Постанова

від 28.08.2024 по справі 910/7934/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7934/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 (головуючий - Майданевич А.Г., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 (суддя Ломака В.С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Солар"

до Державного підприємства "Гарантований покупець",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2. Кабінету Міністрів України, 3. Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго",

про стягнення 4 484 153,89 грн

(за участю представників: позивача - Савко Р.Я., відповідача - Франюк А.В., Прокопів Н.М.)

Вступ

1. Сторонами цього спору є Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена Солар" (далі - ТОВ "Селена Солар", позивач) та Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець", відповідач).

2. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за електричну енергію, отриману за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом.

3. Відповідач вказує на відсутність прострочення сплати заборгованості з огляду на особливий порядок розрахунків за електроенергію за «зеленим» тарифом під час воєнного стану, встановлений Міністерством енергетики України.

4. Суди обох інстанцій погодилися з доводами позивача, констатували наявність простроченої заборгованості відповідача та дійшли висновку про те, що встановлений Міністерством енергетики України порядок розрахунків в умовах особливого періоду не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої електричної енергії, а також не змінює термін виконання грошових зобов`язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором.

5. Верховний Суд за наслідками касаційного перегляду має дати відповідь на питання, чи змінюються терміни виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків із продавцем електроенергії за «зеленим» тарифом в умовах особливого періоду. Відповідь на це питання негативна, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанції у спірних правовідносинах, обґрунтування чого будуть наведені нижче.

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

6. Між ДП "Гарантований покупець" (гарантований покупець) та ТОВ "Селена Солар" (виробник (продавець) за "зеленим" тарифом) 28.1.2019 укладено договір №1056/01 (далі - договір), за умовами якого продавець за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець - купувати електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок № 641).

7. Відповідно до пункту 2.5. договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.

8. Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку № 641 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку № 641 (пункт 3.1. договору).

9. Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку № 641 (пункт 3.3. договору).

10. За умовами пункту 4.1. договору, продавець за "зеленим" тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції, відповідно до глави 3 цього договору.

11. Пунктом 4.5. договору встановлено, що гарантований покупець зобов`язаний: купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за "зеленим" тарифом електричну енергію.

12. Порядком № 641 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок розрахунку платежів та порядок їх здійснення гарантованим покупцем споживачам за "зеленим" тарифом та, зокрема пунктом 10.1. встановлено, що:

- до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям з забезпеченням їм пропорційної оплати, відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7. та 8.8. глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію;

- до 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7. та 8.8. глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

13. Після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів (пункт 10.4. Порядку № 641).

14. Таким чином, відповідач зобов`язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у продавця за "зеленим" тарифом у три етапи (два авансових та один за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги.

15. На виконання умов договору та вимог Порядку № 641 позивачем та відповідачем без зауважень підписано акти купівлі-продажу електричної енергії за періоди жовтень 2021 року, лютий-серпень 2022 року.

16. НКРЕКП (Регулятор) постановами від 09.09.2022 № 1117 (оприлюднено 12.09.2022), від 20.09.2022 № 1190 (оприлюднено 21.09.2022) та від 14.03.2023 № 473 (оприлюднено 15.03.2023) затвердила розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії за «зеленим» тарифом, наданої відповідачу в жовтні 2021 року та протягом лютого-серпня 2022 року.

17. Проте відповідач здійснив лише часткову оплату відпущеної електроенергії за спірні періоди.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

18. ТОВ "Селена Солар" звернулось до суду з позовом до ДП "Гарантований покупець" про стягнення 4 153 557,95 грн основного боргу, 71 940,19 грн 3% річних, 258 655,75 грн інфляційних втрат.

19. Позов мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором в частині оплати електричної енергії за «зеленим» тарифом, проданої позивачем у жовтні 2021 року, лютому-серпні 2022 року.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

20. Господарський суд міста Києва рішенням від 13.09.2023 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 3 931 212,83 грн основного боргу, 71 940,19 грн 3 % річних, 258 655,75 інфляційних втрат. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 222 345,12 грн закрив у зв`язку з відсутністю предмета спору.

21. Суд першої інстанції констатував неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати за отриману електричну енергію.

22. Відхилив посилання відповідача на відсутність невиконаних перед позивачем зобов`язань з огляду на накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 № 206 (далі - Наказ № 206), якими врегульовано здійснення відповідачем розрахунків з виробниками (продавцями) електричної енергії за "зеленим" тарифом на період дії воєнного стану, вказавши, що останні лише змінюють відсоткове співвідношення етапів розрахунків, проте не звільняють відповідача від обов`язку повного розрахунку за договором. Відтак, вказані накази не є підставою для відповідача не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

23. Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.04.2024 рішення суду першої інстанції скасував в частині стягнення з відповідача 7 278,45 грн основного боргу із закриттям провадження у цій частині позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

24. Апеляційний суд встановив сплату відповідачем частини основної заборгованості, що стало наслідком закриття провадження у справі у відповідній частині позовних вимог. В іншій частині задоволення позову погодився з висновками суду першої інстанції про його обґрунтованість і доведеність.

25. Додатковою постановою від 06.05.2024 Північний апеляційний господарський суд задовольнив заяву позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції та стягнув з відповідача на користь позивача 14 000 грн відповідних витрат.

26. Апеляційний суд, керуючись принципами співмірності та розумності витрат, урахував складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг виконаних адвокатом робіт та їх документальне підтвердження, а також відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційні скарги

27. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями по суті спору, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

28. Також відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги по суті спору

29. Існує необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі №910/9100/22 щодо застосування пунктів 1.1, 1.3 Наказу № 140 та пунктів 2, 3 Наказу № 206. На думку скаржника, під час дії воєнного стану розмір розрахунків відповідача за електричну енергію встановлений вказаними Наказами, які визначають інший порядок таких розрахунків, відмінний від положень Порядку № 641 та умов договору і цей порядок відповідачем був дотриманий.

30. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 11.07.2023 у справі № 910/5349/22, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 в частині дії правила округлення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми.

Узагальнені доводи касаційної скарги щодо судових витрат

31. Апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування статей 1, 19, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 129 ГПК України, викладені в постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 27.10.2022 у справі №904/8800/21, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19, від 26.02.2020 у справі №910/5744/18 та не врахував обставини, які свідчать про неспівмірність заявлених витрат порівняно зі складністю справи, а отже такі витрати є надмірними.

Позиція Верховного Суду

Відповідь на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій у цьому контексті

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

32. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення Наказів № 140 та № 206, які в особливий період дії воєнного стану встановлюють інший порядок та спосіб виконання зобов`язань відповідача перед позивачем, ніж встановлений Порядком №641 та договором.

33. Суди попередніх інстанцій визнали безпідставними посилання ДП "Гарантований покупець" на Накази №140 та №206, пославшись не те, що останні змінили відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом, однак не звільняють відповідача від обов`язку повного розрахунку за електричну енергію відповідно до умов пункту 10.4 Порядку № 641. Відтак, вказані накази не є підставою для відповідача не виконувати в повному обсязі грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

34. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховує в порядку частини 4 статті 300 ГПК України правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 та зазначає про таке.

35. Предметом розгляду у справі №910/4439/23 також було питання стягнення заборгованості за продану електричну енергію у зв`язку з неналежним виконанням гарантованим покупцем своїх зобов`язань за договором щодо сплати вартості придбаної електроенергії за «зеленим» тарифом за період дії воєнного стану в Україні.

36. Підставою для передачі справи № 910/4439/23 на розгляд об`єднаної палати стала необхідність відступу від висновку щодо застосування частини 8 статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 (на які посилається і скаржник у касаційній скарзі).

37. За правовим висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у наведеній справі Наказ № 206, як і Наказ № 140, ніяким чином не обмежує право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.

38. У відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Наказів № 140 та № 206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») строк виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100% оплати за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку № 641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах № 140 та № 206.

39. З огляду на наведене Верховний Суд у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від власних висновків у справах №910/9100/22, №910/6185/23 щодо застосування положень Наказів №140 та № 206 у подібних правовідносинах.

40. Отже, наразі існує узгоджена правова позиція Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах і здійснене судами попередніх судових інстанцій у даній справі правозастосування повністю відповідає такій правовій позиції.

41. У зв`язку з чим наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла своє підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

42. Щодо клопотання ДП "Гарантований покупець" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду або об`єднаної палати, Верховний Суд зазначає таке.

43. ДП "Гарантований покупець" зазначає про існування неоднозначних правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень Наказів № 140 № 206 у подібних правовідносинах.

44. Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

45. Оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вже підтвердила висновки Верховного Суду щодо тлумачення Наказів № 140 та № 206, зроблені в постановах від 21.03.2024 у справі №910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, підстави для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в наведених постановах Верховного Суду, відсутні.

46. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

47. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

48. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

49. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

50. Однак відповідач не навів доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні питання щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641 в сукупності з положеннями Наказів № 140 та № 206. Скаржник у своєму клопотанні не зазначив постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах, не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні.

51. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

52. Отже, заявлене відповідачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду, а отже не подолано бар`єр кількісних та якісних показників.

53. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

54. У цій частині доводів касаційної скарги на судові рішення по суті спору скаржник стверджує про невірне обчислення позивачем та судами попередніх інстанцій розміру суми інфляційних втрат, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21, відповідно до яких величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) мають заокруглюватися до десяткового числа після коми.

55. Вказані доводи Верховний Суд відхиляє як такі, що спростовуються наданим позивачем розрахунком позовних вимог, в якому використані значення індексу інфляції, заокруглені до десяткового числа. З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за спірний період відповідають висновкам Верховного Суду.

56. Разом з тим Верховний Суд не розглядає посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 910/5349/22, яка не містить висновку щодо способу заокруглення величин індексу інфляції.

Щодо доводів касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначає таке.

57. У частинах 1, 2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

58. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

59. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

60. У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

61. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

62. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-8, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

63. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-8, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

64. Такі висновки, викладені, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

65. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

66. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий висновок міститься в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, на які посилається скаржник.

67. Розглядаючи заяву позивача, апеляційний суд встановив, що на підтвердження понесених позивачем судових витрат ним надано: укладений з Адвокатським бюро «Артема Устюгова» договір про надання правової допомоги від 05.05.2023 № 05, замовлення від 11.11.2023 № 2, акт приймання-передачі наданих послуг від 16.04.2024 №2 до договору.

68. З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності справи, враховуючи відсутність заперечень відповідача, а також з огляду на співмірність витрат позивача з розумною необхідністю витрат для цієї справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 14 000 грн.

69. Касаційний суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають положенням статей 123, 126, 129 ГПК України та прийняті з урахуванням принципів та критеріїв розподілу судових витрат на оплату послуг адвоката.

70. Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.

71. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника в касаційній скарзі на неспівмірність заявлених судових витрат, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання до суду апеляційної інстанції заяви про зменшення судових витрат, а отже в силу принципу змагальності судового процесу та положень частини 4 статті 13 ГПК України несе усі ризики невчинення ним відповідної процесуальної дії (у даному випадку - у вигляді задоволення заяви позивача у повному обсязі).

72. Колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судом правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 27.10.2022 у справі №904/8800/21, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19, від 26.02.2020 у справі №910/5744/18 щодо відшкодування вартості заявлених стороною адвокатських послуг, оскільки судові рішення у зазначених справах прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), які подані сторонами та оцінені судами під час розгляду заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, тобто ці справи і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, а відмінності у результаті розподілу судових витрат полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

73. Відтак відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваній додатковій постанові норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

74. За таких обставин доводи скаржника у цій частині Верховним Судом відхиляються.

75. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

76. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

77. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

78. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційних скаргах доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

79. Оскільки касаційні скарги не підлягають задоволенню, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення по суті спору відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/7934/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.