Ухвала

від 09.10.2024 по справі 596/2058/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 596/2058/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/358/24 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.2 ст.259 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

з участю - прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2024 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим в пред`явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.259 КК України і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишено без змін та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою засудженому ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили, однак не більше двох місяців, до 14 вересня 2024 року.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання - з 23 листопада 2023 року, зарахувавши у строк покарання строк його попереднього ув`язнення в період з 23 листопада 2023 року по дату набрання даним вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Після вступу вироку в закону силу скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 30.11.2023 року.

Питання щодо стягнення витрат за проведення експертизи та речових доказів вирішено.

Згідно вироку, 23 листопада 2023 року близько 13:10 години, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , будучи в стані алкогольного сп`яніння умисно, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що поширена ним інформація є неправдивою та розуміючи, що таке повідомлення створить обстановку страху у населення, а також порушить громадську безпеку, вирішив здійснити завідомо неправдиве повідомлення про замінування критично важливого об`єкта інфраструктури та будівлі, що забезпечує діяльність органів державної влади та загрожує загибеллю людей.

Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди громадській безпеці, 23 листопада 2023 року близько 13:20 год. ОСОБА_7 , скориставшись мобільним телефоном марки «NOKIA» серійний номер (ІМЕІ) НОМЕР_1 із сім-картою оператора мобільного зв`язку "Київстар" НОМЕР_2 умисно здійснив дзвінок на спеціальну лінію «102» ГУНП в Тернопільській області та повідомив оперативному черговому завідомо неправдиву інформацію про замінування будівлі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, яка розташована по вул. Валова, 11 у м.Тернополі, що є критично важливим об`єктом інфраструктури та забезпечує діяльність органів державної влади, що в подальшому привело до дезорганізації функціонування вищевказаної установи та безпідставного відволікання сил і засобів спеціальних служб для перевірки вказаного повідомлення.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 просить вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2024 року змінити, призначивши більш м`яке покарання із застосуванням ст.75 КК України тобто звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Свої вимоги мотивує тим, що у вироку не зазначено, що вчиненню злочину передувало звернення-прохання ОСОБА_7 до поліції, щоб працівники виїхали по місцю проживання його дружини на квартиру у м.Тернопіль, так як на його телефоні дзвінки вона не відповідає, а він переживає. Так як поліція не реагувала на його прохання то у обвинуваченого виник нервовий зрив, але він не мав наміру заміновувати будівлю поліції і ніколи би цього не зробив.

Також, захисник зазначає, що обвинувачений щиро кається у вчиненому, повністю визнав вину, активно сприяв розкриттю злочину, не судимий, вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, а саме - у жовтні 2023 року померла мати, а дружина байдуже ставилася до нього як до чоловіка і батька двох їх дітей.

У зв`язку з наведеним захисник вважає, що покарання має бути м`якшим і без позбавлення волі, з наданням можливості обвинуваченому виправитись без ізоляції від суспільства, а тому суд мав всі підстави для застосування ст.75 КК України

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора, який заперечив проти доводів обвинуваченого та його захисника і просить залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з`ясував наступне.

Відповідно до ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вину обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, а також кваліфікація його діянь за ч.2 ст.259 КК України в апеляційній скарзі захисника не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали.

Сторона захисту просить змінити вирок мотивуючи виключно тим, що суд першої інстанції призначив надто суворе покарання і не застосував кримінальний закон, який на думку захисника підлягав застосуванню, а саме ст.75 КК України. за змістом якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення питань щодо обрання міри покарання та звільнення особи від відбування покарання з іспитовим строком належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх визначених законом обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно оскарженого вироку, суд першої інстанції відповідно до ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є тяжким злочином; наслідки цього діяння у вигляді дезорганізації функціонування під час дії в Україні воєнного стану об`єкта критичної інфраструктури сектору громадської безпеки, що забезпечує діяльність органів державної влади; обставину, яка пом`якшує покарання судом - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину; обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, та виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації прийшов до правильного висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті.

Таким чином, обираючи вид і розмір покарання обвинуваченому, суд першої інстанції врахував ті обставини, на які посилається захисник в апеляційній скарзі та незважаючи на наявність обставини, яка обтяжує покарання, призначив покарання у мінімальному розмірі, який визначений ч.2 ст.259 КК України.

Під час розгляду кримінального провадження достатніх підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 вимог ст. 69 КК України судом не встановлено і в апеляційній скарзі захисника також не наведено.

У поданій до апеляційного суду скарзі захисник лише перерахував обставини, які він вважає такими, що пом`якшують покарання, але не обґрунтував, виходячи із приписів статей 50, 65 КК України, яка(які) із обставин є такими, що істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто мала(и) вагомий вплив на його суспільну небезпечність.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 744/884/17, провадження № 51-8413км18), норма матеріального права, викладена в ч. 1 ст. 69 КК України, надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж передбачене законом за відповідне кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Отже, застосування положень ст. 69 КК України можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК України і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Про взаємозв`язок обставин, що пом`якшують покарання за приписами ст. 66 КК України, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно із простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення ч. 3 ст. 66 цього Кодексу, за якими заборонено враховувати як обставину, що пом`якшує покарання, ту, що вже визначена законом, як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.

Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК України. Вказане визначає і підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень ст. 69 вказаного Кодексу, за якими хоча б одна з декількох обставин, що пом`якшують покарання, за своїм юридичним змістом має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень ст. 69 КК України надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовили виокремлення привілейованих складів злочинів.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій у вчиненні кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку вчиненого та/або небезпечність винуватого.

Апеляційна скарга захисника не містить відомостей про такі обставини, а тому його доводи про наявність підстав для призначення обвинуваченому більш м`якого покарання ніж передбачене законом про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.

В апеляційній скарзі захисник стверджує про наявність у обвинуваченого збігу тяжких особистих обставин, якими вважає те, що у нього в жовтні 2023 року померла матір, його дружина байдуже ставиться до нього як до чоловіка і батька їх дітей.

Однак, згідно п.5 ч.1 ст.66 КК обставиною, що пом`якшує покарання є не лише сама по собі наявність у особи тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а вчинення кримінального правопорушення саме внаслідок їх збігу.

Натомість в апеляційній скарзі та в ході апеляційного розгляду захисником не наведено жодних відомостей на підтвердження того, що вказані ним обставини були причиною вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ст.259 КК. Захисник в апеляційній скарзі не пояснює який причинно-наслідковий зв`язок має смерть матері обвинуваченого у жовтні 2023 року з тим, що останній 23 листопада 2023 року здійснив завідомо неправдиве повідомлення про замінування будівлі управління поліції. З наведених у вироку показань обвинуваченого, зміст яких в апеляційній скарзі не оспорюється, видно, що обвинувачений у своїх показаннях також не стверджував про наявність взаємозв`язку між його діями і смертю матері, а посилався лише на те, що намагався налагодити стосунки з дружиною.

При цьому, в ході судового розгляду встановлено, що на час вчинення інкримінованого правопорушення обвинувачений перебував у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується даними результатів проведеного тестування на алкоголь за допомогою технічного приладу газоаналізатора «Drager Alkotest 6820» який складає - 2,64 промілє та дослідженими в ході судового розгляду аудіозаписами, згідно яких випливає, що ОСОБА_7 на момент вчинення кримінального правопорушення перебував у стані алкогольного сп`яніння. Наведене свідчить про наявність обставини, яка обтяжує покарання, що не може свідчити про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в даному випадку.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував показань обвинуваченого про те, що причиною здійснення ним повідомлення про замінування головного управління Національної поліції в Тернопільській області було те, що поліція належним чином не відреагувала на його попередні дзвінки з проханням відвідати за місцем проживання його дружину, яка не відповідала на його дзвінки. Внаслідок цього у нього стався нервовий зрив і тому він здійснив неправдиве повідомлення про замінування, хоча раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні дії та знав про їх наслідки, однак вже автоматично знову таке сталося.

Як видно зі змісту оскарженого вироку такі показання обвинуваченого в ньому зазначені і оцінюючи їх суд першої інстанції правильно врахував, що завідомо неправдиве повідомлення про замінування ГУНП в Тернопільській області під час дії в Україні воєнного стану привело до дезорганізації функціонування установи, яка є об`єктом критичної інфраструктури сектору громадської безпеки, ІІ категорії критичності, забезпечує діяльність органів державної влади, та безпідставного відволікання сил і засобів спеціальних служб для перевірки вказаного повідомлення, мало місце. Також, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що обвинувачений усвідомлював протиправний характер своїх дій та передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді створення обстановки страху у населення та порушення громадської безпеки.

Не встановлено під час розгляду кримінального провадження і достатніх підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 вимог ст. 75 КК України. В апеляційній скарзі захисника їх також не наведено.

Як видно зі змісту оскарженого вироку суд першої інстанції врахував те, що обвинувачений вважається раніше не судимим, оскільки серед відомостей про особу обвинуваченого у вироку вказано, що ОСОБА_7 раніше не судимий в силу ст.89 КК.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками і аналогічними доводами сторони захисту, що попередні судимості обвинуваченого ОСОБА_7 , в тому числі за ч.1 ст.259 КК України, на час вчинення нового злочину були погашеними і на даний час не можуть мати кримінально-правових наслідків.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно врахував установлені в ході судового розгляду відомості, що характеризують обвинуваченого, оскільки саме вони мають істотне значення для висновку про те чи можливе його виправлення без відбування покарання, тобто для застосування положень ст.75 КК України.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений за місцем проживання характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, ніде не працює. Згідно показань свідка ОСОБА_9 , старости села Перемилів, обвинувачений проживає в цьому селі сам, зловживає алкогольними напоями, коли випиває то в нього змінюється сприйняття, починає фантазувати. Згідно показань свідка ОСОБА_10 , брата обвинуваченого, останній не проживає з дружиною вже тривалий час, інколи зловживає алкоголем, коли випиває стає іншою людиною, раніше під час конфлікту з дружиною обвинувачений здійснював повідомлення про замінування будинку.

Також, матеріалами провадження підтверджується, що обвинувачений на протязі 2021-2022 років неодноразово здійснював неправдиві виклики спеціальних служб, у 2023 році здійснював телефонні дзвінки з погрозами вбити всіх працівників поліції за допомогою наявної у нього зброї (а.к.п.144-148).

При цьому, встановлено, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває і за медичною допомогою не звертався.

Суд першої інстанції належним чином проаналізував сукупність зазначених обставин та з урахуванням конкретних обставин цього провадження і наявних відомостей, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , дійшов правильного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для застосування ст.75 КК України.

Обставин, що можуть свідчити про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання в ході апеляційного розгляду також не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту, з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, оскільки покарання ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог кримінального закону, є не тільки справедливим, але й необхідним і достатнім для його виправлення, і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Істотних порушень норм кримінального процесуального законодавства, які є безумовною підставою для скасування або зміни вироку, в ході апеляційного розгляду не встановлено.

Керуючись ст.404, 405, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2024 року - щодо ОСОБА_7 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же час з моменту вручення копії ухвали.

Головуючий

Судді