Рішення

від 12.09.2024 по справі 907/447/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/447/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВП ПРОМКОМПЛЕКТ», м Харків

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «КАТІОН ІНВЕСТ», Закарпатська область, Тячівський район, село Теребля

про стягнення 7 738 457,47 грн

Секретар судового засідання Райніш М.І.

За участю представників сторін:

від позивача - Іванов В.І., адвокат (в залі суду)

від відповідача - Кулаков В.В., адвокат (в режимі відеоконференції)

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП ПРОМКОМПЛЕКТ» заявило позов до товариства з обмеженою відповідальністю «КАТІОН ІНВЕСТ», про стягнення заборгованості в розмірі 7 738 457,47 грн, що складається з суми основного боргу 3 069 171,84 грн, пені за прострочення виконання грошового зобов`язання - 4 573 066,04 грн, інфляційного збільшення в сумі 58 717,52 грн, 3% річних в сумі 37 502,07 грн. за договором поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023. Позов заявлено з посиланням на статті 2, 5, 20, 24, 27, 162, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

23.05.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.

11.06.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача.

Ухвалою суду від 07.07.2024 закрито підготовче провадження, призначено судовий розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 7 738 457,47 грн, що складається з суми основного боргу 3 069 171,84 грн, пені за прострочення виконання грошового зобов`язання - 4 573 066,04 грн, інфляційного збільшення в сумі 58 717,52 грн, 3% річних в сумі 37 502,07 грн. за договором поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023.

Позивач зазначає, що здійснив поставку товару 26.10.2023 року, що підтверджує доданими до позовної заяви видатковими накладними (№2610-01 від 26.10.2023, №2610-02 від 26.10.2023)

Зобов`язання з оплати поставленого Товару Відповідач зобов`язаний був виконати у термін до 05.12.2023 року, проте умови договору не виконав, кошти не сплатив.

Стверджує, що 03.04.2024 року направив Відповідачу претензію про стягнення грошових коштів, але врегулювати питання погашення заборгованості в позасудовому порядку не вдалося, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій і звернення з позовом до Господарського суду.

Правова позиція відповідача.

Відповідач вважає безпідставним нарахування штрафних санкцій (пені за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 4 573 066,04 грн) за період з 06.12.2023 по квітень 2024 року, посилаючись на встановлені позивачем нові строки розрахунку

Відповідач не заперечує, що первинно Сторони погодили, що розрахунок здійснюється протягом 40 (сорока) календарних днів з дати поставки Товару, згідно рахунка-фактури Постачальника. Разом із цим, через складне економічне становище Відповідачу не вдалося виконати це зобов?язання у відповідні строки і між Сторонами велися переговори щодо врегулювання цієї ситуації.

Так, у Листі Вих. №08/04-02 від 08.04.2024 року Відповідач просив Позивача розглянути два варіанти вирішення спору: (погасити заборгованість через товарну продукцію Сіль технічну для промислового перероблення) або укласти додаткову угоду про розстрочення виконання зобов`язання.

Стверджує, що у претензії-вимозі про стягнення грошових коштів №24-04-1 від 24.04.2024 року Сторонами були погоджені нові строки розрахунків, що водночас підтверджується у листі-претензії: - у термін до 12.04.2024 р. грошові кошти у сумі 383 646,48 грн., - у термін до 19.04.2024 р. грошові кошти у умі 383 646,48 грн.

Крім того, вважає, що позивачем не надано доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати, водночас розмір заявленої до сплати неустойки перевищує розмір основної суми заборгованості.

Заперечення позивача на відзив.

Позивач у поданій суду відповіді на відзив спростовує аргументи відповідача, що викладені у відзиві на позов та зазначає, що твердження щодо погодження нових строків розрахунку не відповідають дійсності та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Стверджує, що запропонований відповідачем графік погашення заборгованості не був погоджений позивачем, водночас останнім був запропонований свій графік погашення. В свою чергу відповідач не здійснив платіж в рахунок погашення заборгованості, чим підтвердив відсутність зі своєї сторони погодження запропонованого позивачем графіку, внаслідок чого додаткова угода про зміну порядку оплати не була укладена.

Наголошує, що розмір пені встановлений та узгоджений самими сторонами при укладенні договору, водночас договір був укладений з метою настання реальних наслідків.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Як встановлено з матеріалів справи, 13 лютого 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КАТІОН ІНВЕСТ» (далі за текстом Покупець, Відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВП ПРОМКОМПЛЕКТ» (далі за текстом Постачальник, Позивач) було укладено Договір поставки № 23/02/13-01, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався у визначений Договором строк передати у власність Покупця Товар у відповідності з поданою Покупцем заявкою (в письмовій або усній формі), а Покупець - прийняти Товар та сплатити Постачальнику вартість Товару у строки та на умовах, встановлених Договором. Найменування товару, асортимент, кількість та ціна наведені в Специфікаціях (Додатки 1, 2 до Договору), що є невід`ємними частинами Договору.

Згідно п.2.2. Договору поставки № 23/02/13-01 від 13.02.2023 (надалі за текстом Договір поставки), ціни на Товар визначаються в Специфікаціях (Додатки 1, 2 до Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору, поставка Товару проводиться за домовленими цінами між постачальником та покупцем на підставі цього Договору відповідно до Специфікацій та встановлених рахунків-фактури (рахунку).

Відповідно до п. 4.3. Договору поставки (в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору поставки від 25.02.2023, поставка Товару здійснюється на умовах DDP (Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, буд. 9/1). Відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року).

Положеннями п. 4.10. Договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю покупцем.

Згідно з п. 6.10. Договору, в разі порушення строків оплати за поставлений Товар, ПОКУПЕЦЬ зобов`язується сплатити пеню у розмірі 1 % від вартості неоплаченого у строк Товару (частини Товару) за кожний день такого прострочення.

Згідно з п.8.4. Договору поставки, договір вступає в силу з дати підписання і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання.

На підставі підписаної Позивачем та Відповідачем Специфікації №4 до Договору поставки № 23/02/13-01 від 13.02.2023 (надалі за текстом - Специфікація № 4), Позивач, як Постачальник, зобов`язався поставити наступний Товар: Профіль для крепі гірничих виробок СВП27 міра Ст5пс L=12000 мм у кількості 42,56 (сорок дві цілих п`ятдесят шість сотих) тон загальною вартістю 3 069 1 71 ,84 грн. (три мільйони шістдесят дев`ять сто сімдесят одна гривня 84 копійки) з урахуванням ПДВ.

Відповідно до Додаткової угоди № 6 від 26.10.2023 до Договору поставки розрахунки за замовлений Товар здійснюються Покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з дати поставки Товару, згідно рахунка-фактури Постачальника. Отриманням Товару вважаться дата підписання Покупцем видаткової накладної.

На виконання Специфікації № 4 Позивач, як Постачальник, здійснив поставку Товару 26 жовтня 2023 року, що підтверджуються підписаними Позивачем та Відповідачем видатковими накладними:

- видаткова накладна № 2610-01 від 26.10.2023;

- видаткова накладна № 2610-02 від 26.10.2023.

Таким чином, Позивачем були виконані зобов`язання з поставки Товару 26 жовтня 2023 року.

Зобов`язання з оплати поставленого Товару Відповідач зобов`язаний був виконати у термін до 05 грудня 2023 року, проте Відповідачем грошові зобов`язання не виконані. Сума заборгованості складає 3 069171,84 грн. (три мільйони шістдесят дев`ять сто сімдесят одна гривня 84 копійки).

03 квітня 2024 року позивачем було надіслано претензію про стягнення грошових коштів. Суд встановив, що у відповідь на вказану претензію відповідач надіслав позивачу лист №08/04-02 від 08.04.2024 року, яким просив позивача розглянути два варіанти вирішення спору: (погасити заборгованість через товарну продукцію Сіль технічну для промислового перероблення) або укласти додаткову угоду про розстрочення виконання зобов`язання.

Водночас позивачем було повторно направлено претензію-вимогу про стягнення грошових коштів №24-04-1 від 24.04.2024 року, де позивачем було запропоновано нові строки розрахунків: - у термін до 12.04.2024 р. грошові кошти у сумі 383 646,48 грн., - у термін до 19.04.2024 р. грошові кошти у умі 383 646,48 грн.

Проте, відповідач зазначає, що у звязку з включенням його до переліку платників податків, що відповідають критеріям ризиковості (рішення №2506 від 13.03.2024 року) та складне економічне становище, йому не вдалось погасити заборгованість в нові строки.

Оскільки грошові зобов`язання належним чином та в повному обсязі не виконало, позивач звернувся з позовом до Господарського суду.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 лютого 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КАТІОН ІНВЕСТ» (далі за текстом Покупець, Відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВП ПРОМКОМПЛЕКТ» (далі за текстом Постачальник, Позивач) було укладено Договір поставки № 23/02/13-01.

Вказаний Договір поставки підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Згідно п.8.4. Договору поставки, договір вступає в силу з дати підписання і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань. Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковий для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надається визначення, згідно з яким господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

На виконання умов Договору сторонами було підписано наступні видаткові накладні:

- видаткова накладна № 2610-01 від 26.10.2023 на загальну суму 1 571 364,06 грн (в тому числі ПДВ).

- видаткова накладна № 2610-02 від 26.10.2023 на загальну суму 1 497 807,78 грн (в тому числі ПДВ).

Сторонами також було складено та підписано наступні товарно-транспортні накладні на підтвердження відвантаження товару: ТТН № 2610-01 від 26.10.2023, ТТН № 2610-02 від 26.10.2023.

Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд констатує, що вони належним чином оформлені, підписані без будь-яких зауважень та засвідчені печатками обох сторін, є первинними (товаророзпорядчими) документами, містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

За таких обставин, суд вважає подані позивачем документи належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України, що підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій на загальну суму 3 069171,84 грн.

Судом встановлено, що заперечень та претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору поставки, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність товару, ознак ушкодження поставленого товару, а також виявлених дефектів від Покупця не надходило. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Таким чином, суд констатує, що Покупцем прийнято товар без будь-яких зауважень, тому умови Договору поставки виконані Постачальником в повному обсязі та належним чином.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог ст. 525, 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України, за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували спірну суму основної заборгованості, водночас наявність вказаної заборгованості за договором № 23/02/13-01 від 13 лютого 2023 року не заперечує.

Посилаючись на включення його до переліку платників податків, що відповідають критеріям ризиковості (рішення №2506 від 13.03.2024 року) та складне економічне становище, зазначає, що йому не вдалось погасити заборгованість, водночас суд наголошує, що наведені підстави не звільняють відповідача від обов`язку виконати зобов`язання згідно умов договору поставки № 23/02/13-01 від 13 лютого 2023 року.

3 огляду на вище наведене, позовні вимоги в частині сплати суми основного боргу підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо штрафних санкцій.

В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно наведених позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання - 4 573 066,04 грн, інфляційні збільшення в сумі 58 717,52 грн, 3% річних в сумі 37 502,07 грн.

В свою чергу відповідач вказані позовні вимоги заперечує, вважає, що сторонами погоджено нові строки виконання відповідного зобов`язання, що на його думку свідчить про безпідставне нарахування штрафних санкцій за період з 06.12.2023 по квітень 2024 року.

Водночас проаналізувавши вищенаведене суд вкотре зазначає, що згідно з ст. 11 ЦКУ цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно п. 8.2. Договору, сторони погодили, що зміни та доповнення до даного договору, або дострокове розірвання будуть дійсні, якщо вони здійснені в письмлвій формі та підписані уповноваженими на то представниками обох сторін.

Згідно з вимогами частин першої - другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували зміну строку виконання зобовязання у відповідності до положень ст. 654 ЦК України.

У відповідності до ст. 180 ГК України Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Статтями 651, 652 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Водночас суд не вбачає наявність конклюдентних дій, які б призвели до фактичної зміни умов договору в частині строків оплати, оскільки така оплата не проведена відповідачем і на даному етапі.

Керуючись вищенаведеним суд встановив відсутність будь-яких з зазначених вище умов, які б підтверджували правомірність посилання відповідача на зміни умов договору поставки № 23/02/13-01 від 13 лютого 2023 року в частині строків виконання зобов`язання, а отже вважає, що позивачем правильно визначені строки нарахування штрафних санкцій.

Щодо пені

В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до 6.10. Договору, в разі порушення строків оплати за поставлений Товар, ПОКУПЕЦЬ зобов`язується сплатити пеню у розмірі 1 % від вартості неоплаченого у строк Товару (частини Товару) за кожний день такого прострочення.

Суд встановив, що позивач та відповідач є суб`єктами господарської діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне грошове зобов`язання», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне грошове зобов`язання» зазначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 3-114гс14, від 07.11.2011 р. у справі № 3-121гс11, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 р., у постанові Верховного Суду у справі № 910/10224/14 від 23.05.2018р., у постанові Верховного Суду у справі №910/15492/17 від 06.03.2019р, у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 р. у справі № 907/65/18, у постанові Верховного Суду у справі 925/264/21 від 25.07.2022 р.).

Окрім того, нарахування позивачем відповідачеві пені повинно відповідати встановленим правилам. Так, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Умовами Договору сторони не погодили інший період нарахування пені.

З огляду на це, суд здійснив перерахунок пені, таким чином до задоволення підлягає сума пені у розмірі 371 251,24 грн.

Щодо 3 % річних

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на це, суд перевірив здійснені позивачем розрахунки і виявив, що розрахунки правильні, в зв`язку з чим задоволенню підлягають три відсотки річних в межах суми 37 502,07 грн.

Щодо інфляційних втрат

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, також не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак, відповідно до пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця і з застосуванням індексу інфляції такого місяця. Отже, рекомендовано з розрахунку виключати періоди, менші за місяць.

З огляду на це, суд перевірив здійснені позивачем розрахунки, в зв`язку з чим вимога про стягнення в межах заявленої в позовних вимогах суми інфляційних втрат 58 717,52 грн, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3 ст. 86 ГПК України).

Також суд зазначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 89 ГПК України).

Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «КАТІОН ІНВЕСТ» заборгованості в розмірі 3 536 642,67 грн, що складається з суми основного боргу 3 069 171,84 грн, пені за прострочення виконання грошового зобов`язання - 371 251,24 грн, інфляційного збільшення в сумі 58 717,52 грн, 3% річних в сумі 37 502,07 грн. за договором поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача покладається 53 047,13 гривень витрат на оплату судового збору.

Щодо витрат на правову (правничу) допомогу.

Згідно зі ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем в позовній заяві зазначено, що сума судових витрат на правову (правничу) допомогу, яка підлягає до стягнення становить 153 458,60 грн, до позовної заяви додає договір про надання правової допомоги від 01.04.2024 та укладену до вказаного договору додаткову угоду від 01.04.2024.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 126 цього ж Кодексу визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком до цього договору.

Так, відповідно до додаткової угоди від 01.04.2024, що є невід`ємною частиною договору, вартість послуг адвоката по досудовому порядку оскарження та судовому складає 5% від суми заборгованості та становить153 458,60 грн.

Водночас суд зазначає, що вказана додаткова угоди визначає вартість послуг адвоката по досудовому порядку оскарження та судовому, де судом першої інстанції вказує - Київський окружний адміністративний суд.

Разом з тим, з огляду на предмет позовних вимог, обставини справи та розмір заявлених сум до стягнення витрат на правничу допомогу судом враховано наступне.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Суд зазначає, що приписи частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України є аналогічними з приписами частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Разом з тим, з огляду на предмет позовних вимог та розмір заявлених сум до стягнення витрат на правничу допомогу судом враховано наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також доведеності понесених витрат.

В розрізі вищезазначених норм процесуального закону суд дійшов висновку про часткову необґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 153 458,60 грн витрат на правничу допомогу та вважає такі вимоги неспівмірними враховуючи складність справи та витрачений час.

Відтак, з огляду на вказані положення ст.ст. 123, 129 ГПК України, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 35 366,42 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги - задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КАТІОН ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 39508760, Україна, 90550, Закарпатська обл., Тячівський р-н, село Теребля, вул. Центральна, будинок 100;) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП ПРОМКОМПЛЕКТ» (код ЄДРПОУ 39477455, 03189, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 2-Б) заборгованості в розмірі 3 536 642,67 грн (три мільйони п`ятсот тридцять шість тисяч шістсот сорок дві гривні 67 коп.), що складається з суми основного боргу 3 069 171,84 грн (три мільйони шістдесят дев`ять тисяч сто сімдесят одна гривня 84 коп.), пені за прострочення виконання грошового зобов`язання - 371 251,24 грн (триста сімдесят одна тисяча двісті п`ятдесят одна гривня 24 коп.), інфляційного збільшення в сумі 58 717,52 грн (п`ятдесят вісім тисяч сімсот сімнадцять гривень 52 коп.), 3% річних в сумі 37 502,07 грн. (тридцять сім тисяч п`ятсот дві гривні 07 коп.)за договором поставки №23/02/13-01 від 13.02.2023, а також 53 047,13 грн (п`ятдесят три тисячі сорок сім гривень 13 коп.) витрат позивача з оплати судового збору за подання позовної заяви, а також 35 366,42 грн (тридцять п`ять тисяч триста шістдесят шість гривень 42 коп.) витрат на правничу допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 12.09.2024

Суддя Андрейчук Л. В.