Постанова

від 21.11.2024 по справі 914/1089/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2024 р. Справа №914/1089/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.

представники учасників сторін не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Науково- виробниче підприємство Теплокомуненерго (вх. ЗАГС №01- 05/3086/24 від 29.10.2024)

на ухвалуГосподарського суду Львівської області від 22.10.2024 (суддя Запотічняк О.Д.)

у справі№914/1089/24

за позовом Приватного підприємства Ілона-Транс, м.Львів

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Теплокомуненерго, м. Львів

простягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/1089/24 за позовом ПП Ілона-Транс до ТОВ ВНП «Теплокомуненерго» про стягнення заборгованість в розмірі 199 735,95грн., з яких 60 000,00 грн сплата за оренду дорожніх плит та 139 735,95 грн. відшкодування вартості неповернутих дорожніх плит.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 позов задоволено, стягнуто з ТОВ НВП «Теплокомуненерго» на користь ПП «Ілона-Транс» 199 735, 95 грн заборгованості та 3 028,00 судового збору.

08.07.2024 Господарським судом Львівської області на виконання рішення суду від 06.06.2024 було видано наказ.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 у справі № 914/1089/24 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ НВП «Теплокомуненерго» - без задоволення.

09.10.2024 ТОВ НВП «Теплокомуненерго» подало заяву про відстрочення виконання рішення суду від 06.06.2024 на строк до 1 року з дня ухвалення рішення, яка мотивована тим, що ТОВ НВК «Теплокомуненерго» звернулося до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди дорожніх плит від 02.09.2020 № 02/09-20, на підставі якого винесено рішення у даній справі, оскільки вважає такий договір підробленим. Тому у випадку виконання судового рішення про стягнення коштів за підробленим договором №02/09-20 від 02.09.2020 поворот виконання такого рішення буде неможливим чи істотно утрудненим, адже ПП «Ілона-Транс» на сьогоднішній день не здійснює жодної господарської діяльності, кошти на рахунках у даного підприємства відсутні, що підтверджується долученими до матеріалів справи матеріалами виконавчого провадження №7570781.

В той же час ТОВ НВП «Теплокомуненерго» здійснює виконання будівельних робіт за кошти місцевого бюджету. У випадку накладення арешту на рахунки ТОВ НВП «Теплокомуненерго» в ході примусового виконання рішення у цій справі чи стягнення коштів, які призначені на виконання договору підряду, що надходять із місцевого бюджету, зазначене унеможливить виконання ТОВ НВП «Теплокомуненерго» будівельних робіт, що в свою чергу завдасть істотної шкоди органу місцевого самоврядування.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 22.10.2024 в задоволенні заяви ТОВ НВП «Теплокомуненерго» про відстрочення виконання рішення суду від 06.06.2024 у справі №914/1089/24 відмовив.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідачем не доведено існування виключних обставин, які б могли слугувати підставою для відстрочення виконання рішення суду, а надані боржником докази не можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, не спростовують наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

ТОВ НВП «Теплокомуненерго» подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.10.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким відстрочити виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Апеляційна скарга обґрунтована аналогічними обставинами, що й подана заява про відстрочення виконання рішення суду. Окрім цього, окликається на те, що наявні підстави для відстрочення виконання рішення суду до вирішення справи №914/2107/24 24 про визнання договору від 02.09.2020 № 02/09-20 недійсним, але не раніше звершення будівельних робіт на користь органу місцевого самоврядування на строк до 1 року.

Відзиву на апеляційну скаргу, а також інших додаткових заяв чи клопотань, представниками сторін не подано.

21.11.2024 в судовому засіданні представники сторін не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Зазначене підтверджується довідками про доставку електронного листа 05.11.2024 в електронний кабінет позивача та відповідача.

Водночас від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване зайнятістю представника в іншому судовому.

Розглянувши подане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Підставою для відкладення розгляду справи можуть бути лише обставини, які об`єктивно унеможливлюють проведення судового засідання, а наведені апелянтом у заяві обставини не відповідають зазначеним критеріям.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання апелянта про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі.

Так, приписами ст. 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 331 ГПК України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Системний аналіз зазначеної статті ГПК України свідчить про те, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності конкретні обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

Суд першої інстанції, з доводами якого погоджується і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що в справі відсутні обставини, які ускладнюють виконання рішення суду відповідачем, а тому відсутні підстави для відстрочення виконання судового рішення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що реально ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду.

Водночас ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тобто законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

При цьому, відповідне право господарського суду щодо розстрочення виконання рішення суду не обмежується певним строком, а може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред`явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом. Зазначена заява повинна бути обґрунтувати заявником і у ній мають бути вказані обставини, з якими пов`язується можливість розстрочення виконання рішення.

Питання про відстрочення / розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

Вирішуючи питання про застосування відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Так, вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Необхідно врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява №59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

У справі Горнсбі проти Греції Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

З огляду на те, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при її наданні, необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України).

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, з моменту прийняття рішення (станом на день розгляду судом заяви про відстрочення виконання рішення суду) пройшло 4 місяці, заявник просить відстрочити виконання рішення ще на 8 місяців, однак не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у цій справі буде виконане.

Покликання скаржника на судову справу про визнання недійсним договору, який став підставою для стягнення, не можуть бути враховані у цій справі, адже рішення у цій справі набрало законної сили, відтак таке має бути належним чином виконано. Так, позовна заява про визнання недійсним зазначеного договору була подана лише у серпні 2024 року, тоді як позов у цій справі був поданий ще в квітні 2024 року.

Таким чином, факт звернення ТОВ НВП «Теплокомуненерго» із позовом про визнання договору від 02.09.2020 недійсним не може бути підставою для відстрочки виконання судового рішення, адже наявність такого позову не означає автоматичного скасування або припинення дії рішення, яке вже набрало законної сили та залишається обов`язковим для виконання.

Аргумент апелянта, що він не здійснює господарської діяльності та не має коштів на рахунках, є безпідставними та суперечливими, тому що існують механізми, передбачені законодавством, для реалізації майна боржника або іншого забезпечення виконання рішення.

Водночас, вказуючи про не здійснення господарської діяльності, заявник покликається на наявність договору підряду із органом місцевого самоврядування. Вважає, що стягнення коштів або арешт рахунків унеможливить виконання будівельних робіт за рахунок місцевого бюджету, що завдасть шкоди органу місцевого самоврядування. Проте зазначені доводи не можуть слугувати підставою для відстрочки, оскільки законодавство не звільняє підприємства, які виконують роботи за кошти місцевого бюджету, від обов`язку виконувати судові рішення.

Більше того, стягнення може бути організовано так, щоб не зачіпати цільових коштів бюджету, що використовуються для виконання конкретних зобов`язань перед замовниками. Наприклад, за наявності детальної інформації про рахунки підприємства можна забезпечити стягнення виключно з інших надходжень.

Разом з тим, суд звертає увагу, що заявник не надав достатніх доказів, що накладення арешту чи примусове стягнення призведуть до зриву виконання будівельних робіт.

Колегія суддів зауважує, що відсутність будь-яких платежів на погашення заборгованості після ухвалення судового рішення свідчить про небажання боржника виконувати свої зобов`язання та може розцінюватися як зловживання процесуальними правами. Якщо заявник не виконав рішення навіть частково, це підриває довіру до його аргументів про неможливість виконання такого. Добросовісний боржник міг би запропонувати графік виплат чи здійснити хоча б мінімальні платежі, демонструючи готовність виконувати рішення суду.

Продовження невиконання рішення через відстрочку фактично позбавляє стягувача права на своєчасне отримання коштів і завдає йому додаткових збитків.

Водночас доводи скаржника про наявність ризиків ускладнення повороту виконання не можуть бути виправданням для невиконання чинного судового рішення, особливо за відсутності переконливих доказів, що поворот виконання буде об`єктивно неможливим, а не лише ускладненим.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції.

Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги дискреційні повноваження суду першої інстанції, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення заяви ТОВ НВП «Теплокомуненерго» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2024 про стягнення 199 735,95 грн. заборгованості.

Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то ухвала суду про відмову у відстроченні виконання рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 202, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково- виробниче підприємство Теплокомуненерго залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.10.2024 у справі №914/1089/24 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2024.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК