Ухвала

від 13.03.2025 по справі 916/2169/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"13" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2169/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (вх. ГСОО № 2-23/25 від 08.01.2025) про відстрочення виконання судового рішення по справі № 916/2169/24

за позовом: Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (65055, м. Одеса, вул. Дорожна, буд. 38-А)

про стягнення 5 272 117,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2024 рішенням Господарським судом Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025, позов задоволений частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради суму основної заборгованості в розмірі 3 555 875 грн 70 коп, пеню в розмірі 171 624 грн 22 коп та судовий збір в розмірі 63 265 грн 42 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

08.01.2025 до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» надійшла заява (вх. № 2-23/25) про відстрочення виконання судового рішення, в якій заявник просить суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 по справі № 916/2169/24 строком на 12 місяців.

В обґрунтування поданої заяви заявник вказує, що на теперішній час ТОВ «Сайд Медіа» знаходиться в дуже скрутному фінансовому стані, але останній час ситуація починає покращуватися підприємство покрило платежами частину боргу на користь КУ «Одесреклама» ОМР, однак для забезпечення господарської діяльності ТОВ «Сайд Медіа» на наступний рік підприємству необхідно акумулювати достатньо великі фінансові резерви для підтримання та розвитку рекламної діяльності, у зв`язку з чим відповідач клопоче перед судом про відстрочку виконання судового рішення від 23.09.2024 року по справі 916/2169/24.

Окрім того, заявник стверджує, що після повномасштабного вторгнення РФ проти України ТОВ «Сайд Медіа» терміново припинило свою комерційну діяльність з використання рекламних засобів комунальної власності, а працівники виїхали з території Одеської області, як і клієнти, що користувалися послугами відовідача, при цьому про неможливість здійснення господарської діяльності заявник неодноразово попереджав КУ «Одесреклама» ОМР.

Також заявник наголошує, що тепер, навіть в умовах воєнного стану, катастрофічного зменшення кількості клієнтів замовників зовнішньої реклами в місті Одеса, де постійно проводяться обстріли з боку ворога, ТОВ «Сайд Медіа» продовжує проводити господарську діяльність з поповненням місцевого бюджету. Також, заявник звертає увагу, що Постановою КМУ № 641 від 22.07.2020 року зі змінами, затвердженими Постановою КМУ від 13 жовтня 2020 року за № 956, та іншими постановами КМУ, запроваджені та продовжені карантинні заходи, через що господарська діяльність ТОВ «Сайд Медіа» вже з 2020 року була частковою, мінімальною, збитковою та проводилася у короткі періоди до 2022 року у час послаблення епідемії.

Водночас, заявник додає, що повне та негайне виконання зобов`язань ТОВ «Сайд Медіа» перед КУ «Одесреклама» ОМР призведе до банкрутства підприємства, звільнення працівників (яким в умовах воєнного стану буде дуже важко працевлаштуватися) та припинення сплати коштів до місцевого бюджету на майбутнє.

При цьому, на переконання заявника, відстрочення виконання рішення на 12 місяців не вплине негативно на інтереси сторони спору, на користь якої прийнято рішення, так як у результаті примусового виконання рішення воно взагалі може бути не виконане, оскільки арешт рахунків та зупинення господарської діяльності унеможливить його виконання.

Враховуючи викладене вище, заявник просить суд відстрочити виконання рішення від 23 вересня 2024 року по справі № 916/2169/24 на дванадцять місяців.

08.01.2025 листом ТОВ «Сайд Медіа» було повідомлене, що у зв`язку зі скеруванням та перебуванням матеріалів справи № 916/2169/24 в Південно-західному апеляційному господарському суді, питання про прийняття до розгляду його заяви буде вирішено судом після повернення справи № 916/2169/24 до Господарського суду Одеської області.

21.02.2025, після повернення матеріалів справи, Господарським судом Одеської області на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 по справі № 916/2169/24, яке набрало законної сили 23.01.2025, виданий відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.02.2025 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (вх. ГСОО № 2-23/25 від 08.01.2025) про відстрочення виконання судового рішення по справі № 916/2169/24, заяву призначено до розгляду в засіданні суду на "13" березня 2025 року о 12:40 год.

12.03.2025 Комунальною установою «Одесреклама» Одеської міської ради через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду подано заперечення (вх. № 8129/25), відповідно до яких позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення суду.

В обґрунтування поданих заперечень позивач зазначає, що на момент подачі клопотання про розстрочення виконання судового рішення у зв`язку із порушення умов договору, 20.09.2024 договір № 293-рд від 01.06.2013 було розірвано установою у зв`язку з несплатою користувачем плати за договором протягом двох або більше місяців поспіль у відповідності з п. 8.5.4 у односторонньому порядку.

Відтак, позивач наголошує, що у відповідача відсутній укладений договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів і відповідно пояснення щодо планування та розвитку рекламної діяльності є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

За висновком позивача, відповідачем не обґрунтовано доцільність розстрочення рішення суду саме на 12 місяців та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості виконати рішення у цій справі у випадку задоволення заяви, а також не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності,

За ствердженнями позивача, наявність у відповідача кредиторської заборгованості перед позивачем в значному розмірі є результатом його господарської діяльності як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для розстрочення виконання судового рішення та для зменшення розміру пені.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.02.2025 у справі № 916/2169/24 на 13.03.2024 о 12:40 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області о 12:36 год. повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань. Однак, після оголошення о 12:54 год. про відбій повітряної тривоги, судом було продовжено проведення судових засідань у призначених до розгляду справах.

Представники учасників справи в судове засідання, призначене на 13.03.2024, не з`явились, повідомлялися належним чином шляхом направлення копії ухвали від 21.02.2025 до їх електронних кабінетів, просили розгляд заяви здійснити за їх відсутності, про що свідчать відповідні заяви (вх. № 6365/25 від 25.02.2025; вх. № 8129/25 від 12.03.2025).

Між тим, 10.03.2025 представником ТОВ «Сайд Медіа» до суду було клопотання (вх. № 7845/25), яким останній просив відкласти розгляд його заяви на іншу дату у зв`язку з перебуванням представника у відрядженні у іншому місті.

Враховуючи пресічний строк, встановлений ч. 2 ст. 331 ГПК україни, достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відтак, на переконання суду, в даному випадку підстави для відкладення розгляду заяви чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Суд, дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» про відстрочення виконання рішення суду, дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Принцип обов`язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У рішенні по справі «Деркач та Палек проти України» Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»).

У рішенні по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Статтею 239 ГПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення. Положеннями частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Відповідно до частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події; тощо. Відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

При цьому судом враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.

Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі № 905/2912/15.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності як застосування самого механізму відстрочення виконання рішення суду, так і строків відстрочення його виконання, в цілому. Наявність підстав для відстрочення має бути доведена боржником. Оцінюючи доводи заяви про відстрочення виконання судового рішення судом повинно враховуватись, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилення від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, а й його намір, що свідчить про бажання виконати рішення.

Аналіз вищенаведеного свідчить, що відстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, законодавець пов`язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, які повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки з урахуванням доводів боржника, а й з огляду на заперечення кредитора.

Зокрема, необхідно врахувати наслідки невиконання рішення у встановлений строк для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Конституційний суд України у рішенні від 26.06.2013 у справі №5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень п.2 ч.2 ст.17, п.8 ч.1 ст.26, ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» наголошує, що за судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для відстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім`ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відтак, за висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 у справі №1-7/2013, підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Як зазначено в згаданому рішенні Конституційного Суду України, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Суд зазначає, що при розгляді заяв про надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення суду повинен встановити чи не порушає це інтереси обох сторін, оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин.

Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Крім того, обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні, а тому не є підставами для надання відстрочки або розстрочення виконання рішення обставини, які зумовлені суб`єктивним фактором і неправомірною поведінкою самого боржника.

З огляду на вищезазначене, господарський суд зауважує на тому, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президентом України підписаний Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалася.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ведення воєнного стану, неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання судових рішень, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для фізичних осіб-підприємців та підприємств, товариств тощо, які в певній мірі втратили можливості повноцінно проводити свою господарську діяльність.

Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб`єкти на всій території країни зазнали та зазнають на собі вплив від військової агресії, що викликане порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами, порушенням стабільності критично важливих питань діяльності у сфері електропостачання, водопостачання та теплопостачання.

Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності. Однак, суд зауважує, що ступінь цього впливу є різним.

Враховуючи, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь вони були винесені «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п.1 ст.6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», у справі «Бурдов проти Росії», у справі «Ясюнієне проти Литви»).

Суд також зазначає, що введення в Україні воєнного стану, військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні негативно впливають на обидві сторони даної справи, а складне фінансове становище заявника, який провадить комерційну діяльність з використання рекламних засобів комунальної власності, та його низька платоспроможність є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Господарський суд враховує режим воєнного стану в країні як зазначену у п. 3 ч. 4 ст. 331 ГПК України надзвичайну подію, що, зокрема, вплинуло на результати господарської діяльності заявника, тож обставини несення підприємством ризиків господарської діяльності та виконання судового рішення, яке не ставиться у залежність від відсутності коштів боржника, до уваги не приймаються як підстави відмови у відстроченні виконання судового рішення.

В свою чергу, судом критично оцінюються доводи позивача, що не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про його скрутне фінансове становище. Адже, посилаючись скрутне фінансове становище, відповідач не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед позивачем саме негайно (одномоментно). По-друге, дії відповідача свідчать не про ухилення останнього від виконання рішення суду, яке набрало законної чинності, а навпаки спрямовані на виконання рішення суду, проте пізніше, оскільки інтерес стягувача полягає в тому, щоб рішення суду було виконано в повному обсязі.

Слід зазначити, що в даному випадку боржник, посилаючись на скрутне фінансове становище та воєнний стан на території України, не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед стягувачем на теперішній час в повному обсязі.

Зібрані у справі докази вказують на те, що боржник має намір виконувати рішення суду в добровільному порядку та відповідач не має на меті звільнення від обов`язку зі сплати боргових зобов`язань за договором № 7-2016 від 27.07.2016, а навпаки здійснює пошук шляхів їх виконання та вживає всі залежні від нього заходи щодо належного виконання рішення суду.

Перелік «обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення» у національному законодавстві є нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє.

Отже, суд, який прийняв рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

Суд, давши оцінку дотримання принципу пропорційності, тобто встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав стягувача і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати кошти, дійшов висновку, що наведені боржником обставини є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача наразі та будуть усунуті в майбутньому.

Суд вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може критично вплинути на діяльність відповідача. За таких обставин, господарський суд погоджується із доводами заявника (боржника), що негайне виконання рішення суду може стати фактичним блокуванням діяльності суб`єкта господарювання.

За таких обставини, на які посилається відповідач, з урахуванням положень ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приходить до висновку, що одномоментне виконання рішення господарського суду на теперішній час унеможливлюється відсутністю у заявника необхідних коштів, а відстрочення виконання рішення суду надасть можливість боржнику повноцінно здійснювати господарську діяльність, зберегти людський ресурс (кадри), матеріально-технічну базу та сплатити суму заборгованості в повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач навів переконливі аргументи, які свідчать, що зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі. Відстрочення виконання рішення для боржника в цьому випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, відновити нормальну господарську діяльність з метою забезпечення повного виконання рішення та погашення заборгованості перед позивачем.

Разом з тим, суд звертає увагу боржника на те, що відповідно норм чинного законодавства рішення суду є обов`язковим до виконання, факт надання боржнику відстрочки виконання рішення, не звільняє боржника від обов`язку виконання рішення суду, а отже й від вжиття останнім максимально можливих заходів, спрямованих на виконання прийнятого у даній справі судового рішення.

В контексті зазначеного, суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення не є інструментом ухилення від виконання судового рішення та жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання вимог стягувача. Проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін.

Тобто, у даному разі, питання відстрочення виконання судового рішення ніяким чином не нівелює статус заборгованості боржника перед стягувачем та не звільняє від обов`язку його сплати, а навпаки полягає у організації та створенні умов для подальшого виконання рішення суду.

На цілковите переконання суду, виходячи із зазначених боржником у заяві обставин, а також поданих доказів, відстрочення виконання судового рішення дасть боржнику реальну можливість стабілізувати фінансовий стан та згідно запропонованого терміну відстрочення, без значного фінансового навантаження, виконати судове рішення, а стягувачу - можливість реального отримання грошових коштів, що свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін.

Також, суд враховує, що за практикою Європейського Суду з прав людини короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними щоб піднімати питання про порушення статті 6 Конвенції (див. «Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003).

Отже, відстрочення виконання судового рішення в подальшому призведе до його реального виконання. При цьому через досить нетривалий проміжок часу. Позаяк, не надання такого відстрочення може взагалі призвести до невиконання судового рішення на користь стягувача, що порушить його інтереси в отриманні належних йому грошових коштів.

Враховуючи викладене вище та те, що таке прострочення не призвело до збитків позивача (протилежного матеріали справи доказів не містять), зважаючи на те, що відстрочення виконання рішення узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, а також не призведе до порушення балансу інтересів сторін, суд вважає, що наявні правові підстави для відстрочення виконання рішення у даній справі.

Проте, визначення періоду відстрочення виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду. Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (постанова Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 926/4693/23).

Разом з цим, задля дотримання балансу інтересів сторін, а також враховуючи при цьому, що відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців може призвести до істотного порушення права позивача на отримання присуджених до стягнення коштів і, тим самим, захисту його майнових прав, суд зменшує період відстрочення до 23.07.2025.

При цьому, вказаний судом строк відстрочення виконання судового рішення не є надмірно тривалим і не може вважатися таким, що суперечить вимогам розумності такого строку з огляду на правовий зміст статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року та створить сприятливі умови для виконання боржником судового рішення на користь стягувача.

Водночас господарський суд наголошує на тому, що відстрочення виконання рішення жодним чином не зменшує суму грошових коштів, яка має бути сплачена відповідачем на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі № 916/2169/24, натомість таке відстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), тим більше, що тривалість відповідного відстрочення для стягувача не є надмірною та підлягає визначенню з урахуванням дозволених процесуальним законом меж (1 рік з дня ухвалення такого рішення).

Відтак, зважаючи на викладене, приймаючи до уваги середньостатистичні показники тривалості виконавчого провадження з виконання рішень суду, беручи до уваги фінансовий стан боржника та ступінь його вини у виникненні спору, а також інтереси кожної із сторін, в тому числі і матеріальні, з огляду на не подання позивачем до господарського суду жодного доказу на підтвердження погіршення його фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні його діяльності чи завдання останньому збитків в результаті відстрочення виконання судового рішення у даній справі, беручи до уваги зумовлені об`єктивними і надзвичайними обставинами (широкомасштабною військовою агресією проти України) перешкоди у повноцінному здійсненні господарської діяльності відповідача, які зумовлюють погіршення фінансового становища останнього і недостатність у нього коштів для одномоментного погашення боргу перед Комунальною установою «Одесреклама» Одеської міської ради, суд вважає, що відстрочення виконання судового рішення на 10 місяців сприятиме дотриманню справедливого балансу між інтересами сторін, який, зокрема, полягає у можливості боржника виконати свої зобов`язання перед стягувачем.

Оцінивши наведені боржником посилання на обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, надані в обґрунтування заяви докази та пояснення, виходячи із принципів розумності та справедливості, враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, перешкоди у повноцінному відновленні діяльності відповідача, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, а також необхідність дотримання балансу і рівноваги інтересів сторін, суспільне значення їх діяльності, беручи до уваги, що боржник позбавлений можливості негайно виконати судове рішення у зв`язку з наведеними обставинами, а судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконано, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви боржника та відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 по справі №916/2169/24 на підставі статті 331 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайд Медіа» (вх. ГСОО № 2-23/25 від 08.01.2025) про відстрочення виконання судового рішення по справі № 916/2169/24 задовольнити частково.

2. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2024 у справі № 916/2169/24 на 10 місяців, терміном до 23 липня 2025 року.

3. В задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили 13.03.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Цісельський Олег Володимирович