Ухвала

від 27.08.2024 по справі 922/1323/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"27" серпня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1323/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді: Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Черновій В.О.

розглянувши заяву кредитора АТ "Банк інвестицій та заощаджень" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника по справі

за заявоюФізична особа ОСОБА_1 доТовариство з обмеженою відповідальністю "Техностар" про визнання банкрутом за участю сторін: ліквідатор - Панасюк І.В. (свідоцтво),

пр-к ПрАТ "НЕК УКренерго" - Сосунов Є.В. (на підставі витягу з ЄДР),

пр-к директора ОСОБА_2 - Бабич Ю.В. (ордер),

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду надійшла заява кредитора АТ "Банк інвестицій та заощаджень" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, в якій заявник просить суд: визнати керівника боржника ТОВ "Техностар" ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) таким, що допустив порушення приписів ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедр банкрутства та покласти на нього солідарну відповідальність за вимогами кредиторів у справі №922/1323/21 про визнання банкрутом ТОВ "Техностар" (код ЄДРПОУ 30884393), посилаючись на те, що керівник ОСОБА_2 не здійснював контроль за фінансовим становищем ТОВ "Техностар", активи підприємства були передані іншому товариству ТОВ "Техностар енергопроект", в рахунок чого у товариства виникла заборгованість на суму 34 147 780,95 грн, на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Техностар" було неплатоспроможним, що унеможливлювало задовлення вимог кредиторів, керівник ТОВ "Техностар" Шинкар А.В., маючи наявні ознаки банкрутства, не звернувся у місячний термін до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що згідно до ч. 6 ст.34 Кодексу України з процедр банкрутства встановлено, що боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина 2 цієї статті визначає, що якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.

У письмовому відзиву на заяву кредитора гр. ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні заяви кредитора АТ "Банк інвестицій та заощаджень" у повному обсязі, посилаючить на те, що положеннями Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено звернення кредитора з такою заявою до суду, виділ із ТОВ "Техностар" нової юридичної особи ТОВ "Техностар енергопроект" відбулося за спільним рішенням засновників - фізичних осіб, а не юридичної особи - боржника ТОВ "Техностар", при виділі не було передано до ТОВ "Техностар енергопроект" жодних значимих ктивів, боржник вів активну роботу, направлену на виконання договору № 80-4/2647-17 (встановлення комірок з вакумними вимикачами та регулювального трансформатора), заявник- кредитор в заяві оперує показниками фінансової звітності лише тими, що для нього є зручними, в обхід реальних фінансових показників у боржника, з поданих до суду балансів боржника не вбачається, що активі у боржника зменьшувались та директор боржника вживав всіх необхідних заходів задля недопущення збільшення заборгованості боржника ТОВ "Техностар", боржник мав у достатньому обсязі активі для зхадоволення вимог кредиторів.

В судовому засіданні представник кредитора ПрАТ "Укренерго" та ліквідатор підтримують заяву кредитора - банку у повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні представник керівника боржника гр. ОСОБА_2 адвокат Бабич Ю.В. заперечує проти заяви АТ "Банк інвестицій та заощаджень" про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, подану заяву кредитора АТ "Банк інвестицій та заощаджень", вислухавши пояснення представників сторін, суд зазначає наступне:

По-перше: щодо змісту, суті солідарної відповідальності у справі про банкрутство, суб`єктів такої відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже, одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Одним із юридичних механізмів досягнення таких гарантій захисту прав кредиторів та унеможливлення застосовування процедури банкрутства як інструменту виключно списання боргів є, зокрема, застосування доктрини "пронизування корпоративної вуалі" (piercing the veil of incorporation), згідно якої суд може покласти відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи.

За частинами першої-третьої статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Водночас положення КУзПБ встановлюють винятки із закріпленого в наведеній нормі принципу про те, що юридична особа самостійно відповідає всім належним їй майном за своїми зобов`язаннями.

У чинному КУзПБ доктрина "пронизування корпоративної вуалі" знайшла своє втілення в інститутах солідарної відповідальності керівника боржника (частина 6 статті 34 КУзПБ).

Притягнення керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб боржника до солідарної відповідальності є винятковим механізмом відновлення порушених прав кредиторів. При його застосуванні необхідно враховувати як сутність конструкції юридичної особи, яка передбачає майнову відособленість цього суб`єкта, його самостійну відповідальність, наявність в засновників, які входять до складу органів юридичної особи, широкої свободи розсуду при прийнятті (узгодженні) ділових рішень, і заборона заподіяння ними шкоди незалежним учасникам обороту у вигляді недобросовісного використання інституту юридичної особи.

Водночас, кожен учасник цивільного/господарського обороту, що укладає угоди з певною юридичною особою, має намір отримати відповідний результат, що можливе лише за платоспроможності цієї юридичної особи. Вичерпну інформацію про фінансове (майнове) становище юридичної особи має її керівник як одноосібний виконавчий орган, який повинен діяти розумно і сумлінно, зокрема щодо контрагентів боржника.

За частиною 1 статті 4 КУзПБ засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов`язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника.

У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов`язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства (частина 2 статті 4 КУзПБ).

Згідно з частиною першою статті 215 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

До такої відповідальності віднесено солідарну відповідальність у справах про банкрутство, застосування якої урегульовано нормами частини 6 статті 34 КУзПБ.

Отже, солідарна відповідальність керівника боржника - це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, притягненню до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство підлягає керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності, за незадоволення вимог кредиторів на підставі заяви кредитора після зазначення про виявлення такого порушення в ухвалі господарського суду (Близько до цього є висновки, що висвітлені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20, від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19).

Сутність такої відповідальності полягає у залученні керівника боржника - юридичної особи щодо якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов`язку з виконання грошових зобов`язань боржника як правового механізму захисту та відновлення прав кредиторів, які будучи своєчасно необізнаними з його вини про стан неплатоспроможності боржника, а саме про суттєву диспропорцію між обсягом зобов`язань боржника і розміром його активів, вступили з ним у правовідносини (хоча могли б не вступати) внаслідок чого позбавлені можливості задовольнити наявні в них вимоги до боржника.

По-друге: щодо підстав, предмету доказування, умов, необхідних для її покладення на керівника боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство.

За вимогами частини 6 статті 34 КУзПБ підставами покладення на керівника боржника солідарної відповідальності є порушення керівником боржника визначеного абзацом 1 цієї частини статті обов`язку та строку (місячний термін) звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Факт цього порушення за абзацом 2 частини цієї статті встановлюється судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Будь-яких інших підстав для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство на керівника боржника КУзПБ не передбачено.

З урахуванням положень частини 6 статті 34 КУзПБ до предмету доказування при вирішенні питання наявності підстав для покладення на керівника боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство, належить встановлення обставин:

- виникнення обставин, визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУЗПБ щодо загрози неплатоспроможності боржника;

- моменту виникнення загрози неплатоспроможності боржника;

- факту неподання керівником боржника до суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника в місячний строк з дня виникнення такого обов`язку;

- обсягу грошових зобов`язань боржника, на момент виникнення загрози неплатоспроможності боржника.

Отже, суд зазначає, що для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника необхідним є доведення заявником сукупності таких умов - юридичних фактів:

1) порушення визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ місячного строку на звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство;

2) наявності у боржника протягом цього строку ознак загрози неплатоспроможності (Подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20).

Тобто, обов`язок керівника щодо звернення до суду із заявою про банкрутство виникає у момент, коли добросовісний та сумлінний керівник, який перебуває у подібних обставинах, у рамках стандартної управлінської практики, враховуючи масштаб діяльності боржника, мав об`єктивно визначити наявність факту загрози неплатоспроможності останнього.

Таким чином, бездіяльність керівника, який ухиляється від виконання покладеного на нього КУзПБ обов`язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, є протиправною, винною, спричинює майнові втрати кредиторів і публічно-правових утворень, порушує як приватні інтереси суб`єктів цивільних правовідносин, так і публічні інтереси держави, оскільки невиконання керівником вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника.

Разом з тим, частиною 6 статті 34 КУзПБ закріплено презумпцію вини керівника боржника у недотриманні ним обов`язку визначеного абзацом 1 цієї норми. Така презумпція полягає в наявності причинно-наслідкового зв`язку між неподанням керівником боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та негативними наслідками для кредиторів у вигляді неможливості погашення заборгованості.

Отже, наведена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість керівнику боржника, на якого покладено тягар доведення відповідних обставин, довести відсутність причинного зв`язку між неможливістю задоволення вимог кредиторів і невиконанням ним обов`язку, визначеного у вищезазначеної статті Кодексу з процедур банкрутства.

Частиною 2 статті 614 ЦК України визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тлумачення норм статей 13, 92 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями статті 34 КУзПБ свідчить, що керівник боржника зобов`язаний діяти добросовісно, розумно не лише по відношенню до юридичної особи, а й щодо кредиторів та враховуючи права та законні інтереси останніх.

Тому, хоча підприємницька діяльність відповідно до статті 42 ГК України за своєю суттю є діяльністю на власний ризик, яка не гарантує отримання результату від її здійснення у вигляді прибутку, однак така діяльність передбачає захист від ризиків, пов`язаних з неправомірними діями (бездіяльністю), що порушують нормальний режим господарювання, яким, зокрема, є механізм покладення солідарної відповідальності на керівника боржника як правовий інструмент реалізації принципу на якому ґрунтується законодавство про банкрутство - найбільш повного задоволення вимог кредиторів.

Ураховуючи наведене, керівник боржника як особа, яка притягується до солідарної відповідальності спростовуючи названу презумпцію має право довести добросовісність, розумність своїх дій у недотримані вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ.

Об`єктом оцінки є надані керівником докази на підтвердження доведення відсутності своєї вини у недотриманні ним вимог, визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ.

Отже, якщо керівник боржника доведе, що виникнення обставин визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ не свідчило про стан загрози неплатоспроможності тобто об`єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов`язкових платежів), і він, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник з урахуванням загальноправових принципів юридичної відповідальності може бути звільненим від солідарної відповідальності.

За наслідками розгляду заяви про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника суд виносить ухвалу відповідно до приписів абз.2 ч.6 ст.34 КУзПБ.

В-третє: щодо загрози неплатоспроможності боржника, її встановлення, моменту з якого обчислюється строк на звернення керівника боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, доказів підтвердження факту перевищення розміру грошових зобов`язань боржника перед кредиторами.

Поняття неплатоспроможності боржника розкрито в абзаці 13 статті 1 КУзПБ за яким це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

За частиною 6 статті 34 КУзПБ загроза неплатоспроможності настає у разі якщо задоволення вимог одного кредитора або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Тобто загроза неплатоспроможності виникає з моменту коли задоволення вимог кредитора(- ів) призводить до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Частиною 2, 3 статті 65 ГК України визначено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.

Загроза неплатоспроможності є одним із передбачуваних майнових станів боржника, що перебуває під контролем керівника боржника, який належно має виконувати свої зобов`язання щодо організації та управління господарською діяльністю юридичної особи.

Тому момент виникнення у керівника боржника обов`язку, визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є тоді, коли керівник, добросовісність та розумність дій якого презюмується, в силу норм статті 92 ЦК України, усвідомлював та мав можливість об`єктивно визначити наявність загрози неплатоспроможності боржника, неможливість продовження нормального режиму господарювання боржника без негативних наслідків для останнього та його кредиторів.

При цьому необхідно враховувати, зокрема, режим, специфіку, характер діяльності боржника, обставини за яких виникли фінансові ускладнення його діяльності (чи мали такі обставини короткочасний характер) тощо, оскільки не будь-які ускладнення в господарській діяльності боржника є безумовною підставою для звернення до суду керівника боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Суд зазначає, що умовами для встановлення щодо боржника факту загрози неплатоспроможності є одночасна наявність таких юридичних фактів:

- існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами грошових зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);

- розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір грошових зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо).

Тобто, такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за сукупної вартості всіх його активів не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.

Разом з тим, суд зазначає, що для визначення ознак неплатоспроможності правове значення має сукупний розмір боргових зобов`язань, а не їх структура.

З урахуванням наведеного, обчислення визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ місячного строку реалізації обов`язку боржника звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності починається з того моменту, коли за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини між кредитором (кредиторами) та боржником (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), одночасно має місце: 1) факт настання строку виконання боржником грошових зобов`язань щонайменше перед двома його кредиторами разом із 2) фактом перевищення в той самий момент (звітний період) сумарного розміру цих зобов`язань над розміром всіх активів боржника, які в сукупності і свідчать про ознаки загрози неплатоспроможності боржника (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20 та від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19).

В своїх письмових поясненнях заявник - банк зазначає про обставини та докази, які свідчать про прийняття керівником боржника гр. ОСОБА_2 нераціональних, економічно-необґрунтованих рішень, всупереч інтересам товариства - боржника та його статуту, в рахунок чого у боржника виникла відповідна сума кредиторської заборгованості, яку боржник не міг задовольнити (погасити). Також, кредитор стверджує, що замість вжиття заходів для її погашення, керівник боржника гр. ОСОБА_2 створював нові суб`єкти господарювання та передавав їм частину активів ТОВ «Техностар». Крім того, керівник ОСОБА_2 не вживав жодних заходів для стягнення (проведення роботи) дебіторської заборгованості з боржників товариства.

Суд зазначає, що дійсно, як вказує кредитор та підтверджено матеріалами поданої заяви і справи про банкрутство станом на 18.03.2021р. у боржника ТОВ «Техностар» виникла та існувала заборгованість щонайменше перед трьома кредиторами з грошових зобов`язань, строк виконання яких настав, а саме:

Так, відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 року у справі № 922/2206/20, яке набрало законної сили, було задоволено позов АТ «Банк інвестицій та заощаджень» до ТОВ «Техностар» та фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 1 539 382,49 грн за договором про надання банківської гарантії № 552/19-ГВ від 14.01.2019 року та стягнуто з ТОВ «Техностар» на користь АТ «Банк інвестицій та заощаджень» 1 539 382, 49 грн, яка включало до себе:

- заборгованість за основним зобов`язанням в розмірі 1 445 400,00 грн,

- пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 60 667,20 грн,

- інфляційні втрати за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 23 126,40

грн,

- 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 10 188,89 грн.

- 11545,38 грн судового збору

Також, відповідно до постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.02. 2021р. у справі № 922/1346/20, що набрала законної сили, було стягнуто з боржника ТОВ «Техностар» на користь кредитора ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» за договором №80-4/2647-17 від 20.09.2017 року (Роботи «ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 Технічне переоснащення КРПЗ-6 КВ ПС 330 КВ Полтава шляхом встановлення комірок з вакуумними вимикачами та регульованого трансформатора, АДРЕСА_2 ) заборгованість на загальну суму 26 804774,51 грн, з якої:

- 18 644 484,00 грн - збитки,

- 6 406 146,45 грн - 14 відсотків річних за користування чужими грошовими коштами,

- 2 860 600,14 грн - індекс інфляції,

- 749236,67 грн - пеня за невиконання зобов`язання,

- 718 446,12 грн - 7% штраф за прострочення виконання зобов`язання понад 30 днів.

- 1 101 709,32 грн. судовий збір за подання позовної заяви.

Крім того, постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 по справі №922/2001/20, яка набрала законної сили, було стягнуто з ТОВ «Техностар» на користь кредитора ТОВ «ЗІОН-ХХІ» (правонаступник ТОВ "Високовольтний сервіс") суму заборгованості в розмірі 1 343 384,00 грн та судовий збір в сумі 20150,76 грн, що загалом становить - 1 363 534,76 грн.

З наведеного можливо констатувати, що, по-перше: борги ТОВ "Техностар" перед кредиторами ТОВ «ЗІОН-ХХІ», ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та АТ «Банк інвестицій та заощаджень», які підтверджено документально, виникли в різний період часу, починаючи з 01.10.2020 - та закінчуючи березень 2021, по-друге: загальний розмір зобов`язань боржника ТОВ «Техностар» станом на 18.03.2021 р. перед кредиторами ТОВ «ЗІОН-ХХІ», ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та АТ «Банк інвестицій та заощаджень» становив 1 363 534,76 грн + 1 539 382, 49 грн + 26 804774,51 грн = 29 707 691,76 грн.

Разом с тим, як встановив суд, в той самий момент (звітний період) був відсутній факт перевищення у боржника сумарного розміру вищевказних грошових зобов`язань над розміром всіх активів боржника, які в своєї сукупності (в разі їх недостатності) могли б свідчати про ознаки загрози неплатоспроможності боржника, що підтверджується наступним.

Так, у боржника у 2021р. існував актів у вигляді наявої дебіторської заборгованості у розмірі 14 935 471,58 грн, що підтверджується матеріалами справи (том. 5, арк. справи 14-22) та проведенним 12.04.2024р. ліквідатором ТОВ «Техностар» арбітражним керуючим Панасюк І.В. аналізом фінансово-господарського стану ТОВ «Техностар» і даними інвентаризації (том.11, арк.справи 101-130).

Також, суд зазначає, що у боржника було в наявності рухоме майно у вигляді комплектного розподільчого пристрою КРУ 6кВ, серія ВМ-1 в БМЗ по типу О-12р) на загальну суму 18 664 484,00 грн, що було підтверджено Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/1323/21 (910/7433/23) від 09.11.2023, що набрало законної сили. Крім того, згідно балансу боржника (фінансова звітність малого підприємства) станом на 28.04.2021 у боржника існували оборотні активі у вигляді запасів на загальну суму 5 360,000 грн.

Отже, загальний розмір всіх активів боржника станом на березень 2021р. складав суму 33 605 315,58 грн, яка перевищувала наявну кредиторську заборгованість ТОВ «Техностар», що була підтверджена документально, у загальному розмірі 29 707 691,76 грн. Зазначене засвідчує те, що у ТОВ «Техностар» була відсутня загроза неплатоспроможності станом на 17.03.2021р., у розумінні приписів ч.6 ст.34 Кодексу України з процедур банкрутства.

Суд звертає увагу, що непроведення боржником оплати за окремим(ми) договорами чи невиконання виконавчого документу за рішеннями судів, не є само по собі безумовним доказом наявності факту загрози неплатоспроможності, що свідчить про необхідність звернення керівника боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки добросовісний та сумлінний керівник, який перебуває у подібних обставинах, у рамках стандартної управлінської практики, враховуючи масштаб діяльності боржника, має самостійно об`єктивно визначити наявність факту загрози неплатоспроможності у останнього.(дивится Постанови Верховного Суду від 09 червня 2022 у справі № 904/76/21, від 06 жовтня 2022 у справі № 903/988/20, від 04 липня 2023 у справі № 911/293/21 (911/682/22).

Тобто, суд констатує, що боржник був здатен забезпечити за рахунок наявних на той час активів (основних та оборотних засобів) виконання грошових забов`язань перед вищевказаними кредиторами, проте враховуючи специфіку, характер підприємницької діяльності боржника, фінансові ускладнення та неможливість сплатити боргі кредиторам були короткочасними у господарській діяльності боржника ТОВ "Техностар", що не було безумовною підставою для звернення до суду керівника боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у порядку ч.6 ст. 34 КУзПБ.

Кредитор-заявник в обгрунтування поданої заяви, в підтвердження загрози неплатоспрможності боржника, бездіяльності керівника ТОВ "Техностар", який ухилявся від виконання покладеного на нього КУзПБ обов`язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, що спричинило майнові втрати кредиторів, посилається на те, що відповідно до п. 6.2. Статуту ТОВ «Техностар», статутний капітал боржника становить 209 000,00 грн. Проте, у товариства, на думку кредитора, відсутні зазначені кошти, що свідчить про порушення вимог діючого законодавства щодо формування статутного капіталу. Крім того, директор боржника ОСОБА_2 будь-яких заходів щодо недопущення банкрутства не здійснював, фактично відмовившись від подальшого здійснення від імені юридичної особи - банкрута господарської діяльності, натомість заснував інші товариства, зокрема, ТОВ «Техностар ЕНЕРГІЯ» (код ЄДРПОУ 43616135), дата створення (реєстрації) 08.05.2020 р. та ТОВ «Техностар ЕНЕРГОПРОЕКТ», дата створення (реєстрації) 14.02.2019 р., директором яких став гр. ОСОБА_2 . При цьому, у новоствореному товаристві було все необхідне обладнання, дозвільні документи та відповідний персонал і видами діяльності новоствореної компанії є такі ж види, що і у банкрута.

В зв`язку з вищенаведеним, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, що покладений на суд, є його обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, які будуються на висновках про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Так, відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Отже, щодо створення ТОВ «Техностар Енергопроект» наслідком виділення з ТОВ "Техностар" та передання у 2019 р. новоствореному товариству все обладнання, дозвільних документів з видами діяльності, що і у боржника, суд зазначає, що в результаті такого виділу на новостворене підприємство, відповідно до розподільчого балансу, було передано лише виробничи запаси у вигляді 8 пачок паперу А4 загальною варістю одна тисяча грн та зареєстрований (пайовий) капітал у загальному розміру 1 тис. грн, що не вплинуло на погіршення майнового стану підприємства ТОВ "Техностар" з метою подальшого уникнення проведення розрахунків з кредиторами. Вищеказане підтвердженено ухвалою господарського суду від 23.06.2023 по справі № 922/1323/21, яка набрала законної сили, відповідно до якої було відмовлено у задоволенні вимог ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» до ТОВ Техностар" про визнання недійсним правочину (фраудаторного) у порядку ст.42 Кодеку України з процедур банкрутства.

Щодо твердження заявника про зменьшення активів боржника у 2020 р. згідно до балансів боржника, суд зазначає, що бухгалтерський баланс боржника подається на останню звітню дату (стаття 1, ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункт 3 розділу І, пункти 1, 7 розділу ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (далі - Положення), пункти 1, 2, 5 Порядку подання фінансової звітності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 № 419 (далі - Порядок)).

Проте, бухгалтерський баланс боржника сам по собі не може розглядатися як безумовний доказ початку виникнення у боржника загрози неплатоспроможності з метою визначення необхідності звернення керівника боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки відображає лише загальні відомості про активи та пасиви відносно певного звітного періоду.

Зокрема, представник керівника боржника зазначає, що за рядками балансів за номерами 1615 та 1690 вбачається, що з жовтня 2019 до січня 2021 у боржника зменшувалась кредиторська заборгованість та інші поточні забов`язання, у 1 кварталі 2020 (рядок 1525 балансу) здійснювалось цільове фінанування боржника. Тобто, активи у боржника не зменшувались у 2021р., що не було спростовано заявником- кредитором документально.

Щодо суми дебіторської заборгованості боржника, яка, як вважають кредитор ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та заявник -кредитор АТ «Банк інвестицій та заощаджень» не підтверджена документально, суд зазначає наступне.

ВІдповідно до ч.1 ст.61 Кодексу з процедур банкрутства визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює відповідні повноваження, а саме:

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута;

аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута та формує ліквідаційну масу;

Згідно до ч.3 ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

Крім того, відповідно до приписів ч.7 ст. 44 КУзПБ визначено, що у процедурі розпорядження майном боржник зобов`язаний забезпечити розпоряднику майна можливість безпосереднього доступу до інформації, що зберігається у базах даних (у тому числі електронних), які використовуються посадовими особами боржника для ведення бухгалтерського, податкового та управлінського обліку, а також для формування бухгалтерської, статистичної та податкової звітності, та/або забезпечити можливість розпоряднику майна ознайомитися з такою інформацією в інший спосіб з можливістю друкувати та/або копіювати документи, необхідні для здійснення повноважень розпорядника майна, з урахуванням вимоги частини четвертої статті 10 цього Кодексу, що кореспондується з повноваженями керівника, визначеними у ч.1, 2 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства в ліквідаційній процедурі.

На виконання вищевказаних приписів законодавства про банкрутство, ліквідатором ТОВ "Техностар" арбітражним керуючим Панасюк І.В. при здійсненні аналізу фінансово-господарського стану боржника був проведений погиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденція, аналітичні показники) боржника (п.3.4. цього аналізу від 12.02.2024)), відповідно до якого було визначено перелік дебіторів та загальна сума дебіторської заборгованості у розмірі 13 338 963,57 грн. Крім того, відповідно до Постанови Господарського суду Харківської області від 13.04.2023р. у справі № 922/1323/21 про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ТОВ "Техностар", що набрала законної сили, було встановлено (виявлено) при проведені інвентаризації майна боржника станом на 15.03.2023, наявність у ТОВ "Техностар" грошових коштів на рахунку боржника в сумі 1047,62 грн, дебіторської заборгованості на суму 14 415 334,17 грн та обладнання на суму 18 644 484,00 грн.

Натомість кредитори ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та АТ «Банк інвестицій та заощаджень» як сторони судового спору, які не погоджуються з вищенаведеними доводами представника керівника боржника та ліквідатора, повинні були їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення вагомих аргументів, надання грунтовних пояснень тощо, відповідно до принципу змагальності, що задекларований у статті 13 ГПК України. Отже, лише усне посилання представників кредиторів на те, що у боржника відсутній актив у вигляді будь-якої суми дебіторської заборгованості і ліквідатор не надав документи на її підтвердження, не спростовують факту наявності у боржника дебіторської заборгованості у відповідній сумі.

Щодо посилання кредитора - банку на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27.03.2024 року у справі № 757/13794/24-к, відповідно до якого було порушено кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , як директора ТОВ «Техностар Еенргопроект» № 12024100060000638 від 18.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, що свідчить на думку кредитора про свідоме та противоправне усунення ОСОБА_2 від проведення розрахунків з кредиторами ТОВ "Техностар", суд не може прийняти до уваги вищенаведене твердження заявника, оскільки згідно до ч.6 ст.79 ГПК України передбачено, що лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Щодо твердження кредитора-банку про порушення засновником ТОВ «Техностар» процесу формування статутного капіталу ТОВ «Техностар» - відсутність грошових коштів у розмірі 209 000,00 грн, суд вважає, що кредитор не надав будь-яких грунтовних доказів щодо цього твердження відповідно до приписів ст.ст. 73, 78, 79 ГПК України та не довів суду, яким чином цей факт вплинув на загрозу неплатоспроможності боржника та перешкоджав задоволенню вимог кредиторів.

Як було зазначено вище, ч 2 статті 614 ЦК України визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тлумачення норм статей 13, 92 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями статті 34 КУзПБ свідчить, що керівник боржника зобов`язаний діяти добросовісно, розумно не лише по відношенню до юридичної особи, а й щодо кредиторів та враховуючи права та законні інтереси останніх.

Отже, якщо керівник боржника доведе, що виникнення обставин визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ не свідчило про стан загрози неплатоспроможності тобто об`єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов`язкових платежів), і він, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник з урахуванням загальноправових принципів юридичної відповідальності може бути звільненим від солідарної відповідальності.

Судом встановлено, що керівник боржника ОСОБА_2 вживав достатньо можливих заходів з метою подолання тимчасових фінансових труднощів у ТОВ "Техностар", а саме: керівник боржника ТОВ "Техностар" з метою зменшення заборгованості перед кредиторами передав свої борги (договір переведення боргу) у порядку положень ст. 520 ЦК України у загальній сумі 9 379 714,03 грн (том 8 арк.справи 60-61) на ТОВ "Високовольтний сервіс", особисто директором ОСОБА_2 була надана ТОВ "Техностар" фінансова підтримка за договором від 24.09.2020 № ФД-Ш-ТХ у розмір 300 000 грн (том 8 арк.справи 122-124), проводилась робота по стягненню боргів з дебіторів ТОВ "Техностар", зокрема, з ТОВ "Метелектро", що підтверджено рішенням господарського суду у справі № 904/3824/20 від 28.10.2020р., відповідно до якого було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метелектро" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, буд. 28/74; ідентифікаційний код 40425976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 168; ідентифікаційний код 30884393) грошові кошти у розмірі 957505 грн 00 коп., витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 14 362 грн 58 коп.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що заявником АТ «Банк інвестицій та заощаджень» не доведено суду наявності у боржника ТОВ "Техностар" стану загрози неплатоспроможності в період виконання гр. ОСОБА_2 повноважень керівника боржника (станом на 18.03.2021), оскільки для встановлення загрози неплатоспроможності боржника, враховуючи конструкцію ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, необхідна наявність не тільки боргів щонайменше перед двома кредиторами, строк виконання зобов`язань яких настав, а й перевищення в той самий момент (звітний період) у боржника сумарного розміру грошових зобов`язань кредиторів над розміром всіх активів боржника, які в своїй сукупності (в разі їх недостатності) могли б свідчати про ознаки загрози неплатоспроможності боржника.

Одним із принципів, які характерні для правового інституту неплатоспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

З огляду на вищенаведене, заява АТ «Банк інвестицій та заощаджень» про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника ТОВ "Техностар" не підлягає судом задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 34, 58-67 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 3, 11, 13, 14, 74, 76-77, 79, 86, 234-236 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви АТ "Банк інвестицій та заощаджень" про покладення солідарної відповідальності на керівника ТОВ "Техностар" - відмовити.

2. Ухвалу направити ліквідатору, АТ "Банк інвестицій та заощаджень", комітету кредиторів, гр. ОСОБА_2 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання.

Ухвала підписана 30.08.2024.

Суддя Міньковський С.В.