Рішення

від 28.08.2024 по справі 524/4263/24

КРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Провадження № 2/537/992/2024

Справа № 524/4263/24

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.08.2024 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді Хіневича В.І., за участю секретаря судового засідання Бакай М.С., позивача ОСОБА_1 , представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету міністрів України, Прем`єр міністра України - Шмигаль Дениса Анатолійовича про стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, держави України в особі кабінету міністрів, Прем`єр міністра України Шмигаль Дениса Анатолійовича, згідно якого прохав суд визнати факт порушення права позивача на справедливийсуд тана доступдо ньогоз бокудержавної установи-Автозаводського районногосуду м.Кременчука Полтавськоїобласті ів йогоособі -держави Українав особіїї премєр-міністра ОСОБА_4 -в розглядісправи №524/716/16-ц,який продовжувався5років ізсуддівськими порушеннями,зокрема накшталт надмірногозатримання вирішеннясправи,порушень нормпроцесуального іматеріального права;визнати фактнадзвичайних довготривалихі прикрихемоційних стражданьпозивача іїхньої великоїзначущості зточки зорусоціальної величності,моральної шкодиі загрозиздоров`ю позивача;згідно УказуПрезидента Українивід 06.04.2011№ 395/2011,призначити позивачеві ОСОБА_1 грошовукомпенсацію завданоїйому надзвичайноїморальної шкодив розмірі75000гривень іздержавного бюджетуз перерахуваннямїї навказаний нимособовий картковийрахунок вОщадбанку.

В обґрунтуванні позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області, де розглядалася його цивільна справа протягом 09.02.2016-29.03.2021 року, порушував право позивач на справедливий суд. Так, суд захищав відповідача від позовних вимог шляхом створення перешкод у справі, а саме ухиляючись від відкриття провадження, гальмуючи судовий процес, надмірно затримуючи вирішення справи шляхом ігнорування вимог Законів виключаючи власну об`єктивність та надаючи перевагу для університету і спотворюючи доказову базу справи на його користь.

Вказує, що надмірне затримання вирішення справи відбувалося шляхом наступних правопорушень: «- з самого початку були перешкоди і несправедливості: суд намагався відштовхнути позов до іншого суду, а як не вдасться - позбавитись від нього взагалі. Так, з самого початку, суддя Савічев В.О. виявив себе як ухилянт: намагався перекинути позов в іншу область (в Кіровоградську) - до Світловодського міськрайонного суду (дод.1,8й абз. «Враховуючи...»); причому словоблудно і суперечливо (дод. 1,абзаци від другого до сьомого) обгрунтовує і виизнає непідсудність справи власному суду (дод.1,постановча частина, її перший абз.). При цьому здійснив це шляхом порушення норм процесуального права п. 1 ч.2 ст.119 ЦПК 2004р, п.1 ч.3 ст.175 ЦПК 2018р та пп.3,4 ч.4 ст.17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» - у вигляді перенаправлення позову до неналежного суду;

- до того ж, суддя Савічев В.О. виказував іще й бюрократичний спротив відкриттю справи, висуваючи надумані причини - зокрема необгрунтований сумнів в «цивільній процесуальній дієїдатності позивача» (дод.2,нижній абз. «Окрім цього ...»). І вимагав копію паспорту (дод.2,там же); справу все-таки було повернуто назад - до Автозаводського суду (дод. 16,17). Причому повернуто - знову ж таки - із застосуванням плутаниці і зволікання: передано в провадження іншому судді - ОСОБА_5 . Вона продовжила кришування університету (примушувала позивача до скорочення вимог, шантажуючи збільшенням судового збору, причому робила це настирно, неодноразово - провокуючи заяви від позивача (дод.3,4) І це не випадково так, бо потрібна була не перша із цих заяв, а друга - щоб зничтожити і не згадувати кінцівку із додатка 3 (вимоги правових наслідків та компенсації відповідачу). Ця суддівська таємниця виявилася через майже рік передержки - у додатку 5, де вже немає зазначеної кінцвівки (див. підкреслений текст у постановчій частині - у дод.5). Отже, бажання крючкотворно зничтожити незручну кінцівку здійснилося! - Дуже вже хотілося захистити університет від відповідальності, бо він, схоже, корисний знайомий для судді. Тим більше, що університет розташований поруч із судом ...;

- також суддя Савічев В.О. - після вимушеного відкриття провадження - застосовував діловодний обман: створював позивачеві неможливість своєчасно з`явитись до суду (дод. 18);

- цей суд взагалі не мав права розглядати дану справу, бо її позов адресований не до Автозаводського, а до Світловодського міськрайсуду Кіровоградської області! А позивач, не знаючи цього ганебного факту і не будучи знавцем юриспруденції, продовжував підкорятися Автозаводському суду - як законослухняний громадянин з`являвся по повісткам і т.д.

Зазначена неналежна адресація була виявлено лише 25.09.2020р - безпосередньо перед засіданням - при ознайомленні з матеріалами справи; тоді ж було заявлено відповідний протест і відвід судді (дод.14,15);

- оскільки суд розглядав позовну заяву, яка адресована до зовсім іншого суду в іншій області, то тим самим порушив п. 1 ч.2 ст. 119 ЦПК 2004р та п. 1 ч.3 ст.175 ЦПК 2018р, де зазначено неспростовну вимогу: позовна заява повинна містити «найменування суду першої інстанції, до якого подається заява». Порушені також пп.3,4 ч.4 ст.17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» щодо «обов`язковості для всіх судів правил судочинства, визначених законом». Тим самим, в даному випадку, підсилено вину держави в недосяжності справеливого суду;

Вбачаючи таке діловодче смикання справи за принципом «туди-сюди», позивач намагався видалити справу із обійм несправедливого Автозаводського суду - зокрема через протест і відвід судді(в засіданні 25.09.2020р). Але марно: видалити не вдалося (не зважаючи на грунтовні заяви -дод.14,15). Не вдалося це і пізніше - через апеляцію.

-як крайнійзасіб боротьбипроти провадження-щоб примуситипозивача взагалівідмовитись відпозову -суддя СавічевВ.О.намагався примуситипозивача відмовитисьвід позову,залякуючи йогояк малозабезпеченогопенсіонера* (* - в той час пенсія становила 949 гривень/міс - та ще й з 20%-ним стягненням (дод.7,6). Але суддя Савічев В.О., як і суддя Кривич Ж.О. в подальшому повторно(дод.8) відмовили у звільненні від збору та й від його скорочення теж! Це був один із засобів позбавитись від позову - тобто фінансовий шантаж позивача. А також це одне із намагань перешкодити доступу до справедливого суду;) додатковим судовим збором - як сумою зборів від кожного пункту прохальної частини (дод.2,центральний абз.«В порушення ...», його дві нижні строчки). Це при тому що пункти не є самостійними вимогами, а є стилістичними підрозділами однієї вимоги і пов`язані функціонально в одну цю вимогу - в вимогу визнати незаконність викладацьких конкурсів з логічно витікаючими наслідками незаконності. Висловлення вимоги по пунктам здійснено заради стилістичного полегшення сприйняття вимоги. А збільшувати збір на підставі подрібнення вимоги - незаконно.

А також - як крайній засіб боротьби проти провадження - щоб примусити позивача взагалі відмовитись від позову - інша суддя теж погрожувала позивачу, малозабезпеченому пенсіонеру, збільшити судовий збір таким же чином (робила це не перед відкриттям провадження, а щодо вже сплаченого збору, тобто запізно, що ЦПК не припускає). Внаслідок чого, суддя примусила позивача - вже вкотре(2016р і 2017р - дод.3,4) залишити лише одну позовну вимогу, позбавившись від інших, деталізуючих її пунктів (дод.5). Це не було правомірно, бо всі під-вимоги становили одне ціле і не можуть вважатись окремими - з окремою оплатою збором. Отже, шантажуючи погрози фінансового гатунку становили перешкоду щодо доступу до справедливого суду і становили собою засіб тяганини із значними витратами часу.

Так було спотворено прохальну частину позову: під пресом судді позивач вимушено залишив лише одну вимогу (дод.3). А вимоги відшкодування, призначення відповідальності, виправлення в трудових книжках - конкретно никли. Цього спотворення для судді було мало: в своїй ухвалі (дод.5) вона зробила на свою користь ще більші спотворення (вище вже згадувалося порівняння підкресленого тесту у постановчій частині із заявою - дод.3). Внаслідок цього свавілля, зникла і не розглядалася частина залишеної вимоги - «... з відповідними правовими наслідками та компенсаціями позивачеві».

- суддя ігнорувала протести відповідача проти маніпуляцій представника з паперовими доказами і щодо прикриття їх протиправності суддею: вона подавляла протести окриками «Не протестуйте - тут вам не Америка!» (в звуковому протоколі справи).

- недоречні витрати часу - зволіканням і гальмуванням провадження - здійснювались, зокрема, шляхом безпідставних переносів судових засідань на значні строки - наприклад, шляхом призначення тривалої перерви на запит недоречного висновку від іногороднього юриста ( ОСОБА_6 - між іншим, некваліфікованого та й взагалі чи юриста? - дод.9 ). Це в той час як компетенції судді цілком досить для винесення висновку по справі. Бо що може бути простіше - співставити факти справи з вимогами ЦПК та законів про освіту. Тим більше, що в позові (с.3,від верхнього абз.- до с.З, нижній абз. і далі) ця робота вже виконана і її лише треба було визнати.

В так званих «поясненнях» ОСОБА_6 (дод.9 ) - жодного слова «конкурси». Це при тому, що складалася оцінка позову про викладацькі конкурси! Натомість - замість адекватної оцінки - суцільні недоречні екскурси по ЦПК, зовсім не пов`язані із суттю позову (і навіть немає посилань на закони про освіту!). Щодо легітимності самих цих Пояснень: їхній статус сумнівний (бо невідомий статус автора - його посада, самі пояснення оформлені сумнівно, не завірені печаткою і, взагалі, схожі на такі, що складені якось таємно, для університетського ходока із гостинцем і готовим файлом для розпечатай). І такі пояснення судом визнані як фахові і адекватні!

Запит недоречної думки про позов від іногороднього юриста свідчить про ухиляння суду від свого провадження. І не про що інше, бо залучення недосвідченого, необізнаного в сфері педагогіки та освіти фахівця - зовсім безглузде, придатне лише для марнування часу.

З другого боку, суддя, в своєму намаганні гальмувати провадження, здійснила це в ущерб свойому професійному авторитету - зробивши таке кваліфікаційне запозичення у ОСОБА_6 (і визнавши тим самим свою кваліфікаційну приниженість через свою неспроможність і безпорадність). Чого тільки вона не зробить для сусідніх університетських знайомців!

- суддя Савічев В.О. теж дуже зволікав діловодство, утворюючи великі (дво-місячні) паузи (наприклад, з 23.08.2016р по 02.11.2016р - дод.10,1,2). Те ж саме практикувала і суддя, що його підмінила - ОСОБА_5 (наприклад, з 14.03.2017р по 04.05.2017р - дод.11). Для гальмування провадження, вона теж застосувала тяганину: перешкоджала власному провадженню; так, вона 4 раза переносила власне засідання згідно неповажним і несуттєвим заявам представника (які виникали, зокрема, у відповідь на дуже лоскочучі - до розпачу - вимоги позивача). Ці паузи зроблені з потребою виграти час на створення хоч якихось заходів захисту. Крім того, суддя затримувала надсилання позивачеві свого рішення від 16.06.2017р аж на місяць, про що позивач повідомив ап. суд і що підтверджено в його ухвалі від 17 серпня 2017р (с.8,абз. 2, «Окрім того ...»), де там є таке: «поновлено строк на апеляційне оскарження, як пропущений з поважних причин». Отже, таке місячне затягування Автозаводського суду у надсиланні свого рішення - явна спроба перешкодити проти права оскарження і проти права на справедливий суд.

- крім того, апеляційний суд, з огляду на черговий корявий перебіг судового провадження, вимушений був ухвалити повернення до суду(04.08.2017р) із висловами «для справедливого розгляду» та «для доопрацювання»;

- були неодноразові затримки у постанові ухвал по заявам позивача від 08.06.2016р і 16.01.2017р та 08.03.2017р і 14.03.2017р (заяви з проханням офіційно запросити від університету критично важливі дані по справі - дод.3,4,12,13); затримка завершувалась невиконанням з послідуючим повним замовчуванням цих заяв -тобто з порушенням ч. 1 ст. 168, ч.1,2 ст.133,ст.134 ЦПК 2004р, які вимагають складати такі ухвали з повідомленням позивача;

- як тяганина і ухиляння від права на справедливий суд, було ухиляння від заявленого відводу. Суддя відхилила його, зазначивши в ухвалі, що не можна заявляти відвід пізніше ніж за 2 дні до засідання. При цьому приховала, що ч.3 ст.39 ЦПК 2018р дозволяє заявляти раптовий відвід - коли про підставу відводу не було відомо раніше. А саме так і було: підстава стала відома безпосередньо перед судовим засіданням, а саме - виявилася спрямованість позову до іншого, Світловодського суду - під час ознайомлення з матеріалами справи. Суддя приховала також можливість відводу по п.3,5 ч.1 ст.36, ч.4 ст.39 ЦПК 2018р.

- як іще один прояв несправедливості, заява позивача про перегляд розглянута спотворено: заявлені в ній нововиявлені факти протидії провадженню залишені без уваги і замість них розглянуто недовіру до судді (яка тоді ще не була заявлена): ухвала Автозаводського суду від ЗО вересня 2020р,с.2, абз.2,3. Тобто, суд підмінив факти на емоції позивача;

- спотворення і затягування провадження проявилися відсутністю суддівської фільтрації неправдивих доказів представниці (наприклад невідхилення свідчення про відсутність в університеті звільнень викладачів на протязі 5 років - електронний протокол ). Щоб сприйняття таких свідчень проходило непомітно, суддя приймала їх в усній формі - тим самим підсужуючи на користь відповідача; такі заходи провокували збільшені витрати часу для намагань позивача спростувати їх і відхилити;

- справа частково гальмувалася завдяки її заплутуванню: зокрема, була, згадана вище, прихована від уваги позивача, його позовна вимога щодо компенсації для нього; приховування відбулося під покровом примусової процедури скорочення вимог. Це видно із згаданого вище порівняння дод.3 і дод.5 (його підкреслений текст постановчої частини), що суд в односторонньому порядку і таємно виключив із вимог позовної заяви такі їхні фрагменти : з вимоги №1 - «Перед цим запросити у відповідача завірений список вказаних конкурсів з зазначеними посадами, посівшими їх персонами та строками обрання»; з вимоги №3 - «Перед цим запросити у університету завірений список вказаних призначень з зазначенням посад, посівших їх персон, підстав для призначення (контракт, наказ) та строків призначення»; з вимоги №5 - «Направити в адресу Міністерства освіти і науки України визначення - відносно університету про порушення законодавства в галузі вищої освіти»; з другої вимоги №5 - «Відповідно до порушень вимог законодавства, призначити університету належну відповідальність»;

- заплутували справу і такі недоречності: попрікання позивача в неухваленні трудового договору (контракту) згідно КЗпП. Але ж такий трудовий договір не міг би існувати у принципі: він повинен укладатись лише після перемоги в конкурсі. А участь в ньому - завдяки його таємничості - неможлива. Така халепа з попріканням - не останній із засобів стримування провадження і ухиляння від справедливого суду. Іще одна така халепа - попрікання позивача його неучастю в конкурсах (безглузде попрікання: адже позивач ніяк би не зміг проникнути в жоден таємний конкурс, нічого не знаючи про нього - ні час його проведення, ні його умови і документи: та й не чергувати ж під відділом кадрів місяцями - в очікуванні чи з`явиться в його стінгазеті внутрішня об`ява про конкурс! причому саме про той, що потрібен за фахом; та й чи сторонню людину допустить служба охорони блукати в будівлі університету?);

- як один із засобів гальмування - приховування письмових заперечень представника і його документів, наданих суду - тимчасово чи надовго. Адже копії представника, всупереч ЦПК, не надавалися позивачеві і оголошувались суддею чи представником - лише на засіданнях, з голосу.

Таке ознайомлення є протиправним, бо таїть в собі можливість махлювання.

Таке неділоводче ухиляння проти позивача позбавляло йому часу для підготовки до засідань - тим самим даючи перевагу представнику. В справі немає підтверджень направлення тих копій позивачеві;

- заплутуючи позивача, суд здійснював подвійну діяльність: офіційну і таємну. Наприклад, таємно від позивача надсилав невідомі йому документи до апеляційного суду, що ставало відомо позивачеві запізно - вже з тексту апеляційної ухвали від 17 серпня 2017р (с.3, абзаци від 1 го по 5й). Це порушення теж віддаляло справедливість - як і закінчення провадження;

- невизнання закритості конкурсів - забезпечувало надання часу для університету щоб створити фотошопом фіктивні докази - тобто конкурсні об`яви, які начебто були у ЗМІ; не вдаючись в оцінку достовірності цих доказів, зазначимо, що так марнувався час; а в справі - жодної копії справжньої об`яви викладацького конкурсу;

- згадані порушення вимог ЦПК і законів про освіту спровокували відхилення від суті справи і збільшили витрати часу. Суд, всупереч ч.4 ст. 10 ЦПК 2004р, не сприяв здійсненню прав позивача на доступ до справедливого суду. Причому суд не забезпечив рівноправну змагальність і справедливість у провадженні та в рішенні суду (всупереч ст.5 ЦПК 2004р) - тим самим порушив конституційний принцип рівноправ`я громадян (всупереч ч.1,2 ст. 24 та п.2 ч.3 ст.129 Конституції). До того ж, позивача було відсторонено від права на працю - від вільного працевлаштування викладачем через відкритий викладацький конкурс;

Суд першої інстанції залишив без уваги суть позову - захист прав та інтересів широкого кола зовнішніх викладачів, які могли б приймати участь у конкурсах і перемагати як кращі претенденти);

- суд першої інстанції, як державна установа, створив колізію: стримуючи провадження та приймаючи рішення про виправдання університету, він, суд, діяв проти державної політики підвищення кваліфікації викладачів. Ця протидія здійснена всупереч законам «Про освіту»(його ст.54,ч.3), «Про вищу освіту» 2014р (його ст.55,ч.11) та «Про вищу освіту» 2002р (його ст.48,ч.З). Тобто суд шляхом тяганини і зволікання значним часом, в розмірі 5 років (між 09.02.2016р і 29.03.2021р, дод.1,19) створив вину держави проти прав і інтересів позивача і не тільки проти нього, а й на його прикладі - проти широкого загалу викладачів, ізольованих від таємних конкурсів.

Найбільша шкода для держави - шкода від розчарування її власних громадян у спроможності держави захистити їхні права і безпеку від посягань лихих людей. Тому недостатньо мати начебто хороші закони та правоохоронну систему. Треба щоб вони були гарантовано працюючими - щоб не було їхнього роздвоєння на уявні іллюзорні і на реальні, фактично дієві. Держава повинна втручатись в життєві ситуації безправ`я громадян - щоб виправляти їх. А поки вона цього не робить, полагаючись на сумління притворних фіхівців, вона повинна хоча б компенсувати матеріально шкоду, нанесену громадянам їх безправ`ям.

Сума компенсації моральної і емоційно-фізіологічної шкоди - як відшкодування за 5-річні поневіряння позивача з болючими прикрими стражданнями на фоні споглядання бундючних суддів, вдаючих із себе поборників справедливості при їхній чорній грі - не може бути малою чи символічною. Тому в нашому випадку сума відшкодування 75 тисяч гривень при їхній сьогоднішній девальваційній цінності - це дуже помірна і навіть мінімальна компенсація за шкоду під узагальнюючим названиям «моральна шкода». Саме мінімальна - відносно того, що позивач надто довго потерпав від прикрих і грандіозних - по силі і соціальній значущості - моральних емоційно-фізіологічних страждань - тобто від болючих образ, сумнівів і прикрих розчарувань у спроможності держави і її судової системи справедливо захищати громадян України від посягань правопорушників на конституційне право громадян і позивача в тому числі - на право справедливого суду. Позивач впевнений, що Європейський суд з прав людини теж вважав би зазначену суму відшкодування надто малою - мінімальною.»

Згідно ухвали Полтавського апеляційного суду від 01.05.2024 року підсудність означеної вище позовної заяви було визначено Крюківському районному суду м. Кременчука Полтавської області.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 14.05.2024 року у відкритті провадженні у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області - відмовлено. Прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Прем`єр міністра України - Шмигаль Дениса Анатолійовича про стягнення моральної шкоди. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10.06.2024 року до суду надійшов відзив відповідача Держави України в особі Кабінету Міністрів України, згідно якого просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказують, що дану позовну заяву вважають безпідставною та необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Основні завдання Кабінету Міністрів України, як органу виконавчої влади, передбачені Законом України «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон), натомість, підставою позову є оскарження рішення, дії та бездіяльності суду; порушення права позивача на справедливий суд.

Кабінет Міністрів України немає жодного впливу на органи судової влади, незалежність яких гарантована Конституцією України. Кабінет Міністрів України відповідно до покладених на нього завдань та обов`язків не наділене повноваженнями здійснювати перегляд рішень суду, давати вказівки судам, тощо - оскільки питання про те, чи підлягає та чи інша справа перегляду, вирішується виключно судом в порядку встановленому законодавством України.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі №641/8857/17).

Кабінет Міністрів України не с особою, дією або бездіяльністю якої, порушено права, свободи та законні інтереси позивача ОСОБА_1 та не є зобов`язаною особою відносно останнього за вказаним позовом, оскільки Кабінетом Міністрів України не вчинялось жодних протиправних дій та не приймалося жодного протиправного рішення відносно ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність підстав для задоволення даної позовної заяви.

Щодо безпідставності позовних вимог про відшкодування моральної шкоди вказують, що з тексту позовної заяви вбачається, що вимога про відшкодування моральної школи ґрунтується на протиправних (надумку позивача) рішеннях, діях чи бездіяльності держави, що полягали у порушенні права позивача на доступ до суду та права на судовий захист.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

У даній справі відсутній сам факт протиправного діяння.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності посадової особи є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві; з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. За відсутності одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Крім того, у відповідності до частин 5 та 7 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

У зв`язку із вказаними обставинами в позовній заяві позивач просить стягнути в судовому порядку на його користь моральну шкоду у розмірі 75 000 грн.

В даному випадку, позивачем не підтверджено факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не наведено жодними належними та допустимими доказами факту протиправності дій з боку держави в особі Кабінету Міністрів України, зокрема, позивачем не аргументовано саме з чого він виходить визначаючи вказану суму, а також не надано жодних належних обґрунтувань щодо визначення вказаної суми та чим вона обґрунтовується, що є достатньою підставою для залишення вимог даного позову без задоволення.

Таким чином вважають, що доводи викладені у позовній заяві щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 75 000 грн. є необгрунтованими, та не підлягають задоволенню у зв`язку із їх недоведеністю та не обґрунтованістю.

Якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалене у цій справі судове рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Такі висновки викладено у низці постанов Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 31.10.2019 в справі № 9901/296/19, від 20.11.2019 в справі № 808/2167/18 та від 11.06.2020 у справі № 640/22536/19, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №334/2285/16-ц та від 04.02.2021 по справі № 440/1751/20. А також, як приклад, постанові Апеляційного суду Полтавської області від 29.08.2018 по справі № 532/783/17.

Також, як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 757/43355/16-ц від 21.11.2018 Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Також вважають, що позивач пропустив строк позовної давності.

Процесуальні дії суду, які на думку позивача завдали йому моральної шкоди вчинені при ухваленні рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року по справі 524/716/16-ц. Востаннє справа переглядався за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в 2021 році. Зокрема, постановою Полтавського апеляційного суду від 04.02.2021 у задоволенні вказаної заяви за ново виявленими обставинами відмовлено.

При цьому, згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, у даному випадку позовна давність закінчилася.

17-21.06.2024 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, де останній вказує, що метою позову є не вимога переоцінити і скасувати рішення у справі 524/716/16-ц (таких вимог позивач не заявляв) та компенсація моральної шкоди, а визнання тяганини, якою позивач позбавлений справедливого суду, а відшкодування це лише компенсаційний наслідок тяганини.

Відповідач безпідставно стверджує про відсутність фактів моральної шкоди в позові так як остання охарактеризована досить ґрунтовно для позивача і суспільства. Недоречне і твердження відповідача щодо відсутності протиправних діянь так як є незаперечний факт 5-річної тяганини.

Вказує, що цей 5-річний моральний вплив сумісно з досадою від судової несправедливості, де відсутність публічних конкурсних об`яв зараховується як їх наявність, супроводжується значними стражданнями. Також шкода заподіяна втраченою зарплатнею професора, ( за ті 5 років без посади - зарплата вдвічі нижча) погіршенням професійних здібностей (внаслідок вимушеної професорської бездіяльності в умовах судівського безправ`я) та впливом хронічного стресу з його перенапруженням нервової системи і від усвідомлення всіх зазначених складових ушкоджень моральної сфери, а все це для здоров`я 70-річного пенсіонера безумовно шкідливо.

Що стосується розміру компенсації моральної шкоди (75 тис.грн), то вона розрахована по 15 тис./рік, що менше ніж 1,5 тис.грн/місядь - тобто вдвічі менше офіційного прожиткового мінімуму.

Також, вказує що міркування відповідача щодо пропуску строку позовної давності є хибними. Бо після останньої дати по справі 04.02.2021 р існує інша остання - 22.03.2021 р (додатки 1,2 ) з іще пізнішою датою 29.03.2021 р Додаток 4, його нижній штемпель). Тобто 3-річний строк закінчується 29,03.2024р. А звернення до апеляц. суду було раніше - 14.03.2024р (дод.3).

01.07.2024 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, де останні вказали аналогічні вказаним у відзиві пояснення та підстави для відмови у задоволенні позовної заяви. Наголосили, що позивачем не наведено фактів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди. Зміст позову зводиться до незгоди з рішеннями судів, для чого в законодавстві передбачена можливість апеляційного та касаційного їх перегляду. Жодне з рішень (дій) судів, що є підставою позову не визнавалося незаконним та не було скасоване. Понад те, в діях судді (суддів) не встановлено складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 Цивільного кодексу України). Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, натомість вимоги позовної заяви стосуються рішень органів судової влади, що суперечить принципу поділу державної влади на окремі гілки.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав викладених у заявах по суті та прохав задовольнити, клопотання про витребування доказів не підтримав.

В судовому засідання представники відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прохали відмовити у задоволені позовних вимог з підстав вказаних у поданому відзиві.

Заслухавши позивача, представників відповідача, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо дослідивши всі наявні докази у справі, з`ясувавши всі обставини, суд приходить до наступного.

З наявних матеріалів справи та відкритих відомостей з Єдиного реєстру судових рішень судом встановлено наступне.

09.02.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовною заявою до приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського» про перешкоджання трудовим правовідносинам і захист прав та інтересів інших осіб.

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Савічева В.О. від 14.03.2016 року було повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Кременчуцький національний університет ім.. Михайла Остроградського» про перешкоджання трудовим правовідносинам і захист прав та інтересів інших осіб, оскільки не підсудна цьому суду.

ОСОБА_1 не погодився з означеною ухвалою та подав на неї апеляційну скаргу.

26.04.2016 року Апеляційний суд Полтавської області розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу задовольнив, скасував ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.03.2016 року про повернення позовної заяви позивачу для подання до належного суду. Справу повернув до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

18.05.2016 рокуухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Савічева В.О. позовну заяву ОСОБА_1 до «Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського» в особі ректора Загірняк М.В. про перешкоджання трудовим правовідносинам і захист прав та інтересів інших осіб,залишено без руху та надано строк на усунення виявлених недоліків.

20.07.2016 ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Савічева В.О. за означеним позовом було відкрито провадження у справі.

В подальшому 16.06.2017 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області (головуючий суддя Кривич Ж.О.) задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського про перешкоджання трудовим правовідносинам і захист прав та інтересів інших осібв частині визнання недійсним призначення осіб на посади викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім. м. Остроградського без конкурсної основи, про зобов`язання відповідача внести у трудові книжки даних осіб записи про конкурс, як такі, що є недійсними, про внесення записів про неконкурсне призначення їх на посади викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського, та в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.- залишено без розгляду.

16.06.2017 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області (головуючий суддя Кривич Ж.О.) позивачу ОСОБА_1 відмовлено у звільненні від сплати судового збору.

Також 16.06.2017 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області (головуючий суддя Кривич Ж.О.) ухвалено рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Кременчуцького національного університету ім.. Михайла Остроградського про визнання недійсними конкурсів на заміщення вакантних посад викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім. М.Остроградського у 2011-2015 роках залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 275 грн. 61 коп.

ОСОБА_1 не погодився з означеним рішенням та ухвалами та подав на них апеляційну скаргу.

17.08.2017 року Апеляційний суд Полтавської області розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.06.2017 року та ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.06.2017 року залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 926 грн 20 коп.

ОСОБА_1 не погодився з означеними рішенням та ухвалами та подав на них апеляційну скаргу.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28.01.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29.03.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31.08.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року вважати неподаною та повернути заявнику.

Також ОСОБА_1 звертався до Апеляційного судуПолтавської області з заявою про перегляд ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року за нововиявленими обставинами, однак 17.01.2019 року ухвалою Апеляційного судуПолтавської областівідмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року за нововиявленими обставинами.

В подальшому ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18.01.2019 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 31 серпня 2018 року також відмовлено.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду у м. Кременчуці із заявою про перегляд рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського про визнання недійсними конкурсів на заміщення вакантних посад викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського у 2011-2015 роках залишено без задоволення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Судуу складі судді Касаційного цивільного суду від 22.03.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2021 рокуза заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського про визнання недійсними конкурсів на заміщення вакантних посад викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського у 2011-2015 роках, визнати неподаною та повернути.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Згідно з статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 48 ЦПК Українипозивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина першастатті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. У справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій (пункт 62 постанови ВП ВС, 21.11.18, справа № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), № у реєстрі 78977475). Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (пункт 63 цієї постанови).

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (постанова ВП ВС, 27.03.19, справа № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18), № у реєстрі 81139265; пункт 29 постанови ВП ВС, 21.08.19, справа № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), № у реєстрі 85467867); пункт 24 постанови ВП ВС, 18.12.19, справа № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), № у реєстрі 87857779).

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови ВП ВС, 26.06.19, справа № 587/430/16-ц.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

Аналіз статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватисяу будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особивказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі№ 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї ізцих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 30 січня 2018 року в справі804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17від 25 січня 2022 року в справі№ 686/13686/2, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21,від 26 вересня 2022 року в справі №686/29071/21,від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.5,6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач вважає, що тривалий розгляд його справи (за позовом ОСОБА_1 до «Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського» в особі ректора Загірняк М.В. про перешкоджання трудовим правовідносинам і захист прав та інтересів інших осіб) надає йому право на компенсацію моральної шкоди.

Вказуючи, що процесуальні рішення головуючого по справі були спрямовані на затягування розгляду справи, захищаючи таким чином відповідача.

Заподіяну йому моральну шкоду за час «5-річної тяганини» позивач оцінює у розмірі 75000,00 грн, адже ним перенесені прикрі і грандіозні по силі і соціальній значущості моральні емоційно-фізіологічних страждання тобто від болючих образ, сумнівів і прикрих розчарувань у спроможності держави і її судової системи справедливо захищати громадян України від посягань правопорушників на конституційне право громадян і позивача в тому числі на право справедливого суду.

Однак, суд наголошує, що підставою для відшкодування моральної шкоди державним органом є: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Як вже встановлено судом та зазначено вище, позивач звернувся до суду з позовом у задоволення якого йому було відмовлено. При цьому, позивачем оскаржувалися процесуальні рішення прийняті судом під час розгляду справи та судове рішення по суті справи за наслідками її розгляду.

Як зазначалося вище, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Тож, позивач оскаржуючи судові рішення реалізував своє право на їх оскарження.

Щодо тверджень позивача про 5-річну тяганину (протягом 2016-2021 років) то суд зазначає, що справа розглядалася в Автозаводському районному суді м. Кременчука з 20.07.2016 (відкрито провадження у справі) по 16.06.2017 року (розглянуто справу по суті), в подальшому справа переглядалася в судах вищої інстанції.

Суди вищої інстанції, здійснюючи перегляд судових рішень та дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності суду, забезпечили дотримання основних прав та інтересів особи яка звернулася.

Втім, навіть наявність певних недоліків у процесуальній діяльності суду саме по собі не може свідчити про незаконність чи неправомірність діяльності суду.

Будь яких доказів щодо наявності неправомірності дій державного органу (суду), як однієї зі складових підстав для відшкодування моральної шкоди державним органом, позивачем до суду не подано.

При цьому позивач в судовому засіданні відмовився від вимоги щодо необхідності витребувати для огляду в судовому засіданні матеріалів цивільної справи з Автозаводського районного суду м. Кременчука, вказуючи на достатність даних щодо доведеності винуватості відповідача.

Також, судом встановлено, що будь-яких доказів (медичних висновків чи ін..) щодо наявності душевних страждань та погіршення стану здоров`я стороною позивача до суду не подано.

Відсутність будь яких доказів позбавляє суд можливості оцінити рівень негативних емоції на які вказує позивач, так як не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Суд зазначає, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Тож, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності моральної шкоди, яку він оцінює у 75000,00 грн.

Також відсутні будь які докази щодо того, що розгляд справи та її подальший перегляд у судах вищої інстанції мали негативний вплив та викликали душевні страждання у позивача при цьому сам факт наявності судової справи та її перегляду, самі по собі не є достатніми доказами.

Тобто позивачем не доведено суду наявності таких необхідних умов, як наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Тож, суд приходить до висновку про не доведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди та відповідно відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди відповідачем.

Щодо неналежності відповідача, суд зазначає, що Кабінетом міністрів України не вчинялось жодних дій та не приймалося жодного рішення відносно ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, однак, звертаючись до суду з позовом позивач передусім звертається до Держави Україна.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (пункт 43 постанови ВП ВС, 27.11.19, справа № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), № у реєстрі 87640679).

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункт 44 тієї ж постанови).

Під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови ВП ВС, 26.06.19, справа № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), № у реєстрі 84573553).

Гарантованестаттею 55 Конституції Україниі конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи викладене, суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому у задоволенні позовної заяви позивача, про відшкодування моральної шкоди, слід відмовити у зв`язку з недоведеністю.

Згідно п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення, суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (судовий збір та витрати пов`язані з розглядом справи).

Відповідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору по даній справі слід віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 19, 56 Конституції України, ст. 23, 1166,1167,1172, 1173 Цивільного кодексу України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету міністрів України, Прем`єр міністра України - Шмигаль Дениса Анатолійовича про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору по даній справі віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.І. Хіневич

Повний текст рішення складено 02.09.2024 року.