Ухвала

від 02.10.2024 по справі 591/502/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/502/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/261/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

02 жовтня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/502/24 за апеляційною скаргою прокурора Сумської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 08.03.2024 щодо відмови у накладенні арешту на майно,

установила:

У поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про арешт майна і накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 5921285800:07:007:0137, 5921285800:07:007:0136, 5921285800:07:007:0077, 5921285800:05:004:0001 шляхом заборони їх відчуження, які згідно даних реєстрів зареєстровані за ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, відразу після звільнення з СІЗО здійснив відчуження вказаних земельних ділянок на підставі договору дарування рідному брату, чим вчинив дії, спрямовані на ухиленні від конфіскації.

07.03.2024 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим з прокурором Сумської обласної прокуратури, звернулася слідча СУ ГУНП в Сумській області, яка обґрунтувала його тим, що нею здійснюється досудове розслідуванні у кримінальному провадженні № 42023200000000170 від 28.08.2023 за ч. 3 ст. 368 КК за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди головою Кириківської селищної ради ОСОБА_9 та начальником Охтирського МРВВ Сумської РФДП «Центр ДЗК» ОСОБА_10 .

09.02.2024 ОСОБА_9 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, а 16.02.2024 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми накладений арешт на земельні ділянки ОСОБА_9 , у тому числі і на земельні ділянки з кадастровими номерами 5921285800:07:007:0137, 5921285800:07:007:0136, 5921285800:07:007:0077, 5921285800:05:004:0001 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання шляхом заборони їх відчуження.

Зважаючи на те, що ухвала слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 16.02.2024 була реалізована частково, чотири з шести земельних ділянок, на які накладений арешт 14.02.2024 були перереєстровані на ОСОБА_8 , тому слідча повторно просила накласти на них арешт шляхом заборони розпорядження та відчуження, посилаючись на незаконність переходу права власності.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 08.03.2024 у задоволенні вказаного клопотання слідчій було відмовлено. Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що ОСОБА_9 реалізував своє право на відчуження земельних ділянок на законних підставах і повторне вирішення питання про арешт цих земельних ділянок, які на момент подання первинного клопотання належали іншій особі, призведе до безпідставного порушення її права власності.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_11 та власника майна ОСОБА_8 надійшли письмові заяви про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна як виду покарання, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 5 цієї статті у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя суду першої інстанції відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).

Тобто, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку, передбаченому ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону, а також повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Здійснивши розгляд клопотання про арешт майна та відмовивши у його задоволенні, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що ОСОБА_9 реалізував своє право на відчуження земельних ділянок на законних підставах і повторне вирішення питання про арешт даних земельних ділянок, які на момент подання первинного клопотання належали іншій особі, призведе до безпідставного порушення її права власності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та грунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Так, слідчими СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідуванні у кримінальному провадженні № 42023200000000170 від 28.08.2023 за ч. 3 ст. 368 КК за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди головою Кириківської селищної ради ОСОБА_9 та начальником Охтирського МРВВ Сумської РФДП «Центр ДЗК» ОСОБА_10 .

09.02.2024 ОСОБА_9 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, а 16.02.2024 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми був накладений арешт на належні ОСОБА_9 земельні ділянки, в тому числі і земельні ділянки з кадастровими номерами: 5921285800:07:007:0137, 5921285800:07:007:0136, 5921285800:07:007:0077, 5921285800:05:004:0001 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання шляхом заборони їх відчуження.

Розгляд клопотання слідчої та постановлення ухвали слідчим суддею суду першої інстанції про арешт майна був проведений без повідомлення власника майна в порядку ч. 2 ст. 172 КПК, але 23.02.2024 за наслідками розгляду заяв сторони обвинувачення від 19.02.2024 Державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_12 були ухвалені за № 71733561, 71734825, НОМЕР_1 та 71736998 про відмову в проведенні реєстраційних дій з підстав, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5921285800:07:007:0137, 5921285800:07:007:0136, 5921285800:07:007:0077, 5921285800:05:004:0001 на підставі договорів дарування зареєстровані 14.02.2024 за новим правонабувачем ОСОБА_8 , що унеможливлює проведення реєстраційних дій, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а. к. п. 52-65).

07.03.2024 слідча СУ ГУНП в Сумській області повторно звернулась до суду з клопотанням про арешт чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 5921285800:07:007:0137, 5921285800:07:007:0136, 5921285800:07:007:0077, 5921285800:05:004:0001 шляхом накладення заборони розпорядження цим майном та його відчуження, посилаючись на незаконність переходу права власності від ОСОБА_9 на ОСОБА_8 .

Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а згідно ст. 319, 321, 328 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положеннями ст. 330 ЦК встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього, а однією із загальних засад кримінального провадження є недоторканість права власності; позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК (ст. 7, 16 КПК).

Відповідно абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК, не може бути арештоване майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Вирішуючи питання щодо законності і обґрунтованості можливого арешту майна, колегія суддів враховує судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, втручання держави у право володіння майном у конкретному випадку не є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання не здійснене на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та є несумісним з принципами Конвенції.

Крім того, втручання не є виправданим, так як воно здійснено без урахування «суспільного інтересу» та за відсутності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також без дотримання принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з можливим втручанням, та інтересами особи (власника майна), що так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, є цілком можливим, а відмова слідчим суддею суду першої інстанції у обмеженні стосовно вказаних земельних ділянок ніяким чином не перешкодить органу досудового розслідування чи державного обвинувачення у реалізації поставленої мети, так як встановлення факту незаконного переходу права власності від ОСОБА_8 до ОСОБА_8 можливе в іншому передбаченому законом порядку, де вирішити питання про визнання цього правочину недійсним, заборонивши розпорядження ним та відчуження.

Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки рішення слідчого судді ухвалене у межах його дискреційних повноважень та за процедурою і у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом, а також відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому на момент відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 5921285800:07:007:0137, 5921285800:07:007:0136, 5921285800:07:007:0077, 5921285800:05:004:0001 на підставі договорів дарування ці ділянки не перебували під арештом чи будь-якою іншою забороною, право власності на них у встановленому законом порядку обмежене чи скасоване не було.

За таких обставин, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді суду першої інстанції законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга прокурора без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 08.03.2024 про арешт майна в кримінальному провадженні № 42023200000000170 від 28.08.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4