Постанова

від 08.11.2010 по справі 13/355

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

13/355

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   13/355                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  < Текст > 

Суддя-доповідач:  Денісов А.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2010 р.                                                                                 м. Київ

№ 13/355 (2а-5056/08)

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді                    Денісова А.О.

Суддів:                              Кучми А.Ю..

Лічевецького О.І..

при секретарі                              Вовчок О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання частково недійсним податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В:

26.05.2005 року ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»звернулося до суду з позовом про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення СДПІ від 04.05.2005 року №0000061604/0 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 741816 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 756986 грн. на підставі акту перевірки від 29.04.2005 року №208/16-4/22927045.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009 року позов задоволено. Суд визнав, що податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття і без врахування права позивача на податковий кредит, що виникає у зв'язку з донарахуванням ПДВ на імпорт. Суд також визнав, що до товариства безпідставно застосовані штрафні (фінансові) санкції, передбачені пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків  перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі –Закон 2181), оскільки позивач не декларував  переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування з податку на додану вартість.

На вказану постанову СДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою в задоволені позову відмовити повністю. На думку апелянта при винесені оскаржуваної постанови судом порушено норми матеріального і процесуального права. Контролюючий орган при складанні акту перевірки врахував право ВАТ на податковий кредит, що спростовує висновок суду першої інстанції в цій частині. Крім того податкові зобов'язання платника податків, які виникли після введення в дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, повинні бути сплачені відповідно до податкового законодавства у встановлені строки.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою Господарського суду міста Києва від 24.11.2005 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2006 року, у справі №29/253 позовні вимоги були задоволені. Суд визнав недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ від 04.05.2005 року №0000061604/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 741 816,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 756 986,00 грн. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року вказані  рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані рішення, Вищий адміністративний суд України зазначив, що передчасним є висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що у ВАТ «Центренерго»не виникає податкових зобов'язань з податку на додану вартість із врахуванням податкового кредиту, оскільки саме необхідної складової, а саме кількісного показника розміру податкового зобов'язання з податку на додану вартість, для визначення суми податкового кредиту відповідного наступного звітного періоду, судами встановлено не було. Крім того, з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.  За таких обставин, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

При новому розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що у 2005 році СДПІ проведена комплексна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 31.03.2004 року, за результатами якої складений акт №208/16-4/22927045 від 29.04.2005 року.

На підставі вказаного акта перевірки СДПІ винесене податкове повідомлення-рішення від 04.05.2005 року №0000061604/0, яким відповідно до пп.3.1.2 п.3.1 ст.3, п.4.3 ст.4, пп. 7.3.6 п.7.3, пп..7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі –Закон про ПДВ), пп.17.1.3 та пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону 2181 визначена сума податкового зобов'язання за платежем податку на додану вартість у сумі 756 986 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 756 986 грн.

В ході розгляду справи для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначив судово-економічну експертизу, за результатами якої експерт прийшов до висновку про неможливість встановити, чи підтверджуються документально висновки, зазначені в акті перевірки.

Як вбачається з акта перевірки, між позивачем та консорціумом «Заміщення ЧАЕС, Змієвська ТЕС»(підрядник) укладено договір від 25.04.1997 року №Р6/15243 на предмет проведення робіт, включаючи умови, специфікації, креслення, графіки, термінів та іншу технічну та комерційну документацію, які можуть бути включені до складу даного договору.

Умовами даного договору передбачено, що загальна договірна вартість складає DМ 138953000,00 в тому числі DМ 5000000,00 –компенсація непередбачуваних витрат. Судом першої інстанції досліджені акти здачі-прийому наглядових послуг за договором №F6/15243 від 25.04.1997 року, підписаних від імені уповноважених на те осіб Консорціуму «Заміщення ЧАЕС, Змієвська ТЕС»та ВАТ «Центренерго»б/н від 27.06.2002 року на DМ 688 235,28 , б/н від 01.08.2002 року на DМ 35788,24; б/н від 27.11.2003 року на DМ 227 068,80 або 116098,43 євро.

Виходячи з приписів ст.ст. 3 - 4 Закону про ПДВ (в редакції на момент вчинення господарських операцій) операції платника з отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, при цьому базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг).

Відповідно до пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що при формуванні чистих сум зобов'язань з податку на додану вартість, які підлягають сплаті в бюджет, враховуються як податкові зобов'язання так і податковий кредит, а тому у ВАТ  податкових зобов'язань з ПДВ з урахуванням податкового кредиту не виникає.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, ос кільки вони не грунтуються на законі. Відповідно до ст.1 Закону про ПДВ  платник податку –це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем., або особа, яка імпортує товари на митну територію України. ВАТ  є платником податку на додану вартість, отже зобов'язане утримувати та вносити до бюджету ПДВ. У випадку відображення або сплати податку по податковим зобов'язанням згідно з пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону про ПДВ на підставі пп. 7.5.2 п.7.5 ст.7 вказаного Закону у товариства у наступному періоді виникне право на податковий кредит. Позивач не нараховував та не відображав суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а значить і право на податковий кредит у нього не виникає. На порушення вимог пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону про ПДВ суду першої інстанції помилково визнав  можливим не оподаткування податком на додану вартість операцій платника податку з отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України.

Податкове зобов'язання –це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом 2181 (п. 1.2 ст.1 Закону). Статтею 4 цього ж Закону 2181 визначений порядок подання декларації та визначення суми податкових зобов'язань, відповідно до якого платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених пп.«г»пп.4.2.2 п.4.2, а також п.4.3 цієї статті.

В той же час даним Законом надано право податковому органу самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків (п.4.2 Закону 2181).  Якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом. Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання; г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

З аналізу вищевикладених норм права колегія суддів приходить до висновку, що датою визначення податкових зобов'язань контролюючим органом слід вважати дату винесення податкового повідомлення-рішення, вданому випадку це 04.05.2005 р. Викладене спростовує доводи позивача щодо  нарахування податкових зобов'язань та штрафних фінансових санкцій у період дії мораторію.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2004 року №15/76-б порушено справу про банкрутство ВАТ «Центренерго»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно зі ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст.12 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, тобто дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

В даному випадку, мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на зобов'язання позивача щодо сплати податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних (фінансових) санкцій визначених у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні та штрафних (фінансових) санкцій, оскільки зазначене зобов'язання виникло після порушення справи про банкрутство та нараховане контролюючим органом відповідно до чинного законодавства. Також, правомірним колегія суддів вважає застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій згідно з пп. 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону 2181.

З огляду на викладене та, приймаючи до уваги, що постанова суду першої інстанції прийнята без належного з'ясування обставин справи та з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу задовольнити. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2009 року скасувати та винести нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий  суддя:

Судді:

В повному обсязі постанова виготовлена 8.11.2010 року.