Ухвала

від 08.10.2024 по справі 953/2867/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/2867/24 Суддя 1ї інстанції: ОСОБА_1

Апеляційне провадження № 11-сс/818/1037/24 Доповідач ОСОБА_2

Категорія: тримання під вартою

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 12 вересня 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого ОВС 2 відділення СВ Управління СБ України в Харківській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором у Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 22024220000000354 від 12 березня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України, до 10 листопада 2024 року, -

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024220000000354 від 12 березня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України, в якому ОСОБА_9 підозрюється упособництві шляхом надання засобів для здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань, за відсутності ознак державної зради, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

12 вересня 2024 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України.

12.09.2024 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваної ОСОБА_9 .

В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України, та наявність ризиків, передбачених п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.

Ухвалою слідчогосудді Київськогорайонного судум.Харковавід 12.09.2024року задоволеноклопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 10.11.2024 року без визначення розміру застави.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання або визначити мінімальний розмір застави.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що стороною обвинувачення не доведено вагомість аргументів, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, причин своєї неявки суду не повідомив.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливим проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора у кримінальному провадженні, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.193,194 КПК України, заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваної такого виняткового виду запобіжного заходу як тримання під вартою, оскільки остання обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України,а наявністьсамої обґрунтованоїпідозри підтверджуєтьсявідповідними письмовимидоказами,зібраними підчас досудовогорозслідування.

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованого їй злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України, доведено відомостями, які містяться у: протоколах допитів свідків; висновку комплексної судово психологічної-лінгвістичної експертизи мовлення.

Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об`єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваної, як вжиття запобіжних заходів у зв`язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.

Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_9 підозрюється упособництві шляхом надання засобів для здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань, за відсутності ознак державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України в умовах воєнного стану на шкоду безпеці України шляхом надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваної.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що підозрювана може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

За таких обставини, враховуючи,що дії ОСОБА_9 підозрюється увчинені кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.5ст.27,ч.2ст.28,ч.6ст.111-1КК України,щосвідчить проте,що існуєсуспільний інтерес,який полягаєу необхідностізбереження тадотримання основнаціональної безпекиУкраїни таякий свідчить проте,що більшм`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.

Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Колегія суддів зазначає, що слідчим суддею було взято до уваги особу підозрюваної та приймає до уваги, що підозрювана має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судима, проте зазначені обставини не зменшують існування ризиків, передбачених, ч.1 ст.177 КПК України, оскільки вони існували і на час вчинення протиправних дій, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють при обранні підозрюваною моделі поведінки, а відтак не здатні перешкодити вчинити їй дії, передбачені ч.1 ст.177 КК України.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Так, ризик переховування обумовлений серед іншого і можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки злочин, у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_9 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.Зазначені обставинисамі пособі можутьспонукати підозрюваногопереховуватися відорганів досудовогорозслідування чисуду.Це твердженняузгоджується зпрактикою ЄСПЛ,зокрема позицією,викладеною усправі «Ілійковпроти Болгарії»№ 33977/96від 26липня 2001року,в якомузазначено,що суворістьпередбаченого покаранняє суттєвимелементом приоцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.

Колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

За таких обставин, доводи захисника про те, що фактично лише тяжкість інкримінованого злочину формально стала єдиною підставою для обрання найбільш суворого виду запобіжного заходу - тримання під вартою є необґрунтованими.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.

Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, а також враховуючи особу підозрюваної, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, слідчий суддя дійшов до цілком правильного висновку про застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Посилання захисника на можливість обрання щодо підозрюваної більш м`якого запобіжного заходу, суперечать приписам ч.6 ст.176 КПК України, якими передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114-2,258-258-5,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначенийпунктом 5частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, у зв`язку з чим, доводи захисника про те, що прокурором не доведено необхідності застосування підозрюваній запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою не заслуговують на увагу.

Частину шосту статті 176 КПК України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду№ 7-р(II)/2024від 19.06.2024 року.

Конституційний Суд України у рішенні зауважив, що застосування зачастиною шостоюстатті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначенихстаттею 177Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.

Також, Конституційний Суд України зазначив, щочастина шостастатті 176 Кодексу не суперечитьстаттям 3,8, частинампершій,другійстатті 29,частині першійстатті 55,частині першійстатті 62,частині першійстатті 64 Конституції України, оскільки ця норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначеночастиною другоюстатті 29 Конституції України.

Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної, тому колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження ОСОБА_10 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.

Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченогостаттями 109-114-2,258-258-6,260,261,402-405,407,408,429,437-442Кримінального кодексу України.

Колегія судів погоджується з висновками слідчого судді, який враховуючи положення ч.3,4 ст. 183 КПК України, а також беручи до уваги підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України вважав за можливе не визначати розмір застави у даному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання її під вартою, оскільки останній повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.6 ст.111-1 КК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.

За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Київського районного суду м.Харкова від 12 вересня 2024 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4