Постанова

від 07.08.2024 по справі 278/3347/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/3347/21 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.

Категорія 80 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №278/3347/21 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку

за апеляційнимискаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд»

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 лютого 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд» (далі ТзОВ «Олвіта-Буд» або товариство). Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за 2009 рік у сумі 14400 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що працював у ТзОВ «Олвіта-Буд» на посаді заступника комерційного директора з 01 лютого 2006 року по 29 грудня 2009 року. Звільнений за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). На адвокатський запит ТзОВ «Олвіта-Буд» надало відповідь про те, що згідно даних бухгалтерського обліку заборгованість перед ним по сплаті заробітної плати при звільненні не обліковується. Проте, при звільненні йому не виплачена заробітна плата за 2009 рік, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Оскільки при звільненні йому не були виплачені всі суми, що належали від товариства за 2009 рік, то його права належить захистити у судовому порядку, стягнувши на його користь невиплачену суму заборгованості із заробітної плати, а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з часу звільнення до часу ухвалення судового рішення.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТзОВ «Олвіта-Буд». Просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за 2009 рік у сумі 9600 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що працювала у ТзОВ «Олвіта-Буд» на посаді начальника відділу збуту з 20 листопада 2006 року по 30 грудня 2009 року. Звільнена за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). На адвокатський запит ТзОВ «Олвіта-Буд» надало відповідь про те, що згідно даних бухгалтерського обліку заборгованість перед нею по сплаті заробітної плати при звільненні не обліковується. Проте, при звільненні їй не виплачена заробітна плата за 2009 рік, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Оскільки при звільненні їй не були виплачені всі суми, що належали від товариства за 2009 рік, то її права належить захистити у судовому порядку, стягнувши на її користь невиплачену суму заборгованості із заробітної плати, а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з часу звільнення до часу ухвалення судового рішення.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Олвіта-Буд». Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за 2008 рік у сумі 14400 грн.

Позов обґрунтовував тим, що працював у ТзОВ «Олвіта-Буд» на посаді заступника комерційного директора з 01 лютого 2006 року по 29 грудня 2009 року. Звільнений за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). На адвокатський запит ТзОВ «Олвіта-Буд» надало відповідь про те, що згідно даних бухгалтерського обліку заборгованість перед ним по сплаті заробітної плати при звільненні не обліковується, але при звільненні йому не була виплачена заробітна плата за 2008 рік, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За таких обставин, порушене право підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення з відповідача на його користь суми невиплаченої йому за 2008 рік заробітної плати.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 14 червня 2023 року цивільні справи об`єднанні в одне провадження (а.с.201-202 т.1).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 лютого 2024 року позови задоволені частково та стягнуто з ТзОВ «Олвіта Буд» на користь: ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за 2008-2009 роки у загальній сумі 28800 грн, ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за 2009 рік у загальній сумі 9600 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ТзОВ «Олвіта Буд» на користь держави судові витрати у розмірі 2270 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 та відповідач ТзОВ «Олвіта-Буд» подали апеляційній скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким вимогу задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції неправильно керувався нормами ст.117 КЗпП України в редакції на день ухвалення рішення. До вказаних правовідносин суд повинен був застосувати ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, тобто на момент виникнення спірних правовідносин щодо невиплати їй заробітної плати у 2009 році. Висновок суду першої інстанції про те, що нею не наведений розрахунок вказаної суми не відповідає дійсності, оскільки в позовній заяві наведений розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким вимогу задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції неправильно керувався нормами ст.117 КЗпП України в редакції на день ухвалення рішення. До вказаних правовідносин суд повинен був застосувати ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року на момент виникнення спірних правовідносин щодо невиплати йому заробітної плати у 2009 році. Висновок суду першої інстанції про те, що ним не наведений розрахунок вказаної суми не відповідає дійсності, оскільки в позовній заяві наведений розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

У своїй апеляційній скарзі відповідач ТзОВ «Олвіта-Буд» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позивачам у задоволенні позовів відмовити.

Доводи своєї апеляційної скарги грунтує на тому, що з дня звільнення до 2021 року позивачі не зверталися до ТзОВ «Олвіта-Буд» з вимогою нарахувати та виплатити заборгованість із заробітної плати, що підтверджує відсутність заборгованості. Як убачається з рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 у 2008 році отримував дохід за усі дванадцять місяців у відповідача, у 2009 році позивачі отримували дохід лише у січні і серпні. Встановити заборгованість із заробітної плати за відомостями з Пенсійного фонду України форми ОК-5 неможливо, оскільки довідка ОК-5 формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, і містить дані щодо суми заробітку для обчислення пенсії, визначення страхового стажу, сплати страхових внесків. На підставі цієї довідки застрахована особа отримує інформацію щодо набутого страхового стажу та заробітної плати, яка буде врахована при призначенні пенсії. Разом із тим, інформація про доходи, що були виплачені фізичним особам, а також ПДФО, військовий збір та інші види утримань із цих доходів обліковується у звітності Форми №1ДФ. В матеріалах справи міститься відповідь Головного управління ДПС у Житомирській області, в якій зазначено, що згідно п.279 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 12 квітня 2012 року №578/5, термін зберігання документів щодо фінансово-господарської діяльності (декларацій, розрахунків, звітів, інформації щодо сплати, довідок, актів документальних перевірок) 5 років. Окрім того, в рішенні суду зазначено, що 02 листопада 2020 року директор повідомив про те, що на підприємстві відсутні відомості щодо заборгованості перед ОСОБА_1 по заробітній платі. Частиною другою ст.233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проте, позивачі не вчинили жодних дій з 2009 року по 2020 рік, щоб заявити про заборгованість із заробітної плати. Докази, які надали позивачі до позовних заяв, підтверджують перебування в трудових відносинах із відповідачем та суму доходу для нарахування страхового стажу.

Відзивів на апеляційні скарги не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Ткачук Т.А. апеляційну скаргу ТзОВ «Олвіта-Буд» підтримала та просить її задовольнити, а позивачам у задоволенні їх апеляційних скарг - відмовити. Також просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позивачам у задоволенні їх позовів відмовити у повному обсязі за безпідставністю.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися. Судові повістки Укрпоштою не вручені за відсутності адресатів за адресою. За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи. Відмітки проставленні Укрпоштою 15 липня 2024 року. Отже, позивачі вважаються такими, що про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Разом із тим, позивачі спрямували до суду заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.119 т.2). Одночасно у заяві зазначили, що апеляційні скарги підтримують. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судупершої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а апеляційна скарга відповідача ТзОВ «Олвіта-Буд» задоволеною бути не може з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника комерційного директора ТзОВ «Олвіта-Буд» у період із 01 лютого 2006 року по 29 грудня 2009 року (а.с.4-5 т.1).

Листом від 02 листопада 2020 року №13-11/20 ТзОВ «Олвіта-Буд» повідомило, що згідно з даними бухгалтерського обліку заборгованість товариства перед ОСОБА_1 із сплати заробітної плати при звільненні не обліковується (а.с.10 т.1).

Із індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , наявних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного форду України (форма ОК-5), прослідковується, що ТзОВ «Олвіта-Буд» нарахувало ОСОБА_1 за 12 місяців 2008 року суму заробітної плати -12800 грн, а у 2009 році здійснено нарахування заробітної плати за січень у сумі 600 грн та за серпень у сумі 1200 грн (а.с.6-7 т.1, а.с.2 т.2).

Із копії трудової книжки НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_2 працювала на посаді начальника відділу збуту ТзОВ «Олвіта-Буд» із 20 листопада 2006 року по 30 грудня 2009 року (а.с.71-72 т.1).

Листом від 02 листопада 2020 року №14-11/20 ТзОВ «Олвіта-Буд» повідомило, що згідно з даними бухгалтерського обліку заборгованість товариства перед ОСОБА_2 із сплати заробітної плати при звільненні не обліковується (а.с.78 т.1).

Із індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 , наявних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного форду України (форма ОК-5), слідує, що ТзОВ «Олвіта-Буд» у 2009 році здійснено нарахування заробітної плати за січень у сумі 400 грн та за серпень у сумі 800 грн (а.с.73-75 т.1, а.с.3 т.2).

Частина перша ст.21 КЗпП України визначає, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з п.1 частини першої ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

За положеннями частини першої ст.47 КЗпП України, яка діяла у такій редакції на час звільнення позивачів, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до речень першого та другого ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частина друга ст.233 КЗпП України, в редакції на час звільнення позивачів та звернення їх до суду із позовами, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України, сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів отримання позивачами заробітної плати за спірний період, зокрема, відомостей на виплату готівки із підписами позивачів про отримання коштів.

Доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості з заробітної плати із посиланням на те, що з дня звільнення та до 2021 року позивачі не зверталися з вимогою нарахувати та виплатити заборгованість із заробітної плати ґрунтуються на припущеннях, оскільки на час звільнення позивачів та їх звернення до суду чинне законодавство не обмежувало звернення щодо оплати праці будь-яким строком. Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Крім того, відповідач не надав доказів, що у спірний період позивачі не виконували роботу, сторони перебували у спірний період у трудових відносинах, а за таких обставин саме роботодавцю належало надати докази, що він виплатив позивачам заробітну плату за спірний період. Такими доказами могли бути, зокрема, як правильно зазначив суд першої інстанції, відомості про виплату заробітної плати, де містилися б підписи позивачів про її одержання, або докази того, що роботодавець перерахував позивачам відповідну заробітну плату на їх картки, відкритті у відділеннях банків. Чинне трудове законодавство покладає саме на роботодавця обов`язок здійснювати облік робочого часу працівників (табелювання) та проводити своєчасно нарахування і виплату заробітної плати. Проте, жодних належних, допустимих та достовірних доказів обліку робочого часу, невиконання позивачами роботи за їх посадовими обов`язками, нарахування та виплату їм заробітної плати за спірні періоди відповідач не надав, а тому саме по собі посилання у апеляційній скарзі на отримання ОСОБА_1 доходу за усі місяці 2008 року та лише за два місці 2009 року, на дані у довідці ОК-5 щодо набутого страхового стажу та заробітної плати, яка буде врахована при призначенні пенсії, а також на отримання звітності форми №1ДФ, яка не зберіглася, оскільки термін зберігання документів щодо фінансово-господарської діяльності п`ять років, що передбачено п.279 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установах, підприємствах та організаціях, із зазначенням строків зберігання документом, затвердженого наказом Головного управління при Кабінеті Міністрів України від 12 квітня 2012 року №578/5, не звільняє відповідача від обов`язку виплатити позивачам заробітну плату за виконану ними роботу та, у цьому випадку, незалежно від того, який період із цього часу сплинув.

Наявність у матеріалах справи довідок ТзОВ «Олвіта-Буд» про те, що згідно з даними бухгалтерського обліку заборгованість товариства перед позивачами по сплаті їм заробітної плати не обліковується ще не свідчить про її відсутність, оскільки жодними доказами не доведена обставина її виплати. Форма ОК5 щодо суми заробітної плати підтверджує її нарахування, але поняття «нараховування» не є тотожним поняттю «виплата», а жодних доказів виплати заробітної плати матеріали справи не містять, як вже зазначено вище.

Оскільки матеріали справи не містять жодних беззаперечних доказів виплати позивачам за спірний період заробітної плати, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції про стягнення заборгованості з заробітної плати не спростовують, а тому обставина невиплати заробітної плати позивачам, які є більш вразливою стороною у трудових відносинах, вважається доведеною, як і сама заборгованість. У свою чергу, порушене право підлягає захисту в судовому порядку. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ТзОВ «Олвіта-Буд» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості з заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги ТзОВ «Олвіта-Буд» не спростовують висновків суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з заробітної плати та не дають підстав для висновку, що судом при вирішенні спору в частині стягнення заборгованості з заробітної плати були порушені норми матеріального або процесуального права, які обов`язкові для скасування рішення суду першої інстанції, а за таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати залишається без змін, чого не можна сказати про вимогу щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не зазначили суми, періоду і відповідних показників. Будь-яких доказів з даного приводу, як загалом відомостей, суду не подавалося, а встановити їм судом можливим не представилося.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із таким ставленням до розгляду трудового спору, оскільки завдання цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав залишилося невиконаним.

Як наголошувалося вище, обов`язок обліку робочого часу працівника покладено на роботодавця. Відповідач не спростував жодними доказами тієї обставини, що позивачі у день їх звільнення працювали та день звільнення був їх останнім днем роботи у ТзОВ «Олвіта-Буд», а за таких обставин, зазначені вище суми заборгованості з заробітної плати мали бути їм виплачені у день їх звільнення, тобто ОСОБА_1 не пізніше 29 грудня 2009 року мала бути виплачена заборгованість із заробітної плати в сумі 28800 грн, а ОСОБА_2 не пізніше 30 грудня 2009 року належало виплатити заборгованість із заробітної плати в сумі 9600 грн. Такого здійснено роботодавцем, тобто відповідачем, не було, а доводи апеляційної скарги про те, що позивачі не вчинили жодних дій з 2009 року по 2020 рік, щоб заявити про заборгованість по заробітній платі, не звільняють відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, враховуючи також те, що правопорушення єтриваючим та припинилося лише тоді, коли суд першої інстанції своїм рішенням від 29 лютого 2024 року стягнув з відповідача на користь позивачів належні їм платежі з заробітної плати у повному обсязі, вирішивши спір про стягнення заборгованості із заробітної плати на користь позивачів та встановивши вину роботодавця.

Отже, спірний період стягнення середнього заробітку з весь час затримки по день фактичного розрахунку, яким вважається дата ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення заборгованості з заробітної плати, який становить для позивача ОСОБА_1 із 30 грудня 2009 року до 28 лютого 2024 року, а для ОСОБА_2 із 31 грудня 2009 року до 28 лютого 2024 року, у цій справі умовно варто поділяти на дві частини до 19 липня 2022 року та після цього.

За редакцією ст.117 КЗпП України до 19 липня 2022 року в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весьчас затримкипо деньфактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування на час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За час, коли ст.117 КЗпП України діяла у редакції до 19 липня 2022 року, Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаної норми при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Із огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), яка набрала чинності у такій редакції 19 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як наголошено вище, наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, з 19 липня 2022 року ст.117 КЗпП України діє у новій редакції. Відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Із огляду на викладене вище можливо дійти висновку, що період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, можна застосовувати принцип співмірності і зменшувати таку виплату.

Проте, період із 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22 та колегія суддів апеляційного суду вважає його застосовним до спірних правовідносин.

За таких обставин, апеляційний суд розмежовує період для позивача ОСОБА_1 із 30 грудня 2009 року до 28 лютого 2024 року умовно на два періоди: з 30 грудня 2009 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року до 28 лютого 2024 року, а для позивача ОСОБА_2 період із 31 грудня 2009 року до 28 лютого 2024 року умовно на два періоди: з 31 грудня 2009 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року до 28 лютого 2024 року.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Як вже зазначалося вище, не доведено, що позивачі у жовтні та листопаді 2009 року не працювали. Заробітна плата ОСОБА_1 у жовтні та листопаді 2009 року становила по 1200 грн, а ОСОБА_2 у жовтні та листопаді 2009 року - по 800 грн.

Згідно з абзацом першим п.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденна заробітна плата розраховується за формулою: заробітна плата за два місяця ділиться на число робочих днів у двох місяцях. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 55,81 грн (1 200 (заробітна плата за жовтень місяць 2009 року) + 1 200 (заробітна плата за листопад місяць 2009 року)/ 43 (кількість робочих днів у жовтні та листопаді 2009 року). Сума середнього заробітку за період із 30 грудня 2009 року по 18 липня 2022 року становить 168713,63 грн (55,81*3023), а за період із 19 липня 2022 року по 28 лютого 2024 року становить 7366,92 грн (55,81*132).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 складає 37,21 грн (800 (заробітна плата за жовтень місяць 2009 року) + 800 (заробітна плата за листопад місяць 2009 року)/ 43 (кількість робочих днів у жовтні та листопаді 2009 року). Сума середнього заробітку за період із 31 грудня 2009 року по 18 липня 2022 року становить 112523,04 грн (37,21*3024), а за період із 19 липня 2022 року по 28 лютого 2024 року становить 4911,72 грн (37,21*132).

При розгляді цього спору суд апеляційної інстанції до періоду, що передував 19 липню 2022 року, враховує правову позицію, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, за якою, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним із огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі №761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року в справі №331/1863/18, від 18 листопада 2020 року в справі №335/4416/18-ц.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Враховуючи фактичні обставини справи, ініціювання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовів більше як через десять років після звільнення, неспівмірність суми заборгованості з заробітної плати з розміром середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів зменшує розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо ОСОБА_1 із 168713,63 грн до 6000 грн за період із 30 грудня 2009 року до 18 липня 2022 року, а щодо ОСОБА_2 із 112523,04 грн до 4000 грн за період із 31 грудня 2009 року до 18 липня 2022 року.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , яка підлягає до стягнення з відповідача становить 13366,92 грн (6000+7366,92=13366,92).

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 , яка підлягає до стягнення з відповідача становить 8911,72 грн (4000+4911,72=8911,72).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, апеляційний суд визначає суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

За положеннями ст.141 ЦПК України з ТзОВ «Олвіта-Буд» в дохід держави стягується 2150,48 грн судового збору, враховуючи, що позивачі звільненні від сплати судового збору за подання позовів у справах про стягнення заробітної плати та судом апеляційної інстанції позивачі звільнені від сплати судового збору за подання апеляційної скарги щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно доположень ст.376ЦПК Україниапеляційний судскасовує рішеннясуду першоїінстанції вчастині відмовиу стягненісереднього заробіткуза затримкурозрахунку призвільненні,а такожсудового зборута ухвалюєу ційчастині новесудове рішення,яким стягуєз відповідачана користьпозивача ОСОБА_1 13366,92 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а на користь позивача ОСОБА_2 8911,72 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У стягненні решти заробітку за затримку розрахунку при звільненні відмовляється.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд» залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 лютого 2024 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і судового збору скасувати та постановити у цій частині нове.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд» на користь ОСОБА_1 13366 грн 92 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд» на користь ОСОБА_2 8911 грн 72 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд визначив суми без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

У стягненні решти середнього заробітку відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіта-Буд» в дохід держави 2150 грн 48 коп. судового збору.

У решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 29 серпня 2024 року.

Головуюча Судді: