Постанова

від 25.09.2024 по справі 760/20240/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2143/2024

Справа № 760/20240/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 вересня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а також апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Кушнір С.І. в м. Київ 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайбудвектор», ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, уточнивши позовні вимоги в жовтні 2019 року, просив здійснити розподіл спільного майна подружжя наступним чином: визнати автомобілі PORSCHE CAYENNE S д.н.з. НОМЕР_1 , MERCEDES BENZ д.н.з. НОМЕР_2 спільним майном подружжя, визнати грошові кошти, отримані відповідачем за продаж обох автомобілів, з урахуванням їх дійсної вартості на час розгляду справи, встановленої за допомогою інтернет-ресурсів, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; стягнути з відповідача компенсацію у вигляді 1/2 частки вартості спірних автомобілів у загальному розмірі 687500,00 грн. на користь ОСОБА_1 , визнати майнові права на нерухоме майно: квартиру № 48 загальною площею 270,0 кв.м на 4-му поверсі в блоці №8 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 (квартиру №68 загальною площею 278,0 кв.м, житловою площею 172,9 кв.м та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ), що були придбані згідно Договору про уступку права вимоги, укладеного 21 березня 2007 р. між ОСОБА_5 , ТОВ «Житло-Буд» та ОСОБА_2 , спільним майном подружжя з урахуванням сплачених (інвестованих) грошових коштів подружжя на загальну суму 2061612 грн.; стягнути з відповідача компенсацію у вигляді 1/2 частки вартості придбаних майнових прав за вищевказаним договором у загальному розмірі 1030806 грн. на користь ОСОБА_1 ; визнати право власності (майнові права) на 1/2 частки боргових зобов`язань, які виникли з Договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_7 (позичальник), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Куликовською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1298, за ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача компенсацію у вигляді 1/2 частки вартості боргових зобов`язань, які виникли за вищевказаним договором у загальному розмірі 132743,75 грн. на користь ОСОБА_1 ; визнати право вимоги позивача до відповідача майна та коштів з урахуванням вартості частки, що була придбана за рахунок спільних грошових коштів подружжя у ТОВ «ЕС КІ МО» у розмірі 2520000 грн.; стягнути з відповідача компенсацію вартості 1/2 частки від вартості частки, що була придбана за рахунок спільних грошових коштів подружжя у ТОВ «ЕС КІ МО», у розмірі 1226000 грн. на користь ОСОБА_1 ; визнати право вимоги позивача до відповідача майна та коштів з урахуванням вартості частки, що була придбана за рахунок спільних грошових коштів подружжя у ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» у розмірі 50000 грн.; стягнути з відповідача компенсацію у вигляді 1/2 частки від вартості частки, що була придбана за рахунок спільних грошових коштів подружжя у ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» у розмірі 25000 грн. на користь ОСОБА_1 ; визнати право вимоги позивача до відповідача майна та коштів з урахуванням вартості частки що була придбана за рахунок спільних грошових коштів подружжя у ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» у розмірі 98910 грн.; стягнути з відповідача компенсацію у вигляді 1/2 частки від вартості частки, що була придбана за рахунок спільних грошових коштів подружжя у ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» у розмірі 49455 грн. на користь ОСОБА_1 ; іншу (другу) 1/2 частину майна та грошових коштів, які є спільним майном подружжя, залишити відповідачу, покласти на відповідача судові витрати.

Заявлені вимоги мотивував тим, що 29 грудня 2006 року сторонами укладено шлюб, розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року. Згоди про добровільний поділ спільного майна подружжя ними досягнуто не було, що стало підставою звернення до суду з даним позовом. Фактично шлюбні відносини між сторонами припинилися з червня 2011 року, а в період 2012 - 2018 років все спільне майно подружжя було відчужене відповідачем, тому орієнтовна вартість всього майна, що підлягало поділу, тепер, відповідно, підлягає компенсації позивачу у вигляді частки від вартості незаконно відчуженого майна подружжя.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року позов частково задоволено, в порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки автомобіля марки PORSCHE CAYENNE S у розмірі 250000 грн., компенсацію вартості частки автомобіля марки MERCEDES BENZ G-500 у розмірі 437500 грн. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «ЕС КІ МО» у розмірі 500 грн., до статутного капіталу ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» у розмірі 25000 грн., до статутного капіталу ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» у розмірі 40750 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 8000 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року в даній частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що при дослідженні копії матеріалів реєстраційної справи ТОВ «ЕС КІ МО» та наданих доказів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що частина вартості внесеного відповідачем до статутного капіталу майна товариства становить лише 500 грн. та в порядку поділу спільного майна подружжя підлягає компенсації позивачу. Зазначав, що договором відступлення частки в статутному капіталі товариства від 12 червня 2007 року ОСОБА_1 відступив (продав) свою частку в статутному капіталі товариства в розмірі 50 % номінальною вартістю 1260000 грн. ОСОБА_2 саме як власник такої частки у товаристві, що належала йому особисто, а не як чоловік. Факт належності даної частки позивачу на праві особистої власності також судом був встановлений. Посилання ж суду на те, що відповідно до п. 2.6 договору, позивач відмовився від прав, які належать йому як чоловіку, не відповідає дійсності, оскільки сторонами даного договору є продавець та покупець, відповідно всі умови договору стосуються саме сторін такого договору та аж ніяк не подружжя. Щодо інших 50 % частки у ТОВ «ЕС КІ МО», вони також були придбані під час шлюбу і на момент припинення шлюбних відносин дана частка не була відчужена третім особам. 23 грудня 2008 року затверджено новий склад учасників товариства, де ОСОБА_2 володіє часткою в розмірі 2 520 000 грн., що складає 100 % в статутному капіталі товариства. Жодних доказів, що відповідач придбала дані частки за власні кошти, нею не надано, а тому на це майно поширюється презумпція спільності майна, набутого подружжям у шлюбі.

Вказував, що судом першої інстанції було встановлено факт існування договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року під час перебування сторін у шлюбі, в той же час, відмовлено в позові в цій частині з тих підстав, що начебто виконання свого зобов`язання за договором позики позичальник ОСОБА_7 виконав ще під час перебування сторін у шлюбі, і як доказ, суд зазначив заяву боржника, нотаріально посвідчену 02 жовтня 2018 року, тобто після подання позову. Разом із тим, врахування заяви боржника для встановлення виконання його зобов`язань перед позикодавцем є неприпустимим, і дослідження судом майнових прав на частки від боргових зобов`язань, які виникли з договору позики, не відбулось у повному обсязі. Вважав, що оскільки відповідачем визнано, що позика була їй повернута, та враховуючи, що кошти були використані нею особисто, то частки від повернутої суми підлягає стягненню саме з відповідача.

Вважав неправомірною відмову в позові в частині визнання спільним майном подружжя майнових прав на нерухоме майно, оскільки суд, встановивши, що вищевказані майнові права подружжя вибули зі спільної сумісної власності подружжя за безвідплатним договором про уступку права вимоги, укладеним 02 квітня 2018 року між ТОВ «Житло-Буд», ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , тобто після подання позову, не вказав, що таке вибуття відбулось поза волею позивача, що підтверджується також письмовими поясненнями відповідача.

