Постанова

від 30.09.2024 по справі 914/1089/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2024 р. Справа №914/1089/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго за №27-06/01 від 27.06.2024,

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 суддя: Коссак С.М., м. Львів, повний текст рішення складено 11.06.2024,

у справі №914/1089/24

за позовом приватного підприємства Ілона-Транс, м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго, м. Львів

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

25.04.2024 приватне підприємство Ілона-Транс (надалі ПП «Ілона-Транс») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго (надалі ТОВ «НВП «Теплокомуненерго») про стягнення заборгованості в розмірі 199 735,95грн., з яких 60 000,00 грн. сплата за оренду дорожніх плит та 139 735,95 грн. відшкодування вартості неповернутих дорожніх плит.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди дорожніх плит за № 02/09-20 від 02.09.2020.

Правовою підставою позову зазначає ст. 526, 612 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 позов задоволено повністю, з підстав невиконання відповідачем зобов`язань на підставі укладеного між сторонами договору оренди дорожніх плит за № 02/09-20 від 02.09.2020 в частині оплати в розмірі 60 000,00 грн.

Поряд з цим, суд дійшов висновку про стягнення вартості пошкодженого орендованого майна в сумі 139 735,95 грн. з ПДВ., що зафіксовано в акті приймання-передачі дорожніх плит за №2 від 03.11.2020, який підписано сторонами та без зауважень віповідачем, за змістом якого 15 дорожніх плит - поверненню не підлягають, оскільки зазнали пошкодження з вини відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що господарські операції за спірним договором за № 02/09-20 від 02.09.2020 не здійснювалися, оскільки не відображені в бухгалтерському обліку сторін, а також сторонами не сформовано податкових накладних в підтвердження здійснення господарських операцій.

Посилається на те, що сектором дізнання Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за № 12024142370000278 від 16.05.2024 щодо підроблення договору купівлі-продажу від 15.04.2020 № 22-04-2020, акту приймання-передачі за № 1 «до договору № 22/04-2020 від 15 квітня 2020 року до видаткової накладної № 23/04 від 15 квітня 2020 року» та видаткової накладної № 23/04 від 15.04.2020.

Зазначає, що безпідставним є висновок місцевого господарського суду про настання строку для оплати орендної плати.

Вважає помилковим посилання суду на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 915/641/19, оскільки відносини в цій справі не є подібними.

Посилається на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 в справі № 921/530/18, за змістом якої розмір, умови та строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Також не погоджується з висновком суду про стягнення збитків, а саме відшкодування вартості неповернутих дорожніх плит.

Позивач не скористався правом передбаченим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго за №27-06/01 від 27.06.2024 на рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 у справі №914/1089/24 та ухвалою суду від 12.08.2024 ухвалено здійснювати розгляд справи №917/1089/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

02.09.2020 ПП «Ілона-Транс» (орендодавець) та ТОВ «НВП «Теплокомуненерго» (орендар) укладено договір оренди дорожніх плит за № 02/09-20 (надалі договір), за змістом якого орендодавець зобов`язується надати в тимчасове користування плити дорожні в кількості 100 шт., а орендар прийняти, оплатити за їх користування та вчасно повернути дорожні плити в справному стані з урахуванням стану нормального зношування (п. 1 договору).

За змістом п. 2.1 договору орендар протягом 3-х днів з моменту підписання договору надає орендодавцеві замовлення на дорожні плити, в якому визначає необхідну йому кількість, технічні характеристики, терміни користування.

Згідно з п. 2.2 договору орендодавець протягом 1 дня розглядає замовлення та надає дорожні плити відповідно до п.2.1. договору.

Відповідно до п. 2.3 договору дорожні плити надаються в оренду терміном на 2 місяці. Орендар вправі продовжити термін оренди, про що він зобов`язаний повідомити орендодавця не пізніше, ніж за 10 днів до закінчення терміну оренди.

Орендодавець зобов`язаний надати дорожні плити в належному стані і оцінкою їхньої відповідності технічним параметрам (п. 2.4 договору).

За змістом п. 2.5 договору орендар уповноважує представника для одержання й повернення дорожніх плит, який перевіряє їхній належний стан.

Представник орендаря підписує зобов`язання на повернення дорожніх плит. Видача дорожніх плит здійснюється після зобов`язання на повернення й оплачений рахунок за користування ними (п. 2.6 договору).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За змістом п. 3.1 договору оренда сплачується за ціною, встановленою в замовленні. Загальна вартість оренди дорожніх плит в кількості 100 штук становить 60 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 10 000,00 грн.

На виконання умов договору оренди дорожніх плит за № 02/09-20 від 02.09.2020 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі дорожніх плит на загальну суму 60 000,00 грн.

Відповідач не виконав договірні зобов`язання за договором № 02/09-20 від 02.09.2020 в частині орендної оплати, а тому предметом заявлених позовних вимог є сума в розмірі 60 000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у відповідача в зв`язку з укладенням договору та прийняттям в користування об`єкта оренди виникає зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування об`єктом оренди, у випадку його припинення до повного виконання зобов`язання.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що строк для оплати орендної плати не настав, апеляційний суд відхиляє такі враховуючи наступне.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, яка врахована апеляційним господарським судом.

Оцінюючи посилання апелянта на те, що оплата згідно договору здійснюється на підставі рахунку, а відсутність рахунку звільняє відповідача від сплати орендної плати, апеляційний суд зазначає, що за змістом ст. 762 ЦК України та ст. 285 ГК України така умова договору не змінює необхідність виконання грошового зобов`язання.

За змістом правового висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 915/641/19, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

З цих підстав відхиляються посилання апелянта на те, що правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 29 квітня 2020 року в справі № 915/641/19 постановлена судом не у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2020 в справі № 927/986/17 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Судами встановлено, що в спірному договорі оренди дорожніх плит за № 02/09-20 від 02.09.2020 та актах приймання-передачі дорожніх плит за №1 від 02.09.2020 та за №2 від 03.11.2020, які підписані сторонами без зауважень визначено вартість фактично наданих послуг, об`єм послуг.

З огляду на викладене, судами встановлено, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження надання ним послуг з оренди дорожніх плит.

При цьому, в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 в справі № 927/986/17 зазначено, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

З огляду на принцип змагальності сторін апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що господарські операції за спірним договором за № 02/09-20 від 02.09.2020 не здійснювалися, оскільки не відображені в бухгалтерському обліку сторін, а також сторонами не сформовано податкових накладних в підтвердження здійснення господарських операцій, в тому числі з підстав неподання відповідачем (апелянтом) доказів в підтвердження своїх доводів.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 60 000,00 грн. за оренду дорожніх плит згідно договору за № 02/09-20 від 02.09.2020.

Щодо вимоги про відшкодування вартості неповернутих дорожніх плит в розмірі 139 735,95 грн., то п.2.9. договору сторони передбачили, що в разі пошкодження дорожніх плит більше 15% орендар відшкодовує орендодавцю його вартість.

Згідно з ч.4 ст.285 ЦК України орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

Відповідно до ст.779 ЦК України наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

За змістом ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору та відповідно до акту приймання-передачі дорожніх плит за №1 від 02.09.2020 позивач надав відповідачу в оренду 100 дорожніх плит. За змістом цього акту № 1 визначено вартість за одиницю (1 шт. дорожньої плити) орендованого майна, яка становить 9 315,73 грн. з ПДВ.

Згідно з акту приймання-передачі дорожніх плит за №2 від 03.11.2020 орендар повернув 85 дорожніх плит.

Також, відповідно до акту приймання-передачі дорожніх плит за №2 від 03.11.2020, який підписаний сторонами без зауважень, встановлено, що 15 дорожніх плит - поверненню не підлягають, оскільки вони були пошкодженні. Вартість пошкодженого орендованого майна становить 139 735,95 грн. з ПДВ. (15 * 9 315,73 грн. з ПДВ).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 139 735,95 грн. вартості неповернутих плит.

Посилання апелянта на те, що сектором дізнання Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за № 12024142370000278 від 16.05.2024 щодо підроблення договору купівлі-продажу від 15.04.2020 № 22-04-2020, акту приймання-передачі № 1 «до договору № 22/04-2020 від 15 квітня 2020 року до видаткової накладної № 23/04 від 15 квітня 2020 року» та видаткової накладної № 23/04 від 15.04.2020 апеляційним судом не береться до уваги, оскільки не є належними доказами щодо спростування факту укладення договору оренди та передачі позивачем в користування відповідача об`єкту оренди.

Правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 в справі № 921/530/18, за змістом яких розмір, умови та строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, на які посилається скаржник, не підлягають застосуванню, оскільки правовідносини не є релевантними до обставин цієї справи.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго за №27-06/01 від 27.06.2024 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта (позивача) судового збору в розмірі 4 542,00 грн., який сплачений згідно з квитанцією до платіжної інструкції за № 0.0.3768269136.1 від 17.07.2024.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго за №27-06/01 від 27.06.2024 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 у справі №914/1089/24 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 4 542,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.