Постанова

від 17.09.2024 по справі 145/175/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/175/20

Провадження № 22-ц/801/1752/2024

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника відповідача Комунального підприємства «Гніваньводопостач» - адвоката Юрченка Тараса Петровича

на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Копилової Л.В., повний тест якого складено 10 червня 2024 року,

у справі №145/175/20

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Комунального підприємства «Гніваньводопостач» (відповідач)

за участі ОСОБА_2 (третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору)

про визнання незаконними і скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень і звільнення з роботи, зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в районний суд з позовом до КП «Гніваньводопостач» за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання незаконними, скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень і звільнення з роботи, зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вимоги обґрунтувала тим, що наказом № 50-к від 26 травня 2011 року вона була прийнята на посаду головного бухгалтера зазначеного підприємства.

28 грудня 2019 року вона подала заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

08 січня 2020 року новий керівник підприємства ОСОБА_2 на робочому місці ображав її, погрожував фізичною розправою, а вже 11 січня 2020 року наказом № 02-к від їй було оголошено догану за невиконання посадових обов`язків, а саме несвоєчасну сплату податків. Крім того, наказом № 05-к від 11 січня 2020 року їй було оголошено догану на підставі висновку комісії по проведенню службового розслідування щодо причин виникнення на підприємстві відповідача заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО, а також допущення низки фінансових зловживань і порушень, які призвели до фінансових втрат та штрафних санкцій підприємства.

В подальшому наказом № 06-к від 11 січня 2020 року її було звільнено з роботи цього ж дня за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Також вказано бухгалтерії виплатити їй компенсацію за невикористану відпустку за 179 днів та вирахувати із коштів 77079 грн 15 коп. за неправомірно отримане заохочення, відповідно до висновку комісії для проведення службового розслідування.

Підставами для застосування до неї дисциплінарних стягнень та її звільнення, як вказано в наказах, є невиконання нею посадових обов`язків, а саме: несвоєчасна сплата податків, допущення низки фінансових зловживань та порушень, які призвели до фінансових втрат та штрафних санкцій підприємства, систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Вказані накази вважає незаконними та безпідставними, так як фактично протягом одного дня до неї було застосовано три дисциплінарних стягнення за одне й те ж саме порушення трудової дисципліни, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 149 КЗпП України.

Зазначає, що протягом усього часу роботи на підприємстві до виконання своїх обов`язків вона відносилася добросовісно, на належному рівні виконувала їх. Крім того, саме директор підприємства, відповідно до своєї посадової інструкції забезпечує виконання підприємством всіх зобов`язань перед державними та місцевими бюджетами. Про загрозу несплати податків і фактичну несплату податків вона подавала відповідні доповідні записки директору.

Вирахування з її заробітної плати 77079 грн 15 коп. є неправомірним, так як суперечить ст.136 КЗпП України щодо порядку покриття шкоди працівниками. На даний час вона не бажає продовжувати з відповідачем трудові відносини, а тому вважає, що є підстави для зміни дати та формулювання причини звільнення її з роботи.

За вказаних обставин та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконними та скасувати:

- наказ по КП «Гніваньводопостач» № 02-к від 11 січня 2020 року про оголошення їй догани за невиконання посадових обов`язків, а саме - несвоєчасну сплату податків;

- наказ № 05-к від 11 січня 2020 року про оголошення їй догани на підставі висновку комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення у відповідача заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО за допущення низки фінансових зловживань і порушень, які призвели до фінансових втрат та штрафних санкцій підприємства;

- наказ № 06 к від 11 січня 2020 року про звільнення її з роботи 11 січня 2020 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, п. 3 ст. 40 КЗпП України, виплату їй компенсації за невикористану відпустку за 179 днів та вирахування згідно висновку комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення у КП «Гніваньводопостач» заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО із коштів 77079 грн 15 коп. за неправомірно отримане матеріальне заохочення;

- змінити дату звільнення з дня ухвалення рішення суду та формулювання причин її звільнення відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та зобов`язати відповідача внести відповідні записи у трудову книжку;

- стягнути з відповідача на її користь розрахунок при звільненні з роботи в сумі 78637 грн 54 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення в сумі 1019964 грн 27 коп. та заборгованість по заробітній платі за грудень 2019 року і січень 2020 року в сумі 13579 грн 89 коп.;

- стягнути з відповідача на її користь судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано наказ КП «Гніваньводопостач» № 02-к від 11 січня 2020 року про оголошення ОСОБА_1 догани за невиконання посадових обов`язків - несвоєчасну сплату податків; наказ № 05-к від 11 січня 2020 року про оголошення ОСОБА_1 догани на підставі висновку комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення у відповідача заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО за допущення низки фінансових зловживань і порушень, які призвели до фінансових втрат та штрафних санкцій підприємства; наказ № 06 к від 11 січня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи 11 січня 2020 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, п. 3 ст. 40 КЗпП України, виплату їй компенсації за невикористану відпустку за 179 днів та вирахування згідно висновку комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення у КП «Гніваньводопостач» заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО із коштів 77079 грн 15 грн за неправомірно отримане матеріальне заохочення.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з дня ухвалення рішення суду 04 червня 2024 року та формулювання причини її звільнення відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням.

Зобов`язано Комунальне підприємство «Гніваньводопостач» внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 .

Стягнуто з Комунального підприємства «Гніваньводопостач» на користь ОСОБА_1 розрахунок при звільненні з роботи в сумі 78637 (сімдесят вісім тисяч шістсот тридцять сім) гривень 54 копійок, середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення в сумі 1019964 (один мільйон дев`ятнадцять тисяч гривень дев`ятсот шістдесят чотири) гривні 27 копійок та заборгованість по заробітній платі за грудень 2019 року і січень 2020 року в сумі 13579 (тринадцять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 89 копійок.

Стягнуто з Комунального підприємства «Гніваньводопостач» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрати на правову допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) гривень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, 11 липня 2024 року КП «Гніваньводопостач» через свого представника - адвоката Юрченка Т.П., подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції без належного обґрунтування безпідставно скасував оскаржувані накази, без поновлення на роботі позивача змінив дату звільнення та нарахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, безпідставно змінив формулювання причин звільнення.

Так, апелянт стверджує, що звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є правомірним, оскільки останню на законних підставах притягнуто до відповідальності у вигляді догани за різні порушення.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Байдак В.Г. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 25 липня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Представник КП «Гніваньводопостач» - адвокат Юрченко Т.П. вимоги апеляційної скарги підтримав і просив задовольнити на умовах, викладених у ній.

Позивач ОСОБА_1 і її представник адвокат Байдак В.П. проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити судове рішення без змін.

Третя особа ОСОБА_2 підтримав вимоги апеляційної скарги.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до в.о. директора КП «Гніваньводопостач» із заявою, в якій просила звільнити її з посади головного бухгалтера за власним бажанням.

З висновку комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення у КП «Гніваньводопостач» заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО (без дати) вбачається, що під час проведення перевірки на підприємстві було встановлено ряд порушень, допущених головним бухгалтером ОСОБА_1 , а саме:

- головний бухгалтер відповідно до наказу № 22/1 к від 25 березня 2019 року «Про суміщення посад» виконувала обов`язки юрисконсульта з виплатою доплати у розмірі 50 % окладу юрисконсульта в порушення Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»;

- за наявності на підприємстві боргу по ПДФО та ЄСВ протягом 2019 року головному бухгалтеру ОСОБА_1 премія виплачувалася в розмірі 50% в загальній сумі 77079 грн 15 коп.

Комісія вважала, що в.о. директора КП «Гніваньводопостач» ОСОБА_3 та головний бухгалтер ОСОБА_1 допустили низку фінансових зловживань та порушень, які призвели до фінансових втрат та штрафних санкцій підприємства, а тому за виявлені порушення ОСОБА_1 слід повернути на рахунок КП «Гніваньводопостач» кошти в сумі 77079 грн 15 коп. за неправомірно отримане матеріальне заохочення та неправомірну отриману доплату за суміщення посад та вжити до неї заходів дисциплінарного стягнення (догани, звільнення).

Згідно акту, складеного комісією на підприємстві 10 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовилася від надання пояснення щодо систематичної несплати податкових зобов`язань.

Наказом № 02-К від 11 січня 2020 року по КП «Гніваньводопостач» за невиконання посадових обов`язків, а саме: несвоєчасну сплату податків ОСОБА_1 оголошено догану.

Наказом № 05-К від 11 січня 2020 року по КП "Гніваньводопостач" згідно висновку комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО за допущення низки фінансових зловживань та порушень, які призвели до фінансових втрат та штрафних санкцій підприємства, ОСОБА_1 оголошено догану.

Згідно акту, складеного комісією на підприємстві 11 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовилася від підпису наказу про дисциплінарне стягнення.

Згідно наказу № 06-К від 11 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Цим же наказом вказано бухгалтерії виплатити позивачці компенсацію за невикористану відпустку за 179 днів та вирахувати із належних їй коштів 77079 грн 15 коп за неправомірно отримане матеріальне заохочення.

Відповідно до посадової інструкції, затвердженої 14 листопада 2008 року директором КП «Гніваньводопостач», до завдань та обов`язків головного бухгалтера входить:

- забезпечення ведення бухгалтерського обліку з дотриманням єдиних методологічних принципів, установлених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», з обліком особливостей діяльності підприємства та технології обробки облікових даних;

- формування у відповідності із законодавством облікової політики виходячи з структури та особливостей діяльності підприємства;

- очолення роботи по підготовці та прийняттю робочого плану рахунків, форм первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення господарських операцій, за якими не передбачені типові форми, документів внутрішньої бухгалтерської звітності;

- здійснення контролю за дотриманням порядку оформлення первинних документів, відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, дотриманням технології обробки бухгалтерської інформації та порядку документообігу;

- забезпечення складання статистичної звітності, надання її в установленому порядку у відповідні органи;

- за погодженням з керівником підприємства забезпечення перерахування податків і зборів, соціальних внесків, передбачених законодавством, проводить розрахунки з іншими кредиторами у відповідності з договірними обов`язками;

- здійснення контролю за веденням касових операцій, раціональним і ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням власності підприємства;

- приймання необхідних заходів для попередження несанкціонованого виправлення записів в первинних документах і реєстрах бухгалтерського обліку;

- забезпечення зберігання оброблених документів, реєстрів і звітності в період встановленого строку, а також їх передачу в установленому порядку в архів;

- приймання мір по попередженню недостач, незаконного використання засобів і товарно-матеріальних цінностей, порушення фінансового та господарського законодавства;

- приймання участі в розробці заходів по забезпеченню дотримання штатної, фінансової і касової дисципліни;

- керівництво працівниками бухгалтерії підприємства і розподіляє між ними посадові завдання і обов`язки;

- повідомлення директора підприємства про всі виявлені недоліки в роботі бухгалтерії підприємства, з роз`ясненням причин виникнення і пропозиціями щодо їх усунення.

Згідно посадової інструкції директора підприємства КП «Гніваньводопостач» до його посадових обов`язків входить забезпечення виконання підприємством всіх зобов`язань перед державними та місцевим бюджетами, державними небюджетними соціальними фондами, замовниками і кредиторами, включаючи установи банку, а також господарських і трудових договорів.

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово (протягом 2013-2020 років) зверталася з доповідними записками на ім`я директора КП «Гніваньводопостач» та до голови Гніванської міської ради з приводу фінансового стану підприємства та наявності заборгованості по сплаті податків.

Постановою судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 як головного бухгалтера притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП за те, що вона несвоєчасно перерахувала до бюджету податок на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2019 року, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 34 грн.

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що застосування до позивачки ОСОБА_1 протягом одного дня трьох дисциплінарних стягнень за фактично одне й теж саме порушення суперечить вимогам ч. 2 ст. 149 КЗпП України, а тому не вбачав систематичності неналежного виконання посадових обов`язків останньою.

Змінюючи формулювання та причин звільнення суд виходив з того, що 28 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з 11 січня 2020 року з посадиголовного бухгалтераза власнимбажанням,дотримуючись прицьому вимогч.1ст.38КЗпП України, а тому відповідач мав законні підстави для звільнення її з посади на підставі поданої заяви.

Щодо наказу № 06-К від 11 січня 2020 року в частині вирахування із коштів, належних ОСОБА_1 при виплаті розрахунку позивачці, 77079 грн 15 коп. за неправомірно отримане матеріальне заохочення, то суд вважав, що такий наказ суперечить положенням ст. 136 КЗпП України, а порядок відшкодування шкоди працівником підприємству відповідачем не дотриманий.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, застосувавши норми частини 2 статті 235 КЗпП України, стягнув на користь останньої середній заробіток за час вимушеного прогулу за 1121 день за період з 13 січня 2020 року по 04 червня 2024 року.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативипрацівника(статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Розірвання трудового договору за частиною першою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

Як встановлено матеріалами справи заяву позивача від 28 грудня 2019 року про бажання звільнитися за власним бажанням відповідач отримав того ж дня.

Відповідно до вимог статті ч. 1 ст. 38 КЗпП України відповідач мав законні підставі звільнити позивача із 11 січня 2020 року, видавши відповідний наказ.

Однак наказами від 11 січня 2020 року № 02 -к та №05 -к «Про дисциплінарне стягнення» ОСОБА_1 , головному бухгалтеру, оголошено догани.

В той же час оспорювані накази про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності не містять фактичних та конкретних даних щодо причин накладення стягнення, не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустила в роботі позивачка, не містять посилання на конкретні обставини вчинення порушення трудової дисципліни та чіткі посилання на неналежність виконання працівником яких саме посадових обов`язків, що свідчить про відсутність систематичних порушень та систематичного невиконання позивачкою без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

В подальшому наказом № 06-к від 11 січня 2020 року позивача звільнено з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Також вказано бухгалтерії виплатити їй компенсацію за невикористану відпустку за 179 днів та вирахувати із коштів 77079 грн 15 коп. за неправомірно отримане заохочення, відповідно до висновку комісії для проведення службового розслідування.

Підставами прийняття такого наказу зазначено, зокрема, особиста заява ОСОБА_1 , висновок комісії для проведення службового розслідування щодо причин виникнення у КП «Гніваньводопостач» заборгованості та порушення термінів сплати ПДФО.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (частина перша статті 147-1 КЗпП України).

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).

Верховний Суд в постанові по справі № 331/2395/20 висловив правову позицію, що саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; ознакою порушення працівником трудової дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі оголошення догани, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв`язок між ними та поведінкою правопорушника.

Таким чином, при розв`язанні питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності підлягає з`ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення трудової дисципліни, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи правочинним органом накладено дисциплінарне стягнення, чи не закінчився для цього встановлений строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, головною умовою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України порушеннямаєстосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20 (провадження № 61-11862св20) зазначив, що «систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».

За змістом закону, звільнення працівника згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Порушенням трудової дисципліни визнається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, тобто для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що наказами №02-к, №05-к та №06-к від 11.01.2020, тобто протягом одного дня, до позивача застосовано три різні види дисциплінарних стягнень дві догани та звільнення, фактично за одне й теж саме порушення, а це суперечить вимогам ч. 2 ст. 149 КЗпП України,

Крім того, як вбачається із змісту наказу №06-к від 11.01.2020 ОСОБА_1 звільнено за порушення термінів сплати податків, хоча конкретно ці обов`язки не передбачені посадовою інструкцією позивачки.

Згідно посадової інструкції саме керівник підприємства повинен забезпечувати виконання підприємством зобов`язань перед державними та місцевими бюджетами.

Більше того, матеріалами справи підтверджено, що позивач, будучи головним бухгалтером КП «Гніваньводопостач», повідомляла про фінансовий стан підприємства як директора, так і міського голову.

Накладення на позивачку адміністративного стягнення згідно з постановою суду від 12 лютого 2020 року відбулося вже після її звільнення, а тому не могло бути підставою для дисциплінарної відповідальності.

Отже колегія суддів вважає вірним висновок суд першої інстанції про незаконність наказів директора КП «Гніваньводопостач» О.Ф. Швеця від 11 січня 2020 року №02-к, №05-к та №06-к та їх скасування.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що без поновлення на роботі позивача суд не мав законних підстав змінювати дату звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується з чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Такий правовий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року в справі № 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року в справі № 545/2544/13-ц (провадження № 61-678св17) та від 7 листопада 2018 року в справі № 234/17149/16-ц (провадження № 61-20384св18).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду щодо визначеної ним дати звільнення дня ухвалення рішення суду, у даному випадку 04 червня 2024 року та стягнення з КП «Гніваньводопостач» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення, тобто за період з 13 січня 2020 року по 04 червня 2024 року.

Як встановлено судом, 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала в.о. директора КП «Гніваньводопостач» ОСОБА_4 заяву про звільнення її з посади головного бухгалтера за власним бажанням.

Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. За наявності поважних причин неможливості продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Вищевказана заява зареєстрована за вхідним № 105 від 28.12.2019, а відтак мала б бути розглянута в установлений законом строк.

Двотижневий строк попередження роботодавця про звільнення за власним бажанням сплив 11 січня 2020 року, проте не розглянувши заяву ОСОБА_1 і не звільнивши її за власним бажанням, роботодавець цього ж дня незаконно двічі притягнув її до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а також незаконно звільнив за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Оскільки в позовній заяві позивач однозначно заявила про відсутність наміру продовжувати трудові відносини з роботодавцем, а її звільнення за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України було незаконним, формулювання причин звільнення має бути змінене з визнанням її звільненою за власним бажанням з 11 січня 2020 року.

В зв`язку з цим з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні.

Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В матеріалах справи (т. 1, а.с. 114) наявна бухгалтерська довідка про те, що станом на 12.02.2020, тобто за місяць після звільнення, заборгованість по виплатах становила: заробітна плата за грудень 2019 року 10244,91 грн, заробітна плата за січень 2020 року 3334,97 грн, компенсація за невикористану відпустку 78636 грн 96 коп.

Посилання роботодавця і третьої особи на неправильність розрахунків, на підставі яких видано зазначену довідку, не підтверджені жодними доказами чи контррозрахунками.

Водночас вирахування із належних до виплати ОСОБА_1 коштів 77079,15 грн «за неправомірно отримане матеріальне заохочення» не відповідає вимогам порядку покриття шкоди, заподіяної працівником, встановленому статтею 136 КЗпП України.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, яка полягає в тому, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум з у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Така ж відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі; при неправильному формулюванні причин звільнення в трудовій книжці і його зміні, якщо воно перешкоджало працевлаштуванню працівника, а також у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, передбачена також статтею 235 КЗпП України.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік.

Тобто, у статті 235 КЗпП України йдеться про виплати за неможливість працевлаштування працівника (вимушений прогул).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Разом з тим, позивачем не заявлялась вимога про поновлення її на роботі.

Крім того, в матеріалах справи відсутні й докази того, що позивач до моменту ухвалення судового рішення не працевлаштувалась і не перебуває в трудових відносинах через неправильне формулювання причин її звільнення в трудовій книжці.

Відтак колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо зміни дати звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Натомість з відповідача на користь позивача слід відповідно до статей 116, 117 КЗпП України стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд відповідно до абз. 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями) виходить з виплат за останні два календарі місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення ОСОБА_1 , тобто за листопад і грудень 2019 року, а саме 19214,75 грн і 18999,91 грн відповідно. Враховуючи те, що кількість робочих днів у відповідному періоді складає 43, середньоденний заробіток позивачки становить 888,71 грн.

Відповідно до листа Мінсоцполітики України від 29.07.2019 року № 1133/0/206-19 кількість робочих днів за 6 місяців 2020 року, з 12 січня 2020 року по 12 липня 2020 року складає 125, а тому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців становить 111089,10 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1ст. 376 ЦПКУкраїни підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судових витрат

Питання щодо розподілу судових витрат підлягає вирішенню окремо, після подання сторонами відповідних розрахунків і доказів їх понесення.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача Комунального підприємства «Гніваньводопостач» адвоката Юрченка Тараса Петровича задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про зміну дати і формулювання причин звільнення, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , зазначене в наказі директора Комунального підприємства «Гніваньводопостач» Швеця О.Ф. від 11 січня 2020 року №06-к з пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України - за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором на частину 1 статті 38 КЗпП України - за власним бажанням та вважати її звільненою за цією підставою з 11 січня 2020 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Гніваньводопостач» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 111089 грн 10 коп.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 19.09.2024

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В. Міхасішин