Ухвала

від 27.05.2024 по справі 202/20000/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 202/20000/23

провадження № 61-6580ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Новогродівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації

за невикористану відпустку, відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

5 травня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується.

У касаційній скарзі зазначено, що така подається на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 серпня 2024 року, проте відповідно

до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень

у справі № 202/20000/23 Дніпровським апеляційним судом постанову прийнято 23 квітня 2024 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої

статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду заявник визначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи перелік постанов Верховного Суду, в яких викладено висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, що не враховані в оскаржуваному судовому рішенні.

Крім того, підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року заявник визначає пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи про необхідність викладення правових висновків, які норми права, а саме статті 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України та/або стаття 235 Кодексу законів про працю України, підлягають застосуванню у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі не вказано, щодо якої норми права відсутній висновок, і не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми права.

Формулювання «необхідність надання правових висновків, які норми права,

а саме статті 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України та/або

стаття 235 Кодексу законів про працю України, підлягають застосуванню у подібних правовідносинах» не свідчить про зазначення норм права, щодо яких відсутній висновок, та не є виконанням вимог пункту 5 частини другої

статті 392 ЦПК України.

Касаційна скарга заявника в частині визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України не відповідає зазначеним вимогам закону.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення (частини п`ята-сьома статті 43 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (частина шоста статті 14 ЦПК України).

У касаційній скарзі на постанову Дніпровського апеляційного суду, сформованій у підсистемі «Електронний суд», ОСОБА_1 повідомила касаційний суд про відсутність у Фінансового управління Новогродівської міської ради зареєстрованого Електронного кабінету, на підтвердження чого надала

відповідь № 763908 від 5 травня 2024 року.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи (частина сьома статті 43 ЦПК України).

Отже заявник звільняється від обов`язку надсилання копії касаційної скарги Фінансовому управлінню Новогродівської міської ради.

За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали в частині визначення підстав касаційного оскарження, касаційний суд як підставу касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження не врахує.

У разі невиконання у встановлений судом строк іншої вимоги цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко