Постанова

від 09.10.2024 по справі 906/1616/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

09 жовтня 2024 року Справа № 906/1616/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

позивача - Павлюк І.О.;

відповідача - Грибовод В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «Легка хода» на рішення господарського суду Житомирської області від 22.05.2024, повний текст якого складено 05.06.2024 у справі №906/1616/23 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс-Трейдінг»

до Приватного підприємства «Легка хода»

про стягнення 1 615 689 грн 40 коп. заборгованості по розрахунках, пені,

інфляційних втрат та річних,-

В грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс-Трейдінг» (надалі в тексті Товариство) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Легка хода» (надалі в тексті Підприємство) 690 092,25 грн заборгованості по розрахунках, 215 200,12 грн курсової різниці та 521 596,30 грн пені згідно укладеного договору, 153 407,51 грн інфляційних втрат та 35 393,22 грн -3% річних.(т.1, арк. справи 1-4).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.05.2024 позов Товариства задоволено частково. Присуджено до стягнення з Підприємства на користь Товариства 690 092,25 грн заборгованості по розрахунках, 2 338,44 грн пені, 35 393,22 грн -3% річних, 153 383,87 грн інфляційних втрат та 13218,12 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено. (т.2, арк.справи 54-59).

Співставивши відомості з даних ГУ ДПС в Житомирській області щодо дат подання Відпо-відачем податкових декларацій та з наданих Позивачем податкових накладних, суд першої інстанції виснував про наявність у Відповідача первинних документів на господарську операцію (спірної видаткової накладної) на момент реєстрації податкової декларації за лютий 2023р., а тому повважав обґрунтованими заявлені позовні вимоги та присудив до стягнення з останнього 690092,25 грн заборгованості по розрахунках та 2 338,44 грн пені згідно ст.232 ГК України та п.9.2 укладеного договору. Крім того, з підстав ст.625 ЦК України місцевий суд визнав обґрунтованою суму заявлених до стягнення 153 383,87 грн інфляційних втрат та 35 393,22 грн -3% річних. Суд першої інстанції відмовив за безпідставністю у стягненні 215 200,12 грн курсової різниці (плати за збільшення курсу долара до гривні), 519 257,86 грн пені та 23,63 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Підприємство подало скаргу до Північно-захід-ного апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 22.05.2024 у даній справі в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.(т.2, арк.справи 100-121).

На переконання Скаржника, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення , порушивши норми матеріального та процесуального права неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи.

Апелянт стверджує, що оскільки первинні документи бухгалтерського обліку Позивача містять значні недоліки, то місцевому суду необхідно було з`ясувати реальний рух активів.

Іншими доводами Скаржника, які не були враховані судом першої інстанції при винесенні спірного рішення є наступні:

- відсутні докази зберігання товару та використання його в господарській діяльності Товариства;

- відсутність доказів, що підтверджують замовлення товару (заявки) та відвантаження товару (товарно-транспортні накладні);

- в порушення п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України, Підприємство не надало доказів повідомлення податковий орган про втрату первинних документів;

- відсутність на рахунках-фактурах та видаткових накладних посилань на договори;

- Підприємство не користувалося податковим кредитом та подало уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань ще до звернення Позивача з даним позовом до суду;

- Відповідач не отримував претензії від Позивача. Крім того, опис вкладення не містить номеру поштового відправлення, а наданий лист про направлення електронною поштою не завірено електронним цифровим підписом;

- докази витребувані судом з ГУ ДПС в Житомирській області є неналежними, адже витребувані без клопотання сторін.

Ухвалою від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд на 25.09.2024 о 10:30 год.(т.2, арк.справи 134).

19.08.2024 на адресу суду надійшов відзив, в якому Позивач просить поновити строк на подання відзиву, відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПП «Легка Хода», а рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2024 у справі №906/1616/23 залишити без змін. Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати та витрати правової допомоги. (т.2, арк.справи 139-142).

Ухвалами суду від 28.08.2024 та від 12.09.2024 задоволено клопотання представника позивача - Павлюка І.О. та клопотання представника відповідача Грибовод В.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(т.2, арк.справи 148, 151-152, 154).

В судовому засіданні 25.09.2024 оголошувалася перерва до 09.10.2024. (т.2, арк.справи 158).

08.10.2024 через систему «Електронний суд» до суду надійшли:

- клопотання від представника Позивача Павлюка І.О. про долучення пояснень по справі. (т.2, арк.справи 168-174);

- додаткові пояснення у справі від представника Відповідача Грибовода В.В.(т.2, арк. справи 190).

В судових засіданнях апеляційної інстанції 25.09.2024 та 09.10.2024, представник Відпові-дача підтримав доводи скарги та просив її задоволити. Представник Позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеля-ційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як стверджено матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Текс-Трейдінг»-продавцем та ПП «Легка хода»-покупцем було укладено Договори купівлі-продажу від 20.04.2021 та 04.01.2022, які є ідентичними за своїм змістом, відповідно до п.1.1. яких продавець бере на себе зобов`язання передати у власність покупця продукцію: пряжа та нитки (в асорти-менті, далі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату за договірними цінами у номенклатурі та кількості, що зазначені у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору

Згідно п.4.1 договорів ціни на товар вказуються у рахунку-фактурі та видатковій накладній, які є невід`ємною частиною договору.

Оплата за товар здійснюється на умовах оплати протягом 30 календарних діб, від дати відвантаження товару (п.5.1 договорів).

Відповідно до п.5.5 договорів в разі, якщо на день оплати за товар, курс долар-гривня змінюється (збільшується) більш ніж на 0,2%, то продавець має право змінити ціну на товар в гривнях відповідно до зміни курсу долара.

Курс долар-гривня визначається по комерційному курсу продажу долара на момент оплати (п.п.5.5.1 договорів).

У разі несвоєчасної оплати за товар відповідно до п.5.1 договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі подвійної ставки НБУ від несплаченої у строк суми за кожний день затримки платежу.(п.9.2 договорів).(т.1, арк.справи 12-14, 69-71).

За твердженням Позивача, в період з 26.04.2021 по 23.02.2022 ним було поставлено Відповідачеві товар на загальну суму 7 301 080,08 грн, на підтвердження чого надав дублікати видаткових накладних та рахунків-фактур (т.1, арк.справи 15-73, 79-83).

Як встановлено судом першої інстанції, оплата за поставлений товар, була здійснена Підприємством не в повному обсязі, що утворило заборгованість в сумі 690 092,25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, попередньою юридичною адресою місцезнаходження якого було: Луганська обл., м.Рубіжне, вказав, що внаслідок обстрілів міста та знищення приміщень Товариства (матеріали кримінального провадження т.1, арк.справи 84-97) останнім було втрачено оригінали документів: договорів купівлі-продажу, видаткових накладних тощо.

Тому на підставі даних бухгалтерського обліку Товариством виготовлено дублікати дого-ворів купівлі-продажу від 20.04.2021 та 04.01.2022, видаткових накладних та рахунків-фактур.

Як пояснює Позивач, 24.07.2023 засобами поштового зв`язку та на електронну пошту Товариством надіслало акти звірки взаємних розрахунків для підписання Підприємством Підпри-ємству та претензію №86/23 з вимогою погасити 690 092,25 грн існуючої заборгованості за поставлений товар.(т.1, арк.справи 101-109).

Матеріали справи не містять відповіді Підприємства на претензію та доказів її задоволення.

Вважаючи, що несплатою в добровільному порядку вартості поставленого товару Відпо-відач порушив права Позивача останній пред`явив позов про стягнення 1 615 689,40 грн заборгованості по розрахунках та нарахував курсову різницю, пеню, інфляційні втрати та річні.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 22.05.2024 позов Товариства задоволено частково. (т.2, арк.справи 54-59).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного спору є заборгованості та штрафні санкції за товар, поставлений згідно договору.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, який не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.(абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Отже захист порушених прав це передбачені законом, договором чи визначені судом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Спосіб захисту порушеного права обирається позивачем. Застосування конкретного спо-собу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Обраний позивачем спосіб захисту повинен здійснюватися у спосіб, встановлений умовами договору, положеннями чинного законодавства у відповідних правовідносинах, має забезпечувати реальний захист і відновлення порушеного права та можливість виконання прийнятого судового рішення в процедурі виконавчого провадження.

Порушені право та/або інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16 та Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №917/467/17, від 25.06.2018 у справі №910/24249/16, від 17.07.2018 у справі №910/237/18, від 14.08.2018 у справі №910/1972/ 17, від 23.05. 2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18.

Матеріали справи свідчать, що Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення з Підприємства заборгованості та штрафних санкцій за поставлений згідно договорів купівлі-продажу, існування яких заперечує Відповідач.

Колегія суддів приймає до уваги, що згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором, згідно ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, в силу господарського зобов-язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується пере-дати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.(ст.655 ЦК України).

Колегія суддів виходить з того, що Відповідач визнає факт укладення сторонами договору купівлі-продажу від 20.04.2021 та здійснення сторонами господарських операцій у 2021 та 2022 роках, натомість заперечує факт отримання товару на загальну суму 690 092,25 грн за видатко-вими накладними №РН-0001357 від 24.12.2021 на суму 20 868,73 грн, №РН-0000076 від 26.01.2022 на суму 499 979,47 грн, №РН-0000208 від 23.02.2022 на суму 169 244,05 грн (т.1, арк. справи 68, 72, 82) та факт укладення договору від 04.01.2022.

Поруч з тим, як стверджено матеріалами справи, на підтвердження поставки Відповідачу товару за вищевказаними видатковими накладними Позивач подав податкові накладні: №122 від 24.12.2021 на суму 20 868,73 грн, яка зареєстрована 11.01.2022, №78 від 26.01.2022 на суму 499979,47 грн, зареєстровану 11.02.2022 та №102 від 23.02.2022 на суму 169 244,05 грн, зареєстровану 01.06.2022.(т.1, арк.справи 219-222, 235-239).

Відповідно до вищезазначених податкових накладних отримувачем (покупцем) товару є ПП «Легка хода» (код ЄДРПОУ 44120138, ІПН 429062312129).

Також, апеляційний суд враховує, що наведений перелік товарів у податкових накладних співпадає за найменуванням, вартістю та кількістю з товарами, зазначеними у видаткових накладних, існування яких заперечує Відповідач.

Відповідно до пп.14.1.178 ст.14 Податкового кодексу України (надалі в тексті ПК України), податок на додану вартість є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України.

Згідно п.185.1 ст.185 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до підпункту «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податко-вий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт пос-тачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно положень статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отри-мання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Тобто, підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Стаття 44 ПК України встановлює, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених ст.216 ПК України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

При цьому, оцінюючи податкові накладні в сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарсь-кою операцією з контрагентом, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній госпо-дарській діяльності. (Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 та постанові Верховного Суду 06.04.2023 у справі №916/3417/21).

Матеріалами справи стверджено, що відповідно до наданих ГУ ДПС у Житомирській області на запит суду першої інстанції податкових декларацій з податку на додану вартість, ПП «Легка хода» в декларацію за грудень 2021р., подану до контролюючого органу 21.01.2022, до податкового кредиту по постачальнику ІПН 429062312129 (ТОВ «Текс-Трейдінг») включено суму 1624558,63 грн; в декларацію за січень 2022р., подану до контролюючого органу 17.02.2022 включено суму 649945,11 грн; в декларації за лютий 2022р., поданій 05.04.2022 433 262,46 грн.

Крім того, з указаної відповіді ГУ ДПС у Житомирській області вбачається, що Підпри-ємство у податкових деклараціях з ПДВ, які віднесло до складу податкового кредиту по взаємо-відносинах з Товариством внесло коригування шляхом подання уточнюючого розрахунку.(т.1, арк.справи 255-257):

- за грудень 2021р. 1624558,63 грн, яку частково зменшено на 20868,73 грн, шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 18.01.2024 №9004245230;

- за січень 2022р. 649945,11 грн, яку частково зменшено на 499 979,47 грн, шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 18.01.2024 №9004244985;

- за лютий 2022р. 433262,46 грн, яку частково зменшено на 169 244,05 грн, шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням само-стійно виявлених помилок від 18.01.2024 №9004246504.

З матеріалів справи також вбачається, що пред`являючи 13.12.2023 позов до суду, Товариство надало докази направлення позовної заяви на адресу Підприємства. В подальшому, 08.01.2024 господарським судом Житомирської області було відкрито провадження у справі №906/1616/23.(т.1, арк.справи 1, 144).

З огляду на вищевикладені обставини, колегія відхиляє доводи Скаржника, що внесення виправлень до спірних податкових декларацій відбулось до звернення Позивача з даним позовом і не пов`язане з предметом спору, приймаючи до уваги, що такі виправлення датовані 18.01.2024 вже після відкриття провадження у даній справі.

Тому, враховуючи положення ст.44 ПК України, яка встановлює імперативну вимогу щодо обов`язковості заповнення податкової звітності лише на підставі первинних документів, колегія суддів виснує, що факт складення Позивачем податкових накладних та віднесення Відповідачем до податкового кредиту за грудень 2021 року ПДВ на суму 20 868,73 грн, за січень 2022р. на суму 499 979,47 грн, за лютий 2022р. на суму 169 244,05 грн, навіть без укладення між сторонами договору, свідчить про здійснення між сторонами господарських операцій.

Згідно правового висновку Об`єднаної палати КЦС ВС, викладеного у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17, доктрина заборони суперечливої поведінки полягає в тому, що ніхто не повинен діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Суд зауважує, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значущі вчинки були економічно обґрунтованими.

Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином і своєчасно виконані. Тому всі боржники мають добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задово-лення прав і правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контр-агентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

З огляду на зазначену вище правову позицію, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Підприємство демонструє суперечливу поведінку, яка полягає у включенні сум за спірними видатковими накладними до податкової звітності, а після відкриття провадження у даній справі та отримання ним позовної заяви, з яких стало відомо про відсутність у Товариства оригіналів первинних документів, вносить уточнення у вже подані декларації з метою виключення відповідних сум з податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів відхиляє твердження Скаржника про неналежність як доказу листа ГУ ДПС у Житомирській області, оскільки було запит було здійснено без клопотання сторони. Адже, відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів

Тому, на переконання апеляційного суду, винесення 06.02.2024 судом першої інстанції ухвали, якою запропоновано ГУ ДПС у Житомирській області надати суду інформацію задля необхідності встановлення певних обставин справи, є правомірним та законним рішенням, здійсненим місцевим судом в межах наділених повноважень.

З урахуванням заперечень Апелянта, в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.09.2024 на питання суду щодо можливості подання інших доказів, які стверджують рух товару на складі Товариства та доставку Підприємству або самовивіз останнім товару Позивач надав письмові пояснення, копії журналів-ордерів, заявки та товарно-транспортні накладні за спірний період.(т.2, арк.справи 171-188).

Перевіряючи правомірність вимоги Позивача про стягнення 215 200,12 грн за збільшення курсу долара до гривні, апеляційний суд бере до уваги ст.525 ЦК України, якою встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.5.5 договору в разі, якщо на день оплати за товар, курс долар гривня змінюється (збільшується) більш ніж на 0,2%, то продавець має право змінити ціну на товар в гривнях відповідно до зміни курсу долара.

Курс долар гривня визначається по комерційному курсу продажу долара на момент оплати. Якщо такі зміни відбуваються, то покупець зобов`язаний прийняти нову ціну на товар, вказану продавцем. (п.п.5.5.1-5.5.2. договору).

Право змінити ціну на товар в гривнях відповідно до зміни курсу долара, визначеному п.5.5 договору, кореспондується обов`язок повідомити покупцю нову ціну на товар (п.5.5.2 договору).

Поруч з тим, матеріали справи не містять, а Позивачем не надано доказів повідомлення Відповідача про нову ціну товару, внаслідок збільшення курсу долара.

Поруч з цим, оскільки термін дії договору, існування якого не заперечується обома сторонами від 20.04.2021 закінчився 31.12.2021, а нарахування заборгованості внаслідок збіль-шення комерційного курсу долара, Позивач здійснив лише в листопаді 2023р. перед зверненням до суду (т.1, арк.справи 114, 119), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з Підприємства на користь Товариства 215 200,12 грн збільшення курсової різниці не підлягає задоволенню.

Крім того, згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов-язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припи-няється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, колегія суддів погоджу-ється щодо безпідставності 519 257,86 грн нарахованої пені за видатковими накладними №РН-0000076 від 26.01.2022, №РН-0000208 від 23.02.2022. Натомість, правильним є висновок місце-ого суду про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 338,44 грн пені, нарахованої з підстав ч.6 ст.232 ГК України та п.9.2 договору за період з 23.03.2022 по 25.07.2022 згідно идаткової накладної №РН-0001357 від 24.12.2021.

Перевіряючи правомірність нарахування Позивачем 153 407,51 грн інфляційних втрат, 35393,22 грн -3% річних, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних передбачено ст.625 ЦК України і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи підстави стягнення з Відповідача інфля-ційних втрат та 3% річних, які нараховані на суму основної заборгованості за Договором купівлі-продажу, Позивач посилається на ч.2 ст.625 ЦК України.

Тому, враховуючи, що Скаржником не надано до суду першої чи апеляційної інстанції контррозрахунку, а також в тексті апеляційної скарги не заперечується розмір нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, перевіривши розрахунки здійснені Товариством та судом першої інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим та арифметично правильним розрахунок проведений місцевим господарським судом.

Відтак, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 153 383,87 грн інфляцій-них втрат та 35 393,22 грн -3% річних.

Доводи Скаржника про відсутність у первинних документах обов`язкових реквізитів, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки матеріалами справи підтверджено, що разом з позовною заявою Товариством були надані дублікати первинних документів, а не оригінали.

Щодо тверджень Скаржника про наявність у Товариства складу у м.Полтава, то як вбача-ється з матеріалів справи, Позивач не заперечує даної обставини, натомість стверджує, що оригінали первинних бухгалтерських документів знаходилися саме в офісі у м.Рубіжне Лугансь-кої області, де були знищені внаслідок ворожих обстрілів міста та влучання у приміщення ТОВ «Текс-Трейдінг». Поруч з тим, Скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що первинні документи Позивача зберігалися не у м.Рубіжне, а у м.Полтава, де знаходиться склад Товариства.

Надаючи оцінку доказам у даній справі, колегія суддів приймає до уваги, що основними засадами судочинства, згідно зі статтею 129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як одну із засад (принципів) господарського судочинства законодавцем визначено змагальність сторін (п.4 ч.3 ст.2 ГПК України).

Колегія суддів наголошує, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Тому згідно з принципом змагальності саме Відповідач в даному випадку має довести обставини, що свідчать про відсутність заборгованості за Договором, позаяк перекладення цього обов`язку на Позивача або на суд нівелює застосування принципу змагальності.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтверд-ження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, надані Позивачем дублікати первинних документів, копії документів, витребуваних судами обох інстанцій: податкові декла-рації з ПДВ Підприємства, копії журналів-ордерів, заявки на перевезення та товарно-транспортні накладні за спірний період є більш вірогідними доказами, що стверджують здійснення 26 та 31 січня 2022р., 01 та 23 лютого 2022р. господарських операцій між ТОВ «Текс-Трейдінг» та ПП «Легка хода» та наявність заборгованості останнього, аніж заперечення Відповідача, а відтак, висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позову є правомірним.

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомір-ність висновків суду першої інстанції щодо необхідності захисту порушених прав Позивача, рівно як і твердження щодо невмотивованості висновку про часткову підставність заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотри-мання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Легка хода» на рішення господарського суду Житомирської області від 22.05.2024 у справі №906/1616/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №906/1616/23 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.