Постанова

від 27.09.2024 по справі 469/814/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.09.24

22-ц/812/979/24

Провадження № 22-ц/812/979/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2024 року м. Миколаїв

справа № 469/814/19

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Адвокатського бюро Василика В.В. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Княжицьке, треті особи: Броварська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області та Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргою Адвокатського бюро «Василика В.В.», поданою представником - адвокатом Бігунець Іриною Миколаївною, на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 20березня 2024 року під головуванням судді Гапоненко Н.О., повний текст судового рішення складений 24 квітня 2024 року,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року Адвокатського бюроВасилика В.В. звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Княжицьке» (далі - СТОВ «Княжицьке») про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтуванняпозову позивачзазначав,що постановоюголовного державноговиконавця БроварськогоВДВС від23квітня 2015року відкритовиконавче провадження№ 47354356з примусовоговиконання виконавчоголиста №911/2547/13від 16вересня 2013року,виданого Господарськимсудом Київськоїобласті,про стягненняз СТОВ«Княжицьке» накористь Адвокатськогооб`єднання «Василикі Євстігнєєв»заборгованості врозмірі 131161грн 15коп.;постановою головногодержавного виконавцяБроварського ВДВСвід 23квітня 2015року відкритовиконавче провадження№ 47354131з примусовоговиконання виконавчоголиста №911/2670/13від 07жовтня 2013року,виданого Господарськимсудом Київськоїобласті,про стягненняз СТОВ«Княжицьке» накористь Адвокатськогооб`єднання «Василикі Євстігнєєв»заборгованості врозмірі 239579грн 42коп.,а постановоюголовного державноговиконавця БроварськогоВДВС від22червня 2016року відкритовиконавче провадження№51492387з примусовоговиконання виконавчоголиста №911/5354/15від 30травня 2016року,виданого Господарськимсудом Київськоїобласті,про стягненняз СТОВ«Княжицьке» накористь Адвокатського бюроВасилика В.В. 161235 грн 53 коп інфляційних втрат, 13580 грн 06 коп. 3% річних та 2620 грн 73 коп. судового збору. Вказані виконавчі провадження 29 січня 2016 року приєднано до зведеного виконавчого провадження №35501784.

01 грудня 2010 року в рамках даного зведеного виконавчого провадження було прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. До складу арештованого майна входила належна СТОВ «Княжицьке» база відпочинку «Княжичанка».

23 червня 2016 року державним виконавцем Броварського ВДВС винесено постанову про доручення проведення виконавчих дій, а саме доручено Березанському РВ ДВС здійснити опис та арешт майна боржника: комплексу бази відпочинку «Княжичанка» за адресою: АДРЕСА_1 .

27 липня 2016 року начальником Березанського районного ВДВС ГТУЮ в Миколаївській області Опятою Ю.Ю. за участю представників стягувача Адвокатського бюро «Василика В.В.» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - проведено опис вказаної бази відпочинку, у ході чого представникам стягувача відповідачем ОСОБА_1 було надано договір купівлі-продажу бази відпочинку «Княжичанка», укладений 14 липня 2011 року між СТОВ «Княжицьке» в особі директора ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці). Як вказав позивач, про існування даного договору було невідомо, так як у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився запис про те, що спірне майно належить на праві власності СТОВ «Княжицьке».

Позивач вважає, що спірний договір укладено СТОВ «Княжицьке» з метою ухилення від реального виконання рішення суду та приховування майна, при цьому нотаріус, який посвідчував договір, та продавець були обізнані з наявністю арешту майна боржника. Арешт майна з 01 грудня 2010 року дотепер залишається не знятим, адже СТОВ "Княжицьке" є боржником у близько двадцяти виконавчих провадженнях, досі не виконаних. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 09 серпня 2016 року звернулись до Березанського районного суду Миколаївської області до СТОВ «Княжицьке» та ОСОБА_7 і Адвокатського бюро "Василика В.В." про зняття арешту з бази відпочинку «Княжичанка», проте судом відмовлено у задоволенні вказаного позову.

16 грудня 2016 року державним реєстратором Березанської РДА Алієвою Ю.А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про нових власників спірного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому у розділі Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно дотепер наявна інформація про те, що власником майна є СТОВ «Княжицьке».

Посилаючись на те, що спірний договір суперечить інтересам держави та суспільства, які полягають у дотриманні конституційного принципу обов`язковості судових рішень, а також правам позивача в частині повернення заборгованості від реалізації спірного майна в рамках виконавчого провадження, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу бази відпочинку «Княжичанка», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 14 липня 2011 року між СТОВ "Княжицьке" та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову. Зазначав, що з Адвокатським бюро «Василика В.В.» ніколи не мав правових відносин і не є боржником перед ним за жодним з виконавчих проваджень. 14 липня 2011 року він та ОСОБА_2 придбали за договором купівлі-продажу комплекс бази відпочинку «Княжичанка», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір був нотаріально посвідчений та нотаріусом було встановлено відсутність заборони та податкової застави, про що зазначено у договорі. Таким чином відповідач вважає, що вказаний правочин повністю відповідав вимогам п. 1-5 ст. 203 ЦК України, а тому підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, для визнання договору недійсним не існує. Адвокатське бюро «Василика В.В.» не було стороною договору купівлі-продажу та фактично стало кредитором вже після вчинення правочину, а тому не може йти мови про порушення його прав. Позивач у позовній заяві також не конкретизує, якому положенню ст. 203 ЦК України не відповідав правочин, що є предметом позову, зазначаючи, що про порушення дізнався тільки 27.07.2016 року, не конкретизує про порушення якого права він дізнався, для врахування перебігу строку позовної давності судом.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову. Зазначала, що спірний договір було укладено 14 липня 2011 року, тобто значно раніше ніж коли позивач набув право вимоги до СТОВ «Княжицьке». Позивачем нічим не підтверджено та не обґрунтовано, чому вимоги заявляє Адвокатське бюро «Василика В.В.», а не Адвокатське об`єднання «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», на користь якого були стягнути кошти за рішенням суду. Також позивачем жодним чином не доведено наявність та чинність будь-якої заборони на укладення спірного договору станом на 14 липня 2011 року та обізнаність кого-небудь зі сторін договору із такою забороною. Також зазначила, що за даними відповідачів жодних заборон на укладення спірного договору на дату його укладення не було, а тому жодні підстави для визнання його недійсним відсутні.

У відзиві на позовну заяву голова комісії з припинення СТОВ «Княжицьке» зазначила, що СТОВ «Княжицьке» дійсно мало правові відносини з позивачем та має перед ним кредиторську заборгованість. Однак виконавчі провадження в інтересах Адвокатського бюро «Василика В.В.» були відкриті з 23 квітня 2015 року і жодних прав позивача станом на 14 липня 2011 року дату укладання договору купівлі-продажу комплексу бази відпочинку «Княжичанка» - не було порушено. На момент укладання договору нотаріусом було встановлено відсутність заборони та податкової застави на майно, в день укладання він був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, тобто повністю відповідав п. 1-5 ст. 203 ЦК України. Адвокатське бюро «Василика В.В.» не було стороною договору купівлі-продажу та фактично стало кредитором вже після вчинення правочину, а тому не може йти мови про порушення його прав. Всю інформацію щодо майна СТОВ «Княжицьке» мав можливість дізнаватися як учасник виконавчих проваджень з 23 квітня 2015 року та саме від цієї дати належить відраховувати строк позовної давності. Позивач у позовній заяві також не конкретизує, якому положенню ст. 203 ЦК України не відповідав правочин, що є предметом позову, зазначаючи, що про порушення дізнався тільки 27.07.2016 року, не конкретизує про порушення якого права він дізнався, для врахування перебігу строку позовної давності судом.

У відповіді на відзив позивач звертав увагу, що під час зборів адвокатського об`єднання «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв» 03 березня 2014 року було прийнято рішення про зміну організаційно правової форми з адвокатського об`єднання на адвокатське бюро та змінено найменування, а тому сумніви щодо законності Адвокатського бюро Василика В.В. виступати кредитором перед відповідачем СТОВ «Княжицьке» повністю спростовуються належними та допустимими доказами. Також позивач вказує, що ОСОБА_5 (директор та співзасновник СТОВ «Княжицьке») була обізнана про винесену державним виконавцем 01 грудня 2010 року постанову про арешт майна боржника СТОВ «Княжицьке» та заборону на його відчуження, проте намагалась його відчужити на користь близьких осіб: сина відповідача ОСОБА_1 , та свого бізнес партнера відповідачку ОСОБА_6 , шляхом укладення договору купівлі-продажу з метою ухилення від виконання рішення суду та приховування майна. В порушення положень Закону України «Про нотаріат» нотаріус посвідчив договір купівлі-продажу за наявності існуючого арешту на майно, діючи умисно та спільно з директором СТОВ «Княжицьке». Щодо посилань відповідачів на застосування позовної давності, то позивач вважав, що перебіг строку позовної давності почався з 27 липня 2016 року, коли позивачу під час проведення начальником Березанського районного ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області опису майна боржника СТОВ «Княжицьке» - бази відпочинку «Княжичанка» - стало відомо про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу, і це ніяк не спростовано відповідачами. Також АБ «Василика В.В.» звертало увагу, що на час реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі спірного договору права власності за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - 16 грудня 2016 року - позивач вже був стягувачем у виконавчому провадженні, відтак незаконне відчуження єдиного майна боржника грубо порушує їх права.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2020 року залучено до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Броварську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Київській області, приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, Броварський міськрайонний відділ ДВС ГТУ у Київській області.

Ухвалою цього ж суду від 13 березня 2023 року виключено приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що на момент укладання спірного договору позивач не був стягувачем у зведеному виконавчому провадженні щодо боржника СТОВ "Княжицьке", а тому суд не має підстав для висновку про порушення його прав як стягувача унаслідок укладення цього договору, так як ці права на час укладення договору не існували, а тому відсутні і підстави для захисту таких прав у спосіб, визначений позивачем.

В апеляційній скарзі представник Адвокатського бюро Василика В.В. адвокат Бігунець І.М. - просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт зазначав, що висновки суду про те, що позивач на час укладання спірного договору не був стягувачем у зведеному виконавчому провадженні, а тому не має підстав для висновку про порушення його прав позивача як стягувача унаслідок укладення спірного договору та відсутні підстави для захисту таких прав у визначений ним спосіб, є помилковими та такими, що не відповідають ст. 11 ЦК України. Дата видачі виконавчих документів не свідчить про дату виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами, оскільки такі виникають з правочинів, які укладено сторонами на досягнення зобов`язань між ними. Зокрема рішенням Господарського суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 911/2670/13 встановлено, що 01 вересня 2011 року між АО «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», адвокатом Василиком В.В. та СТОВ «Княжицьке» укладено договір про реструктуризацію заборгованості з оплати послуг шляхом відстрочення її оплати та уступки права вимоги. Пунктами 1,2,4,5,6 та 9 Договору передбачено, що боржник СТОВ «Княжицьке» визнає та підтверджує, що станом на 01 вересня 2011 року має несплачену заборгованість перед адвокатом за надані послуги. Таким чином, з встановлених судовим рішенням Господарського суду Київської області обставин випливає, що правовідносини, на підставі яких виникли грошові зобов`язання відповідача перед позивачем, виникли не після укладення спірного договору купівлі-продажу від 14.07.2011 року, а ще до його укладення, а саме за договорами № 23/08-ап від 01.08.2008 р., № 3/09-ап від 01.03.2009 р., № 39/09-ап від 01.09.2009, № 01/10-ап від 01.01.2010 р., № 2-К/10-ап від 01.07.2010 р. Таким чином, на думку апелянта, відповідач СТОВ «Княжицьке», наперед усвідомлюючи про наявну заборгованість перед позивачем, але бажаючи уникнути стягнення в майбутньому з нього коштів та звернення стягнення на належне майно, вжив заходів для недопущення негативних для себе наслідків в майбутньому шляхом завчасного відчуження нерухомого майна пов`язаним особам. Між тим, суд на вказані обставини не звернув уваги та прийшов до помилкових висновків щодо нібито відсутності порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваним договором, що призвело до прийняття незаконного рішення з порушенням норм матеріального права, а саме ст. 11, 202, 509 ЦК України, оскільки суд ототожнив дату виникнення прав та інтересів позивача з датою видачі виконавчого документу. В свою чергу, укладення відповідачами спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна під час дії арешту та наявності заборони на його відчуження, призвело до неможливості виконання судових рішень у справах № 911/2547/13 та № 911/2670/13.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів адвокат Камільовський В.В. - просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вказував на невідповідність форми і змісту апеляційної скарги позивача вимогам ст. 356 ЦПК України. Крім того, адвокат Камільовський В.В. вказував, що судом першої інстанції було вірно зазначено, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушено цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. Враховуючи, що виконавчі документи, за якими позивач є стягувачем у зведеному виконавчому провадженні щодо боржника СТОВ «Княжицьке», видані більш ніж через два роки після укладення спірного договору, суд першої інстанції вірно встановив, що немає підстав для висновку про порушення прав позивача як стягувача унаслідок укладення цього договору, так як ці права на час укладення договору не існували, а тому відсутні і підстави для захисту таких прав у спосіб, визначений позивачем. Крім того, усталена судова практика вказує на те, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача, є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові і не потребує оцінки судом правомірності правочину.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Бігунець І.М. підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідачів - адвокат Камільовський В.В. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про день, час місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

За такого відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судовий розгляд за відсутністю нез`явившихся учасників справи.

Колегія суддів не враховує посилання представника відповідачів у відзиві на апеляційну скаргу на невідповідність форми і змісту апеляційної скарги позивача вимогам ст. 356 ЦПК України щодо незазначення у ній про наявність або відсутність електронного кабінету позивача, всіх учасників справи (третіх осіб) та ненаданння доказів надіслання їм копії апеляційної скарги, незазначення дати отримання копії оскаржуваного рішення та не надання доказів, що підтверджують дату його отримання.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "Фріда" проти України" зазначено, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

У даному випадку зазначені представником відповідачів недоліки апеляційної скарги не є суттєвими та не перешкоджають відкриттю провадження у справі, тому відкриття провадження у справі та її розгляд по суті є можливим і без усунення цих недоліків.

До того ж апеляційна скарга була подана позивачем у передбачений законом 30-денний строк з дати складання повного тексту судового рішення, а копії апеляційної скарги були надіслані третім особам: Броварській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області та Броварському відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області до їх електронних кабінетів в системі Електронний суд (т. 4 а.с. 151-153).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 14 липня 2011 року відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , з одного боку, та СТОВ "Княжицьке" в особі директора ОСОБА_5 , з іншого боку, укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком В.С., та зареєстрований в реєстрі за №638, відповідно до якого СТОВ "Княжицьке" передало у власність, а ОСОБА_2 і ОСОБА_1 прийняли у власність майновий комплекс бази відпочинку "Княжичанка", що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому ОСОБА_2 придбано 1/100 частку нерухомого майна, сплативши за цк 252 грн 53 коп., а ОСОБА_1 - 99/100 частки, сплативши за це 25000 грн 00коп. (т. 2 а.с. 61-62).

Вказаний договір купівлі-продажу 14 липня 2011 року зареєстровано в Державному реєстрі правочинів (т. 2 а.с. .72

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №22504712, складеного Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 02 серпня 2011 року, на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу за відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Миколаївським ММБТІ 02 серпня 2011 року було зареєстровано право приватної спільної часткової власності на нежитловий об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 959 в книзі 25 (т. 2 а.с. 63).

У пункті 1.5 договору купівлі-продажу вказано, що на час його укладення відсутні заборони та податкові застави, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №32159800 та витягом з ДРОРМ про податкові застави №32159281 від 14 липня 2011 року.

Разом із тим, зі змісту відповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 14.11.2017 № 21164/4/17 на запит Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві слідує, що в ході перевірки документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Кондратюка В.С. (чия приватна нотаріальна діяльність наказом ГТУЮ у м. Києві від 08.05.2015 року № 218/6 була припинена) зокрема було встановлено, що перед вчиненням нотаріальної дії була здійснена перевірка за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, належного ТОВ «Княжицьке» та згідно витягу з цього Реєстру від 14.07.2011 № 32159800 наявні записи про арешт нерухомого майна цього Товариства (запис № 10560137 від 01.12.2010 та № 10560346 від 01.12.2010). З огляду на викладене приватним нотаріусом Кондратюком В.С. в порушення ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» і п. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України було посвідчено договір купівлі-продажу комплексу бази відпочинку «Княжичанка» від 14.07.2011 року за реєстровим № 638 з арештами, накладеними на майно ТОВ «Княжицьке» (т. 2 а.с. 69-71).

Викладені обставини підтверджуються Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14.07.2011 № 32159800 (т. 2 а.с. 72-74).

Судовими рішеннями у справі № 469/899/16-ц за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до СТОВ "Княжицьке", Адвокатського бюро «Василика В.В» та Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, третя особа - Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про зняття арешту з майнового комплексу бази відпочинку «Княжичанка», було встановлено, що станом на 14 липня 2011 року на все майно боржника СТОВ "Княжицьке" в межах сум стягнення було накладено арешт, а саме: постановою державного виконавця Броварського міськрайонного ВДВС від 21 вересня 2010 року на суму 138 798,59 грн, та постановою державного виконавця цього ж відділу від 01 грудня 2010 року - на суму 227 410,59 грн на виконання наказу господарського суду Київської області №22/145-10 від 20 жовтня 2010 року про стягнення з СТОВ "Княжицьке" на користь ТОВ "Вольт Систем Україна". Дані обтяження було внесено до реєстру 01 грудня 2010 року.

У справі, що переглядається, судом було встановлено, що 25 жовтня 2010 року постановою державного виконавця ВДВС Броварського МРУЮ відкрито виконавче провадження № 22154986 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області про стягнення коштів зі СТОВ "Княжицьке" на користь ТОВ "Вольф Систем Україна" (т.1 а.с.20).

Відповідач СТОВ "Княжицьке" був боржником у декількох виконавчих провадженнях, що перебували у провадженні Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, у тому числі у зведеному виконавчому провадженні № 35501784 про стягнення зі СТОВ "Княжицьке" коштів на загальну суму 1992745,41 грн., у тому числі на користь держави на загальну суму 3282,09 грн. (виконавчі провадження № 35489865 за постановою ВДВС Броварського РУЮ від 01.08.2012 року, № 35489938 за постановою ВДВС Броварського РУЮ від 11.09.2012 року, № 50336130 за виконавчим листом Броварського міськрайонного суду Київської області № 1\361\1819\2015 від 09.12.2015 року), на користь ОСОБА_7 на суму 35881,00 грн. (виконавче провадження № 46924142), на користь Адвокатського бюро "Василика В.В." на загальну суму 548076,89 грн. (виконавчі провадження № 47354131 за наказом № 911/26708/13 від 07.10.2013 року, виданим Господарським судом Київської області, № 47354356 за наказом № 911/2547/13 від 16.09.2013 року, виданим Господарським судом Київської області, № 51492387 за наказом № 911/5354/15 від 30.05.2016 року, виданим Господарським судом Київської області), на користь Броварської об"єднаної державної податкової інспекції на суму 1322699,50 грн. (виконавче провадження № 49855379).

27 липня 2016 року начальником Березанського районного відділу ДВС ГТУЮ в Миколаївській області Опятою Ю.Ю. при примусовому виконанні судового наказу № 2-н/361/4/15, виданого 24.02.2015 року Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення зі СТОВ "Княжицьке" на користь ОСОБА_7 суми невиплаченої заробітної плати в розмірі 35881 грн. (виконавче провадження № 46924142) на підставі постанови державного виконавця Броварського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ Арзієвої В.В. про доручення проведення виконавчих дій від 23.06.2016 року складено акт опису та арешту майна - бази відпочинку "Княжичанка", розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 27).

Викладені обставини також підтверджуються матеріалами справи, що переглядається в апеляційному порядку.

Так, 23 квітня 2015 року державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавчі провадження ВП № 47354356 про примусове виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/2547/13, виданого 16.09.2013, про стягнення зі СТОВ "Княжицьке" на користь АО "Адвокатська контора "Василик і Євстігнєєв" заборгованості у розмірі 131161,15 грн. та ВП № 47354131 про примусове виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/2670813, виданого 07.10.2013, про стягнення зі СТОВ "Княжицьке" на користь АО "Адвокатська контора "Василик і Євстігнєєв" заборгованості у розмірі 239579,42 грн., 22 червня 2016 року - ВП № 51492387 про примусове виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/5354/15, виданого 30.05.2016, про стягнення зі СТОВ "Княжицьке" на користь адвокатського бюро "Василика В.В." заборгованості у розмірі 161135,53 грн. інфляційних втрат, 13580,06 грн. 3% річних, 2620,73 грн. судового збору (т.1 а.с.13, 16, 17). 10 жовтня 2018 року державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавче провадження ВП№57405671 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3438/17, виданого 04 червня 2018 року, про стягнення зі СТОВ "Княжицьке" на користь Адвокатського бюро "Василика В.В." інфляційних витрат та 3% річних за рішенням господарського суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 911/2670/13 (т.1 а.с.11).

Також судом першої інстанції було встановлено, що на час розгляду справи на примусовому виконанні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває зведене виконавче провадження № 35501784, у межах якого примусово виконуються, зокрема, і зазначені вище виконавчі документи на користь позивача (т.3 а.с.197-220).

Згідно протоколу № 3 зборів адвокатів Адвокатське об`єднання "Адвокатська контора "Василик і Євстігнєєв" від 03 березня 2014 року вказаними зборами було прийнято рішення про вихід адвокатів Бацури А.М. та Євстігнєєв А.С. зі складу партнерів (учасників) Адвокатського об"єднання, зміну організаційно-правової форми з адвокатського об"єднання на адвокатське бюро та найменування Адвокатського об"єднання на Адвокатське бюро "Василика В.В.", а також внести відповідні зміни до статуту та вчинити дії, що направлені на державну реєстрацію нової редакції статуту (т.1, а.с.189-191).

Відовідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців державна реєстрація таких змін організаційно-правової форми позивача була проведена у зв`язку із чим у матеріалах зведеного виконавчого провадження стосовно боржника СТОВ «Княжицьке» стягувачем є Адвокатське бюро "Василика В.В."

За такого суд першої інстанції вірно вважав, що проведена державна реєстрація зміни організаційно-правової форми та назви позивача не може бути підставою для висновку про відсутність у нього прав, належних тій же юридичній особі до проведення цих змін.

Щодо розгляду справи по суті.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 звертав увагу на те, що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце".

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16ЦК України не суперечать частині другій статті 58Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, зазначено, що застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторого правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначаючи таке: "… договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора".

До подібних висновків (визнання недійсним фраударного договору до ухвалення рішення про борг) дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21 зазначено, що кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги "підкорене" умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції вважав, що права позивача спірним договором не порушуються.

Проте колегія суддів з таким висновком не погоджується.

Так, Господарським судом Київської області при ухваленні судових рішень у справах №911/2547/13 та №911/2547/13, на виконання яких були видані: виконавчий лист №911/2547/13 від 16 вересня 2013 року про стягнення з СТОВ «Княжицьке» на користь Адвокатського об`єднання «Василик і Євстігнєєв» заборгованості в розмірі 131161 грн 15 коп.; виконавчий лист №911/2670/13 від 07 жовтня 2013 року про стягнення з СТОВ «Княжицьке» на користь Адвокатського об`єднання «Василик і Євстігнєєв» заборгованості в розмірі 239 579 грн 42 коп., було встановлено, що 01 вересня 2011 року між АО «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», адвокатом Василиком В.В. та СТОВ «Княжицьке» укладено договір про реструктуризацію заборгованості з оплати послуг шляхом відстрочення її оплати та уступки права вимоги. Пунктами 1, 2 , 4, 5, 6, 9 цього Договору передбачено, що боржник СТОВ «Княжицьке» визнає та підтверджує, що станом на 01 вересня 2011 року має несплачену заборгованість перед адвокатом за надані послуги в розмірі 80 500,00 грн, з яких: 10 000,00 грн. за договором №3/09-ап від 01.03.2009р. згідно акта від 10.04.2009р., 43 000,00 грн. за актом наданих юридичних послуг від 01.04.2009р., 27 500,00 грн. за договором №23/08-ап від 01.08.2008р. згідно акта від 01.09.2009р. Боржник визнає та підтверджує, що станом на 01.09.2011р. має несплачену заборгованість перед конторою за надані послуги в розмірі 144 000,00 грн., з яких: 24 000,00 грн. за договором №39/09-ап від 01.09.2009р., 36 000,00 грн. заборгованості за договором №01/10-ап від 01.01.2010р. згідно акта 01.07.2010р., 84 000,00 грн. заборгованості за договором №2-К/10-ап від 01.07.2010р.

Отже на час укладання відповідачами спірного договору купівлі-продажу відповідач був обізнаний про наявність у нього заборгованості перед позивачем. А тому та обставина, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу позивач ще не був стягувачем у зведеному виконавчому провадженні стосовно борника СТОВ «Княжицьке», не спростовує того факту, що вказаний договір порушує права позивача як кредитора СТОВ «Княжицьке».

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Обставини справи дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений на шкоду кредитору АБ «Василика».

При цьому посилання відповідачів на те, що позивач є стягувачем п`ятої черги у зведеному виконавчому провадженні, не має правового значення та не свідчить про те, що спірний договір купівлі-продажу не порушує прав позивача.

Суд першої інстанції вказані обставини не врахував, а тому зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу бази відпочинку «Княжичанка», укладеного 14 липня 2011 року між СТОВ Княжицьке та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з тих підстав, що на момент укладання спірного договору позивач не був стягувачем у зведеному виконавчому провадженні щодо боржника СТОВ "Княжицьке", а тому його права як стягувача унаслідок укладення цього договору не були порушені.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, апеляційний суд враховує, що у даному випадку: 1) СТОВ «Княжицьке» відчужила майно за наявності накладених на це майно арештів та заборон його відчужувати; 2) майно відчужене за наявності невиконаних грошових зобов`язань перед позивачем, які були визнані СТОВ «Княжицьке» у договорі від 01 вересня 2011 року між АО «Адвокатська контора «Василик і Євстігнєєв», адвокатом Василиком В.В. та СТОВ «Княжицьке» про реструктуризацію заборгованості з оплати послуг шляхом відстрочення її оплати та уступки права вимоги; 3) майно відчужене на користь співзазновника СТОВ «Княжицьке» - ОСОБА_2 (що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців щодо СТОВ «Княжицьких» - т. 1 а.с. 65-68) та близького родича директора та співзасновника СТОВ «Княжицьких» ОСОБА_5 ОСОБА_1 (факт родинних зв`язків відповідачами не оспорювався); 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може реально відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання апеляційного суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного СТОВ «Княжицьких» відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог АБ «Василика В.В.» про визнання спірного правочину недійсним.

Щодо поданої відповідачами до суду першої інстанції заяви про застосування спливу позовної давності у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (стаття 259 ЦК України). Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

У статті 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Приписами частини першої статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач стверджує, що про існування спірного договору він дізнався 27 липня 2016 року під час складання начальником Березанського районного ВДВС ГТУЮ в Миколаївській області Опятою Ю.Ю. за участю представників стягувача Адвокатського бюро «Василика В.В.» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Акту опису бази відпочинку «Княжичанка». Як вказав позивач, до цього часу про існування даного договору йому було невідомо, так як у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився запис про те, що база відпочинку «Княжичанка» належить на праві власності СТОВ «Княжицьке».

Той факт,що проукладання відповідачамиспірного договору позивач був обізнаний до 27 липня 2016 року, відповідачами не доведений.

Посилання відповідачівна те,що всю інформацію щодо майна СТОВ «Княжицьке» позивач мав можливість дізнаватися якучасник виконавчихпроваджень з23квітня 2015року тасаме відцієї датиналежить відраховуватистрок позовноїдавності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформація щодо переходу права власності на базу відпочинку «Княжичанка» до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі спірного договору оренди було зареєстровано тільки 16 грудня 2016 року.

Крім того, допитана судом першої інстанції в судовому засіданні 27.09.2023 року у якості свідка ОСОБА_8 , яка працювала державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ та на підставі постанови якої від 23 червня 2016 року про доручення проведення виконавчих дій було 27 липня 2016 року складено акт опису та арешту майна, підтвердила, що саме при вчиненні виконавчих дій 27липня 2016року з опису та арешту майна стало відомо про існування укладеного сторонами договору купівлі-продажу бази відпочинку «Княжичанка», інформацію щодо якого не було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, враховуючи дату звернення АБ «Василика В.В.» до суду з даним позовом - 26 липня 2019 року (згідно поштовому штемпелю на конверті із позовними матеріалами - т. 1 а.с. 75) та виходячи з правил обчислення позовної давності, встановлених статтями 260, 253, 254 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем подано позов у межах трирічного строку позовної давності.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідно до приписів ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За такого з СТОВ «Княжицьке», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Адвокатського бюро «Василика В.В.» підлягає стягненню відшкодування судового збору за позовну заяву (1921 грн 00коп.) та апеляційну скаргу (2881 грн 50 коп.) в загальному розмірі 4802 грн 50 коп. в рівних частках з кожного, тобто по 1600 грн 83 коп. з кожного з відповідачів.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуАдвокатського бюро«Василика В.В.»,подану представником-адвокатом БігунецьІриною Миколаївною, задовольнити.

Рішення Березанськогорайонного судуМиколаївської областівід 20березня 2024року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Адвокатського бюро «Василика В.В.» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Княжицьке, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажі комплексу бази відпочинку «Княжичанка», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 14 липня 2011 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Княжицьке та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюком В.С. за реєстровим № 638.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Княжицьке, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Адвокатського бюро «Василика В.В.» відшкодування судового збору за позовну заяву та апеляційну скаргу в загальному розмірі 4802 грн 50 коп. (чотири тисячі вісімсот дві гривні п`ятдесят копійок) в рівних частках з кожного.

Постанова набираєзаконної силиз дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2024 року