Постанова

від 24.09.2024 по справі 2-1916/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 2-1916/23 головуючий у суді І інстанції Лісовська О.В.

провадження № 22-ц/824/11244/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство «Агроспосперіс Банк», на бездіяльність державного виконавця,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії державного виконавця Деснянського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту майна за умови відсутності виконавчого провадження, у якій просила:

зобов`язати посадових осіб Деснянського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешти з усього майна ОСОБА_1 , що були накладені у межах виконавчого провадження НОМЕР_2.

Скарга мотивована тим, що на виконанні ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 від 19 листопада 2012 року, яке відкрито відносно ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1916 від 25 червня 2012 року виданого Деснянським районним судом м. Києва.

У рамках вказаного виконавчого провадження, на підставі постанови від 19 листопада 2012 року державним виконавцем було накладено арешт на майно ОСОБА_1 05 грудня 2014 року державним виконавцем на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Наразі виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 повернуто стягувачу, саме виконавче провадження, як і будь яке інше відсутнє, але арешт, накладений в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, попри відсутність будь яких претензій з боку стягувача до неї, не знятий.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року задоволено скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство «Агроспосперіс Банк», на бездіяльність державного виконавця. Зобов`язано посадових осіб Деснянського відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешти з усього майна ОСОБА_1 , що накладені у межах виконавчого провадження НОМЕР_2.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, державний виконавець Деснянського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовський Ігор Анатолійович, 24 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтував наступними обставинами.

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 18 вересня 2023 року, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-1916, виданого 25 червня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Астра Банк» коштів у розмірі 1 741 744,79 грн.

27 березня 2012 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

19 листопада 2012 року державним виконавцем керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника.

06 лютого 2013 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника (гідно відповіді УДАІ ГУ МВСУ у м. Києві за боржником зареєстровано транспортний засіб автомобіль марки: LEXUS КХ 400Н, легковий універсал-В, 2006 р.в., ДНЗ: НОМЕР_1 місцезнаходження якого невідомо).

05 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві п. 7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку) та згідно п. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Наслідки завершення виконавчого провадження у разі закінчення виконавчого провадження (крім) направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом, але місцевий суд не звернув увагу, що у боржника відсутня інформація про сплату виконавчого збору та витрат.

Повідомляє, що інформація про сплату боргу в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 у розмірі 1 741 744,79 грн., виконавчого збору у розмірі 174 174,47 грн. та витрат виконавчого провадження 269,00 грн. - відсутня.

Отже, з огляду на норми Закону України «Про виконавче провадження» №606, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається.

Державний виконавець, повернувши виконавчий документ, керувався нормами Закону України «Про виконавче провадження» №1404, проте мав керуватися Законом України «Про виконавче провадження» №606 (відповідно до п. 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №1404). Проте вказане не впливає на підставу повернення виконавчого документа, оскільки норма в Законі України «Про виконавче провадження» №1404 є ідентичною нормі, якою керувався державний виконавець.

Враховуючи положення п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606, повернення виконавчого документа стягувачу у разі якщо боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку відповідно до цього Закону не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Боржнику неодноразово надавались реквізити для сплати боргу 1 741 744,79 грн, витрат виконавчого провадження 269,00 грн та виконавчого збору у розмірі 1 741 744,47 грн, який стягується з боржника до Державного бюджету України.

Також боржнику було неодноразово роз`яснено, що в разі сплати заборгованості для припинення арешту всього майна можливо застосувати п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» законними підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, але боржник відмовляється від погашення своїх боргових зобов`язань.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство «Агроспосперіс Банк», на бездіяльність державного виконавця, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні державний виконавець ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав та наполягав на її задоволенні.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бекіров Сіран Нусрєтович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

В судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконанні ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 від 19 листопада 2012 року, яке було відкрито відносно ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-1916 від 25 червня 2012 року виданого Деснянським районним судом м. Києва.

В рамках даного виконавчого провадження, на підставі постанови від 19 листопада 2012 року державним виконавцем було накладено арешт на майно ОСОБА_1

05 грудня 2014 року державним виконавцем на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Відповідно до листа Деснянського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 липня 2023 року, 19 листопада 2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-1916 від 25.06.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Астра Банк» коштів у розмірі 1 741 744,79 грн. 05 грудня 2014 року державним виконавцем на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Крім того, в АСВП: НОМЕР_2 відсутня інформація про сплату боргу у розмірі 1 741 744,79 грн. та виконавчого збору.

Задовольняючи вимоги скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Тобто, не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право, яке підлягає захисту шляхом зобов`язання зняти арешт з майна боржника.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

При перевірці відповідності рішень, дій чи бездіяльності органів ДВС при вчиненні виконавчих дій суди повинні керуватися нормами, які були чинними саме на час вчинення таких рішень, дій чи бездіяльності. Необхідно враховувати, що рішення про прийняття виконавчих документів і відкриття виконавчого провадження є одномоментною дією, яка підтверджується відповідним процесуальним актом і не є триваючою у часі.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №707/28/17-ц.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 25 червня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва виконавчого листа №2-1916 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічне визначення закріплене у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, чинного на час розгляду скарги.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

У частині другій статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) зазначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) визначено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону.

Аналогічні положення були закріпленні у пункті 2 частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першоюстатті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц, від 03 лютого 2023 року у справі №639/858/21.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17, від 10 січня 2024 року у справі №569/6234/22 зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі №2-380/10 зазначив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12, від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі №2-3600/09 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом (пункт 2 частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає (стаття 24 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Таким чином, строк пред`явлення виконавчого листа №2-1916 від 25 червня 2012 року до виконання закінчився 05 грудня 2015 року, із заявами про поновлення цього строку стягувач або його правонаступник не зверталися.

Встановивши, що виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-1916, виданого 25 червня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва, було завершене 05 грудня 2014 року, так як виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, суд першої інстанцій правомірно виходив з того, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло майже 10 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання.

Отже, за відсутності протягом тривалого часу виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт на майно боржника та будь-якого іншого виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Частина 6 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV визначає, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Державним виконавцем ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції не надано доказів щодо як винесення так і примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору зі ОСОБА_1 .

В автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про наявність відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа №2-1916, виданого 25 червня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва, щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ПАТ «АСТРА Банк», або його правонаступника. Не надано відповідних доказів і апелянтом.

Інші доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального та матеріального права при її постановленні, на переконання апеляційного суду, також не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а зводяться виключно до власного тлумачення законодавства апелянтом.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова