Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/14483/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14483/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

заступника Генерального прокурора (далі - Прокурор, скаржник) - Косенко Д.В. (прокурор),

позивача - Міністерства оборони України (далі - МОУ, Міністерство, позивач) - Заведій В.І. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафтапром» (далі - Товариство, відповідач) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (головуючий - суддя Гаврилюк О.М., судді Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.)

у справі за позовом Прокурора в інтересах Міністерства

до Товариства

про визнання договорів частково недійсними, стягнення безпідставно одержаних коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання договорів частково недійсними, стягнення безпідставно одержаних коштів, інфляційних втрат за час прострочення, 3% річних з простроченої суми.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Міністерства до Товариства про визнання низки договорів частково недійсними, стягнення безпідставно одержаних коштів, інфляційних втрат за час прострочення, 3% річних з простроченої суми.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- є підстави для визнання умов договорів у частині пунктів 1.1, 3.1 договору стосовно включення до ціни договору податку на додану вартість недійсними;

- відповідачем безпідставно отримано грошові кошти у розмірі 21 642 807,40 грн, які сплачені на виконання договорів як податок на додану вартість;

- оскільки, Товариство добровільно не повернуло вказані вище кошти, то є підстави для нарахування та стягнення 1 032 252,67 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 471 643,87 грн 3% річних з простроченої суми.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.02.2024 у справі №910/14483/23:

- позов задовольнив частково;

- визнав недійсними пункти 1.1 та 1.3 договорів про постачання для державних потреб оливи моторної (09211100-2), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 28.09.2022 №286/1/22/63, від 04.10.2022 №286/1/22/68, від 04.10.2022 №286/1/22/69 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, укладених Міністерством і Товариством;

- стягнув з Товариства на користь Міністерства 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів;

- стягнув з Товариства на користь Офісу Генерального прокурора 324 642,11 грн витрат з оплати судового збору;

- у позові в іншій частині відмовив.

2.2. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Товариство звернулосz до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/14483/23 та ухвалити нове яким у позові відмовити повністю.

2.3. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 №910/14483/23 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства на користь Міністерства інфляційних втрат і 3% річних у загальній сумі 1 503 896,64 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог; стягнути з Товариства на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір у сумі 532 878,84 грн за подання апеляційної скарги; стягнути з Товариства на користь Офісу Генерального прокурора судові витрати, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 30 610,45 грн.

2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.09.2024 у справі №910/14483/23:

- апеляційну скаргу Товариства залишив без задоволення;

- апеляційну скаргу Прокурора задовольнив частково;

- рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/14483/23 скасував в частині відмови у стягненні з Товариства на користь Міністерства 714 801,76 грн інфляційних втрат за час прострочення та 471 643,87 грн 3% річних з простроченої суми та задовольнив позовні вимоги в цій частині, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" (04211, м. Київ, пр. Володимира Івасюка, 2-Д, приміщення 706-707, код 42164147) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів, 714 801,76 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 471 643,87 грн трьох процентів річних з простроченої суми.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафтапром" (04211, м. Київ, пр. Володимира Івасюка, 2-Д, приміщення 706-707, код 42164147) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) 350 490,80 грн витрат по оплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити»;

- здійснив перерозподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги;

- судовий збір за розгляд апеляційної скарги поклав на Товариство;

- стягнув з Товариства на користь Офісу Генерального прокурора 26 695,03 грн витрат з оплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Прокурор, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 317 450,91 грн інфляційних втрат з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у цій справі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 317 450,91 грн інфляційних втрат і ухвалити нове рішення в цій частині, відповідно до якого задовольнити вказану позовну вимогу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Скаржник у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням (неправильно розтлумачено, внаслідок чого не застосовано таку, що підлягала застосуванню) норми матеріального права (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]) та з порушенням норм процесуального права (статті 14 і частини другої статті 237 ГПК України) за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних спірних правовідносинах.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що позивачем і відповідачем укладені три договори про постачання від 28.09.2022 №286/1/22/63, від 04.10.2022 №286/1/22/68 і №286/1/22/69 та додаткові угоди до цих договорів.

6.2. За умовами пунктів 1.1, 3.1 Договорів загальні суми цих договорів складають відповідно 34 797 094,20 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 799 515,70 грн, 30 197 991,60 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5 032 998,60 грн, 65 363 280,12 грн, у тому числі ПДВ 20% - 10 893 880,02 грн.

6.3. На виконання умов указаних договорів відповідач передав позивачу протягом листопада-грудня 2022 року 288,15156 тонн оливи моторної Prista MT-16P загальною вартістю 34 575 299,91 грн, у тому числі ПДВ 5 762 549,98 грн (за договором №286/1/22/63), протягом жовтня-грудня 2022 року 209,39157 тонн оливи моторної Prista SHPD VDS-3 10W-40 C1-4/SL (610006039) загальною вартістю 30 110 499,39 грн у тому числі ПДВ 5 018 416,56 грн (за договором №286/1/22/68), протягом листопада-грудня 2022 року 497,0339 тонн оливи моторної 15W-40C1-4/SL (610007024) загальною вартістю 65 170 985,15 грн, у тому числі ПДВ 10 861 840,86 грн (за договором №286/1/22/69).

6.4. Наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями від 19.10.2022 №286/1/288, від 08.02.2023 №286/1/49, від 29.11.2022 №286/1/356, №286/1/50, від 06.02.2023 №286/1/51, від 27.10.2022 №286/1/307, від 06.02.2023 №286/1/52, №286/1/53, №286/1/54, №286/1/55 стверджується факт оплати позивачем одержаного товару за договорами на загальну суму 129 856 784,45 грн, у тому числі 21 642 807,40 грн ПДВ.

6.5. Спір виник у зв`язку з визнанням недійсним частково договорів і неповерненням відповідачем безпідставно отриманих коштів у розмірі 21 642 807,40 грн сплачених у вигляді податку на додатну вартість. Також Прокурором заявлено до стягнення з Товариства інфляційні втрати у розмірі 1 032 252,67 грн та 3% річних у розмірі 471 643,87 грн.

6.6. Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, виходив, зокрема, з такого.

6.6.1. Оскільки, замовником товару за Договорами виступає Міністерство, пункти 1.1, 3.1 Договорів суперечать Постанові №178 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.

6.6.2. Враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, зокрема, те, що предметом спірних договорів є постачання для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), та як наслідок спірні умови Договорів у частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови №178, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів.

6.6.3. Спірні Договори визнано недійсними в частинах пунктів 1.1, 3.1 включення до ціни договору податку на додану вартість відповідно у розмірах 5 762 549,98 грн, 5 018 416,56 грн, 10 861 840,86 грн, на загальну суму 21 642 807,40 грн. Верховний Суд відзначає, що в цій частині судові рішення жодною із сторін до Суду не оскаржено, а відтак в цій частині вони не переглядаються.

6.6.4. Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог про визнання договорів частково недійсними, то суди попередніх інстанцій виснували про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів . Доказів повернення відповідачем позивачу цих коштів суду не надано.

6.6.5. За таких обставин з відповідача на користь позивача відповідно до вимог статті 1212 ЦК України стягнуто 21 642 807,40 грн безпідставно набутих коштів. Верховний Суд відзначає, що в цій частині судові рішення жодною із сторін до Суду не оскаржено, а відтак в цій частині вони не переглядаються.

6.6.6. Суд апеляційної інстанції виснував, що відповідач безпідставно набув кошти у сумі 21 780 747,28 грн, тобто за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, тобто на підставі статті 1212 ЦК України та незаконно користувалося ними до дати пред`явлення позову, а тому наявні підстави для нарахування на безпідставно набуті кошти 3% річних та інфляційних втрат.

6.6.7. Згідно із розрахунком Прокурора, доданим до позовної заяви, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат заявлені за періоди з 21.10.2022, 30.10.2022, 02.12.2022 та з 09.02.2023, а кінцевим строком нарахування вказано 17.08.2023.

6.6.8. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що представник прокуратури у судовому засіданні 10.09.2024 наголосив на тому, що кінцевою датою нарахувань інфляційних втрат та 3% річних є 17.08.2023, а індекс інфляції за серпень 2023 року не зазначено, оскільки, станом на подання позовної заяви зазначений індекс не був визначений.

6.6.9. Перевіривши розрахунки прокуратури з нарахування 3% річних та інфляційних втрат математичним шляхом, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що розрахунок 3% річних є арифметично правильним, водночас розрахунок інфляційних втрат виконано без урахування індексу інфляції за серпень 2023 року, в якому мала місце дефляція, у зв`язку із чим, правильною сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, є сума у розмірі 714 801,76 грн.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/14483/23 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від Міністерства 25.11.2024 до Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.3. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 26.11.2024 долучив вказані вище письмові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат у розмірі 317 450,91 грн.

8.2. В іншій частині судове рішення апеляційної інстанції у касаційному порядку скаржником не оскаржується.

8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Касаційне провадження у цій справі відкрито за касаційною скаргою Прокурора на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.6. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.7. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.8. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.9. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права та процесуального права, які означені скаржником (пункт 4.1 цієї постанови), у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, відсутні.

8.10. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.11. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.12. Так, скаржник, оскаржуючи постанову апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат у розмірі 317 450,91 грн, зазначає, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням (неправильно розтлумачено, внаслідок чого не застосовано таку, що підлягала застосуванню) норми матеріального права (частини другої статті 625 ЦК України) та з порушенням норм процесуального права (статті 14 і частини другої статті 237 ГПК України) за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних спірних правовідносинах.

8.13. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

8.14. Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

8.15. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (частина друга статті 237 ГПК України).

8.16. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

8.17. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що:

- суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 317 450,91 грн, виходив з того, що Прокурором у позові та представником прокуратури у судовому засіданні визначено кінцеву дату нарахування для інфляційних втрат саме 17.08.2023;

- розрахунок інфляційних втрат виконано без урахування індексу інфляції за серпень 2023 року, в якому мала місце дефляція, у зв`язку із чим, правильною сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, є сума у розмірі 714 801,76 грн.

8.18. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 625 ЦК України та порушив статтю 14 та частину другу статті 237 ГПК України, з огляду на таке:

- суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент звернення Прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства, індекс інфляції за серпень 2023 року об`єктивно не міг бути застосованим при обчисленні розміру інфляційних втрат;

- долучений до позовної заяви детальний розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних, які підлягають нарахуванню та стягненню з Товариства, виконано 17.08.2023 за період з 21.10.2022 до 17.08.2023;

- при складанні цього розрахунку застосовано індекси споживчих цін (індекси інфляції) за період з листопада 2022 року до липня 2023 року (включно), з урахуванням дат безпідставного отримання грошових коштів як ПДВ (основного боргу);

- остаточне визначення ціни позову відбулося 17.08.2024;

- позовна заява Прокурора складена та підписана 08.09.2023, що вбачається зі штрих-коду, розміщеному на першій сторінці позову;

- до фактичної подачі позовної заяви до суду її копії разом із долученими до неї документами 11.09.2024 направлено іншим учасникам справи;

- повідомленням Державної служби статистики України від 12.09.2023, оприлюдненим у газеті «Урядовий кур`єр» 12.09.2023 за №183, оприлюднено індекс споживчих цін (індекс інфляції) за серпень 2023 року, величина якого склала 98,6 %.

8.19. Також, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог.

8.20. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

8.21. Верховний Суд наголошує, що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №910/5349/22).

8.22. Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

8.23. Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.

8.24. Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат.

8.25. Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 і, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, врахована судом апеляційної інстанції у питанні розрахунку інфляційних втрат за серпень 2023 року, зважаючи на те, що кінець періоду нарахування визначено Прокурором саме 17.08.2023.

8.26. Таким чином, доводи скаржника в частині неправильного застосування статті 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

8.27. Щодо порушення судом апеляційної інстанції статті 14 та частини другої статті 237 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.28. Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23).

8.29. У цій справі позовна вимога про стягнення інфляційних втрат - це 1 032 252,67 грн, які нараховані до 17.08.2023, як визначено самим Прокурором.

8.30. Суд апеляційної інстанції, здійснивши математичну перевірку розрахунку інфляційних втрат не вийшов за межі позовної вимоги, оскільки, здійснював перевірку в межах періоду, який визначено саме Прокурором (до 17.08.2023) з урахуванням математичного підходу означеного у пункті 8.22 цієї постанови.

8.31. Таким чином, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

8.32. У контексті узагальнених доводів касаційної скарги слід зазначити таке.

8.33. Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

8.34. Вказуючи кінцеву дату нарахування інфляційних втрат 17.08.2023 (не знаючи при цьому індекс інфляції за серпень 2023 року, який було повідомлено 12.09.2023) у позові, який датовано 08.09.2023, Прокурор у силу приписів вказаної вище норми права ніс ризик настання такого наслідку як відмова у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, внаслідок дефляції за серпень 2023 року.

8.35. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

8.36. Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 317 450,91 грн та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, відсутні.

8.37. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.38. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.39. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.40. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу Прокурора слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу Прокурора залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі №910/14483/23 в оскаржуваній частині - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець