Постанова

від 23.09.2024 по справі 482/220/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.09.24

22-ц/812/1031/24

Провадження № 22-ц/812/1031/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2024 року м. Миколаїв

справа № 482/220/22

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, додаткової угоди та скасування державної реєстрації речового права, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Богдановою-Пуфф Тетяною Дмитрівною - на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області, ухвалене 24квітня 2024 року під головуванням судді Сергієнка С.А., повний текст судового рішення складений 03 травня 2024 року,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, додаткової угоди та скасування державної реєстрації речового права

Позивач зазначала, що 23 червня 2005 року між нею та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки площею 7,43 га, що розташована на території Бузької сільської ради, строком на 30 років, який 20 січня 2006 року було зареєстровано у Новоодеському реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «ЦДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за №040601900029. В подальшому 11 квітня 2012 року державним реєстратором Відділу Держкомзему у Новоодеському районі Миколаївської області Кушнір К.М. було зареєстровано додаткову угоду «Про зміну і доповнення договору» за № 482480004002351, якою у договір оренди було внесено зміни та змінено строк дії оренди з 30 на 49 років, в п. 5 визначено, що нормативна грошова оцінка становить всього 123999 грн 44 коп., а в п. 9 сторони погодили виплату орендної плати в розмірі 3720 грн на рік.

За твердженням ОСОБА_1 , орендар порушує умови договору та систематично не виплачує орендну плату своєчасно і в повному обсязі, зокрема за 2005 - 2022 роки, не нараховував індексацію та не переглядав розмір орендної плати не зважаючи на її вимоги та умови договору. Також орендар взагалі не виконав п. 14 Договору, згідно якому у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором, справляється пеня у розмірі 0,3% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 07 листопада 2022 року позивач просила суд припинити шляхом дострокового розірвання договір оренди землі від 23 червня 2005 року, укладений між нею та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 , зареєстрований у Новоодеськомуреєстраційному окрузі(офісі)Миколаївської регіональноїфілії ДП»ЦДЗК приДержавному комітетіУкраїни поземельних ресурсахза №040601900029,номер записупро іншеречове право24197135в Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майновід 19грудня 2017року, ізприпиненням шляхомдострокового розірваннядодаткової угоди«Про зміниі доповненнядоговору» від11квітня 2012року за номером №482480004002351 та скасувати державну реєстрацію іншого речового права.

Ухвалою Новодеського районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2022 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача фізичну особу підприємця ОСОБА_2 .

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності підстав для розірвання спірного договору зі змінами і доповненнями, а саме факту систематичного порушення відповідачем обов`язку по виплаті орендної плати, а досліджені судом докази свідчать про зворотнє.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Богданова-Пуфф Т.Д., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідачів судові витрати.

Зазначала що підставою позову ОСОБА_1 є невиконання орендарем умов договору та позивач правомірно звертала увагу на систематичну несплату орендної плати відповідачем починаючи з 2005 року по 2023 рік включно. Так, в матеріалах справи наявна розписка, надана відповідачем на підтвердження умов Договору, з якої не вбачається, що у 2020 році ОСОБА_1 отримувала орендну плату, оскільки у ній зазначено ідентифікаційний код, який не належить позивачці, розписка датована 2020 роком, однак з неї не вбачається, що це саме орендна плата за 2020 рік та дана розписка не підтверджує дотримання строків орендарем щодо виплати орендної плати. Таким чином, орендар не виплачував орендну плату згідно Договору з 2005 року по 2023 роки включно та в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували сплату орендної плати відповідно до умов договору оренди землі, що з урахуванням висновку Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №484/301/18 є правовою підставою для розірвання договору відповідно до вимог ст. 651 ЦК України, ст. 141 ЗК України та умов договору.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Богданова-Пуфф Т.Д. - підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Скотников О.М. - просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією регулювалися ЗК України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частини першої статті 152 та частини першої статті 153ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із статтею 526ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами першою та другою статті 651ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 13Закону України"Прооренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15Закону України"Прооренду землі" істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із статтями 21, 22Закону України"Прооренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Частиною першою статті 32Закону України"Прооренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17 дійшов висновку, що частинами першою і другою статті 651ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово наводив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 22.03.2002 року на підставі розпорядження Новоодеської РДА від 22.02.2002 року №75 є власником земельної ділянки загальною площею 7,43 га в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, призначеної для товарного сільськогосподарського виробництва.

23 червня 2005 року між сторонами був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 30 років, який зареєстрований в Новоодеському реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП "ЦДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" та вчинено запис у Державному реєстрі земель від 20.01.2006 року за № 040601900029, що підтверджується вказаним договором. Орендна плата згідно вказаного договору становила 1 000 грн. на рік (т. 1 а.с. 11-14).

11 квітня 2012 року у Відділі Держкомзему у Новоодеському районі за №48248000400235 зареєстровано Угоду про зміну і доповнення договору, згідно до якої сторони прийшли до згоди внести зміни і доповнити договір, зареєстрований під № 040601900029 від 20.01.2006 року (т. 1 а.с. 29). Вказаною угодою пункт 9 первісного договору оренди викладено у новій редакції: форма та розмір орендної плати встановлено в сумі 3720 грн. Крім того даною Угодою продовжено строк дії договору на 49 років.

Пунктами 10, 11 Договору оренди від 23 червня 2005 року, що залишились незмінними, передбачено, що обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції; орендна плата вноситься щорічно до 20 числа першого за звітним роком місяця, натуральна - до 20 числа останнього у звітному році місяці.

З матеріалів справи вбачається, що обставини сплати відповідачем ОСОБА_2 орендної плати позивачці ОСОБА_1 за вищевказаним договором оренди вже були предметом судового розгляду у цивільній справі № 482/361/19 за позовом ОСОБА_1 до ПП ОСОБА_2 про розірвання договору оренди.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2020 року у справі № 482/361/19 (т. 3 а.с. 99-104) в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено та встановлено, що за 2011- 2018 роки відповідач сплачував позивачці орендну плату в розмірі, який більший за розмір орендної плати, що був передбачений в Договорі оренди землі та в Угоді про зміну та доповнення договору, що підтверджується копіями відомостей про виплату орендної плати за землю, згідно яким в 2011 році ОСОБА_1 отримала 6 500 грн., в 2012 році 9 720 грн., в 2013 році 9 720 грн., в 2014 році 9 720 грн., в 2015 році 13646 грн 28 коп., в 2016 році 14646 грн 38 коп., в 2017 році 10575 грн. 82 коп. Крім того згідно копії розписки від 17.08.2016 року, виданої позивачкою відповідачу, ОСОБА_1 отримала від відповідача 24 000 грн. в рахунок орендної плати та за квитанцією від 23.05.2019 року отримала орендну плату за 2018 рік в розмірі 4488 грн.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2020 року була прийнята відмова ОСОБА_1 від поданої нею апеляційної скарги на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2020 року, в зв`язку з чим провадження за її апеляційною скаргою було закрито.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд аналізуючи зміст поняття преюдиціальності у справі №537/541/23 (постанова від 13 березня 2024 року) виробив такий підхід:

- преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ;

- преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами;

- у випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку;

- преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

- преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта;

- преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене повторна оцінка в межах справи, що переглядається в апеляційному порядку, обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі № 482/361/19 за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суперечить принципу остаточності та обов`язковості судового рішення.

Отже, оскільки у справі № 482/361/19 вже була підтверджена відсутність увідповідача заборгованостііз виплатиорендної платиперед позивачем за 2011-2018роки та,навпаки,встановлена фактична переплата по орендній платі, то вказані обставини вже не підлягають доведенню у справі, що переглядається в апеляційному порядку.

При цьому, враховуючи передбачену умовами договору дату внесення орендної плати, на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, час сплати орендної плати за 2022 та 2023 роки ще не настав, а тому дослідженню підлягає належність виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати позивачці за 2019 -2021 роки.

На підтвердженнявідсутності заборгованостіз орендноїплати відповідачембула надана копія квитанції від 23.01.2020 року про переказ позивачці орендної плати за 2019 рік в розмірі 4885 грн. (т. 1 а.с. 46).

Також згідно розписки ОСОБА_1 від 2020 року нею отримано від відповідача 5887 грн. 71 коп. орендної плати (т. 1 а.с. 45).

Згідно відомості про виплату орендної плати за землю, виплаченої ОСОБА_1 у 2020 році, позивачка отримала: 01.06.2020 року - 2000 грн., 17.06.2020 року - 4000 грн., 09.07.2020 року - 3000 грн., що підтверджується її підписами (т. 1 а.с. 51).

Також з матеріалів справи слідує, що 15.05.2020 року у ВП №61200664 з примусового виконання виконавчого листа №482/1113/19 від 04.02.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу головним державним виконавцем Новоодеського РВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) була винесена постанова про арешт коштів боржника, що перебувають у третіх осіб. Вказана постанова мотивована тим, що боржником рішення суду не виконується, однак за боржником зареєстрована земельна ділянка площею 7,4336 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в оренді у ПП ОСОБА_2 , в зв`язку з чим було постановлено накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_1 що перебувають у третіх осіб від оренди земельної ділянки площею 7,4336 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить боржнику і знаходиться в оренді у ПП ОСОБА_2 , а стягнуті кошти перерахувати на депозитний рахунок Новоодеського РВ ДВС (т. 1 а.с. 48).

На виконання вказаної постанови виконавця 18.01.2022 року відповідач перерахував на зазначений у постанові рахунок орендну плату належну ОСОБА_1 у сумі 4739,60 грн. за 2021 рік, що підтверджується відповідною квитанцією (т. 1 а.с. 48).

Крім того на виконання вказаної постанови виконавця 07.11.2022 року відповідач перерахував на зазначений у постанові рахунок орендну плату належну ОСОБА_1 у сумі 4739,60 грн. за 2022 рік (платіжне доручення №229 від 05.11.2022 року, проведено банком 07.11.2022 року) (т. 3 а.с. 161-163).

Належним чином оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач сплачував позивачу орендну плату в розмірі, який більший за розмір орендної плати, що був передбачений в Договорі оренди землі та в Угоді про зміну та доповнення договору, тоді як позивачкою не було доведено, що відповідачем орендна плата сплачувалася у розмірі меншому ніж належало із урахуванням індексації та пені за простроченні зобов`язання

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано вважав недоведеними твердження представника позивачки про те, що підписи у розписках і відомості про отримання орендної плати виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Надаючи оцінку наданому представником позивачки висновку спеціаліста Відокремленого підрозділу Приватного підприємства «Консалтинг Експерт Груп» Діктум-Фактум «Центр Експертиз та оцінки» Михайлова В.О. №13 від 12.07.2022 року (т. 1 а.с. 134-153), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що він не є допустимим доказом у розумінні статті 78 ЦПК України.

Так, згідно ст. 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до частин першої, другої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Частиною 6 ст. 106ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Проте унаданій представникомпозивача копіїВисновку спеціалістане зазначено про те, що висновок підготовлено для подання до суду, та що спеціаліст, який проводив дослідження, був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Крім того, як слідує зі змісту вищевказаного Висновку спеціаліста, всупереч вимогам пункту 1.1. Розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.98 № 53/5 (з наступними змінами) для проведення почеркознавчого дослідження спеціалісту були надані не оригінали документів, на яких містяться спірні рукописні тексти та підписи, а їх технічні копії. До того ж, незважаючи на вимоги пунктів 1.3., 1.6. 1.10. Розділу 1 зазначених Науково-методичних рекомендацій, спеціалісту не були надані експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції в судовому засіданні 05.12.2022 р. було запропоновано представнику позивачки адвокату Богдановій-Пуфф Т.Д. заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте представник від цього відмовився, посилаючись на наявність відповідного висновку спеціаліста.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторонанесе ризикнастання наслідків,пов`язанихіз вчиненнямчи невчиненнямнею процесуальнихдій.

У справі, що переглядається, позивач не довела належними та допустимими доказами своїх доводів, що підписи у розписці і відомості про отримання орендної плати виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою

З огляду на викладене, доводи апеляційної інстанції щодо неврахування судом першої інстанції того факту, що надані відповідачем докази не доводять доводів ОСОБА_2 про сплату орендної плати позивачці, не можна вважати обґрунтованими.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що розписка про отримання позивачкою у 2020 році орендної плати є неналежним доказом, оскільки у ній зазначено ідентифікаційний код, який не належить ОСОБА_1 вона не підтверджує дотримання орендарем строків щодо виплати орендної плати, то колегія суддів їх відхиляє.

Так, помилка у зазначенні ідентифікаційного коду позивачки не спростовує факту отримання нею орендної плати, про що зазначено у власноруч складеній ОСОБА_1 розписці, а враховуючи встановлену судом переплату орендної плати за попередні роки посилання апелянта на недотримання строків сплати оренди є безпідставними.

Згідно зі статтею 531ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 22 червня 2021 року у справі № 364/546/19 від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

О тже, позивачка у цій справі не довела істотного та систематичного порушення орендарем умов договору.

За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 і наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для дострокового розірвання укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

З огляду на результати апеляційного перегляду відсутні підстави для відшкодування апелянту судових витрат.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Богдановою-Пуфф Тетяною Дмитрівною залишити без задоволення.

Рішення Новоодеськогорайонного судуМиколаївської областівід 24квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст судового рішення складений 01 жовтня 2024 року