Постанова

від 11.09.2024 по справі 916/828/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/828/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ - Чабан І.А. на підставі самопредставництва;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІР РЕЗОРСІЗ", Одеська обл., м. Чорноморськ - Яценко С.А., на підставі ордеру.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", Одеська обл., м. Чорноморськ

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Шаратов Ю.А., повний текст рішення складено та підписано 18 липня 2024 року

у справі №916/828/24

за позовом: Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", Одеська обл., м. Чорноморськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІР РЕЗОРСІЗ", Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, буд. 45

про стягнення штрафу за договором надання послуг від 14.05.2021 № 21/32-д/нд в розмірі 2 662 524 грн. 62 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У червні 2024 року Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІР РЕЗОРСІЗ", м. Чорноморськ, Одеська область, у якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь штраф у розмірі 2 662 524 грн. 62 коп., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зокрема, позивач послався на неналежне виконання відповідачем його зобов`язань за договором надання послуг від 14.05.2021 № 21/32-д/нд, що надало Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» підстави для нарахування штрафу.

18.06.2024 року Господарський суд Одеської області (суддя Шаратов Ю.А.) позовні вимоги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" задовольнив частково; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІР РЕЗОРСІЗ", м. Чорноморськ, на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ 1 863 грн. 29 коп. та 22 грн. 36 коп. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що судом при розгляді справи № 916/1742/23 вже було стягнуто пеню за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 26.05.2021 по 26.11.2021, а тому позивач має право на нарахування та стягнення пені, починаючи з 27.11.2021 по 15.12.2021, а погоджена сторонами у договорі на надання послуг від 14.05.2021 № 21/32-д/нд штрафна санкція, передбачена у відсотковому розмірі за кожен день прострочення, що за визначенням норм статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю «пеня». Зазначення в договорі на надання послуг від 14.05.2021 № 21/32-д/нд неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для стягнення саме штрафу з відповідача у випадку прострочення ним виконання зобов`язання (сплати коштів).

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня за період прострочки виконання ним його грошового договірного зобов`язання з 27.11.2021 по 15.12.2021 в сумі 1 863,29 грн. з відмовою в іншій частині позову, при цьому суд відхилив прохання відповідача застосувати строк позовної давності, бо згідно із частиною сьомою Розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, були продовжені на строк дії такого карантину, який був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 на усій території України і в подальшому неодноразово продовжувався.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область, з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі № 916/828/24 скасувати в частині зменшення розміру штрафу до 1 863 грн. 29 коп., ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІР РЕЗОРСІЗ", м. Чорноморськ, Одеська область на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область штраф у розмірі 2 662 524 грн. 62 коп., вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, вказав, що умовами договору на надання послуг від 14.05.2021 року №21/32-д/нд визначено, що за порушення оплати більш ніж на 20 днів, замовник сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а тому, в такому випадку суд першої інстанції повинен був врахувати свободу договору. Скаржник зазначає, що у справі 916/1742/23 ним було заявлено до відповідача позовні вимоги про стягнення пені, яка теж обумовлена договором, а у цій справі - штрафу. Посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду, скаржник наголосив на тому, що законодавець розмежовує поняття пені та штрафу, що дає можливість їх одночасного застосування.

Також, скаржник зазначив, що судом було застосовано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 08.02.2017 по справі 910/29752/15, та не застосовано іншу судову практику. Тому апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції повинен був врахувати, що сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначити штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір, та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка, що повністю спростовує доводи суду, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має і, на переконання позивача, треба було стягнути з відповідача на його користь штрафу в розмірі 2 647 431 грн.39 коп., нарахований ним за період з 15.06.2021 по 15.12.2021.

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.08.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі №916/828/24, справу призначив до судового розгляду.

31.01.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю " ОЛІР РЕЗОРСІЗ", м. Чорноморськ надійшов відзив (вх. №2967/24/Д1), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі №916/828/24 залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

За доводами відзиву, зокрема, відповідач, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, наголосив на тому, що позивачем в межах справи №916/1742/23 пеню було розраховано, виходячи з подвійної ставки НБУ, та також за 6 місяців з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Тобто, позивач скористався своїм правом на нарахування та стягнення пені, у розмірі, передбаченому договором та законом.

Відтак, відповідач вважає, що у правовідносинах, що склалися між сторонами, позивач невірно кваліфікує природу неустойки, передбачену умовами договору, та тим самим намагається покласти на відповідача подвійну відповідальність за одне й те ж саме правопорушення, самостійно обравши такий спосіб свого судового захисту.

Отже, відповідач зазначає, що позивач свідомо зловживає правом на позов, оскільки спір між сторонами вже було вирішено в судовому порядку, рішення суду виконано повністю та добровільно, відповідачу було компенсовано як грошові втрати (3% річних, інфляцію), так і сплачено неустойку у вигляді пені в максимально визначеному законодавством розмірі.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав свої доводи та вимоги, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення штрафу задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в режимі відеоконференції заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі №916/828/24 не потребує скасування, враховуючи таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

14.05.2021 року між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз" (замовник) було укладено договір надання послуг №21/32-д/нд, згідно розділу 1 якого виконавець, відповідно до заявки замовника, за підписом директора підприємства або іншої уповноваженої особи, за наявності на акваторії морського порту Чорноморськ відповідного плавзасобу, знаходження плавзасобу у стані експлуатації, рамках технічних характеристик плавзасобу, необхідних погодних умов, незайнятості на інших виробничих завданнях, наявності технічної та іншої можливості, надає замовнику послуги плавучого крану СПК «Плавкран-90» вантажопідйомністю до 100т (далі «Плавкран-90»); послуги буксира «Бургас» в акваторії морського порту Чорноморськ, а замовник зобов`язується сплачувати вартість наданих послуг, відповідно до вільних тарифів виконавця і умов даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору замовник, завчасно, але не пізніше 3-х робочих днів до дати надання послуг, надає виконавцю письмову заявку на надання послуг шляхом направлення листа на електронну адресу виконавця або іншим засобом зв`язку на адресу виконавця.

Відповідно до п. 2.5.-2.6. договору після надання послуг виконавцем формується акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунок. Сторони погодились, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання послуг.

Пунктом 2.6.1 договору зазначено, що прийом-передача акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунку здійснюється сторонами шляхом передачі їх під підпис уповноважених осіб (п. 2.6.1. договору). Протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання замовником послуг виконавця, які зазначені в п. 1.2. договору, замовник зобов`язаний направити до виконавця уповноваженого представника для отримання акту здачі-прийняття робіт (надання послугу) та рахунку. Не пізніше 2 (двох) робочих днів з дих отримання екземплярів акту, повернути виконавцю підписаний та засвідчений власного печаткою належний виконавцю екземпляр акту (п.2.6.2). У разі невиконання замовником зазначених в п. 2.6.2. договору зобов`язань, акт здачі-прийняття робіт (падання послуг) вважається прийнятим замовником без зауважень і має силу документу, підписаного замовником. При цьому, у разі неотримання замовником за його вини акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), належний йому екземпляр акту та рахунку надсилається виконавцем на адресу замовника рекомендованим листом (2.6.3. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони визначили вартість послуг за годину: плавзасіб "Бургас" - 418 дол.США/ на ходу, 211,21 дол.США/на стоянці; плавзасіб "Плавкран-90" - 392,92 дол.США/на ходу, 369,44 дол. США/під час роботи крану, 358,70 дол. США/під час стоянки крану.

За умовами п. 4.1.6. договору вартість послуг, що встановлена в іноземній валюті, для резидентів України розраховується в національній валюті за офіційним курсом НБУ на день надання послуг.

Замовник зобов`язаний провести оплату отриманих послуг протягом 10 банківських днів з моменту надання виконавцем послуг. (п.4.7. договору).

Відшкодування витрат виконавця за надані послуги у період з 26.04.2021 по 30.04.2021, замовник зобов`язується сплатити не пізніше 25.05.2021 року, на підставі рахунку та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 5.2., 5.3. договору у разі порушення замовником терміну оплати за надані послуги за рахунками та авансовими рахунками, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. За порушення оплати більш ніж 20 (двадцять) днів, замовник сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 10.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 року, але на підставі ст. 631 Цивільного кодексу України регламентує взаємовідносини, що виникли між сторонами з 26.04.2021 року. За взаємною згодою сторін строк дії договору може бути продовжено шляхом укладання сторонами додаткової угоди відповідно до вимог чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2021 відповідач звернувся до позивача з листом №111/11 про надання СПК "Плавкран-90" та буксиру "Бургас".

На підтвердження надання послуг позивачем надано суду наряди портофлоту ДП "МТП "Чорноморськ", в яких міститься інформація щодо кількості годин використання відповідних плавзасобів (Плавкран-90 - 8,5 год., Бургас - 8 год.).

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу для ознайомлення та підписання наряди на плавзасоби, акт здачі-прийняття робіт №Пр/3492 від 14.05.2021, згідно якого загальна вартість послуг становить 206 717,75 грн, та рахунок №Пр/3492 від 14.05.2021. Зазначені документи були отримані 30.04.2021 о 15.40 головним інженером Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз", про що міститься відмітка на листі №461/03,2-09-1145.

Відповідач не виконав у строки, обумовлені сторонами, свої договірні грошові зобов`язання, тому позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з нього суми основного боргу, інфляційних, 3% річних та пені за період прострочки виконання відповідачем умов договору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.06.2023 у справі №916/1742/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз", м. Чорноморськ на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", м. Чорноморськ основну заборгованість у сумі 206 717 грн. 75 коп., 3 % річних у сумі 11 893 грн. 35 коп., пеню у сумі 16 877 грн. 23 коп., інфляційні втрати у сумі 72 756 грн. 10 коп., а також відшкодовано судовий збір у сумі 4 623 грн. 67 коп.

Як вбачається із копії позовної заяви від 25.04.2023 № 15/06-27, вимоги якої були предметом розгляду у справі № 916/1742/23, сума пені 16 877 грн. 23 коп. була нарахована за період прострочки з 26.05.2021 по 26.11.2021.

Відповідачем, на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2023 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі № 916/1742/23, було сплачено позивачу 312 868 грн. 10 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 27.11.2023 № ЦБ000002284.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування обставин для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованого останнім суми штрафу у розмірі 2 662 524 грн.62 коп. за період прострочки з 15.06.2021 по 15.12.2021.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 14.05.2021 між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз" (замовник) укладено договір надання послуг №21/32-д/нд, згідно розділу 1 якого виконавець, відповідно до заявки замовника за підписом директора підприємства або іншої уповноваженої особи, за наявності на акваторії морського порту Чорноморськ відповідного плавзасобу, знаходження плавзасобу у стані експлуатації, рамках технічних характеристик плавзасобу, необхідних погодних умов, незайнятості на інших виробничих завданнях, наявності технічної та іншої можливості, надає замовнику послуги плавучого крану СПК «Плавкран-90» вантажопідйомністю до 100т (далі «Плавкран-90»); послуги буксира «Бургас» в акваторії морського порту Чорноморськ, а замовник зобов`язується сплачувати вартість наданих послуг, відповідно до вільних тарифів виконавця і умов даного договору.

Відповідно до п. 5.2., 5.3. договору у разі порушення замовником терміну оплати за надані послуги за рахунками та авансовими рахунками, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. За порушення оплати більш ніж 20 (двадцять) днів, замовник сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Отже, позивач звернувся з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз" штрафу за договором надання послуг від 14.05.2021 №21/32-д/32-д/нд в розмірі 2 662 524 грн.62 коп., нарахованого ним за період прострочки з 15.06.2021 по 15.12.2021.

Проте, задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що положеннями вищезазначеного договору про надання послуг встановлено договірну штрафну санкцію штраф у відсотковому розмірі за кожен день прострочення, що за своєю суттю є пенею, а тому стягненню підлягає саме пеня за період прострочки з 27.11.2021 по 15.12.2021 в сумі 1 863 грн. 29 коп., з чим не погодився позивач та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача пені у зазначеному розмірі в апеляційному порядку, судова колегія дійшла до наступного.

Факт порушення відповідачем його договірного грошового зобов`язання є преюдиційним та не потребує доказування, оскільки вже встановлений рішенням Господарського суду Одеської області від 30.06.2023, яке набрало законної сили.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У відповідності до частини 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо тлумачення понять «пені» та «штраф» є правові позиції Верховного Суду та усталена судова практика. Так, в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17 зазначено, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності;

Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 дійшов висновку, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

За змістом ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, сторони у договорі за взаємною згодою мають право самостійно встановити розмір пені за прострочку платежу, однак погоджений сторонами розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 21.03.2023 у справі № 922/17/22.

Як на правову підставу для з`явлення позову у цій справі, позивач посилається на умови договору про надання послуг №21/33-д/нд від 14.05.2021, а саме, на п. 5.3. договору, яким передбачено обов`язок відповідача сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення у разі порушення оплати більш ніж на 20 днів.

Разом з цим колегія суддів зазначає, шо в даному випадку сторони у договорі не передбачили такий вид відповідальності як штраф, незважаючи на застосування її назви в п.5.3, оскільки цим пунктом сторони не встановили фіксований розмір (що є визначальним для правової природи цієї штрафної санкції) та зазначили, що вона обраховується за кожен день прострочки, тобто не вичерпується з настанням самого факту порушення. Така правова конструкція можлива тільки при домовленості сторін в договорі при застосуванні такого виду штрафної санкції, як пеня, яка вже була обумовлена сторонами в п.5.2 договору і на підставі якого позивачем в межах розгляду справи №916/1742/23 було заявлено, а судом було стягнуто з відповідача пеню в розмірі 16 877 грн. 23 коп. за період прострочки з 26.05.2021 по 26.11.2021, виходячи з подвійної ставки НБУ, та з урахуванням положень ч. 6. ст. 232 Господарського процесуального кодексу України щодо шестимісячного строку нарахування цього виду відповідальності, що підтверджується наявною копією позовної заяви у справі №916/1742/23, тобто, позивач скористався своїм правом на нарахування та стягнення пені, у розмірі, передбаченому договором, але за весь період встановленого законом строку.

У зв`язку з вищевикладеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що як п.5.2., так і п. 5.3. договору сторони обумовили застосування до відповідача тільки такої штрафної договірної відповідальності, як пеня, розмір якої, незважаючи на розмір, встановлений договором, обмежений законом граничним розміром подвійної облікової ставки, є нічим іншим як обходом закону, яким встановлено граничний розмір пені, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача пеню в розмірі 1 863 грн. 29 коп. за залишок 6-місячного строку прострочки виконання відповідачем його грошового договірного зобов`язання з відмовою в іншій частині позовних вимог.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо свободи договору та посилань на практику Верховного Суду, яка в даному випадку не є релевантною, бо сторони дійсно можуть за порушення договірного зобов`язання встановлювати в договорі такі види відповідальності, як пеня та штраф, які повинні бути різними, як вже зазначалося вище за текстом постанови, за своєю правовою конструкцією (пеня є пролонгованим видом відповідальності, яка застосовується за кожен день прострочення, а штраф - разовим, який не розраховується за будь-який період, а застосовується у випадку порушення умов договору).

Причому пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а штраф є формою неустойки та видом штрафних санкцій, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання або у твердій сумі. У зв`язку з чим застосування до боржника такої відповідальності не повинно суперечити положенням статті 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Слід зазначити, що у випадку наявності таких позовних вимог суд повинен надати правову оцінку укладеному сторонами договорі в частині детального вивчення його умов, оскільки обов`язково повинні існувати підстави, передбачені нормами статті 231 Господарського кодексу України в частині наявності різних положень договору при визначенні умов для можливості одночасного застосування до боржника цих штрафних санкцій, оскільки саме у господарських правовідносинах пеня та штраф не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду може застосовуватися різний набір санкцій.

Водночас, в даному випадку сторони обумовили саме подвійне застосування до боржника одного виду юридичної відповідальності, оскільки штраф, визначений сторонами в договорі, за своєю правовою природою є другою пенею, а не штрафом, який неможливо нарахувати боржнику за кожен день прострочки виконання договірного грошового зобов`язання.

За таких обставин, стягнення штрафу в даному випадку є неправомірним, оскільки з умов договору вбачається, що він є також пенею і його застосування до відповідача буде суперечити положенням статті 61 Конституції України та статті 549 Цивільного кодексу України.

Крім того, судом апеляційної інстанції також відхилені доводи апелянта щодо неправомірного «зменшення» місцевим господарським судом заявлених ним позовних вимог, бо в даному випадку суд не зменшував розмір нарахованої штрафної санкції, а відмовив в іншій частині позову в зв`язку з безпідставністю.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Одеської області у даній справі правомірно висновано про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованого ним розміру пені за визначений період, оскільки таке відповідає нормам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область, задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі №916/828/24 відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область, на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі №916/828/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 року у справі №916/828/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 11.09.2024 року.

Повний текст постанови складено та підписано 16 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош