Рішення

від 09.09.2024 по справі 638/18688/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/18688/23

Провадження № 2/638/2406/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024 м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Штих Т. В.,

за участю секретаря судового засідання Василенко А. А.,

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявської Ольги Дмитрівни, до Держави Україна в особі: Державна казначейська служба України, Київська міська прокуратура, Святошинська окружна прокуратура міста Києва, Головне управління Національної поліції у місті Києві, Святошинське управління поліції у місті Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Чернявська О.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, грошові кошти у розмірі 250 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 06.03.2022 року о 21:00 було затримано за місцем його проживання у АДРЕСА_1 представниками тероборони міста Києва, які не представилися та жодних документів не надали. Під час затримання у нього було вилучено пістолет Форт 12р. № НОМЕР_2 разом із дозволом на зброю № НОМЕР_1 . З 22:00 06.03.2024 до 08:00 07.03.2024 ОСОБА_1 було поміщено до камери тимчасового тримання, при цьому не було складено жодних процесуальних документів. О 08:00 07.03.2024 прибув слідчий Святошинського УП ГУНП у м. Києві Цибровський І. В. , який склад протокол у порядку ст. 208 КПК України та повідомив що до ЄДРДР буде внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 263 КК України. В цьому ж протоколі зазначено про факт вилучення пістолету Форт 12р. разом із дозволом на зброю. 26.04.2022 ОСОБА_1 прибув на виклик слідчого у кримінальному провадження № 12022100089999632 від 07.03.2022 та надав письмові пояснення. Слідча Баженова Н. В. ознайомила ОСОБА_1 із результатами експертизи, відповідно до якої вилучені у нього предмети не є вогнепальною зброєю. В подальшому ОСОБА_1 до Святошинського УП ГУНП у м. Києві не викликався, підозри чи повідомлення про підозру не отримував, постанови про закриття кримінального провадження не отримував. У листопаді 2022 року за усним зверненням стало відомо, що провадженя № 12022100080000632 від 07.03.2022 закрито 17.05.2022, однак жодного повідомлення про це позивач не отримував. 05.06.2023 представника ОСОБА_1 безпосередньо в суді було ознайомлено з матеріалами кримінального провадження та надано копію постанови про закриття кримінального провадження, також до винесення судом рішення за скаргою, уповноважені особи повернули ОСОБА_1 тимчасово вилучене майно. Позивач вказує, що постанова про закриття кримінального провадження № 12022100089999632 від 07.03.2022 підтверджує незаконність затримання позивача 07.03.2022. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Представник відповідача, Державної казначейської служби України 28.12.2023 надав до суду відзив, в якому зазначає, що держава Україна може виступати учасником цивільних правовідносин та кошти належать на праві власності державі. Залучення або не залучення у таких справах органів Казначейства не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі. Також зазначає, що розмір шкоди, зазначений позивачем є завищеним. В задоволенні позову, представник відповідача 1, просив відмовити.

Представник відповідача Київської міської прокуратури у своєму відзиві від 04.01.2024 зазначає, що висерпний перелік підстав за яких громадянину може бути відшкодовано моральну шкоду у порядку та в розмірі визначеному в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачені статтями 1, 2 зазначеного закону. ОСОБА_1 повідомлення про підозру не вручалось та стосовно позивача не приймалось жодне з рішень, визначених статтею 2 зазначеного закону, таким чином положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Також вказує на те, що відповідно до протоколу фактичний час затримання позивача 08:00 07.03.2024, будь-яких рішень, якими встановлено факт незаконного затримання позивача 07.03.2022 матеріали справи не містять. Також зазначає що у слідчого не було обов`язку надсилання ОСОБА_1 постанови про закриття кримінального провадження, оскільки йому не було вручено повідомлення про підозру. В задоволенні позову, представник відповідача 2 просила відмовити.

Представник відповідача, Головного управління національної поліції у м. Києві, 04.01.2024 надіслала до суду відзив, в якому просила відмовити у задоволення позову. В обгрунтування своєї позиції вказала, що в матеріалах позовної заяви є проект повідомлення про підозру ОСОБА_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, але процесуальний документ не погоджено з прокурором та не вручено особі, що позбавляє його юридичного змісту та не може мати будь-яких правових наслідків. Крім того, слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві у постанові від 04.05.2022 про закриття кримінального провадження № 1202210008999632 від 07.03.2022 зазначено про відсутність достатніх доказів для повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 263 КК України, копія долучена позивачем до матеріалів позовної заяви. Щодо твердження позивача про незаконність його затримання предавник відповідача вказала, що необхідно зазначити про відсутність доказів, якими підтверджені ці обставини. Позиція позивача спростовуються інформацією, яка зазначена у копії відповіді керівництва слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 21.09.2023 за вих. № 22848/125/23/1/04-2023 про наявність законних підстав для затримання ОСОБА_1 , яке проведено у передбачений законом спосіб. Під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1202210008999632 дотримані встановлені законодавством принципи, протилежного позивачем не доведено. При проведенні службового розслідування комісією були встановлені допущені порушення працівниками поліції при розгляді звернень позивача від 02.11.2022 та 04.04.2023, а не допущені порушення службовими особами при проведенні досудового розслідування, як безпідставно заявляє позивач у позовній заяві. Позивач зазначає, що внаслідок проникнення 06.03.2022 невідомих людей до його квартири та розлучення його з родиною він вимушений докладати зусиль для відновлення своєї репутації. Через те, що не міг бути з рідними, він отримав величезний стрес, особливі переживання через відчуття безпорадності, що викликано неможливістю забезпечити безпеку своїй родині. Необхідно звернути увагу суду, що до цих подій правоохоронні органи (слідчий, прокурор) не мають відношення тому, що позивачем долучені до матеріалів справи копії процесуальних документів, відповідно до яких правові відносини з позивачем у них виникли 07.03.2022, тобто після подій, які відбулись 06.03.2022. Щодо посилання позивача на незабезпечення ним виконання умов договору представник відповідача зазначає про відсутність доказів, які підтверджують настання негативних наслідків для позивача, що свідчить відсутність шкоди, причинно-наслідкового зв`язку з виконанням уповноваженими службовими особами обов`язків, які визначені вимогами КПК України з цими обставинами. Причинно-наслідковий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не опосередкованим і не залежати від інших чинників та факторів. Позивач фактично зазначає про завдання йому збитків неналежним виконанням договору, але доказів на підтвердження фактів для вжиття заходів для одержання доходів останнім не надано. Реальність отримання грошової винагороди за виконану роботу позивачем не доведено. Все вищезазначене свідчить про обґрунтування позовних вимог позицією, яка є суб`єктивною думкою позивача і базується на припущеннях.

Представник позивача 05.01.2024 подала відповідь відзив, в якому вказала, що до ОСОБА_1 було застосовано процесуальні дії, що обмежували його права, як громадянина:

- Його було затримано за підозрою у вчиненні злочину та вручено під підпис пам`ятку підозрюваного, тобто у кримінальному провадженні №12022100080000632 від 07.03.2022 ОСОБА_1 набув офіційного статусу підозрюваного у розумінні ст. 42 КПК України. При цьому, ст. 276 КПК України до випадків обов`язкового повідомлення про підозру відносить затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів. - Недотримання процедури затримання і, як наслідок, його незаконність констатовані безпосередньо прокурором Святошинської окружної прокуратури під час відмови у погодженні повідомлення про підозру (відсутній відеозапис до протоколу затримання ОСОБА_1 у порядку ст. 208 КПК України, відсутні документи, що підтверджують особу ОСОБА_1 , відсутня постанова про звільнення ОСОБА_1 ) та безпосередньо у постанові від 04.05.2022 про закриття кримінального провадження №12022100080000632 де зазначено про недопустимість протоколу затримання як доказу через допущені процедурні порушення під час затримання.

- ОСОБА_1 було підписано письмове зобов`язання, що за своєю суттю тотожне запобіжному заходу, оскільки покладає на нього певні обов`язки та обмеження, про наслідки невиконання якого було також повідомлено.

- ОСОБА_1 було позбавлено власного майна, яке вилучено ще 07.03.2022 та не повернено після винесення постанови від 04.05.2022 про закриття кримінального провадження та на неодноразові звернення ОСОБА_1 , порушення у відповіді на які констатовано службовим розслідуванням. - постановою від 04.05.2022 про закриття кримінального провадження №12022100080000632 констатовано як недотримання процедури затримання ОСОБА_1 , так і відсутність складу кримінального правопорушення.

09.01.2024 від представника Святошинської окружної прокуратури м. Києва, засобами поштового зв`язку, до суду надійшов відзив, в якому вказується що 07.03.2022 о 08:00 ОСОБА_1 було фактично затримано в порядку статті 208 КПК України, такоє зазначає що позивача не було поміщено до кімнати для затриманих. Постановою слідчого від 07.03.2022 Ковригина було звільнено на підсаві ст. 3 ст. 278 КПК України. До того ж 17.05.2023 позивачу повернуто тимчасово вилучене майно. Отже незаконність дій органу досудового розслідування та прокуратури позивачем не доводена. В задоволенні позову представник відповідача просив відмовити.

Також 08.01.2024, засобами підсистеми «Електронний суд», представник відповідача подала відповідь на відзив Святошинської окружної прокуратури м. Києва, з тотожними аргументами, також у відповіді на відзив було заявлено клопотання про витребування доказі та винесення окремої ухвали.

15.01.2024 від представника Святошинської окружної прокуратури м. Києва, засобами поштового зв`язку надійшли заперечення, в яких представник відповідача просив відмовити в клопотання про винесення окремої ухвали та у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 30.11.2023 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 18.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

28.08.2024 до суду від представника Державної казначейської служби надійшла заява, в якій він просив проводити розгляд справи за його відсутності.

05.09.2024 від представника позивача надійшла заява в якій вона просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

У судовому засіданні представник відповідачів Київської міської прокуратури та Святошинької окружної прокуратури м. Києва Мельничук О. А. заперечувала проти задоволення позову.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, заслухавши пояснення учасників провадження, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину від 07.03.2022 ОСОБА_1 було затримано 07.03.2022 о 08:00. Також було здійслено обшук затриманої особи та у ОСОБА_1 вилучено пістолет Фарт 12р № НОМЕР_2 , з магазином та набоями у ньому у кількості 12 шт. з маркуванням 5.56*45 U, дозвіл на зброю № НОМЕР_1 , пістолет без номеру, магазин з набоями до нього у кількості 8 шт. з маркуваннями 9 мм РАК, предмет схожий на ракетницю з маркуванням KOPHET ПРС UA K.26Ммм ПО 01100.

07.03.2022 ОСОБА_1 отримав пам`ятку про права та обов`язки підозрюваного. Та надав зобов`язання з`являтись до Святошинського УП ГУНП в м. Києві за першим викликом працівників поліції.

Відповідно до постанови про закриття провадження від 04.05.2022 кримінальне провадження № 120100080000632 від 07.03.2022 за ч. 1 ст. 263 КК України закрито у зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення.

02.11.2022 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Начальника Святошинського управління поліції ГУНП у м. Києві в якій просив повернути тимчасово вилучене майно та надати офіційну відповідь щодо сттусу кримінального провадження. 14.11.2022 надана відповідь за підписом Старшого слідчого Святошинського УП ГУНП у м. Києві, в якій вказано, що з приводу отримання вилученого майна необхідно звернутися до слідчого відділу Святошинського УП ГУНП у м. Києві в робоча дні понеділок та п`ятниці з 15:00 до 16:00.

08.05.2023 представником позивача Чернявською О. Д. до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва подана скарга на бездіяльність, в якій вона просила зобов`язати уповноважених осіб Святоинського УП ГУНП у м. Києві негайно повернути тимчасово вилучене майно.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва вказана скарга залишена без розгляду.

29.06.2023 Чернявська О. Д. , в інтересах ОСОБА_1 направила до Святошинської окружної прокуратури м. Києва скаргу щодо незаконного затримання.

Листом від 21.09.2023 Чернявську О. Д. повідомлено, що факти викладені в скарзі частково знайшли своє підтвердження, а саме щодо ненадання слідчим слідчого відділу Святошинського управління поліції неповної інформації за результатами розгляду звернень ОСОБА_1 від 02.11.2022 та 04.04.2023. За результатами проведення службового розслідування до винних осіб вжито заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Національної поліціїУкраїни.

Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Викладене також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, а саме у пункті 83 рішення Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 року у справі «Шагін проти України» суд наголосив на тому, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості.

Також у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2008 року у справі «Хужин та інші проти Росії» суд зробив висновок про те, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 1995 року у справі «Аллєн де Рібемон проти Франції»),

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до частини п`ятої ст. 9, частини шостої ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Щодо заперечень про неналежного відповідача.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду, може бути подана в будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні. Позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі N 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі N 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі N 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі N 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі N 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі N 9901/845/18 (пункт 38) від 9 грудня 2020 року у справі N 9901/613/18 (пункт 79)).

Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

У даному випадку, особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Святошинське управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві, як особа, діями якої позивача було незаконно затримано та Державна Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

Щодо оцінки обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року).

За приписами частин п`ятої, шостої статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд визнає доведеними позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди адже очевидним є той факт, що затримання, неповкрнення тимчасово вилученого майна в кримінальному провадженні, яке в подальшому було закрито у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя та повернення майна.

Суд знаходить аргументованими доводи сторони позивача про те, що такі події призвели до позбавлення можливостей реалізації позивачем свого звичного способу життя, звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 04 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 04 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 04 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Вимоги частини другої, третьої статті 23 Цивільного кодексу України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі N 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, гарантований державою, не є граничним.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди за незаконне затримання, за час перебування під слідством, за довготривале неповернення тимчасово вилученого майна, суд вважає за необхідно частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 50 000 грн. Такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідає принципам розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 24, 34, 55, 56, 62, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-23, 1167, 1173, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявської Ольги Дмитрівни, до Держави Україна в особі: Державна казначейська служба України, Київська міська прокуратура, Святошинська окружна прокуратура міста Києва, Головне управління Національної поліції у місті Києві, Святошинське управління поліції у місті Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн (П`ятдесят тисяч гривень) у рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями або бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави Україна.

Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 16 вересня 2024 року.

позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ).

відповідачі:

Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646);

Київська міська прокуратура (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ЄДРПОУ 02910019);

Святошинська окружна прокуратура місті Києва (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9)

Головне управління національної поліції у місті Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, ЄДРПОУ 40108583);

Святошинське управління поліції у місті Києві (03115, м. Київ, пров. Берестейський, буд. 109).

Суддя: Т. В. ШТИХ.