Ухвала

від 04.09.2024 по справі 947/18248/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1155/24

Справа № 947/18248/24 1-кс/947/9576/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

04.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

підозрюваного ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12023160000001533 від 14.12.2023 року, щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Одесі, громадянина України, українця, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, з вищою освітою, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,

встановив:

СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12023160000001533 від 14.12.2023 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.3 ст.358 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_8 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за наступних обставин.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, 24.02.2022 року з 05 год. 30 хв. в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та законами України та який діє по теперішній час.

Пунктом 6 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених Указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, територія якої в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, норми якої є нормами прямої дії.

Так, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно ст.2 Закону України «Про державний кордон України», Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.9 вищевказаного Закону України, перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.

Пункт пропуску через державний кордон України це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державний кордон України», особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю. Контроль організовується та здійснюється у встановленому актами законодавства України порядку.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України.

Виключний перелік громадян України, які наділені правом перетинання державного кордону, у період воєнного стану, передбачений Правилами перетинання державного кордону громадянами України» (далі Правила), які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57.

В той же час, обмеження, визначені у вказаних Правилах стосуються військовозобов`язаних осіб.

Разом з цим, будучи обізнаним із вказаним вимогами законодавства України та Порядку, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 14.12.2023 року, у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на одержання грошової винагороди за організацію незаконного переправлення громадян України, а саме чоловіків, яким заборонено виїзд за межі країни під час дій правового режиму воєнного стану, через державний кордон України.

З метою реалізації свого злочинного умислу, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи, що для досягнення злочинного результату поза можливістю бути викритим є необхідним залучення інших осіб, ОСОБА_8 для досягнення своєї злочинної мети, у невстановлений досудовим розслідуванням дату, час та спосіб, залучив до злочинної діяльності невстановлену досудовим розслідуванням особу.

Так, у невстановлений досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 06.01.2024 року ОСОБА_8 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, підшукав ОСОБА_9 , якому повідомив про можливість переправлення осіб через державний кордон України під час дій правового режиму воєнного стану, незважаючи на встановлену заборону, шляхом безпосереднього перевезення через державний кордон України, повідомивши останньому, що таке перевезення відбудеться в обхід офіційно встановлених пунктів пропуску через державний кордон України.

У свою чергу ОСОБА_9 , повідомивши про відомі йому факти до правоохоронних органів, був залучений, за його згодою, до проведення слідчих (розшукових) дій, та діючи під контролем правоохоронних органів погодився на запропоновані ОСОБА_8 умови перетину осіб через державний кордон України.

В подальшому, 28.05.2024 року, приблизно о 15:00 год., ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_9 в придорожньому кафе, яке розташоване за торговим центром «Рів`єра» салоні автомобіля, який знаходився за адресою: АДРЕСА_3 .

Під час вказаної зустрічі ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою з невстановленою в ході досудового розслідування особою, з корисливих мотивів, розповів ОСОБА_9 порядок перетину державного кордону, пояснивши, що у визначений час чоловікам призивного віку, яких повинно бути не менше двох на автомобілі перевезуть до прикордонної зони та, в подальшому, перевезуть через державний кордон України поза офіційно визначених пунктів пропуску та зустрінуть в Молдові, кінцева зупинка Кишинів, вказавши, що точний маршрут руху повідомить пізніше.

Окрім цього, ОСОБА_8 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, зазначив, що ОСОБА_9 має передати йому ОСОБА_8 7000 доларів США за кожну людину, яку планується незаконно переправити через державний кордон.

Окрім того, 24.06.2024 року, ОСОБА_8 зазначив, що ОСОБА_9 має надати копії паспортів громадянин України для виїзду за кордон, осіб яких необхідно незаконно переправити через державний кордон України. Виконавши вказану вказівку, ОСОБА_9 надіслав ОСОБА_8 копії документів на ім`я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після цього, 15.07.2024 року ОСОБА_8 , діючи з тих же мотивів та спонукань, зателефонував через мобільний додаток «WhatsApp» ОСОБА_9 та надав вказівку надіслати йому ім`я користувачів в мобільному додатку «Telegram», осіб, які бажають переправитися через державний кордон України та очікувати подальших вказівок.

Надалі, діючи на виконання вказівок ОСОБА_8 , 16.07.2024 року, приблизно о 17:10 год., ОСОБА_9 продовжуючи діяти під контролем правоохоронних органів, перебуваючи у власному автомобілі «Lexus», біля автомобільної мийки, за адресою: АДРЕСА_4 , передав ОСОБА_8 першу частину раніше обумовлених грошових коштів у сумі 7000 доларів США (що станом на 16.07.2024 року відповідно до курсу Національного банку України становить 287074,9 гривень), за незаконне переправлення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 через державний кордон України поза офіційно встановлених пунктів пропуску, після чого ОСОБА_8 було затримано працівниками правоохоронного органу, а його протиправну діяльність припинено.

16.07.2024 року ОСОБА_8 затриманий органом досудового розслідування в порядку ст.208 КПК України.

17.07.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за кваліфікуючими ознаками: організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню вказівками, вчинені за попередньою змовою групою осіб, вчинене щодо кількох осіб, з корисливих мотивів.

18.07.2024 року старший слідчий в ОВС слідчого управління ГУНП в Одеській області ОСОБА_12 , за погодженням з прокурором Спеціалізованої прокурора тури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 діб, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 1211200 грн.

Клопотання мотивоване тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків, які обґрунтовують застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, суду; здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; а також продовження вчинення кримінальних правопорушень.

Оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 13.09.2024 року, в межах строку досудового розслідування, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 65(шістдесяти п`яти) розмірів прожиткового мінімумудля працездатних осіб, що становить196820 (сто дев`яносто шість тисяч вісімсот двадцять) грн., із покладенням обов`язків у разі внесення застави, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися з Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри та доведеність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, а саме переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, суду; а також здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; врахувавши вагомість наявних доказів про підозру останнього у вчиненні злочину, суспільно-небезпечний характер вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, а також дані про особу підозрюваного. Одночасно слідчий суддя вважав за достатнє визначити підозрюваному розмір застави в межах визначених процесуальним законом для даної категорії злочинів.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, прокурор відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить скасувати її в частині розміру застави та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого в повному обсязі та застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 діб, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 400 (чотирьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в розмір 1211200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) грн.

Прокурор вказує, що ухвала слідчого судді в частині визначення розміру застави є необґрунтованою, оскільки слідчий суддя не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваного, та визначив розмір застави, що є меншим за розмір отриманої підозрюваним ОСОБА_8 незаконної грошової винагороди за вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор зазначає, що застава у розмірі 65(шістдесят п`ять) розмірів прожиткового мінімумудля працездатних осіб, що становить196820 (сто дев`яносто шість тисяч вісімсот двадцять) грн., достатньою мірою не може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.

Заслухавши суддю-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити; підозрюваного та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали судового та кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК.

Відповідно до приписів ст. 178 КПК, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Статтею 194КПК передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний/підозрювана може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосуваннядо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненніОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, врахував суспільно-небезпечний характер вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які даютьдостатні підставивважати, що підозрюваний,перебуваючи на свободі, може переховуватись від органу досудового розслідування/суду; а також незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.

Разом з тим, слідчий суддя визнав недоведеними ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та продовження вчинення кримінального правопорушення, в якому останній підозрюється.

Також слідчий суддя врахував особу підозрюваного, який досяг 38-річного віку, одружений, виховує двох неповнолітніх дітей, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 , має на утриманні батька, 1958 року народження, який має першу «Б» групу інвалідності, а також матір, 1955 року народження, яка має певні захворювання. Слідчий суддя також врахував, що підозрюваний позитивно характеризується за місцем мешкання, має зареєстроване місце проживання, раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки.

З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв`язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.

Відповідно до ч.5ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена усправі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Усправі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, щовідповіднодо положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Докази, які долучені до клопотання та були враховані слідчим суддею, вказують на те,що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину. Підстав,передбачених ст.87 КПК, для визнання цих доказів недопустимими,колегією суддів не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази,є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_8 можливо вчинив інкримінований йому злочин: організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню вказівками, вчинені за попередньою змовою групою осіб, вчинене щодо декількох осіб, з корисливих мотивів. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя з достатньою повнотою мотивував своє рішення щодо визначення застави, як альтернативного запобіжногозаходу.

Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбаченощодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Слідчий суддя правильно врахував обставини та тяжкість інкримінованого злочину, особу підозрюваного, та визначив заставу в межах, визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК, у розмірі 65(шістдесяти п`яти) розмірів прожиткового мінімумудля працездатних осіб, що становить196820 (сто дев`яносто шість тисяч вісімсот двадцять) грн., із покладенням обов`язків у разі внесення застави, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, оскільки такий розмір застави достатньою мірою може гарантувати виконання підозрюваним, покладених на нього обов`язків.

При цьому, слідчий суддя зазначив, що прохання слідчогота прокурорав клопотаннівизначити підозрюваномузаставу врозмірі400(чотирьохсот) розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, в сумі 1211200 грн. (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) грн., є необґрунтованим, оскільки стороною обвинувачення не доведено необхідність застосування саме вказаного розміру застави до підозрюваного.

Слідчий суддя звернув увагу, що матеріали клопотання не містять відомостей щодо матеріального стану підозрюваного, та/або членів його родини. Крім того, слідчий суддя констатував відсутність обґрунтування в клопотанні виключного випадку, для застосування розміру застави, який перевищує визначений законом максимальний розмір.

На думку апеляційного суду, з урахуванням особи підозрюваного, конкретних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у скоєнні тяжкого злочину, за визначений слідчим суддею розмір застави є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Доводи прокурора про існування потреби збільшення розміру застави, апеляційний суд визнає непереконливими, оскільки поведінка підозрюваного після внесення за нього застави та звільнення з-під варти, зокрема той факт, що органом досудового розслідування та прокурором не було надано доказів порушення підозрюваним, покладених на нього обов?язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК, свідчать про відсутність у підозрюваного мети переховуватися від органу досудового розслідування та суду, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Підозрюваний ОСОБА_8 особисто з`явився до суду для розгляду апеляційної скарги прокурора, в якій ставилося питання про збільшення йому розміру застави.

У судовому засіданні апеляційного суду прокурор не надав доказів, що з моменту внесення за підозрюваного ОСОБА_8 застави та звільнення його з-під варти, останній допускав порушення покладених на нього обов`язків.

З урахуванням наведеного,колегія суддів вважає, що під час апеляційного розгляду прокурор не надав суду доказів, які б вказували на те, що застосований до підозрюваного оскарженою ухвалою альтернативний запобіжний захід у виді застави, не забезпечує на даний час виконання покладених на підозрюваного обов`язків, а також про існування підстав виключного випадку, необхідності збільшення альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі до 400 (чотирьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в розмірі 1211200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) грн.

За таких обставин, доводи прокурора про існування підстав для збільшення підозрюваному розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про можливість визначення підозрюваному ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 65(шістдесяти п`яти) розмірів прожиткового мінімумудля працездатних осіб, що становить196820 (сто дев`яносто шість тисяч вісімсот двадцять) грн., із покладенням обов`язків у разі внесення застави, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України,відповідає вимогам кримінального процесуального закону та ґрунтується на матеріалах справи.

На думку апеляційного суду, такий розмір застави є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного на даній стадії досудового розслідування та створить умови існування достатнього балансу між обмеженнями, які застосовує держава до особи, якапідозрюється у вчиненні злочину, з її правом на свободу.

Будь-яких порушень норм КПК під час розгляду клопотання слідчим суддею, які могли б стати підставою для скасуванняоскарженої ухвали, не встановлено.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене відповідно до вимог закону, та винесене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими слідчим суддею, а тому апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 18.07.2024 року, якою підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в кримінальному провадженні №12023160000001533 від 14.12.2023 року застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4