

В той же день, а саме 01 липня 2004 року ОСОБА_10 надано доручення (яке є додатком № l до Договору доручення № 1 від 01 липня 2004 року) Повіреному - ПКВФ «Люсер», в особі директора Особа наступного змісту: «Довіритель доручає, а Повірений зобов`язується придбати пічний мазут марки М-100 у кількості 1776 т, на суму не більше, ніж 959040, 00 грн. Повірений придбає на наступних умовах 1. ДСТУ 10585-75; 2. Кількість 711, 13 т; 3. Максимальна ціна 540,00 грн/т, в т.ч. ПДВ 90,00 грн.; 4. Умови поставки - склад ПКВФ «Люсер»; 5. Строк передачі продукції Довірителю - протягом 25-ти календарних днів з моменту підписання даного договору. Сума винагороди складає 2% від суми даного Доручення».

Також, в той же день, а саме 01 липня 2004 року, ОСОБА_10 видано довіреність, відповідно до якої ОСОБА_10 уповноважив ПКВФ «Люсер» в особі директора Особа представляти його інтереси, укладати угоди від його імені з третьою особою, підписувати договори та протоколи від імені ОСОБА_10 , отримувати товари, отримувати та подавати документи, подавати заяви та клопотання.

Далі, в той же день, а саме 01 липня 2004 року, ОСОБА_10 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_4 , діючи як довіритель за Договором доручення № 1 від 01 липня 2004 року, з метою виконання власних зобов`язань за даним договором, передав особисто директору ПКВФ «Люсер» Особа грошові кошти у розмірі 959 040, 00 грн. для придбання мазуту М-100, яка, у свою чергу, на підтвердження надходження грошових коштів до каси ПКВФ «Люсер» надала ОСОБА_10 квитанцію до прибуткового касового ордеру ПКВФ «Люсер» № 41 від 01 липня 2004 року.

В подальшому, після отримання від ОСОБА_10 грошових коштів, директор ПКВФ «Люсер» Особа в невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 01 липня 2004 року, та в невстановленому місці, дізнавшись про різке збільшення ринкових цін на мазут М-100, дійшла переконання щодо неможливості виконання вищевказаної угоди, укладеної з ОСОБА_10 , а саме Договору доручення № 1 від 01 липня 2004 року.

Після чого, в невстановлений час, однак не пізніше 01 липня 2004 року, та в невстановленому місці, у директора ПКВФ «Люсер» Особа виник злочинний умисел, спрямований на привласнення чужого майна в особливо великому розмірі, а саме грошових коштів ОСОБА_10 , шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

3 метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на привласнення грошових коштів ОСОБА_10 в особливо великому розмірі, шляхом зловживання своїм службовим становищем, Особа, будучи службовою особою - директором ПКВФ «Люсер», в невстановленому під час досудового розслідування місці та в невстановлений час, однак не пізніше 01 липня 2004 року, розробила злочинний план, який передбачав наступне.

1.??? Не оприбуткування отриманих від ОСОБА_10 грошових коштів шляхом зловживання своїм службовим становищем директором ПКВФ «Люсер», внаслідок чого грошові кошти ОСОБА_10 на підприємство ПКВФ «Люсер» фактично не надійшли, а залишалися у володінні та розпорядженні директора ПКВФ « Люсер» Особа.

2. Свідоме невиконання директором ПКВФ «Люсер» п. 3.6. Договору доручення №1 від 01 липня 2004 року, який встановлює, що у разі неможливості виконання договору Повірений зобов`язаний письмово звернутись упродовж 2-х днів до Довірителя для прийняття останнім рішення про зміну або припинення договору;

3. Передача директором ПКВФ «Люсер» Особа грошових коштів ОСОБА_10 в порушення умов договору доручення № l та Доручення (яке є додатком № l до Договору доручення №1 від 01 липня 2004 року) без згоди ОСОБА_10 третій особі, яка має забезпечити їх утримання (переховування) з подальшою можливістю володіти та розпоряджатися цими коштами;

4. Умисне невиконання договірних зобов`язань за договором доручення № l від 01 липня 2004 року, укладеним між ПКВФ «Люсер» та ОСОБА_10 , відповідальність за невиконання яких має бути покладено на ПКВФ «Люсер», яке в подальшому планувалося ліквідувати шляхом проведення процедури банкрутства (ліквідації підприємства) через штучне створення незадовільного фінансового стану, внаслідок чого заборгованість перед ОСОБА_10 була би визнана безнадійною та неповернута останньому.

Для реалізації свого злочинного умислу, усвідомлюючи неможливість практичної реалізації своїх протиправних дій самотужки, а також задля створення уявної правомірності вчинення своїх злочинних дій, директор ПКВФ «Люсер» Особа вирішила залучити до вчинення даного злочину в якості співучасника злочину, a саме пособника, засновника ПКВФ «Люсер» ОСОБА_8 .

Після чого Особа в невстановлений під час досудового розслідування час, однак не пізніше 01 липня 2004 року, та в невстановленому місці, діючи на виконання вищевказаного злочинного плану, повідомила засновнику ПКВФ «Люсер» ОСОБА_8 про свої злочинні наміри, направлені на привласнення грошових коштів ОСОБА_10 в особливо великому розмірі, довівши до відома ОСОБА_8 деталі вищевказаного злочинного плану.

Для реалізації свого злочинного умислу Особа в невстановлений під час досудового розслідування час, однак не пізніше 01 липня 2004 року, та в невстановленому місці, переконавши ОСОБА_8 у можливості спільного незаконного збагачення внаслідок вказаних незаконних дій, запропонувала ОСОБА_8 посприяти їй у привласненні грошових коштів ОСОБА_10 в особливо великому розмірі в якості співучасника злочину, а саме пособника, шляхом переховування предметів (грошових коштів ОСОБА_10 ), здобутих кримінально протиправним шляхом.

У свою чергу ОСОБА_8 , переслідуючи корисливу мету, бажаючи незаконно збагатитися за рахунок грошових коштів ОСОБА_10 , будучи переконаний Особа щодо можливості успішної реалізації вищезазначеного розробленого нею злочинного плану, в невстановлений під час досудового розслідування час, однак не пізніше 01 липня 2004 року, та в невстановленому місці, погодився посприяти Особа у привласненні грошових коштів ОСОБА_10 в особливо великому розмірі в якості співучасника злочину, а саме пособника, шляхом переховування предметів (грошових коштів ОСОБА_10 ), здобутих кримінально протиправним шляхом, про що запевнив останню.

В подальшому Особа, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8 , реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на привласнення грошових коштів ОСОБА_10 в особливо великому розмірі, діючи на виконання вищевказаного злочинного плану, в той же день, а саме 01 липня 2004 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилося можливим, діючи в порушення п.п. 1.1., 2.9., 2.10., 3.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72, якими визначено наступне:

1.1. Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв`язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - підприємства), а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб`єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи (далі - підприємці), які здійснюють операції з готівкою в національній валюті, та є обов`язковими для виконання ними.

2.9. Підприємства зобов`язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).

2.10. Уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємства, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги згідно з пунктом 4.2 цього Положення, є здійснення такими підприємствами обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цих операцій у встановленому порядку прибутковим касовим ордером з видачею відповідної квитанції та відображенням у касовій книзі в день одержання підприємством готівкових коштів.

3.2. Приймання готівки касами підприємств, у тому числі й одержаної з банку, проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання готівки видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником підприємства, касира, засвідчена печаткою підприємства, -

- не оприбуткувала отримані грошові кошти ОСОБА_10 до каси підприємства ПКВФ «Люсер», залишивши їх у своєму фізичному володінні.

В цей же день, а саме 01 липня 2004 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилося за можливе, та в невстановленому місці Особа, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8 , реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на привласнення грошових коштів ОСОБА_10 в особливо великому розмірі, діючи на виконання вищезазначеного злочинного плану, будучи службовою особою - директором ПКВФ «Люсер», діючи умисно, в порушення Статуту підприємства, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів та з метою власного збагачення, в порушення умов п. 3.6., п. 5.2., п. 7.2. договору доручення №1 та доручення (яке є додатком №1 до Договору доручення №1 від 01 липня 2004 року), не повідомивши ОСОБА_10 про неможливість виконання договору доручення №1 та про свої наміри щодо передачі його грошових коштів іншій особі, приховавши вказані наміри від останнього та без його дозволу, не маючи жодних законних підстав, уклала від імені ПКВФ «Люсер» з ОСОБА_8 . удаваний правочин, а саме - договір зберігання № 01-X грошових коштів ОСОБА_10 нібито для відповідального зберігання, що не відповідає дійсності.

Відповідно до акту приймання-передачі цінностей на зберігання від 01 липня 2004 року, який є додатком №l до Договору зберігання №01-X від 01 липня 2004 року - ОСОБА_8 отримав від директора ПКВФ «Люсер» Особа, нібито на зберігання, що не відповідає дійсності, грошові кошти ОСОБА_10 у розмірі 959 040,00 грн., внаслідок чого Особа та ОСОБА_8 отримали можливість безперешкодно розпоряджатися вказаними коштами ОСОБА_10 на власний розсуд.

В подальшому, з метою приховування очевидно протиправних дій, їх маскування, надання своїм протиправним діям вигляду цивільних правовідносин, ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб із Особа протягом серпня - жовтня 2004 року частково повернуто ОСОБА_10 грошові кошти за договором доручення № 1 від 01 липня 2004 року, наступним чином: 17 серпня 2004 року повернуто 9 000 грн.; 18 серпня 2004 року повернуто 98 000 грн.; 01 вересня 2004 року повернуто 65 000 грн.; 09 вересня 2004 року повернуто 120 000 грн.; 21 вересня 2004 року 130 000 грн.; 01 жовтня 2004 року 20 000 грн., на загальну суму 442 000, 00 грн.

В результаті злочинних дій Особа та ОСОБА_8 сума не повернутих грошових коштів ОСОБА_10 становить 516 970, 81 грн.

Внаслідок вищевказаних злочинних дій ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб зі службовою особою - директором ПКВФ «Люсер» Особа, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, сприяв Особа, шляхом приховування грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, привласненню грошових коштів ОСОБА_10 у розмірі 516 970, 81 грн., що на момент вчинення злочину більш ніж у 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто відповідно до пункту 4 примітки до ст. 185 КК України є особливо великим розміром, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд.

2-й епізод:

Судом визнано доведеним, що у ОСОБА_8 , в невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, однак не пізніше 13 листопада 2017 року, виник злочинний умисел, направлений на умисне невиконання рішення суду за наступних обставин.

Так, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №60417/2-154/11, яке набрало законної сили 30 червня 2011 року, частково задоволено позов ОСОБА_10 та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 516 970, 81 грн.

Окрім того, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11 встановлено, що грошові кошти ОСОБА_10 у розмірі 516 970, 81 грн. знаходяться у ОСОБА_8 , який запевнив суд про свій намір повернути ці кошти власнику за рішенням суду.

З рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11 ОСОБА_8 був ознайомлений 20 вересня 2011 року, що підтверджується власноручною заявою ОСОБА_8 .

Відповідно до Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання всіма юридичними та фізичними особами на всій території України.

Так, упродовж 2011-2016 років на виконанні Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перебували виконавчі провадження №28056227, № 43703506, № 49706525 щодо виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.06.2011 у справі №0417/2-154/11.

За результатами виконавчих дій у виконавчому провадженні № 28056227, 17.06.2013 державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_12 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку з тим, що боржник ОСОБА_8 приховав належні ОСОБА_10 грошові кошти, вимоги державного виконавця щодо витребування грошових коштів виконувати відмовився.

Також, 24 грудня 2014 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_13 під час здійснення виконавчого провадження № 43703506 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що боржник ОСОБА_8 приховав належні ОСОБА_10 грошові кошти, вимоги державного виконавця щодо витребування грошових коштів виконувати відмовився.

Крім того, за результатами здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні №49706525, 29 серпня 2016 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що боржник ОСОБА_8 приховав належні ОСОБА_10 грошові кошти, вимоги державного виконавця щодо витребування грошових коштів виконувати відмовився.

В подальшому 08 вересня 2016 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_14 на підставі виконавчого листа Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження за №52161992 щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970, 81 грн. та встановлено строк для добровільного виконання вищезазначеного рішення суду до 15 вересня 2016 року.

У зазначений строк, а саме до 15 вересня 2016 року ОСОБА_8 добровільно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11 не виконав.

В подальшому, 13 листопада 2017 року ОСОБА_8 попереджено державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Мартем' ОСОБА_15 про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Після чого, 13 листопада 2017 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_16 пред`явлено ОСОБА_8 письмову вимогу щодо виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року та про надання державному виконавцю відомостей про конкретне місце знаходження належних ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 516 970, 81 грн., які витребувані вищевказаним рішенням суду з незаконного володіння ОСОБА_17 .

Далі, 13 листопада 2017 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилося за можливе, ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_5 , діючи умисно, з метою невиконання вищевказаного рішення суду, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, отримавши законну вимогу державного виконавця про витребування грошових коштів ОСОБА_10 у розмірі 516 970,81 грн. та про надання інформації про зазначення конкретного місце знаходження цих грошових коштів, достовірно знаючи про вищевказане рішення суду та маючи реальну можливість його виконати, відмовився виконувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11.

Внаслідок чого за невиконання вимог виконавчого документа 13 листопада 2017 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_16 відносно ОСОБА_8 складено акт та винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. на боржника, в якій зазначено вимогу виконати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі № 417/2-154/11 протягом 10 робочих днів.

Також, 13 листопада 2017 року ОСОБА_8 попереджений державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_16 про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Попри це ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на невиконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11, 21.11.2017, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_5 , повторно отримавши законну вимогу державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_16 про виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11 та про надання інформації про зазначення конкретного місце знаходження цих грошових коштів, достовірно знаючи про вищевказане рішення суду та маючи реальну можливість його виконати, відмовився виконувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11.

Внаслідок чого за повторне невиконання вимог виконавчого документа 27 листопада 2017 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_18 відносно ОСОБА_8 складено акт та винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 3400 грн. на боржника, в якій зазначено вимогу виконати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі № 0417/2-154/11 протягом 10 робочих днів.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_8 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №417/2-154/11 та вичерпанням можливостей, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для виконання вищевказаного рішення суду державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_18 29 січня 2018 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, 29 січня 2018 року Індустріальним відділом державної виконавчої служби м.Дніпра Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області направлено повідомлення до Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення, а саме умисного невиконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі № 0417/2-154/11.

Таким чином ОСОБА_8 , упродовж 20 вересня 2011 року 29 січня 2018 року, діючи свідомо та з прямим умислом, маючи можливість виконати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі No0417/2-154/11, ухилився від виконання вищевказаного рішення суду, внаслідок чого ОСОБА_10 не повернуто грошові кошти у розмірі 516 970, 81 грн., що на час вчинення злочину більше ніж у 100 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, таким чином заподіявши істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, а саме ОСОБА_10 .

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор просить вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання: за ч.3 ст.382 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, на строк 3 роки; за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, на строк 3 роки з конфіскацією усього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, на строк 3 (три) роки з конфіскацією усього належного йому майна. Скасувати вирок суду в частині цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 до ОСОБА_8 та призначити в цій частині новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що при призначенні покарання суд в повній мірі не врахував обставини кримінального правопорушення, встановлені у судовому засіданні, показання свідків, характеристики на обвинуваченого, позицію обвинуваченого щодо фактичного невизнання вини протягом усього судового розгляду, нещирість обвинуваченого при дачі показань, невідшкодування майнової шкоди на протязі тривалого часу, навмисне перекручування фактичних обставин справи, відсутність щирого каяття. Звертає увагу на те, що ОСОБА_8 вчинив правопорушення у співучасті, саме правопорушення було добре сплановано, пов`язано із зловживанням службовим становищем, що значною мірою підвищує його суспільну небезпечність. Вказує, що судом не було надано потерпілому можливості висловити свою позицію щодо заявлених ним позовних вимог, в тому числі спричиненої йому моральної шкоди. Вважає, що суд при заявленні потерпілим клопотання про залишення цивільного позову без розгляду повинен був відмовити у задоволенні даного клопотання на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, повідомити йому мотиви свого рішення, роз`яснити, що його позов буде розглянутий, надавши потерпілому можливість висловити свою позицію щодо заявлених ним позовних вимог.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду щодо ОСОБА_8 скасувати та постановити свій вирок, яким визнати його невинуватим.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що стороною обвинувачення не надано жодних належних та допустимих доказів виникнення у ОСОБА_19 злочинного умислу, розроблення злочинного плану, доведення до відома ОСОБА_8 деталей цього плану та пропозиції у сприянні їй у привласненні грошових коштів ОСОБА_10 , а також погодження ОСОБА_8 посприяти у цьому. Звертає увагу, що стороною обвинувачення не встановлено, коли саме, в якому місці та за яких обставин ОСОБА_8 надав обіцянку ОСОБА_19 у сприянні в заволодінні грошовими коштами ОСОБА_10 , що має істотне значення для встановлення винуватості обвинуваченого. Вказує, що стороною обвинувачення не було спростовано версію ОСОБА_8 про відсутність обіцянки у сприянні в заволодінні грошовими коштами ОСОБА_10 . Вважає, що оскільки квитанція до прибуткового касового ордеру була надана ОСОБА_10 , а відповідний запис був внесений до касової книги, відсутні підстави вважати, що кошти не були оприбутковані, а не внесення цих коштів на банківський рахунок та дефект квитанції у виді відсутності підпису головного бухгалтеру, на думку захисника, не свідчить про неоприбуткування цих коштів. Вважає, що факт часткового повернення ОСОБА_10 коштів навпаки свідчить про намір ОСОБА_8 повернути ці кошти. Вказує, що суд належним чином не оцінив показання свідка ОСОБА_19 та безпідставно відкинув їх. Зазначає, що державний виконавець безпідставно кваліфікував рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року як рішення зобов`язального характеру, за яким боржник зобов`язаний був особисто вчинити певні дії, а також що організація його виконання визначена ст. 63 Закону України Про виконавче провадження. Вказує, що рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року було рішенням майнового характеру, а розділ 7 Закону України Про виконавче провадження не передбачає у разі невиконання боржником рішення суду майнового характеру право державного виконавця на звернення із поданням до правоохоронних органів для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Також звертає увагу на те, що закінчились передбачені ст. 49 КК України строки притягнення ОСОБА_8 до відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Вказує, що цивільний позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_8 не вчиняв злочини. Зазначає, що судом було неправильно розраховано суму інфляційних витрат, що підлягають стягненню. Звертає увагу, що з ОСОБА_8 вже було стягнуто рішенням Індустріального районного суду від 20 червня 2011 року суми інфляційних витрат, річні та моральну шкоду.

В апеляційній скарзі потерпілий з доповненнями та змінами просить змінити вирок суду в частині повернення ОСОБА_19 54 500,00 грн., які відповідно до постанови слідчого від 22 травня 2020 року були визнані речовими доказами, та в цій частині ухвалити новий вирок, яким зазначені грошові кошти повернути їх власнику (законному володільцю) потерпілому ОСОБА_10 та/або вирішити питання про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у тому числі в рахунок часткового погашення рішення за цивільним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_19 .

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що обвинувачений висловлює погрози в його сторону, а тому він побоюється за своє життя і за життя своїх близьких. Вказує, що судом необгрунтовано не враховано наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Зазначає, що цивільний позов розглянуто проти і всупереч волі потерпілого, істотно порушуючи вимоги закону. Вважає, що судом було безпідставно скасовано ухвали про накладення арешту на майно без обговорення даного питання з учасниками провадження та без клопотання зацікавленої особи. Зазначає, що рішення в частині повернення ОСОБА_19 вилучених під час обшуку грошових коштів прийнято без зазначення жодних мотивів, без обговорення даного питання з учасниками провадження. Вважає, що оскільки ці кошти були визнані об`єктом привласнення, то мали бути повернені йому. Зазначає, що всупереч вимогам ЦПК України суд залишив без розгляду клопотання потерпілого про залишення його позову без розгляду, заявлене на стадії судових дебатів. Вказує, що судом не застосовано та порушено вимоги ст.ст. 12, 221, 222, 227 ЦПК України. Звертає увагу, що судом не було роз`яснено потерпілому його права, у тому числі право на відмову і залишення цивільного позову без розгляду, його зміну чи уточнення, наслідки не вчинення зазначених процесуальних дій, не з`ясовано, чи підтримує потерпілий заявлений цивільний позов. Вказує, що судом не оголошувалось про розгляд цивільного позову, тобто його розглянуто за необізнаністю учасників, не забезпечено цивільному позивачу право надати пояснення і заявити клопотання щодо позову, не з`ясовувалось жодних обставин, підстав і предмету позову, а також не було оголошено його змісту. Вважає, що суд, замість сприяння цивільному позивачу у реалізації його прав, залишив без розгляду його клопотання про залишення позову без розгляду, а його позов розглянув неповно, позбавивши права на обгрунтування позову і доведення зазначених у ньому обставин. Вказує, що рішення суду в частині залишення без розгляду його клопотання суперечить вимога ст. 206 ЦПК України. Звертає увагу, що при вирішенні цивільного позову суд хоча і визнав допустимим висновок експерта №04/23 від 11 січня 2023 року, однак не врахував та не оцінив при вирішенні цивільного позову. Вказує, що суд стягнув інфляційні витрати лише за останні три роки, а не за весь час триваючого правопорушення, яке досі триває і не закінчено. Вказує, що судом скасовано арешт майна взагалі без мотивування та без з`ясування думки учасників провадження. Зазначає, що ухвалами слідчих суддів від 12 червня 2020 року від 16 червня 2020 року встановлено, що грошові кошти, вилучені під час обшуку, є коштами, які належать потерпілому, що обвинувачений набув кримінально протиправним шляхом в результаті вчинення злочину. Вказує, що ухвалою від 28 серпня 2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання потерпілого № 2 від 28 серпня 2023 року взагалі з невідомих підстав, не зазначивши жодних мотивів і обгрунтувань, з яких виходив для свого висновку. Зазначає, що ухвала від 14 листопада 2023 року також є безпідставною, а зазначені у ній мотиви її прийняття взагалі не мають жодного відношення і значення до незаконного збагачення обвинуваченого за рахунок незаконно отриманих коштів потерпілого.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисника потерпілий зазначає, що ОСОБА_19 визнала і не оскаржувала обґрунтованість повідомленої підозри, не оспорювала законність обвинувального акту та навіть не заперечувала проти вимог потерпілого повернути його прокурору у зв`язку з неповнотою обвинувачення і вимагала його розгляду, як відповідного закону. Вважає, що визнаним обвинувальним актом ОСОБА_19 визнала і встановлені обвинувальним актом обставини, а тому заперечення захисником обставин співучасті ОСОБА_19 і пособництво ОСОБА_8 є безпідставними. Вказує, що факт пособництва і співучасті ОСОБА_8 поза розумним сумнівом доведено показаннями самих же Воскобойникових як свідків у справі, в якій ухвалено рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року, а також дослідженими судом їх власноручними письмовими поясненнями. Звертає увагу, що захисник стверджує, що отримані фірмою грошові кошти від ОСОБА_10 були оприбутковані у касі ПКВФ «Люсер», навіть в той час, як показаннями свідка ОСОБА_20 (головного бухгалтера ПКВФ «Люсер» підтверджено, що їх насправді не було оприбутковано). Зазначає, що захисник без жодних належних і допустимих доказів зазначив, що готівкові кошти були оприбутковані навіть без прийняття готівки касою від ОСОБА_10 без підписаного головним бухгалтером прибуткового ордеру, за підробкою квитанції ордеру, за відсутності непідробленого оригіналу касової книги та за фактичного утримування цієї готівки ОСОБА_19 у своєму фізичному володінні замість їх обов`язкового знаходження у касі, а також без передбаченого п.п.2.9 зазначеного Положенням обов`язкового здавання готівки для зарахування її на поточний банківський рахунок аби будь яка особа не залишила її у своєму фізичному володінні, як це було здійснено у даному випадку. Вказує, що зобов`язувати ОСОБА_8 повернути не було потрібно, оскільки рішенням про витребування і без ухвалення зобов`язання боржник був зобов`язаний особисто вчинити таку певну дію, як повернути грошові кошти.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги захисника, заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги сторони обвинувачення, частково підтримав апеляційну скаргу потерпілого та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника.

Потерпілий ОСОБА_10 та його представник ОСОБА_11 підтримали вимоги апеляційної скарги потерпілого, заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та захисника.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обгрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження з`ясовано, що судовий розгляд у ньому проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у провадженні не допущено.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин провадження дії останнього охоплюються складами кримінальних правопорушень, визначених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України. З позицією суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу змісту показань як самого обвинуваченого, який хоча і заперечував свою винуватість, однак підтвердив факт отримання ним від ОСОБА_19 , яка була його дружиною та директором ПКВФ Люсер, коштів потерпілого ОСОБА_10 , часткове повернення ним цих коштів, також підтвердив, що йому відомо про ухвалення судом рішення про повернення грошових коштів потерпілому, однак він його досі не виконав, а також пояснень потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , які були безпосередньо допитані в судовому засіданні і підтвердили його винуватість, а також фактичних даних, що містяться в ухвалах слідчих суддів Індустріального районного суду м.Дніпропетровська, заявах ОСОБА_8 , поданні начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпровського МУЮ, постановах слідчого та державного виконавця, висновках експертиз, актах державного виконавця, витягу з єдиного державного реєстру, договорі дорученні № 1, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Так, суд першої інстанції послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_10 , який пояснив, що у період 2003-2004 року завжди займався бізнесом, мав великий досвід, мав ліцензію на торгівлю природним газом. Так, у 2004 році вів перемовини для створення нового бізнесу, у той час був знайомий приблизно рік з сім`єю ОСОБА_25 , стосунки між ними були дуже гарні, робили одне одному подарунки на свята, разом проводили час. Виступав поручителем у кредитах меншої суми для отримання їх фірмою. ОСОБА_8 поступово входив до нього в довіру. Через деякий проміжок часу дізнався, що останній мав багато кримінальних проваджень відносно себе. Йому пропонували у якості бізнесу займатися торгівлею нафтопродуктів із Росії і паливними матеріалами. Також вони відвідували у м.Херсоні фірму «ТУНАФЕР» і у м.Київі фірму «УКРТОРПРОФСТАЛЬ». Тоді поступила вигідна пропозиція купівлі мазуту, на що він погодився. За купівлю мазуту, ціну на нього та договір доручення узгоджувались між ним та Воскобойниковими. Вони визначили день підписання договору для передачі коштів на 01 липня 2004 року, уклали договір на закупівлю мазуту, договір підписаний ПКВФ «Люсер» директором ОСОБА_19 і ним у її кабінеті, більше у кабінеті нікого не було. Як казав ОСОБА_8 у своїх висловах, що нібито договір був підписаний тільки ним, то це неправда, адже ОСОБА_19 як директор сама підписували договір, про що свідчить печатка, підписи, а також покази ОСОБА_8 . Далі домовлявся про ціну на нафту і повідомив про це ОСОБА_19 , яка і склала цей договір, також щодо підпису ОСОБА_19 проведено експертизу, якою встановлено належність підпису їй на квитанції приходного касового ордеру та договору доручення, який він також отримав. Договір укладено у двох екземплярах, але він не забирав договір у другому екземплярі. Так, 01 липня 2004 року на виконання договору ним було передано директору ПКВФ «Люсер» ОСОБА_26 грошові кошти у сумі 959040.00 грн, а нею було видано квитанцію касового ордеру на дану суму. В цей же день, не повідомляючи його про неможливість виконання договору доручення, таємно від ОСОБА_10 та проти його волі Воскобойникови скористались коштами на власний розсуд, а саме уклали між собою договір зберігання, і ці кошти було передано ОСОБА_8 , порушуючи пункти договору доручення п.3.3.6. Так звані зберігання його коштів та договору зберігання ними приховувалися від нього весь час, про такий договір він дізнався при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи про фіктивне банкрутство. Після невиконання договору доручення він просив виконати договір або повернути йому усі кошти. Він ніколи не просив повернення коштів в момент, коли виконувався договір, адже це перешкоджало його виконанню. З 17 серпня 2004 року - по 01 жовтня 2004 року йому передано і внесено на його депозитний рахунок 442 000 грн. ОСОБА_19 просила передавати кошти частинами, також передавала йому особисті кошти, а не в касі ПКВФ «Люсер», як це мало б бути. Дані передані кошти він не міг вважати поверненням за договором доручення, адже не було ні квитанції, ні акту повернення, ні акту прийому-передачі. Отриману суму він завжди чесно визнавав та боявся бути обдуреним. ОСОБА_19 подала на нього позов до суду про стягнення фактично переданих нею, а не юридичною особою ПКВФ «Люсер» грошових коштів, його прохання оформити належні для цього документи виконані не були. Після передання 442 000 грн. йому прийшлося за рішенням суду вважати ці кошти повернутими, але на теперішній час більше нічого повернуто не було. Воскобойникови приховували його грошові кошти, він писав «телеграми» про те, щоб повідомили де його грошові кошти, але були одні ігнорування його вимог. При примусовому виконанні рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська його кошти також були приховані, аналогічно було при рішенні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська. Було багато ухвал Індустріального суду про витребування місцезнаходження його коштів. Від обов`язкових вимог державного виконавця його кошти також були приховані, під час обшуку також. Не повернення усіх грошових коштів свідчить про їх привласнення. Він ніколи не відмовлявся від своїх коштів, про що свідчить запис, який мається у кримінальному провадженні. Йому пропонував ОСОБА_8 вчинити дії вимагання, поєднані з незаконним позбавленням волі для отримання своїх коштів. Він пропонував зустрітись, що б вони повернули йому кошти, але прийшов представник ОСОБА_25 без коштів. Він писав звернення на добровільне повернення йому коштів. При виконанні рішення суду Воскобойникови ці рішення не виконали, вони вирішили ліквідувати фірму. Неможливо намагатись повертати кошти і водночас скоювати кримінальне правопорушення. Воскобойникови перешкоджали прийняттю рішень, вони зривали судові процеси, надавали невірні покази, ними було відмовлено про надання місце знаходження коштів. ОСОБА_8 умисно не виконав 5 ухвал 8 разів про витребування місце знаходження коштів, про що свідчать подання виконавчої служби. Якби ОСОБА_8 хотів, то давно б повернув ці кошти. Він чекав добросовісних дій від них, але за цей час ними планувалось банкрутство, підробка документів та шляхи не повернення його коштів. Він знову листом просив повернути кошти шляхом укладення мирової угоди. Державні виконавці також фіксували умисне невиконання ОСОБА_8 рішення суду. Не зважаючи на кількість кримінальних проваджень він чекав добросовісного повернення коштів, він забрав у прокурора заяви про невиконання рішень суду. ОСОБА_8 були відомі всі умови договору. Також додав, що фіктивне банкрутство ПКВФ «Люсер» полягало у тому, що була заявлена недостовірна інформація про неплатоспроможний стан фірми. За рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська йому не повернуто ні копійки, лише видано виконавчі листи. З пенсії ОСОБА_8 стягнуто 42 996 грн., але вони не мають жодного відношення до кримінальної справи. Судом було встановлено, що грошові кошти є у Воскобойникових. Факти підтвердження отримання ОСОБА_8 виконавчого листа були у формі його підпису. Договір доручення уклався за сумісним бажанням. Комерційним директором і засновником був ОСОБА_8 . Причини не виконання договору не повідомлялись. Кошти почали повертати у зв`язку з багаточисленними кримінальними провадженнями. Реквізити Банку «Аваль» для депозиту давав він. Наразі відносно ОСОБА_8 було два виконавчі провадження: про витребування 516 000 грн, про стягнення спричинених збитків. Рішення суду є не виконаними. Усі його дозволи та ліцензії видавались на його фірму, в якій він був директором. Ним вівся бізнес як директором фірми. На час укладення договору він не був особою підприємцем, але строк виконання договору йому дозволяв відкрити особу-підприємця, що він і планував. До підписання договору він виступав поручителем ОСОБА_8 для отримання кредиту в «Пром-банку», тобто фактично він закладався в депозитний рахунок в поручення отримання фірмою ОСОБА_8 грошових коштів. Договір надавався як фізичною особою, адже на той час не було його фірми, тому і шукав бізнес-проект для створення власного бізнесу. Із укладеної угоди не було податків, могли бути лише при реалізації продукції. Кошти передавались для конкретного товару. 959 000 грн. він передав фірмі ПКВФ «Люсер» для придбання мазуту, адже сам він не міг цього зробити, у ОСОБА_8 були потрібні знайомства, зв`язки, така пропозиція була тільки для нього. ОСОБА_8 повинен був його купити і передати йому, за що була б винагорода фірмі ПКВФ «Люсер» у якості відсотку. До теми щодо зберігання мазуту навіть не дійшло, але реквізити для подальшого відправлення у нього були. Йому не надавали квитанцію касового ордеру зі словами: «ми надаємо тобі підроблений касовий ордер», про його підробку дізнався через експертизу, яка сказала, що він підроблений. Воскобойникови не заперечували проти отримання суми, факт отримання коштів вони визнали.

Суд першої інстанції безпосередньо допитав та обгунтовано поклав у вирок показання свідка ОСОБА_21 , який повідомив, що у 2004-2006 році він уклав угоду із ОСОБА_10 , надавав допомогу у стягненні коштів із ОСОБА_25 . ОСОБА_10 намагався повернути кошти, але Воскобойникови уникали цього. Суд зобов`язував ОСОБА_25 повернути кошти ОСОБА_10 . З кимось із подружжя ОСОБА_10 зв`язався, ті призначили зустріч по АДРЕСА_6 , але туди прийшли представники Воскобойникових, і ніхто нічого не віддавав. Йому відомо, що було багато рішень на користь ОСОБА_10 , але ніхто не віддавав кошти. Воскобойникови звертались із позовом, щоб ОСОБА_10 прийняв кошти, але він не заперечував проти їх отримання, адже надавав їм номера своїх рахунків для переказу грошових коштів, після чого була зміна позовних вимог. Йому відомо, що обоє Воскобойникови не хотіли повертати кошти.

Також судом обгрунтовано покладено в основу вироку показання свідка ОСОБА_20 , яка повідомила, що вона працювала бухгалтером, а потім головним бухгалтером у фірмі ПКВФ «Люсер», де директором була ОСОБА_19 , а засновником ОСОБА_8 . На усіх документах не її підписи, чиї саме були підписи не знає. Вона повинна була підписувати ті квитанції, можливо вони пройшли повз каси. Щодо закупівлі мазуту їй нічого не відомо. Фірма ПКВФ «Люсер» займалась дорожнім бітумом, дизельне паливо не поставлялось. ОСОБА_10 раніше не бачила. З ПКВФ «Люсер» звільнилась 31 січня, після звільнення працювала на фірмі АВТО ДОР БУД, яка почала функціонувати з 1 лютого, де директором була ОСОБА_19 та керувала діяльністю фірми. ЇЇ функціональні обов`язки не змінились, фірми ПКВФ «Люсер» потім вже не стало. Їй розпорядження давала тільки ОСОБА_19 , адже вона була директором. Не пам`ятає скільки рахунків було у фірми. З 2005 року більше не спілкувалась з ОСОБА_19 , її майбутнє їй не відомо. У 2004 році ОСОБА_19 казала, що надійшли якісь кошти, які потрібно було підтвердити, та вони були проведені по бухгалтерському обліку. Надходили ще якісь кошти, які були фінансовою допомогою, та вони обліковувались, а допомога ОСОБА_10 не обліковувалась. Також фірма повинна була здавати звіт. У 2004 році у ПКВФ «Люсер» були заблоковані рахунки, вона була повідомлена про це. Коли вона звільнилась, то ОСОБА_19 забрала усі документи по її звільненню. Жодної участі у припиненні діяльності фірми ПКВФ «Люсер» вона не приймала. Статут фірми ПКВФ «Люсер» жодного разу не читала. Чорної каси у ПКВФ «Люсер» не було. Вона не знає, які фірми були для готівкового рахунку. У Воскобойникових вдома вона ніколи не була. Під час передачі коштів ОСОБА_10 вона не була присутня. Їй сказали підтвердити отримання коштів, вони якимось чином пройшли, при цьому оприбуткування коштів без участі бухгалтера неможливе було на той час. Керівник може прийняти кошти, але в книзі повинна розписуватися саме головний бухгалтер, це порушення касової дисципліни.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_16 , який повідомив суду, що з липня 2015 року по початок 2018 року працював у виконавчій службі Індустріального ВДВС. У нього було на виконанні виконавче провадження щодо витребування грошових коштів у сумі 516 000 грн., однак дане рішення не було виконано, у зв`язку з чим було направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Так, виконавче провадження було відкрите його колегою як немайнове та розпочато десь в 2016 році, а закінчено наприкінці 2017 році початок 2018 року поданням про вчинення кримінального правопорушення. В ході виконавчого провадження ОСОБА_8 направлялись виклики, під підпис вручались вимоги у нього в кабінеті, за місцем мешкання здійснювались виходи, але нікого не було. Тоді як ОСОБА_8 було відомо про рішення суду і для його виконання потрібна була його особиста згода, адже без ОСОБА_8 не можливо було провести дії, тому що він повинен був проконтролювати виконання рішення, тобто добровільне надання грошових коштів виконавцю. Дій щодо арешту майна ним проведено не було. Боржник перешкоджав вилученню грошових коштів. У 2017 році ОСОБА_8 був особисто присутній при виконавчих діях, якому було роз`яснено ст.63 Конституції України та роз`яснено щодо кого здійснюється виконання рішення. Виклик від 13 листопада 2017 року на 21 листопада 2017 року він вручав особисто ОСОБА_8 під підпис, зачитуючи йому резолютивну частину виконавчого документу, а також попереджався про кримінальну відповідальність у разі не виконання рішення, але ОСОБА_8 не повідомив про місце знаходження коштів чи про їх повернення. При одній з наступних явок ОСОБА_8 до виконавчої служби він так і не виконав виконавче провадження, а також за минулі неявки до виконавчої служби ОСОБА_8 було виписано штраф у сумі 3 400 грн. За все виконавче провадження ОСОБА_8 прибував до виконавчої служби тільки два рази та до нього були застосовані штрафи, які сплаченими і оскарженими не були. Ним з ОСОБА_8 було витребувано кошти в повному обсязі, але місце знаходження їх не відомо, тобто жодної копійки не повернуто. Виконавче провадження полягало у витребуванні коштів та неможливо було провести як майнове, адже витребування виключають стягнення, яке може проводитись шляхом реалізації майна. У ході цього виконавчого провадження здійснювався контроль за його діями - начальником, будь-яких порушень зафіксовано не було, та судом не визнано його дії бездіяльністю, а ОСОБА_10 не оскаржувались дії щодо стягнення.

Суд першої інстанції безпосередньо допитав та обгунтовано поклав у вирок показання свідка ОСОБА_22 , який повідомив, що у 2007-2009 роках він був призначений за поданням засновників та заявою до суду ліквідатором фірми ПКВФ «Люсер», де ОСОБА_8 був засновником, а ОСОБА_10 був скаржником, адже там були його кошти, які не повернуті. На момент порушення справи про банкрутство рішення про фіктивне банкрутство не було. На теперішній час банкрутство фірми припинено. Йому не було відомо про наявність грошових коштів на фірмі. Наразі відповідно до постанови процедура банкротства припинена.

Крім того, суд першої інстанції послався у вироку на показання свідка ОСОБА_23 , яка повідомила, що є сусідкою ОСОБА_8 , останні 10 років ОСОБА_8 проживає по вул.Балтійській разом з жінкою ОСОБА_27 і дітьми, пересуваються на власному автомобілі чорного кольору. Вона бачить ОСОБА_8 та ОСОБА_19 вранці, як вони виїжджають, та ввечері приїжджають, тому зробила для себе висновок, що вони є подружжям. Їй відомо про кримінальні правопорушення Воскобойникових, але як сусіди вони тихі та спокійні.

Свідок ОСОБА_24 , яка також є сусідкою ОСОБА_8 , надала аналогічні показання.

Судом також наведено у вироку показання свідка ОСОБА_19 , яка повідомила, що є колишньою дружиною ОСОБА_8 та наразі проживає в одному з ним будинку, однак ніяких відносин з ним не має. ОСОБА_10 для неї являється знайомим. Вона у 2004 році працювала директором фірми ПКФ Люсер, штат якої складався з директора, його заступника, менеджерів, головного бухгалтера та двох бухгалтерів, тоді як засновником та заступником директора був ОСОБА_8 . В штаті фірми юриста не було, проте інколи до нього звертались, про що робили відповідний договір. Фірма ПКФ Люсер займалась торговою діяльністю будівельних матеріалів, мазута, дизельного палива, який потім перепродавали. У фірми ПКФ Люсер існувала домовленість, укладена в усній формі, з іншою фірмою про постачання мазуту, відповідно до якої вона знала, що придбає конкретну кількість палива, конкретну ціну та строки його постачання, яке ОСОБА_10 викупить, тобто фірма виступить як посередник. Тому з приводу цього в офісі вона з ОСОБА_10 , обговоривши товар та ціну, уклала відповідний договір, тоді як місце поставки взагалі не оговорювалось. Далі, надрукувавши самостійно договір в одному екземплярі, ОСОБА_10 прийшов до неї 01 липня 2004 року і передав на фірму кошти в розмірі більш ніж 900 000 грн., про що свідчить опис в касовій книзі, квитанція про надходження коштів на підприємство, яку вона підписала, замість бухгалтера, тобто відбулось їх оприбуткування для подальшого розрахунку з фірмою за товар. Цього ж дня їй стало відомо про підвищення ціни на товар, про що вона сповістила ОСОБА_10 , який відмовився купувати даний товар та забирати кошти назад. Зазначає, що з ОСОБА_10 домовитись було важно, він просив кошти і відмовлявся в їх отриманні, але підтверджень про таке не має. Тоді, між нею, як директором фірми, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 було складено та направлено по факсу юристом договір зберігання коштів, адже був пізній час, та у зв`язку з підвищенням ціни можливості виконати попередній договір або передати кошти до банку не було, до того ж ОСОБА_10 відмовився забрати кошти назад і тому вони були передані ОСОБА_8 , який на той момент був або комерційним директором або заступником, та залишені на фірмі, про такий договір ОСОБА_10 не обов`язково було знати, він є внутрішнім та його присутність була не обов`язковою. Зазвичай фірма готівку здавала до банку. Такі договори раніше вже укладались на фірмі з іншими людьми. На момент передачі коштів ОСОБА_10 фірмі ОСОБА_8 працював на підприємстві засновником. Згодом ОСОБА_10 через касовий ордер була повернута майже половина його коштів. По бажанню ОСОБА_10 ці кошти видавались частково, тобто вона йому телефонувала і повідомляла про можливість їх отримання, так як він не хотів отримати одразу всю суму. Така передача коштів відбувалась в офісі 7 разів, про отримання яких ОСОБА_10 розписувався на квитанції приходно касового ордеру. Кошти у сумі 517 000 грн. ОСОБА_10 не захотів забирати, вказуючи на невиконання договору та втрату ним прибутку, проте його відмова не зафіксована, тому надалі договір зберігання цих коштів потрібно було продовжувати. Після події нею здійснювалось повернення коштів тому, що вони не могли зберігатись на фірмі безкінечно, при цьому з боку ОСОБА_8 до неї тиску не було та домовленості щодо відправки коштів ОСОБА_10 з ОСОБА_8 не мала. Один раз ОСОБА_8 приніс до фірми кошти у сумі від 5 000 до 20 000 грн. і вона намагалась їх відправити ОСОБА_10 через Банк АВАЛЬ шляхом передачі на депозит, але ОСОБА_10 влаштував скандал у банку з приводу користування його депозитним рахунком іншою особою. Кошти у сумі 517 000 грн. ОСОБА_8 не зберігав та не передавав їй, їх місце знаходження не відоме, але про їх наявність їй було відомо. Привласнення коштів вона не здійснювала, адже мала намір їх повернути ОСОБА_10 . Кошти ОСОБА_10 на депозитний рахунок нотаріуса не клали, адже їх зберігання було дорогим, депозит суду на той час не працював, розрахунок ними не здійснювали, адже хотіли їх зберегти. Вона не знала про можливість відкриття рахунку, а варіант повернення коштів поштовим переводом не розглядала навіть, тому що вона не ухилялась від їх повернення. Раніше фірма ПКФ Люсер співпрацювала з ОСОБА_10 , укладали договори на менші суми. Ліквідація фірми ПКФ Люсер, рішення про яке було прийняте засновником, відбувалась в загальному порядку. Вона не складала відповідних документів, лише готувала документи по фондам, розуміючи, що це призведе до ліквідації. На момент звільнення вона оговорювала неповернену суму з ОСОБА_8 , а вже після звільнення фінансового відношення до фірми не мала, проте, якщо співробітники бухгалтерії мали до неї питання, то вона надавала відповідь. Коли ОСОБА_10 захотів отримати усі кошти, то вона вже не працювала на фірмі ПКФ Люсер. Їй відомо про наявність рішення про стягнення з ОСОБА_8 коштів, які нею були передані останньому на зберігання. Наразі про місце знаходження цих коштів їй не відомо.

Апеляційний суд вважає, що показання потерпілого та свідків по справі були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у зазначеному злочині, про що є необгрунтовані посилання в апеляційній скарзі захисника.

Із матеріалів провадження істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлення фактичних обставин провадження, у цих показаннях не вбачається. Деякі розбіжності в показаннях свідчать про індивідуальне сприйняття кожною особою подій, учасником яких вони були, і не впливають на висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 .

При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано критично оцінивпоказання свідка ОСОБА_19 в частинітого,що ОСОБА_10 відмовлявся відотримання належнихйому грошовихкоштів,оскільки посадовіособи ПКВФ«Люсер» малидля цьогобезліч можливостей,у томучислі і:шляхом внесеннягрошових коштівна депозитсуду,який у2004році вжепрацював,про щослідує звідповіді у2007році ТУДСА вДніпропетровській області;і шляхомвиконання ухвалиІндустріального районногосуду містаДніпропетровська від29вересня 2010року (справа№2-1505/10),із встановленнямпорядку виконанняарешту грошовихкоштів,а саме:вилучення у ОСОБА_8 516970.81грн.,передавши їхна зберіганняу депозитнийрахунок ВДВСІндустріального районум.Дніпропетровська.Крім того,досліджені судом докази доводять, що потерпілий ОСОБА_10 неодноразово звертався як до ОСОБА_19 , так і до ОСОБА_8 із вимогами про повернення належних йому грошових коштів, пропонуючи при цьому перерахувати їх на банківські рахунки, при цьому, як слідує зі змісту рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року, грошові кошти ОСОБА_10 могли бути повернуті на відомий ОСОБА_19 та ОСОБА_8 банківський рахунок ОСОБА_10 у АППБ «Аваль», на який ними раніше вносились інші грошові кошти; шляхом відкриття будь-якого банківського рахунку в будь-якому банку на ім`я та користь ОСОБА_10 , або їх внесення в депозит нотаріуса в порядку статті 537 ЦК України у разі його відсутності; при особистих зверненнях ОСОБА_10 ; на запропонований ОСОБА_10 інший банківський рахунок тощо.

Крім того, показання потерпілого та свідків об`єктивно підтверджені наступними письмовими доказами, дослідженими у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_28 в інтересах ОСОБА_19 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року по справі № 202/4991/20 (провадження № 2/202/6414/2020).

Згідно ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12018040660000327 від 23 лютого 2018 року на майно, яке було вилучене 22 травня 2020 року під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , а саме за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року (справа 202/7437/19 провадження №2-во/202/66/19) заяву ОСОБА_10 про виправлення описки в рішенні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року було задоволено. Другий абзац резолютивної частини рішення суду від 20 червня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_22 ухвалено викласти в такій редакції: «Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 516 970, 81 грн.».

Згідно ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року (справа №2-67/09) було задоволено клопотання ОСОБА_10 та заборонено ОСОБА_8 відчужувати, витрачати, передавати, переміщувати або здійснювати будь-які дії ( в тому числі здійснювати різного роду незаконні інсинуації) з грошовими коштами у розмірі 516 970.81 грн., які було ним отримано на підставі договору зберігання №01-ох від 01 липня 2004 року.

Як слідує із заяви ОСОБА_8 від 09 лютого 2009 року він ознайомлений з ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року №2-67 та зобов`язується виконати рішення суду.

Відповідно до копії заяви на ім`я начальника Індустріального ОГИС від імені ОСОБА_8 20 вересня 2011 року останній зобов`язувався виконати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська в частині повернення грошових коштів в сумі 516 970, 81 грн. до 20 жовтня 2011 року.

Постановою слідчого про часткове задоволення клопотання від 24 лютого 2022 року було задоволено вимоги клопотання ОСОБА_10 № 67 від 21 лютого 2022 №1,2,3 (в частині продовження строку досудового розслідування), 4 і 7. За вимогами клопотання ОСОБА_10 № 67 від 21 лютого 2022 року № 3 (щодо кваліфікування дій ОСОБА_8 ) 5 і 6 вирішено прийняти процесуальні рішення під час продовженого строку досудового розслідування, а саме після проведення усіх необхідних та достатніх процесуальних і слідчих дій.

Згідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 липня 2019 року скаргу ОСОБА_10 на бездіяльність слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 у кримінальному провадженні №12018040660000327, поданої в порядку п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, задоволено. Зобов`язано слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні № 12018040660000327 ОСОБА_29 вжити усі передбачені чинним кримінальним процесуальним законом дії щодо припинення триваючого кримінального правопорушення ОСОБА_8 стосовно привласнення належних потерпілому ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 516 970,81 грн.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовнтя 2020 року клопотання ОСОБА_10 про встановлення процесуальних строків у кримінальному провадженні №12018040660000327 було задоволено. Встановлено слідчому СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018040660000327, п`ятиденний строк для виконання прийнятого постановою слідчого від 13 травня 2019 року рішення за клопотанням потерпілого ОСОБА_10 від 04 квітня 2019 року (вх. №Г-28) та прийнятого постановою слідчого від 16 серпня 2019 року рішення за клопотанням потерпілого ОСОБА_10 від 12 серпня 2019 року (вх. № Г-71).

Згідно ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 липня 2019 року скаргу ОСОБА_10 на бездіяльність слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 у кримінальному провадженні №12018040660000327, подану в порядку п.1 ч. 1 ст. 303 КПК України, задоволено. Зобов`язано слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні ОСОБА_29 вжити усі передбачені чинним кримінальним процесуальним законом дії щодо припинення триваючого кримінального правопорушення ОСОБА_8 стосовно привласнення належних потерпілому ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 516 970,81 грн.

Відповідно до ухвали судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2004 року вирішено накласти арешт на: р\р №260091055221001 у Лівобережному відділенні КБ «Приватбанк», належний ПКВФ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; на автомобіль Мазда Примаси, д/н НОМЕР_1 , зареєстрований 22 червня 2004 року за ПКВФ «Люсер», а також заборонено вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження автомобіля та розрахункового рахунку.

Згідно ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року клопотання ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні №12018040660000327 задоволено частково. Накладено арешт шляхом заборони відчуження майна ОСОБА_19 , а саме на: житловий будинок, загальною площею 53,9 кв.м. з присадибною ділянкою 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру в житловому будинку, загальною площею 102,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ; 53/10 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822343412101.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 , погоджене прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 , про арешт майна було задоволено. Накладено арешт в забезпечення цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 шляхом заборони відчуження майна ОСОБА_19 , а саме земельної ділянки, площею 0,0423 га, з кадастровим номером 1 225 680 500:07:063:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

08 лютого 2007 року було прийнято постанову про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного банкрутства ПВКФ «Люсер» за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 218 КК України.

У відповідності до постанови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2008 року (справа №1-168/08) кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_8 за ст. 218 КК України закрито на підставі п. г ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року.

Відповідно до окремої ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 травня 2011 року суд постановив повідомити прокурора Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська про виявлені при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_10 порушення закону.

Згідно постанови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 грудня 2011 року скарга ОСОБА_10 задоволена частково. Визнана незаконною бездіяльність прокурора Індустріального району м.Дніпропетровська по виконанню вимог ст. 97 КПК України та неприйняття процесуального рішення за заявою ОСОБА_10 про злочин від 09 березня 2011 року.

Відповідності до постанови слідчого про часткове задоволення клопотання від 24 лютого 2022 року задоволено вимоги клопотання ОСОБА_10 , № 67 від 21 лютого 2022 року №1,2,3 (в частині продовження строку досудового розслідування), 4 і 7. За вимогами № 5 і 6 клопотання ОСОБА_10 № 67 від 21 лютого 2022 року № 3 (щодо кваліфікування дій ОСОБА_8 ) вирішено прийняти процесуальні рішення під час продовженого строку досудового розслідування, а саме після проведення усіх необхідних та достатніх процесуальних і слідчих дій.

Відповідно до рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року позов ОСОБА_10 задоволено частково. Вирішено витребувати з незаконного володіння та стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 516 970, 81 грн., а також стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 1 992 286, 09 грн., у тому числі 1 088 771, 77 грн. спричинених збитків, 853 514, 32 грн. суми інфляційних втрат і трьох відсотків річних, а також 50 000, 00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_10 про забезпечення виконання вимог розумного строку кримінального провадження задоволено. Встановлено прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області, що здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12018040660000327, триденний строк для виконання прийнятого прокурором ОСОБА_6 рішення від 30 січня 2020 року за клопотанням потерпілого ОСОБА_10 від 27 січня 2020 року, від 18 березня 2020 року за клопотанням потерпілого від 16 березня 2020 року та від 06 липня 2020 року за клопотанням потерпілого від 12 липня 2020 року.

Згідно ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 липня 2019 року скаргу ОСОБА_10 на бездіяльність слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 у кримінальному провадженні №12018040660000327 задоволено. Зобов`язано слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні №1201804066000032 ОСОБА_29 вжити усі передбачені чинним кримінально-процесуальним законом дії щодо припинення триваючого кримінального правопорушення ОСОБА_8 стосовно привласнення належних потерпілому ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 516 970,81 грн.

Відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 травня 2020 року клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 про надання дозволу на проведення обшуку задоволено. Надано старшому слідчому СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 , а також слідчим, які входять до складу групи слідчих у кримінальному провадженні, дозвіл на проведення обшуку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , з метою відшукання грошових коштів ОСОБА_10 у розмірі 516 970,81 грн.

За результатами висновку експерта №04/23 від 11 січня 2023 року ситуація кримінального правопорушення, скоєного щодо ОСОБА_10 , наслідки чого продовжуються до теперішнього часу, тобто впродовж 18 років, постала для ОСОБА_10 значно та тривало психотравмувальною: істотно обмежувала його загальне соціальне функціонування, погіршувала якість родинного та професійного життя, призвела до фіксації переживань правової безпорадності, скривдженої ділової репутації, до витрачання тривалого життєвого часу та душевних зусиль на її правове вирішення, чим заподіяла значні психологічні (моральні) страждання. Орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань, спричинених ОСОБА_10 наслідками кримінального правопорушення, становить 288 мінімальних заробітних плат.

Відповідності до ухвали судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року (справа №2-67/09) клопотання ОСОБА_10 задоволено. Заборонено ОСОБА_8 відчужувати, витрачати, передавати, переміщувати або здійснювати будь-які дії з грошовими коштами 516 970,81 грн., які було ним отримано на підставі договору зберігання № 01-ох від 01 липня 2004 року.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 квітня 2010 року (справа №2-1505/10) до вирішення спору по суті накладено арешт на грошові кошти 516 970.81 грн., які ОСОБА_8 отримано по договору зберігання №01-ох від 01 липня 2004 року.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2010 року (справа №2-1505/10) заява ОСОБА_10 про забезпечення позову задоволена частково, способом виконання забезпечення позову визначено накладення арешту на грошові кошти 516 970.81 грн., які Індустріальним ВДВС визнано наявними у ОСОБА_8 та з якими з 16 лютого 2009 року ОСОБА_8 заборонено здійснювати будь-які дії, а також ухвалено провести опис майна грошових коштів.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року (справа №2-1505/10) в порядку забезпечення доказів ухвалено витребувати у ОСОБА_8 докази, а саме: конкретне місце перебування 516 970.81 грн., які ОСОБА_8 отримано по договору зберігання №01-ох від 01 липня 2004 року із зазначенням кожного дня їх перебування та підтверджуючих доказів цього; витрат або використання 516 970.81 грн. із зазначенням їх цільового призначення і надання підтверджуючих доказів цього, або доказів, які б спростовували вказані витрати, чи їх використання; одержаних прибутків від використання 516 970.81 грн. з наданням підтверджуючих доказів цього або доказів, які б спростовували отримання вказаних прибутків.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2010 року (справа №2-1505/10) заява ОСОБА_10 про забезпечення позову задоволена частково. У забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти 516 970.81 грн. із встановленням порядку виконання арешту грошових коштів, а саме: вилучення у ОСОБА_8 516 970.81 грн., передавши їх на зберігання у депозитний рахунок ВДВС Індустріального району м. Дніпропетровська.

Відповідно окремих ухвал Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2010 року та 11 травня 2011 року (справи №2-1505/10 та 0417/2-154/11) ухвалено про виявлені порушення закону при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_10 повідомити прокурора Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2011 року (справа 0417/2-154/11) ухвалено обмежити ОСОБА_8 у праві виїзду за межі України, з вилученням документів, які засвідчують його особу, та направити документи ОСОБА_8 до Індустріального відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року (справа 202/7437/19) заяву ОСОБА_10 про виправлення описки в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року задоволено. Другий абзац резолютивної частини рішення суду від 20 червня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_22 ухвалено викласти в такій редакції: «Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 516 970, 81 грн.».

Постановами державного виконавця Індустріального ВДВС від 17 червня 2013 року, від 24 грудня 2014 року, 23 березня 2011 року та 29 червня 2016 року виконавчі документи були повернуті стягувачеві.

Відповідно до копії заяви на ім`я начальника Індустріального ВДВС від імені ОСОБА_8 від 09 вересня 2009 року останній був ознайомлений із ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська №2-67 від 16 січня 2009 року та зобов`язався її виконати.

Відповідно до копії заяви на ім`я начальника Індустріального ВДВС від імені ОСОБА_8 від 20 вересня 2011 року останній зобов`язувався виконати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська в частині повернення грошових коштів в сумі 516 970, 81 грн. до 20 жовтня 2011 року.

Як свідчать акти державного виконавця від 23 червня 2011 року та 30 серпня 2011 року ОСОБА_8 на підставі ст. 63 Конституції України відмовився вказувати місце знаходження грошових коштів, які мав повернути за рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру станом на 29 червня 2011 року ОСОБА_19 була керівником юридичної особи (голова ліквідаційної комісії) ПКВФ «Люсер».

Згідно договору-доручення № 1 від 01 липня 2004 року між ОСОБА_10 та ПКВФ «Люсер» в особі директора ОСОБА_19 було укладено цей договір з метою закупівлі пічного мазуту марки М-100 у кількості 1776 т на суму не більше 959 040, 00 грн.

01 липня 2004 року ОСОБА_10 видав довіреність на ім`я ПКВФ «Люсер» в особі директора ОСОБА_19 на представництво його інтересів, укладання від його імені угод.

Відповідно до клопотань ОСОБА_10 від 26 січня 2005 року до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська та відповідача за позовом «ЧПКФ Люсер» - у зв`язку з гострою потребою значної суми грошових коштів для організації свого бізнесу, пов`язаного з реалізацією мазуту з можливістю отримання заробітку, ОСОБА_10 просив повернути йому заборгованість на його депозитний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у «АППБ Аваль».

Станом на 17 лютого 2005 року ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_10 , що всі листи останнього отримані та прийняті до розгляду.

Згідно повідомлення №17 від 17 лютого 2005 року від ПКВФ «Люсер» ОСОБА_8 до ОСОБА_10 повідомлення від 26 січня 2005 року було ними отримано та прийнято до розгляду.

Відповідно до повідомлення ОСОБА_10 від 06 травня 2005 року до директора ПКВФ «Люсер» останній просить повернути його грошові кошти.

Згідно складеного 06 травня 2005 року акту ОСОБА_10 у присутності свідків намагався вручити ОСОБА_19 та ОСОБА_8 свої листи з проханням повернення боргу.

Як слідує з клопотання ОСОБА_10 до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2005 року останній в межах цивільної справи за позовом ПКВФ «Люсер» до ОСОБА_10 про визнання договору позики припиненим просив забезпечити позов та зобов`язати ПКВФ «Люсер» внести на депозитний рахунок ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 517 000.00 грн.

Відповідно до розрахункових документів 21 вересня 2004 року та 01 жовтня 2004 року на ім`я ОСОБА_10 було перераховано 130 000.00 грн. та 20 000.00 грн. відповідно.

15 грудня 2005 року ОСОБА_30 повідомив ОСОБА_10 про отримання листа останнього.

Відповідно до телеграм на ім`я ПКВФ «Люсер» ОСОБА_19 та ОСОБА_8 . ОСОБА_10 просив повідомити місце знаходження його грошових коштів 959 040.00 грн., внаслідок не виконання договору.

Згідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24 липня 2019 року скаргу ОСОБА_10 на бездіяльність слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 було задоволено та зобов`язано слідчого ОСОБА_29 вжити усі передбачені чинним кримінальним процесуальним законом дії щодо припинення триваючого кримінального правопорушення ОСОБА_8 стосовно привласнення належних потерпілому ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 516 970,81 грн.

Відповідно до постанови слідчого про часткове задоволення клопотання від 24 лютого 2022 року задоволено вимоги клопотання ОСОБА_10 № 67 від 21 лютого 2022 року №1,2,3 (в частині продовження строку досудового розслідування), 4 і 7. За вимогами клопотання ОСОБА_10 № 67 від 21 лютого 2022 року № 3 (щодо кваліфікування дій ОСОБА_8 ) 5 і 6 ухвалено прийняти процесуальні рішення під час продовженого строку досудового розслідування, а саме після проведення усіх необхідних та достатніх процесуальних і слідчих дій.

26 січня 2007 року постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська скасовано постанову помічника прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська від 17 листопада 2006 року про відмову у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ПКВФ «Люсер», ДВС Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська за заявою ОСОБА_10 .

Відповідно до ухвали судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2004 року накладено арешт на р\р № 260091055221001 у Лівобережному відділенні КБ «Приватбанк» належний ПКВФ «Люсер» за адресою: вул.Калинова 24/25 у м.Дніпрі. Ухвалено накласти арешт на автомобіль Мазда Примаси, д/н НОМЕР_1 , зареєстрований 22 червня 2004 року за ПКВФ «Люсер» та заборонити вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження автомобіля та розрахункового рахунку.

Відповідно до постанови державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС від 22 листопада 2004 року накладено арешт на автомобіль Мазда Примаси, д/н НОМЕР_1 .

Відповідно до ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2005 року (справа 2-1467/05) провадження у цивільній справі в частині позову ОСОБА_10 до ПКВФ «Люсер» про стягнення 1 977 227.45 грн. закрито за заявою ОСОБА_10 .

У 2007 році ТУ ДСА в Дніпропетровській області повідомляло ОСОБА_10 , що депозит ТУ ДСА у 2004 році вже використовувався для оплати сум застави для забезпечення цивільних позовів в разі наявності відповідної ухвали суду.

У відповідності до ухвали судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року № 2-67/09 клопотання ОСОБА_10 задоволено, заборонено ОСОБА_8 відчужувати, витрачати, передавати, переміщувати або здійснювати будь-які дії з грошовими коштами у розмірі 516 970,81 грн., які було ним отримано на підставі договору зберігання № 01-ох від 01 липня 2004 року.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року (справа № Б29/300-08(Б24/193-06) касаційна скарга ОСОБА_10 задоволена частково. Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 червня 2009 року та ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року скасовані. Провадження у справі №Б29/300-08 (Б24/193-06) про банкрутство приватної комерційно-виробничої фірми Люсер припинено. Державному реєстратору за адресою місця знаходження приватної комерційно-виробничої фірми Люсер ухвалено внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про припинення провадження у справі №Б29/300-08(Б24/193-06) про банкрутство приватної комерційно-виробничої фірми Люсер (код ЄДРПОУ 19098800).

Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2007 року стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПКВФ «Люсер» в особі ліквідатора ПКВФ «Люсер» арбітражного керуючого ОСОБА_22 заборгованість переданих на зберігання грошових коштів у сумі 517 040.00 грн. та судові витрати по справі.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2010 року скасована ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2009 року.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2010 року (справа № 2-1505/10) у забезпечення позову до набрання законної сили рішення у справі заборонено ОСОБА_22 здійснювати будь-які дії щодо майна (грошових коштів) у сумі 516 970.81 грн., що передані ОСОБА_8 за договором зберігання №01 від 01 липня 2004 року на збереження.

Відповідно до акту державного виконавця від 23 березня 2011 року у 2011 році ОСОБА_8 підтвердив факт того, що грошові кошти знаходяться в нього на відповідальному зберіганні без надання інформації, де саме та в якому місці.

Відповідно до акту державного виконавця 23 червня 2011 року ОСОБА_31 з посиланням на ст. 63 Конституції України відмовився надавати відомості про місце знаходження грошових коштів, вказавши, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року позов ОСОБА_10 задоволено та це рішення буде виконуватися у встановленому законом порядку.

05 вересня 2011 року на ОСОБА_8 відповідними постановами державного виконавця були накладені штрафи за неявку, за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі і за не надання достовірних відомостей про конкретне місце знаходження належних ОСОБА_10 516 970.81 грн.

Постановами державного виконавця від 02 червня 2011 року, 30 серпня 2011 року, 05 вересня 2011 року, 07 вересня 2011 року, 14 вересня 2011 року та 20 грудня 2011 року здійснювався примусовий привід боржника ОСОБА_8

28 квітня 2011 року постановою апеляційного суду Дніпропетровської області було скасовану постанова Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2011 року, якою було відмовлено у скасуванні рішення прокурора від 01 березня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом невиконання ОСОБА_8 ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року.

Відповідно до постанови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 грудня 2011 року скарга ОСОБА_10 задоволена частково. Встановлено бездіяльність прокурора Індустріального району м.Дніпропетровська по виконанню вимог ст. 97 КПК України, а саме не прийняття останнім процесуального рішення за заявою ОСОБА_10 про злочин від 09 березня 2011 року.

Як слідує зі змісту постанов державного виконавця від 08 серпня 2011 року про повернення виконавчого документа стягувачеві ОСОБА_8 відмовився надавати відомості про місце знаходження грошових коштів, на підставі чого державним виконавцем направлене подання до прокуратури Індустріального району м.Дніпропетровська про порушення кримінальної справи за умисне невиконання ОСОБА_8 рішення суду.

07 червня 2011 року в.о. начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпровського МУЮ звернувся із поданням до прокурора Індустріального району м.Дніпропетровська та просив вирішити питання про порушення кримінального провадження за ст.191 КК України стосовно ОСОБА_8

08 червня 2011 року державний виконавець Індустріального ВДВС звернувся із поданням до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська про примусове входження до приміщень ПКВФ «Люсер» за адресою: АДРЕСА_4 .

У липні 2011 року та 24 жовтня 2011 року державний виконавець звертався із поданнями до прокурора Індустріального району м.Дніпропетровська про притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ст.ст. 191, 382, 388 КК України.

Відповідно до протоколу перегляду аудіо та відеозапису 16 лютого 2022 року за участю потерпілого ОСОБА_32 здійснювався перегляд аудіо-відео записів, а саме: телефонного дзвінку ОСОБА_8 . ОСОБА_10 , під час якого ОСОБА_8 пропонував ОСОБА_10 зустрітися і обговорити питання повернення фінансів; запис бесіди на зустрічі ОСОБА_10 і ОСОБА_8 , під час якої останній виявляв намір повернути ОСОБА_10 грошові кошти, просив реквізити, а ОСОБА_10 надав реквізити розрахункових рахунків; допит ОСОБА_8 і ОСОБА_19 в Індустріальному районному суді м.Дніпропетровська у справі №0417/2-154/11; розмова дзвінка ОСОБА_10 по телефону ОСОБА_19 у 2004 році; допит ОСОБА_8 і ОСОБА_19 в Індустріальному районному суді м.Дніпропетровська у справі №0417/2-154/11; відеозапис виконавчих дій щодо виконання ухвал суду, під час проведення яких ОСОБА_8 відмовився виконувати ухвали суду.

Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2008 року (справа № 1-168/08) кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_8 за ст. 218 КК України закрито на підставі п. г ст.1, ст. 6 Закону України «Про амністію».

Відповідно до ухвал Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 червня 2011 року, 29 липня 2011 року (справа №6-53/11) та від 03 серпня 2011 року (справа №6-55/11) в задоволенні подання державного виконавця Індустріального відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ ОСОБА_33 про примусове проникнення до володінь і приміщень ПКВФ «Люсер» за адресою: АДРЕСА_4 для проведення в них огляду відмовлено. Дані ухвали в апеляційному порядку не оскаржувалися та набрали чинності.

Постановами державного виконавця від 01 червня 2011 року, 15 червня 2011 року, 22 червня 2011 року, 23 червня 2011 року та 08 серпня 2011 року за невиконання законних вимог державного виконавця накладено на ОСОБА_8 штраф.

Відповідно до постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2011 року скасована постанова старшого помічника прокурора Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська від 12 лютого 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками складу злочину за ст. 382 КК України відносно виконавця ВДВС АНД РУЮ ОСОБА_34 та посадових осіб ПВКФ «Люсер» за заявою ОСОБА_10 про злочин, матеріали направлені до прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська для проведення додаткової перевірки.

Того ж дня, а саме 22 березня 2011 року судом винесена окрема ухвала та звернута увага прокурора на тяганину при розгляді заяви ОСОБА_10 про злочин, в якій останній вказує про порушення посадовими особами ПВКФ «Люсер» закону та невиконання ухвал судів щодо заборони здійснення будь-яких дій по відчуженню автомобіля.

08 лютого 2007 року прийнято постанову про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного банкрутства ПВКФ «Люсер» за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 218 КК України.

24 квітня 2007 року була винесена постанова про проведення виїмки у ОСОБА_8 предметів і документів ПВКФ «Люсер».

25 травня 2007 року винесена постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_8 .

Відповідно до постанови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2017 року визнано ОСОБА_8 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП, та накладено на нього відповідне стягнення за те, що ОСОБА_8 , який працює директором ТОВ «ОРХІДЕЯ 2016», несвоєчасно подав платіжний документ на перерахування належного до сплати податку на прибуток по податковій декларації з податку на прибуток від 17 лютого 2017 року №9270117963, п. 57.1 ст. 57 р. ІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2023 року звільнено ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №32020041650000013, закрито.

Відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_10 та зобов`язано начальника Індустріального ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області внести відомості до ЄРДР в порядку ст. 214 КПК України за повідомленням Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУ юстиції в Дніпропетровській області від 29 січня 2018 року № 1099 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України.

Згідно ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2018 року виправлено описку, допущену в ухвалі слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2018 року, постановленої за результатами розгляду скарги ОСОБА_10 на бездіяльність слідчого Індустріального ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, вказавши в резолютивній частині ухвали: «Визнати бездіяльність посадових осіб Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР за повідомленням державного виконавця Індустріального ВДВС м.Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області про вчинення ОСОБА_8 відносно ОСОБА_10 кримінальних правопорушень упродовж 24 годин, незаконною».

Згідно повідомлення про вчинення кримінальних правопорушень від 29 січня 2018 року № 1099 державний виконавець МЮУ ГТУЮ у Дніпропетровській області Індустріального відділу ДВС м.Дніпра звернувся до Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, зацікавленою особою в повідомленні є - ОСОБА_10 , просив внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування за ч.3 ст. 382 КК України щодо умисного невиконання ОСОБА_8 рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року по справі № 0417/2-154/2011 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970,81 грн. та за ч. 5 ст. 191 КК України щодо привласнення ОСОБА_8 в незаконному володінні чужого майна, грошових коштів ОСОБА_10 у розмірі 516 970,81 грн.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 вересня 2016 року ВП №52161992 на підставі виконавчого листа № 2-154/2011, виданого 08 серпня 2016 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська, про витребування з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970,81 грн. відкрито виконавче провадження та надано ОСОБА_8 час добровільно сплатити борг до 15 вересня 2016 року.

ОСОБА_8 неодноразово викликався до Індустріального відділу державної виконавчої служби, через його неявки державним виконавцем приймалися постанови про його привід.

Постановою державного виконавця Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 23 вересня 2016 року прийнято рішення про привід боржника ОСОБА_8 , виконання приводу доручено Індустріальному ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_8 від 13 листопада 2017 року останній зазначає, що йому відомо про борг, який він винен ОСОБА_10 в сумі 516 970,81 грн., більше додати нічого не може. На підставі ст.63 Конституції України відмовляється надалі давати пояснення відносно себе, членів його родини або близьких родичів.

Згідно виклику державного виконавця Індустріальному ВДВС від 05 жовтня 2017 року № 4990/13//4-76/14 на підставі виконавчого листа № 2-154/2011, виданого 08 серпня 2016 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська про витребування з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516970,81 грн., державний виконавець зобов`язує ОСОБА_8 з`явитися на 12 жовтня 2017 року до Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату.

Відповідно до акту державного виконавця Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 17 жовтня 2017 року за участі двох понятих було встановлено, що виходом за адресою боржника ОСОБА_8 , а саме: АДРЕСА_5 , двері ніхто не відкрив, потрапити на територію будинку не вдалося, оскільки калитка була зачинена, із будинку ніхто не вийшов, перевірити місце проживання боржника не вдалося. Зі слів сусідів боржник за вказаною адресою не з`являється.

Згідно до виклику державного виконавця від 13 листопада 2017 року № 5161992 на підставі виконавчого листа № 2-154/2011, виданого 08 серпня 2016 року, Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська про витребування з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970,81 грн., державний виконавець зобов`язує ОСОБА_8 з`явитися на 21 листопада 2017 року до Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату. Копію цього виклику було отримано ОСОБА_8 , що підтверджується підписом останнього про отримання.

Відповідно до вимоги державного виконавця від 13 листопада 2017 року № 52161992 на підставі виконавчого листа № 2-154/2011, виданого 08 серпня 2016 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська про витребування з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970,81 грн., державний виконавець вимагає ОСОБА_8 надати відомості про конкретне місце знаходження належних ОСОБА_10 516 970,81 грн. Копію цієї вимоги було отримано ОСОБА_8 , що підтверджується підписом останнього про отримання.

Відповідно до вимоги державного виконавця від 21 листопада 2017 року № 12486 на підставі виконавчого листа № 2-154/2011, виданого 08 серпня 2016 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська про витребування з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970,81 грн. державний виконавець вимагає ОСОБА_8 надати засвідчену копію закордонного паспорту України на ім`я ОСОБА_8 .

Згідно до виклику державного виконавця від 21 листопада 2017 року № 12485 на підставі виконавчого листа № 2-154/2011, виданого 08 серпня 2016 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська, державний виконавець зобов`язує ОСОБА_8 з`явитися на 28 листопада 2017 року до Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату.

Відповідно до акту державного виконавця від 21 листопада 2017 року за участю двох понятих було встановлено, що до державного виконавця з`явився боржник ОСОБА_8 , у якого було відібрано пояснення, згідно якого боржник відмовився надавати будь-які пояснення без адвоката.

Відповідно до акту державного виконавця від 21 листопада 2017 року за участю двох понятих було встановлено, що до державного виконавця з`явився боржник ОСОБА_8 , якому під підпис було вручено вимогу державного виконавця, згідно якої він мав надати відомості щодо конкретного місце знаходження належних ОСОБА_10 516 970,81 грн. Боржник відмовився надавати відомості.

Відповідно до акту державного виконавця від 21 листопада 2017 року за участю двох понятих боржник ОСОБА_8 відмовився від отримання виклику та вимоги державного виконавця.

Відповідно виконавчого листа, виданого Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року, судом вирішено витребувати з незаконного володіння та стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 - 516 970,81 грн.

Відповідно до постанови слідчого від 06 березня 2018 за заявою ОСОБА_10 останнього залучено до участі у справі як потерпілого у кримінальному провадженні №12018040660000327, відомості про яке внесені до ЄРДР 23 лютого 2018 року із кваліфікацією за ч. 3 ст. 382 КК України.

У відповідності до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_10 та зобов`язано начальника Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області внести відомості до ЄРДР в порядку ст. 214 КПК України за повідомленням Індустріального відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області від 29 жовтня 2018 року №1099 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України.

Відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 травня 2019 року клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 про тимчасовий доступ до речей і документів задоволено та надано дозвіл слідчому ОСОБА_29 на тимчасовий доступ до документів, а саме до матеріалів виконавчого провадження №52161992, що перебувають у володінні Індустріального ВДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області з можливістю ознайомлення та вилучення їх належним чином завірених копій.

На виконання вказаної ухвали були отримані належним чином засвідчені наступні копії матеріалів виконавчого провадження: копії заяви ОСОБА_10 від 30 серпня 2016 року, згідно якої останній просить прийняти до виконання виконавчий лист Індустріального районного суду м.Дніпропетровська № 2-154 від 08 серпня 2016 року, відкрити виконавче провадження за ним, накласти арешт на майно і оголосити заборону на його відчуження; виконавчий лист Індустріального районного суду м.Дніпропетровська №2-154 від 08 серпня 2016 року про витребування з незаконного володіння та стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 516 970.81 грн.; постанову, винесену 08 вересня 2016 року державним виконавцем Індустріального ВДВС, про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-154/2011, виданим 08 серпня 2016 року; подання про примусовий привід боржника ОСОБА_8 та у подальшому його розшук у зв`язку з неявкою до Індустріального ВДВС, винесені державним виконавцем на протязі 2016-2017 років; ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року №2-67/09, якою задоволено клопотання ОСОБА_10 та заборонено ОСОБА_8 відчужувати, витрачати, передавати, переміщувати або здійснювати будь-які дії з грошовими коштами 516 970,81 грн., які було ним отримано на підставі договору зберігання № 01-ох від 01 липня 2004 року; акт державного виконавця від 13 січня 2017 року, складений за участі понятих, відповідно до якого до державного виконавця з`явився боржник ОСОБА_8 для надання пояснень за виконавчим провадженням, останнього було ознайомлено з ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 червня 2011 року №0417/6-96/2011 про заборону виїзду, також повідомлено про рішення суду про витребування в нього грошових коштів у розмірі 516 970,81 грн. та вручено вимогу від 13 листопада 2017 року та виклик на 21 листопада 2017 року; постанову про накладання штрафу від 13 листопада 2017 року ВП № 5216199, згідно якої за невиконання вимог виконавчого документа накладено на ОСОБА_8 штраф на користь держави у сумі 1 700 грн. та зобов`язано виконати рішення протягом 10 робочих днів, попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення; постанову про накладання штрафу від 27 листопада 2017 року ВП №5216199, згідно якої за повторне невиконання вимог виконавчого документа накладено на ОСОБА_8 штраф на користь держави у сумі 3 400 грн., зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення; постанову про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2017 року ВП №5216199, згідно якої за невиконання ОСОБА_8 вимог виконавчого документа з нього ухвалено стягнути на користь держави виконавчий збір у сумі 6 400 грн.; заяву ОСОБА_10 до Індустріального ВДВС МУЮ м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 06 грудня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу після надіслання виконавцем до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником ОСОБА_8 кримінальних правопорушень; постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 січня 2018 року ВП №5216199 та ВП №52161992, згідно яких оскільки боржником ОСОБА_8 вимоги виконавчого документа не виконано та державним виконавцем двічі винесено постанову про накладання штрафу на боржника, вирішено направити подання до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 травня 2019 року, якою клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 задоволено та надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів з можливістю ознайомлення та вилучення їх належним чином завірених копій, а саме до матеріалів цивільної справи №0417/2-154/11.

При цьому, на виконання даної ухвали до матеріалів кримінального провадження долучено: позовна заява ОСОБА_8 до ОСОБА_10 про стягнення основної суми боргу в розмірі 55 000 грн. та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., довіреність про представництво інтересів, видану ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_35 , розписка ОСОБА_10 про отримання від ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 55 000 грн., банківська квитанція про сплату судового збору, позовна заява ОСОБА_8 до ОСОБА_10 від 23 січня 2006 року про стягнення основної суми боргу в розмірі 55 000 грн. та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., заперечення ОСОБА_10 на вказаний позов ОСОБА_8 , договір доручення №1 про закупівлю пічного мазуту, квитанція до прибуткового касового ордеру №41 від 01 липня 2004 року, ухвали Верховного суду України від 19 січня 2006 року та 23 жовтня 2006 року про відкриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10 про визнання договору позики недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_10 про захист честі та гідності й відшкодування моральної шкоди (справа №6-12463ск06), договір зберігання №01-х від 01 липня 2004 року, згідно якого ОСОБА_19 передала ОСОБА_8 на зберігання грошові кошти у сумі 959 040 грн., акт приймання передачі 01 липня 2004 року ОСОБА_8 від ОСОБА_19 грошових коштів в сумі 959 040.00 грн., супровідний лист Амур-Нижньодніпровського ДВС від 14 квітня 2006 року про направлення постанови про відкриття виконавчого пролвадження за виконавчим листом №2-831, заява ОСОБА_10 від 17 квітня 2006 року про призначення судової психіатричної експертизи щодо ОСОБА_8 , заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2006 року про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 суми боргу та моральної шкоди (справа №2-652/06), апеляційна скарга ОСОБА_10 від 29 грудня 2006 року на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2006 року, заява ОСОБА_10 про забезпечення позову в порядку ст. 152 ЦПК України у справі №22ц-1776-9, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 січня 2006 року справі №22ц-1776-9 про визнання договору доручення №1 від 01 липня 2004 року, укладеного між ПКВФ Люсер та ОСОБА_36 припиненим, клопотання ОСОБА_10 про скасування заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2006 року про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 суми боргу та моральної шкоди (справа №2-652/06), постанова Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 січня 2007 року про скасування постанови прокурора від 17 листопада 2006 року про відмову у відкритті кримінальної справи за заявою ОСОБА_10 , постанова про порушення кримінальної справи від 08 лютого 2007 року за заявою ОСОБА_10 по факту фіктивного банкрутства ПКВФ Люсер, ухвала колегії суддів апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2007 року про скасування заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2006 року, ухвала Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 31 липня 2007 року про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_10 до вирішення справи, яка розглядається в порядку кримінального провадження, ухвала колегії суддів апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2007 року про скасування ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2007 року; постанова Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2007 року про закриття провадження щодо ОСОБА_8 за ст. 218 КК України на підставі п. г ст. 1 Закону України Про амністію, ухвала колегії суддів апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2007 року про скасування постанови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2007 року про закриття провадження щодо ОСОБА_8 за ст. 218 КК України на підставі п. г ст. 1 Закону України Про амністію, позовна заява ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також витребування майна від 11 липня 2007 року, постанова слідчого ОВД СО НМ ГНА у Дніпропетровській області від 08 лютого 2007 року про порушення кримінальної справи по факту фіктивного банкрутства ПКВФ Люсер, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 на користь ПКВФ Люсер переданих на зберігання грошових коштів у сумі 517 040 грн., постанова про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2007 року про відкриття виконавчого провадження на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2007 року, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 року у справі №Б24/193/-06 про залишення без зміни постанови господарського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2000 року про визнання ПКВФ Люсер банкротом та відкриття ліквідаційної процедури, наказ ПКВФ Люсер №83-к від 01 лютого 2005 року про покладення на ОСОБА_8 обов`язків директора ПКВФ Люсер, постанова слідчого ОВД СО НМ ГНА у Дніпропетровській області від 23 лютого 2007 року про визнання ОСОБА_10 потерпілим у справі по факту фіктивного банкрутства ПВКФ Люсер, постанови державного виконавця Індустріального ВДВС ДМУЮ про повернення виконавчих документів ОСОБА_10 , ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2008 року, ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2008 року про залишення без розгляду заяви ПКВФ Люсер про порушення справи про банкрутство ПКВФ Люсер.

Згідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року № 2-67/09 задоволено клопотання ОСОБА_10 та заборонено ОСОБА_8 відчужувати, витрачати, передавати, переміщувати або здійснювати будь-які дії з грошовими коштами 516 970.81 грн., які було ним отримано на підставі договору зберігання № 01-ох від 01 липня 2004 року.

У відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року № Б29/300-08 (Б24/193-06) касаційну скаргу ОСОБА_10 задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 червня 2006 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року скасовано, провадження у справі б29/300-08 (б24/193-06) про банкрутство приватної комерційно-виробничої фірми «Люсер» припинено, державного реєстратора за адресою місця знаходження ПКВФ «Люсер» зобов`язано внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про припинення провадження у справі б29/300-08 (б24/193-06) про банкрутство ПКВФ «Люсер».

Відповідно до ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2010 року скасовано ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 грудня 2009 року, якою закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 та ОСОБА_22 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також витребування майна.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 липня 2019 року клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 задоволено, зобов`язано уповноважених осіб Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надати (забезпечити) слідчому ОСОБА_29 та слідчим, що входять до відповідної слідчої групи у кримінальному провадженні, тимчасовий доступ до документів з можливістю ознайомлення та вилучення довідки про доходи ОСОБА_8 з Єдиного державного реєстру за період 2011-2019 років; належним чином завірених копій звіту форми 1ДФ та звіту ЄСВ ТОВ «Орхідея 2016» за період 2016-2019 років, які перебувають у розпорядженні Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Як слідує з відповіді Територіального сервісного центру МВС №1249 на запит від 05 жовтня 2020 року автомобіль Nissan Note, 2016, який належав ОСОБА_19 , перереєстровано 04 вересня 2020 року у ТСЦ МВС №1246 згідно укладеного договору на нового власника.

Відповідно до повідомлення про неможливість проведення судової експертизи від 04 лютого 2021 року за №19/104-10/3-200 номер квитанції до прибуткового касового ордеру (№41) не відповідає номеру прибуткового касового ордеру (№111).

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області задоволено частково та зобов`язано Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська надати слідчим СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, якими здійснюється досудове розслідування, тимчасовий доступ до матеріалів кримінальної справи № 1-168/08 з можливістю вилучення для проведення почеркознавчої експертизи оригіналу касової книги, зокрема касового листа № 34 від 01 липня 2004 року та оригіналу квитанції до прибуткового касового ордеру № 41 від 01 липня 2004 року, які містять підпис ОСОБА_20 та зберігаються в матеріалах кримінальної справи № 1-168/08.

За результатами висновку експерта №СЕ-19/104-21/7988-ПЧ від 31 березня 2021 року підпис у графі «Головний бухгалтер» квитанції до прибуткового касового ордеру №41 від 01 липня 2004 виконаний не ОСОБА_20 , а іншою особою з наслідуванням справжнім підписам ОСОБА_20 .

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 березня 2021 року клопотання слідчого СВ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області задоволено частково та зобов`язано Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська надати слідчим СВ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, якими здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018040660000327, тимчасовий доступ до матеріалів кримінальної справи № 1-168/08 з можливістю вилучення для проведення почеркознавчої експертизи наступних документів: пояснень ОСОБА_20 , написаних власноруч, листа «Начальнику ГНИ Жовтневого района г. Днепропетровска» від 30 грудня 2003 року № 130, декларації з податку на прибуток підприємства, декларації з податку на прибуток підприємства, «Розрахунок приросту (збитку) балансової вартості запасів» (додаток К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації), декларації з податку на прибуток підприємства, розрахунку приросту (збитку) балансової вартості запасів» (додаток К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації), звіту про суми отриманих пільг по оподаткуванню в розрізі окремих видів податків і пільг щодо кожного виду податку за І квартал 2004 року, декларації з податку на прибуток підприємства, розрахунку приросту (збитку) балансової вартості запасів» (додаток К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації), звіту про суми отриманих пільг по оподаткуванню в розрізі окремих видів податків і пільг щодо кожного виду податку за IV квартал 2003 року, декларації з податку на прибуток підприємства, розрахунку приросту (збутку) балансової вартості запасів» (додаток К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації), декларації з податку на прибуток підприємства, декларації з податку на прибуток підприємства, розрахунку приросту (збутку) балансової вартості запасів (додаток К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації), інформаційної довідки «ПКВФ ЛЮСЕР», державної статистичної звітності (звіт про суми отриманих пільг про оподаткуванню в розрізі окремих видів податків і пільг щодо кожного виду податку за ІІІ квартал 2003 року, які містять підпис ОСОБА_20 та зберігаються в матеріалах кримінальної справи № 1-168/08.

Відповідно до ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2021 року клопотання слідчого СВ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області задоволено та зобов`язано ТОВ «Юридичне-архівне бюро Легіс» надати слідчим СВ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, якими здійснюється досудове розслідування, тимчасовий доступ до оригіналів документів ПКВФ «Люсер»: наказів директора ПКВФ «Люсер» з особового складу з 18 вересня 1992 року по 31 січня 2005 року, розрахунково-платіжних відомостей ПКВФ «Люсер» з січня 2003 року по січень 2005 року, з можливістю їх вилучення на час проведення почеркознавчої експертизи та наступним поверненням.

Відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 липня 2019 року клопотання слідчого СВ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області задоволено та зобов`язано уповноважених осіб Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надати (забезпечити) слідчому ОСОБА_29 та слідчим, що входять до відповідної слідчої групи у кримінальному провадженні, тимчасовий доступ до документів з можливістю ознайомлення та вилучення їх належним чином завірених копій, а саме: матеріалів кримінальної справи № 1-168/08, які знаходяться в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська.

Відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 травня 2020 року клопотання слідчого СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_29 задоволено та надано слідчому ОСОБА_29 , а також слідчим, які входять до складу групи слідчих у кримінальному провадженні, дозвіл на проведення обшуку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , з метою відшукання грошових коштів ОСОБА_10 у розмірі 516 970,81 грн.

За результатами протоколу обшуку від 22 травня 2020 року у приміщенні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , були виявлені та вилучені грошові кошти в сумі 54 500.00 грн., які відповідно до постанови від 22 травня 2020 року були визнані речовими доказами та поміщені до камери ходу Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області.

За результатами висновку експерта №СЕ-19/104-22/4053-ПЧ від 09 лютого 2022 року підпис, розміщений над графою «Головний Бухгалтер» в квитанції до прибуткового касового ордеру №41 від 01 липня 2004 року, виконаний ОСОБА_19 .

Надаючи оцінку цим доказам у сукупності апеляційний суд вважає їх належними та допустимими для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів та не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

За таких обставин з урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_8 обгрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України.

Доводи захисника в апеляційній скарзі про відсутність в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.5 ст. 191 КК України, спростовуються дослідженими матеріалами провадження. Зокрема, рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року було встановлено та наразі знайшло своє документальне підтвердження, що укладення договору доручення № 1 від 01 липня 2004 року не мало мети його виконання, а лише набуття коштів ОСОБА_10 , що підтверджено невиконанням жодної його вимоги, неповідомленням довірителя про неможливість виконання договору і нецільовим, всупереч його предмету, використанням довірених ОСОБА_10 коштів. Також у рішенні зазначено, що ці обставини унеможливили ОСОБА_10 здійснювати майнові права на свій розсуд і відповідно до власних потреб, а ОСОБА_8 незаконно заволодів грошовими коштами ОСОБА_10 внаслідок протиправного розпорядження ними Особою, відносно якої закрито кримінальне провадження, шляхом передачі у незаконне володіння ОСОБА_8 . Крім того, рішенням встановлено невідповідність договору зберігання визначеному ним предмету та фіктивність характеру зберігання коштів ОСОБА_10 , що підтверджено їх володінням ОСОБА_8 , в той час як вказаного договору зберігання взагалі не існувало після припинення строку його дії ще у 2007 році. Для утримування в незаконному володінні грошових коштів ОСОБА_10 . 516 970, 81 грн. ОСОБА_8 не виконав ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2010 року, від 08 липня 2010 року і від 29 вересня 2010 про арешт 516 970,81 грн. При цьому, в забезпечення виконання арешту 516 970,81 грн. і реального виконання рішення суду ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2009 року ОСОБА_8 заборонялось здійснювати будь-які дії з грошовими коштами у сумі 516 970,81 грн., у т.ч. приховувати, утаювати та перешкоджати їх майбутньому арешту, що фактично ним здійснено і було. 11 травня 2011 року ОСОБА_8 визнав позов в частині витребування у нього з незаконного володіння 516 970,81 грн., визнавши тим самим протиправне володіння не належним йому майном на протязі тривалого часу.

Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що стороною обвинувачення не надано жодних належних та допустимих доказів виникнення у ОСОБА_19 злочинного умислу, розроблення злочинного плану, доведення до відома ОСОБА_8 . деталей цього плану та пропозиції у сприянні ОСОБА_19 у привласненні грошових коштів ОСОБА_10 , а також погодження ОСОБА_8 посприяти у цьому, коли саме, в якому місці та за яких обставин ОСОБА_8 надав обіцянку ОСОБА_19 у сприянні в заволодінні грошовими коштами ОСОБА_10 , не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до посилань захисника на відсутність у діях ОСОБА_8 попередньої змови з директором ПКВФ Люсер на вчинення злочину.

Разом з тим, відповідно до позиції Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 405/2648/18, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Із матеріалів провадження видно, що дії ОСОБА_8 та Особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, з самого початку були узгодженими та послідовними. Так, матеріалами провадження встановлено, що на час вчинення злочину ОСОБА_8 був засновником ПКВФ Люсер та перебував у шлюбі із Особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, яка була директором вказаного підприємства, вони були добре знайомі з потерпілим ОСОБА_10 більше року та у 2004 році разом ввели перемовини з потерпілим щодо купівлі мазуту та ціни на нього.

Судом правильно встановлено, що спільність умислу, спрямованого на здійснення привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великому розмірі підтверджено конклюдентними діями ОСОБА_8 та Особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, адже остання розробила та реалізувала злочинний план, який передбачав привласнення отриманих від ОСОБА_10 грошових коштів шляхом зловживання своїм службовим становищем директором ПКВФ «Люсер», а ОСОБА_8 , будучи засновником ПКВФ «Люсер», який відповідно до Статуту ПКВФ «Люсер» є вищим органом підприємства, правомочний приймати рішення з будь-яких питань господарської діяльності, в тому числі розподілу прибутку та визначення порядку покриття збитків, будучи обізнаним про неможливість виконання ПКВФ «Люсер» договору, укладеного з ОСОБА_10 , а також з вимогами закону щодо порядку оприбуткування підприємством грошових коштів та процедурою їх повернення, не здійснив заходів, спрямованих на оприбуткування службовими особамиПКВФ «Люсер» грошових коштів потерпілого ОСОБА_10 відповідно до встановленого Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року №72, який діяв на той час, а уклав з Особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, договір зберігання №01-х від 01 липня 2004 року про зберігання грошових коштів ОСОБА_10 у розмірі 959040,00 грн. із подальшим не оприбуткуванням їх службовими особамиПКВФ «Люсер», на першу вимогу потерпілого їх не повернув та на разі продовжує переховувати частину вказаних грошових коштів. Тому суд, беззаперечно, поза розумним сумнівом, дійшов вірного переконання про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій ОСОБА_8 та Особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, що свідчить про їх попередню домовленість.

Посилання захисника на те, що оскільки квитанція до прибуткового касового ордеру була надана ОСОБА_10 , а відповідний запис був внесений до касової книги, відсутні підстави вважати, що кошти не були оприбутковані, а не внесення цих коштів на банківський рахунок та дефект квитанції у виді відсутності підпису головного бухгалтеру, на думку захисника, не свідчить про неоприбуткування цих коштів, на переконання апеляційного суду є безпідставними.

Так, відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року №72 (в редакції станом на 01 лютого 2004 року), а саме п.2.10, уся готівка, що надходить до кас підприємства, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємства, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, згідно з п.4.2 цього Положення, є здійснення такими підприємствами обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цих операцій у встановленому порядку прибутковим касовим ордером з видачею відповідної квитанції та відображенням у касовій книзі в день одержання підприємством готівкових коштів.

Наведена норма спростовує позицію сторони захисту, та свідчить про те, що не оформлення цих операцій у встановленому порядку не може вважатися оприбуткуванням.

Як встановлено судом квитанція до прибуткового касового ордеру №41 від 01 липня 2004 року головним бухгалтером ПКВФ «Люсер» ОСОБА_20 не підписувалася, а її підпис на вказаному документі був підроблений, про що свідчать висновок судової почеркознавчої експертизи від 31 березня 2021 року за №CE-19/104-21/7988-ПЧ, та пояснення допитаної у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_20 , яка також зазначила, що під час передачі коштів ОСОБА_10 вона не була присутня та яким чином гроші пройшли їй не відомо, при цьому оприбуткування коштів без участі бухгалтера було неможливо на той час, оскільки керівник міг лише прийняти кошти, але в книзі повинна була розписуватися саме головний бухгалтер, це порушення касової дисципліни.

ОСОБА_19 , будучи допитана судом першої інстанції в якості свідка, пояснила, що можливо і сама замість ОСОБА_20 підписала вказаний документ.

Крім того, як слідує з повідомлення про неможливість проведення судової експертизи від 04 лютого 2021 року за №19/104-10/3-200, номер квитанції до прибуткового касового ордеру (№41) не відповідає номеру прибуткового касового ордеру (№111).

Враховуючи викладене на переконання апеляційного суду відсутні підстави вважати, що службовими особами ПКВФ «Люсер» було здійснено оприбуткування грошових коштів, отриманих від ОСОБА_10 .

Крім того, відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року №72 (в редакції станом на 01 липня 2004 року) підприємства зобов`язані здавати готівку в банк.

Всупереч вимогам вказаного Положення, як встановлено судом, 01 липня 2004 року директор ПКВФ «Люсер» замість передачі до установи банку отриманих від ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 959 040,00 грн. уклала з ОСОБА_8 договір зберігання №01-х від 01 липня 2004 року про нібито відповідальне зберігання коштів ОСОБА_10 та фактично передала кошти ОСОБА_10 . ОСОБА_8 , що підтверджується актом приймання-передачі цінностей на зберігання від 01 липня 2004 року.

Також, показання свідка ОСОБА_19 в частині того, що метою укладання 01 липня 2004 року договору зберігання №01-х було те, що ПКВФ «Люсер» не встигало здати грошові кошти до банку, а залишати їх на роботі в сейфі вона боялася, тому було прийнято рішення про укладення договору зберігання цих коштів із засновником ПКВФ «Люсер» ОСОБА_8 , на переконання апеляційного суду обгрунтовано оцінено критично судом першої інстанції, оскільки ОСОБА_19 не була позбавлена можливості повернути вказані грошові кошти їх власнику, а саме ОСОБА_10 . Водночас, під надуманими приводами, посадовими особами ПКВФ «Люсер» грошові кошти потерпілого не були передати ані до банку, ані повернуті ОСОБА_10 . При цьому, перед своїм звільненням з посади директора ПКВФ «Люсер, а саме 28 січня 2005 року, ОСОБА_19 без волевиявлення та без відома ОСОБА_10 уклала з ОСОБА_8 додаткову угоду №2 до договору зберігання №01-х від 01 липня 2004 року про внесення змін до Договору зберігання №01-х від 01 липня 2004 року, яким фактично продовжено строк дії договору зберігання з 31 грудня 2005 року до 31 грудня 2007 року. Викладене також спростовує доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_8 мав на меті повернути потерпілому вказані грошові кошти.

Апеляційний суд критично розцінює позицію сторони захисту в частині того, що потерпілий ОСОБА_10 відмовився від отримання залишку грошових коштів у сумі 516 970,81 гривень, оскільки докази, що були досліджені судом першої інстанції, доводять, що потерпілий ОСОБА_10 неодноразово звертався як до ОСОБА_19 , так і до ОСОБА_8 із вимогами про повернення належних йому грошових коштів, пропонуючи, зокрема, перерахувати їх на банківські рахунки.

При цьому, як слідує зі змісту рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року, яке набрало законної сили, грошові кошти ОСОБА_10 могли бути повернуті на відомий ОСОБА_19 та ОСОБА_8 банківський рахунок ОСОБА_10 у АППБ «Аваль», на який ними раніше вносились інші грошові кошти, або шляхом відкриття будь-якого банківського рахунку в будь-якому банку на ім`я та користь ОСОБА_10 , або їх внесення в депозит нотаріуса в порядку ст.537 ЦК України у разі його відсутності, або при особистих зверненнях ОСОБА_10 , або на запропонований ОСОБА_10 інший банківський рахунок при зверненні ПКВФ «Люсер» до суду, або повернути кошти замість ігнорування пропозиції ОСОБА_10 від 06 травня 2005 року не стягувати ПКВФ «Люсер» з самої себе грошові кошти ОСОБА_10 на його користь, а шляхом укладення мирової угоди повернути їх без подальших судових і правових розглядів.

З викладеного слідує, що посадові особи ПКВФ «Люсер» мали безліч можливостей для повернення ОСОБА_10 його грошових коштів, однак жодною з них не скористались.

Твердження захисника про відсутність в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, та те, що державний виконавець безпідставно кваліфікував рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року як рішення зобов`язального характеру, були предметом розгляду суду першої інстанції та їм була надана відповідна оцінка, з якою погоджується і апеляційний суд.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, що міститься у постанові від 29 жовтня 2019 року у справі № 509/255/14-к, наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК України словосполучень невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду та перешкоджання їх виконанню вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

Окрім того, для доведення умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК України. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року позов ОСОБА_10 було задоволено частково. Ухвалено витребувати з незаконного володіння та стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 516 970, 81 грн., а також стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 1 992 286, 09 грн., у тому числі 1 088 771, 77 грн., спричинених збитків, 853 514, 32 грн. суми інфляційних втрат і трьох відсотків річних, а також 50 000, 00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

При цьому, зі змісту вказаного рішення слідує, що ОСОБА_8 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково у сумі 516 970, 81 грн. та підтвердив, що кошти ОСОБА_10 в сумі 516 970,81 грн., отримані за договором зберігання № 01-ох від 01 липня 2004 року, знаходяться у нього, також повідомив про готовність повернути ОСОБА_10 належні йому кошти за рішенням суду.

З викладеного слідує, що всупереч доводам захисника в апеляційній скарзі рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року носить зобов`язальний характер, оскільки фактично зобов`язує ОСОБА_8 , який підтвердив, що кошти ОСОБА_10 в сумі 516 970,81 грн. знаходяться у нього та виразив готовність повернути їх ОСОБА_10 , повернути ОСОБА_10 його кошти в сумі 516 970,81 грн., отримані ОСОБА_8 за договором зберігання № 01-ох від 01 липня 2004 року.

При цьому, той факт, що рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2011 року є майнового характеру, не свідчить про те, що воно не може бути одночасно і зобов`язального характеру, оскільки рішення зобов`язального характеру за своєю суттю можуть бути як немайновими, наприклад, зобов`язувати боржника не чинити перешкод, або ж майновими, які зобов`язують боржника передати стягувачу грошові кошти або майно.

Відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_8 ще у 2011 році погодився з вищевказаним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2011 року та не оскаржував його.

На протязі 2011-2016 років на виконанні Індустріального відділу ДВС ДМУЮ перебували виконавчі провадження щодо виконання вищезазначеного рішення суду.

08 вересня 2016 року державним виконавцем на підставі виконавчого листа Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 серпня 2016 року було відкрито виконавче провадження щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 516 970, 81 грн. та встановлено строк для добровільного виконання вищезазначеного рішення суду до 15 вересня 2016 року.

Однак, тривалий час ОСОБА_8 свідомо, умисно не виконував вказане судове рішення, хоча мав для цього реальну можливість, про що свідчать матеріали кримінального провадження.

Так, під час проведення всіх виконавчих дій у своїх власноруч виконаних поясненнях та безпосередньо у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_8 стверджував про те, що грошові кошти, належні ОСОБА_10 , знаходяться у нього, одночасно відмовлявся їх повернути останньому з особистих причин.

У судовому засіданні у суді першої інстанції було оглянуто відомості податкових розрахунків сум доходу (ф. №1-ДФ) та електронні звіти про суми нарахованої заробітної плати ОСОБА_8 станом на 06 серпня 2019 року, відповідно до яких ТОВ «РЕЗЕРВ-ОЙЛ» виплатило ОСОБА_8 поворотну фінансову допомогу: у 3 кварталі 2012 року 50 000 грн.; у 4 кварталі 2012 року 100 000 грн.; у 1 кварталі 2013 року 48 000грн.; у 2 кварталі 2013 року 622 000 грн.; у 3 кварталі 2013 року 290 000 грн.; у 4 кварталі 2013 року 621 000 грн.; у 1 кварталі 2014року 5 950 грн.; у 2 кварталі 2014 року 16 000 грн.; у 3 кварталі 2014 року 282 316, 29 грн.

Крім того, згідно зі змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні №32020041650000013, внесеному до ЄРДР 26 березня 2020 року щодо ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 212 КК України, директор ТОВ «Орхідея 2016» ОСОБА_8 в період з 18 вересня 2018 року до 19 червня 2019 року включно, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто, будучи службовою особою суб`єкта підприємницької діяльності, за період з 01 серпня 2018 року до 01 червня 2019 року не сплачено податок на додану вартість: по взаємовідносинах з ТОВ «СПМ-Автоматика» на суму 1 250 221, 24 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Вольт-Альянс» на суму 610 740,00 грн. та по взаємовідносинах з ТОВ «Авто Лавр Україна» 1 048 983, 20 грн., а всього на загальну суму 2 909 944, 44 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету держави коштів, яка в 3000 і більше раз перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є значним розміром.

Досліджені судом докази свідчать про наявність у ОСОБА_8 реальної можливості виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11, у тому числі і за рахунок доходу, отриманого у вищезазначені періоди на різних посадах.

Одночасно ці ж докази достатньо доводять те, що ОСОБА_8 , упродовж 20 вересня 2011 року 29 січня 2018 року, діючи свідомо та з прямим умислом, маючи реальну можливість виконати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі №0417/2-154/11, ухилився від виконання вищевказаного рішення суду, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_10 не повернуто грошові кошти 516 970, 81 грн., що на час вчинення злочину більше ніж у 100 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, таким чином заподіявши істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, а саме ОСОБА_10 .

При цьому, докази, долучені стороною захисту у суді першої інстанції, а саме: договір дарування від 26 січня 2005 року, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_37 прийняла в дар нежиле приміщення АДРЕСА_8 ; договір дарування квартири від 22 березня 2007 року, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_38 прийняв як дарунок квартиру у АДРЕСА_4 ; договір дарування житлового будинку від 08 липня 2006 року, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_39 прийняла у власність як дарунок житловий будинок АДРЕСА_2 ; договір дарування від 10 липня 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_39 про дарування земельних ділянок, розташованих у АДРЕСА_2 , у своїй сукупності не спростовують, а навпаки підтверджують винуватість ОСОБА_8 , оскільки свідчать про те, що він, достовірно розуміючи про незаконне привласнення грошових коштів потерпілого у 2004 році, з метою унеможливити виконання рішення суду та стягнення цих коштів, уклав вищезазначені правочини.

З оглядуна викладенерішення судупершої інстанціїпро винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України, на думку апеляційного суду, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини («Яллох проти Німеччини» від 11 липня 2006 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Веренцов проти України» від 11 липня 2013 року), та підстав для задоволення апеляційної скарги захисника за обставин, викладених ним у скарзі, не має.

З урахуваннямвикладеного,виходячи зфактичних обставинпровадження,апеляційний судвважає,що судпершої інстанції,врахувавши наведеніправові позиції,правильно кваліфікувавдії ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України, з чим погоджується і апеляційний суд.

Суд увироку навівдокази пообвинуваченню ОСОБА_8 у пособництвіу привласненнічужого майнашляхом зловживанняслужбовою особоюсвоїм службовимстановищем,вчиненому запопередньою змовоюгрупою осіб,в особливовеликому розмірі,а також в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, яке заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, та дав аналіз цим доказам після їх дослідження, тому немає підстав вважати, що по справі допущена суттєва неповнота кримінального і судового провадження, яка викликає необхідність скасування вироку.

Доводи захисникав апеляційнійскарзі проте,що закінчились строки притягнення є ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України вже були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, за результатами якого було прийнято ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого В ОСОБА_40 про звільнення його на підставі ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції, чинній на момент вчинення інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення тяжкого злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 10 років, а в разі вчинення особливо тяжкого злочину 15 років.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні до 01 липня 2004 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, а також у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, яке полягає в умисному невиконанні рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2011 року (що набрало чинності 30 червня 2011 року).

При цьому, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України,відповідно дост.12КК Українивідноситься докатегорії особливотяжких злочинів, акримінальне правопорушення,передбачене ч. 3 ст. 382 КК України, до тяжких злочинів.

Як слідує з положень ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину.

Отже, після вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.5ст.27ч.5ст.191КК України, минуло 15 років, разом з тим, оскільки перебіг давності перервався, оскільки ОСОБА_8 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, обчислення давності в цьому разі має починатись з дня вчинення останнього злочину, тобто з моменту умисного невиконання обвинуваченим рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2011 року (що набрало чинності 30 червня 2011 року).

З огляду на викладене на час розгляду клопотання обвинуваченого відсутні підстави для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 191 КК України.

Всупереч доводам захисника в апеляційній скарзі судом було надано оцінку поясненням усіх учасників судового провадження, в тому числі обвинуваченого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_19 .

Не можна погодитися з твердженнями захисника стосовно того, що розгляд провадження щодо ОСОБА_8 вівся упереджено, з обвинувальним ухилом. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом кожному з доказів дана належна оцінка.

Та обставина, що органи досудового розслідування та суд по-іншому оцінюють докази, порівняно з оцінкою їх обвинуваченим та захисником, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість слідчих органів і суду, на що є необгрунтовані посилання в апеляційній скарзі захисника.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обгрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та правильність кваліфікації його дій. Наявні у провадженні докази відповідають вимогам закону щодо належності та допустимості доказів.

Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні експертизи, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінальних правопорушень.

За таких обставин не має підстав вважати, що у справі допущена однобічність судового розгляду, яка викликає необхідність скасування вироку та постановлення виправдувального вироку, як про це зазначав в апеляційній скарзі захисник.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчинених правопорушень та особі обвинуваченого, слід зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

Перевіряючи провадження щодо обвинуваченого в апеляційному порядку суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України та достатніх підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання апеляційним судом не встановлено і в апеляційній скарзі прокурора також не наведено.

При призначенні ОСОБА_8 покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених правопорушень, дані про його особу, а також усі обставини провадження. Суд також встановив відсутність обставин, що помякшують та обтяжують покарання обвинуваченого.

З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості скоєних кримінальних правопорушень та конкретних обставин їх вчинення, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є особою з інвалідністю 3 групи, пенсіонер, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність негативної характеристики, суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, в межах санкцій ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 382 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України при призначенні остаточного покарання.

Посилання прокурора на обставини кримінального правопорушення, характеристики на обвинуваченого, позицію обвинуваченого щодо фактичного невизнання вини протягом усього судового розгляду, нещирість обвинуваченого при дачі показань, навмисне перекручування фактичних обставин справи, відсутність щирого каяття, вже були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.

На переконання апеляційного суду вказані прокурором обставини з огляду на ступінь тяжкостіта обставини кримінальних правопорушень, а також особу обвинуваченого не можна визнати такими, що істотно підвищують ступінь вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд в даному випадку не може не зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

З урахуванням викладеного, з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання призначене ОСОБА_8 судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більшсуворого покарання з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд не вбачає.

З огляду на це наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм видом є явно несправедливим, не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більш суворого покарання, про що наполягав в апеляційній скарзі прокурор.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції необґрунтовано розглянув та частково задовольнив цивільний позов потерпілого, з огляду на наступне.

За вимогами ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно норм ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов. Права та обов`язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.

Разом з тим, вказаною статтею не врегульовано питання щодо залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду.

Натомість ч. 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Вказані норми не суперечать вимогам КПК України.

Як слідує з матеріалів провадження 26 березня 2018 року потерпілий ОСОБА_10 подав цивільний позов до ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_8 на його користь: дохід, який він міг одержати від незаконного володіння грошовими коштами 516 970.71 грн., у розмірі 134 911.24 грн.; суму інфляційних втрат та трьох відсотків річних (375676.99+46612.35 відповідно) у сумі 422 289.34 грн; моральну шкоду у розмірі 500 000.00 грн.

Тобто, ОСОБА_10 є потерпілим у кримінальному провадженні, що розглядається, який відповідно до ст. 61 КПК України подав цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_8 про відшкодування шкоди, завданої злочином, та є цивільним позивачем.

Відповідно до обсягу наданих цивільному позивачеві кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законом прав потерпілий вправі розпоряджатися цивільним позовом на власний розсуд і в тому числі клопотати перед судом про залишення його без розгляду.

Відповідно до статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Як передбачено ст. 7 КПК України однією з засад кримінального провадження є диспозитивність.

Згідно ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами. Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у разі, якщо положення цього Кодексу не регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Таким чином, положення ЦПК України стосовно повноважень суду залишити позов без розгляду в кримінальному провадженні застосовуються в тому випадку, коли заява про залишення позову без розгляду подана позивачем, не суперечить такій засаді кримінального судочинства, як диспозитивність. Тому суд при вирішенні заяви про залишення позову без розгляду повинен керуватися саме зазначеною засадою КПК України.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно до ч. 5 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до журналу судового засідання суду першої інстанції від 14 листопада 2023 року та технічного запису до нього суд першої інстанції, не дивлячись на заперечення прокурора та потерпілого проти закінчення з`ясування обставин та переходу до судових дебатів, а також повідомлення потерпілого про можливість надання ним у наступне судове засідання клопотання, ухвалив закінчити з`ясування обставин, перехід до судових дебатів та відклав розгляд провадження.

При цьому, 06 грудня 2023 року потерпілий до початку судового засідання подав до суду першої інстанції клопотання, в якому зокрема просив залишити його цивільний позов без розгляду.

Разом з тим, суд першої інстанції, не дивлячись на вищевказані вимоги закону, фактично порушуючи права потерпілого та вимоги засад кримінального провадження, а саме диспозитивність, залишив без розгляду заяву потерпілого та розглянув заявлений ним цивільний позов, належним чином не мотивувавши свого рішення в цій частині.

Крім того, відповідно до вимог КПК України суд зобов`язаний всебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 347 КПК України якщо в кримінальному провадженні пред`явлено цивільний позов, цивільний позивач або його представник чи законний представник, а в разі їх відсутності - головуючий оголошує короткий виклад позовної заяви.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

Разом з тим, з наявних у матеріалах провадження журналів судових засідань суду першої інстанції та технічних записів до них під час розгляду провадження у суді першої інстанції ані потерпілим ані головуючим не було оголошено короткого викладу позовної заяви, не було встановлено жодних обставин, підстав та предмету цивільного позову, не було досліджено докази, на які посилається потерпілий в обгрунтування заявлених ним позовних вимог, більш того не було з`ясовано думку обвинуваченого щодо визнання чи не визнання заявленого цивільного позову.

Також, задовольняючи частково позовні вимоги потерпілого, зокрема, стосовно відшкодування завданої моральної шкоди, суд свого рішення належним чином не мотивував та не зазначив, у чому саме полягає моральна щкода, з чого виходив суд, визначаючи її розмір.

За таких обставин, вирок не можна визнати законним і обгрунтованим, адже вирішення цивільного позову у провадженні відбулося з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Оскільки для повного, об`єктивного і правильного вирішення провадження щодо ОСОБА_8 у частині вирішення цивільного позову необхідно зібрати й дослідити певні документи та докази, надати потерпілому ОСОБА_10 можливість обгрунтувати його вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, це провадження в частині вирішення цивільного позову необхідно направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Також, апеляційний суд вважає такими, що заслуговують на увагу, посилання потерпілого в апеляційній скарзі в частині безпідставного скасування ухвал слідчих суддів Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року та 01 жовтня 2020 року про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_19 , а також в частині повернення ОСОБА_19 грошових коштів у сумі 54 500 грн., які були відповідно до постанови від 22 травня 2020 року визнані речовими доказами, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів провадження ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року, з урахуванням уточнень, внесених ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року, у даному кримінальному провадженні накладено арешт на майно ОСОБА_19 , а саме на: житловий будинок загальною площею 53,9 кв.м. з присадибною ділянкою 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру в житловому будинку загальною площею 102,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; 53/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822343412101.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року у даному кримінальному провадженні накладено арешт на майно ОСОБА_19 , а саме на земельну ділянку, площею 0,0423 га, з кадастровим номером 1 225 680 500:07:063:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно протоколу обшуку від 22 травня 2020 року у приміщенні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , частка якого, а саме 53/100, належить ОСОБА_19 , проведеного на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2020 року, під час обшуку у вказаному домоволодінні було знайдено жіночку сумку, в якій виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 54 500,00 грн., які відповідно до зауважень у протоколі належать ОСОБА_19 та в подальшому постановою слідчого від 22 травня 2020 року визнані речовими доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Згідно до вимог ст.ст. 284, 369, 371-374 КПК України судовими рішеннями, якими закінчується кримінальне провадження і в яких підлягають відображення рішення щодо долі речових доказів, судових витрат, арештованого майна, виступають у вироку суду, як у обвинувальному так і виправдувальному, а також в ухвалі суду про закриття кримінального провадження.

Як слідує з матеріалів провадження ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_19 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України було закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а ОСОБА_19 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Однак, при постановленні даної ухвали суд першої інстанції не вирішив питання долі речових доказів, а саме грошових коштів, та долю арештованого майна, яке належить ОСОБА_19 , а всупереч вимоги КПК України, жодним чином не мотивувавши свого рішення, розглянув вказані питання під час ухвалення оскаржуваного вироку від 15 грудня 2023 року щодо ОСОБА_8 , чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає за необхідне виключити з вироку суду посилання на скасування арешту, накладеного відповідно до ухвал слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 14вересня 2020мроку та від 01 жовтня 2020 року, а також на повернення ОСОБА_19 грошових коштів у сумі 54 500 грн., які відповідно до постанови слідчого від 22 травня 2020 року були визнані речовими доказами.

Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для зміни чи скасування судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 7, 9 КПК України та встановленого факту неналежного виконання судом першої інстанції вимог ст.ст. 22, 23, 26, 128, 129 КПК України при вирішенні цивільного позову, апеляційний суд вважає наведені порушення вимог кримінального процесуального закону істотними та у відповідності до положень ч. 6 ст. 9 КПК України та ст.ст. 409, 410, 411, 412, 415 КПК України визнає їх підставою для скасування вироку суду в частині вирішення цивільного позову з призначенням в цій частині нового розгляду у суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства, а також враховуючи встановлений факт порушень вимог ст. 174 КПК України при вирішенні долі речових доказів та питання щодо заходів забезпечення провадження,апеляційний судвважає наведеніпорушення неправильнимзастосуванням законуУкраїни прокримінальну відповідальність,що тягнеза собоюзміну судовогорішення вчастині вирішеннядолі речовихдоказів та питання щодо заходів забезпечення провадження.

З оглядуна викладенеапеляційні скаргипрокурора,захисника тапотерпілого підлягаютьчастковому задоволенню,а оскаржуванийвирок судускасуванню вчастині вирішенняцивільного позовуз призначеннямнового розглядуу судіпершої інстанціїв порядкуцивільного судочинствата змінів частинівирішення доліречових доказівта питання щодо заходів забезпечення провадження.

Інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б призводили до зміни чи скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Амур Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 15грудня 2023року щодо ОСОБА_41 скасувати в частині вирішення цивільного позову та призначити в цій частині новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Вирок Амур Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 15грудня 2023року щодо ОСОБА_41 змінити в частині вирішення долі речових доказів та питання щодо заходів забезпечення провадження.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання на те, що речові докази, а саме грошові кошти у сумі 54 500 грн., які відповідно до постанови від 22 травня 2020 року були визнані речовими доказами та поміщені до камери схову Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, належить повернути В ОСОБА_42 .

Виключити з резолютивної частини вироку посилання на скасування арешту, накладеного відповідно до:

- ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року з урахуванням уточнень, внесених ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року на: житловий будинок, загальною площею 53,9 кв.м., з присадибною ділянкою 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру в житловому будинку, загальною площею 102,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ; 53/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822343412101;

- ухвали Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року, на земельну ділянку, площею 0,0423 га, з кадастровим номером 1 225 680 500:07:063:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4