Постанова

від 10.09.2024 по справі 910/14483/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2024 р. Справа№ 910/14483/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

прокурор: Косенко Д.В.

від позивача: Заведій В.І.

від відповідача: не прибув

при розгляді апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" та Заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024, повний текст рішення складено 04.03.2024

у справі № 910/14483/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Заступника Генерального прокурора

в інтересах Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром"

про визнання договорів частково недійсними, стягнення безпідставно одержаних коштів, ціна позову 23 146 703,94 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 позов Заступника Генерального прокурора задоволено частково. Визнано недійсними п.п. 1.1., 3.1. договору про постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/63 від 28 вересня 2022 р. в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром". Визнано недійсними п.п. 1.1., 3.1. договору про постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/68 від 4 жовтня 2022 р. в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром". Визнано недійсними п.п. 1.1., 3.1. договору про постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/22/69 від 4 жовтня 2022 р. в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на користь Міністерства оборони України 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на користь Офісу Генерального прокурора 324 642,11 грн витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки замовником товару за договорами №№ 286/1/22/63 від 28 вересня 2022 р., 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 4 жовтня 2022 р. виступає Міністерство оборони України, наведені пункти 1.1, 3.1. договорів суперечать постанові № 178 від 2 березня 2022 р. у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою. Верховний Суд у постанові від 3 грудня 2021 р. у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 8 квітня 2021 р. у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12 березня 2018 р. у справі № 910/22319/16, від 8 серпня 2019 р. у справі № 911/1626/18. Враховуючи наведене, спірні договори №№ 286/1/22/63 від 28 вересня 2022 р., 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 4 жовтня 2022 р. слід визнати недійсними в частинах п.п. 1.1., 3.1. включення до ціни договору податку на додану вартість відповідно у розмірах 5 762 549,98 грн, 5 018 416,56 грн, 10 861 840,86 грн, а загалом 21 642 807,40 грн. З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 21 642 807,40 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022р. у справі № 916/707/21, від 14 листопада 2023 р. у справі № 910/2416/23. Враховуючи наведене відповідач зобов`язаний повернути позивачу 21642807,40 грн безпідставно набутих коштів. Доказів повернення відповідачем позивачу цих коштів суду не надано. До часу визнання спірної частини договору недійсною у відповідача в силу вимог ст.ст. 216, 1212 ЦК України не виникало обов`язку повернути позивачеві заявлену суму переплати у розмірі ставки ПДВ. Оскільки протягом заявленого прокурором періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання було відсутнє, то у позові в частині вимог про стягнення 1 032 252,67 грн збитків в наслідок інфляції за час прострочення, 471 643,87 грн трьох процентів річних з простроченої суми відповідно до вимог ст. 625 ЦК України слід відмовити. Заперечення відповідача щодо наявності передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для звернення прокурора в суд з указаним позовом, необґрунтовані, оскільки як вбачається з матеріалів справи представництво прокурора в суді зумовлене порушенням інтересів держави, які полягали у забезпеченні ефективного і цільового використання бюджетних коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва № 910/14483/23 від 21.02.2024. Прийняти апеляційну скаргу на Рішення Господарського суду міста Києва № 910/14483/23 від 21.02.2024. Скасувати Рішення Господарського суду міста Києва № 910/14483/23 від 21.02.2024 та ухвалити нове яких в позові Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» про визнання недійсними пункти договорів про постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2) та стягнення 23 146 703,94 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти в сумі 21 642 807,40 грн, інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по липень 2023 року в сумі 1 032 252,67 грн, і 3% за період з 21.10.2022 по 17.08.2023 в сумі 471 643,87 грн - відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача. Стягнути з Позивача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне:

- висновок суду першої інстанції не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки Цивільний кодекс України, а саме ч. 1 ст. 203 вимагає від змісту правочину, щоб він не суперечив саме цьому Кодексу, тобто Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- суд не застосував такі норми матеріального права, що мали бути застосовані, а саме: ч. 1 ст. 67 Конституції України; п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України; п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України;

- суд не надав жодної правової оцінки питанню щодо можливості застосування до податкових правовідносин не закону, а підзаконного акту, яким є Постанова №178, хоча на правову колізію скаржник окремо звертав увагу у відзиві на позовну заяву;

- суд першої інстанції абсолютно безпідставно не застосував п.82 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ для надання правової оцінки договірним правовідносинам, що склалися між скаржником та Міністерством оборони;

