Постанова
Іменем України
20 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 694/1482/21
провадження № 61-273св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка підписана представниками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року в складі судді Здоровила В. А., та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в складі колегії суддів Гончар Н. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися із окремими позовами до ОСОБА_4 , третя особа - ТДВ СТДВ «Глобус» про стягнення компенсації майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 16 серпня 2022 року цивільні справі за № 694/1482/21, № 694/1483/21, № 694/1484/21 - об`єднано в одне провадження для їх спільного розгляду під № 694/1482/21 (провадження № 3/690/31/22).
Позови мотивовані тим, що вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року ОСОБА_4 засуджено за частиною першою статті 286 КК України.
Відповідно до ухвали Черкаського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року вирок суду було скасовано в частині вирішення цивільних позовів.
Під час розгляду кримінального провадження встановлено, що 08 липня 2017 року близько 15 год. на перехресті вул. Шмідта та проспекту Шевченка в м. Звенигородка, Черкаської області мала місце ДТП за участю автомобілів «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак НОМЕР_1 під керування ОСОБА_4 та автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок ДТП водій ОСОБА_2 та пасажири ОСОБА_3 , ОСОБА_1 автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Таким чином, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була завдана фактична матеріальна шкода, яка полягала у відновленні здоров`я у вигляді медикаментозного та хірургічного лікування.
Також у результаті ДТП автомобіль «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 отримав механічні ушкодження.
Транспортний засіб, яким керував відповідач ОСОБА_4 , на момент ДТП був застрахований в ТДВ «СТДВ «Глобус», а тому при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У зв`язку з тим, що правонаступником ТДВ «СТДВ «Глобус» стала ПАТ «СК «Українська страхова група», то саме у останньої виникла відповідальність за відшкодування спричиненої цим ДТП шкоди.
Внаслідок ДТП позивачам була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу, у зв`язку зі шкодою завданою здоров`ю та відсутністю транспортного засобу позивачам довелося самостійно шукати гроші для відновлення власного здоров`я, вони не могли тривалий час спокійно спати, змушені були приймати заспокійливі засоби, сімейний бюджет був спрямований на придбання ліків та проведення лікування, відновлення здоров`я. Це все спричинило виникнення пригніченого стану. Від такого стану та нецільового використання сімейних коштів, стану здоров`я, втратилася можливість нормального спілкування з рідними. За таких обставин позивачі і змушені були звернутися до суду з даним позовом.
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог, просили:
стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 кошти за завдану їй злочином матеріальну шкоду: за шкоду заподіяну її життю та здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 99 729 грн та за спричинену їй матеріальну шкоду, яка пов`язана з пошкодженням її автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 100 000 грн;
стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 кошти за завдану йому злочином матеріальну шкоду за шкоду, заподіяну його життю та здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 6 428 грн;
стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 кошти за завдану йому злочином матеріальну шкоду за шкоду, заподіяну його життю та здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 34 729 грн;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за спричинену їй матеріальну шкоду, яка пов`язана з пошкодженням її автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 247 210 грн та компенсацію моральної шкоди, завдану її здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 1 186 704 грн;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди, завдану його здоров`ю з урахуванням пені, 3 % річних та індексу інфляції в розмірі 237 616 грн;
стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завдану його здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 158 410 грн;
судові витрати покласти на ОСОБА_4 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн у відшкодування заподіяної майнової шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 200 000 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн у відшкодування завданої майнової шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 150 000 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 8 505,73 грн у відшкодування завданої майнової шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 100 000 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу по 5 000 грн кожному.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу по 5 000 грн кожному.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» у дохід держави судовий збір в розмірі 2 639,62 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 у дохід держави судовий збір в розмірі 2 639,62 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
із аналізу норм Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, а їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Саме річний (трирічний) строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком, а щодо шкоди, заподіяної життю і здоров`ю потерпілого трьома роками. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Отже, попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика чи МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. Саме такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року (справа № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19), підстав від відступлення якого не вбачає і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року (справа № 465/4287/15);
страховий випадок (ДТП) стався 08 липня 2017 року, а до суду позивачі звернулися 15 квітня 2019 року, заявивши цивільні позови до відповідачів в ході кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 за частиною першою статті 286 КК України, тобто в межах установленого законом строку. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Позивач як особа, чиє майно зазнало шкоди під час дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу, має право вимоги до страховика про відшкодування шкоди, яку заподіяно цьому майну, і це право повинно бути захищеним. На вказаний висновок суду не впливають доводи представника відповідача про обґрунтованість відмови у виплаті страхового відшкодування через невчасне подання потерпілим заяви про страхове відшкодування у зв`язку з такими міркуваннями;
згідно заяви позивачів від 06 липня 2020 року, яка була отримана страховиком, позивачі, викладаючи фактичні обставини заподіяння шкоди їхньому здоров`ю та майну, просять на підставі вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» оцінити та відшкодувати їм шкоду внаслідок описаної ДТП (т.1 а.с.148). Волевиявлення потерпілих внаслідок ДТП втілено в заяві від 06 липня 2020 року і це є підтвердженням дотримання потерпілими процедури звернення до страховика із заявою, а неподання ними заяви встановленого зразка зумовлено неотриманням ними консультаційної допомоги від співробітників відповідача, порушивши вимоги статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо обов`язку визначення представником страховика причин настання страхового випадку та розміру збитків. Оцінюючи поведінку позивачів в наведеній обстановці, суд вважає, що вони діяли розумно та добросовісно, добросовісно вважаючи, що вчинили всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування. На відміну від відповідача ОСОБА_4 , який повідомив свого страховика про ДТП лише 30 вересня 2020 року;
суд вважає, що відмова відповідача ПАТ «СК «Українська страхова група» у виплаті страхового відшкодування наповнена лише формальним змістом. Хоча пунктом 37.1. 4. статті 37 Закону як підстава для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) і передбачене неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, проте суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову з цих підстав, виходячи з такого. За змістом статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі, зокрема: несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку. Аналізуючи положення спеціального закону (пункт 37.1. 4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») у взаємозв`язку з наведеним положенням цивільного законодавства, суд доходить висновку про те, що несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку може бути виправдано поважними причинами. Так як подання заяви про страхове відшкодування за формою визначеного зразка з порушенням встановленого законом строку зумовлено відсутністю консультаційної допомоги з боку страховика, суд не вбачає підстав для констатації в діях позивачів ознак порушення своїх зобов`язань. Між тим право позивачів на отримання страхового відшкодування передбачено як договором, так і законом. Відмова у виплаті страхового відшкодування є лише правом страховика і реалізація ним цього права не обмежує потерпілого в праві на відшкодування шкоди, яка не підлягає відшкодуванню за рахунок страховика лише у випадках, встановлених статтею 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», коло яких є вичерпним і під яке не підпадає порушення строку подання заяви про страхове відшкодування. За змістом статті 36 Закону страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Знаряддя судового захисту, застосоване позивачами, спрямоване не на визнання незаконною відмови у виплаті страхового відшкодування, а на стягнення належної їм як потерпілим суми цього відшкодування, тому з урахуванням положень статті 32 Закону про випадки, коли така шкода не відшкодовується, та добросовісної поведінки позивачів суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову;
обґрунтовуючи позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль позивач ОСОБА_3 та її представники посилаються за вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року, яким була встановлена шкода причинена власнику автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під час ДТП 08 липня 2017 року та складає 240 237 грн, яка визначена відповідно до висновку експерта № 115 від 09 жовтня 2017 року. Тому розмір заподіяної шкоди доказуванню не підлягає. Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року (т.4 а.с.124-136) за результатами проведення судової авто-товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року складає 40 000 грн;
позовні вимоги ОСОБА_3 щодо відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль підлягають часткову задоволенню. Суд вважає, що 100 000 грн належить стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982, а іншу частину суми, врахувавши визначену залишкову вартість пошкодженого автомобіля, який після ДТП залишився у позивача ОСОБА_3 100 237 грн слід стягнути з ОСОБА_4 ;
у статті 23 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів (пункт 24.1 статті 24 Закону). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я;
в обґрунтування позовних вимог щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди життю та здоров`ю позивачів, а саме витрат на лікування, позивачі та їх представники посилаються на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року (т.1 а.с.48-57) де вони вважають, що суд вирішуючи цивільні позови потерпілих вже визначив розміри матеріальної шкоди які підлягають відшкодуванню, а тому в подальшому вони не підлягають доведенню. А також додали до позовних заяв копії товарних чеків, квитанцій, актів про надання медичних послуг, рахунок-фактуру (т.1 а.с.12-22), (т.2 а.с.6-7), (т.3 а.с.6-10). Однак суд не погоджується з думкою позивачів та їх представників, що дана частина позовних вимог доведенню не підлягає, оскільки вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року (т.1 а.с.48-57) в частині цивільного позову було скасовано ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року (т. 1 а.с.57-69);
дослідивши всі наданні позивачами докази на підтвердження позовних вимог щодо відшкодування витрат на лікування, які можливо було ідентифікувати, та врахувавши, що надані позивачами товарні чеки про благодійні внески відшкодуванню не підлягають, вказані видатки є добровільним внеском особи, які вона робить на власний розсуд, суд вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення. Суд стягує з ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982 на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, на користь ОСОБА_1 8 505,73 грн у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди;
суд враховує, що позивачі в результаті ДТП отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, проходили тривале лікування та реабілітацію, зазнали душевних хвилювань, що порушило їх нормальний життєвий ритм досить тривалий час, суд, з урахуванням принципу співмірності, справедливості та виваженості, рахує за можливе задовольнити вимоги позивачів частково та визначити розмір морального відшкодування позивачу ОСОБА_3 200 000 грн, ОСОБА_2 150 000 грн, ОСОБА_1 100 000 грн. І ці кошти суд вважає слід стягнути саме з ОСОБА_4 , оскільки саме ним ця шкода заподіяна позивачам і саме від його дій та поведінки після ДТП залежав час тих страждань, які понесли позивачі;
вирішуючи вимоги позивачів про притягнення відповідачів до відповідальності за порушення грошового зобов`язання, встановленої статтею 625 ЦК України, суд вважає їх безпідставним, оскільки відповідачі на час розгляду справи не мали грошових зобов`язань перед позивачами, а тому частина друга статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційні скарги ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», представників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвокатів Мельника С. Є., Дубинського В. М., представника ОСОБА_4 - адвоката Ковтуна А. В. задоволено частково.
Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 - 120 грн у відшкодування заподіяної майнової шкоди та 6 грн у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 - 100 237 грн у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 - 299 994 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 - 390 грн у відшкодування завданої майнової шкоди та 19,50 грн у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 - 149 980,50 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 - 540 грн у відшкодування завданої майнової шкоди та 27 грн у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 - 99 973 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у відшкодування понесених судових витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу по 545 грн кожному.
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - у відшкодування понесених судових витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу по 4 454,67 грн кожному.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у відшкодування понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу по 765,83 грн кожному.
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у відшкодування понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу по 2 970 грн кожному.
Компенсовано ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» за рахунок держави переплачений судовий збір у розмірі 3 776,58 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 9 381,69 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, та трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 542/1526/15 (провадження № 61-7877св18) Верховний Суд висловив позицію про те, що зазначений у підпункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає, а тому пропуск зазначеного строку потерпілою (потерпілими) особою є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 336/7752/16-ц. З огляду на відсутність норми закону, що передбачає поновлення строку на звернення до страхової компанії про відшкодування шкоди, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що заява про страхове відшкодування шкоди завданої майну потерпілої ОСОБА_2 подана останньою з дотриманням строків передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;
ПАТ «СК «УСГ» отримало заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 06 липня 2020 року про відшкодування шкоди завданої у зв`язку з ДТП (т. 2, а.с. 120). Оскільки ДТП мало місце 08 липня 2017 року, а потерпілі звернулися до страхової компанії 06 липня 2020 року, тобто, з пропуском річного строку відповідності до статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення 100 000 грн з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4»;
відповідно до висновку експерта № 155 від 09 жовтня 2017 року судової автотоварознавчої експертизи автомобіля марки «Suzuki SX4» реєстраційний номер НОМЕР_2 , зробленої експертом ОСОБА_7 , вартість матеріального збитку з технічної точки зору, який причинений власнику автомобіля під час ДТП 08 липня 2017 року складає 240 237 грн. (т.1, а.с.5). Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року за результатами проведення судової авто товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля марки «Suzuki SX4», на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року складає 40 000 грн. Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі. Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди;
оскільки договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладеним між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 передбачений страховий ліміт у сумі 100 000 грн. за шкоду заподіяному майну, та враховуючи зазначені вище висновки експертів (№ 155 від 09 жовтня 2017 року, № 07 від 08 лютого 2023 року), залишкову вартість автомобіля (40 000 грн), який залишився у ОСОБА_3 , колегія суддів зробила висновок про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та передбаченою страховою виплатою у сумі (100 237 грн) за пошкоджений автомобіль з ОСОБА_4 (240 237 грн ринкова вартість автомобіля до ДТП - 100 000 (страховий ліміт за завдану майнову шкоду) - 40 000 (залишкова вартість автомобіля, який залишився у власника) = 100 237 грн.) Будь-яких доказів, які б спростовували наведені висновки експертів (№ 155 від 09 жовтня 2017 року, № 07 від 08 лютого 2023 року), відповідачами не надано, клопотання про повторне призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявлялося, отже даний доказ належним чином підтверджує розмір заподіяних внаслідок ДТП ОСОБА_3 збитків;
судом встановлено, що позивачі звернулися до страхової компанії 06 липня 2020 року про відшкодування шкоди завданої у зв`язку з ДТП (т. 2, а.с. 120) та в межах трирічного строку, оскільки ДТП мало місце 08 липня 2017 року, а тому відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підлягає стягненню зі страхової компанії матеріальна шкода, заподіяна життю та здоров`ю потерпілим. Твердження страхової компанії в апеляційній скарзі стосовно того, що позивачами також пропущений строк на відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку завданою шкодою здоров`ю не знаходять свого відображення у відповідності до матеріалів справи, спростовуються заявою позивачів від 06 липня 2020 року, а тому не підлягає до задоволення апеляційним судом.
внаслідок ДТП позивачі отримали тілесні ушкодження. Проте, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди життю та здоров`ю внаслідок ДТП, що не відповідає наявним в матеріалах справи доказам та причино-наслідковому зв`язку, виходячи з наступного. Так, стосовно витрат ОСОБА_3 на лікування, понесених у зв`язку з ДТП, наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів враховує лише товарний чек № 12 від 08 липня 2017 року Звенигородського рентгенологічного відділення на суму 120 грн. (т.1 а.с.15), оскільки тільки з даного товарного чеку можна встановити системний зв`язок між ДТП, яка сталася 08 липня 2017 року та зверненням позивача в рентгенологічне відділення. Колегія суддів не може взяти до уваги як належні докази подані позивачем квитанції на придбання ліків, оскільки в даному випадку не можливо встановити, що саме ці препарати, які зазначені у чеках були призначені лікарем та придбавалися потерпілою ОСОБА_3 , та приймалися безпосередньо нею внаслідок ДТП, оскільки виписка з історії хвороби або копія амбулаторної картки з визначенням періоду лікування та призначеннями лікаря медичних препаратів в матеріалах справи відсутні. Акт про надані медичні послуги для пацієнта ОСОБА_3 № 2910 також не враховується судом апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутній причино-наслідковий зв`язок стосовно зробленої операції, перебування хворого в стаціонарі, враховуючи той факт, що Акт датується 26 червня 2018 року, а ДТП мало місце 08 липня 2017 року. Надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордера БФ «Здоров`я Звенигородщини» також не враховуються колегією суддів, оскільки сплата благодійних внесків не є витратами, що підлягають до відшкодування. У даних чеках відсутня інформація, що відповідні внески будь-яким чином пов`язані із наданням медичних послуг;
що стосується відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 , пов`язаного внаслідок ДТП, то в матеріалах справи наявні наступні докази, які підлягають до уваги, а саме: товарний чек № 14 від 08 липня 2017 року Звенигородського рентгенологічного відділення на суму 390 грн. Позивач в підтвердження позовних вимог не надав суду копію амбулаторної картки чи виписку з історіі хвороби, діагнози, що поставлені лікарем при зверненні за медичною допомогою та список призначених препаратів лікарем для лікування, у зв`язку з чим суду не можливо встановити чи дійсно зазначені препарати у чеках відповідають хворобам ОСОБА_2 , були приписані лікарем саме останньому, як і не можливо встановити, що саме ОСОБА_2 купував ліки зазначені у квитанціях.
ОСОБА_1 на підтвердження відшкодування витрат на лікування надав суду рахунок-фактуру від 27 липня 2017 року на суму 6 850 грн, товарні чеки з Звенигородського рентгенологічного відділення від 08 липня 2017 року на суму 210 грн, від 10 липня 2017 року - 110 грн, від 14 липня 2017 року - 110 грн, 19 липня 2017 року - 110 грн та копії квитанції на придбання ліків. Що стосується поданого рахунку - фактури від 27 липня 2017 року, то колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи неможливо встановити, що даний набір металоконструкцій для остеосинтезу дистального відділу гомілкової кістки (комплект) був придбаний саме для потреб ОСОБА_1 так як в матеріалах справи відсутні будь які виписки по лікуванню ОСОБА_1 , зокрема з рахунку-фактури не вбачається прізвище та ім`я самого платника. З матеріалів справи неможливо встановити, що подані квитанції на придбання ліків відносяться саме до ОСОБА_1 зазначені препарати у чеках відповідають його хворобам, були приписані лікарем саме останньому, як і не можливо встановити, що саме ОСОБА_1 купував ліки зазначені у квитанціях, оскільки, як було зазначено вище, позивач не надав копії амбулаторної картки, виписки з лікарні по лікуванню травм завданих внаслідок ДТП, рекомендації з приводу лікування і таке інше. Таким чином, з наданих позивачем доказів на підтвердження відшкодування витрат на лікування, колегія суддів бере до уваги лише товарні чеки з Звенигородського рентгенологічного відділення.
зазначеному суд першої інстанції оцінки не надав, поверхнево оцінив докази (квитанції, рахунок - фактура, акт про надані медичні послуги,) не встановивши зв`язку між ДТП та доказами які були подані позивачами у відшкодування витрат на лікування, не надав кожному доказу окремої оцінки та дійшов до помилкового висновку про доведеність позивачами вказаними ними витрат на лікування, які підлягають відшкодуванню. Таким чином, доводи апеляційних скарг відповідачів стосовно того, що позивачами не надано належних доказів на витрати понесені у зв`язку з лікуванням заслуговують на увагу та виходячи із наданих позивачами доказів на підтвердження відшкодування витрат на лікування, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 підлягає 120 грн, на користь ОСОБА_2 - 390 грн, на користь ОСОБА_1 - 540 грн у відшкодування матеріальної шкоди;
враховуючи положення статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з ПАТ СК «УСГ» підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров`ю, а тому зі страхової компанії на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 6 грн (120*5:100=6), на користь ОСОБА_2 - 19,50 грн (390*5:100=19,50), на користь ОСОБА_1 - 27 грн. (540*5:100=27) у відшкодування моральної шкоди.
колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_3 Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачі зазначили, що в результаті ДТП вони отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, проходили тривале лікування та реабілітацію, зазнали душевних хвилювань, що порушило їх нормальний життєвий ритм досить тривалий час. ОСОБА_3 вказує, що протягом тривалого часу у зв`язку зі шкодою завданою здоров`ю та відсутністю власного транспортного засобу, їй довелося самостійно шукати грошові кошти для відновлення власного здоров`я, вона не могла повноцінно здійснювати догляд та виховувати малолітню дитину, а сімейний бюджет був спрямований на придбання ліків та проведення лікування, відновлення здоров`я. А належний їй автомобіль повністю знищений, в результаті чого вона залишилась без транспортного засобу, що також негативно впливає на спосіб та організацію життя. При цьому, згідно висновку експерта від 31 жовтня 2019 року № 11/89 ОСОБА_3 , 1992 року народження отримала перелом правої ключиці зі зміщенням уламків, травму тазу з переломом кісток справа, що згідно з висновком експерта судово-медичної експертизи № 02-01/1588 від 08 вересня 2017 року відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, травму голови зі струсом головного мозку, садна обличчя. Враховуючи обставин справи, беручи до уваги тяжкість отриманих ОСОБА_3 травм внаслідок ДТП, її вік та стать, враховуючи глибину душевних страждання, що виразилися у фізичному болю та психічному стані, зважаючи на те, що остання протягом тривалого часу перебувала на лікуванні після ДТП, несла витрати на послуги експертних організацій та на правову допомогу, колегія суддів доходить висновку про необхідність збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_3 до 300 000 грн. Зазначений розмір моральної шкоди буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості. Приходячи до такого висновку колегія суддів вважає, що в результаті ДТП ОСОБА_3 була завдана шкода як здоров`ю так і належному їй майну, а саме автомобілю, що був фізично знищений. При цьому з часу ДТП до даного часу будь-якого відшкодування шкоди від відповідачів остання не отримала;
доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що розмір моральної шкоди останній завданий на багато більший та підтверджується висновком психологічної експертизи від 31 жовтня 2029 року № 11/89 (т.1, а.с.72) не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Із висновку експертизи за результатами проведення психологічної експертизи № 11/89 від 31 жовтня 2029 року вбачається, що орієнтовна грошова компенсація за завдані ОСОБА_3 страждання внаслідок ДТП може становити 162 МЗП, розмір якої встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду. Апеляційний суд звертає увагу, що висновки експертизи були надані експертом для матеріалів кримінальної справи, і експерт вказує на можливий розмір компенсації моральної шкоди, виходячи саме із розміру мінімальних заробітних плат. Однак, вказаний можливий розмір моральної шкоди, визначений експертом на підставі мінімальних заробітних плат, не є таким, що відповідає вимогам закону, оскільки в чинному законодавстві щодо визначення розміру моральної шкоди не передбачено, що розмір моральної шкоди визначається відповідно до розміру мінімальної заробітної плати, так як частина третя статті 23 ЦК України чітко визначено, що має бути враховано судом. При цьому, дана норма статті передбачає, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості;
що стосується стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням глибини та характеру душевних страждань, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер та обсяг моральних страждань, які зазнали позивачі, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості та доходить до висновку про визначення розміру морального відшкодування ОСОБА_2 - 150 000 грн., ОСОБА_1 - 100 000 грн. При цьому вказаний розмір на відшкодування позивачам моральної шкоди відповідачем належним чином не спростовано, як і не доведено підстав для його зменшення;
відповідачі на час розгляду справи не мали грошових зобов`язань перед позивачами, а тому частина друга статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди внаслідок ДТП.
Аргументи учасників справи
02 січня 2024 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подали касаційну скаргу, яка підписана представниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якій просили:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» у повному обсязі;
стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 99 729,37 грн у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди;
стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн у відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 247 210 грн у відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль, з яких ОСОБА_4 частково погашено 100 237 грн;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 085 400 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди, з яких ОСОБА_4 частково погашено 299 994 грн;
стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 6 428 грн у відшкодування завданої матеріальної шкоди;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 237 616 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди, з яких ОСОБА_4 частково погашено 149 980,50 грн;
пропорційно стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у відшкодування понесених судових витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн, в суді апеляційної інстанції - у розмірі 37 576 грн;
судові витрати покласти на відповідачів.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20) Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи позивачів про те, що правонаступником ТДВ «СТДВ «Глобус» стало ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», адже ТДВ «СТДВ «Глобус» (ЄДРПОУ 20448234) припинило свою діяльність шляхом приєднання до ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група»;
лише починаючи з 29 квітня 2020 року ТДВ «СТДВ «Глобус» не є членом МТСБУ. Таким чином, у потерпілих не було можливості подати заяву відповідно до статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з вини ТДВ «СТДВ «Глобус». Потерпілими здійснено розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика (страхової компанії), та строк пропущено через незалежні від потерпілих осіб причини, потерпілі мають право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку, з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20;
стягненню з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь позивача ОСОБА_3 підлягає матеріальна шкода, яка спричинена її автомобілю марки «Suzuki SX4» реєстраційний номер НОМЕР_2 кошти в розмірі 100 000 грн. Іншу частину матеріальної шкоди у розмірі 247 210 грн слід стягнути з ОСОБА_4 . Обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури ЇЇ ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ. Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Потерпілими здійснено розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілих осіб причини, потерпілі мають право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку;
суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 753/15214/16-ц. Враховуючи висновок експерта від 31 жовтня 2019 року № 11/89, ОСОБА_3 були нанесені страждання (моральна шкода), орієнтовна грошова компенсація якої може становити 1 085 400 грн. ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» повинна відшкодувати ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а саме (1 085 400 * 5%) = 54 270 грн. Станом на дату подачі касаційної скарги ОСОБА_4 , відшкодовано ОСОБА_3 спричинену моральну шкоду в розмірі 299 994 грн. Тому ОСОБА_4 додатково повинен відшкодувати ОСОБА_3 спричинену моральну шкоду в розмірі 785 406 грн;
у питанні відповідальності страховика і сплати неустойки, судами зроблено правильний висновок проте, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 214/1449/18). На користь позивачів підлягає стягненню (з врахуванням інфляційних витрат та 3 % річних): з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 6 428 грн (5 262,95 грн + 442 грн + 157 грн) у відшкодування завданої матеріальної шкоди; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 237 616 грн (213 300 грн + 17 917 грн + 6 399 грн.);
розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19). Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами) (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц);
адвокатами позивачів в першій та апеляційній інстанціях було своєчасно подано документи, що підтверджують витрати на правову допомогу, тому з відповідачів необхідно стягнути: витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 30 000 грн; у суді апеляційної інстанції - 37 576 грн;
на момент подачі касаційної скарги ОСОБА_4 сплачено: ОСОБА_3 матеріальну шкода - 100 237; моральну шкоду - 299 994 грн; ОСОБА_2 - моральну шкоду - 149 980,50 грн.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . У частині позовних вимог ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
У квітні 2024 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» через представника ОСОБА_8 подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить:
у задоволенні касаційної скарги відмовити;
постанову апеляційного суду залишити в силі, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову;
судові витрати покласти на позивачів.
Відзив мотивований тим, що:
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не зверталася до ПАТ «СК «УСГ» з заявою про страхове відшкодування у порядку статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не надавали до ПАТ «СК «УСГ» документи передбачені законом. Позивачі не надали документи з медичних установ, що підтверджують необхідність здійснення понесених витрат на лікування;
ДТП трапилось 08 липня 2017 року, натомість заява позивачів датована 07 вересня 2021 року;
позивачі пропустили строк, встановлений пунктом 37.1. статті 37 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для звернення з заявою про виплату страхового відшкодовування, а тому відмова у виплаті страхового відшкодування правомірна;
позивачі діяли не добросовісно, не виконали обов`язків визначених Законом України № 1961-1V, що призвело до неможливості ПАТ «СК «УСГ» встановити факт ДТП, причини та обставини її настання та розмір заподіяної шкоди;
позивачі не надали до ПАТ «СК «УСГ» пошкоджений у результаті ДТП транспортний засіб, не повідомляли про його місцезнаходження та не забезпечили можливість провести його огляд;
позивачами було додано висновок автотоварознавчої експертизи № 155 від 09 жовтня 2017 року відповідно до якої, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу складає 395 924,87 грн, що перевищує ринкову вартість транспортного засобу до ДТП, яка становить 240 237 грн. Тому транспортний засіб вважається фізично знищеним. У висновку експерт зазначив, що не в змозі визначити залишкову вартість автомобіля після пошкоджень утворених під час ДТП. У висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року судовий експерт зазначає про те, що залишкову вартість транспортного засобу визначено на час проведення експертизи. Таким чином, залишкова вартість транспортного засобу визначена не на дату ДТП, а на дату проведення оцінки 08 лютого 2023 року;
на підтвердження витрат на лікування ОСОБА_3 долучила лише акт про надані медичні послуги, товарні чеки та фіскальні чеки, тобто документи щодо здійснення витрат. Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження призначення вказаних у платіжних документах медичних препаратів та процедур;
розмір моральної шкоди є значно завищений та не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості і не призводить до безпідставного і збагачення;
позивачі неправильно розраховують штрафні санкції та не надають належних розрахунків. Позивачі чомусь безпідставно намагаються стягнути пеню за більш, ніж рік. Однак, ПАТ «СК «УСГ» заявляло про застосування спеціальної позовної давності у відзиві на позовну заяву;
позивачі не є споживачем послуг ПАТ «СК «УСГ», тому до деліктних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується;
позивачі не надали до суду доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Витрати на правничу допомогу не є співрозмірними з ціною позову.
16 квітня 2024 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить:
у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити;
у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити.
Відзив мотивований тим, що:
залишкова вартість автомобіля входить в предмет доказування та має значення для вирішення справи по суті, оскільки прямо впливає на визначення розміру завданої шкоди та визначення розміру відшкодування, що і є предметом доказування. Встановити розмір залишкової вартості автомобіля можливо лише шляхом проведення судової автотоварознавчої експертизи. Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року, за результатами проведення судової авто-товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року, складає 40 000 грн. Цей висновок експерта підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Висновок експерта № 07 від 08 лютого 2023 року за результатами проведення судової авто-товарознавчої експертизи про залишкову (ринкову) вартість автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом у справі;
розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній шкоді, при цьому, відшкодування шкоди не може бути засобом отримання доходу. ОСОБА_3 просить стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на її користь 100 000 грн у відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль, а також стягнути з ОСОБА_4 на її користь 247 210 грн у відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль, з яких 100 237 грн ОСОБА_4 погашено. Отже, ОСОБА_3 просить суд стягнути загальну суму за пошкоджений автомобіль 347 210 грн. За таких обставин розмір відшкодування є не адекватним нанесеній шкоді, при цьому, дане відшкодування шкоди є засобом отримання доходу;
ОСОБА_3 у суді першої інстанції оцінила компенсацію за нанесену їй моральну шкоду ОСОБА_4 у розмірі 972 000 грн. ОСОБА_2 в суді першої інстанції, оцінив компенсацію за нанесену йому моральну шкоду ОСОБА_4 у розмірі 213 300 грн. Вказаний розмір моральної шкоди виходить за межі розумності та справедливості. Визначений розмір моральної шкоди є неадекватним нанесеній моральній шкоди, яка спричинена внаслідок необережності, без прямого умислу. Визначений розмір моральної шкоди є явно направленим на отримання прибутку в значному розмірі. Крім цього, відповідно до висновку експерта за № 24305/18-52/26106/18- 52, у причинному зв`язку з виникненням ДТП, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам пункту 12.3 ПДР. Таким чином, у ДТП є вина і ОСОБА_2 , що призвело до спричинення моральних страждань ОСОБА_3 . При визначенні розміру моральної шкоди слід взяти до уваги і те, що скоєне кримінальне правопорушення не є умисним, а вчинене з необережності;
зважаючи на положення статті 26-1 Закону № 1961 розмір моральної шкоди, що покривається страховою виплатою, складає 2 599,45 грн (54 988,75 грн * 5%) - сума з урахуванням благодійних внесків;
розмір заявлених витрат на правову допомогу є неспіврозмірним з фактично витраченим часом адвокатами Дубинським В. М. та ОСОБА_5 по наданню такої допомоги (консультація, складання клопотання про об`єднання позовів, складання клопотання про залучення до справи співвідповідача, складання уточнюючої позовної заяви, ведення справи в суді). Інші приєднані до уточнюючої позовної заяви докази понесених витрат на правничу допомогу не відповідають вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та явно суперечать вимогам ЦПК України (договір про надання правової допомоги, заява про стягнення правничої допомоги). Ордери адвокатів Дубінського В.М. та ОСОБА_5 видані для представлення інтересів в Звенигородському районному суді Черкаської області, а не у Ватутінському міському суді Черкаської області. Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доручили ОСОБА_6 та ОСОБА_5 представляти їхні інтереси в Звенигородському районному суді Черкаської області, а не в Ватутінському міському суді Черкаської області.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року касаційну скаргу в частині подання її ОСОБА_1 , яка підписана представниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
09 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року: клопотання ОСОБА_4 , яке підписане представником ОСОБА_9 , про продовження строку на подання відзивузадоволено; продовжено ОСОБА_4 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; справу призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 квітня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17; від 17 червня 2020 року у справі № 753/15214/16-ц; від 08 червня 2023 року у справі № 759/16556/17; від 31 жовтня 2019 року у справі № 214/1449/18; від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19; від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що 08 липня 2017 року близько 15 год. 00 хв., керуючи автомобілем «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в м. Звенигородка Черкаської області на перехресті проспекту Шевченка та вулиці Шмідта, порушуючи вимоги пунктів 2.3 б, 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року № 1306 зі змінами та доповненнями, не стежив за дорожньою обстановкою, був неуважний, при повороті ліворуч на вулицю Шмідта не надав перевагу в русі і вчинив зіткнення із автомобілем «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався прямолінійно через перехрестя в зустрічному напрямку.
Внаслідок ДТП водій автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 отримав травму правого колінного суглоба з переломом внутрішнього виростку стегнової кістки, ушкодженням медіального меніску, медіальної колатеральної зв`язки та крововиливом в порожнину суглоба (гемартроз), що згідно з висновком експерта № 02-01/1589 від 08 вересня 2017 року належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; садна нижніх кінцівок належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
Пасажирка автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 отримала перелом правої ключиці зі зміщенням уламків, травму таза з переломом кісток справа, що згідно з висновком експерта № 02-01/1588 від 08 вересня 2017 року належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; травму голови зі струсом головного мозку, садна обличчя, що належить до категорії легких тілесних ушкоджень.
Пасажир автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 отримав закритий перелом обох кісток лівої гомілки, травматичний набряк м`яких тканин лівої гомілки, що згідно з висновком № 02-01/1590 від 08 вересня 2017 року належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , а саме вимог пунктів 2.3 б, 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до висновку експерта № 706/720/18-23 від 30 липня 2018 року знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
У зв`язку з отриманими внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 тривалий час перебували на стаціонарному лікуванні, оскільки їхньому здоров`ю була заподіяна значна шкода та відповідно вони понесли матеріальні витрати.
Вартість технічних ушкоджень транспортного засобу, тобто шкоди, спричиненої майну власника транспортного засобу автомобіля «Suzuki SX-4», підтверджує зміст висновку судового експертного авто-товарознавчого дослідження №155/02 від 09 жовтня 2017 року.
На момент вчинення ДТП між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності водіїв, що експлуатують автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Вказаним договором передбачено, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000 грн, а за шкоду, заподіяну майну, - 100 000 грн.
Відповідно до висновку експерта № 115 від 09 жовтня 2017 року шкода, спричинена власнику автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під час дорожньо-транспортної пригоди 08 липня 2017 року, складає 240 237 грн.
Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року за результатами проведення судової авто-товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року, складає 40 000 грн.
Ці факти встановленні вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року, а також ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.
У пункті 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Згідно статті 1194 ЦК України в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я (пункт 24.1 статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 процентів страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина перша та друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказано, що: «покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що:
«Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що:
«внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.
Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що:
«виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.
Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV».
У пунктах 85-91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) вказано, що:
«обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи. Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що МТСБУ має зобов`язання на відшкодування шкоди замість страховика лише у випадку визнання його банкрутом та/або ліквідації. При цьому немає значення, чи це було підставою для його виключення із числа членів МТСБУ та/або позбавлення його повного членства. Одночасно у випадку припинення членства страховика в МТСБУ (виключення з числа членів та/або позбавлення повного членства) у зв`язку з банкрутством та ліквідацією, МТСБУ зобов`язане здійснити регламентні виплати на підставі переданих до нього матеріалів усіх укладених договорів обов`язкового страхування у випадку недостатності коштів і майна страховика для здійснення страхових виплат. Відтак відповідно до зазначеного Закону з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. Таким чином, МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.
У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб. Закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у випадку виключення зі складу членів МТСБУ з інших підстав, і в цих випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах».
У пунктах 135-137, 141, 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що:
«розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Ураховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). У тій постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку».
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18) зазначено, що: «оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України і стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_10 трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат. За змістом аналізованої норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові. Встановивши прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 93 417,00 грн тривалістю 514 днів, а саме: з 07 січня 2014 року (перший день прострочення виконання грошового зобов`язання) до 04 червня 2015 року (момент повного виконання грошового зобов`язання), суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили розмір стягнень у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки такі розрахунки були проведені з дотриманням вимог законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, правильно визначилися зі спірними правовідносинами, обґрунтовано встановили період, за який підлягає стягнення за прострочення грошового зобов`язання, та розмір такого стягнення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-14973св18) вказано, що: «правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання».
Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 статті 36 Закону України № 1961-IV від 01 липня 2004 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 758/16044/16-ц (провадження № 61-913св17) вказано, що: «у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Таким чином, висновок суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач послався як на підставу стягнення пені на положення статті 549 ЦК України, а тому вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню, є необґрунтованим. Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, Верховним Судом враховано, що рішенням у справі № 372/4749/15 встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погоджується з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно, суд погоджується з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом».
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
апеляційний суд не врахував, що пропуск встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річного строку звернення потерпілої особи до страховика за відшкодуванням шкоди не є підставою для покладення такої шкоди в межах страхової суми на страхувальника, однак якщо потерпіла особа доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від неї причини, вона має право вимоги відшкодування шкоди за рахунок страховика в судовому порядку;
суд першої інстанції врахував, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика чи МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19));
суди встановили, страховий випадок (ДТП) стався 08 липня 2017 року, а до суду позивачі звернулися 15 квітня 2019 року, заявивши цивільні позови до відповідачів в ході кримінального провадження за обвинуваченням відповідача ОСОБА_4 за частиною першою статті 286 КК України. Оцінюючи поведінку позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції встановив, що вони діяли розумно та добросовісно, добросовісно вважаючи, що вчинили всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування;
за таких обставин помилковим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення 100 000 грн з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 як відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982. Натомість суд першої інстанції обґрунтовано стягнув 100 000 грн з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 як відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4». Тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить залишити в силі. Врахувавши залишкову вартість пошкодженого автомобіля, який після ДТП залишився у позивача ОСОБА_3 , апеляційний суд обґрунтовано стягнув із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 . Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить залишити без змін. Підстави для стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль у розмірі 247 210 грн позивачкою не обґрунтовано;
суди звернули увагу на те, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого. При цьому страховик повинен відшкодувати обґрунтовані витрати на лікування потерпілого;
апеляційний суд не звернув уваги на те, законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20));
апеляційний суд помилково вказав, що не може взяти до уваги як належні докази подані позивачами квитанції на придбання ліків, оскільки в даному випадку неможливо встановити, що саме ці препарати, які зазначені у чеках, були призначені лікарем, придбавалися потерпілими та приймалися безпосередньо внаслідок ДТП, оскільки виписка з історії хвороби або копія амбулаторної картки з визначенням періоду лікування та призначеннями лікаря медичних препаратів в матеріалах справи відсутні;
касаційний суд враховує, що поведінка позивачів є добросовісною. Як встановив суд першої інстанції, потерпілі надали документи, які підтверджують обґрунтовані витрати на їх лікування. Суд першої інстанції дослідив надані позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 докази на підтвердження позовних вимог щодо відшкодування витрат на лікування, які можливо було ідентифікувати, та врахував, що надані позивачами товарні чеки про благодійні внески відшкодуванню не підлягають, вказані видатки є добровільним внеском особи, які вона робить на власний розсуд. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про стягнення з ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982 на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди та на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн;
тому постанову апеляційного суду у частині стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 120 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди та стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 390 грн відшкодування завданої майнової шкоди належить скасувати, і рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди та стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн відшкодування завданої майнової шкоди залишити в силі;
враховуючи положення статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з ПАТ Страхова компанія «УСГ» підлягає стягненню грошова компенсація моральної шкоди в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров`ю, а тому зі страхової компанії підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди: на користь ОСОБА_3 2 286,92 грн (45 738,37*5:100=2 286,92), на користь ОСОБА_2 - 52,09 грн (1 041,74*5:100=52,09). Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити, збільшивши грошову компенсацію моральної шкоди;
суд апеляційної інстанції врахував глибину та характер душевних страждань ОСОБА_3 , тяжкість отриманих нею травм внаслідок ДТП, її вік та стать. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано збільшив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 до 300 000 грн. Зазначений розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості;
апеляційний суд, врахувавши характер та обсяг моральних страждань, які зазнав ОСОБА_2 , правильно визначив грошову компенсацію моральної шкоди ОСОБА_2 у розмірі 150 000 грн;
з урахуванням зміни розміру компенсації моральної шкоди, стягнутих зі страхової компанії на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , слід змінити, зменшивши її з 299 994 грн до 297 713,08 грн; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід змінити, зменшивши її з 149 980,50 грн до 149 947,91 грн. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити;
касаційний суд звертає увагу на те, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 на їх користь майнову шкоду з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції та компенсацію моральної шкоди з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції. Вказане підтверджується заявою про збільшення та уточнення позовних вимог (т.4, а.с. 165-171);
апеляційний суд вказав, що відповідачі на час розгляду справи не мали грошових зобов`язань перед позивачами, а тому частина друга статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди внаслідок ДТП;
апеляційний суд не врахував, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання;
поза увагою апеляційного суду залишилось те, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня;
апеляційний суд не звернув уваги на те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок (це процесуальний обов`язок суду);
апеляційний суд не перевірив правильність розрахунків пені, 3% річних та індексу інфляції, зроблених позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не встановив період, за який позивачі нарахували пеню, 3% річних та індекс інфляції.
Касаційний суд відхиляє посилання ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на те, що залишкова вартість транспортного засобу визначена не на дату ДТП, а на дату проведення оцінки 08 лютого 2023 року. Як встановив апеляційний суд, будь-яких доказів, які б спростовували наведені висновки експертів (№ 155 від 09 жовтня 2017 року, № 07 від 08 лютого 2023 року), відповідачами не надано, клопотання про повторне призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявлялося, отже, даний доказ належним чином підтверджує розмір заподіяних внаслідок ДТП ОСОБА_3 збитків.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що:
касаційну скаргу належить задовольнити частково;
скасувати постанову апеляційного суду у частині: відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 120 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 390 грн відшкодування завданої майнової шкоди; відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та індексу інфляції; розподілу судових витрат;
залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині: стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн відшкодування завданої майнової шкоди,;
постанову апеляційного суду у частині стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , залишити без змін;
постанову апеляційного суду у частині: стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 6 грн відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши компенсацію моральної шкоди до 2 286,92 грн; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 19,50 грн відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши компенсацію моральної шкоди до 52,09 грн; стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 299 994 грн відшкодування спричиненої моральної шкоди змінити, зменшивши компенсацію моральної шкоди до 297 713,08 грн; стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 149 980,50 грн відшкодування спричиненої моральної шкоди змінити, зменшивши компенсацію моральної шкоди до 149 947,91 грн;
передати справу у частині відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та індексу інфляції, розподілу судових витрат на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка підписана представниками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у частині:
відмови у стягненні з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ;
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 120 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди;
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 390 грн відшкодування завданої майнової шкоди;
відмови у стягненні з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та індексу інфляції;
розподілу судових витрат
скасувати.
Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року у частині:
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ;
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди;
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн відшкодування завданої майнової шкоди
залишити в силі.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , залишити без змін.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у частині:
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 6 грн відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши компенсацію моральної шкоди до 2 286,92 грн;
стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 19,50 грн відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши компенсацію моральної шкоди до 52,09 грн;
стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 299 994 грн відшкодування спричиненої моральної шкоди змінити, зменшивши компенсацію моральної шкоди до 297 713,08 грн;
стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 149 980,50 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди, змінити, зменшивши компенсацію моральної шкоди до 149 947,91 грн.
Передати справу у частині відмови у стягненні з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та індексу інфляції, розподілу судових витрат, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у скасованій та зміненій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 20.08.2024 |
Оприлюднено | 10.09.2024 |
Номер документу | 121471916 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них завданої внаслідок ДТП |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Крат Василь Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні