Ухвала

від 22.08.2024 по справі 361/5381/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №361/5381/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5233/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника володільців майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Броварського мійськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року, -

за участю:

прокурора ОСОБА_9 ,

представника володільця майна ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Броварського мійськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року задоволено частково клопотання прокурора Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_10 про арешт майна в кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за №42023112130000099 від 05.07.2024, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та накладено арешт на виявлене та вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме:

- мобільний телефон Айфон 15 про макс, належний ОСОБА_6 ,

- планшет Айпад Айр білого кольору, системний блок належний ОСОБА_6 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вищезазначеним майном.

В іншій частині клопотання відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник володільців майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді.

На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт вказує на те, що стороною обвинувачення в клопотанні про накладення арешту та в ухвалі слідчого судді не зазначено, в чому саме полягає кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_6 .

Апелянт зазначає, що в наданій стороною обвинувачення та описаній слідчим суддею інформації відсутні обставини вчинення дій, які містять ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а саме - привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Не зазначено, які конкретні дії та обставини вказують на службове зловживання та, відповідно, привласнення, розтрату майна чи заволодіння ним.

Крім того, в порушення вимог КПК України, в оскаржуваній ухвалі не зазначено, яке саме відношення до даного кримінального провадження має майно, виявлене та вилучене у ОСОБА_6 та на яке в результаті накладено арешт.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що в оскаржуваній ухвалі невірно зазначена дата клопотання, та саме клопотання подане прокурором Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_11 , якого взагалі немає у групі прокурорів, визначеній постановою від 06.07.2023.

До того ж, на переконання апелянта, вилучення та накладення арешту на майно ОСОБА_6 становить втручання в його право на мирне володіння своїм майном.

Апелянт також наголошує на тому, що ні ухвала про обшук, а ні ухвала про арешт мобільного телефону не надає автоматичний дозвіл на доступ до наявної в ньому інформації, оскільки у жодному із зазначених рішень не досліджується питання щодо законності та необхідності таких дій.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника володільців майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вважала оскаржувану ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника володільців майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, що Слідчим відділом Броварського районного управління поліції ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023112130000099 від 05.07.2023 за ч. 4 ст. 191 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що в 2022-2023 роках розпорядники бюджетних коштів Броварської ОТГ за попередньою змовою зі службовими особами групи компаній «КОМКОН», в умовах воєнного стану, було укладено ряд договорів на надання послуг за ціною, яка є вище ринкової та послуг, які не надавались або надавались не в повному обсязі, чим було спричинено майнової шкоди.

Крім того, встановлено, що до групи компаній «КОМКОН» входять ряд комерційних організацій, які підконтрольні ОСОБА_12 :

1)ТОВ «КОМ-КОН ГРУП» (код ЄДРПОУ 39184048), зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 . Бенефіціарний власник, засновник та керівник: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 являється зятем ОСОБА_12 .. ОСОБА_6 додатково являється засновником наступних організацій: ТОВ «КОМКОН-СЕРВIС» (40838186) та ТОВ «КОМКОН-ГРУП» (39551470). Крім того, являється керівником ГО «ЄДИНІ СИЛИ» (42612260).

ТОВ «КОМ-КОН ГРУП» в період з 01.01.2021 по 18.04.2024 уклало 11 договорів з розпорядниками бюджетних коштів Броварської міської ради за результатами проведених тендерних торгів або електронних закупівель, які проводились без використання електронної системи «Prozorro» на загальну суму 24 443 336,88 грн. (додаток додається).

В подальшому, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання речей, котрі вказують до причетності у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, 20 червня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 (справа № 361/5381/24, провадження № 1-кс/361/1103/24 від 07.06.2024), було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено:

- мобільний телефон Айфон 15 про макс, належний ОСОБА_6 - поміщено до спецпакету WAR1003575;

- мобільний телефон Самсунг гелексі с23 ультра , належний ОСОБА_13 - поміщено до спецпакету WAR1003830;

- мобільний телефон Айфон 15 про макс, належний ОСОБА_7 - поміщено до спецпакету WAR1003576;

- планшет Айпад Айр білого кольору, належний ОСОБА_6 - поміщено WAR1003605;

- системний блок - поміщено до сумки синього кольору, який опечатано біркою №1.

Постановою слідчого СВ Броварського РУП ГУ НП в Київській області від 20.06.2024 вказані предмети - визнано речовими доказами, оскільки в них може міститись інформація з приводу вчиненого кримінального правопорушення та осіб причетних до його вчинення, а також він може мати суттєве значення для розслідування даного кримінального провадження та прийняття процесуального рішення в ньому, а також з метою забезпечення проведення комп`ютерно-технічної експертизи та відновлення видаленої інформації.

26.06.2024 прокурор Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 звернулась до слідчого судді Броварського мійськрайонного суду Київської області із клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог поданого клопотання прокурор вказала на те, що вилучені мобільні телефони та планшет можуть містити інформацію з приводу вчиненого кримінального правопорушення та осіб причетних до його вчинення а також, вони можуть мати суттєве значення для розслідування даного кримінального провадження та прийняття процесуального рішення в ньому, тому з метою збереження речового доказу, недопущення його приховування, пошкодження, псування та знищення, настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, забезпечення проведення комп?ютерно-технічних експертиз та відновлення видаленої інформації, необхідно накласти арешт на зазначене майно.

12.07.2024 ухвалою слідчого судді Броварського мійськрайонного суду Київської області вказане клопотання прокурора задоволено частково та накладено арешт на виявлене та вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме:

- мобільний телефон Айфон 15 про макс, належний ОСОБА_6 ,

- планшет Айпад Айр білого кольору, системний блок належний ОСОБА_6 , шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вищезазначеним майном.

В іншій частині клопотання відмовлено.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст.132, 167, 170, 171, 172, 173 КПК України та бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов`язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення права відчуження, розпорядження та/або користування майном, у тому числі для збереження речових доказів.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, вислухані доводи прокурора та представника власника майна, а також з`ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №42023112130000099 від 05.07.2023, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, всупереч твердженням апелянта, слідчим суддею встановлено з матеріалів клопотання, що на час розгляду клопотання про арешт мобільного телефону Айфон 15 про макс, планшету Айпад Айр білого кольору, системного блоку, які належать ОСОБА_6 , є майном, яке відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, вказане майно містить в собі відомості, які можуть бути використані для доказування обставин вчинення кримінального правопорушення, а також з метою проведення експертного дослідження інформації, яка міститься на вилученому майні.

З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.

Висновки слідчого судді про арешт майна цілком доведені матеріалами кримінального провадження, специфікою розслідування самого злочину, що потребує проведення певних слідчих дій та саме такого заходу, як накладення арешту на майно, яке виявлено та вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус, як накладення арешту на зазначене майно.

А тому доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту вищевказаного майна, не є переконливими.

Крім того, арешт майна з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено, яке саме відношення до даного кримінального провадження має майно, виявлене та вилучене у ОСОБА_6 та на яке в результаті накладено арешт, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі прямо зазначено, що підставою для проведення обшуку в даному кримінальному провадженні стала необхідність перевірки інформації з приводу вчинення кримінального правопорушення, а саме щодо можливих неправомірних дій посадових осіб групи компаній ТОВ «КОМКОН» під час укладання ряду договорів на надання послуг за ціною, яка є вище ринкової та послуг, та встановлення, чи надавались дані послуги в повному обсязі чи ні.

При цьому, в судовому засіданні не заперечувалось учасниками судового розгляду того факту, що ОСОБА_6 є засновником наступних організацій: ТОВ «КОМКОН-СЕРВIС» (40838186) та ТОВ «КОМКОН-ГРУП» (39551470).

Щодо тверджень апелянта, що в оскаржуваній ухвалі зазначено про те, що клопотання подане прокурором Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_11 , якого взагалі немає у групі прокурорів, визначеній постановою від 06.07.2023, то колегія суддів вважає дану обставини опискою, яка може бути усунена в порядку ст. 379 КПК України, оскільки із матеріалів клопотання вбачається, що клопотання про арешт подано прокурором Броварської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 , яка є старшою групи прокурорів у даному кримінальному провадженні згідно постанови про призначення групи прокурорів та старшою групи прокурорів у кримінальному провадженні від 06.07.2023.

Посилання апелянта на те, що в наданій стороною обвинувачення та описаній слідчим суддею інформації відсутні обставини вчинення дій, які містять ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а саме - привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, колегія суддів не вважає безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, у зв`язку із наступним.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, вищевказані доводи апелянта, на даному етапі досудового розслідування є такими, що не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.

Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Підстав для скасування ухвали слідчого судді, передбачених ст. 409 КПК України, колегія суддів не вбачає.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

п о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Броварського мійськрайонного суду Київської області від 12 липня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника володільців майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4