Постанова

від 28.08.2024 по справі 205/6952/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7163/24 Справа № 205/6952/24 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Н. О. на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із позовною заявою про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 19.12.2023 року у розмірі 75 042 грн., а також пені у розмір 9 326,22 грн., інфляційного збільшення 526,04 грн. та 3% річних у розмірі 547,44 грн. Разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та на земельну ділянку за кадастровим номером 1223282000:02:015:0285, частина якої належить майно ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. В обґрунтування заяви про забезпечення посилався на те, що існує велика імовірність утруднення чи не виконання рішення по суті справи у майбутньому.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2024 року заяву представника Бойко Н.О. про забезпечення позову повернуто заявнику.

В апеляційній скарзі представник Бойко Н.О. просить скасувати ухвалу про повернення заяви та ухвалити нове рішення про задоволення заяви щодо забезпечення позову. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вважає, що зустрічне забезпечення позову застосовується у випадку коли є можливість понесення відповідачем збитків у зв`язку із забезпеченням позову. А накладення арешту на майно боржника не перешкоджатиме йому фактично володіти та користуватися ним.

З посиланням на доводи, аналогічні доводам заяви про забезпечення позову зазначає, що обраний ними спосіб у вигляді арешту не порушує інтереси відповідача та забезпечує можливість реального виконання рішення про витребування земельної ділянки. Однак суд першої інстанції формально підійшовши до вирішення питання про забезпечення позову, не надав оцінки доводам позивача щодо його доцільності з огляду на надані прокурором докази.

Також наголошує, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.2 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на ухвали суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що по даній справі оскаржується ухвала суду про повернення заяви про забезпечення позову, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача у заяві про забезпечення позову не зазначено жодних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, а отже заява не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Проте такий висновок не в повній мірі відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до ч.6 ст. 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Статтею 151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову.

Так, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Із матеріалів справи не вбачається і в ухвалі суду першої інстанції не вказано про наявність підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення позову у зазначеній справі.

Однак колегія суддів зауважує, що порядок застосування інституту зустрічного забезпечення врегульовано приписами ст.154 ЦПК України, відповідно до якої суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову.

Виходячи із зазначених вимог цивільного процесуального законодавства, застосування заходів зустрічного забезпечення позову за зверненням особи, якою подано заяву про забезпечення позову, є правом суду.

Відповідно розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не може вважатись порушенням норм статей ст.151, 154 ЦПК України.

Таким чином, повернення заяви про забезпечення позову із підстав не зазначення у ній пропозиції щодо зустрічного забезпечення має ознаки надмірного формалізму.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

При поверненні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене, не визначився із характером спірних правовідносин, у зв`язку з цим постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому вимоги апеляційної скарги в частині постановлення нової ухвали про накладення арешту на майно боржника в межах розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення заяви про забезпечення позову є безпідставними.

Так, оскаржувана ухвала відноситься до ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки її виконання тягне за собою повернення заяви без її вирішення по суті.

Повноваження апеляційного суду у разі розгляду апеляційної скарги на ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі визначені у ст. 379 ЦПК України, у відповідності до якої апеляційний суд, скасувавши таку ухвалу, приймає рішення про направлення справи для подальшого розгляду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 368,369,374, 379, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Н. О.задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2024 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: