Постанова
від 04.09.2024 по справі 911/984/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/984/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Даніком Груп» - Куришка І. І.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Деко Люкс» - не з`явився,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «ДДК Люкс» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (у складі колегії суддів: Сулім В. В. (головуючий), Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.)

та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2024 (суддя Грабець С.Ю.)

у справі № 911/984/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп»

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» (далі - ТОВ «Деко Люкс») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» (далі - ТОВ «ДДК Люкс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» (далі - ТОВ «Даніком Груп») про визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов`язанні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2023 позовну заяву ТОВ «Деко Люкс» залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду належним чином завірених копій документів, які додані до позовної заяви (договорів, протоколів, положення); зобов`язано позивача надати суду докази надсилання відповідачам копії заяви про усунення недоліків та додатків до неї, у разі її подання.

02.05.2023 на виконання вимог зазначеної ухвали позивачем до Господарського суду Київської області була подана заява про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.05.2023 відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 29.05.2023.

У підготовчому судовому засіданні 29.05.2023 судом першої інстанції було встановлено недотримання позивачем вимог ухвали суду від 14.04.2023 про залишення позовної заяви без руху, оскільки у порушення вимог зазначеної ухвали копія заяви про усунення недоліків та додатки до неї не були надіслані відповідачу - ТОВ «Даніком Груп». Крім того, судом було встановлено, що надіслана позивачем ТОВ «Даніком Груп» при зверненні до суду з позовом копія позовної заяви, про що було надано докази, не була вручена відповідачу через дії позивача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.06.2023 позовну заяву ТОВ «Деко Люкс» залишено без руху; запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів надсилання на адресу ТОВ «Даніком Груп» матеріалів позовної заяви від 30.03.2023 та заяви від 27.04.2023 про усунення недоліків з додатками, яка є невід`ємною частиною позовної заяви та має розглядатися судом в сукупності; встановлено позивачу строк для виконання вимог суду до 08.06.2023; зобов`язано позивача у разі подання заяви про усунення недоліків на виконання цієї ухвали суд надати до суду докази надсилання заяви про усунення недоліків з копіями додатків іншим учасникам провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.06.2023 позовна заява ТОВ «Деко Люкс» до ТОВ «ДДК Люкс» та ТОВ «Даніком Груп» про визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов`язанні залишена без розгляду на підставі частини 13 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

14.06.2023 ТОВ «Даніком Груп» звернулось до Господарського суду Київської області з заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2024 заяву ТОВ «Даніком Груп» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Деко Люкс» на користь ТОВ «Даніком Груп» 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2024 року ТОВ «Даніком Груп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 скасувати, а додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2024 змінити, стягнувши з ТОВ «Деко Люкс» на користь ТОВ «Даніком груп» 50 000,00 грн компенсації понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 911/984/23 за касаційною скаргою ТОВ «Даніком Груп» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2024.

ТОВ «Деко Люкс» та ТОВ «ДДК Люкс» у судове засідання свої представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ТОВ «Деко Люкс», ТОВ «ДДК Люкс».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Даніком Груп», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.04.2023 між ТОВ «Даніком Груп» (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» (далі - адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язалось надати ТОВ «Даніком Груп» професійну правничу допомогу у справі № 911/984/23 в судах усіх інстанцій (у тому числі участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів), а також надати іншу правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, збором доказів, складанням заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань тощо (пункт 1.1).

Для надання юридичної допомоги клієнту адвокатське об`єднання призначило адвоката Куришка І. І., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.04.2018 № 6656/10 (пункт 2.4 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору клієнт зобов`язаний, зокрема, оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 договору (підпункт 3.1.2).

У пункті 4.1 договору передбачено, що гонорар адвокатського об`єднання за цим договором складається із загальної вартості (суми) згідно актів приймання-передачі наданих послуг. Гонорар обчислюється в наступному порядку:

- фіксований розмір, який становить 50 000,00 грн, за правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у Господарському суді Київської області;

- за представництво у суді фіксований розмір, який становить 8 000,00 грн за 1 судове засідання в приміщенні суду;

-за представництво у суді фіксований розмір, який становить 6 000,00 грн за 1 судове засідання в режимі відеоконференції;

- погодинна оплата праці з розрахунку вартості 1 години роботи адвоката в розмірі 4 000,00 грн з інших видів правової допомоги, пов`язаних з справою.

Оплата здійснюється в гривнях шляхом перерахування гонорару на банківський рахунок адвокатського об`єднання згідно виставленого рахунку(-ів) за домовленістю сторін (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.3 договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт(-ти) приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами.

Договір укладений на строк до 31.12.2024 року та набирає чинності з моменту його підписання (пункт 7.1 договору).

Представництво інтересів ТОВ «Даніком Груп» у суді першої інстанції за договором здійснював адвокат Куришко І. І. на підставі ордеру серії АІ № 1386972 від 28.04.2023.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції ТОВ «Даніком Груп» надало акт приймання-передачі послуг від 13.06.2023, підписаний адвокатським об`єднанням та ТОВ «Даніком Груп», відповідно до якого адвокатське об`єднання надало ТОВ «Даніком Груп» професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом у Господарському суді Київської області справи № 911/984/23. Вартість наданих послуг становить фіксований розмір - 50 000,00 грн. Також у акті зазначено, що у клієнта відсутні претензій щодо якості, повноти, строків та обсягу наданих послуг.

Частково задовольняючи заяву ТОВ «Даніком Груп» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши подані ТОВ «Даніком Груп» докази на підтвердження понесених ним витрат та врахувавши клопотання позивача про зменшення таких витрат, з огляду на те, що справа по суті судом не розглядалась, а також враховуючи критерії співмірності та розумності таких витрат, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

ТОВ «Даніком Груп», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми статей 59, 131-2 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та порушення норм процесуального права, зокрема, статей 2, 16, 129, частини 5 статті 130, статті 236 ГПК України; на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 9901/495/21, постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21, 06.12.2023 справі № 905/493/22, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, від 08.08.2023 у справі № 903/1059/22, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 10.01.2024 у справі № 910/1692/23, від 01.11.2023 у справі № 911/4670/13, від 05.07.2023 у справі № 910/15830/20.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не враховано необґрунтованість дій позивача, що призвели до понесення ТОВ «Даніком Груп» витрат; положення договору про надання правничої допомоги від 28.04.2023 № 28/04-23 щодо порядку обчислення гонорару; що рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2024 у справі № 911/1784/23, яке набрало законної сили 15.02.2024, відмовлено ТОВ «Деко Люкс» у задоволенні ідентичного позову, поданого останнім після залишення без розгляду позову у справі № 911/984/23; що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених витрат, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення певних дій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 5, 6 статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами 3 - 5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 8 статті 129 цього Кодексу.

Отже, у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Так, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду.

ГПК України не містить норм, які б визначали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22.

Відповідно до частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Як свідчать матеріали справи, що розглядається, суд першої інстанції залишив позов ТОВ Деко Люкс» без розгляду з підстави, передбаченої частиною 13 статті 176 ГПК України, у зв`язку з не усуненням позивачем недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при зверненні до суду з відповідною заявою ТОВ «Даніком Груп» дотрималось вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини 8 статті 129 ГПК України.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Даніком Груп» до суду першої інстанції було подано: копію договору про надання правничої допомоги від 28.04.2023 № 28/04-23; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 13.06.2023; копію рахунку на оплату від 12.06.2023; копію платіжної інструкції № 34228 від 13.06.2023 на суму 50 000, 00 грн; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1386972.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтоване тим, що заявлений розмір витрат є неспівмірним із складністю справи, оскільки справа судом по суті не розглядалась та жодної заяви по суті спору відповідачем не було подано, а з наданих ТОВ «Даніком Груп» доказів не вбачається обсягу наданих адвокатом послуг та витраченого часу на надання таких послуг.

Дослідивши надані ТОВ «Даніком Груп» докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також клопотання відповідача про зменшення цих витрат, врахувавши те, що справа по суті не розглядалась, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на те, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн не відповідає критеріям обґрунтованості, є неспівмірним із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн, та відповідно правомірно частково задовольнив заяву ТОВ «Даніком Груп» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з ТОВ «Деко Люкс» на користь ТОВ «Даніком Груп» вказаних витрат у розмірі 5 000,00 грн.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судами попередніх інстанцій положень статей 130, 126, 129 ГПК України при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ТОВ «Даніком Груп», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо розподілу судових витрат, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 9901/495/21 та постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21, 06.12.2023 справі № 905/493/22, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20, від 05.07.2023 у справі № 910/15830/20, а також висновків щодо принципу відшкодування судових витрат, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 10.01.2024 у справі № 910/1692/23, від 01.11.2023 у справі № 911/4670/13.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зауважує, що наведені скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у зазначених вище справах, носять загальний характер, а висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, таким висновками не суперечать, а зроблені з урахуванням обставин справи.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статі статті 130 ГПК України, якою встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду, викладених у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 25.07.2019 у справі № 910/11310/18, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, від 08.08.2023 у справі № 903/1059/22, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах. Питання про розподіл судових витрат у справі, що розглядається, вирішено судами попередніх інстанцій, саме з урахуванням положень частин 5, 6 статті 130 ГПК України.

Посилання скаржника на те, що рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2024 у справі № 911/1784/23 відмовлено ТОВ «Деко Люкс» у задоволенні аналогічного позову, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про часткове присудження ТОВ «Даніком Груп» витрат на професійну правову допомогу та не спростовують їх.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2024 у справі № 911/984/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення04.09.2024
Оприлюднено19.09.2024
Номер документу121688582
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/984/23

Ухвала від 16.10.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Грабець С.Ю.

Ухвала від 11.10.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Грабець С.Ю.

Постанова від 04.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Берднік І.С.

Ухвала від 17.06.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Постанова від 12.06.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Ухвала від 24.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Ухвала від 30.04.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Рішення від 13.03.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Грабець С.Ю.

Ухвала від 19.02.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Грабець С.Ю.

Ухвала від 05.02.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Грабець С.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні