Рішення

від 20.10.2010 по справі 35/457

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  35/457

20.10.10

 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку моди-

ЛТД"

До                Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

Про                    стягнення 7060,80 грн.

                                                                                                       Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача:            Наумець Я.С. –предст. за довір. №б/н від 24.06.2010р.;

від відповідача:            не з'явився.

У судовому засіданні 20.10.2010р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку моди - ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1  про стягнення 1 440,00 грн. заборгованості по орендній платі, 100,80 грн. штрафу та 6 960,00 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2010р. порушено провадження у справі №35/457, розгляд справи призначено на 15.09.2010р.

Відповідач у судове засідання 15.09.2010р. свого представника не направив, про причини неможливості його явки суд не повідомив, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 27.08.2010р. не виконав, витребуваних судом документів не надав, заяв та клопотань до суду не подавав.

Ухвалою суду від 15.09.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального  кодексу України, розгляд справи відкладено на 06.10.2010р.

Представник позивача у судовому засіданні 06.10.2010р. заявив клопотання про відкладення розгляду справи, для надання можливості виконати вимоги ухвали суду від 15.09.2010р.

Представник відповідача у судове засідання 06.10.2010р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 27.08.2010р. не виконав та не надав витребувані судом документи.

Ухвалою суду від 06.10.2010р. розгляд справи відкладено на 20.10.2010р.

У судовому засіданні позивач подав довідку, якою повідомив, що відповідач погасив суму основного боргу, та подав заяву, у якій просив суд стягнути з відповідача 100,80 грн. штрафу, 6 960,00 грн. збитків, 17 грн. витрат на ІТЗ. Таким чином, нова ціна позову становить 7 060,80 грн. Заява прийнята судом до розгляду.

У судове засідання 20.10.2010р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

 Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

13.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку моди - ЛТД" та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 був укладений Договір №33 на оренду  приміщення (далі –договір).

Відповідно до п.п.1.1., 1.2. договору позивач, як орендодавець, передає, а відповідач, як орендар, для здійснення власної господарської діяльності (розташування керівних органів), за плату і на певний строк приймає у користування нерухоме майно  - нежиле приміщення загальною площею 15,0 кв.м., яке розташоване за адресою: 03062, м. Київ, вул. Туполєва, 4-б і належить позивачу на праві власності.

Згідно із п.1.5. орендар приймає приміщення у тимчасове користування в день укладання договору. Передання приміщення оформляється актом прийому-передачі, який складається у довільній формі і підписується повноважними представниками сторін договору. На виконання умов договору 13.03.2008 р. сторонами був підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду згідно із яким відповідач прийняв приміщення у тимчасове користування.     

Згідно із ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно із п.п. 5.1., 5.2. договору він був укладений строком на 11 місяців до 12.01.2009р.

Пунктом 2.3.1. договору на орендаря покладений обов'язок своєчасно та у повному обсязі вносити на рахунок орендодавця плату за користуванням приміщенням. Відповідно до п.1.4. договору загальний розмір плати за користування приміщенням складає 1 740,00 грн. Орендар зобов'язаний вносити плату за користування приміщенням щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 3.1. договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що в порушення умов договору відповідач частково сплатив оренду плату за жовтень 2008 р., що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати у розмірі 1 440,00 грн. У судовому засіданні 20.10.2010р. позивач повідомив, що станом на 30.09.2010р. відповідач погасив суму основного боргу, та просив стягнути з відповідача 100,80 грн. штрафу, 6 960,00 грн. збитків.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Як передбачено частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з приписами ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Як передбачено ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 5 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.1. договору оренди передбачено, що за прострочення понад 30 днів з орендаря додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від суми заборгованості, за кожен факт такого прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2. договору у разі пропущення строків внесення плати за користування приміщенням понад 60 днів, орендар, крім штрафних санкцій, встановлених п. 4.1. договору, відшкодовує орендодавцю збитки, завдані цим невиконанням, у розмірі чотирьохмісячного розміру плати за користування приміщенням, що визначений п. 1.5. договору. Збитки стягуються у повній сумі, понад штрафні санкції, встановлені п. 4.1. договору.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивач у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання зі сплати орендної плати просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 100,80 грн. та збитки у розмірі 6960,00 грн. відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам закону та перевірений судом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів внесення плати за користування приміщенням у встановлених договором строки і розмірі та не навів підстав для звільнення від обов’язку її сплатити.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у загальній сумі 7060,80 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України (ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України).

Як передбачено п. 4.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем в ході розгляду справи були зменшені позовні вимоги і вказано нову ціну позову, виходячи з якої розглядався спір, розмір державного мита, яке підлягає стягненню з відповідача, обраховується, виходячи з мінімального розміру державного мита, пропорційно до нової ціни позову і складає 84,72 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193, 224, 225, 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 549, 626, 627, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 інформація про банківські рахунки відсутня, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку моди - ЛТД" (03062, м. Київ, вул. Туполєва, 4-б, рахунок №2600533022688 в КРФ ВАТ КБ «Хрещатик», м. Києва, МФО 300830, ідентифікаційний код 19126347) 100 (сто) гривень 80 коп. штрафу, 6 960 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень збитків, 84 (вісімдесят чотири) гривні 72 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривні 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя                                                                                                        М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту  рішення: 03.11.2010