Постанова

від 04.09.2024 по справі 188/1588/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8463/24 Справа № 188/1588/24 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до подачі позовної заяви про заборону ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

До суду, до подачі позову, надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.

В обґрунтування зазначено, що ОСОБА_1 готує позов про визначення місця проживання своєї малолітньої дочки - ОСОБА_3 с ним, як з батьком.

В обґрунтування заяви зазначає, що з 20.05.2024 року, відповідно до судового наказу, з нього, як з батька дитини стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання спільної доньки.

Відповідачка ОСОБА_2 перешкоджає заявнику у спілкуванні і вихованні доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У травні 2024 року заявник звернувся до служби у справах дітей щоб встановити час та дні спілкування з дочкою, питання не розглянуто.

25.05.2024 року ОСОБА_2 самовільно змінила місце проживання дитини без його згоди та відома, про що він повідомив службу у справах дітей, дочка прописана за адресою заявника.

Відповідача ОСОБА_2 створює перешкоди у спілкуванні доньки ОСОБА_4 із заявником, з 25.05.2024 року він не бачив доньку взагалі. Спочатку відповідачка не дозволяла забрати доньку і повернути її у звичайне для неї середовище за місцем проживання. Потім взагалі вивезла доньку в невідомому напрямку, не відповідає на дзвінки заявника та Служби у справах дітей Петропавлівської селищної ради .

ОСОБА_2 не повідомляє, де знаходиться донька, перешкоджає заявнику виконувати свої батьківські обов`язки та піклуватися про неї, що змусило неодноразово звертатися до поліції із заявами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

31 травня 2024 року ОСОБА_2 подала до Петропавлівського районного суду позовну заяву про розірвання шлюбу, де вказала неправдиву інформацію про відсутність спору щодо місця проживання доньки, про що він зазначив і у відзиві на позовну заяву.

Дружина перешкоджає заявнику у спілкуванні з донькою, про що він неодноразово повідомляв на « 102», а саме 28.05.2024 року, 06.06.2024 року, 08.06.2024 року та 10.06.2024 року. На що начальником ВП № 4 Синельниковського РУП листами № 3312 від 11.06.2024 року , № 3314 від 11 червня 2024 року рекомендував звернутися до суду, щодо встановлення графіку побачень з дитиною, це питання не входить до компетенції органів Національної поліції, а також рекомендував звернутися до органу опіки та піклування.

Малолітня донька, ОСОБА_3 є найбільш незахищеним учасником сімейних спорів , яка так чи інакше стала жертвою між батьками.

Очевидно, що у разі задоволення позову про визначення місця проживання дитини з тим із батьків, хто на час розгляду справи проживав окремо, виконати таке рішення буде вкрай складно, виходячи, з емоційного стану малолітньої доньки , яка може відвикнути від проживання та спілкування з батьком. Крім того, як вважає заявник, ОСОБА_2 має авторитарний характер та буде намагатися впливати на психіку доньки, нав`язувати доньці негативне ставлення до заявника. З кожним днем, без спілкування, зв`язок батька з дитиною стає дедалі слабкішим, дитина відвикає від батька, починає його сприймати як сторонню особу.

Заявник вважає, що у разі задоволення первісного позову та визначення місця проживання дитини з батьком, у доньки може виникнути внутрішній опір під час її передачі батьку. Крім того, тривале відсторонення доньки від батька, позбавляє її батьківської любові та піклування, формує у дитини невірне уявлення про роль батька у стосунках із дитиною, що може в подальшому призвести до відсторонення нею майбутнього чоловіка від власних дітей.

Заявник також зазначив, що донька ОСОБА_4 двічі залишалася з ним, без матері, на час її хвороби та лікування і він сам нею опікувався.

В ці дні саме він займався малолітньою донькою ОСОБА_4 , готував їсти, годував її, купав, водив на прогулянки , одягав, грався з нею, вкладав спати і таке інше.

З метою забезпечення в першу чергу інтересів доньки, щоб вона перебувала у звичному, спокійному для неї середовищі, збереження його контакту як батька з малолітньою донькою ОСОБА_3 та не допущення розірвання такого контакту, просить суд до закінчення розгляду справи по суті:

- заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод ОСОБА_1 у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом із донькою ОСОБА_3 ;

- заборони іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення ; перешкод ОСОБА_1 у побаченнях, спілкуванні та цроведенні часу разом із донькою ОСОБА_3 ;

- встановити порядок спілкування та виховання доньки ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 :

- понеділок, вівторок та п`ятниця з 18 год 00 хв до 20 год 00 хв;

- у суботу , з правом ночівлі, за адресою: АДРЕСА_1 з можливістю організовувати дозвілля для доньки в інших місцях та містах без присутності матері;

- встановити порядок спілкування через засоби зв`язку, а саме з номером НОМЕР_1 ОСОБА_2 за допомогою відеозв`язку по «вайберу», з донькою ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_1

- середа, четвер, неділя з 19 год 00 хв до 21 год 00 хв по 10 хвилин щодня, при цьому ОСОБА_2 повинна самостійно забезпечити відеозв`язок, враховуючи в першу чергу інтереси доньки.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ухвала була прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також не відповідає фактичним обставинам справи, а тому суд безпідставно дійшов неправильного висновку щодо відмови у задоволені заяви про забезпечення позову, просить ухвалу суду скасувати та заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що позовна заява про визначення місця проживання дитини подана до суду 17 липня 2024 року. Звертає увагу на те, що батьки мають рівні права, і мати і батько. Також, зазначає, що заяву про забезпечення позову подано у зв`язку із протиправною поведінкою матері ( перешкоджання у спілкуванні, викрадення дитини, позбавлення доньки на розвиток), що підтверджено належними доказами.

Вважає, що обраний ним вид забезпечення позову щодо визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком, в частині зобов`язання відповідачки надати можливість безперешкодного спілкування та побачення з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої доньки ОСОБА_4 з ним як батьком.

У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Петропавлівського районного суду від 08 липня 2024 року про відмову в забезпечені позову про визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком залишити без змін, посилаючись на те, що смт.Петропавлівка знаходиться в 60 км від лінії зіткнення, тому вона вимушена була з дітьми, заради їх безпеки виїхати за кордон.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає.

Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві про забезпечення позову заявлені вимоги, які фактично є тотожними за змістом заявлених позовних вимог. Тобто, в даному випадку, задоволення заяви про забезпечення позову буде фактичним ухваленням рішення без розгляду цивільної справи по суті, оскільки позивач просить зобов`язати відповідача вчинити певні дії, які за своїм змістом вказують на обов`язок суду надати оцінку протиправній поведінці відповідача, що є недопустимим на даній стадії розгляду справи.

Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Судом встановлено, що предметом спору у справі є визначення місця проживання дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відповідно скасування оскаржених судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 727/3757/21 (провадження № 61-10529св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20 (провадження № 61-6265св21).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої доньки з батьком та зобов`язання вчинити певні дії, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду та відкрито провадження у справі.

Враховуючи те, що предметом позову є визначення місця проживання дитини з батьком, а способом забезпечення позову заявник визначив встановлення обов`язку ОСОБА_2 визначити порядок спілкування дитини з батьком, колегія суддів вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову фактично є тотожним позовним вимогам.

Забезпечивши позов таким способом, суд першої інстанції фактично вирішив би спір по суті.

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 758/2776/21 наголосив, що забезпечення позову шляхом задоволення тотожних позову вимог є грубим порушенням положень частини десятої статті 150 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів учасників справи, за захистом яких він звернулися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком.

З огляду на зазначене, обраний заявником вид забезпечення позову фактично є тотожним позовним вимогам, відтак, на підставі частини десятої статті 150 ЦПК України відповідна заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права,підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат в частині сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: