Рішення

від 13.01.2025 по справі 205/6952/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

13.01.2025 Єдиний унікальний номер 205/6952/24

Провадження № 2/205/408/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Мадьонової Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 грудня 2023 року ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 75 042 грн., що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 1 996 доларів США, для власного користування із зобов`язанням повернути отримані гроші в повному обсязі своєчасно до 01 березня 2024 року, у разі недотримання цього зобов`язався виплатити пеню в розмірі 1 % від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати. Свідком передачі грошових коштів є ОСОБА_4 , про що свідчить відповідна відмітка у розписці. Станом на день звернення з цим позовом відповідачем не було повернуто отримані кошти за розпискою. У наданій позивачем борговій розписці зазначені сторони зобов`язання, грошова сума, яка передається, строк її повернення та особистий підпис позичальника, тому вказана розписка є одночасно документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику і укладення договору позики. ОСОБА_2 належним чином не виконував своїх зобов`язань, унаслідок чого у останнього перед ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка складається з основної суми заборгованості 75 042 грн., що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 1996 доларів США, пеня 12.428 % від суми позики 9 326,22 грн., сума інфляційного збільшення 526,04 грн., 3% річних 547,44 грн., всього 85 441,7 грн. за період часу боргу з 01 березня 2024 року по 27 травня 2024 року. На підставі викладеного представник позивач звернулась до суду з цим позовом, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 19 грудня 2023 року, яка складається з основної суми заборгованості 75 042 грн., пені 12.428 % від суми позики у сумі 9 326,22 грн., суми інфляційного збільшення - 526,04 грн., 3% річних 547,44 грн., всього 85 441,7 грн.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2024 року прийнято до провадження цивільну справу та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням дати судового розгляду.

11 вересня 2024 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням:1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 27462643, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ; 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 1223282000:02:015:0285, яка належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 .

Представник позивача сформувала в системі «Електронний суд» клопотання в якому просила провести розгляд цивільної справи без її участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча відповідно до ст. ст. 128, 130 ЦПК України про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, також шляхом оприлюднення повідомлення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, однак заперечень проти позову суду не представив, а тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів із винесенням заочного рішення.

13 січня 2025 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було вирішено питання про заочний розгляд справи.

За таких обставин, суд розглянув справу у відсутності учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подав. При цьому, представник позивача не заперечувала проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, вивчивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, думку позивача і пояснення свідка, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно із заповненої ОСОБА_2 власноруч розписки від 19 грудня 2023 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 75 042 грн., що на день передачі грошей відповідало сумі 1996 доларів США, які зобов`язався повернути у повному обсязі до 01 березня 2024 року, та у разі неповернення зобов`язувався виплатити пеню в розмірі одного відсотка від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення оплати (а. с. 57).

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Тобто, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача на підтвердження укладення з відповідачем договору позики було надано суду розписку від 19 грудня 2023 року, яка посвідчує передання позичальнику визначеної грошової суми позикодавцем, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

Відповідач, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження того, що договір позики не укладався і грошових коштів ним не отримувалось.

Отже, існування заборгованості у відповідача за договором позики підтверджується оригіналом розписки від 19 грудня 2023 року, яка посвідчує факт передання позичальнику визначеної грошової суми позикодавцем.

При цьому суд враховує, що відповідач договір позики відповідно до положень ст. 1051 ЦК України не оспорював, цей договір недійсним у встановленому законодавством порядку також не визнано.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги, що в розписці від 19 грудня 2023 року було визначено граничний строк повернення грошових коштів до 01 березня 2024 року, але доказів повернення вказаних грошових коштів відповідачем не було надано, а на невиконанні умов договору щодо повернення суми позики наполягає позивач, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою від 19 грудня 2023 року в розмірі 75 042 грн.

Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідальність позичальника за порушення умов договору передбачена ч. 1 ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наданого у позовній заяві стороною позивача розрахунку пені, 3% річних та інфляційного збільшення судом встановлено, що період стягнення зазначено з 01 березня 2024 року по 27 травня 2024 року, за який нараховано пеню 12.428 % від суми позики 9 326,22 грн., суму інфляційного збільшення 526,04 грн., 3% річних 547,44 грн.

Зі змісту розписки вбачається, що у разі недотримання строків повернення (до 01 березня 2024 року) ОСОБА_5 зобов`язується виплатити пеню в розмірі 1% від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати, і фактично з 01 березня 2024 року по 27 травня 2024 року минуло 12 повних тижнів, отже, 75042 грн. х 12% = 9005,04 грн. (1% від суми позики).

Розмір 3% річних від суми боргу в розмірі 75 042 грн. за 88 календарних днів (з 01 березня 2024 року по 27 травня 2024 року) складає 541,29 грн., а не 547,44 грн., який було заявлено до стягнення стороною позивача.

Судом було перевірено розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційного збільшення в розмірі 526,04 грн. і встановлено, що заявлена до стягнення сума інфляційного збільшення становить 541,29 грн., але суд у цьому випадку не може виходити за межі позовних вимог і враховує саме заявлений стороною позивача розмір інфляційного збільшення, який складає 526,04 грн., та вважає можливим захистити право позивача шляхом стягнення з відповідача на його користь суму інфляційного збільшення саме у заявленому розмірі.

Отже,з наявниху матеріалахсправи доказівсудом встановлено,що міжсторонами склалисяправовідносини врезультаті укладеногоними договорупозики уписьмовому виглядіу формірозписки від19грудня 2023року,однак відповідачна цейчас невиконав своїзобов`язання щодоповернення грошовихкоштів,а томусуд вважаєможливим стягнутиз відповідачана користьпозивача сумуборгу задоговором позикив розмірі75042грн.,пеню врозмірі 9005,04грн.,3%річних урозмірі 541,29грн. та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 526,04 грн., як просив представник позивача у позовній заяві, що загалом складає 85114,37 грн., у зв`язку з чим позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення боргу за договором позики з відповідача на користь позивача з вищевикладених підстав.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1206,56 грн. (85114,37 грн. х 1211,20 грн. / 85441,70 грн.), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 202, 207, 526, 545, 610-612, 1046, 1047, 1049-1051 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики в розмірі 75 042 грн., пеню в розмірі 9 005,04 грн., 3% річних у розмірі 541,29 грн. та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 526,04 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 1206,56 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя: Т.П. Терещенко