Від відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Наводила власні спростування доводів апеляційної скарги, вказувала, що право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 ЦК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. 12 червня 2007 року сторони уклали договір про відступлення частки, за умовами якого ОСОБА_1 відступив свою частку в розмірі 50 % в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО», згідно п. 2.6 договору після державної реєстрації змін в установчих документах товариства ОСОБА_1 втрачає будь-які права як на саму частку, так і на корпоративні права, що випливають та обумовлюються такою часткою. Інші частки в загальному розмірі 50 % в статутному капіталі товариства відповідач придбала за рахунок власних коштів в 2008 році за договірною ціною, і в 2012 році вона передала за договором дарування 100 % частки в статутному капіталі своєму батьку. Позивач, знаючи про наявність договору, не оскаржував його в судовому порядку, наразі вказаний договір є чинним та не визнаний недійсним.

Щодо визнання майнових прав на частки боргових зобов`язань, вказувала, що із нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 судом встановлено, що в травні 2011 року боржник достроково виконав умови договору позики, здійснивши повний розрахунок в присутності ОСОБА_1 Встановивши виконання зобов`язання під час перебування сторін у шлюбі, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що позов в даній частині не підлягає задоволенню. Вважала безпідставними доводи позивача щодо видачі позичальнику розписки про одержання коштів, без чого борг вважається неповернутим, а також, що розписка про одержання коштів має містити підпис ОСОБА_1 . Зазначала, що позивачем не надано доказів, які би спростовували факт повернення коштів під час шлюбу.

Щодо майнових прав на нерухоме майно, вказувала, що нею не було виконано належним чином всіх умов договору про уступку права вимоги від 21 березня 2007 року, оскільки не сплачено всіх коштів, тому уповноважені особи ТОВ «Житло Буд» звернулися до неї з повідомленням про розірвання договору від 08 грудня 2005 року та з проханням терміново укласти договір про відступлення прав вимоги на користь нового покупця або сплатити пеню. Більше того, ще 02 грудня 2009 року квартира стала нерухомим майном, що належало ТОВ «Житло Буд» на праві власності, отже майнових прав на вказану квартиру вже не існувало. ОСОБА_4 набула право власності на квартиру та машиномісця на підставі договорів купівлі-продажу від 06 квітня 2018 року, укладених з продавцем ТОВ «Скайбудвектор», і є добросовісним набувачем цього майна.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року в даній частині.

Вказувала, що ОСОБА_1 не доведено, що автомобілі, придбані під час шлюбу, є спільною власністю подружжя, не доведено, що він приймав участь у їх придбанні за рахунок власних наявних чи зароблених коштів. Нею повідомлено суду, що автомобіль MERCEDES BENZ придбано самостійно за кошти, надані в позику, а автомобіль PORSCHE CAYENNE S за рахунок власних заощаджень від продажу до реєстрації шлюбу автомобіля LEXUS RX та квартири АДРЕСА_5 , однак суд першої інстанції не надав оцінки цим доказам.

Вказувала, що кошти від продажу спірних автомобілів було витрачено в інтересах сім`ї, зокрема для забезпечення належного та здорового розвитку дитини, її навчання та проживання за кордоном, оскільки позивач не приймав участі у матеріальному забезпеченні сім`ї. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість щодо сплати аліментів в розмірі 597096,25 грн., проте суд першої інстанції не надав цьому доказу оцінки.

Вважала, що судом першої інстанції невірно встановлено вартість автомобілів, оскільки суд застосував некоректний курс долара США до гривні на момент ухвалення рішення. Крім того, позивачем не надано звітів про оцінку майна, не заявлено клопотань про призначення експертизи, а роздруківки з сайту «Авто Ріа» не можуть бути належними та достовірними доказами ринкової вартості автомобілів.

Щодо компенсації частки від суми, внесеної до статутних фондів господарських товариств, вказувала, що статутний капітал було сформовано іншими засновниками, а відповідач лише набула право власності на частки у цих товариствах на підставі договорів.

Щодо ТОВ «ЕС КІ МО», вказувала, що право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 ЦК України були використані одним з подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. 12 червня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення частки в розмірі 50 % в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО», за умовами п. 2.6 якого втратив будь-які права як на саму частку, так і на корпоративні права. Інші частки в загальному розмірі 50 % в статутному капіталі товариства ОСОБА_2 придбала за рахунок власних коштів. У 2012 році нею відчужено за договором дарування 100 % частки в статутному капіталі своєму батьку, і даний договір позивачем не було оскаржено.

Щодо ТОВ «Політрейд», вказувала, що 04 грудня 2006 року ОСОБА_1 підписав заяву, в якій просив вивести його зі складу засновників товариства, оскільки свою частку в статутному капіталі він передав ОСОБА_2 . Враховуючи вищевикладене, у позивача не виникло прав на компенсацію вартості статутного капіталу вказаного товариства.

Щодо ТОВ «Ірининське», вказувала, що 50 % корпоративних прав були придбані нею за рахунок коштів, отриманих в позику, при цьому ОСОБА_1 не приймав в цьому участі, не надавав коштів для цих цілей, відтак права вимоги на стягнення коштів в розмірі 50 % від вартості частки, що належить відповідачу, не має.

Вважала, що судом першої інстанції надано перевагу доказам, наданим позивачем, порушуючи права відповідача на змагальність.

Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв`язку 14 вересня 2023 року, з пропуском строку, встановленого апеляційним судом, до 04 вересня 2023 року, та заявлено клопотання про продовження цього строку, обґрунтоване тим, що копію апеляційної скарги разом з ухвалою про відкриття провадження ним отримано лише 06 вересня 2023 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, оскільки наведені позивачем причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційні скарги є обґрунтованими, апеляційний суд продовжує позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та приймає його.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а його апеляційну скаргу задовольнити.

Погоджувався з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що заявлено в позові майно є її приватною власністю. Відповідачем за весь час розгляду справи не було надано доказів, що спільне майно подружжя придбане нею за начебто особисті та запозичені кошти, ані того, що кошти від продажу майна були використані на потреби сім`ї, тобто відповідач не спростувала презумпцію спільності майна. Вирішуючи питання про стягнення з відповідача компенсації вартості частки від вартості частки, що була придбана за рахунок спільних коштів подружжя у господарських товариствах, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку та застосував правильні норми матеріального права, щодо яких вже існує усталена судова практика.

Вважав безпідставними заперечення відповідача в частині рішення про стягнення з неї компенсації вартості частки автомобілів. Жодних доказів наявності власних коштів на час придбання автомобілів відповідач не надала. Щодо заперечень стосовно саме вартості автомобілів та суми, яка підлягає поділу, наголошував, що протягом всього розгляду справи відповідач у відзивах взагалі не заперечувала проти заявленої вартості в позові, а лише на стадії судових дебатів.

Наголошував, що дані про дійсну ринкову вартість автомобілів було взято ним з інтернет ресурсів, як єдиного доступного способу визначити їх приблизну вартість на час розгляду справи, оскільки ані фізично, ані до документів у нього доступу не було, вони знаходились у розпорядженні відповідача. Вказував, що саме відповідач не скористалась своїм правом оспорювання заявленої в позові ціни, не надала інформації щодо суми, отриманої з їх продажу, не зверталась до суду з клопотанням про призначення відповідної експертизи.

24 вересня 2024 року відповідачем ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подано до апеляційного суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач просила застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу спільного майна подружжя та відмовити йому в позові в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Як встановлено судом, 29 грудня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а. с. 10 т. 1), розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, яким встановлено, що сторони не підтримують сімейно-шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не живуть однією сім`єю та за різними адресами з червня 2011 року (а. с. 11 т. 1).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року про розірвання шлюбу залишено без змін (а. с. 12 т. 1).

05 травня 2017 року ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 », про що Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві видано свідоцтво НОМЕР_4 (а. с. 40 т. 1).

01 грудня 2006 року ОСОБА_2 як продавець та ОСОБА_10 як покупець уклали договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого відповідач передала у власність покупця квартиру АДРЕСА_5 , продаж вчинено за 52134,04 грн. (а. с. 127 - 128 т. 1).

Згідно листа Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України від 24 жовтня 2018 року, в зв`язку зі спливом терміну зберігання документів, що стали підставою для реєстрації (перереєстрації) та зняття з обліку транспортних засобів, надання належним чином завірених копій документів, що стали підставою для перереєстрації 05 жовтня 2013 року автомобіля MERCEDES BENZ G 500 та 15 грудня 2012 року автомобіля PORSCHE CAYENNE, які належали ОСОБА_2 , не виявляється можливим (а. с. 239 т. 1).

На а. с. 175 - 176 т. 4, 130 - 133 т. 5 знаходяться роздруківки з мережі Інтернет щодо вартості автомобілів PORSCHE CAYENNE та MERCEDES BENZ станом на 25 жовтня 2019 року (499800 грн. та 874650 грн. відповідно) та роздруківка онлайн-сервісу «калькулятор розрахунку вартості автомобіля», згідно якого середня ціна автомобіля PORSCHE CAYENNE 2007 року випуску станом на 23 серпня 2022 року становить 11800 доларів США (481086 грн.), MERCEDES BENZ G500, 2002 року випуску - 27000 доларів США (1 100 790 грн.).

Згідно витягу з ЄДРПОУ щодо ТОВ «ЕС КІ МО» за 2015 рік, засновником товариства є ОСОБА_10 , розмір внеску до статутного фонду 2 520 000 грн., розмір статутного капіталу - 2 520 000 грн., дата закінчення формування 06 квітня 2007 року, дата реєстрації юридичної особи 06 квітня 2006 року (а. с. 18 т. 1).

Згідно витягу з ЄДРПОУ щодо ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» за 2015 рік, серед засновників товариства зазначено ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 50000 грн., розмір статутного капіталу та дата закінчення його формування - 100000 грн., 12 січня 2011 року (а. с. 22 т. 1).

Згідно витягу з ЄДРПОУ щодо ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» за 2015 рік, серед засновників товариства зазначено ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 98908,50 грн., розмір статутного капіталу 100000 грн. (а. с. 25 т. 1).

12 червня 2007 року ОСОБА_2 (Сторона 1) та ОСОБА_1 (Сторона 2) уклали договір відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рижою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 584, за умовами якого Сторона 1 зобов`язується відступити (продати) Стороні 2 свою частку в розмірі 50 % номінальною вартістю 1 260 000 грн. в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО», а Сторона 2 зобов`язується прийняти зазначену вище частку і зобов`язується сплатити за неї обумовлені грошові кошти. Розмір статутного капіталу Товариства становить 2 520 000 грн. Згідно п. 2.2 договору, право власності на частку переходить до Сторони 2 після нотаріального посвідчення цього договору і державної реєстрації необхідних змін (нової редакції) до Статуту Товариства відповідно до приписів норм чинного законодавства України. Згідно п. 2.6 договору, сторони цього договору розуміють, що після державної реєстрацїі змін (нової редакції) в установчих документах Товариства відповідно до приписів положень цього договору, Сторона 1 втрачає будь-які права, як на саму Частку, так і на корпоративні права, що випливають та обумовлюються такою Часткою. Згідно п. 3.1 договору, договірна ціна - вартість частки, що відступається за цим договором, за взаємною згодою сторін становить 1 260 000 грн. (а. с. 121 - 126 т. 1, 141 - 146 т. 2).

Протоколом № 12-06/07 загальних зборів учасників ТОВ «ЕС КІ МО» від 12 червня 2007 року прийнято ОСОБА_2 до складу учасників Товариства, ОСОБА_1 виведено зі складу учасників Товариства (а. с. 112 - 113 т. 2).

Протоколом № 10 засідання загальних зборів учасників ТОВ «ЕС КІ МО» від 23 грудня 2008 року затверджено продаж часток в статутному капіталі товариства учасників, виключено вказаних учасників зі складу учасників товариства та затверджено новий склад учасників товариства, згідно якого ОСОБА_2 володіє часткою в розмірі 2 520 000 грн., що складає 100 % в статутному капіталі Товариства (а. с. 48 т. 2). До протоколу додані копії договорів відступлення (купівлі-продажу) часток в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО», укладених ОСОБА_2 , згідно умов яких ОСОБА_2 придбано частки в загальному обсязі 50 % в статутному капіталі Товариства, договірна вартість відчужених часток в загальному розмірі становить 1000 грн. (а. с. 49 - 58 т. 2).

15 квітня 2009 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «ЕС КІ МО», нову редакцію статуту товариства затверджено загальними зборами учасників від 10 квітня 2009 року. Згідно розділу І «Загальні положення», учасником товариства є ОСОБА_2 , статутний капітал товариства складає 2 520 000 грн., частка ОСОБА_2 становить 100 % від загального розміру статутного капіталу, що дорівнює та складає 2 520 000 грн. (а. с. 26 т. 2).

Протоколом № 15/10/12 загальних зборів учасників ТОВ «ЕС КІ МО» від 19 жовтня 2012 року прийнято до складу учасників товариства ОСОБА_10 , задоволено заяву про вихід та виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_2 , частку учасника, що вибула, передано ОСОБА_10 (а. с. 10 т. 3).

Протоколом № 35/01-17 загальних зборів учасників ТОВ «ЕС КІ МО» від 25 січня 2017 року змінено склад учасників товариства на підставі договору купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_11 (а. с. 78 т. 3).

Протоколом № 8 загальних зборів учасників ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» від 11 грудня 2006 року затверджено вихід зі складу учасників Товариства ОСОБА_1 , який передав свою частку в статутному фонді ОСОБА_2 та прийнято ОСОБА_2 до складу учасників Товариства, перерозподілено частки в статутному капіталі, зокрема частка ОСОБА_2 - 94,10 % статутного капіталу, що відповідає 17408,50 грн. (а. с. 113 - 114 т. 3).

Протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» від 11 жовтня 2008 року затверджено розподіл часток учасників в статутному капіталі Товариства, згідно яких частка ОСОБА_2 становить 74,45 % статутного капіталу, що відповідає 148908,50 грн. (а. с. 154 т. 3).

Протоколом № 2 загальних зборів учасників ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» від 15 жовтня 2008 року затверджено реорганізацію ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» шляхом виділення з нього ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» (а. с. 190 т. 3).

Згідно розподільчого балансу, затвердженого загальними зборами учасників ТОВ «Політрейд», протокол № 3 від 12 січня 2010 року, розмір частки учасника ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» станом на 01 січня 2010 року - 148908,50 грн., розмір частки учасника після виділення - у ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» 98908,50 грн., у ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» - 50000 грн. (а. с. 193 т. 3).

Згідно нової редакції статуту ТОВ «ПОЛІТРЕЙД», затвердженої загальними зборами учасників від 12 січня 2010 року, протокол № 3, ОСОБА_2 володіє часткою в статутному капіталі вартістю 98908,50 грн., що становить 98,9085 % статутного капіталу Товариства (а. с. 199 т. 3).

Судом також встановлено, що за умовами договорів № 7 та № 14 про передачу майнових прав на об`єкт нерухомості, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , укладених ОСОБА_5 з ТОВ «Житло-Буд» 08 грудня 2005 року, за цим договором ТОВ «Житло-Буд» організує будівництво об`єкта будівництва та передає ОСОБА_5 майнові права на об`єкт нерухомості, а ОСОБА_5 оплачує цей об`єкт нерухомості на умовах цього договору. Об`єкт нерухомості має наступні характеристики: квартира б/н, поверх 4, загальна площа 135 кв.м., блок № 8 , та машиномісце. Згідно п. 3.1.2 договорів ТОВ «Житло-Буд» має право розірвати цей договір в односторонньому порядку у зв`язку з неможливістю його виконання другою стороною, у випадку, якщо термін заборгованості перевищує 1 банківський день для п.п. 2.3.1 цього договору і десять банківських днів для п.п. 2.3.2 - 2.3.5 цього договору (а. с. 12 - 14 т. 4).

За умовами додаткової угоди № 1 до договорів № 7 та № 14 про передачу майнових прав на об`єкт нерухомості, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , у зв`язку з коригуванням проектної документації та планування квартир, передбачених договором № 7 та договором № 14 від 08 грудня 2005 року, вказані квартири об`єднуються в одну квартиру загальною площею 270 кв.м. Враховуючи положення п. 2 цієї угоди, сторони вирішили припинити дію договору № 14, а пункти договору № 7 від 08 грудня 2005 року викласти в іншій редакції, згідно яких об`єкт нерухомості має наступні характеристики: квартира № 48, поверх 4, загальна площа 270 кв.м., блок № 8 , та два машиномісця. Загальна вартість об`єкта нерухомості на момент укладення цього договору становить 3 436 020 грн. Кошти в розмірі 1 030 806 грн. перераховані ОСОБА_5 згідно договору № 14 від 08 грудня 2005 року, зараховуються на виконання зобов`язань по договору № 7 від 08 грудня 2005 року (а. с. 17 - 18 т. 4).

Розпорядженням Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 липня 2008 року № 1302 присвоєно новозбудованому будинку за адресою АДРЕСА_2 поштову адресу АДРЕСА_2 (а. с. 134 т. 4).

21 березня 2007 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТОВ «Житло-Буд» уклали договір про уступку права вимоги, згідно п. 1 якого відповідно до цього договору сторони домовились про уступку ОСОБА_5 - ОСОБА_2 права вимоги по договору № 7 від 08 грудня 2005 року та додатковій угоді № 1 від 20 березня 2007 року, укладених між ОСОБА_5 та ТОВ «Житло-Буд», за умовами якого ОСОБА_5 зобов`язувалася сплатити та прийняти майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру № 48 загальною площею 270 кв.м. на 4 поверсі в блоці № 8 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 .

Згідно п. 2, 5 договору на виконання умов цього договору ОСОБА_2 відшкодовує ОСОБА_5 вартість її внесків, сплачених на рахунок ТОВ «Житло-Буд». В результаті укладення цього договору до ОСОБА_2 переходять всі права та обов`язки за договором № 7 від 08 грудня 2005 року та додатковою угодою № 1 від 20 березня 2007 року (а. с. 28 т. 1).

04 жовтня 2007 року ТОВ «Житло-Буд» направило на адресу ОСОБА_2 лист, в якому повідомляло, що станом на 04 жовтня 2007 року нею по договору № 7 від 08 грудня 2005 року сплачено грошових коштів на загальну суму 2061612 грн., таким чином, не доплачено грошових коштів на суму 1374408 грн., просили здійснити доплату (а. с. 210 т. 1).

14 червня 2013 року ОСОБА_5 уклала заяву, підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.С., якою вона підтвердила факт повного розрахунку за договором про уступку права вимоги, укладеного 21 березня 2007 року з ОСОБА_2 , в розмірі 3 436 020 грн., з яких 252 500 грн. отримано 31 січня 2007 року від ОСОБА_12 та 3 183 520 грн. - 21 березня 2007 року від ОСОБА_1 , після чого було укладено та підписано договір про уступку права вимоги (а. с. 134 т. 5).

Згідно договору відступлення прав вимоги, укладеного 02 квітня 2018 року ТОВ «Житло-Буд» (продавець), ОСОБА_2 (первісний покупець) та ОСОБА_4 (новий покупець), сторони дійшли згоди про відступлення первісним покупцем новому покупцю прав та обов`язків, що належать первісному покупцю за договором про передачу майнових прав, укладеним між первісним покупцем та продавцем. Предметом договору про передачу майнових прав є майнові права на об`єкт нерухомості загальною площею 270 кв.м. на 4 поверсі в блоці № НОМЕР_5 та два машиномісця у житловому будинку АДРЕСА_2 (на момент підписання цього договору - квартира № 68 загальною площею 278 кв.м., житловою площею 172,9 кв.м. та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ). Згідно п. 2.1 - 2.3 договору, перехід прав та обов`язків за договором про передачу майнових прав від первісного покупця до нового покупця відбувається в момент набуття чинності цього договору. Первісний покупець в момент підписання цього договору передає, а новий покупець приймає документи, які засвідчують права та обов`язки, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за договором про передачу майнових прав. Виконання договору про передачу майнових прав між продавцем та новим покупцем здійснюється на підставі окремих правочинів, що вчиняються відповідно до законодавства України (а. с. 18 т. 4 зворот).

28 лютого 2018 року ТОВ «Житло-Буд» та ТОВ «Скайбудвектор» уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого на умовах, викладених у цьому договорі, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 , яка належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_6 , виданого 02 грудня 2009 року. Зазначений правовстановлюючий документ зареєстровано у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна» 29 жовтня 2010 року. Право власності продавця на квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 квітня 2013 року (а. с. 19 т. 4).

06 квітня 2018 року ТОВ «Скайбудвектор» та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ТОВ «Скайбудвектор» передає у власність, а ОСОБА_4 приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 , продаж вчиняється за узгодженою сторонами вартістю 2 200 000 грн. (а. с. 21 - 22 т. 4).

Також 06 квітня 2018 року ТОВ «Скайбудвектор» та ОСОБА_4 уклали два договори купівлі-продажу машиномісця, згідно якого ТОВ «Скайбудвектор» передає у власність, а ОСОБА_4 приймає у власність машиномісця № НОМЕР_7 та № НОМЕР_8 в підземному паркінгу за адресою АДРЕСА_2 , продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 100000 грн. за кожне машиномісце (а. с. 23 - 26 т. 4).

Також судом встановлено, що 02 квітня 2010 року ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1298, за умовами якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передала у власність позичальникові гроші в сумі 265487,50 грн., що еквівалентно на день укладання цього договору 33500 доларів США. Згідно п. 2 договору, сторони домовилися, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 02 жовтня 2012 року, при цьому повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку повинна складати суму в гривнях, еквівалентну 33500 доларам США. Згідно п. 8 договору, після повернення боргу позикодавцем буде видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошей. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий. Згідно п. 10 договору, на підписання дійсного договору надана згода чоловіка позикодавця ОСОБА_1 (а. с. 29 - 30 т. 1).

02 жовтня 2018 року ОСОБА_7 склав заяву, підпис у якій посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стешенко Н.М., про те, що в травні 2011 року він достроково виконав умови договору позики від 02 квітня 2010 року, а саме здійснив повний розрахунок та передав грошові кошти ОСОБА_2 у присутності, на той момент, її чоловіка ОСОБА_1 ; фінансових, майнових та інших претензій до нього ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 не мають станом на день засвідчення такої заяви, будь-яких вимог на його адресу не надходило (а. с. 209 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), та підтримується Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 04 жовтня 2023 року в справі № 509/2831/19 (провадження № 61-6321св23), що свідчить про сталість відповідної правової позиції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) вказано, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 71 СК України майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 30 січня 2019 року у справі 158/2229/16, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічні правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року в справі № 711/3988/21 (провадження № 61-11094св23), від 28 серпня 2024 року в справі № 753/2234/21 (провадження № 61-17140св23), що свідчить про незмінність правової позиції.

Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постановах від 30 січня 2019 року в справі № 158/2229/16-ц, від 10 червня 2022 року в справі № 544/856/20, від 01 березня 2023 року в справі № 359/10855/19, від 20 грудня 2023 року в справі № 127/21002/21 про те, що факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) сформовано правовий висновок, згідно якого у разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, слід визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18). Таким чином, з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такі ж правові висновки підтримувалися Верховним Судом в подальшому, зокрема, в постанові від 30 березня 2023 року у справі № 481/635/20 (провадження № 61-949св22)) та були належним чином враховані судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача на користь позивача в порядку поділу спільного майна подружжя компенсації вартості частки автомобіля марки PORSCHE CAYENNE S (номер кузова НОМЕР_9 , 2007 року випуску) у розмірі 250 000 грн. та компенсації вартості частки автомобіля марки MERCEDES BENZ G-500 (2002 року випуску, номер шасі НОМЕР_10 ) у розмірі 437 500 грн., апеляційний суд враховує таке.

Як було встановлено судом і не заперечено сторонами, спірні автомобілі були придбані сторонами під час зареєстрованого шлюбу.

Оскільки відповідачем не було надано належних та допустимих доказів придбання нею автомобіля марки PORSCHE CAYENNE S, колір бежевий, тип універсал, серійний номер НОМЕР_9 , 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля марки MERCEDES BENZ G-500, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , за власні кошти, апеляційний суд погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, що презумпцію спільності такого майна подружжя відповідачем в даній справі спростовано не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що ОСОБА_1 не доведено, що автомобілі, придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, і що він приймав участь у придбанні автомобілів за рахунок власних наявних чи зароблених коштів, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на презумпцію спільності майна подружжя, з якої випливає, що не позивач повинен доводити обставини набуття автомобілів у спільну сумісну власність подружжя, а відповідач має спростовувати ці обставини, що є її процесуальним обов`язком, який нею виконано не було.

Судом першої інстанції з листа регіонального сервісного центру в м. Києві від 24 жовтня 2018 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 без згоди позивача 05 жовтня 2013 року відчужила автомобіль MERCEDES BENZ G-500 (номер шасі НОМЕР_10 ), а 15 грудня 2012 року - автомобіль PORSCHE CAYENNE (номер кузова НОМЕР_9 ), і вказані обставини доводами апеляційної скарги відповідача не спростовані.

Суд першої інстанції надав належної оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що всі кошти від продажу спірних автомобілів були витрачені в інтересах сім`ї, і за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин цих обставин правомірно не прийняв до уваги такі заперечення відповідача.

Відповідачем не надано доказів, що автомобілі були придбані нею за начебто особисті та запозичені кошти, як і того, що кошти від продажу цього майна були витрачені начебто на потреби сім`ї, в зв`язку з чим апеляційним судом відхиляються як нічим не підтверджені припущення доводи апеляційної скарги відповідача, що автомобіль MERCEDES BENZ було придбано нею самостійно за кошти, надані у позику, а автомобіль PORSCHE CAYENNE - за рахунок власних збережень від попереднього продажу до реєстрації шлюбу автомобіля LEXUS та квартири АДРЕСА_5 за договором купівлі-продажу квартири від 01 грудня 2006 року, а також доводи відповідача, що грошові коштів, отримані від продажу автомобілів, нею було витрачено на забезпечення належного розвитку доньки ОСОБА_2 - Карини, на її навчання та проживання за кордоном.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року в справі № 761/9903/14-ц, яким з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки в розмірі 597 096,25 грн., на яке посилалася відповідач в апеляційній скарзі, наведених обставин не підтверджує, відтак її доводи є необґрунтованими і недоведеними в цій частині та відхиляються апеляційним судом.

Також судом враховано, що сторони в судовому засіданні та у заявах по суті справи підтвердили, що не підтримували сімейно-шлюбні відносини, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, не жили однією сім`єю з червня 2011 року, тобто до того як ОСОБА_2 відчужила автомобілі. Крім того, вказані обставини встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року, яким шлюб між сторонами було розірвано, а відтак відповідно до ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягали.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд і який не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача, що оскільки відповідач розпорядилась автомобілями на власний розсуд без письмової згоди позивача, то останній має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги відповідача про необхідність застосування ст. 70 СК України, відповідно до ч. 2 якої при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Суд першої інстанції не встановив обставин, передбачених статтею 72 СК України, для збільшення частки ОСОБА_2 при поділі майна подружжя, і апеляційний суд таких обставин також не вбачає.

Так, ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами у справі, що ОСОБА_1 приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, чи витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Посилання ОСОБА_2 на необхідність збільшення її частки у спірному майні у зв`язку з існуючою у ОСОБА_1 заборгованістю за аліментами є необґрунтованими. Належним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 у такому випадку є стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Оскільки згідно листа регіонального сервісного центру в м. Києві термін зберігання документів, на підставі яких автомобілі були відчужені, становить три роки, і надати належним чином завірені копії документів не виявилось можливим, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що вартість автомобілів на час розгляду справи підлягає визначенню, виходячи з ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи, що вони узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21).

Визначаючи вартість спірних транспортних засобів на час розгляду справи, суд першої інстанції виходив з наданого позивачем розрахунку, здійсненого за допомогою калькулятора вартості автомобілів в мережі Інтернет, та який міститься в матеріалах справи, згідно якого середня вартість автомобіля PORSCHE CAYENNE, 2007 року випуску становить близько 20000 доларів США, що еквівалентно 500000 грн., середня вартість автомобіля MERCEDES BENZ G-500 2002 року випуску становить близько 35000 доларів США, що еквівалентно 875000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 08 червня 2022 року в справі № 753/15538/20, від 09 серпня 2023 року в справі № 175/1025/20, від 20 грудня 2023 року в справі № 127/21002/21, в яких Верховний Суд дійшов висновку про допустимість визначення вартості спільного майна подружжя, відчуженого проти волі іншого з подружжя, при вирішенні питання стягнення компенсації за належну іншому подружжю частку, виходячи з аналізу ринку аналогічного майна на час розгляду справи, в тому числі з інформації з сайту auto.ria.

Враховуючи наведене, не спростовують висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи відповідача, посиланням на неактуальні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц, щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу на підставі відповідної судової експертизи, та що позивач ОСОБА_1 не надав жодного належного доказу по справі щодо вартості автомобілів та не заявив клопотання про автотоварознавчу експертизу, а роздруківки з сайту auto.ria не можуть бути належними та достовірними доказами ринкової оцінки автомобілів без урахування факторів, які є обов`язковими під час такої оцінки.

ОСОБА_2 будь-яким чином не спростувала встановленої судом вартості транспортних засобів, відтак, її доводи про те, що суд першої інстанції застосував курс 20 грн. за 1 долар США на момент ухвалення рішення, хоча станом на 28 лютого 2023 року курс становив 36,57 грн. за 1 долар США; відчуження автомобіля PORSCHE CAYENNE здійснене за 80000 грн., що еквівалентно 9960 доларів США, а автомобіль MERCEDES BENZ за 96000 грн., що еквівалентно 11952 долари США, і в дійсності відповідач не отримувала таких коштів, які просив стягнути з неї позивач, за відсутності належних та допустимих доказів зводяться до незгоди з судовим рішенням і переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «ЕС КІ МО» (ЄДРПОУ 34300543) у розмірі 500 грн., до статутного капіталу ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» (ЄДРПОУ 36857357) у розмірі 25000 грн., до статутного капіталу ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» (ЄДРПОУ 32584075) у розмірі 40750 грн., апеляційний суд враховує таке.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 19 лютого 2012 року №17-рп/12 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Велика Палата Верховного Суду в п. 101 постанови від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 11 грудня 2006 року, тобто до укладення шлюбу з позивачем 29 грудня 2006 року, внаслідок погодження заяви ОСОБА_1 про вихід зі складу учасників ТОВ «ПОЛІТРЕЙД», з відступленням своєї частки у статутному капіталі ОСОБА_2 , набула право на частку в статутному капіталі ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» вартістю 17408,50 грн. Відповідно до нової редакції статуту, зареєстрованого 15 січня 2010 року в період перебування сторін у шлюбі, статутний капітал ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» становить 100000 грн., при цьому ОСОБА_2 володіє часткою вартістю 98908,50 грн., що становить 98,9085% від Статутного капіталу Товариства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя набув право грошової вимоги щодо стягнення половини внесених до статутного капіталу коштів у розмірі 81500 грн. (як різниці між вартістю частки в статутному капіталі 98908,50 грн. та вартістю частки 17408,50 грн., набутої відповідачем до шлюбу), і відповідно, частина вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» становить 40750 грн. та в порядку поділу спільного майна подружжя Вязьмітінових підлягає компенсації позивачу ОСОБА_1 .

Крім того, суд першої інстанції встановив, що в період перебування сторін у шлюбі ОСОБА_2 здійснила вклад у ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» у розмірі 50000 грн., відповідно, частина вартості внесеного відповідачкою майна до статутного капіталу ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» становить 25000 грн. та в порядку поділу спільного майна подружжя Вязьмітінових підлягає компенсації позивачу ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить аргументів на спростування вищевикладених висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 передав їй 04 грудня 2006 року право на частку в статутному капіталі ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» в розмірі 17408,50 грн., зазначивши в нотаріально посвідченій заяві, що не має жодних майнових претензій до ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» та інших засновників, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, що ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя набув право грошової вимоги щодо стягнення половини вартості частки в статутному капіталі даного товариства у розмірі 81500 грн., що становить 40750 грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що внаслідок передачі належної йому частки позивач позбувся права на подальшу компенсацію вартості частки в статутному капіталі ТОВ «ПОЛІТРЕЙД», яка була набута нею у шлюбі, а також, що статутні капітали в товариствах «ПОЛІТРЕЙД», «ЕСКІМО», «ІРИНИНСЬКЕ» сформовані іншими засновниками, а ОСОБА_2 лише набула право власності на частки у цих товариствах, є необґрунтованими, суперечать вимогам ст. 60 СК України, рішенню Конституційного Суду України від 19 лютого 2012 року №17-рп/12, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в п. 101 постанови від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) та відхиляються апеляційним судом.

Крім того, не підтверджуються будь-якими доказами та є припущеннями доводи ОСОБА_2 , що 50 % корпоративних прав ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» та ТОВ «ЕС КІ МО» були придбані нею за рахунок наданих у позику коштів, а ОСОБА_1 не приймав в цьому участі та не надавав жодних коштів.

Таким чином, в наведеній частині оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.

Разом із тим, як встановлено судом з договорів відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО», укладених в період шлюбу 23 грудня 2008 року та 24 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та КОВ «Шусторм Холдінгз Лімітед», КОВ «Кострікс Ентерпрайзіс Лімітед», КОВ «Джамонт Холдінгз Лімітед», КОВ «Негформ Сек`юрітіс Лімітед», КОВ «Ванфокс Пректіс Лімітед» під час перебування сторін у шлюбі, відповідач придбала 50% ТОВ «ЕС КІ МО» на загальну суму 1000 грн., в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідно частина вартості внесеного відповідачкою майна до статутного капіталу ТОВ «ЕС КІ МО» становить 500 грн. та в порядку поділу спільного майна подружжя Вязьмітінових підлягає компенсації позивачу ОСОБА_1 .

Проте такі висновки є передчасними та помилковими, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до нотаріально посвідченого договору відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО» від 12 червня 2007 року ОСОБА_1 відступив (продав) свою частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 50%, номінальною вартістю 1260000 грн. ОСОБА_2 , і відповідно до п. 2.6. договору втратив будь-які права як на саму частку, так і на корпоративні права, що випливають та обумовлюються такою часткою.

Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач ОСОБА_1 в період перебування сторін у шлюбі відчужив свою частку в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО» у розмірі 50% дружині, тобто відповідачу у справі, то вказані майнові права не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя Вязьмітінових у розумінні ст. 61 СК України.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що 12 червня 2007 року сторони уклали не договір про поділ майна подружжя, а договір купівлі-продажу, який було укладено ними як продавцем та покупцем, без визначення їх спорідненості як чоловіка і дружини, і незважаючи на умови п. 2.6 договору, за якими ОСОБА_1 втратив права на частку та корпоративні права не неї, дане майно є придбаним ОСОБА_2 в період шлюбу, а відтак відноситься до спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в загальному порядку.

За умовами даного договору про відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО» від 12 червня 2007 року ОСОБА_1 відступив (продав) свою частку в статутному капіталі товариства у розмірі 50 % номінальною вартістю 1 260 000 грн. ОСОБА_2 саме як власник такої частки у товаристві, що належала йому особисто, а не як чоловік.

При цьому факт належності даної частки ОСОБА_1 на праві особистої власності також було встановлено судом, а саме, відповідно до нової редакції статуту ТОВ «ЕС КІ МО» від 08 червня 2006 року, зареєстрованого 06 липня 2006 року (пункти 7.2.-7.4), статутний капітал товариства складає 2 520 000 грн., який було повністю внесено ОСОБА_1 грошовими коштами у розмірі 1 260 00 грн. та відповідно його частка складала 50% статутного капіталу товариства (а. с. 200 - 208 т. 2).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про доведеність того, що придбання за договором від 12 червня 2007 року частки в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО» в розмірі 50 % номінальною вартістю 1 260 000 грн. на ім`я ОСОБА_2 під час перебування сторін у шлюбі відбулось за спільні сімейні кошти подружжя, а відтак вартість цієї частки мала враховуватися судом першої інстанції при вирішенні питання поділу майна подружжя.

23 грудня 2008 року протоколом № 10 Загальних зборів учасників ТОВ «ЕС КІ МО» зокрема затверджено продаж часток у статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 ; затверджено новий склад учасників Товариства, а саме, ОСОБА_2 володіє часткою у розмірі 2520000 грн., що складає 100% в статутному капіталі Товариства; затверджено статут у новій редакції (а. с. 48 т. 2), відповідно до нової редакції статуту, зареєстрованого 23 грудня 2008 року (п. 7.1), статутний капітал товариства складає 2 520 000 грн. та розподіляється між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 володіє часткою в статутному капіталі у розмірі 2 520 000 грн., що складає 100% статутного капіталу Товариства (а. с. 59 - 66).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що у 2012 році вона передала за договором дарування 100 % частки в статутному капіталі своєму батьку ОСОБА_13 , за яким не отримала жодного прибутку чи вигоди, а ОСОБА_1 не оскаржив цей договір в судовому порядку та відповідно не має жодного права вимоги на майно, яке не належить його колишній дружині, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на те, що у випадку, коли один із подружжя здійснив відчуження спільного майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь половини вартості частки члена подружжя в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО» у розмірі 1 226 000 грн. є обґрунтованими та підлягали задоволенню, відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення на його користь 500 грн. ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення цих вимог.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційних скарг щодо стягнення з ОСОБА_2 частки боргових зобов`язань, які виникли з договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , апеляційний суд враховує таке.

Як було встановлено судом, 02 квітня 2010 року ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1298, за умовами якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передала у власність позичальникові гроші в сумі 265487,50 грн., що еквівалентно на день укладання цього договору 33500 доларів США.

Із заяви ОСОБА_7 , посвідченої 02 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського МНО Стешенко Н.М., судом першої інстанції встановлено, що у травні 2011 року ОСОБА_7 достроково виконав умови договору позики від 02 квітня 2010 року, а саме здійснив повний розрахунок та передав грошові кошти ОСОБА_2 у присутності, на той момент, її чоловіка, ОСОБА_1 . Фінансових, майнових та інших претензій до позичальника ні ОСОБА_2 , ні її колишній чоловік, ОСОБА_1 , не мають станом на день засвідчення даної заяви, будь-яких вимог на його адресу не надходило.

Встановивши, що ОСОБА_7 виконав зобов`язання під час перебування сторін у шлюбі, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині права вимоги 1/2 частки боргових зобов`язань, які виникли з договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , а також компенсації їх частини.

Апеляційний суд не може погодитися з наведеними висновками як помилковими, зробленими з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 545 ЦК України, відповідно до якої, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі; якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає; наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Пунктом 8 договору позики його сторони погодили спосіб підтвердження повернення позики, а саме після повернення позики позикодавцем має бути видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошей, і без неї борг не може вважатися повернутим.

Разом із тим, оригіналу боргової розписки до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 від 02 жовтня 2018 року не долучено і судом першої інстанції така розписка не досліджувалася.

Сама по собі заява боржника, навіть посвідчена нотаріально, не може вважатися достатнім доказом для встановлення факту виконання його зобов`язань перед позикодавцем.

Апеляційний суд враховує, що така заява була складена ОСОБА_7 через тривалий період часу після проголошеного у ній часу виконання зобов`язання та майже через рік після звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом в жовтні 2017 року, що викликає обґрунтовані сумніви щодо допустимості, достовірності і достатності такого доказу, однак судом першої інстанції вказаним обставинам не було надано належної оцінки.

В письмових поясненнях ОСОБА_2 , що містяться в матеріалах справи, та її представник в судовому засіданні наполягали на тому, що зобов`язання ОСОБА_7 виконано, борг повернуто, але дані кошти використано у шлюбі в інтересах сім`ї, відтак поділу вони не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на позиції сторін, оскільки при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, належних та допустимих доказів повернення позики в період підтримання шлюбних відносин та використання цих коштів в інтересах сім`ї відповідачем надано не було, у суду першої інстанції не було підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації у вигляді частки вартості боргових зобов`язань в розмірі 132743,75 грн., які виникли з договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1298.

Доводи відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу позивача в частині вирішення даних позовних вимог зводяться до підтримки помилкових висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, таке рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення цих вимог.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційних скарг щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації у вигляді частки вартості придбаних майнових прав на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 (квартиру №68 загальною площею 278,0 кв.м, житловою площею 172,9 кв.м та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ), апеляційний суд враховує таке.

Судом першої інстанції встановлено, що за договором про уступку права вимоги, укладеного в період шлюбу 21 березня 2007 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ТОВ «Житло-Буд», ОСОБА_5 відступила на користь ОСОБА_2 право вимоги по договору № 7 від 08 грудня 2005 року та додатковій угоді №1 від 20 березня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ТОВ «Житло-Буд», за умовами якого ОСОБА_5 зобов`язалася сплатити та прийняти майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру №48 загальною площею 270,0 кв.м на 4-му поверсі в блоці №8 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 . На виконання умов цього договору ОСОБА_2 відшкодовує ОСОБА_5 вартість її внесків, сплачених в рахунок ТОВ «Житло-Буд».

Згідно листа ТОВ «Житло-Буд» від 04 жовтня 2007 року загальна вартість майнових прав на вказані об`єкти нерухомості становить 3436020 грн., і станом на 04 жовтня 2007 року за договором №7 від 08 грудня 2005 року сплачено грошових коштів на загальну суму 2061612 грн., недоплачено грошових коштів на суму 1374408 грн.

Також встановлено, що майнові права подружжя Вязьмітінових на об`єкт нерухомості - квартиру №48 загальною площею 270,0 кв.м на 4-му поверсі в блоці № 8 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 (на момент підписання цього договору - квартира № 68 загальною площею 278,0 кв.м, житловою площею 172,9 кв.м та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ) вибули зі спільної сумісної власності подружжя за безвідплатним договором про уступку права вимоги, укладеним 02 квітня 2018 року між ТОВ «Житло-Буд», ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Встановивши, що майнові права передано третім особам у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань, а право власності на нерухоме майно ніким з подружжя не набуто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові в частині визнання за ОСОБА_1 майнових прав на зазначене нерухоме майно, який не спростований доводами апеляційної скарги позивача.

Разом із тим, є передчасними та помилковими висновки суду першої інстанції про відмову в стягненні компенсації у вигляді 1/2 частки вартості придбаних майнових прав, оскільки суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач, уклавши безвідплатний договір про уступку права вимоги 02 квітня 2018 року з ТОВ «Житло-Буд» та ОСОБА_4 , фактично розпорядилася на свій розсуд без згоди позивача сплаченими за договором №7 від 08 грудня 2005 року коштами в розмірі 2061612 грн., які є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки були внесені в період шлюбних відносин.

Враховуючи, що грошові кошти в розмірі 2061612 грн., проінвестовані в нерухоме майно за договором №7 від 08 грудня 2005 року в період шлюбу, є спільним майном подружжя, однак відповідач розпорядилася цим майном на свій розсуд без згоди іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, такі грошові кошти мали враховуватися при поділі майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації у вигляді частки вартості придбаних майнових прав на нерухоме майно: квартиру № 48 загальною площею 270,0 кв.м на 4-му поверсі в блоці №8 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 (квартиру №68 загальною площею 278,0 кв.м, житловою площею 172,9 кв.м та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ), що були придбані згідно Договору про уступку права вимоги, укладеного 21 березня 2007 р. між ОСОБА_5 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» та ОСОБА_2 , у розмірі 1 030 806 грн.

Вказані обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції та безпідставно відмовлено в позові в цій частині.

Доводи відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу позивача в частині вирішення даних позовних вимог зводяться до підтримки помилкових висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, таке рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення цих вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що суд першої інстанції порушив право відповідача на змагальність, надаючи перевагу доказам, наданим зі сторони позивача, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є особистим припущенням відповідача щодо оцінки доказів судом першої інстанції та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутних капіталів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС КІ МО» (ЄДРПОУ 34300543) у розмірі 500 грн., у частині відмови в позові, а також в частині стягнення судового збору ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, в порядку поділу майна подружжя стягнувши з відповідача на користь позивача: компенсацію у вигляді частки вартості придбаних майнових прав на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 (квартиру №68 загальною площею 278,0 кв.м, житловою площею 172,9 кв.м та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ), що були придбані згідно Договору про уступку права вимоги, укладеного 21 березня 2007 р. між ОСОБА_5 , ТОВ «Житло-Буд» та ОСОБА_2 , у розмірі 1 030 806 грн.; половину вартості частки члена подружжя в статутному капіталі ТОВ «ЕС КІ МО» у розмірі 1 226 000 грн. (ЄДРПОУ 34300543); компенсацію у вигляді частки вартості боргових зобов`язань в розмірі 132743,75 грн., які виникли з договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1298.

В решті позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

В іншій частині, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості частки автомобіля PORSCHE CAYENNE S д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі 250000 грн., частки автомобіля MERCEDES BENZ д.н.з. НОМЕР_2 у розмірі 437500 грн., компенсації вартості частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «ІРИНИНСЬКЕ» в розмірі 25000 грн., до статутного капіталу ТОВ «ПОЛІТРЕЙД» в розмірі 40750 грн., рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційних скаргах.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, апеляційний суд надає оцінку заявам ОСОБА_2 , поданим до суду першої інстанції, а 24 вересня 2024 року - також і до апеляційного суду, щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, ОСОБА_2 зазначала, що ОСОБА_1 , володіючи інформацією про те, що шлюб між ним та ОСОБА_1 було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, та маючи намір оскаржити це рішення в апеляційному порядку, повинен був в той же час звернутися з позовом про поділ майна подружжя, оскільки момент, коли він дізнався про розірвання шлюбу з дружиною, є точкою відліку строку позовної давності для звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Звертала увагу, що позивач був добре обізнаний з тим, що шлюб було розірвано, ще у 2012 році, і з того моменту його права могли бути порушеними. 02 березня 2011 року ОСОБА_1 , перебуваючи в Київському СІЗО під вартою, уповноважив свого представника представляти його інтереси у справі щодо розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . Тобто ще на початку 2012 року ОСОБА_1 мав намір розірвати шлюб зі своєю дружиною, а тому питання поділу спільного майна подружжя мало бути поставлене на розгляд, проте він звернувся з відповідним позовом лише наприкінці 2017 року, тобто майже через 5 років після розірвання шлюбу.

Крім того, ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з листопада 2012 року, подавав до правоохоронних органів заяви про кримінальне правопорушення, в яких зазначав, що нібито ОСОБА_2 заволоділа шахрайським шляхом його майном, всі його заяви об`єднані в одне кримінальне провадження.

Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як було встановлено судом, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року, шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 72 СК України, яка діяла в момент подання позову, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 сформульовано висновок, підтриманий в подальшому постановами Верховного Суду (зокрема, від 28 серпня 2024 року в справі № 478/1133/23 провадження № 61-8953св24) про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя; неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Зазначене спростовує сторони відповідача про те, що початком відліку строку позовної давності для звернення до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя слід вважати дату, коли позивач дізнався про розірвання шлюбу.

Наполягаючи в судовому засіданні під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність, звертаючись до суду з цим позовом, оскільки починаючи з листопада 2012 року, подавав до правоохоронних органів заяви про кримінальне правопорушення, в яких зазначав, що нібито ОСОБА_2 заволоділа шахрайським шляхом його майном, представник відповідача ОСОБА_2 не змогла повідомити, з посиланнями на аркуші справи, якими доказами ці обставини можуть підтверджуватися.

Враховуючи вищевикладене, заява відповідача про застосування позовної давності є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється розподіл судових витрат.

За результатами апеляційного перегляду позов підлягає задоволенню щодо позовних вимог майнового характеру на 99 %, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2017 року (1600 грн.) відповідає судовому збору за подання позивачем ОСОБА_1 позовної заяви в розмірі 7920 грн., апеляційної скарги - в розмірі 11880 грн., та оскільки ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору в усіх судових інстанціях відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи, судовий збір у вказаному розмірі підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави.

Крім того, оскільки за результатами апеляційного перегляду вимоги ОСОБА_2 щодо відмови в позові ОСОБА_1 залишені без задоволення, понесені судові витрати повністю покладаються на неї.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС КІ МО» (ЄДРПОУ 34300543) у розмірі 500 грн., у частині відмови в позові, а також в частині стягнення судового збору, та прийняти в цій частині нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайбудвектор», ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_14 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_15 РНОКПП НОМЕР_11 ) компенсацію у вигляді частки вартості придбаних майнових прав на нерухоме майно: квартиру № 48 загальною площею 270,0 кв.м на 4-му поверсі в блоці №8 та два машиномісця у жилому будинку АДРЕСА_2 (квартиру №68 загальною площею 278,0 кв.м, житловою площею 172,9 кв.м та два машиномісця в будинку АДРЕСА_2 ), що були придбані згідно Договору про уступку права вимоги, укладеного 21 березня 2007 р. між ОСОБА_5 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» та ОСОБА_2 , у розмірі 1 030 806 грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості частки члена подружжя в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС КІ МО» у розмірі 1 226 000 грн. (ЄДРПОУ 34300543).

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію у вигляді частки вартості боргових зобов`язань в розмірі 132743,75 грн., які виникли з договору позики, укладеного 02 квітня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1298.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання ОСОБА_1 позовної заяви в розмірі 7920 грн. та апеляційної скарги в розмірі 11880 грн.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.