Постанова

від 09.10.2024 по справі 604/484/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня2024 року

м. Київ

справа № 604/484/23

провадження № 61-17933 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Золотий жайвір»,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство «Агро Остап`є»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційними скаргами фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 рокуу складі судді Сидорак Г. Б., додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Хома М. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір») звернулося до суду з позовомдо ОСОБА_1 , фермерського господарства «Агро Остап`є» (далі - ФГ «Агро Остап`є» ) про визнання договору оренди землі на новий строк укладеним та визнання відсутнім права оренди.

Позовна заява обґрунтована тим, що 15 березня 2016 року ФГ «Золотий жайвір» було укладено договір оренди землі з ОСОБА_1 (договір № 2/061, кадастровий номер земельної ділянки 6124685700:01:001:0448), строком на 7 років.

Протягом усього часу перебування земельної ділянки в оренді не було жодних претензій чи зауважень з боку орендодавця щодо неналежного виконання орендарем своїх обов`язків.

За місяць до закінчення строку договору позивач, дотримуючись вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», направив власнику земельної ділянки ОСОБА_1 лист-повідомлення від 17 лютого 2023 року про намір скористатись переважним правом на укладення на новий строк договору оренди. До листа було додано три примірники проекту договору оренди землі на новий строк.

Відповіді від орендодавця орендар не отримав та продовжив користуватися земельною ділянкою. Проте у квітні 2023 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 , не надіславши лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди землі на новий строк, не витребувавши земельну ділянку від позивача, у володінні якого вона перебуває, уклала договір оренди з іншим орендарем - ФГ «Агро Остап`є».

На підставі цього договору в квітні 2023 року державним реєстратором Збаразької міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про інше речове право - право оренди ФГ «Агро Остап`є» щодо земельної ділянки.

Вважає, що ФГ «Золотий жайвір», як первинний орендар, має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, тому позивач просив суд визнати укладеним договір оренди землі в запропонованій редакції на новий строк та визнати відсутнім права оренди в ФГ «Агро Остап`є» щодо земельної ділянки, площею 1, 5398 га, за кадастровим номером 6124685700:01:001:0448 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року у задоволенні позову ФГ «Золотий жайвір» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надіслав ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі 17 лютого 2023 року, тобто з пропуском встановленого статтею 33 Закону України «Про оренду землі» місячного строку до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі.

Отже, орендар не дотримався встановлених законом процедури і строків для укладення договору оренди землі на новий строк, а у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення з позивачем такого правочину, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ФГ «Золотий жайвір», оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін.

Посилання позивача на те, що орендар по закінченню строку договору оренди продовжував користуватися земельною ділянкою, що підтверджується відсутністю складених між сторонами актів повернення земельних ділянок з оренди, є безпідставними, оскільки умовами договору оренди не передбачено складання таких актів. Положеннями закону також не передбачено відповідного обов`язку щодо складення акту повернення земельної ділянки. Відповідно до положень статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Додатковим рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2023 року стягнуто з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Агро Остап`є» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Понесені судові витрати ФГ «Золотий жайвір» на сплату судового збору в розмірі 5 368 грн покладено на позивача.

Додаткове рішення мотивовано тим, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокат Хацкевич Р. М. надав суду копію договору про надання юридичних послуг № 20/04/01, укладеного 20 квітня 2023 року між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Агро Остап`є», акт приймання-передачі наданих послуг від 30 травня 2023 року, з яких вбачається, що вартість отриманих послуг з надання правової допомоги складає 10 000 грн за консультації з питань застосування законодавства, складання процесуальних документів, написання відзиву та клопотань, і ФГ «Агро Остап`є» сплачено за договором гонорар у розмірі 10 000 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 1553 від 30 травня 2023 року. Суд вважав, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, а тому підлягає стягненню з позивача на користь відповідача ФГ «Агро Остап`є».

Додатковим рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року понесені ФГ «Золотий Жайвір» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн покладено на позивача у справі.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому відсутні правові підстави для задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачів.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної першої інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року задоволено частково. Судове рішення змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2023 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 16 червня 2022 року, 29 серпня 2022 року та 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 направляла до ФГ «Золотий жайвір» листи-повідомлення, якими повідомляла, що не бажає поновлювати дію договору оренди з господарством та має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Листи позивачу вручено, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення.

Крім того, 22 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь від 20 березня 2023 року на лист ФГ «Золотий жайвір» від 13 лютого 2023 року № 13/02/23-6, в якій також зазначила про те, що нові умови договору її не влаштовують.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі відсутнє у зв`язку з бажанням власника землі самостійно користуватися нею, тому переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк не порушено.

Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі. Після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного з ФГ «Золотий жайвір», ОСОБА_1 розпорядилася належною їй земельною ділянкою на власний розсуд, передавши її в оренду ФГ «Агро Остап`є».

Проте апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач надіслав ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі з пропуском встановленого статтею 33 Закону України «Про оренду землі» місячного строку до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі, тому що державна реєстрація договору оренди землі відбулась 25 березня 2016 року, тому саме з 25 березня 2023 року строк дії цього договору слід вважати закінченим. Оскільки лист-повідомлення про укладення договору оренди землі позивачем був надісланий ОСОБА_1 17 лютого 2023 року, то місячний строк ним пропущений не був.

Беручи до уваги те, що суд першої інстанції, хоча і припустився помилки щодо вирішення питання дотримання позивачем строків надсилання листа-повідомлення ОСОБА_1 про укладення договору оренди землі, однак це не призвело до неправильного вирішення спору у цій справі, апеляційний суд не вбачав підстав для скасування оскарженого у справі рішення суду, однак змінив його мотивувальну частину із її викладенням в редакції даної постанови.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений ФГ «Агро Остап`є» розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у сумі 10 000 грн, є обґрунтованим і співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, підтверджується належними доказами, а тому підлягає стягненню з позивача на користь ФГ «Агро Остап`є». У справі відсутні заперечення позивача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ФГ «Агро Остап`є» у суді першої інстанції.

Суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що подані представником ФГ «Агро Остап`є» докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції сторонам не надсилались, оскільки обов`язок щодо надсилання іншим учасникам справи таких доказів передбачений у тому випадку, коли сторона по справі подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додала додатки - докази понесення витрат на правничу допомогу, які є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 183 ЦПК України щодо подання заяв, а не правило частини дев`ятої статті 83 ЦПК України щодо подання доказів.

При цьому сплата коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ «Правник експерт», а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не свідчить про неналежність поданих останнім доказів.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що додатковим рішення суду першої інстанції обґрунтовано покладено витрати на професійну правову допомогу саме на позивача, оскільки у позові відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

14 грудня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову та здійснити новий розподіл судових витрат.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» № 340-IX (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

21 грудня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та здійснити новий розподіл судових витрат.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 604/484/23 із Підволочиського районного суду Тернопільської області.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга ФГ «Золотий жайвір» на рішення суду першої інстанції, додаткове рішення цього ж суду та постанову апеляційного суду мотивована тим, щосуди попередніх інстанцій не врахували, що орендодавець до закінчення дії укладеного договору оренди заперечував саме проти поновлення відповідного договору, проте позивач мав намір скористатися переважним правом на укладення відповідного договору оренди землі на новий строк. Разом з тим ОСОБА_1 не направляла позивачу заперечень щодо укладення договору на новий строк.

Вважає, що виходячи з підстав позову, підлягали з`ясуванню обставини щодо узгодження обома сторонами договору, проект якого був підготовлений та направлений позивачем орендодавцеві, тобто активні дії обох сторін майбутнього договору, а не лише орендаря, який є більш уразливою стороною в цих правовідносинах. В даному випадку суд повинен встановити, які саме із запропонованих позивачем умов договору, проект якого було направлено орендодавцеві, не влаштовували останню, а також чи повідомила орендодавець позивача про те, які істотні умови договору (розмір орендної плати, строк договору тощо) будуть прийнятними для неї.

Суди також не з`ясували, чи було укладено договір оренди ОСОБА_1 з новим орендарем - ФГ «Агро Остап`є» на рівних або кращих умовах, ніж ті, які пропонував позивач при направленні відповідних проєктів договорів оренди.

Також вказував, що докази на підтвердження судових витрат, які були подані ФГ «Агро Остап`є» до суду першої інстанції та прийняті ним до уваги, іншим учасникам справи не надсилались, що свідчить про порушення закону, оскільки позивач був позбавлений можливості подати заперечення щодо таких доказів. Крім того, представником ФГ «Агро Остап`є» був адвокат Хацкевич Р. М., який згідно з ордером на право представництва ФГ «Агро Остап`є» здійснював свою адвокатську діяльність індивідуально. Проте на підтвердження понесених витрат на правову допомогу ФГ «Агро Остап`є» долучено копію договору про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року № 20/04/01, укладеного між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Агро Остап`є», акти приймання-передачі наданих послуг, з яких вбачається, що юридичні послуги були надані ТОВ «Правник експерт», за які ФГ «Агро Остап`є» сплатив грошові кошти. Таким чином, відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу понесених у суді першої інстанції, оскільки відсутні докази сплати гонорару саме ОСОБА_2 та укладений з останнім договір про надання правової допомоги.

Касаційна скарга ФГ «Золотий жайвір» на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивована тим, що ураховуючи те, що рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору було змінено судом апеляційної інстанції, були наявні підстави для нового розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ФГ «Агро Остап`є» на касаційні скарги, в якому він просив касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині, постанову апеляційного суду, а також додаткові рішення цих судів, залишити без змін, посилаючись на те, що вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Крім того, представником ФГ «Агро Остап`є» - Хацкевичем Р. М. порушено клопотання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000 грн. На підтвердження понесення ФГ «Агро Остап`є» таких витрат надано копію договору про надання юридичних послуг № 20/04/01 від 20 квітня 2023 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 02 лютого 2024 року, платіжну інструкцію від 02 лютого 2024 року № 331, згідно з якою ФГ «Агро Остап`є» сплатило 8 000 грн у рахунок витрат на професійну правничу допомогу.

У квітні 2024 року ФГ «Золотий жайвір» подало заперечення на заяву представника ФГ «Агро Остап`є» - Хацкевича Р. М. про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції, яке мотивовано тим, що відсутні докази на підтвердження сплати ФГ «Агро Остап`є» гонорару саме на користь ОСОБА_2 і укладення договору про надання правової допомоги з цим адвокатом. Також зазначав, що відсутні відомості про час, затрачений адвокатом (а не іншою особою) на виконані роботи, що не дає можливості визначити їх дійсність та розумність. Заявлений розмір судових витрат (за умови наявності правових підстав для їх стягнення) є неспівмірним із обсягом наданих послуг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» в особі ОСОБА_3 укладено договір оренди землі № 2/061, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області, площею 1, 5398 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0448. Договір оренди зареєстрований 25 березня 2016 року (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 56382416 від 31 березня 2016 року).

Як вбачається з пункту 7 зазначеного вище договору оренди землі, його укладено на 7 років, а по закінченню цього строку орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Пунктом 8 зазначеного договору передбачено, що у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця ОСОБА_1 направив лист-повідомлення про укладення договору оренди на новий строк № 13/02/23-6 від 13 лютого 2023 року, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, запропонував встановити орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі, строк дії договору 10 років та додав проєкт договору оренди землі. Лист-повідомлення направлено орендодавцю 17 лютого 2023 року, що підтверджується описом вкладення, накладною на відправлення та фіскальними чеком.

ОСОБА_1 отримала зазначений лист-повідомлення з доданим до нього проєктом договору оренди землі, та, як зазначає позивач, жодної відповіді на лист не надала.

Окрім того, ФГ «Золотий жайвір» 16 березня 2023 року також направив ОСОБА_1 повідомлення про продовження терміну повернення з оренди земельної ділянки за кадастровим номером 6124685700:01:001:0448, в якому зазначив, що орендарем було засіяно земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим, керуючись договором оренди та Законом України «Про оренду землі», повернення земельної ділянки буде здійснене протягом 6 місяців після припинення дії договору оренди.

ОСОБА_1 16 червня 2022 року, 29 серпня 2022 року та 17 лютого 2023 року направила до ФГ «Золотий жайвір» листи-повідомлення, якими повідомила, що не бажає поновлювати дію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6124685700:01:001:0448 та має намір використовувати зазначену земельну ділянку для власних потреб.

Крім того, 22 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслала відповідь від 20 березня 2023 року на лист ФГ «Золотий жайвір» від 13 лютого 2023 року № 13/02/23-6, в якій також зазначила про те, що нові умови договору її не влаштовують.

Відповідно до витягу № 327463599 від 30 березня 2023 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25 березня 2023 року на підставі листів-повідомлень від 16 червня 2022 року та від 29 серпня 2022 року від 17 лютого 2023 року, від 20 березня 2023 року, , внесено відомості про припинення речового права (права оренди) ФГ «Золотий жайвір» на зазначену вище земельну ділянку.

Як вбачається із витягу з № 328492720 від 07 квітня 2023 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 31 березня 2023 року внесено відомості про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 30 березня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 і ФГ «Агро Остап`є».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ФГ «Золотий жайвір» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суддів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Законом України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди землі № 2/061 був укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» 15 березня 2016 року, однак зареєстрований він 25 березня 2016 року.

Судами установлено, що позивач 17 лютого 2023 року направив ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Отже, апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не було пропущено визначений законом місячний строк на повідомлення орендодавця про своє бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Листами від 16 червня 2022 року, від 29 серпня 2022 року та від 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 повідомила ФГ «Золотий жайвір» про небажання поновлювати дію договору оренди землі.

Аналіз положень частини першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19, від 17 травня 2022 року у справі № 384/30/21 (провадження № 61-21267св21), від 24 квітня 2023 року у справі № 608/2591/21 (провадження № 61-813св23).

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що у проєкті нового договору оренди землі № 13/02/23-06 від 13 лютого 2023 року визначено строк дії договору - на 10 років та встановлена орендна плата у розмірі 2 207, 80 грн за один рік користування об`єктом оренди, або в натуральній формі (1600 кг зерна, 150 кг цукру, 10 кг крупи гречаної).

У відповіді на лист-повідомлення ОСОБА_1 заперечувала проти визначеної позивачем орендної плати, вказавши, що вона є невигідною для неї. Враховуючи те, що між нею та ФГ «Золотий жайвір» не досягнуто домовленостей щодо орендної плати та інших істотних умов договору, вважала, що переважне право позивача як орендаря на укладення договору оренди землі є припиненим.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін договору, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

ОСОБА_1 , як орендодавець, заперечувала проти поновлення договору оренди землі на умовах, запропонованих позивачем у проєкті договору оренди землі.

Отже установивши, що після закінчення строку дії договору оренди між ФГ «Золотий жайвір», як орендарем, і ОСОБА_1 , як орендодавцем, не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеним на новий строк договору оренди землі між ФГ «Золотий жайвір» та ОСОБА_1 у запропонованій позивачем редакції, оскільки орендодавець повідомила орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Водночас, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18 (провадження № 61-17309св19); від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20); від 06 квітня 2020 року у справі № 378/382/18 (провадження № 61-2684св19), від 20 серпня 2020 року у справі № 325/1951/19 (провадження № 61-7876св20), від 15 лютого 2023 року у справі № 399/295/11 (провадження № 61-13035св22), від 15 травня 2023 року у справа № 693/137/22 (провадження № 61-1217св23).

Крім того, аналогічні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 27 травня 2024 року у справі № 604/482/23 (провадження № 61-1799св24), від 28 травня 2024 року у справі № 604/648/23 (провадження № 4230св24), від 03 липня 2024 року у справі № 604/479/23 (провадження № 61-1195св24), чим спростовуються доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Також безпідставними є й доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що орендодавець до закінчення дії укладеного договору оренди заперечував саме проти поновлення відповідного договору, проте позивач мав намір скористатися переважним правом на укладення відповідного договору оренди землі на новий строк, оскільки не спростовують відсутність у відповідача наміру продовжувати договірні правовідносини з позивачем, як орендарем. Крім того, такі доводи свідчать про надмірний формалізм позивача, оскільки ОСОБА_1 висловила свої заперечення проти поновлення договору оренди землі, чи укладення його на новий строк.

Листи орендодавця є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Проєкт додаткової угоди до договору оренди землі містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме орендарем запропоновано змінити строк дії цього договору та розмір орендної плати. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону № 161-XIV).

Подібних висновків Верховний Суд дійшов у своїх постановах від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23, від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23, від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23.

Посилання касаційної скарги на те, що суди у порушення положень закону не з`ясували, чи було укладено договір оренди ОСОБА_1 з новим орендарем - ФГ «Агро Остап`є» на рівних або кращих умовах, ніж ті, які пропонував позивач, є безпідставними, оскільки не впливають на вирішення цього спору та не спростовують вищевказаних встановлених судами обставин, у тому числі щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на продовження договірних відносин з позивачем.

Доводи касаційної скарги про те, що ФГ «Агро Остап`є» не надсилалися позивачу докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, на увагу не заслуговують, оскільки відповідні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додатки до нього подано ФГ «Агро Остап`є» 21 червня 2023 року (а. с. 76-79), тобто позивач не був позбавлений можливості з ним ознайомитися.

Посилання касаційної скарги на відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої та апеляційної інстанцій, оскільки ФГ «Агро Остап`є» не надано доказів сплати гонорару саме ОСОБА_2 та укладення з останнім договору про надання правової допомоги, є безпідставними, так як спростовуються ордером на надання правничої допомоги ФГ «Агро Остап`є» від 20 квітня 2023 року, з якого вбачається, що адвокатом - Хацкевичем Р. М. надавались такі послуги. Разом з тим сплата коштів за надання професійної правничої допомоги саме ТОВ «Правник експерт», а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не свідчить про неналежність поданих доказів на підтвердження таких витрат. Крім того, відповідно до копії наказу ТОВ «Правник експерт» від 03 березня 2020 року № 4-К ОСОБА_2 прийнято на роботу з 04 березня 2020 року на посаду юриста і він перебуває з товариством у трудових відносинах та виконує свої обов`язки на підставі наданого суду договору про надання правової допомоги і ордера.

За таких обставин відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 11 серпня 2023 року.

Також відсутні підстави й для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 19 вересня 2023 року, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позову відсутні підстави для стягнення з відповідачів судових витрат на користь позивача.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційних скаргах.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду першої інстанції в незміненій частині та суду апеляційної інстанції, а зводяться до неправильного тлумачення заявником вищенаведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це входить до його повноважень.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та додаткові рішення цього суду, постанови апеляційного суду - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить стягнути з ФГ «Золотий жайвір» витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу ФГ «Агро Остап`є» надало: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15 січня 2024 року серії ВО № 1068283 адвокатом Хацкевичем Р. М.; договір про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року, укладений з ТОВ «Правник Експерт»; акт приймання-передачі від 02 лютого 2024 року, у якому зазначена вартість наданих послуг у розмірі 8 000 грн із описом наданих послуг (консультації з питань застосування законодавства, написання відзиву на касаційні скарги); платіжну інструкцію від 02 лютого 2024 року № 331 про сплату ТОВ «Правник Експерт» коштів на суму 8 000 грн.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, враховуючи заперечення позивача, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги фермерського господарства «Золотий жайвір» залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року у не зміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року залишити без змін.

Стягнути з фермерського господарства «Золотий жайвір» на користь фермерського господарства «Агро Остап`є» витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі 4 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович