Постанова

від 03.09.2024 по справі 569/12121/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/12121/20

Провадження № 22-ц/4815/671/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В.

секретар судового засідання Андрошулік І. А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

позивач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кисельової Мирослави Ігорівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року у складі судді Галінської В.В., постановлене в м. Рівне о 12 годині 16 хвилин, повний текст рішення складено 23 лютого 2024 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 (спадкоємцямиякої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 )звернулася досуду зпозовом доОСОБА_6 (правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном та відновлення становища. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 грудня 2018 року № 4621, виданим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М., а відповідач - власником суміжної земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 . На межі їх земельних ділянок зі сторони відповідача на початку липня 2020 року почалося будівництво об`єкта за адресою АДРЕСА_3 яке за зовнішніми характеристиками нагадує садибний будинок. Даний будинок розташований впритул до земельної ділянки позивача на відстані менше одного метра, що у свою чергу порушує право ОСОБА_5 на забудову власної земельної ділянки, оскільки близька відстань об`єкта будівництва робить неможливим забудову, будь-який об`єкт, який може бути утворено на частині її земельної ділянки не зможе відповідати Державним будівельним нормам України. Вказує, що дії забудовника порушують ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», а саме, відповідно до пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2.-12:2019, для нової садибної та дачної забудови відстань від межі суміжної земельної ділянки слід встановлювати не менше 3 метрів. Окрім того відповідачем порушено також встановлені ДБН Б. 2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», допустимі відстані між житловим будинком, який є об`єктом будівництва та господарською будівлею. Згідно пункту 6.1.41 та таблицею 6.7 ДБН Б.2.2.-12:2019, допустима відстань від житлового будинку до господарської будівлі становить 15 метрів. Також, відповідачем порушено протипожежні вимоги щодо допустимих відстаней від будівлею та іншими спорудами. Зокрема, згідно пункту 15.2.2 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», в умовах забудови, що склалася, протипожежні відстані між житловими будинками та від житлових будинків до будівель і споруд іншого призначення (зокрема і до господарських споруд) слід визначати згідно з протипожежними вимогамиданихнорм,наведенимиутаблиці 15.2.Згідноданоїтаблиці,мінімальнавідстаньміж будинкамиізступенемвогнестійкості І,IIдобудівельзі ступенемвогнестійкості IIIстановить8-9 метрів. Просила суд визнати протиправним будівництво об`єкта за адресою АДРЕСА_3 , усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_5 права користування та розпоряджання своїм майном та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом приведення об`єкту будівництва за адресою АДРЕСА_3 у відповідність до вимог Державних будівельних норм України.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком сторони довести належними, достовірними та достатніми доказами обставини порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду, та обґрунтовано тим, що наявність перешкод у здійсненні прав позивачами, які створює їм об`єкт в АДРЕСА_3 , такими доказами не підтверджена, та, більш того, у самому позові не зазначено, яким саме чином слід усунути перешкоди позивачам у здійсненні їх прав. Окрім того, позивачами не доведено в ході судового розгляду, що відповідачами здійснюється таке використання земельної ділянки, при якому позивачам як власникам сусідньої земельної ділянки завдаються відповідні незручності, порушуються чи не визнаються їхні права. Суд врахував, що проведена реконструкція квартири АДРЕСА_4 рішенням Рівненського міського суду від 28 березня 2006 року, яке набрало законної сили, визнана правомірною, позивачі не надали доказів того, що вони звертались до відповідних контролюючих інстанцій з приводу перевірки законності побудови та відповідності будівельним нормам спірного приміщення, з огляду на що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 адвокат Кисельова Мирослава Ігорівна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що з урахуванням наявності у матеріалах справи належного та допустимого, достатнього доказу, який має ключове (вирішальне) значення для вирішення справи по суті, висновку експерта №210125\1_ФМ від 08.02.2021 року, наданого суду судовим експертом ОСОБА_7 , та з висновків якого чітко слідує, що об`єкт будівництва за адресою; АДРЕСА_3 , не відповідає вимогам ДБН Б2.2-12:2019 «Планування та забудова території» та ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та правилам забудови м. Рівне, в числі щодо дотримання пожежних норм не дотримана протипожежна відстань від об`єкта будівництва до сараю (літера Б-1), що розташований на земельній ділянці ОСОБА_5 , відповідь експерта на запитання 2 «Визначити період, коли було зведену спірну будівлю: у 1982-1989 роках чи у 2020 році?» експерт вказав, що спірну будівлю було зведено у 2020 році, що, у свою чергу повністю узгоджується з показаннями допитаного у ході судового розгляду свідка ОСОБА_8 , посилання на показання якої у мотивувальній частині оскаржуваного рішення взагалі відсутні та судом першої інстанції відповідно не надано останнім належної правової оцінки, належні правові підстави у суду першої інстанції для зазначення у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на невиконання позивачем обов`язку з доведення відповідних обставин необхідними доказами у порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України для застосування даної норми відсутні. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що хоча рішенням Рівненського міського суду від 28 березня 2006 року позов ОСОБА_9 було задоволено повністю та визнано правомірними проведену реконструкцію квартири АДРЕСА_5 , однак на той час спірний об`єкт будівництва був одноповерховим, а відтак не спричиняв таких вкрай негативних перешкод для ОСОБА_5 , тому і судом у даному рішенні було встановлено, що самочинно проведена реконструкція квартири відповідає вимогам державних будівельних норм і правил, що стверджується відповідним Висновком Управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому від 16 січня 2006 року і не порушує права інших осіб, адже не обмежує житлові права власників суміжних квартир. Додає, що наразі ж спірний об`єкт будівництва є капітальним, двоповерховим, з навісним балконом на другому поверсі, що фактично висить над земельною ділянкою позивачів. Покликаючись на норми ст. 152 Земельного кодексу України, яка передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельного ділянкою, і відшкодування завданих збитків, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_3 адвокат Левченко Катерина Вікторівна вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_4 адвокат Левченко Катерина Вікторівна вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємці ОСОБА_5 є власниками земельної ділянки в АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як спадкоємці ОСОБА_6 є співвласниками суміжної земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_3 .

Згідно копії технічного паспорта житлового будинку по АДРЕСА_1 від 04 березня 2004 року, у який внесені зміни при поточній інвентаризації 21.11.2016 року, на земельній ділянці з кадастровим номером 56:101:000:00:01:040:0126 розміщено житловий будинок А-1 та господарські споруди, серед яких сарай Б-1.

ОСОБА_6 на праві власності належало 3/5 частки квартири за номером АДРЕСА_4 ,а також на праві приватної спільної часткової власності - 1/5 частина зазначеної квартири, що підтверджується договором дарування частки квартири, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що виданий 22.08.2008 року, свідоцтвом про право власності на житло від 18.12.2006 року.

ОСОБА_9 на склад сім"ї із дружини ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_6 16 листопада 1981 року відповідно до ордеру №918 виділено однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 15,3 кв.м.

Копією технічного паспорта стверджується, що 22 листопада 2005 року ОСОБА_9 було проведено самовільне будівництво приміщень Аз-2, що складаються із приміщень І - площею 11,1 квм.м., ІІ - площею 1,7 кв.м., ІІІ - площею 3,1 кв.м. у цокольному поверсі, а також приміщень ІV - площею 3,6 кв.м., V - площею 8,3 кв.м. та VІ - площею 5,8 кв., які станом на день інвентаризації були незавершені будівництвом.

Таким чином, приміщення, що є предметом спору, побудовані до 22 листопада 2005 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 28 березня 2006 року позов ОСОБА_9 задоволено повністю. Визнано правомірними проведену реконструкцію квартири АДРЕСА_6 . Судом у даному рішенні встановлено, що самочинно проведена реконструкція квартири відповідає вимогам державних будівельних норм і правил, що стверджується відповідним висновком управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому від 16 січня 2006 року і не порушує права інших осіб, оскільки не обмежує житлові права власників суміжних квартир.

Як вбачається із копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_4 , що виготовлений 05 серпня 2020 року ФОП ОСОБА_10 склад та розміри добудованих приміщень не змінились.

Відповідно до копії протоколу обстеження та погодження меж земельної ділянки від 15 лютого 2009 року, яка передається у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 в АДРЕСА_3 та міститься в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у спільну сумісну власність громадянам, на плані межі земельної ділянки розташовані, зокрема від В до Г (т.8-т.10) межа проходить по суміжності із землями ОСОБА_13 : від т.8 до т.9 - в південно-західному напрямку по металевій огорожі протяжністю 2,07 м, від т.9 до т. 10 - в південно-західному напрямку по металевій огорожі протяжністю 29,10 м. У даному протоколі також зазначено, що при обстеженні і погодженні меж земельної ділянки в натурі зауважень з боку представників, землекористувача і суміжних землекористувачів не було. Окрім того зазначений проект землеустрою містить зокрема копію технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_4 від 28.11.2006 року, план І поверху у якому ідентичний за розмірами і складом плану І поверху у технічному паспорті на зазначену квартиру від 05.08.2020 року. План приміщення цокольного поверху у даних технічних паспортах відрізняється лише відсутністю внутрішньої стіни між приміщеннями 1 та 2 у 2020 році.

Рішенням Рівненської міської ради від 22 липня 2010 року №3725 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки на АДРЕСА_3 (квартира АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3 (квартири АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ) громадянам ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, яка була проведена згідно ухвали суду від 11.11.2020 року, що складений 08.02.2021 року судовим експертом ОСОБА_7 об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає вимогам ДБН Б2.2-12:2019 «Планування та забудова території» та ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та правилам забудови м.Рівне, в тому числі щодо дотримання пожежних норм:не дотримана протипожежна відстань від об`єкта будівництва до сараю (літера Б-1), що розташований на земельній ділянці ОСОБА_5 . На запитання 2 «Визначити період, коли було зведену спірну будівлю: у 1982-1989 роках чи у 2020 році?» експерт вказав, що спірну будівлю було зведено у 2020 році.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказувала, що самочинне будівництво, здійснене відповідачем на своїй ділянці, перешкоджає законному і правомірному володінню нею своєю земельною ділянкою, оскільки порушує будівельні норми щодо відстані розташування від меж земельної ділянки, а також унеможливлює здійснення забудови позивачкою, адже за наявних умов така будівля теж порушуватиме вимоги закону, з огляду на що просила усунути перешкоди у користуванні власністю та відновити попереднє становище.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц.

З метою встановлення істини у справі судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_22 , а також відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в якості свідків.

Допитана судом свідок ОСОБА_8 , яка є подругою ОСОБА_5 , показала, що вона почала помічати новий будинок, у якому є другий поверх і балкон, який, на думку свідка, буде нависати над ділянкою позивача. У 1982-1989 році будинку не було, вікна і балкон розміщені зі сторони позивача. Про конфліктну ситуацію їй нічого не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є донькою ОСОБА_6 , показала, що вона, мама, батько переїхали на проживання у спірне помешкання у 1982 році, там була одна кімната, добудували частину квартири, гараж і допоміжні приміщення. Сарай був двоповерховий. Все будівництво погоджувалось із матір`ю ОСОБА_5 Будівництво велось із газоблоків. В 2005 році гараж і сарай, в 2006 році з газоблоків.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_22 , яка є подругою ОСОБА_5 , показала, що вони із ОСОБА_5 живуть недалеко один від одного з 2000 року, того ж року і з`явилась спірна будівля. Пояснила, що раз в місяць вона бувала у ОСОБА_5 , будівлі вище паркану, який висотою в її зріст, не було. Паркан не прозорий, він не перед будівлею, а збоку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_6 суду дав покази про те, що він народився і проживав у спірній будівлі до 2007 року. Будівля існувала до 2001 року, з того часу її почали перебудовувати та удосконалювати. До 1989 року вона була одноповерхова, потім двохповерхова. Паркан був, вони поставили металеві щити на окремій ділянці. Відносини між сторонами були добросусідські, погіршились вони після смерті батька. Сарай був на ділянці з 1989 року, будівля існує в такому вигляді як зараз з 2005 року.

Суд,будучи безстороннімта неупередженимпід часухвалення оскаржуваногорішення,оцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

Експерт ОСОБА_7 , який склав Висновок судової будівельно-технічної експертизи від 08.02.2021 року, щодо об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_3 , був допитаний судом першої інстанції та надав роз`яснення з приводу свого висновку, зазначивши, що будівля була зведена після 1982-1989 років, точний час він не встановлював, оскільки питання в ухвалі таким чином сформульовано не було. При огляді ним встановлена наявність старої будівлі і старої цегли; ДБН були діючі на час складання висновку та діючі на даний час; самбуд також не відповідав будівельним нормам.

Таким чином, експерт вказав на те, що 2020 рік не є датою зведення спірної будівлі, проте є єдиною можливою відповіддю з огляду на формат поставленого запитання на розгляд експерта.

Оскільки у межах даного спору, експерт ОСОБА_7 самостійно вказав, що висновок не може слугувати для суду точним і беззаперечним джерелом доказів, суд з урахуванням пояснень експерта, зробив власні висновки щодо можливості використання висновку як джерела інформації.

Відповідачі, допитані як свідки по даній справі, повідомили суду про те, що спірна будівля була зведена їхнім батьком ОСОБА_23 ще до 1990 року, та неодноразово перебудовувалась до 2005 року у зв`язку із змінами функціонального призначення (зберігання господарського приладдя, літня кухня тощо), однак така будівля була двоповерховою з моменту зведення.

Тобто, і судовий експерт і відповідачі вказали на те, що спірна будівля неодноразово перебудовувалась, про що свідчить факт зведення її з різних матеріалів у різні періоди.

Судом першої інстанції було досліджено матеріали судової справи №2- 4788, в межах якої Рівненським міським судом Рівненської області було ухвалено рішення від 28.03.2006 року, яким визнано правомірними проведення реконструкції квартири АДРЕСА_9 на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , підтверджено, що реконструкція квартири та її складових споруд відповідає вимогам державних будівельних норм і правил та не порушує права інших осіб.

Беручи до уваги рішення Рівненського міського суду від 28.03.2006 року, технічну документацію на квартиру, суд доходить висновку, що склад і розміри добудованих приміщень не змінились. Саме будівля, що позначена на технічному паспорті та інших документах, як сарай «В», що є складовою частиною квартири, є спірною будівлею у даній справі. Сарай «В» був включений до складу квартири, а законність його зведення була підтвержена судовим рішенням. З 2005 року спірна будівля не зазнавала втручань, крім внутрішніх ремонтних робіт, га заміни вікон, дверей тощо.

Виходячи із встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про те, що зведення спірної будівля відбулось до листопада 2005 року є логічним, ґрунтується на досліджених матеріалах справи, включаючи пояснення експерта, а відтак покликання апелянта на те, що спірна будівля станом на 2005 рік була одноповерховою, а станом на 2020 рік будівля є капітальною і двоповерховою, безпідставні та такі, що не базуються на фактичних обставинах справи.

За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності зі нормами закону, які їх регулюють, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності судового процесу, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачами не доведено належними, достовірними та достатніми доказами наявності перешкод у здійсненні їх прав, які створює їм об`єкт в АДРЕСА_3 , з приводу чого мало місце звернення до суду, а також не доведено, що відповідачами здійснюється таке використання земельної ділянки, при якому позивачам як власникам сусідньої земельної ділянки чиняться перешкоди, порушуються, не визнаються їхні права.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує рішення Рівненського міського суду від 28 березня 2006 року, яке набрало законної сили, котрим встановлено, що проведена реконструкція квартири АДРЕСА_4 , є правомірною.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином,колегія суддівприходить довисновку,що судомпершої інстанції булиправильно,всебічно іповно встановлені обставинисправи,характер правовідносин,які виниклиміж сторонамита застосованоправові норми,які підлягализастосуванню привирішенні даногоспору,в зв`язкуіз чимрішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кисельової Мирослави Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2024 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Боймиструк С. В.