- твердження суду, що постанова КМУ №178 від 02.03.2022 прийнята відповідно до підпункту г) підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України саме по собі є помилковим і суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин пп. г) пп.195.1.2 п.195.1 ст. 195 ПКУ, не здійснив його системного аналізу;

- в даному випадку відсутні ознаки недійсності оспорюваних правочинів відповідно до ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки скаржник виконував Закон, а виконання закону повністю відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- спірні договори не є договорами на виконання мобілізаційних замовлень (завдань), але це питання взагалі не було досліджено судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 Заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить відкрити апеляційне провадження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 № 910/14483/23 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» на користь Міністерства оборони України інфляційних витрат і 3% річних у загальній сумі 1 503 896,64 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір у сумі 532 878,84 грн за подання апеляційної скарги; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» на користь Офісу Генерального прокурора судові витрати, понесені у суді першої інстанції, у сумі 30 610,45 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у цій справі про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальній сумі 1 503 896,54 грн прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:

- неправильно розтлумачено ст. 1212 ЦК України;

- порушено ст. 236 ГПК України;

- застосовано закон, який не підлягав застосуванню - ст. 216 ЦК України;

- не застосовано закон, який підлягав застосуванню - ст. 68 Конституції України, ст. 11, 263, 625 ЦК України, ст. 222 ГК України.

Скаржник вважає, що внаслідок вказаних порушень судом першої інстанції неправильно визначено підставу виникнення цивільного обов`язку з перерахування коштів як ПДВ за договорами постачання, яка має прямий вплив на підставу виникнення не договірного зобов`язання відповідача з повернення безпідставно отриманих коштів та, як наслідок, на момент виникнення такого його зобов`язання, помилково з`ясовано строки реалізації цього обов`язку постачальником та не враховано акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

Скаржник зазначає, що у постачальника за ст. 1212 ЦК України виникає обов`язок з повернення коштів у момент їх отримання, а не з часу визнання спірних частин договорів недійсними, як помилково вважав суд першої інстанції. Час визнання недійсними спірних частин договорів не впливає на момент виникнення такого обов`язку, позаяк правовою підставою для набуття майна (коштів) спірні положення договору не виступають.

Скаржник вказує на те, що судом не враховано, що строк виконання обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів установлений законом - ст. 222 ГК України, що виключає можливість застосування ч. 2 ст. 530 ЦК України та обчислення такого терміну від дати пред`явлення вимоги/листа/претензії щодо повернення коштів.

На думку скаржника, судом першої інстанції при вирішенні по суті позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, про те, що оскільки продавцем сума ПДВ отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, то така сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів.

Узагальнені доводи додаткових пояснень щодо апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу

12.04.2024 Міністерством оборони України подано до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення, у яких Міністерство просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» - задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 № 910/14483/23 - скасувати в повному обсязі.

Також Міністерство зазначило наступне.

На думку Міністерства, в оскаржуваному рішенні суд безпідставно зазначив, що представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлений прокурором в його інтересах позов, оскільки представник позивача просив суд ухвалити законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення та зауважував, що договори від 28.09.2022 №286/1/22/63, № 286/1/22/68 від 04.10.2022, № 286/1/22/69 від 04.10.2022, були укладені між Міністерством оборони України та ТОВ «Транснафтапром» та не були договорами, які укладені на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на них не розповсюджуються вимоги Постанови № 178. Міністерство наголошує на тому, що Постанова №178 може застосовуватися лише до договорів, що укладені на виконання мобілізаційних завдань, що прямо передбачено в преамбулі такої постанови, а договори, які були предметом розгляду даної справи були звичайними господарськими договорами, не на виконання мобілізаційних завдань, тому постанова №178 не має застосовуватися.

Міністерство зазначає, що остаточне визначення умов мобілізаційного договору, зокрема, в частині ціни мобілізаційного договору та ПДВ, строків виконання та їх безпосереднє виконання, проводиться після введення воєнного стану укладенням додаткових угод під час дії воєнного стану, тому виконання мобілізаційних договорів можливе лише під час дії воєнного стану. Отже, в законодавстві чітко вказані випадки, коли операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України та інших військових формувань оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ. Іншого не передбачено ні Податкових кодексом України, ні іншими нормативно - правовими актами, а тому рішення суду першої інстанції є протиправним, ухваленим без повного встановлення всіх обставин справи, а висновки судового рішення не відповідають фактичним обставинами справи.

Враховуючи, що оспорювані договори укладені після введення воєнного стану в Україні та не у відповідності до певної типової форми договору слід дійти висновку, що вони не є договорами, що укладаються на виконання мобілізаційних завдань. Отже, беручи до уваги зазначене, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань однак, положення Постанови № 178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 укладаються Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань. Аналізуючи оспорювані договори, слід дійти висновку, що вони не є договорами, які укладені на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на них не розповсюджуються вимоги Постанови № 178.

На думку Міністерства, діє принцип презумпції правомірності рішень платника податків, а вказаний вище лист підтверджує неоднозначність у застосуванні положень постанови №178 та відповідно судові спори.

Прокурор мав обґрунтувати допустимими, належними та достовірними, а у своєму взаємозв`язку достатніми доказами факт порушення інтересів держави, чого зроблено не було.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Транснафтапром», заперечує проти її доводів, вказав на те, що ПК України, будучи кодифікованим законодавчим актом та постанова № 178 є актами цивільного законодавства в силу ст. 4 ЦК України. Прокурор вважає помилковими доводи апеляційної скарги про наявні протиріччя між постановою № 178 і п. 194.1 ст. 194, п. 82 підрозд. 2 розділ ХХ «Перехідні положення» ПК Укарїни, оскільки п.п. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України в його системному взаємозв`язку з п. 1 постанови № 178 у даному випадку є спеціальними нормами, що регламентують спірні правовідносини, на відміну від загальних норм п. 194.1 ст. 194, п. 82 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, на які посилається ТОВ «Транснафтапром».

Факт здійснення операцій із постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту суб`єктів, указаних у п. 1 постанови № 178, за замовленням іншої особи (суб`єкта), не вказаної в цьому положенні законодавства, не має правового значення.

На думку прокурора, доводи відповідача про те, що оскільки оспорювані договори не є договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань, норми постанови № 178 не застосовні до спірних правовідносин, здійснені внаслідок помилкового ототожнення мети прийняття постанови № 178 із метою укладення господарських договорів на постачання відповідних товарів, оскільки не враховують законодавчих вимог до нормопроєктувальної техніки та свавільно розширюють зміст нормативного положення, визначеного цією постановою, вимогами, не передбаченими таким положенням. Укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.

Заступником Генерального прокурора виконано наведені вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і в обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Заступник Генерального прокурора послався на те, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме - МО України, будучи проінформованим про існування порушення інтересів держави, не здійснює їх захисту та не звертається до суду з відповідним позовом, водночас, МО України не тільки не здійснює захисту інтересів держави, але й не бажає цього робити, а відтак і не буде реагувати на їх порушення в чітко визначеній темпорально перспективі.

Міністерство оборони України у відзиві на апеляційну скаргу просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» - задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 № 910/14483/23 в частині задоволення позовних вимог - скасувати.

У відзиві Міністерства оборони України зазначено про те, що включення ПДВ до складу ціни за договорами було цілком правомірним, тому безпідставного набуття такого майна відповідачем не відбулося, більше того, ПДВ не акумулюється у відповідача, а перераховується до Державного бюджету України, тому включення ПДВ до складу ціни повністю відповідає вимогам закону.

Міністерство оборони України вважає, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань однак, положення Постанови № 178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 укладаються Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань, водночас, аналізуючи оспорювані договори, слід дійти висновку, що вони не є договорами, які укладені на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на них не розповсюджуються вимоги Постанови № 178. В свою чергу, факт перерахунку ПДВ до Державного бюджету України свідчить про відсутність порушення інтересів держави, а прокуратура не надала жодних доказів про акумулювання коштів сплачених коштів у якості ПДВ за договором у відповідача, при цьому, прокурор мав обґрунтувати допустимими, належними та достовірними, а у своєму взаємозв`язку достатніми доказами факт порушення інтересів держави, чого зроблено не було.

Міністерство оборони України звертає увагу на те, що постанові № 178 не згадується Міноборони, що є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили. Міноборони є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони, водночас, договором, укладеним між Позивачем та Міноборони , не передбачене цільове призначення використання нафтопродуктів з боку Міноборони, поставка якого здійснюється Позивачем, лише вказується, що постачання здійснюється для потреб Міноборони та Збройних сил України і одержувачами Товару є військові частини. Відповідно Товариству не може бути відомо для чого використовується нафтопродукти, хоча в Постанові №178 чітко міститься цільове призначення «для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою».

Узагальнені доводи письмових заперечень та письмових пояснень

Прокурор зазначає про те, що посилання МО України на судові рішення, як судову практику, що складається з приводу питання застосовності постанови № 178 в аналогічних випадках, є однобічним, оскільки не враховує, що Верховний Суд у справі № 910/2416/23, Північний апеляційний господарський суд у справах № 910/6680/23, 920/557/23, 920/553/23, 920/645/23, 920/644/23, 920/643/23, Північно-західний апеляційний господарський суд у справі № 918/587/23, Центральний апеляційний господарський суд у справі № 912/1421/23, погоджувалися з обґрунтованістю аналогічних позовних заяв органів прокуратури в інтересах держави в особі суб`єктів, перелічених у п. 1 постанови № 178, до приватних суб`єктів господарювання про визнання правочинів недійсними в частині включення до їх договірних цін положень про сплату ПДВ, стягнення безпідставно сплачених як указаний податок коштів.

Прокурор вказує на те, що положення постанови № 178 не змінювалися, то зміст нормативного положення, закріпленого в її п. 1, є таким, що не містить у собі вимог про застосування нульової ставки ПДВ виключно до правовідносин, які виникли з договорів, укладених на виконання мобілізаційних завдань. Спірні правовідносини не стосуються правовідносин між ТОВ «Транснафтапром», як платником податку та контролюючими (податковими чи митними) органами.

Доводи Міністерства оборони України не враховують, що єдиним, невідворотним і незалежним від результатів розгляду справи № 910/14483/23 чи факту пред`явлення цього позову заступником Генерального прокурора, наслідком можливого відображення постачальником у його бухгалтерському та податковому обліку грошових зобов`язань зі сплати ПДВ у сумі 21 642 807,40 грн за операціями з постачання товарів замовнику за спірними договорами, є коригування податкових зобов`язань разом із поверненням помилково/надміру сплачених коштів, якщо така сплата мала місце, тому сплата ПДВ у визначеному ПК України розмірі, який, зокрема, передбачає застосування нульової ставки на підставі п.п. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанови № 178 не є правом платника податків, а його обов`язком. Наслідком завищення розміру грошових зобов`язань зі сплати ПДВ, якщо такі й мали місце, є або самостійне його приведення платником ПДВ у відповідність із вимогами законодавства, або вчинення таких дій контролюючими органами. При цьому, Міністерство оборони України, зробивши припущення про ймовірну сплату відповідачем отриманих як ПДВ коштів до Державного бюджету (оскільки, як вказує замовник, ПДВ завжди сплачується до бюджету), у порушення принципу змагальності безпідставно перекладає тягар доведення цієї обставини на заступника Генерального прокурора та фактично бездоказово презюмує доведеною обставину сплату цих коштів до бюджету в цьому конкретному випадку, однак, саме ТОВ «Транснафтапром» або особа, яка посилається на обставини сплати відповідачем коштів до бюджету, повинна надати докази вчинення таких дій, натомість перекладання на заступника Генерального прокурора тягаря доказування не вчинення відповідних дій відповідачем є порушенням ч. 2 ст. 74 ГПК України.

Прокурор зауважує на тому, що позиція оборонного відомства, яке в умовах повномасштабної війни проти України, надання пріоритету «придбанню та модернізації зброї для відсічі збройній агресії», оскаржує/заперечує проти рішення суду про стягнення на користь такого оборонного відомства коштів у значній сумі, фактично виступаючи на боці комерційного підприємства.

Прокурор у письмових поясненнях з приводу необхідності врахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зазначив про те, що Верховний Суд погодився із доводами прокурора та із висновками суду першої інстанції про те, що до операції поставки за наведеним договором підлягають застосуванню положення постанови № 178, а відповідний пункт договору, в якому ставка ПДВ становить 20%, слід визнати недійсним. Натомість, як вказав Верховний Суд, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що до договору поставки, укладеного в період введення в Україні воєнного стану, положення зазначеного нормативно-правового акта не застосовуються (п. 2 постанови Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23).

У розділі 4.1 відзиву прокуратури на апеляційну скаргу постачальника детально та з посиланням на докази, наявні в матеріалах справи № 910/14453/23, обґрунтовувалось, що за оспорюваними в частинах договорами, укладеними між Міноборони та ТОВ «Транснафтапром», відбувалися операції з постачання відповідних товарів саме військовим частинам Збройних Сил України (суб`єктам, передбаченим у п. 1 постанови № 178).

Прокурор зазначає про те, що спірні правовідносини у справі № 910/14483/23 і справах № 916/2914/23, 910/12151/23 та 911/1870/23 є подібними, а отже, висновки Верховного Суду щодо застосування п.п. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195, п. 1 постанови № 178, ч. 2 ст. 625 і ст. 1212 ЦК України є обов`язковими для врахування в силу ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Міністерство оборони України у додаткових поясненнях у справі звертає увагу суду на те, що 18.07.2024 КМУ прийняв Постанову № 831 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 178» та усунув неузгодженість вступної та постановляючої частини постанови, оскільки з преамбули було вилучено «З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» (станом на сьогодні відповідні зміни стали чинними) (посилання в мережі інтернет: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/831-2024-п#n2). В розрізі зазначеного за можливе стверджувати, що на момент укладення договорів вступна частина постанови КМУ No178 чітко вказувала, що вона застосовується до договорів, які укладаються з метою виконання мобілізаційних завдань, а в своєму комплексі з постановляючою частиною могла тлумачитися неоднозначно, тому Міноборони вважає, що суд першої інстанції в частині задоволення позову ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

У поясненнях, поданих 10.09.2024, зазначено про те, що висновки прокурора про порушення в договорах постачання мастильних засобів, нафти і дистилятів для державних потреб між ТОВ «Транснафтапром» та Міністерством оборони України не підтверджено належним чином, а навпаки спростовують твердження позивача. Експертиза у кримінальному провадженні № 62023000000000382 від 11.05.2023 чітко встановила, що включення податку на додану вартість (ПЗВ) до умов цих договорів не є безпідставним, і жодних порушень законодавства чи договірних умов не виявлено. Водночас ревізія Державної аудиторської служби України від 27.03.2023, яка вказувала на можливі порушення, не підтверджується незалежними експертними висновками. Більш того, відсутні докази того, що внаслідок укладених договорів державі було завдано матеріальної шкоди або збитків. Це означає, що підстав для притягнення позивача до відповідальності за нанесення збитків або визнання договорів недійсними немає. Таким чином, суд має врахувати ці факти і визнати необґрунтованість позиції позивача, що спростовує наявність порушень і завданих збитків.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/14483/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23. Призначено справу № 910/14483/23 до розгляду у судовому засіданні 30.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази, що свідчать про наявність електронного кабінету в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами у Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром".

08.04.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано плВідпвіль № 672812 від 03.04.2024, що свідчить про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром".

Враховуючи усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд, визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23. Об`єднано апеляційні скарги заступника Генерального прокурора та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23. Призначено справу № 910/14483/23 до розгляду у судовому засіданні 30.04.2024.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024, 30.05.2024, 18.06.2024 та 30.07.2024 оголошувались перерви у розгляді справи № 910/14483/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" та Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 до 30.05.2024, 18.06.2024, 30.07.2024 та 10.09.2024, відповідно.

10.09.2024 від Міністерства оборони України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/14483/23 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників у судове засідання та позиція учасників справи

Прокурор у судовому засіданні 10.09.2024 підтримав доводи апеляційної скарги Заступника Генеральної прокуратури, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 № 910/14483/23 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» на користь Міністерства оборони України інфляційних витрат і 3% річних у загальній сумі 1 503 896,64 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Транснафтапром» просив відмовити.

Представник Міністерства оборони України у судовому засіданні 10.09.2024 заперечили проти доводів апеляційної скарги Заступника Генеральної прокуратури України, просив задовольнити вимоги апеляційної скарги ТОВ «Транснафтапром», рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача у судове засідання 10.09.2024 не з`явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (Міністерством оборони України) і відповідачем були укладені три договори про постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №№ 286/1/22/63 від 28.09.2022, 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 04.10.2022 та додаткові угоди до цих договорів.

За умовами договору № 286/1/22/63 від 28.09.2022 відповідач (постачальник) зобов`язався поставити у 2022 році 290 тонн оливи моторної (09211100-2) Prista MT-16P для потреб відповідача (замовник), а позивач - прийняти та оплатити його вартість на умовах договору.

За умовами договору № 286/1/22/68 від 04.10.2022 відповідач (постачальник) зобов`язався поставити у 2022 році 210 тонн оливи моторної (09211100-2) Prista SHPD VDS-3 10W-40 C1-4/SL для потреб відповідача (замовник), а позивач - прийняти та оплатити його вартість на умовах договору.

За умовами договору № 286/1/22/69 від 04.10.2022, додаткової угоди №1 від 01.11.2022 до договору відповідач (постачальник) зобов`язався поставити у 2022 році 498,5 тонн оливи моторної (09211100-2) Prista SHPD VDS-3 15W-40 C1-4/SL (610007024) для потреб відповідача (замовник), а позивач - прийняти та оплатити його вартість на умовах договору.

Згідно з умовами п.п. 1.1, 3.1. цих договорів №№ 286/1/22/63 від 28.09.2022, 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 04.10.2022 загальні суми договорів складають відповідно 34 797 094,20 грн у т.ч. ПДВ 20% - 5 799 515,70 грн, 30 197 991,60 грн у т.ч. ПДВ 20% - 5 032 998,60 грн, 65 363 280,12 грн у т.ч. ПДВ 20% - 10 893 880,02 грн.

Відповідно до умов п.п. 4.2., 4.3. договорів за рішенням замовника розрахунки за товар проводяться шляхом попередньої оплати у розмірі 80% від ціни договору та наступної поетапної оплати замовником поставлених йому партій товарів протягом 10 банківських днів після пред`явлення постачальником повного комплекту документів на оплату.

Розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати (авансу) у розмірі 80% вартості товарів з договором на строк не більше, як строк постачання, який зазначено у специфікації, за умови обґрунтування постачальником строку та розміру такої попередньої оплати.

Строк дії договорів відповідно до умов п. 10.1 цих договорів встановлений з дати їх підписання та діє до 31 грудня 2022 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями вищевказаних договорів, додаткових угод.

На виконання умов указаних договорів відповідач передав позивачу протягом листопада-грудня 2022 року 288,15156 тонн оливи моторної Prista MT-16P загальною вартістю 34 575 299,91 грн у т.ч. ПДВ 5 762 549,98 грн (за договором № 286/1/22/63), протягом жовтня-грудня 2022 року 209,39157 тонн оливи моторної Prista SHPD VDS-3 10W-40 C1-4/SL (610006039) загальною вартістю 30 110 499,39 грн у т.ч. ПДВ 5 018 416,56 грн (за договором № 286/1/22/68), протягом листопада-грудня 2022 року 497,0339 тонн оливи моторної 15W-40C1-4/SL (610007024) загальною вартістю 65 170 985,15 грн у т.ч. ПДВ 10 861 840,86 грн (за договором 286/1/22/69).

Це підтверджується поясненнями прокурора, позивача, наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі продукції №№ 177 від 19.10.2022, 199, 200 від 14.11.2022, 206 від 19.11.2022, 207, 246, 296 від 21.11.2022, 208, 250 від 23.11.2022, 144, 145, 146, 257, 261 від 30.11.2022, 147, 221, 260 від 01.12.2022, 151, 154/154, 221, 222, 223, 264 від 02.12.2022, 265 від 06.12.2022, 270 від 08.12.2022, 90, 91 від 09.12.2022, 45, 46, 47, 228, 230, 341 від 13.12.2022, 48, 49, 168/168, 274, 343 від 14.12.2022, 50, 69 від 15.12.2022, 220 від 16.12.2022, 173/173, 174/174, 175/175, 176/176, 224, 225 від 17.12.2022, 159, 160, 161, 162, 163, 349 від 20.12.2022, 55, 56, 57, 71, 73, 168, 280, 282 від 22.12.2022, 2, 97 від 23.12.2022, 4, 6, 7, 182/182 від 24.12.2022, 621, 622, 623, 624 від 02.12.2022, 626 від 05.12.2022, 642, 643, 644, 645, 646 від 08.12.2022, 669, 670, 671 від 14.12.2022, 674, 675, 676 від 15.12.2022, 694, 695, 696, 697, 698 від 19.12.2022, 756, 757, 758, 759, 760, 761, 762, 763, 764, 765, 788, 789, 790, 781, 792 від 22.12.2022, 799, 800, 801, 802, 803, 804, 805 від 23.12.2022, 842, 843, 844, 845, 846, 847, 848, 849, 850, 851, 852, 853, 854, 855, 856, 857, 857/1, 860, 862, 863, 864, 865, 866, 867, 868, 869, 879 від 28.12.2022, видатковими накладними №№ 610 від 07.10.20222, 692 від 31.10.2022, 699 від 01.11.2022, 714 від 11.11.2022, 715 від 12.11.2022, 728, 729, 730, 731, 732, 733 від 14.11.2022, 734 від 15.11.2022, 769 від 17.11.2022, 770 від 18.11.2022, 771, 772, 780, 781, 782, 783, 798, 799 від 26.11.2022, 796, 797 від 23.11.2022, 800, 814, 818 від 26.11.2022, 801, 802, 803, 813, 815, 816, 819, 820, 824, 828, 830, 831, 832 від 28.11.2022, 821, 822, 825, 826 від 28.11.2022, 826, 825, 822 від 29.11.2022, 823, 827, 829 від 30.11.2022, 858 від 01.12.2022, 859 від 02.12.2022, 870 від 06.12.2022, 872 від 07.12.2022, 863 від 08.12.2022, 884, 885, 886 від 12.12.2022, 891, 896, 897, 898 від 13.12.2022, 899, 900 від 14.12.2022, 928 від 17.12.2022, 927, 934, 935, 947 від 19.12.2022, 936, 937, 938, 939 від 20.12.2022, 961, 962 від 22.12.2022, 952, 953, 963, 964 від 23.12.2022.

Наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №№ 286/1/288 від 19.10.2022, 286/1/49 від 08.02.2023, 286/1/356 від 29.11.2022, 286/1/50, 286/1/51 від 06.02.2023, 286/1/307 від 27.10.2022, 286/1/52, 286/1/53, 286/1/54, 286/1/55 від 06.02.2023 стверджується факт оплати позивачем одержаного товару за договорами в загальному розмірі 129 856 784,45 грн, у т.ч. 21 642 807,40 грн ПДВ.

Спір між сторонами виник у зв`язку з неповерненням відповідачем безпідставно отриманих коштів у розмірі 21 642 807,40 грн сплачених у вигляді податку на додатну вартість.

Також Заступником Генерального прокурора заявлено до стягнення з ТОВ «Транснафтапром» інфляційні втрати у розмірі 1 032 252,67 грн та 3% річних у розмірі 471 643,87 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора, водночас, відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ «Транснафтапром», з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі № 910/22319/16.

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Колегія суддів виходить з того, що приписи ст. 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Так, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року у справі №910/12764/20.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

У пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом пп. а і б п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 ст. 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 15.04.2023 у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

02.03.2022 Кабінету Міністрів України було прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», згідно якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, місцевим господарським судом вірно зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 є обов`язковим для виконання нормативно-правовим актом, а, отже, є складовою частиною національного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції помилково надав перевагу Постанові Кабінету міністрів України від 02.03.2022 року за №178 над законом, а не керувався вимогами та положеннями Податкового кодексу України виключно яким може визначатися об`єкт оподаткування та ставка податку, в тому числі податку на додану вартість.

Крім того, не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Міністерство оборони України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Згідно із наданою позивачу індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 від 7 червня 2023 р. нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до п.п. "г" п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою № 178.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, то відповідно Міністерство оборони України уповноважене державою виступати при необхідності від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього.

Статтями 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб`єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об`єднання, військові частини, установи та організації які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України із своїм найменуванням.

Позиція суду щодо правомірності застосування при вирішенні даного спору пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, .

Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи № 910/14483/23.

Отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178.

До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме:

- у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації";

- пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".

Як вже встановлено судом, договори №№ 286/1/22/63 від 28.09.2022, 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 04.10.2022 укладено між позивачем та відповідачем після прийняття постанови № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

При цьому, пункти 1.1., 3.1 договорів містять положення про те, що суми договорів включають в себе ПДВ (20%).

Отже, оскільки замовником товару за договорами №№ 286/1/22/63, 286/1/22/68, 286/1/22/69 виступає Міністерство оборони України, пункти 1.1, 3.1. договорів суперечать постанові № 178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.

Враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, зокрема, те, що предметом спірних договорів є постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), та як наслідок спірні умови договорів №№ 286/1/22/63 від 28.09.2022, 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 04.10.2022 в частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє аргументи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022.

Таким чином, спірні договори №№ 286/1/22/63 від 28.09.2022, 286/1/22/68, 286/1/22/69 від 04.10.2022 правомірно визнано недійсними в частинах п.п. 1.1., 3.1. включення до ціни договору податку на додану вартість відповідно у розмірах 5 762 549,98 грн, 5 018 416,56 грн, 10 861 840,86 грн, на загальну суму у розмірі 21 642 807,40 грн.

Відповідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи наведене відповідач зобов`язаний повернути позивачу 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів.

Доказів повернення відповідачем позивачу цих коштів суду не надано.

За таких обставин з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню 21 642 807,40 грн. безпідставно набутих коштів.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що до часу визнання спірної частини договору недійсною у відповідача в силу вимог ст. 216, 1212 ЦК України не виникало обов`язку повернути позивачеві заявлену суму переплати у розмірі ставки ПДВ, враховуючи наступне.

Оскільки сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 ЦК України. Таким чином, відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, та наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 21 642 807,40 грн, оскільки неповернення відповідачем оборонному відомству зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду щодо застосування ст. 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеним у п. 69 його постанови від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, відповідно до якого актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов`язань. Крім того, Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі № 904/5814/19 погодив подібний висновок судів попередніх інстанцій про те, що підставою для повернення коштів є лише факт їх отримання без достатньої правової підстави, а тому обов`язок з їх повернення виникає на наступний день після такого отримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23.

Таким чином, відповідач безпідставно набув кошти в сумі 21 780 747,28 грн, тобто за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, тобто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та незаконно користувалося ними до дати пред`явлення позову, а тому наявні підстави для нарахування на безпідставно набуті кошти 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов`язання.

Згідно із розрахунком прокурора, доданим до позовної заяви, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат заявлені за періоди з 21.10.2022, 30.10.2022, 02.12.2022 та з 09.02.2023, а кінцевим строком нарахування вказано 17.08.2023.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що представник прокуратури у судовому засіданні 10.09.2024 наголосив на тому, що кінцевою датою нарахувань інфляційних втрат та 3% річних є 17.08.2023, а індекс інфляції за серпень 2023р. не зазначено, оскільки станом на подання позовної заяви зазначений індекс не був визначений.

Перевіривши розрахунки прокуратури по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що розрахунок 3% річних є арифметично правильним, водночас розрахунок інфляційних втрат виконано без урахування індексу інфляції за серпень 2023р., в якому мала місце дефляція, у зв`язку із чим, правильною сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, є сума у розмірі 714 801,76 грн.

Заперечення ТОВ «Транснафтапром» та Міністерства оборони України щодо наявності передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для звернення прокурора в суд з указаним позовом, необґрунтовані, оскільки як вбачається з матеріалів справи представництво прокурора в суді зумовлене порушенням інтересів держави, які полягали у забезпеченні ефективного і цільового використання бюджетних коштів.

Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Міністерство оборони України, яке як орган виконавчої влади несе особливу відповідальність перед суспільством, перед законом, за ефективне використання ним та його структурними підрозділами виділених бюджетних коштів.

Матеріалами, доданими до позову, підтверджується, що Міністерство оборони України знало про порушення інтересів держави з боку відповідача, мало повноваження щодо їх захисту, проте з позовом до суду з метою захисту порушених інтересів держави так і не звернувся.

Сам факт не звернення Міністерства оборони України до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний орган не виконував своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Вказане доводить бездіяльність Міністерства оборони України, яке тривалий та розумний строк, знаючи про існуючі порушення інтересів держави та маючи повноваження щодо захисту цих інтересів, до суду з відповідним позовом не звернувся, що є підставою для вжиття прокурором представницьких заходів відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначив: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Невжиття Міністерством оборони України жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.

Крім того, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 № 910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Заступником Генерального прокурора було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та подано позовну заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що доводи апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора, знайшли своє місце під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, водночас, доводи апеляційної скарги ТОВ «Транснафтапром» ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції в оскаржуваній ТОВ «Транснафтапром» частині.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення суду скасуванню в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на користь Міністерства оборони України 714 801,76 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 471 643,87 грн трьох процентів річних з простроченої суми із задоволенням позовних вимог в цій частині.

Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром».

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/14483/23 скасувати в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" на користь Міністерства оборони України 714 801,76 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 471 643,87 грн трьох процентів річних з простроченої суми та задовольнити позовні вимоги в цій частині, викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" (04211, м. Київ, пр. Володимира Івасюка, 2-Д, приміщення 706-707, код 42164147) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів, 714 801,76 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 471 643,87 грн трьох процентів річних з простроченої суми.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" (04211, м. Київ, пр. Володимира Івасюка, 2-Д, приміщення 706-707, код 42164147) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) 350 490,80 грн витрат по оплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.".

4. Здійснити перерозподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" (04211, м. Київ, пр. Володимира Івасюка, 2-Д, приміщення 706-707, код 42164147) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) 26 695,03 грн витрат по оплаті судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу № 910/14483/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Текст постанови складено та підписано 07.10.2024, зокрема, у зв`язку із перебуванням суддів Гаврилюка О.М. та Ткаченка Б.О. у відпустках.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич