Рішення

від 28.08.2024 по справі 525/596/23

ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 525/596/23

Провадження №2/525/14/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.08.2024 селище Велика Багачка

Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Прасол Я.В.,

секретаря судового засідання Хоменка М.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Конюшенко М.А.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Конюшенко Марія Анатоліївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарова Людмила Іванівна, про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин,

у с т а н о в и в:

01.06.2023 на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Конюшенко М.А., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Сахарова Л.І., про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку (пай), яка знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області.

Позивачка 25.11.2022 звернулася до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Сахарової Л.І. з заявою про прийняття спадщини після смерті тітки. 04.04.2023 вона отримала від нотаріуса листа у якому було зазначено, що у спадковій справі, яка відкрита після смерті ОСОБА_4 наявний заповіт на інших осіб, які подали заяви про прийняття спадщини.

Позивачу відомо, що заповіт був складений померлою ОСОБА_4 на двох осіб, які не були її близькими родичами.

Позивач вважає заповіт недійсним, оскільки відповідачі, скориставшись хворобливим станом її тітки, змусили останню, шляхом обману так психологічного тиску, скласти на їх користь заповіт, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.

Незадовго до своєї смерті ОСОБА_4 хворіла, у неї був інсульт, у зв`язку з чим вона була лежача, відповідачі скориставшись її безпорадним станом, забрали останню з лікарні та шляхом обману та психологічного тиску змусили скласти заповіт на їх користь, натомість обіцяли доглядати її. Догляду за ОСОБА_4 насправді ніхто не здійснював, ліки не купували, по господарству не допомагали. Догляд за ОСОБА_4 , за гроші останньої, здійснювала ОСОБА_5 . Позивачка після хвороби тітки приїздила до неї, але не змогла її забрати до себе через стан здоров`я, про заповіт ОСОБА_4 їй нічого не повідомляла, натомість завжди говорила, що будинок та все своє майно залишить позивачці. Посилаючись на ті обставини, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі, позивач просила суд визнати заповіт недійсним.

Також позивач посилається на те, що у неї відсутня частина документів , які б беззаперечно підтвердили її родинні відносини з померлою. Зазначає, що її матір ОСОБА_6 , яка до шлюбу мала прізвище ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Мати та тітка позивача народилися та проживали в с. Довгалівка. Тітка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_10 . З цих підстав просила встановити факт, що померла ОСОБА_4 є її рідною тіткою.

07.06.2023 судом відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 07.07.2023, відповідачам роз`яснено право подати відзив на позов, третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - письмові пояснення щодо предмету спору.

22.06.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_3 , яка повністю не визнала заявлених позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції по справі посилається на те, що вона з померлою ОСОБА_4 є двоюрідними сестрами, батько померлої та мати відповідача були рідними братом та сестрою. Про заповіт вона дізналася після смерті ОСОБА_4 . Зазначає, що її чоловік ОСОБА_11 здійснював догляд за ОСОБА_4 коли у неї трапився інсульт, купував ліки, відвідував у лікарні, вона у той час знаходилася на лікуванні. Після виписки з лікарні ОСОБА_4 повернулася на місце свого постійного проживання в с. Рокита, де проживала разом з ОСОБА_2 та його дружиною. З 2008 року вона та її родина в усьому допомагали ОСОБА_4 . Про хворобу останньої вона повідомила ОСОБА_1 , бажання забрати ОСОБА_4 до себе ОСОБА_1 не виявляла. Позивач не спілкувалася та не приїздила до ОСОБА_4 в останні роки її життя.

07.07.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов відповідача ОСОБА_2 , який просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування своєї позиції по справі посилається на те, що заповіт складений за життя ОСОБА_4 відповідає вимогам чинного законодавства, особу заповідача було встановлено та перевірено її дієздатність уповноваженою на те посадовою особою. Позивачем не зазначено підстав, визначених законом, для визнання заповіту недійсним. Особистий підпис заповідача свідчить про вільне її волевиявлення. ОСОБА_4 з 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 , батьком відповідача, до дня його смерті. Відповідач весь час підтримував з нею спілкування, допомагав у вирішенні побутових проблем, після виписки останньої з лікарні він зі своєю дружиною переїхав до с. Рокита для догляду за останньою. Незважаючи на те, що ОСОБА_4 була лежачою, остання повністю усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, постійно перебувала у свідомості. Вона добре пам`ятала, що склала заповіт, бажання його скасувати не виявляла. Усе майно, яке остання успадкувала після смерті свого чоловіка вона завжди мала намір заповісти відповідачу ОСОБА_2 , а свою земельну ділянку - двоюрідній сестрі ОСОБА_3 . Із позивачкою у справі ОСОБА_4 в останні роки свого життя стосунків не підтримувала, про те, що має намір залишити останній щось у спадок ніколи не говорила. Вимоги в частині встановлення факту родинних відносин вважає не обґрунтованими.

06.10.2023 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, у якій позивач зазначає, що ознайомившись зі змістом заповіту вона виявила, що у тексті останнього відсутній підпис заповідача , що свідчить про його нікчемність. Заповіт написаний нерозбірливим почерком, вважає що заповідач за станом здоров`я та віком не мала можливості прочитати його текст. Посилалася на те, що заповіт складено недієздатною особою, з порушенням вимог щодо його оформлення та при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, з цих підстав просила визнати заповіт недійсним.

Ухвалою суду від 23.10.2023 заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду.

10.11.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, у якому відповідач спростовує доводи позивача щодо відсутності у заповіті особистого підпису заповідача, зазначає, що власноруч написане у заповіті прізвище, ім`я та по батькові заповідача свідчить про його особисте підписання.

15.11.2023 судом було закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду. Розгляд справи неодноразово відкладався з поважних причин.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Конюшенко М.А. заявлені позовні вимоги підтримали повністю, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просили позов задовольнити.

Позивач пояснила, що ОСОБА_13 є її рідною тіткою. Після смерті останньої вона подала заяву про прийняття спадщини та дізналася про наявність заповіту. За життя вона приїздила до тітки, хотіла забрати її до себе, але не змогла через стан здоров`я останньої. ОСОБА_2 з дружиною обмежили тітку ОСОБА_14 у спілкуванні з родичами, не лікували її, її до тітки не пускали, через тиждень тітка померла, хоча лікарі говорили, що за належного догляду та лікування вона житиме. ОСОБА_3 обіцяла доглядати ОСОБА_4 , але обіцянки не виконала. Зазначає, що заповіт не містить підпису заповідача, а лише розшифровку підпису, вважає, що заповіт був складений під тиском. Коли вона приїхала до тітки, ОСОБА_15 з дружиною сказали, що їй нічого не треба, коли вона запропонувала викликати лікаря, почалася сварка. Зазначає, що у ОСОБА_4 не діяла права рука. На тітку чинився психологічний тиск.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Коваленко О.В. заявлені позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_2 суду пояснив, що у 2002 році його батько та ОСОБА_4 одружилися. У 2007 році батько склав заповіт, у 2008 році батько помер. Батько заповів усе своє майно по 1/3 частині дружині, йому та його брату, з умовою, що все майно лишиться у його сім`ї, своїм майном ОСОБА_4 зможе розпорядитися на свій розсуд. 22.01.2022 йому зателефонувала ОСОБА_16 та повідомила, що у ОСОБА_4 стався інсульт, він відразу приїхав до неї. 7 днів ОСОБА_4 була у реанімації, 10 днів - у лікарні. Коли постало питання про те, хто буде доглядати ОСОБА_4 після виписки з лікарні, ніхто з родичів не виявив такого бажання. Він забрав ОСОБА_4 в с. Рокита та весь час був з нею. Усі хто мав бажання спілкуватися з ОСОБА_4 приходили, вона не була обмежена у спілкуванні, родичі не приїздили, коли вона остаточно зрозуміла, що родичам не потрібна, сама попросила вимкнути її телефон, усі хто телефонували, телефонували йому. 10.02.2022 він забрав ОСОБА_4 з лікарні, 11.02.2022 вона попросила, щоб привіз секретаря сільської ради, він виконав її волю. Зі слів ОСОБА_4 він знав, що вона склала заповіт, усе майно, яке остання успадкувала після смерті чоловіка вона заповіла йому. З секретарем сільської ради ОСОБА_4 спілкувалася конфіденційно.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, подала на адресу суду заяву у якій просила проводити розгляд справи без її участі, позов не визнає повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Сахарова Л.І. у судове засідання не з`явилася, подала на адресу суду заяву у якій просила проводити розгляд справи без її участі.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що ОСОБА_4 була його сусідкою. ОСОБА_2 забрав її з лікарні та весь час здійснював догляд за нею. Після хвороби, його мати ходила до ОСОБА_4 в гості, спілкувалася з нею, з її слів йому відомо, що ОСОБА_4 була задоволена тим, як за нею доглядають. Особисто він з ОСОБА_4 не спілкувався, зі слів односельців знає, що остання була при пам`яті. ОСОБА_18 він не пам`ятає, декілька разів до ОСОБА_4 приїздили родичі з селища Велика Багачка.

Свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що проживає по сусідству з ОСОБА_4 до останньої ходила по декілька разів на день, провідувала, обмежень у відвідинах не було, ходили до неї всі хто хотів. Доглядали її ОСОБА_2 та його дружина, доглядали дуже добре, вона була в теплі, в добрі, усе про що просила ОСОБА_2 виконував, їсти давали все, що вона просила, ліки купували. Ніхто з родичів не хотів доглядати за нею. ОСОБА_4 була при пам`яті, усе розуміла, говорила, що вона нікому з рідні не потрібна, доглядають її чужі люди. ОСОБА_4 завжди говорила усім у селі, що своє майно переписала на ОСОБА_19 . Зі слів ОСОБА_4 їй відомо, що у неї була сестра та племінниця у м. Дніпро.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 . ОСОБА_18 вона знає, остання є племінницею ОСОБА_4 . Заповіт останньою, на її думку, складено під тиском, оскільки вона була хвора, лежача, заповіт склала на другий день після виписки з лікарні. ОСОБА_2 говорив, що на землю померлої не претендує, на решту - так. Вона хотіла забрати ОСОБА_4 , але не забрала, бо на той час у неї був хворий чоловік, який потребував догляду. ОСОБА_21 була лежачою, але розмовляла, одна рука у неї працювала, права. Ліва сторона була відібрана. Вона після виписки з лікарні телефонувала ОСОБА_4 , остання повідомила, що у неї все нормально. У лікарню до ОСОБА_4 ходила вона та її діти, вона всіх упізнавала, просила, щоб приїхала ОСОБА_22 - її подружка. ОСОБА_23 відмовилася забрати ОСОБА_4 , її забрав ОСОБА_2 . ОСОБА_24 їздила до тітки поки була жива ОСОБА_25 , мати ОСОБА_26 , рідна сестра померлої ОСОБА_4 . Зі слів позивача їй відомо, що в заповіті відсутній підпис. Років за три до смерті до неї телефонувала ОСОБА_4 та повідомила, що склала заповіт, на той час вона була свідома. ОСОБА_1 в лікарню до ОСОБА_4 не приїздила, приїздила один раз після виписки. Коли ОСОБА_27 запитала ОСОБА_28 чи поїде вона в м. Дніпро, остання відповіла, що поїхала б. Додатково повідомила про те, що ОСОБА_1 розповідала їй про те, що відбувається в суді.

Свідок ОСОБА_29 суду пояснила, що вона є секретарем Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області. ІНФОРМАЦІЯ_3 вона посвідчувала заповіт померлої ОСОБА_4 Приїхала до неї додому, вона пред`явила документи, свідомо відповідала на запитання, остання повідомила, що хоче заповісти частину майна ОСОБА_2 , а частину ОСОБА_3 . Вона писала у заповіт так, як говорила ОСОБА_4 , потім прочитала його вголос, потім заповіт перечитала ОСОБА_4 та особисто підписала, у останньої претензій до тексту заповіту не було. Вона віддала один примірник заповіту ОСОБА_4 та поїхала на роботу. ОСОБА_4 особисто підписувала заповіт, вона написала повністю свої прізвище, ім`я та по батькові, що є допустимим. Їй зателефонувала особисто ОСОБА_4 та повідомила, що має намір скласти заповіт, привозив її ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши пояснення сторін, представників сторін, свідків, вивчивши та проаналізувавши у сукупності всі докази зібрані по справі приходить до наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рокита Миргородського ( колишнього Великобагачанського) району Полтавської області померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с. Довгалівка Великобагачанського району Полтавської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.06.2022 (а.с. 86 т. 1).

За життя 11.02.2022 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області ОСОБА_29 , зареєстрований в реєстрі за №25, відповідно до якого належну їй на праві власності частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 приватизовані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,1400 га кадастровий номер 5320284700:00:001:1002 та площею 1,1400 га кадастровий номер 5320284700:00:001:1005 та для ведення особистого селянського господарства площею 1,0368 га кадастровий номер 5320284701:001:0471 повністю заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Приватизовану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,93 га згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.12.2000 та державного акту ІV-ПЛ №047892 від 12.07.2001 повністю заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 85 т. 1).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 09.01.2018, ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженка с. Довгалівка Великобагачанського району Полтавської області (а.с. 12 т. 1).

ОСОБА_30 народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 , її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . 23.01.1954 ОСОБА_30 одружилася та змінила прізвище на ОСОБА_31 (а.с. 15 т. 1).

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25.12.1968 та копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 06.08.1993 (а.с. 13, 14 т. 1).

Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області №782 від 29.05.2023, за даними погосподарської книги основних виробничих показників господарств колгоспників виконавчого комітету Довгалівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області ( справа №24) за 1947-1949 роки значиться господарство №183 в с. Довгалівка, голова двору якого була гр. ОСОБА_32 (1915 року народження) та мала такий склад сім`ї дочки: ОСОБА_33 , 1936 року народження та ОСОБА_34 , 1939 року народження (а.с. 16 т. 1).

Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Великобагачанської селищної ради Миргородського району Полтавської області №783 від 29.05.2023, за даними погосподарської книги №4 основних виробничих показників господарств колгоспників виконавчого комітету Красногорівської сільської ради депутатів трудящих Великобагачанського району Полтавської області за 1953-1955 роки значиться господарство №178 в с. Довгалівка, голова двору якого була гр. ОСОБА_32 (1915 року народження) та мала такий склад сім`ї дочки: ОСОБА_33 , 1936 року народження та ОСОБА_34 , 1938 року народження (а.с. 17 т. 1).

Згідно свідоцтва про одруження від 17.09.2002, ОСОБА_35 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с. 87 т. 1).

31.10.2007 ОСОБА_12 склав заповіт відповідно до якого усе своє майно заповів у рівних долях ОСОБА_4 , ОСОБА_36 та ОСОБА_2 (а.с. 88 т. 1).

ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_12 успадкувала 1/3 частину земельних ділянок для введення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області кадастровий номер 5320284700:00:001:0326, 5320284700:00:001:0327 (а.с. 89, 90 т. 1).

Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подали в установленому законом порядку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як спадкоємці за заповітом, та ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом (а.с. 107, 111, 117).

01.09.2017 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_37 , який зареєстрований у реєстрі за №326, згідно якого остання на випадок своєї смерті зробила розпорядження за яким належний їй житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а 1/3 частину земельних ділянок розміром 3,4152 га та 3,4146 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Рокитянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області кадастрові номери 5320284700:00:001:0327, 5320284701:01:001:0471 та земельну ділянку розміром 3,93 га, яка розташована на території с. Довгалівка Великобагачанського району Полтавської області - ОСОБА_3 (а.с. 119 на звороті -120 т. 1).

Згідно виписки з історії хвороби №141 від 10.02.2022 ОСОБА_4 з 23.01. по 10.02.2022 знаходилася на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні КНП «Великобагачанська ЦЛ» з діагнозом ішемічний інсульт (медична картка ОСОБА_4 ).

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.

Аналіз Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Крім того, визнання заповіту нікчемним за відсутності встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Спадкодавець/заповідач ОСОБА_4 не була визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною, мала право на складання заповіту, заповіт має письмову форму та посвідчений секретарем виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, його зміст був прочитаний уголос та власноруч підписаний заповідачем у присутності секретаря виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, заповіт відповідав волі заповідача та був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Посилання позивача на те, що у заповіті відсутній підпис заповідача не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи в суді. Так, судом досліджено зміст оспорюваного заповіту та установлено, що у заповіті наявний підпис заповідача шляхом власноруч написаного прізвища, імені та по батькові.

Підпис хоча і є реквізитом певних документів, але законодавчо не передбачено чітких вимог до виконання особистого підпису. Власноручний підпис особи може відображати як її прізвище, ім`я, по батькові у вигляді букв, так і бути у вигляді умовних письмових знаків, спеціально вироблених штрихів, які не відтворюють ані прізвища такої особи, ані її ім`я та по батькові. Проте у будь-якому випадку такий підпис має безпосередньо наноситись особою на документ, визначати особистість його виконавця та підтверджувати викладену інформацію.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС у справі № 754/8132/19 від 03.08.2021.

На момент складання заповіту заповідач була власником майна, зазначеного у заповіті та мала право розпорядитися ним на власний розсуд.

Посилання сторони позивача на ті обставини, що заповіт був складений заповідачем під тиском не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи в суді, жодних належних та допустимих доказів того, що заповіт не відповідав волі заповідача суду надано не було. Сам факт, що заповіт складений заповідачем після перенесеної хвороби не свідчить, що ОСОБА_4 на момент його складення не усвідомлювала значення своїх дій, не могла керувати ними.

Оспорюваний заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, а позивачем не доведено належними доказами підстав недійсності заповіту.

Позивачу судом неодноразово роз`яснювалися наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

При цьому за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін.

Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС у справі №520/20237/18 від 25.11.2022.

Таким чином заявлені позовні вимоги про визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги в частині встановлення факту родинних відносин, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.

Отже, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Як роз`яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Так, Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року, справа № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22) визначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Разом з цим, вирішуючи проблему єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року справа № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Натомість, юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України, суд встановлює факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не встановлено іншого порядку їх встановлення.

Позивач звертаючись до суду з вимогою про встановлення факту родинних відносин посилалася на те, що у неї відсутні документи, які підтверджують, що померла ОСОБА_4 є її рідною тіткою, неможливість отримання таких документів у позасудовому порядку позивачем не доведено, також матеріали справи не містять відомостей про те ким не визнається чи оспорюється даний факт.

Крім того, як установлено під час розгляду справи судом позивачу необхідно було встановити родинні відносини з померлою ОСОБА_4 для захисту своїх спадкових прав. У той же час із матеріалів справи установлено, що спадкодавець ОСОБА_4 розпорядилася своїм майном на випадок смерті та заповіла належне їй майно відповідачам у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Наявність іншого майна у спадкодавця, яке не охоплено заповітом позивачем не доведено.

Таким чином, позивачем не доведено неможливість установлення факту в позасудовому порядку та те, що від встановлення даного факту залежить виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Враховуючи заяву представника відповідача адвоката Коваленко О.В. про надання доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, згідно положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України, суд, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 265 ЦПК України, вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Конюшенко Марія Анатоліївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарова Людмила Іванівна, про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складенн повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ;

представник позивача: адвокат Конюшенко Марія Анатоліївна, РНОКПП НОМЕР_6 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3788 від 23.03.2021 видане Радою адвокатів Полтавської області, адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ;

представник відповідача: адвокат Коваленко Оксана Володимирівна, РНОКПП НОМЕР_8 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1888 від 17.10.2017 видане Радою адвокатів Полтавської області, адреса: АДРЕСА_6 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сахарова Людмила Іванівна, адреса: вул. Шевченка, 96, селище Велика Багачка, Миргородський район, Полтавська область.

На виконання п. 5 ч. 6 ст. 265 ЦПК України, призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 08 год. 00 хв. 12 вересня 2024 року. Встановити відповідачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат до 02.09.2024.

Повне рішення суду складено до 09.09.2024.

Суддя Я.В. Прасол