Постанова

від 05.09.2024 по справі 922/856/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/856/23 (910/8719/22)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Головіна О.І. - довіреність №ДП24701/24-0198 від 17.05.2024

від відповідача-1: Богомазов П.С. - ордер серія АА №1294348 від 11.07.2024

від відповідача-2: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій, м.Київ (вх.№1821Х/1-43)

на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 (повний текст рішення складено 10.08.2023) у справі №922/856/23 (910/8719/22) (суддя Міньковский С.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк", м. Ужгород

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій, м.Київ

та до відповідача 2 Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Харків

про визнання недійсним (нікчемним) договору, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області надійшла справа №910/8719/22 за підсудністю з Господарського суду міста Києва за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" та Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним (нікчемним) договору, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та звільнення з приміщення будівлі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22):

-позов задоволено частково;

-у задоволенні позовної заяви АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в частині визнання недійсним (нікчемним) договору найму майнових прав від 20.11.2015, укладеним між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій", та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовлено;

-в частині позовної заяви АТ "Державний експортно - імпортний банк України" до ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" про звільнення з будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. задоволено;

-зобов`язано ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" (код ЄДРПОУ 39564275, адреса: 04211, м. Київ, вул. Малиновського, 24/10) усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (код ЄДРПОУ 00032112, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127) нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. шляхом її звільнення;

-стягнуто з ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" (код ЄДРПОУ 39564275, адреса: 04211, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 24/10) на користь АТ "Державний експортно - імпортний банк України" (код ЄДРПОУ 00032112, адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127) судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне:

- вважає безпідставними наступні висновки місцевого господарського суду: 1) майнові права (зокрема право володіння та користування) на нерухоме майно нерозривно пов`язані з таким майном, а отже не є самостійними об`єктами цивільних прав; 2) до нового власника майна яке передано у найм, не застосовується стаття 770 ЦК України; 3) перехід права власності на майно яке передане у найм, призводить до відсутності сторони договору Наймодавця);

- місцевим господарським судом не було враховано зміст постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі № 922/1305/22, в якій судом було встановлено, що майнові права не передавались в іпотеку та було спростовано наявність обставин нікчемності договору найму майнових прав, натомість в оскаржуваному рішенні в даній справі №922/856/23 (910/8719/22) суд першої інстанції встановив протилежні, взаємовиключні обставини нікчемності договору;

- Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у справі № 922/1305/22 зробив висновок про те, що договір найму майнових прав не можна вважати нікчемним, а аргументи скаржника АТ «Укрексімбанк» є безпідставними та необґрунтованими;

- на думку апелянта майнові права на об`єкт нерухомого майна не можуть ототожнюватися з самим об`єктом нерухомого майна

- вважає, що необхідним є дослідження питання щодо того, чи мав право власник майна (іпотекодавець) передати за договором у найм належні йому майнові права (право володіння, користування предметом іпотеки), якщо такі майнові права не були предметом іпотеки;

- зазначив, що договір найму майнових прав від 20.11.2015 було укладено між сторонами із чітким дотриманням вимог законодавства України, що свідчить про його дійсність;

- трирічний строк позовної давності для звернення позивача до суду із вимогою про визнання недійсним договору найму майнових прав від 20.11.2015, а також наслідків недійсності (нікчемності), закінчився 11.10.2019 (строк починає свій відлік від ухвали Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 у справі №5011-34/6378-2012).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій задоволено; рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю; стягнуто з Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" 4026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №922/856/23 (910/8719/22): касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі №922/856/23 (910/8719/22) скасовано; справу №922/856/23 (910/8719/22) направлено на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що:

- апеляційний господарський суд не дослідив можливість передачі у найм (оренду) під видом майнових прав одночасно усіх трьох правомочностей власника нерухомого майна (прав володіння, користування та розпорядження, визначених наведеною вище нормою частини 1 статті 317 ЦК України), щодо якого на момент передачі цих прав уже було зареєстровано право власності;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою неможливість окремого правового режиму існування об`єкта нерухомого майна, введеного в експлуатацію та зареєстрованого на праві власності, від майнових прав на нього, які у сукупності складають зміст права власності на це майно;

- норма статті 760 ЦК України не передбачає можливості передачі у найм (оренду) майнових прав, які у сукупності складають зміст права власності, на введений в експлуатацію та зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна без одночасної передачі в найм (оренду) самого об`єкта нерухомості;

- висновки Східного апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 07.12.2022 у справі № 922/1305/22 щодо наявності/відсутності обставини нікчемності спірного правочину в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України були безпідставно враховані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у цій справі №922/856/23 (910/8719/22);

- господарським судам попередніх інстанцій для правильного вирішення спору у частині негаторного позову належало з`ясувати наявність/відсутність між власником (Банком) та фактичним користувачем (Товариством) договірних відносин щодо Будівлі, що попередньо потребувало встановлення або спростування нікчемності Договору найму в силу закону.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024, сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2024: прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22); призначено справу №922/856/23 (910/8719/22) до розгляду на "05" вересня 2024 р. о 11:20 год.

На адресу Східного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшли письмові пояснення від 09.07.2024, якими позивач просив врахувати наведені письмові пояснення під час розгляду справи та залишити без змін законне й обґрунтоване рішення місцевого господарського суду. Так, позивач зазначив, що правомочності власника майна (володіння, користування та розпорядження) не можуть самостійно відчужуватись/передаватись без відчуження/передачі самого майна. В свою чергу, нкчемність договору найму свідчить, що будівля, яка належить на праві власності АТ «Укрексімбанк» знаходиться у фактичному користуванні ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій за відсутності на те законодавчо визначених підстав.

Також на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій надійшли письмові пояснення від 08.07.2024, якими відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що позов про визнання договору найму недійсним або нікчемним, за своєю суттю та наміром є позовом про привласнення вартості здійснених поліпшень та юридичного закріплення вчинених банком дій щодо позбавлення ТОВ «ОКІТ» права власності. Зазначило, що суд першої інстанції в порушення норми ч.1 ст. 218 ЦК України безпідставно встановив факти відсутності згоди банка з договором найму до 27.02.2022 та відсутності згоди банка на використання ТОВ «ОКІТ» предмету іпотеки на підставі договору найму. Крім того, зауважило, що Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" було обізнано про наявність укладеного договору найму майнових прав ще до 2022 року, з огляду на підписання актів перевірки, ведення листування із відповідачем та інші документи. Практикою, яка склалася між Банком та БП «Солідарність» до укладання договору та у період з 20.11.2015 по 03.10.2022, послідовною їх поведінкою під час перемовин, перевірок стану збереження та способу використання будівлі, фото і відео фіксуванням здійснених поліпшень, ходу виконання робіт по переобладнанню будівлі у бізнес-центр та укладанням письмових документів Банк та БП «Солідарність» надавали ТОВ «ОКІТ» підтвердження того, що вони діють спільно, злагоджено і банк безумовно схвалює виконання договору найму. Введення суду в оману стосовно того коли банку стало відомо про договір найму та заперечення факту надання згоди (схвалення) цього договору є недобросовісною та суперечливою поведінкою банку.

Крім того, від ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій надійшли інші письмові пояснення від 12.07.2024, якими відповідач зазначив те, що не відповідає дійсності твердження колегії суддів ВС у постанові від 22.05.2024 про те що у постанові апеляційного суду від 07.12.2022 р. у справі №922/1305/22 не досліджено правову природу Договору найму майнових прав, зміст та предмет договору найму від 20.11.2015 та додатків до нього. Зауважує на порушення судом касаційної інстанції як принципу правової визначеності, так і приписів ч. 2 ст. 316 ГПК України, яка забороняє касаційній інстанції надавати вказівки для суду першої або апеляційної інстанції.

На адресу Східного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшло клопотання від 28.08.2024, яким позивач просив не приймати до уваги подані апелянтом пояснення, документи, а також залишити їх без розгляду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2024: задоволено заяви Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; судове засідання, призначене на 05.09.2024 об 11:20 год., вирішено провести в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua).

На адресу Східного апеляційного господарського суду, 03.09.2024 від ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій надійшла заява про застосування заходів процесуального примусу, якою апелянт просив:

- визнати зловживанням процесуальними правами та діями з метою перешкоджання судочинству дії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" щодо введення суду в оману про дату обізнаності позивача із договором найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015;

- застосувати заходи процесуального примусу до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" шляхом накладення штрафу згідно ст.135 ГПК України.

Від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшли заперечення від 04.09.2024, якими позивач просив відмовити у задоволенні заяви ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій про застосування заходів процесуального примусу.

Від ліквідатора Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Різника О.Ю. надійшли пояснення від 04.09.2024, якими ліквідатор зазначив, що рішення місцевого господарського суду є обґрунтованим та законним, у зв`язку із чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Також заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке було розглянуто та задоволено судом.

Позивач в судовому засіданні 05.09.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач-1 в судовому засіданні 05.09.2024 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач-2 в судове засідання 05.09.2024 не з`явився.

Як вже зазначалось вище, від ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій надійшла заява про застосування заходів процесуального примусу, якою апелянт просив: визнати зловживанням процесуальними правами та діями з метою перешкоджання судочинству дії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" щодо введення суду в оману про дату обізнаності позивача із договором найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015; застосувати заходи процесуального примусу до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" шляхом накладення штрафу згідно ст.135 ГПК України.

В обґрунтування вищевказаної заяви, ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій зазначено, що АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в ході даної справи зловживає процесуальними правами (вводить суд в оману про дату обізнаності позивача із договором найму майнових прав від 20.11.2015), що є підставою для стягнення з позивача штрафу.

Під час розгляду вищевказаної заяви, колегія суддів виходить з наступного.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених Господарським процесуальним кодексом України випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина 1 статті 131 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч.1 ст.132 ГПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.

За змістом статті 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною 10 статті 188 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Колегія суддів зазначає, що під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду із справедливого та своєчасного розгляду і вирішення господарської справи.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про те, що АТ "Державний експортно-імпортний банк України" вчинило дії, передбачені частиною 2 статті 43 ГПК України або іншим чином зловживає своїми процесуальними правами.

Отже, наведені ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій у заяві обставини, у розумінні наведених вище положень ГПК України, не належать до підстав застосування заходів процесуального примусу, у зв`язку із чим відповідна заява апелянта підлягає залишенню без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів та було встановлено місцевим господарським судом, 18.08.2006 між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі Банк) та Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі Позичальник, Підприємство) було укладено кредитний договір №18106К31/2159 (далі - Кредитний договір) з додатковими угодами.

На забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 19.08.2006 між Банком (далі - Іпотекодержатель) та Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Іпотекодавець) укладено іпотечний договір №18106Z109 (далі Договір іпотеки).

Предметом іпотеки за вказаним Договором є будівля центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Маршала Малиновського, буд. 24/10 (далі Будівля), що була на той час у власності Підприємства згідно свідоцтва про право власності від 19.06.2006, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 19.06.2006 №1219В.

За умовами Договору іпотеки Іпотекодавець взяв на себе, зокрема, такі зобов`язання:

- володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його призначення і за умовами його збереження. Іпотекодавець не має права використовувати предмет іпотеки для будь-яких інших цілей без письмової згоди на те іпотекодержателя (пункт 2.3.1 Договору іпотеки);

- зводити, знищувати, проводити капітальний ремонт предмету іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки, а також передавати предмет іпотеки у спільну діяльність лише за письмовою згодою іпотекодержателя (пункт 2.3.3 Договору іпотеки);

- без письмової згоди Іпотекодержателя (Банку) не здійснювати дій, пов`язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також, дій, пов`язаних з передачею предмета іпотеки третім особам (пункт 2.4.5 Договору іпотеки).

В подальшому, 07.10.2015 між Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі Учасник, Наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій (далі Набувач, Наймач) було укладено договір, який у новій його редакції від 20.11.2015 отримав назву "договір найма майнових прав (нова редакція)" (далі Договір найму). Цей Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2162.

З умов пункту 1.1 Договору найму вбачається, що Наймодавець передає Наймачу своє право володіння, користування та право розпорядження (далі - Майнові права) - Будівлею (далі - Об`єкт нерухомого майна). Майнові права передаються строком на п`ять років з дня укладання цього договору. При цьому сам об`єкт нерухомого майна за цим договором у найм або у власність не передається.

Майнові права належать Наймодавцю - на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 19.06.2006, наказ №1219-В від 19.06.2006, зареєстрованого в КМ БТІ та РПВ на об`єкти нерухомого майна 21.06.2006, в книзі 140п-170 за реєстрованим №8025-П (пункт 1.4 Договору найму).

Пунктом 1.5 Договору найму передбачено, що Майнові права не є предметом іпотеки, не обтяжені, не перебувають під забороною і Наймодавець розпоряджається ними на власний розсуд.

За змістом пункту 2.1 Договору найму Наймодавець передає права з метою забезпечення збереження предмета іпотеки - об`єкта нерухомого майна.

Пунктом 2.2 Договору найму визначено, що Наймодавець передає Майнові права з метою покладення на Наймача обов`язків власника Об`єкта нерухомого майна.

Згідно п.2.3. Договору найму Наймач здійснює розпорядження об`єктом нерухомого майна з урахуванням діючого договору іпотеки; Наймач має право відчужувати об`єкт нерухомого майна виключно за письмовою згодою Наймодавця.

Відповідно до п.2.5 Договору найму внаслідок володіння, користування та обмеженого розпорядження об`єктом нерухомого майна, за умови дотримання порядку, передбаченого у цьому договорі у Наймача виникає право господарського відання, передбачене Господарським кодексом України.

Наймодавець, укладаючи цей договір надає свій дозвіл (згоду) Наймачеві на володіння, користування та розпорядження (з урахуванням п.2.3 цього договору) об`єктом нерухомого майна на власний розсуд Наймача, у тому числі передавати об`єкт нерухомого майна у користування іншим особам. Цей дозвіл (згода) діє протягом усього строку договору і не потребує усного або письмового підтвердження (п.2.11 Договору найму).

Згідно п.2.12 Договору найму Наймодавець, укладаючи цей договір розраховує на те, що набуде корпоративні права, що передаються у якості оплати за користування Майновими правами, а Наймач буде здійснювати права та обов`язки власника об`єкта нерухомого майна.

Цільове призначення Майнових прав полягає у здійсненні володіння, користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна (п.2.15 Договору найму).

Наймач має право: обладнати об`єкт нерухомого майна на власний розсуд; упорядкувати прилеглу територію об`єкта на власний розсуд; на власний розсуд розпоряджатися об`єктом нерухомого майна з урахуванням п.2.3. цього договору; відчужувати об`єкт нерухомого майна виключно на підставі письмової згоди Наймодавця; володіти об`єктом нерухомого майна на власний розсуд; користуватися об`єктом нерухомого майна на власний розсуд та виключне право дозволяти користуватися об`єктом нерухомого майна іншим особам (п.п. 7.1.3-7.1.8. Договору найму).

Пунктом 5.3 Договору найму закріплено, що при передачі Майнових прав, складається акт передачі- приймання, як й підписується представниками сторін. Майнові права вважаються переданими в найм з моменту підписання акту передачі-приймання (пункт 5.4 Договору найму).

Актом приймання-передачі майнових прав від 20.11.2015, Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій отримало право володіння, користування та розпорядження будівлею центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10.

В подальшому, додатковою угодою від 23.03.2017 відповідачі виклали пункт 3.1 Договору найму у новій редакції, згідно якої строк Договору найму складає десять років з моменту підписання сторонами цього Договору.

Відповідачі 01.03.2022 уклали додаткову угоду до Договору найму, якою досягли згоди про доповнення окремих розділів, зокрема, виклали пункт 3.1 цього Договору у такій редакції: "3.1. Строк договору найма складає десять років з моменту підписання сторонами цього договору". Вказана додаткова угода не була посвідчена нотаріально.

Як зазначає позивач, без письмової згоди іпотекодержателя (Банку) на підставі Договору найму фактично було передано у тривале користування - найм нерухомість Будівлю, яка була предметом іпотеки Банку (позивача) та складовою частиною майна, як об`єкта цивільних прав колишнього власника (відповідача-2).

На момент розгляду судом позову, позивач (Банк) є єдиним власником Будівлі (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 310595344 від 22.09.2022) на підставі свідоцтва за №1255 від 22.09.2022, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій створює перешкоди в користуванні володільцем Банком своїм майном (нерухомістю) Будівлею, адже на лист Банку за №0000509/31449-22 від 03.10.2022 про звільнення з Будівлі відповідач-1 приміщення не звільнив та продовжує користуватися нерухомістю. Крім того, відповідач-1 вимогою вих. №01/030723 від 03.07.2023 повідомив Банк про закріплення об`єкту нерухомості - Будівлі на праві господарського відання.

З метою захисту свого права, власник (позивач) звернувся 29.11.2022 до СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києва щодо незаконних дій відносно свого майна, яке перебуває у користуванні Товариства, номер кримінального провадження: 12022100050002834.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій та Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю із позовом (із врахуванням заяви про доповнення підстав позову від 14.06.2023) в якій просило:

- визнати недійсним (встановити нікчемність) договору найму майнових прав від 20.11.2015, укладеного між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" разом із змінами, внесеними Додатковою угодою від 06.10.2016 за реєстровим №3500 та Додатковою угодою від 23.03.2017 за реєстровим №1065;

- застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину від 20.11.2015, укладеного між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій";

- зобов`язати ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно - імпортний банк України" нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля (літ. А), загальною площею 7317 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10, шляхом її звільнення.

Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22): позов задоволено частково; відмовлено у задоволенні позовної заяви АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в частині визнання недійсним (нікчемним) договору найму майнових прав від 20.11.2015, укладеним між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій", та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину;

- задоволено в частині позовної заяви АТ "Державний експортно - імпортний банк України" до ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" про звільнення з будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м.;

- зобов`язано ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" (код ЄДРПОУ 39564275, адреса: 04211, м. Київ, вул. Малиновського, 24/10) усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно - імпортний банк України" (код ЄДРПОУ 00032112, 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127) нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. шляхом її звільнення.

При перегляді рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вже зазначалось вище, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" є іпотекодержателем нерухомого майна будівлі центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 на підставі іпотечного договору №18106Z109 від 19.08.2006, укладеного із Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно умов іпотечного договору від 19.08.2006:

- відчуження предмета іпотеки здійснюється за письмовою згодою іпотекодержателя (п.1.8 Договору іпотеки);

- іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його призначення і за умовами його збереження. Іпотекодавець не має права використовувати предмет іпотеки для будь-яких інших цілей без письмової згоди на те іпотекодержателя (пункт 2.3.1 Договору іпотеки);

- іпотекодавець має право зводити, знищувати, проводити капітальний ремонт предмету іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки, а також передавати предмет іпотеки у спільну діяльність лише за письмовою згодою іпотекодержателя (пункт 2.3.3 Договору іпотеки);

- іпотекодавець зобов`язаний вживати заходів для захисту предмету іпотеки від посягань, вимг та претензій третіх осіб (пункт 2.4.3 Договору іпотеки);

- іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов`язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також, дій, пов`язаних з передачею предмета іпотеки третім особам (пункт 2.4.5 Договору іпотеки);

- сторонам роз`яснено зміст ст.12 Закону України «Про іпотеку» відповідно до якої правочин щодо розпорядження предметом іпотеки, його частиною, відчуження іпотекодавцем предмета іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя є недійсним (п.1.10 Договору іпотеки).

Частиною третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку", серед іншого, визначено, що виключно на підставі згоди іпотекодержателя іпотекодавець має право передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Положеннями частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, в порушення вищевказаних умов договору та положень статей 9, 12 Закону України "Про іпотеку", між Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій було укладено договір найма майнових прав від 20.11.2015 за умовами п.1.1. якого відповідач 2 передав відповідачу 1 своє право володіння, користування та право розпорядження нерухомим майном - будівлею центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.76-77 ГПК України, які би свідчили про те, що Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" надало згоду Багатопрофільному підприємству Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на передачу нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій на підставі вищевказаного договору, а позивач прямо заперечує проти надання ним такої згоди.

Надані відповідачами акти перевірки наявності та стану майна, акти перевірки застави (наявності, стану та умов зберігання майна), копії судових рішень у справах №5011-34/6378-2012, №922/1305/22 та інші докази, також не свідчать про надання Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" згоди на відчуження предмету іпотеки.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що незважаючи на численні положення умов договору найму майнових прав, що Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю передає Товариству з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій лише майнові права, формальну назву відповідного договору, наявні в матеріалах справи документи свідчать, що в даному випадку було передано саме предмет іпотеки будівлю центру сімейного дозвілля (літера А), загальною площею 7317 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10.

Вищевказане підтверджується достеменним змістом договору найму майнових прав (зокрема, але не виключно, пунктами 1.1, 2.2, 2.5, 2.11, 2.12, 2.15, 7.1.3-7.1.8 Договору Найму), метою його укладання, правовою природою речових прав на нерухоме майно, а також неможливістю окремого правового режиму існування об`єкта нерухомого майна (введеного в експлуатацію та зареєстрованого на праві власності) від майнових прав на нього.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій також не обґрунтовано яким саме чином останнє може розпоряджатися майновими правами (правом володіння, користування та розпорядження предметом іпотеки) без фізичного володіння спірним нерухомим майном, яке введено в експлуатацію, та право власності на яке, на теперішній час, зареєстровано за Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

Крім того, безпосереднє використання Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій предмету іпотеки підтверджується фактом укладання договору № 230521 від 19.09.2018р. на постачання теплової енергії та гарячій воді, договору про постачання електричної енергії споживачу б/н б/д, договору №270 від 01.09.2015р. на технічне обслуговування систем пожежогасіння, пожежної сигналізації, сповіщення про пожежу, газового пожежогасіння та системи протидимного захисту від 01.09.2015.

Наведені вище обставини свідчать, що Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, в порушення умов іпотечного договору, положень статей 9, 12 Закону України "Про іпотеку", передало Товариству з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя, що свідчить про нікчемність договору найму майнових прав від 20.11.2015 та додаткових угод до нього.

Доводи апелянта, що у найм було передано не об`єкт нерухомості як предмет іпотеки, а майнові права на такий об`єкт, зокрема права володіння, користування та розпорядження, відхиляються апеляційним господарським судом, зважаючи на наступне.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ЦК України не містить визначення майнового права. У свою чергу, абзац 3 частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" унормовує, що майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

З урахуванням змісту наведених положень законодавства місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є нерозривно пов`язаними з нерухомим майном (схожа позиція міститься у пункті 54 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі №910/11702/18).

Водночас згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Колегія суддів зазначає, що як майно, так і майнові права в силу вимог статті 177 ЦК України можуть бути самостійними об`єктами цивільних прав, разом з тим є неможливим

окремий правовий режим існування об`єкта нерухомого майна, введеного в експлуатацію та зареєстрованого на праві власності, від майнових прав на нього, які у сукупності складають зміст права власності на це майно.

Тож у контексті спірних правовідносин, визначена частиною другою статті 760 ЦК України можливість майнових прав бути предметом договору найму стосується тих майнових прав, які можуть бути самостійним об`єктом цивільних прав.

Такими правами можуть виступати, зокрема, речові права на чуже майно (право володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій, узуфрукт), майнові права інтелектуальної власності (деяких авторських прав і прав власників об`єктів промислової власності).

Однак, право власності на об`єкт нерухомого майна не може бути предметом найму (оренди) окремо від самого майна.

Тобто, норма статті 760 ЦК України, не передбачає можливості передачі у найм (оренду) майнових прав, які у сукупності складають зміст права власності, на введений в експлуатацію та зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна без одночасної передачі в найм (оренду) самого об`єкта нерухомості.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним (встановити нікчемність) договору найму майнових прав від 20.11.2015 разом з додатковими угодами.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсним (встановити нікчемність) договору найму майнових прав від 20.11.2015, є неналежним способом захисту права, у зв`язку із чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні вищевказаної позовної вимоги.

Крім того, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" просило застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину від 20.11.2015, укладеного між Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі ТОВ та ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій".

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, ? відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення змісту частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такими наслідками є відновлення становища сторін, яке існувало до порушення (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином та відшкодування збитків, якщо їх завдано.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнання судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину

Реституція спрямована на відновлення status quo ante у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

Проте, як було встановлено судом першої інстанції Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" на теперішній час є власником спірного нерухомого майна будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м.

В свою чергу, на момент укладання договору найму майнових прав від 20.11.2015, власником вищевказаного нерухомого майна було Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Наведені вище обставини свідчать, що за договором найму майнових прав від 20.11.2015 неможливо здійснити двосторонню реституцію між сторонами вказаного правочину, у зв`язку із чим суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину від 20.11.2015.

В свою чергу, приймаючи до уваги необґрунтованість заявлених Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" позовних вимог про визнання недійсним (нікчемним) договору найму майнових прав від 20.11.2015 та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відсутні правові підстави для розгляду заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Також, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" просило зобов`язати ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" звільнити спірне нерухоме майно, що є за своєю суттю негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля (літ. А), загальною площею 7317 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10.

Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

До речово-правових позовів належать: вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Так, статтею 391 ЦК України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

При цьому, зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Водночас однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності договірних відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (схожий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 916/1666/18).

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" є власником спірного нерухомого майна будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв.м. та не має договірних відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій щодо вказаного майна.

В свою чергу, укладений між Багатопрофільним підприємство Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій договір найму майнових прав від 20.11.2015 є нікчемним.

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій не має правових підстав для використання спірного об`єкту нерухомого майна. Крім того, апелянт не має інших договірних відносин із позивачем щодо спірного майна.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій звернулось до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" із вимогою вих. №01/030723 від 03.07.2023 про закріплення об`єкту нерухомого майна на праві господарського відання.

Вищевказаною вимогою, відповідач-1 повідомив позивача про те, що ТОВ Освітня корпорація інформаційних технологій 03.07.2023 року прийнято рішення вимагати закріпити за собою об`єкт нерухомого майна будівлю центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А) на праві господарського відання на весь строк дії Договору найму майнових прав (нова редакція від 20.11.2015).

Факт використання вищевказаного нерухомого майна визнавався Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій під час слухання даної справи.

Доказів звільнення Товариством з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій будівлі центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв.м., матеріали справи не містять.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій створює перешкоди в користуванні володільцем АТ "Державний експортно - імпортний банк України" своїм нерухомим майном - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо зобов`язання ТОВ "Освітня корпорація інформаційних технологій" усунути перешкоди у здійсненні права користування АТ "Державний експортно-імпортний банк України" нежитловим приміщенням - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 24/10 (літ. А), загальною площею 7317 кв. м. шляхом її звільнення.

При цьому, до негаторного позову позовна давність не застосовується (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 26.10.2022 у справі №227/3760/19, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Доводи апелянта, що місцевим господарським судом не було враховано зміст постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №922/1305/22 (залишеній без змін постановою Верховного Суду від 21.02.2023) в якій було спростовано наявність обставин нікчемності договору найму майнових прав відхиляються колегією суддів апеляційної інстанції, оскільки у справі №922/1305/22 вирішувалося питання обґрунтованості грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій до Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі Товариства з обмеженою відповідальністю при ініціюванні справи про банкрутство, а не вирішувалося питання із аналогічними позовними вимогами як в даній справі.

При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7 ст. 75 ГПК України).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 22.05.2024 у даній справі №922/856/23 (910/8719/22) під час передачі справи на новий розгляд.

При цьому, в силу положень ч.1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Доводи апелянта, що до нового власника майна (позивача) перейшли права та обов`язки наймодавця в силу положень ст.770 ЦК України, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки нікчемний правочин не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю.

Посилання скаржника щодо дати обізнаності Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про порушення його права, не мають значення для вирішення спору в даній справі, оскільки до негаторного позову позовна давність не застосовується.

Доводи апелянта були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 у справі №922/856/23 (910/8719/22) залишити без змін.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій щодо вжиття заходів процесуального примусу до позивача шляхом накладання штрафу відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Освітня корпорація інформаційних технологій (04211, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 24/10, код ЄДРПОУ 39564275) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127, код ЄДРПОУ 00032112) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 4 962,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Е.В. Сгара

СуддяР.А. Гетьман

СуддяО.І. Склярук

Повний текст постанови складено та підписано 09.09.2024 року