Ухвала

від 13.01.2025 по справі 686/20817/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 686/20817/20

провадження № 51-4986км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, раніше несудимої,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та призначено їй покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, застосований до ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2024 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін та зарахував у строк відбуття покарання строк її перебування під вартою (з 21 травня 2024 року по 02 жовтня 2024 року).

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_6 на початку березня 2020 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 шляхом підбурювання та переконання схиливнеповнолітню ОСОБА_4 здійснити напад на ОСОБА_7 , з метою заволодіння його майном, із застосуванням насильства, що є небезпечним для здоров`я потерпілого, заздалегідь узгодив із неповнолітньою місце, час та спосіб вчинення кримінального правопорушення. У результаті наданої ОСОБА_6 пропозиції на спільне вчинення злочинних дій, він викликав у ОСОБА_4 бажання та рішучість взяти участь у вчиненні розбійного нападу, схиливши таким чином неповнолітню ОСОБА_4 до злочинної діяльності.

Тоді ж ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою між собою, спільно розробили план щодо розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 з метою заволодіння його грошовими коштами, заздалегідь узгодили між собою місце, час та спосіб вчинення кримінального правопорушення, а саме про те, що ОСОБА_4 запросить 18 березня 2020 року потерпілого для зустрічі, в орендовану ними для цього квартиру АДРЕСА_2 , де для реалізації свого злочинного наміру вони вже будуть очікувати на нього і вчинять напад.

Реалізовуючи свій спільний злочинний намір, діючи за попередньою змовою між собою та за заздалегідь узгодженим планом, 18 березня 2020 року близько 14:30, обидва засуджені перебували в зазначеній вище квартирі АДРЕСА_3 , куди ОСОБА_4 запросила ОСОБА_7 , якого за домовленістю із ОСОБА_6 зустріла, а останній в цей період ховався у квартирі, щоб потерпілий його не помітив.

Надалі, діючи за попередньою змовою між собою, реалізовуючи спільний злочинний умисел, направлений на напад, поєднаний із насильством, яке є небезпечним для здоров`я потерпілого, з метою викрадення його майна, діючи з прямим умислом, з корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, засуджені вчинили напад на потерпілого ОСОБА_7 з метою заволодіння його майном, поєднаний із застосуванням небезпечного для здоров`я потерпілого насильства.

У процесі реалізації своїх спільних злочинних дій ОСОБА_4 намагалася відвернути увагу ОСОБА_7 , щоб підсипати йому в алкогольні напої сильнодіючу снодійну речовину, що помітив потерпілий. У цей час ОСОБА_6 вискочив із схованки і швидко підбіг до потерпілого з метою подолання можливого опору. Засуджений намагався нанести потерпілому удари в область обличчя, але він, швидко зреагував на дії ОСОБА_6 , схопив його за шию та почав утримувати. У цей момент ОСОБА_4 взяла з поверхні столу скляну пляшку з-під шампанського і завдала нею ОСОБА_7 один удар в область тім`яної ділянки голови, від чого останній відпустив ОСОБА_6 , той, визволившись, зразу наніс потерпілому чотири удари кулаками правої та лівої руки в область обличчя, потім взявши лівою рукою ОСОБА_7 за шию та нахиливши, наніс йому ще один удар лівою ногою в ділянку, розташовану нижче коліна правої ноги, від чого потерпілий упав на підлогу та втратив свідомість.

Застосувавши небезпечне для здоров`я потерпілого насильство й подолавши у такий спосіб його волю до опору, в подальшому, засуджені з метою доведення свого наміру до кінця за допомогою клейкої стрічки, намагалися зв`язати потерпілому руки, після чого відкрито заволоділи його коштами у сумі 1500 грн, які були у портмоне та покинули місце злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Вказаними протиправними діями, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 заподіяла потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження, які в сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, та матеріальну шкоду на загальну суму 1500 грн.

За напад, з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я потерпілого ОСОБА_7 , вчинений за попередньою змовою групою осіб, дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 304 КК.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 червня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не оскаржуючи доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженої ОСОБА_4 , просить рішення судів попередніх інстанцій змінити у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої й застосувати до неї положення статей 75, 104 КК і звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що у злочинну діяльність засуджена була втягнута раніше судимим ОСОБА_6 , який, під погрозами розповсюдити інформацію та відео особистого характеру про неї, домігся її згоди на участь в кримінальному правопорушенні.

Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги доводи сторони захисту щодо наявності підстав для призначення покарання із застосуванням приписів статей 75 та 104 КК.

Підкреслює, що ОСОБА_4 щиро розкаялась, визнала вину, висловила щирий жаль з приводу вчиненого, неодноразово просила вибачення у потерпілого, активно сприяла розкриттю як цього кримінального правопорушення так й іншого кримінального правопорушення, чим продемонструвала дійове каяття та бажання спокутувати провину.

На думку захисника вказане свідчить про усвідомлення засудженою скоєного та намагання стати на шлях виправлення, а також попередити інші злочинні дії ОСОБА_6 .

Зазначає, що суди не врахували поведінки засуджених після вчинення кримінального правопорушення, зокрема надання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 допомоги потерпілому після вчинення правопорушення щодо нього, що свідчить про намагання мінімізувати шкоду, що була заподіяна здоров`ю ОСОБА_7 .

Наполягає, що суди попередніх інстанцій не врахували намагання ОСОБА_4 відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду потерпілому, зокрема засуджена направляла поштовим переказом на адресу ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 1500 грн. Крім того, стороною захисту неодноразово висловлювалася пропозиція потерпілому з приводу відшкодування шкоди, однак останній не визначився з розміром шкоди та не надавав згоди на її відшкодування.

Касатор уважає, що судами обох інстанцій без достатнього обґрунтування не взято до уваги рекомендації органу пробації, згідно досудової доповіді якого виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та ризики вчинення нею повторного злочину є низькими. На підтвердження такого висновку органу пробації свідчить поведінка засудженої, яка за час розгляду справи пройшла навчання у вищому навчальному закладі, за місцем навчання характеризується виключно позитивно, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, підтримує соціальні зв`язки з батьками, які готові надати їй підтримку.

Захисник наполягає, що за установлених фактичних обставин кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих обставин та обставин, що істотно знижують тяжкість вчиненого, а також ураховуючи дані про особу засудженої ОСОБА_4 , як у загально-соціальному стані так і в аспекті її потенційної суспільної небезпеки, виправлення ОСОБА_4 можливе без її ізоляції від суспільства.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи в касаційній скарзі, дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Так, суд касаційної інстанції згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 187 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржується.

Доводи захисника, які фактично зводяться до оспорювання призначеного покарання, на думку колегії суддів Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винуватого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Положенням ч. 1 ст. 104 КК передбачено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Щодо застосування ст. 75 КК, то відповідно до приписів частини 1 цієї статті, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статті 75 КК.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК є тяжким, дані про особу засудженої, яка на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судима, злочин вчинила в неповнолітньому віці, щиро розкаялась у вчиненому, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, ступінь її участі у кримінальному правопорушенні, відношення до вчиненого.

Також місцевий суд зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання.

При цьому, призначаючи засудженій покарання у виді позбавлення волі, районний суд урахував конкретні обставини цього кримінального провадження та наслідки вчиненого кримінального правопорушення, дані досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації з оцінки статичних та динамічних факторів, відповідно до якої, ризик вчинення обвинуваченою ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький. Інформація, що характеризує особистість обвинуваченої, її спосіб життя, дає підстави вважати, що виправлення ОСОБА_4 можливе без позбавлення волі, за умови належного контролю, у тому числі з боку пробаційного органу.

З урахуванням всіх фактичних обставин провадження і відомостей про особу засудженої, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: вчинення кримінального правопорушення в неповнолітньому віці, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, з урахуванням особи винної, її молодого віку, позитивної характеристики за місцем навчання, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення покарання ОСОБА_4 , нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК, тобто з застосуванням ст. 69 КК, без конфіскації майна.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд.

У вироку наведено переконливі підстави такого рішення, покарання належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої, попередження нових кримінальних правопорушень та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції.

Водночас у касаційній скарзі захисника немає будь-яких доводів щодо обставин кримінального провадження, які б давали можливість суду не застосовувати до засудженої реальної міри покарання, зокрема, зважаючи на суспільну небезпечність, вчиненого нею діяння. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду і вимогам ст. 419 КПК.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив, викладені в апеляційній скарзі доводи сторони захисту щодо можливості призначення засудженій покарання із застосуванням приписів статей 75, 104 КК, які за змістом та суттю є практично аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, на яких відмовив у задоволенні цих вимог, крім іншого, суд урахував, що такі обставини, на які посилається захисник були ураховані судом першої інстанції під час призначення покарання засудженій із застосуванням приписів.

Також апеляційний суд звернув увагу на процесуальну поведінку засудженої, а саме, що з 15 лютого 2023 року ОСОБА_4 оголошено у міжнародний розшук, оскільки вона після ухвалення вироку залишила територію України. Перебуваючи у міжнародному розшуці, ОСОБА_4 21 травня 2024 року була затримана на території Республіки Польща та компетентним органом цієї країни видана (екстрадована) в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, суди обох інстанцій обґрунтовано не знайшли підстав для застосування статей 75, 104 КК.

Суд зауважує, що інших обставин, ніж ті з урахуванням яких судами призначено покарання не надано.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_4 покарання є співмірним її протиправним діянням, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та вважає, що у відкритті провадження на підставі

п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_4 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3