Ухвала

від 11.09.2024 по справі 205/6952/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

11.09.2024 Єдиний унікальний номер 205/6952/24

Провадження № 2-з/205/577/24

У Х В А Л А

про забезпечення позову

11 вересня 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Мадьонової Я.М.,

розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.

Представник позивача ОСОБА_1 28 травня 2024 року сформувала в системі «Електронний суд» вищевказану позовну заяву, разом із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м. та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ; 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1223282000:02:015:0285, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 . В обґрунтування заяви зазначила, що 19 грудня 2023 року ОСОБА_3 одержав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 75042 грн., яка на день передачі грошей відповідала еквіваленту суми 1996 доларів США, для власного користування із зобов`язанням повернути отримані гроші у повному обсязі своєчасно до 01 березня 2024 року, а у разі недотримання цього зобов`язання виплатити пеню в розмірі одного відсотка від запозиченої суми за кожен тиждень простроченої виплати, але станом на день звернення до суду з позовом відповідачем не було повернуто отримані кошти. Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 травня 2024 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить вищевказані 1/2 частини квартири та земельної ділянки. Враховуючи те, що відповідач порушив зобов`язання перед позивачем та не сплатив заборгованість, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача.

31 травня 2024 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська повернуто заяву представника заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду було від 28 серпня 2024 року скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2024 року та направлено справу до суду для продовження розгляду.

Фактично матеріали спорави за клопотанням про забезпечення позову надійшли до канцелярії суду 10 вересня 2024 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали заяви, дослідивши позовну заяву та додані документи, дійшов такого висновку.

Частинами 1 і 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Згідно із ч. 5 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до змісту роз`яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, а п. 4 вказаної постанови, передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Також відповідно до п. 20 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (ст. ст. 151, 152 ЦПК України), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК України (судовий секвестр).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 лютого 2021 року у справі №643/12369/19, враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, якщо їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна, тобто перешкода у вільному розпорядженню майном, без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Як зазначено заявником і вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, враховуючи вищезазначений предмет спору і співмірність заявленого виду забезпечення позову з позовними вимогами, суд вважає, що вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову щодо накладення арешту на вищевказані 1/2 частини нерухомого майна та земельної ділянки не є співмірними із заявленими позовними вимогами, направлені на суттєве обмеження прав відповідача, оскільки арешт є крайнім заходом забезпечення позову, який полягає у проведенні опису майна, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника, та позивач у заяві про забезпечення позову не обґрунтував підстави застосування саме такого заходу забезпечення позову у вказаній цивільній справі, не зазначив обставини, які свідчать про те, що неприйняття саме зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд, з урахуванням предмету позову, а також того, що відчуження нерухомого у разі задоволення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, з врахуванням співмірності та адекватності заходу забезпечення позову, балансу інтересів сторін.

Таким чином, оскільки забезпечення позову у виді накладення арешту є занадто суворим і у разі його вжиття буде порушувати права власника нерухомого майна, заборони відчуження вказаного у заяві про забезпечення позову нерухомого майна буде цілком достатньо для запобігання можливого відчуження вказаного майна, і такий вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення з огляду на зміст заявлених вимог, у зв`язку із чим вказана заява представника позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 247, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням:

-1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 27462643, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ;

-1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 1223282000:02:015:0285, яка належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 .

В іншій частині вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Застосувати вказаний захід забезпечення позову до набрання законної сили рішення суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було поставлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Т.П. Терещенко

.