Ухвала

від 02.09.2024 по справі 910/5346/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5346/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Антонова Романа Володимировича

на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024

у справі № 910/5346/23

за позовом фізичної особи-підприємця Антонова Романа Володимировича

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВГО Груп",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Епам Системз",

про стягнення 9 087 014,93 грн

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВГО Груп"

до фізичної особи-підприємця Антонова Романа Володимировича

про стягнення 300 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Антонов Роман Володимирович (далі - ФОП Антонов Р.В.) 08.08.2024 (відповідно до відмітки на поштовому конверті) повторно звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення її без руху, з огляду на таке.

Щодо строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі із посиланням на приписи статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що уже звертався до суду касаційної інстанції з метою оскарження судових рішень попередніх інстанцій без пропуску строку на касаційне оскарження, однак ухвалою Верховного Суду від 16.07.2024 касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Антонова Р.В. на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23 закрито; скаржник вдруге звертається до суду касаційної інстанції з метою вирішення спору по суті, відновлення порушеного права на доступ до правосуддя та розгляд скарги і постановлення судового рішення по суті касаційної скарги; зважаючи, що касаційне провадження у справі № 910/5346/23 було закрито, з підстав, які не залежали від скаржника, розгляд справи по суті не відбувся, скаржник вважає, що строк на подання касаційної скарги було пропущено з поважних причин та підлягає поновленню.

Розглянувши наведені причини пропуску строку на касаційне оскарження, Суд вважає їх неповажними з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу (частина третя статті 288 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується, виходячи із поважності причин пропуску такого строку. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Постанова Північного апеляційного господарського суду ухвалена 11.03.2024, (повний текст її складено 19.03.2024), строк на її оскарження, встановлений частиною першою статті 288 ГПК України, закінчився 08.04.2024, повторно касаційну скаргу подано 08.08.2024, тобто із значним пропуском встановленого процесуального строку.

За результатом розгляду вперше поданої касаційної скарги ФОП Антонова Р.В. на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23 касаційне провадження закрито на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (ухвала Верховного Суду від 16.07.2024).

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Антонова Р.В., оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/5346/23.

При цьому наслідком закриття касаційного провадження є залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Постановлення Верховним Судом ухвали від 16.07.2024 про закриття касаційного провадження за первісно поданою касаційною скаргою ФОП Антонова Р.В. у справі № 910/5346/23 жодним чином не впливає на перебіг строку касаційного оскарження.

Процесуальним законодавством не передбачено, що після закриття касаційного провадження перебіг строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції розпочинається заново. Також не передбачено, що у разі повторного подання касаційної скарги учасник справи має безумовне право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Таким чином, зазначені скаржником причини повторного подання касаційної скарги після закінчення строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними для поновлення такого строку, оскільки залежать лише від суб`єктивної волі скаржника, а не від об`єктивно існуючих обставин.

Частиною третьою статті 292 ГПК України визначено, що касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку; якщо заяву (клопотання) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Оскільки скаржником не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку, що клопотання ФОП Антонова Р.В. про поновлення строку на касаційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23 задоволенню не підлягає.

Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Зокрема, у випадку, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен зазначити норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись і який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною першою статті 300 ГПК України унормовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладаються саме на заявника касаційної скарги.

У своїй касаційній скарзі скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, вказує на недослідження доказів, які знаходяться в матеріалах справи, ненадання їм належної правової оцінки, наводить норми права, якими регулюються правовідносини, що склалися між сторонами. При цьому підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, однак скаржник не зазначає конкретну норму (норми) права, який саме висновок відсутній та не обґрунтовує у чому полягає суть порушення судами норм права у правовідносинах, до яких ця норма має застосовуватись.

Водночас Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у тексті касаційної скарги.

З огляду на наведене, ураховуючи доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, в частині належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо сплати судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23 в частині відмови ФОП Антонову Р.В. у задоволенні позову до товариства з обмеженою відповідальністю "ВГО Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 8 451 073,94 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ураховуючи приписи Закону України "Про судовий збір", вимоги касаційної скарги, з огляду на майновий характер спору, судовий збір за подання цієї касаційної скарги мав бути сплачений в сумі 253 532,22 грн (8 451 073,94 грн х 1,5 % х 200 %).

До касаційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановлених законодавством порядку та розмірі.

Натомість до касаційної скарги додано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 910/5346/23.

У вказаному клопотанні, із посиланням на приписи статті 8 Закону України "Про судовий збір", ФОП Антонов Р.В. просить звільнити від сплати судового збору, а у разі відмови у задоволенні клопотання - відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення Верховним Судом. Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що: за 2023 рік дохід позивача складав 1 101 661,48 грн; сума судового збору за подання касаційної скарги у справі складає 253 532,22 грн, що перевищує 5% розміру річного доходу позивача за минулий рік (на підтвердження своїх доводів надає відповідні копії довідок, зокрема, Пенсійного фонду України форми ОК-5, ОК-7 від 31.07.2024; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідь на запит в електронному вигляді від 03.04.2024; виписки за рахунками в акціонерному товаристві комерційному банку "ПриватБанк", акціонерному товаристві "Райффайзен Банк", Monobank); у зв`язку з військовою агресією підприємницька діяльність ФОП Антонова Р.В. припинилася, що призвело до відсутності доходу у поточному році.

Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Суд зазначає таке.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати унормовано статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Положення вказаної норми містять виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

Досліджуючи питання особливостей застосування положень статті 8 Закону України "Про судовий збір", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 навела, серед іншого, такі правові висновки:

- Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним;

- з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення;

- умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;

- встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

Отже, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не обов`язком.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір, розмір судового збору, відсутність посилань з підтверджуючими належними та вірогідними доказами на наявність у ФОП Антонова Р.В. підстав щодо звільнення від сплати судового збору, з урахуванням принципів рівності сторін перед законом і судом та змагальності судового процесу, Суд вважає, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами особи стосовно можливості реалізації права на звернення до суду касаційної інстанції дотримано.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи ФОП Антонова Р.В., наведені в обґрунтування клопотання в частині звільнення від сплати судового збору, дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання в цій частині.

В частині відстрочення сплати судового збору до ухвалення судом касаційної інстанції рішення у цій справі, то Суд зауважує, що скаржником також не наведено беззаперечних доводів про час і обсяг очікуваних грошових коштів, які б призначалися для сплати судового збору та не підтверджено жодними доказами виникнення такої можливості (у майбутньому) сплатити судовий збір упродовж нового строку (на який він просить його відстрочити), враховуючи процесуальні строки розгляду справ у суді касаційної інстанції.

Водночас, як доводить (стверджує) скаржник у своєму клопотанні, у зв`язку з військовою агресією підприємницька діяльність ФОП Антонова Р.В. припинилася, що призвело до відсутності доходу у поточному році.

Суд дійшов висновку про те, що і в частині відстрочення сплати судового збору до ухвалення судом касаційної інстанції рішення у цій справі слід відмовити.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, з ухвали Верховного Суду від 13.06.2024 у справі № 910/5346/23 за подання касаційної скарги, ФОП Антоновим Р.В. було сплачено судовий збір у розмірі 55 083,07 грн, що підтверджується квитанцією ID: 0124-4655-1758-2408 від 21.05.2024.

Разом з цим, ураховуючи наведене, Суд, із власної ініціативи, дійшов висновку щодо можливості зменшення суми судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23, до 5% річного доходу ФОП Антонова Р.В. за 2023 рік у розмірі 55 083,07 грн (1 101 661,48 грн х 5%).

Приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене, касаційну скаргу ФОП Антонова Р.В. необхідно залишити без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 ГПК України із наданням скаржникові строку для усунення недоліків шляхом подання до Суду:

заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із наведенням інших підстав для поновлення строку;

уточненої касаційної скарги з належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України;

документу, що підтверджує сплату судового збору у сумі 55 083,07 грн на відповідні реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:

- отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;

- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;

- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;

- код класифікації доходів бюджету: 22030102; "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".

На офіційному веб-сайті Верховного Суду в розділі "судовий збір" зазначено приклад заповнення графи "Призначення платежу" в платіжному документі.

Суд вважає за необхідне звернути увагу ФОП Антонова Р.В. на те, що неусунення зазначених недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до положень статей 174, 292 ГПК України або відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що приписами частини шостої статті 6 ГПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 19.10.2023 № 3424-ІХ) унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Керуючись статтями 174, 234, 288, 292 ГПК України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити фізичній особі-підприємцю Антонову Роману Володимировичу у задоволенні клопотання про звільнення/відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Антонова Романа Володимировича на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/5346/23 залишити без руху.

3. Надати фізичній особі-підприємцю Антонову Роману Володимировичу строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

4. Документи про усунення недоліків направляти поштою на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 або через підсистему "Електронний суд".

5. Роз`яснити фізичній особі-підприємцю Антонову Роману Володимировичу, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали буде наслідком повернення касаційної скарги або відмови у відкритті касаційного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок