Постанова

від 23.09.2024 по справі 320/11404/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11404/21 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держпродспоживслужби в Київській області від 20.07.2021 №381-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу реєстрації сільськогосподарської техніки ГУ Держпродспоживслужби в Київській області;

- стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- стягнення з відповідача моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судді суду першої інстанції було заявлено відвід, який не був розглянутий, а тому ухвала про залишення позову без розгляду винесена незаконним складом суду. При цьому, жодних зловживань процесуальними правами позивачем не допущено.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції ухвалене в порядку спрощеного провадження, відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В силу ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, дійшов висновку про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, внаслідок чого застосував відповідний засіб реагування на допущене учасником справи зловживання у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.

За наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 05.09.2022 позовна заява була залишена без руху із встановленням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків та порядку і способу виконання вимог судового рішення.

Вказана ухвала отримана позивачем 24.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (а.с.69).

На виконання вимог вказаної ували представником позивача адвокатом Тереховим М.С. 03.10.2022 засобами поштового зв`язку (зареєстровано в суді 13.10.2022) направлено до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви, копію довідки про місце реєстрації ОСОБА_1 та докази направлення оригіналу позовної заяви на адресу суду.

Вважаючи, що позивачем не в повному обсязі усунуто недоліки позовної заяви, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2022 продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на 5 днів з момент одержання копії даної ухвали, а саме: не подано інформації щодо РНОКПП представника позивача та його місця реєстрації; ЄДРПОУ відповідача; адреси електронної пошти позивача та засобів зв`язку; ціни позову; обґрунтованого розрахунку суми заробітку за час вимушеного прогулу на стягнення якої заявлені вимоги; конкретизації обставин одержання моральної шкоди із визначенням, в чому вона полягала та викладенням порядку встановлення її розміру із наданням доказів настання шкоди та підтверджуючими наявність моральної шкоди документами; обґрунтування заявлених вимог в аспекті відсутності у відповідача як суб`єкта владних повноважень права прийняття рішень про скорочення чисельності та штату працівників; зазначення спірного періоду; надання довідки про середню заробітну плату позивача за останні 2 роки проходження державної служби; оригіналу квитанції про сплату судового збору у загальному розмірі 1908,00 грн.

Копії вказаної ухвали були направлені на адресу реєстрації та адресу для листування позивача, зазначені в позовній заяві, однак конверти повернулись до суду неврученими за закінченням терміну зберігання, що відображено у довідках ВПЗ Ф.20 (а.с.84-87).

Залишаючи без розгляду позовну заяву суд першої інстанції зазначив, що ані позивач ані представник позивача не повідомляли суд про зміну місця реєстрації чи адреси для листування. Суд зазначив, що у даному випадку позивачем допускаються дії, які стоять на заваді ефективного здійснення судочинства, в чому вбачається зловживання наданими правами.

Так, ч.2 ст.44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Згідно з ч.3 ст.45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву, дійшов висновку про наявність з боку позивача зловживання процесуальними правами, внаслідок чого застосував положення ч.3 ст.45 КАС України.

Разом з тим, норма ч.3 ст.45 КАС України не передбачає можливості залишити без розгляду позовну заяву з підстав, які не зазначені в ч.2 ст.45 КАС України, яка, в свою чергу, не містить такої умови, як не повідомлення суд про зміну місця реєстрації чи адреси для листування.

В той же час, згідно з ч.1 ст.131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Тобто положення процесуального законодавства визначають алгоритм дій суду у випадку неповідомлення учасниками судового процесу обставини щодо зміни адреси.

При цьому, факт зміни позивачем адреси реєстрації чи адреси проживання судом першої інстанції не встановлено.

Крім того, враховуючи, що позовна заява та відповідні процесуальні документи подавались до суду виключно представником позивача - адвокатом Тереховим М.С., доцільно було б здійснювати направлення судових рішень на адресу представника, враховуючи, що в силу ч.7 ст.251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви на адресу представника позивача не направлялась.

Отже, висновок суду першої інстанції про зловживання позивачем своїми правами та допущення ним дій, які стоять на заваді ефективного здійснення судочинства є безпідставним та не ґрунтується на фактичних обставинах, які підтверджені належним чином.

Суд також звертає увагу, що 14.10.2022 судом першої інстанції було зареєстровано заяву позивача про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Брагіній О.Є., який ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2022 повернуто заявнику без розгляду з підстав відсутності права на заявлення відводу, яке виникає лише після відкриття провадження в адміністративній справі.

Так, в силу ч.3 ст.39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

В той же час, наведене питання було предметом розгляду Верховним Судом України, який у своїй постанові від 31 травня 2017 року (справа № 800/368/16) зазначив, що до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов`язаних із подальшим рухом заяви.

Аналогічний підхід викладений в постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №495/11830/18 .

Вказана позиція базується на завданні адміністративного судочинства, викладеному у ч.1 ст.2 КАС України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції допущене помилкове трактування положення частини 3 статті 39 КАС України про відсутність у учасника справи права подати заяву про відвід судді на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, оскільки положеннями цієї норми процесуального права передбачений саме присічний строк звернення із такою заявою.

Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі № 320/7112/21 та підлягає врахуванню судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні у справі «Білуха проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ наявність безсторонності (неупередженості) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно із суб`єктивним критерієм, з урахуванням особистих переконань та поведінки конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).

Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus).

У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється», адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium).

Однією з гарантій законності здійснення правосуддя, об`єктивності та неупередженості розгляду справи є право на подання заяви про відвід судді.

Зокрема, право учасника справи за наявності сумнівів у безсторонності суду заявити відвід одному із суддів або всьому складу суду, що розглядають справу, закріплене законом і спрямоване на усунення будь-яких сумнівів в об`єктивності та неупередженості суду і, як наслідок, забезпечення довіри до судових рішень.

Вказане право відводу судді (суду) реалізується шляхом вирішення заяв про відвід у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин, суддя до вирішення заяви про відвід не відповідає вимогам «незалежного та неупередженого суду, встановленого законом» й, відповідно, не може вирішувати жодне процесуальне питання, крім вирішення заявленого відводу.

Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого залишення без розгляду позовної заяви за відсутності визначених ч.3 ст.45 КАС України підстав та до моменту вирішення заяви про відвід.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.45, 243, 308, 311, 315, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року про залишення без розгляду позовної заяви скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Текст постанови виготовлено 23 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма