Рішення

від 18.09.2024 по справі 703/5662/23

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/5662/23

2/703/265/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,

представника позивачів ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Смілянської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, про визнання права власності на господарські приміщення, -

встановив:

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Смілянської міської ради Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, в якому просять суд: визнати блок не житлових приміщень (сараїв) № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12 позначених на плані розподілу житлового кварталу за № 14, як призначених для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та встановити порядок користування вказаними нежитловими приміщеннями (сараями) наступним чином:

- за позивачем ОСОБА_5 (співвласницею квартири АДРЕСА_3 ) встановити право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 ;

- за позивачем ОСОБА_3 (власником квартири АДРЕСА_5 ) встановити право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 ;

- за позивачем ОСОБА_6 (власницею квартири АДРЕСА_11 ) встановити право користування на приміщення сараю АДРЕСА_11 ;

- за позивачем ОСОБА_4 (власником квартири АДРЕСА_12 ) встановити право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_3 в блоці сараїв, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- за позивачем ОСОБА_7 (власником квартири АДРЕСА_13 ) право власності на приміщення сараїв АДРЕСА_14 .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі вказують, що вони на відповідних правових підставах є власниками квартир, що знаходяться в будинках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . У дворі будинків за вказаною вище адресою знаходиться блок нежитлових приміщень (сараїв), які призначені для обслуговування житлових квартир в будинках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Позивачі зазначають, що з часу набуття ними права власності на квартири за вказаною адресою внаслідок приватизації та укладення цивільно-правових угод (договорів купівлі-продажу) дані приміщення сараїв не були включені в технічну документацію, однак фактично такі існують та перебувають в користуванні позивачів, водночас без правовстановлюючих документів на їх володіння.

Вказують також, що рішенням сесії Смілянської міської ради від 27 січня 2021 року № 7-17/VIII надано дозвіл СКП «Наш Дім» списати з балансу будинок АДРЕСА_2 та передати його в управління зборам співвласників багатоквартирного будинку, однак питання про передачу в управління зборам співвласників багатоквартирного будинку господарських приміщень (сараїв) указаним рішенням Смілянської міської ради вирішено не було.

Зазначають, що приміщення господарського блоку сараїв, які перебувають у користуванні позивачів взагалі не внесені в технічну документацію.

На усний запит позивачів до СКП «Наш Дім» було надано відповідь, що приміщення сараїв у них на балансі не перебували, тому і передати їх позивачам вони не мають можливості.

Водночас позивачі вважають, що приміщення блоку сараїв будувалось для обслуговування житлових квартир в будинках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , відтак вони нерозривно пов`язані з вищевказаними житловими будинками і не можуть бути самостійним об`єктом нерухомого майна.

Позивачі також вказують, що не усі мешканці будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 виявили бажання користуватись вказаними приміщеннями сараїв. Так, деякі власники житлових квартир в будинках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 звернулись з заявами про відмову від користування сараями, дане питання було розглянуто на зборах власників квартир та прийнято рішення про передачу в користування приміщень сараїв іншим власникам квартир, а саме: за позивачем ОСОБА_5 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_5 , закріплені приміщення сараїв №№3,4, в блоці спірних сараїв; за позивачем ОСОБА_3 , який є співвласником квартири АДРЕСА_5 , закріплені приміщення сараїв №№ НОМЕР_4 , в блоці спірних сараїв; за позивачем ОСОБА_6 , яка є власницею квартири АДРЕСА_11 , закріплено приміщення спірного сараю № 8 в блоці спірних сараїв; за позивачем ОСОБА_4 , який є власником квартири АДРЕСА_12 , закріплено приміщення сараю № НОМЕР_3 в блоці спірних сараїв; за позивачем ОСОБА_7 , який є власником квартири АДРЕСА_13 , закріплено приміщення сараю № НОМЕР_5 в блоці спірних сараїв, що знаходяться за адресою, АДРЕСА_2 ,

Позивачі вважають, що набуття права користування даними сараями було належно узгоджене та затверджене на загальних зборах співвласників багатоквартирних будинків 20 листопада 2021 року, що підтверджується протоколом зборів співвласників.

Вказують, що дані сараї є допоміжними приміщеннями необхідними для забезпечення побутового обслуговування мешканців будинку та підвищення життєвого комфорту відповідно мешканців будинку за якими вони закріплені.

На переконання позивачів, сам по собі статус спірних приміщень (сараїв), як допоміжних, свідчить про автоматичне, в силу прямої норми закону, набуття власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 права спільної сумісної власності на ці приміщення.

Вважають, що передача на баланс співласникам житлових квартир управління ЖКГ тільки приміщення будинку без блоку нежитлових приміщень сараїв призначених для обслуговування власників квартир, є неправомірною, і такою що порушує їх право на вільне розпорядження своєю власністю.

Посилаючись на вказані обставини, оскільки врегулювати спірне питання щодо набуття права власності позивачами в позасудовому порядку неможливо, останні звернулись до суду з позовом про визнання вказаного блоку не житлових приміщень (сараїв) таким, що призначений для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та просять встановити порядок користування вказаними нежитловими приміщеннями (сараями).

Ухвалою судді від 04 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Смілянської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, про визнання права власності на господарські приміщення залишено без руху та надано позивачам строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

В наданий судом термін позивачі усунули недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 04 грудня 2023 року та надали позовну заяву в новій редакції, в якій просили: визнати блок не житлових приміщень (сараїв) № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12 позначених на плані розподілу житлового кварталу за № НОМЕР_6 , як призначених для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та встановити порядок користування вказаними нежитловими приміщеннями (сараями) наступним чином:

- за позивачем ОСОБА_5 (співвласницею квартири АДРЕСА_3 ) встановити право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 ;

- за позивачем ОСОБА_3 (власником квартири АДРЕСА_5 ) встановити право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 ;

- за позивачем ОСОБА_6 (власницею квартири АДРЕСА_11 ) встановити право користування на приміщення сараю АДРЕСА_11 ;

- за позивачем ОСОБА_4 (власником квартири АДРЕСА_12 ) встановити право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_3 в блоці сараїв, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- за позивачем ОСОБА_7 (власником квартири АДРЕСА_13 ) право користування на приміщення сараїв № НОМЕР_5 в блоці сараїв, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді від 25 грудня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив.

Реалізуючи право на подання відзиву, у порядку ст. 178 ЦПК України, 09 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 направила до суду відзив на позовну заяву, у якому виклала свої заперечення з приводу заявлених позовних вимог. Узагальнені доводи та заперечення наведені у відзиві представника відповідача зводяться до наступного.

Так, представник відповідача вказує, що Смілянська міська рада не має інформації щодо надання окремого права власності на блок нежитлових приміщень сараїв, що призначені для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , але якщо такі права і були надані, то міська рада не приймала жодних рішень по даному питанню.

Зауважує, що позивачами до матеріалів позовної заяви не додано жодного доказу, а саме: звернення до СКП «Наш дім», отримання відповідей та взагалі не додано жодної технічної документації на блок нежитлових приміщень сараїв для підтвердження будь-якого факту. Зазначає, що позивачі особисто та через уповноважених осіб не звертались до Смілянської міської ради для вирішення вищезазначених питань в досудовому порядку, відповідно Смілянською міською радою жодним чином не було порушено права позивачів, а тому вважає що Смілянська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до рішення сесії Смілянської міської ради «Про надання дозволу СКП «Наш дім» на списання з балансу багатоквартирних будинків» від 27 січня 2021 року № 7-17/УІІІ будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 списані з балансу СКП «Наш дім» та передані в управління співвласникам багатоквартирних будинків.

Визначення управління багатоквартирним будинком надано в ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-УІІІ, а саме управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 від 08 жовтня 2021 року було прийнято рішення про форму управління будинком - управління будинком зборами співвласників.

Представник відповідача зауважує, що окремі квартири в будинку АДРЕСА_2 перебувають у спільній частковій власності, однак до суду звертаються не всі співвласники квартир, окрім того позивачі навіть не уповноважені зборами співвласників будинків, які передані в управління співвласникам багатоквартирних будинків, хоча спір виник щодо визнання сараїв такими, що призначені для обслуговування вказаних житлових будинків. Водночас в матеріалах справи відсутні документи, якими інші співвласники уповноважили позивачів на їх представництво та прийняття рішень.

Щодо вимоги позивачів про встановлення порядку користування нежитловими приміщеннями сараїв за співвласниками квартир по АДРЕСА_1 та № 30 представник відповідача вказує, що згідно положень ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII, сараї не належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а відтак загальними зборами не можуть вирішуватись питання, щодо їх розподілу між власниками квартир. Крім того вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази, які б підтверджували існування даних сараїв та перебування їх у комунальній власності, як і перебування в комунальній власності будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Зауважує, що Смілянська міська рада, не є власником ні багатоповерхових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , ні сараїв, які ніби-то розташовані на їх прибудинковій території, відтак вважає, що позивачі помилково вказали відповідачем Смілянську міську раду, як порушника їх прав, зазначає, що Смілянська міська рада є неналежним відповідачем у справі та позивачами обрано не вірний спосіб захисту.

Посилаючись на вказані обставини, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та невмотивованими, відтак просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивачі правом на подання відповідей на відзив не скористалися.

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивачів адвокат Примак В.А. позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав вказаних в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, наведених у відзиві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради в судове засідання по розгляду справи по суті не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, тому вважається, що судовий виклик вручений йому належним чином. Заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи, до суду не подавав. Письмових пояснень третьої особи щодо позову до суду також не направив.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

Згідно із ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст.12 ЦПК України).

Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання щодо застосування правових норм, суд вказує, що спірні правовідносини регулюються нормами цивільного законодавства також, у відповідності до ст.263 ЦПК України, судом враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 06 листопада 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В. за реєстр. №1235 (а.с.14-17). Вказане також об`єктивно підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 18).

Згідно копії договору купівлі-продажу, укладеного 29 січня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. за реєстр. №318, вбачається, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_12 (а.с. 19-22).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 січня 2007 року, виданого Смілянським виробничим підрозділом «ЧООБТІ» вбачається, що позивач ОСОБА_5 є співвласником квартири АДРЕСА_3 . Так, останній на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду від 10 жовтня 2006 року належить 1/3 частка у праві власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (а.с. 23).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2006 року позивачу ОСОБА_6 належить 1/5 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_11 (а.с. 24). Вказане також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 лютого 2007 року, виданого Смілянським виробничим підрозділом «ЧООБТІ» (а.с. 25).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 вересня 2002 року позивач ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності є співвласником квартири АДРЕСА_13 (а.с. 26).

Згідно копії рішення VII сесії Смілянської міської ради від 27 січня 2021 року № 7-17/VIII надано дозвіл СКП «Наш дім» на списання з балансу багатоквартирних будинків та передачу їх в управління об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків; співвласникам багатоквартирних будинків (а.с. 7).

Як вбачається з Переліку багатоквартирних будинків, які списуються з балансу СКП «Наш дім», наведеного в додатку, затвердженого рішенням міської ради від 27 січня 2021 року № 7-17/VIII, з балансу СКП «Наш дім» списано в тому числі будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , в яких знаходяться квартири, що належать позивачам (а.с. 7 - зворот).

Означене рішення Смілянської міської ради та додаток до нього не містить відомостей про передачу в управління зборам співвласників вказаних багатоквартирних будинків господарських приміщень (сараїв).

Водночас, позивачі вважають, що передача на баланс співвласникам житлових квартир управлінням ЖКГ тільки приміщень будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 без блоку нежитлових приміщень сараїв призначених для обслуговування власників квартир неправомірною, і такою що порушує їх право на вільне розпорядження їхньою спільною власністю.

Поняття спільної часткової власності визначено в ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Суд констатує що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження права власності відповідача - Смілянської міської ради на спірне майно - блок нежитлових приміщень сараїв , які за твердженням позивачів розташовані на прибудинковій території багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 392 Цивільного кодексу України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Водночас у ході розгляду справи позивачі не надали правовстановлюючих документів, що підтверджують виникнення в них права власності на спірне майно, дозволів на будівництво та документів щодо прийняття в експлуатацію такого майна, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій спірне майно розташоване, в тому числі позивачами не надано жодної технічної документації на підтвердження факту наявності на прибудинковій території будинків, у яких знаходяться належні їм квартири, спірного блоку нежитлових приміщень сараїв.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі зазначеної норми Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд неодноразово, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

При цьому відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (зокрема, постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17).

Отже, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

При цьому відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 дійшла висновку, що передбачене статтею 392 Цивільного кодексу України правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Зокрема, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю (ст. 83 Земельного кодексу України). За змістом статей 1, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальна громада села, селища, міста (тобто жителі, об`єднані постійним проживанням у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці) є первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. Водночас представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування сільські, селищні, міські ради як органи місцевого самоврядування.

Щодо наявності в особи права відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо воно оспорюється, зокрема, у разі втрати нею документа, який засвідчує право власності, за відсутності іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права, суд констатує, що передбачений наведеною нормою спосіб захисту має на меті підтвердження наявного в позивача права власності, а не виникнення в нього такого права внаслідок ухвалення судового рішення.

Тобто саме лише посилання на відсутність документа, що засвідчує право власності на спірне майно, не є достатньою підставою для визнання за особою права власності на нього без надання доказів, оцінивши які окремо та в сукупності з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, суд може встановити факт виникнення на законних підставах та існування в позивача права власності на спірне майно, зокрема на момент втрати ним відповідного правозасвідчувального документа, а також відсутність припинення цього права на момент вирішення спору.

При цьому під час розгляду справи позивачами не надано та матеріали справи не містять доказів, які підтверджують наведені у позові обставини, зокрема, не надано передаточного балансу, правовстановлюючих документів на спірні об`єкти чи технічної документації на них тощо. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження права власності відповідача - Смілянської міської ради Черкаської області на спірне майно.

Суд зауважує, що надана позивачами власноручно виготовлена схема розташування господарських будівель сараїв біля будинку АДРЕСА_2 (а.с. 29) не є належним та допустимим доказом, оскільки такий доказ самостійно створений стороною позивача та не підтверджується жодним іншим допустимим доказом по справі.

Відповідно до положень ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, у зв`язку з чим є залежною від головної речі і має допоміжний статус. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарської призначення речі.

Поняття та співвідношення головної речі та приналежності у світлі питання державної реєстрації права власності на нерухоме майно, також розкривалося у п. 1.2 ("Деякі акценти державної реєстрації права власності на нерухоме майно") Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації", що були затверджені наказом Міністерства юстиції України № 660/5 від 14.04.2009 та діяли до квітня 2014 року). Так, Методичними рекомендаціями визначено, що приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому, є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальним правилом приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі.

І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Державній реєстрації підлягає право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ у розділі "опис нерухомого майна".

Так, основним призначенням будинку є забезпечення власника і членів його сім`ї житлом. Відповідно до Будівельних норм і правил жиле приміщення (квартира) повинно складатися з жилої кімнати та інших допоміжних приміщень, а в умовах індивідуального жилого будинку - також інших господарських будівель (до яких, зокрема, відноситься сарай), розташованих на одній земельній ділянці з жилим будинком.

Те, що надвірні приміщення, огорожі та інші надвірні споруди, що обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь), становлять разом з нею один інвентарний об`єкт, було визначено в Інструкції з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ (затверджено наказом Державного казначейства України від 17.07.2000 № 64 (у редакції наказу Державного казначейства України від 21.02.2005 № 30)).

Враховуючи норми ст.ст. 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Вбачається зі справи, що позивачі є власниками / співвласниками частини квартир в будинках АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , право власності набуте ними в порядку приватизації та укладення цивільно-правових угод. Однак, будь-які документи щодо передачі земельної ділянки, на якій розташований спірний блок нежитлових приміщень сараїв, в оренду позивачам відсутні.

Згідно протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 від 08 жовтня 2021 року було прийнято рішення про форму управління будинком - управління будинком зборами співвласників.

Суд вважає слушним зауваження представника відповідача, що окремі квартири в будинку АДРЕСА_2 перебувають у спільній частковій власності, однак до суду звернулися не всі співвласники квартир в будинках АДРЕСА_15 , окрім того позивачі навіть не уповноважені зборами співвласників будинків, які передані в управління співвласникам багатоквартирних будинків, хоча спір виник щодо визнання сараїв такими, що призначені для обслуговування вказаних житлових будинків. Водночас в матеріалах справи відсутні документи, якими інші співвласники уповноважили позивачів на їх представництво та прийняття рішень.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до п.1 ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, у спірного об`єкта нерухомого майна є власник в особі територіальної громади м. Сміла Черкаської області, який від зазначеного майна не відмовлявся, а статус майна дозволяє вирішити питання набуття права на майно у спосіб, який відповідає набуттю права на головну річ, проте позивачі передчасно звернулись до суду з даним позовом, оскільки вказане питання у позасудовому порядку не вирішували, з будь-якими заявами до Смілянської міської ради про передачу у власність, користування (оренду) спірного об`єкта або земельної ділянки не звертались, тобто не використали способи захисту своїх прав. Відповідно Смілянською міською радою ніяким чином не порушено права та законні інтереси позивачів.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачів про визнання вказаного блоку не житлових приміщень (сараїв) таким, що призначений для обслуговування житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та встановлення порядку користування вказаними нежитловими приміщеннями (сараями).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачами вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, при відмові у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача. Відтак, підстав для відшкодування позивачам понесених судових витрат суд не вбачає, оскільки відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 263-265, 354 ЦПК України,-

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Смілянської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, про визнання права власності на господарські приміщення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 вересня 2024 року.

Сторони у справі:

Позивач 1: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_16 .

Позивач 2: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса:

АДРЕСА_17 : ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_18 .

Позивач 4: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_19 .

Позивач 5: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_20 .

Відповідач: Смілянська міська рада Черкаської області, код ЄДРПОУ 25874705, адреса: вул. Незалежності, буд. 37, м. Сміла Черкаської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, код ЄДРПОУ 25673697, адреса: вул. Севастопольська, буд. 58, м. Сміла Черкаської області.

Головуючий: Ю. В. Крива