Рішення

від 19.08.2024 по справі 761/552/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/552/22

Провадження № 2/761/1281/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Габунії Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Генерація Тепла», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м.Києві, про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

11.01.2022 р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Генерація Тепла», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м.Києві, про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8044/2020/2214263, укладений 22.09.2020 р. між ТОВ «Генерація Тепла» та ОСОБА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та ТОВ «Генерація Тепла» у 2018 році виникли господарські відносини, які тривали до 2021 року. У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Генерація Тепла» господарських зобов`язань, у останнього перед позивачем виникла прострочена заборгованість, яку позивач стягнув з ТОВ «Генерація Тепла» у судовому порядку. Так, 29.07.2021 р. Господарським судом м.Києва було ухвалено рішення у справі № 910/7136/21 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ТОВ «Генерація Тепла» про заборгованості, яким даний позов задоволено, а саме стягнуто з ТОВ «Генерація Тепла» на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість у сумі 132500,00 грн., три проценти річних у сумі 6705,24 грн., інфляційні втрати у сумі 12985,53 грн. та судовий збір у сумі 2282,86 грн., а всього 154473,63 грн. Вказане рішення набрало законної сили, за яким Господарським судом м.Києва стягувачу був виданий наказ № 910/7136/21 від 30.08.2021 р., на підставі якого 16.09.2021 р. приватним виконавцем виконавчого органу м.Києва Авторговим А.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_8. 22.09.2020 р. між ТОВ «Генерація Тепла» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8044/2020/2214263. Посилаючись на те, що відповідач ТОВ «Генерація Тепла», достеменно знаючи про наявність у нього заборгованості перед ним та іншими суб`єктами господарської діяльності, передбачаючи майбутні наслідки неналежного виконання своїх господарських зобов`язань, вчинив дії, спрямовані на відчуження та приховання належного йому рухомого майна, на яке б можливо було звернути стягнення під час виконання судового рішення та задовольнити вимоги кредиторів, позивач вважає, що правочин щодо відчуження належного відповідачу ТОВ «Генерація Тепла» транспортного засобу порушує його права, є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним, а тому звернувся до суду з даним позовом.

12.01.2022 р. позовну заяву розподілено у провадження судді Рибака М.А.

Ухвалою від 11.02.2022 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

21.06.2023 р. на підставі доповідної начальника відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву розподілено у провадження судді Савицького О.А.

Ухвалою від 22.06.2023 р. справу прийнято до розгляду суддею Савицьким О.А. та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 30.10.2023 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою від 15.02.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих ними заявах по суті справи.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданих ним заявах по суті справи.

Представник відповідача ТОВ «Генерація Тепла» в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду надійшов його відзив на позовну заяву, у якому останній проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, однак на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (пояснення) її представника, у якому останній проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м.Києві в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив.

З врахуванням думки присутніх в судовому засіданні учасників справи, суд вирішив здійснювати розгляд за відсутності осіб, які не з`явились.

Вислухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 29.07.2021 р. Господарським судом м.Києва було ухвалено рішення у справі № 910/7136/21 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ТОВ «Генерація Тепла» про стягнення заборгованості, яким даний позов задоволено, а саме стягнуто з ТОВ «Генерація Тепла» на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість у сумі 132500,00 грн., три проценти річних у сумі 6705,24 грн., інфляційні втрати у сумі 12985,53 грн. та судовий збір у сумі 2282,86 грн., а всього 154473,63 грн.

Вказане рішення набрало законної сили, за яким Господарським судом м.Києва стягувачу був виданий наказ № 910/7136/21 від 30.08.2021 р., на підставі якого 16.09.2021 р. приватним виконавцем виконавчого органу м.Києва Авторговим А.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_8.

Разом з тим, 22.09.2020 р. між ТОВ «Генерація Тепла» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8044/2020/2214263, оформлений та підписаний сторонами у Територіальному сервісному центрі 8044 РСЦ МВС в м.Києві, який і оспорюється позивачем в даній справі.

Згідно з вказаним договором купівлі-продажу, продавець зобов`язався передати у власність покупцеві транспортний засіб марки «BMW», модель «Х5», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 .

Відповідно до розділу 3 договору купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складала 200000,00 грн.

Після придбання вище зазначеного транспортного засобу, 22.09.2020 р. ОСОБА_2 у ТСЦ 8044 було видане свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на транспортний засіб марки «BMW», модель «Х5», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

12.02.2021 р. ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому транспортного засобу ОСОБА_3 , яка отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «BMW», модель «Х5», 2018 року випуску, білого кольору, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що відповідач ТОВ «Генерація Тепла», достеменно знаючи про наявність у нього заборгованості перед ним та іншими суб`єктами господарської діяльності, передбачаючи майбутні наслідки неналежного виконання своїх господарських зобов`язань, вчинив дії, спрямовані на відчуження та приховання належного йому рухомого майна, на яке б можливо було звернути стягнення під час виконання судового рішення та задовольнити вимоги кредиторів, а тому вважає, що правочин щодо відчуження належного відповідачу ТОВ «Генерація Тепла» транспортного засобу порушує його права, є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Боржник (продавець), який відчужує майно на користь іншої особи після виникнення в нього зобов`язання зі сплати грошових коштів, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 р. у справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У постанові Верховного Суду від 29.06.2022 р. у справі № 750/11492/19 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. У справі, яка переглядається, встановлено, що, укладаючи 22.03.2019 р. оспорювані договори купівлі-продажу, продавець ОСОБА_2 була обізнана про перебування в провадженні Деснянського районного суду міста Чернігова спору щодо стягнення з неї на користь позивача грошових коштів та передбачала можливе стягнення з неї на користь ОСОБА_1 боргу. ОСОБА_2 усвідомлювала негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та мала намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків. Такі дії ОСОБА_2 не можна визнати добросовісними у розумінні пункту 6 частини першої та третьої статті 3 ЦПК України. Отже, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що будь-які права та інтереси ОСОБА_1 як кредитора продавця оспорюваними правочинами не порушені. З огляду на те, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу між відповідачами є способом ухилення від виконання рішення суду, оскільки нерухомість, яка належала ОСОБА_2 та на яку могло бути накладено стягнення в рамках виконавчого провадження, була відчужена іншій особі в період перебування в провадженні суду справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення з неї грошових коштів, дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Подібних висновків про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що укладений боржником на шкоду кредитору до ухвалення рішення суду про стягнення боргу, Верховний Суд дійшов у постанові від 19.05.2021 р. у справі № 693/624/19, зазначивши таке: «…очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;

встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору;

до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься:

момент вчинення договорів (30.04.2016 р. та 11 травня 2016 року, тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні в справі № 439/506/16-ц);

контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ «Автобастіон» вчинило оспорювані договори купівлі-продажу з ОСОБА_2, який був учасником ТОВ «Автобастіон» на момент їх вчинення);

ціна в оспорюваних договорах купівлі-продажу (транспортний засіб марки DAF, модель FA 95.430, 2005 року випуску, тип ТЗ сідловий тягач - Е, чорного кольору, шасі № НОМЕР_5 , за ціною, яка складає 15 000 грн; транспортний засіб марки DAF, модель FA 95.430, 2005 року випуску, тип ТЗ сідловий тягач - Е, червоного кольору, шасі № НОМЕР_6 , за ціною, яка складає 100 грн; транспортний засіб марки SCHMITZ, модель SKI 24, 1999 року випуску, тип ТЗ причіп фургон ізотерм-Е, сірого кольору, шасі № НОМЕР_7 , за ціною, яка складає 100 грн);

боржник (ТОВ «Автобастіон»), який відчужує майно (транспортні засоби) на підставі договорів купівлі-продажу на користь свого учасника (ОСОБА_2) після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника;)…».

Подібних висновків (визнання недійсним фраудаторного договору до ухвалення рішення про стягнення боргу) дійшов Верховний Суд у постановах від 09.02.2023 р. у справі № 910/12093/20, від 23.05.2024 р. у справі № 539/5262/21, від 10.07.2024 р. у справі № 201/3274/21.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у ТОВ «Генерація Тепла» були відсутні обмеження щодо розпорядженням транспортним засобом, який був предметом цього договору, а також станом на цей час позивач не звертався до суду з будь-якими позовними заявами про стягнення заборгованості з ТОВ «Генерація Тепла». Однак позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом про стягнення заборгованості з ТОВ «Генерація Тепла» лише 05.05.2021 р., а рішення суду про стягнення з відповідача ТОВ «Генерація Тепла» на користь позивача заборгованості було ухвалено Господарським судом м.Києва майже через один рік після укладення договору купівлі-продажу.

Отже, з врахуванням встановлених обставин, суд вважає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факту ухилення ТОВ «Генерація Тепла» від виконання існуючих зобов`язань перед позивачем на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу.

При цьому позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами, що відповідачі ОСОБА_2 та ТОВ «Генерація Тепла» є пов`язаними між собою особами, які вступили у змову з метою невиконання ТОВ «Генерація Тепла» своїх зобов`язань перед позивачем, а отже в діях сторін відсутній протиправний умисел при укладенні оспорюваного договору.

Крім того, матеріалами справи підтверджується та не спростовано стороною позивача, що договір купівлі-продажу транспортного засобу від 22.09.2020 р., укладений між ТОВ «Генерація Тепла» та ОСОБА_2 мав мету, обумовлену цим договором, так само як і договір купівлі-продажу, укладений 12.02.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що доводить реальність та відплатність оспорюваного договору.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, а саме щодо недобросовісних дій відповідачів та зловживання правом під час вчинення оспорюваного правочину, який є способом ухилення від виконання грошового зобов`язання, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Генерація Тепла», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м.Києві, про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: