Постанова

від 15.10.2024 по справі 469/299/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.10.24

22-ц/812/1451/24

Провадження № 22-ц/812/1451/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С. ,

за участю: прокурора Волкожа С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 469/299/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана його представником - адвокатом Коваленко Катериною Олександрівною, на рішення, яке постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Тавлуя Валерія Васильовича у приміщенні цього суду 05 червня 2024 року, повний текст якого складений 24 червня 2024 року, за позовом заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вино-Каса», ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва та зобов`язання повернути земельну ділянку,

у с т а н о в и в :

У квітні 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича (далі - приватний виконавець Долинський М.М.), Державного підприємства «Сетам»(далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Вино-Каса» (далі - ТОВ «Вино-Каса»), ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року у справі №915/1221/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2014 року, задоволено позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, визнано: незаконними та скасовані розпорядження Березанської райдержадміністрації від 06 вересня 2007 року №958, від 26 січня 2009 року №78, недійсними договори оренди від 07 вересня 2007 року та купівлі-продажу від 26 січня 2009 року, державний акт від 13 лютого 2009 року серії ЯЗ №140828 на право власності на земельну ділянку та зобов`язано ТОВ «Вино Каса» повернути Миколаївській обласній державній адміністрації земельну ділянку державного лісового фонду площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 в зоні відпочинку «Рибаківка». Задовольняючи позов, суди дійшли висновку, що розпорядження спірною земельною ділянкою належить до повноважень Миколаївської обласної державної адміністрації, а відведення земельної ділянки здійснено Березанською районною державною адміністрацією з порушенням земельного, лісового та водного законодавства, з перевищенням наданих законом повноважень та без вилучення її з постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство». Крім того, спірна ділянка повинна перебувати виключно у державній власності, її надання в приватну власність законодавством заборонено.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13 квітня 2018 року у справі № 522/3120/18 задоволено позов ОСОБА_3 до ТОВ «Вино Каса» про стягнення 1000000 грн. За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження приватним виконавцем Долинським М.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з виконання вказаного рішення про стягнення коштів з ТОВ «Вино Каса» на користь ОСОБА_3 , 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590). Відповідно до оголошення, розміщеного на офіційному веб-сайті ДП «Сетам» вказана земельна ділянка перебуває у приватній власності, що підтверджується державним актом від 13 лютого 2009 року серії ЯЗ №140828, але приватним виконавцем Долинським М.М. наявність зареєстрованого за ТОВ «Вино Каса» права власності на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 не перевірено. Згідно протоколу №361749 проведення електронних торгів торги відбулись 10 жовтня 2018 року, переможцем торгів визначено учасника №3, який запропонував найвищу цінову пропозицію - 907786 грн.

За результатами вказаних торгів на підставі акту приватного виконавця про проведені електронні торги, затвердженого приватним виконавцем Долинським М.М. від 24 жовтня 2018 року, приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П.М. 07 листопада 2018 року видано свідоцтво, яким засвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, котра раніше належала ТОВ «Вино Каса» на підставі державного акту серії ЯЗ №140828 від 13 лютого 2009 року, право власності на вказану ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №28798987.

Прокурор вважає, що продаж вказаної земельної ділянки на електронних торгах здійснено з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим останні підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, оскільки законодавцем визначено, що примусовій реалізації може підлягати виключно майно, що перебуває у власності боржника та право власності на яке зареєстровано відповідно до вимог законодавства, тоді як приватним виконавцем Долинським М.М. звернено стягнення на майно, що не підлягає реалізації та належить Миколаївській обласній державній адміністрації, яка не є боржником у вказаному виконавчому провадженні.

Також прокурор посилається на те, що згідно усталеній судовій практиці відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 6 статті 203 ЦК України (частина 1 статті 215 цього Кодексу).

Оскільки за результатами електронних торгів 24 жовтня 2018 року приватним виконавцем Долинським М.М. складено акт про проведені електронні торги, то цей акт також, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсним. У зв`язку з тим, що на підставі електронних торгів, протоколу №361749 та акту приватного виконавця про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 видано свідоцтво від 07 листопада 2018 року, яке є похідним документом і лише посвідчує виникнення права власності, відповідно має бути визнане недійсним разом з визнання недійсним електронних торгів та їх результатів.

В обґрунтування позову прокурор послався також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц щодо земель водного фонду, згідно яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування всупереч вимог Земельного кодексу України є неможливим.

Прокурор вважає, що зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України та ЛК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, про йдеться у п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц.

Також зазначив, що незаконне відчуження земель держаного лісового фонду, які розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

В обґрунтування пред`явлення позову прокурор зазначив, що оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація є власником спірної земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, вона має право звернутися до суду за захистом порушеного права, однак заходів до усунення порушень законодавства облдержадміністрацією дотепер не вжито.

Посилаючись на викладене прокурор просив суд :

- визнати недійсними: проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590); протокол №361749 проведення електронних торгів від 10 жовтня 2018 року; акт приватного виконавця про проведені електронні торги, затверджені приватним виконавцем Долинським М.М. від 24 жовтня 2018 року;

- визнати недійсним та скасувати видане приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П.М. свідоцтво від 07листопада 2018 року, яким засвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

- стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.

У наданих до суду письмових поясненнях від 31 травня 2024 року представник позивача зазначив, що підтримує позов у повному обсязі, вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки з 20 березня 2015 року земельна ділянка площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 перебуває у власності Миколаївської облдержадміністрації, а при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем не було належним чином проведено перевірку інформації про майновий стан боржника - ТОВ «Вино-Каса», у зв`язку з чим, продаж зазначеної земельної ділянки на електронних торгах здійснено з порушенням вимого чинного законодавства, а тому, електронні торги, проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам», протокол проведення електронних торгів, акт приватного виконавця про проведені електронні торги та свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 підлягають визнанню недійсними.

У відзиві на позовну заяву приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Долинський М. М. просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що під час здійснення перевірки майнового стану боржника - ТОВ «Вино-Каса» приватним виконавцем було виявлено земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та перевірено з відкритих джерел належність цього майна боржнику на праві власності, а саме - з Державного земельного кадастру. Крім того станом на 2018 рік приватним виконавцем не було виявлено в Єдиному реєстрі судових рішень судового рішення від 2014 року щодо визнання права власності спірної земельної ділянки за Миколаївською ОДА у справі №915/1221/13.

Представник ДП «Сетам» у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити в її задоволенні, мотивуючи відзив тим, що вимоги прокурора є необґрунтованими та незаконними, виходячи з того, що відповідно до пунктів 2, 4 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року організатор торгів не здійснює перевірку змісту заявки на реалізацію майна на відповідність її вимогам законодавства та щодо достовірності зазначеній у заявці інформації, а лише перевіряє повноту заповнення заявки. Так само організатор торгів не уповноважений перевіряти законність дій державного чи приватного виконавця щодо передачі майна на реалізацію. Щодо зазначених у позовній заяві можливих порушень, допущених приватним виконавцем вони, на думку заявника, не є підставою для визнання електронних торгів недійсними.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 31 серпня 2023 року задоволено клопотання прокурора та залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» до участі у справі як правонаступника третьої особи - Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство».

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року заяву прокурора про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено ОСОБА_2 вчиняти зі спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2024 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Визнані недійсними: проведені 10 жовтня 2018 року ДП «Сетам» електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590); протокол №361749 проведення електронних торгів від 10 жовтня 2018 року; акт приватного виконавця про проведені електронні торги, затверджений приватним виконавцем Долинським М.М. від 24 жовтня 2018 року.

Визнано недійсним та скасовано видане приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П.М. свідоцтво від 07 листопада 2018 року, яким засвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Стягнуто з приватного виконавця Долинського М.М., ДП «Сетам», ОСОБА_2 на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір у сумі 7943 грн. 93 коп. з кожного.

Суд виходив з того, що прокурор обрав належні способи захисту її прав на спірну земельну ділянку.

Рішення суд мотивував тим, що власником спірної земельної ділянки є Миколаївська державна адміністрація, натомість, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М.М. усупереч вимогам законодавства звернено стягнення на майно, що не підлягає реалізації та належить Миколаївській обласній державній адміністрації, яка не є боржником у вказаному виконавчому провадженні, тому визнав недійсними електронні торги, протокол про їх проведення та акт приватного виконавця, а також визнав недійсним та скасував свідоцтво, видане нотаріусом переможцю торгів..

Рішення суд також мотивував тим, що згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі№ 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування всупереч вимог ЗК України є неможливим. Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, оскільки право власності за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано всупереч вимогам закону, з формальних підстав та виходив з того, що зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України та ЛК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, про що заначено у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року, у справі № 504/2864/13-ц, пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від у справі № 487/10128/14-ц.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коваленко К.О. вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 10 жовтня 2018 року ОСОБА_2 як добросовісним набувачем на електронних торгах з реалізації нерухомого майна була придбана земельна ділянка загальною площею 0,9906 га, кадастровий номер: 4820983900:09:000:0331, розташована за адресою: Миколаївська обл., Березанський р-н, Рибаківська сільська рада. За їх результатами ОСОБА_2 було видано протокол №361749 про проведені електронні торги, акт приватного виконавця про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року, а також свідоцтво від 07 листопада 2018 року, яким засвідчено право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку. Раніше спірна земельна ділянка належала TOB «Вино Каса» на підставі державного акту серії ЯЗ №140828 від 13 лютого 2009 року, наразі право власності на вказану земельну ділянку правомірно зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №28798987. ОСОБА_2 не знав і не міг знати про обставини правомірності попередніх переходів спірного майна до моменту звернення Миколаївської обласної державної адміністрації до суду, оскільки спирався на відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно яких підтвердження реєстрації права власності за позивачем на спірну земельну ділянку відсутнє. При ухваленні рішення у цій справі суд першої інстанції не оцінив наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця спірного нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. У даній справі суд першої інстанції не встановив обставин, які могли б свідчити про недобросовісність ОСОБА_2 , а натомість його добросовісність не поставив під сумнів. Враховуючи відсутність підтвердження реєстрації права власності за Миколаївською ОДА та, як наслідок, відсутність відомостей у профільних державних реєстрах щодо реєстрації нерухомого майна, приватний виконавець Долинський М.М. в межах чинного національного законодавства реалізував майно боржника TOB «Вино Каса» шляхом подання заявки щодо передачі на реалізацію земельної ділянки. Тому продаж земельної ділянки КН: 4820983900:09:000:0331, загальною площею 0,9906 га, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського р- ну, Миколаївської області на електронних торгах було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки приватний виконавець належним чином перевірив належність спірної земельної ділянки TOB «Вино Каса», що в свою чергу, свідчить про правомірність та добросовісність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку. Отже, відповідно до частини 2 статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в порядку статті 391 ЦК України, суд невірно кваліфікував позовну вимогу щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку належному власнику - Миколаївській обласній державній адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Очаківське ЛМГ» як негаторну, оскільки вимога за всіма ознаками є віндикаційною і повинна розглядатися в порядку статті 388 ЦК України. Решта заявлених позовних вимог щодо визнання недійсними електронних торгів, проведених ДП «СЕТАМ» 10 жовтня 2018 року, протоколу №361749, акту приватного виконавця про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року, визнання недійсним та скасування свідоцтва від 07 листопада 2018 року відповідають характеру негаторного позову. Тобто, позивачем одночасно заявлено і віндикаційні і негаторні вимоги, а судом першої інстанції задоволено відповідні позовні вимоги повністю в порядку статті 391 ЦК України та не враховано, що віндикаційні та негаторні вимоги не можуть бути заявлені в одному позові. Одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов) є неможливим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними. Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. Окрім того статті 387-388 ЦК України не заявлялися позивачем як нормативна підстава позову, що в свою чергу є неналежним способом захисту порушеного права. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, а у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Заявник також зауважив, що торги є правочином та якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) не є належним та ефективним способом захисту. Крім того, вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є також неналежним і неефективним способом захисту, оскільки протокол публічних торгів тільки засвідчує вчинення такого правочину. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження акта про проведені електронні торги. Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця торгів не захистить прав та інтересів позивача, оскільки свідоцтво не породжує жодного права, а тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту. З огляду на наведене, суд першої інстанції належним чином не дослідив, у який спосіб позивач міг би захистити саме його право на спірне майно. Обраний позивачем спосіб захисту, як вважає заявник, не є ефективним, оскільки у разі задоволення відповідного позову, визнання недійсними електронних торгів, проведених ДП «СЕТАМ» 10 жовтня 2018 року, протоколу №361749, акту приватного виконавця про проведенні електронні торги від 24 жовтня 2018 року, а також визнання недійсним та скасування свідоцтва від 07 листопада 2018 року не відновить в повній мірі порушене право у разі його дійсного порушення. Вищенаведене вказує на неможливість захисту прав позивача шляхом пред`явлення негаторного позову у зв`язку з відсутністю зареєстрованого за ним права власності на спірне майно, а також відсутністю спірного майна в його володінні.

У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївська обласна прокуратура просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 , підписану його представником Коваленко К.О. , без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги про необхідність інтерпретації вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку державі як негаторної та відповідно поєднання у позові вимог віндикаційного та негаторного змісту є безпідставними. У даному випадку титульним власником спірної земельної ділянки є держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії відповідачів, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, отже позов у цій справі в частині вимог, спрямованих на усунення цих перешкод, є негаторним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Щодо добросовісності ОСОБА_2 Миколаївська обласна прокуратура вказує, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 спирався на відкриті відомості вказаного реєстру, який містив дані про право власності ТОВ «Вино Каса», не відповідають обставинам справи. На час придбання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 ніяк не міг покладатися на відомості цього реєстру щодо прав ТОВ «Вино Каса» через їх відсутність. Також, через це безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо проведення приватним виконавцем перевірки належності спірної земельної ділянки боржнику ТОВ «Вино-Каса» та законності реалізації цієї ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у прибережній захисній смузі Березанського лиману, що не може перебувати у приватній власності та належить державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, яка не є учасником виконавчого провадження. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 р. у справі №761/17142/15-ц, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 р. у справі № 607/15052/16 (пункт 11.8) зазначено, що підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості. За обставин даної справи спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, розташована в межах прибережної захисної смуги. Про те, що земельна ділянка вкрита рослинністю та перебуває у безпосередній близькості від урізу Березанського лиману та Чорного моря вбачається з долучених до опису лота №303590 фотоматеріалів, які також містяться у матеріалах цивільної справи, та до цього часу доступні для перегляду на сайті OpenMarket за посиланням https://setam.net.ua/auction/305692. Також, до 24 лютого 2022 року такі відомості були у відкритому доступі на Публічній кадастровій карті (map.land.gov.ua), а наразі можуть бути переглянуті за допомогою електронних веб-сервісів «Відкриті дані земельного кадастру», «Опендатабот Публічна кадастрова карта України». Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року у справі №915/1221/13 задоволено позов прокурора, яким зокрема визнано недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та ТОВ «Вино-Каса», а також державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 лютого 2009 р. серія ЯЗ №140828, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020900700010. Зазначене рішення суду оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 червня 2014 року, а 03 грудня 2014 року до вказаного реєстру долучено постанову Одеського апеляційного господарського суду, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. Тож, твердження апелянта про відсутність у вказаному реєстрі відомостей про судові рішення щодо цієї земельної ділянки теж не відповідають дійсності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України)..

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, яка переглядається, 27 червня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Долинський М.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа №522/3120/18, виданого Приморським районним судом міста Одеси про стягнення з ТОВ «Вино-Каса» (боржник) на користь ОСОБА_3 (стягувач) грошових коштів у сумі 1008810,00 грн. (том 1, а.с.152-153).

30 серпня 2018 року приватний виконавець Долинський М.М. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої проведено опис та накладено арешт на виявлене під час проведення виконавчих дій у боржника (ТОВ «Вино-Каса») майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельна ділянка площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 (том 1, а.с.221).

17 вересня 2018 року приватним виконавцем Долинським М.М. було складено заявку щодо передачі на реалізацію земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, місце розташування: Миколаївська обл., Березанський р-н., Рибаківська сільська рада (том 1, а.с.219-220).

Державне підприємство «Сетам» 10 жовтня 201 року провело електронні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташованої на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (лот 303590) (том 1, а.с.33-38).

Згідно протоколу №361749 проведення електронних торгів торги відбулись 10 жовтня 2018 року, переможцем торгів визначено учасника №3 ( ОСОБА_2 ), який запропонував найвищу цінову пропозицію - 907 786 грн. (том 1, а.с.37-38, 242-243).

За результатами вказаних торгів приватний виконавець Долинський М.М. склав акт про проведені електронні торги від 24 жовтня 2018 року (том 1, а.с.239-240), на підставі якого приватний нотаріус Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк П. М. видав на ім`я ОСОБА_2 07 листопада 2018 року свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (том 1, а.с.39).

У подальшому право власності на вказану ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №28798987 (том 1, а.с.49).

Тобто, судом першої інстанції встановлено, що на день звернення прокурора з позовом право власності на земельну ділянку, що є предметом спору, зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Прокурор оспорює законність та правомірність реалізації спірної земельної ділянки, яка відбулася в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду шляхом продажу на електронних торгах, та подальшої державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 , посилаючись на те, що на цих торгах була реалізована земельна ділянка, власником якої був не боржник у виконавчому провадженні, а держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, та заявив вимоги про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця та виданого за результатами торгів свідоцтва.

Суд першої інстанції погодився із прокурором, задовольнивши позовні вимоги. Перевіряючи правильність такого висновку суду першої інстанції, колегія суддів, виходить з таких міркувань.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

Порядок проведення електронних аукціонів визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

У справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи є належними й ефективними у спірних правовідносинах вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги у постанові від 04 липня 2023 року зазначила наступне:

«Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».

Тому рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги є неефективним способом захисту прав і через таке не може бути задоволена. Отже суд в цій частині помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Також у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

«Вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див., наприклад, постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).

[…] Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32))».

У справі, яка переглядається, ні прокурор, ні Миколаївська обласна державна адміністрація, в інтересах якої заявлений позов, не були учасниками торгів, проведених 10 жовтня 2018 року, щодо законності яких виник спір, тому за таких обставин вимога про визнання недійсними електронних торгів не є належним та ефективним способом захисту прав, з метою поновлення яких прокурор звернувся до суду.

Натомість колегія суддів з урахуванням заявленої прокурором мети позову - повернення спірної земельної ділянки, яка була реалізована з електронних торгів, у власність держави, викладених вище положень закону та правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права, дійшла висновку, що позовна вимога прокурора про зобов`язання ОСОБА_5 повернути земельну ділянку має інтерпретуватися саме як віндикаційний позов - про витребування земельної ділянки від набувача - покупця з електронних торгів.

Апеляційний суд відхиляє аргументи позовної заяви та відзиву прокурора на апеляційний скаргу про те, що позовні вимоги заявлені щодо земельної ділянки водного фонду, а тому вимога про її повернення є негаторним позовом.

Так, відповідно до часини 1- 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі положеннями частини 1 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

В обґрунтування віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду - знаходження її у межах прибережної смуги Чорного моря прокурор посилався на встановлення цієї обставини рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06 червня 2014 року у справі № 915/1221/13 (том 1, а.с. 18-23), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2014 року (том 1, а.с. 24-29).

Відповідно до часини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Аналіз судових рішень у справі № 915/1221/13 не дає підстав для висновку, що земельна ділянка площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 відноситься до земель водного фонду, перебуває в межах прибережної захисної смуги.

Так, у рішенні від 06 червня 2014 року суд встановив, що спірна земельна ділянка державної форми власності має категорію «землі лісогосподарського призначення», та одночасно прийняв до уваги заперечення відповідачів щодо недоведення прокурором та позивачем обставин розташування цієї земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги.

Інші докази віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду у справі відсутні.

З урахуванням викладеного витребування від ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, яка придбана ним з електронних торгів, можливо лише за умови доведення, що при придбанні цього майна він діяв недобросовісно.

У постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:

«Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.»

У постанові від 21 серпня 2024 року у справі № 953/24224/19 Верховний Суд вказав, що «у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Колегія суддів враховує, що визначальною обставиною у цій справі є те, що спірне майно було придбано відповідачем-1 за результатами прилюдних торгів у межах виконавчого провадження на виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited v. Ukraine»).

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі «Fressoz and Roire V. France» ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.»

Звертаючись із позовом у справі, яка переглядається, прокурор недобросовісність ОСОБА_2 при придбанні з торгів спірної земельної ділянки не обґрунтовував, доказів цього не надавав. В якості підстав незаконності реалізації спірної земельної ділянки на електронних торгах, що відбулися 10 жовтня 2018 року, зазначав недотримання приватним виконавцем Долинським М.М. вимог законодавства при переданні спірної земельної ділянки на реалізацію, а саме те, що ним не перевірена наявність зареєстрованого за ТОВ «Вино-Каса» права власності на земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331.

Згідно наявних у справі доказів: інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата формування - 09 квітня 2021 року) - власником земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого ПН Березанського РНО Мартинюк П.М. (том 1, а.с. 49); інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта з ЄДРПОУ 33138415 (ТОВ «Вино-Каса») (дата формування - 27 червня 2018 року) - відсутні відомості щодо зареєстрованого права власності на земельну ділянку (том 1, а.с. 229-230); витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (дата формування витягу - 29 серпня 2018 року), власником земельної ділянки є ТОВ «Вино-Каса», податковий номер 33138415, на підставі державного акту від 13 лютого 2009 року СЗ 140828 (том 1, а.с. 231-232).

Тобто прокурором не надано доказів і таке не вбачається з інших наявних у справі доказів, що на день проведення торгів з реалізації спірної земельної ділянки право власності на неї було зареєстровано за державою або в її особі за Миколаївською державною адміністрацією чи іншим органом, тоді як є відомості про реєстрацію права власності у Державному земельному кадастрі за ТОВ «Вино-Каса» яке було боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (том 1, а.с. 149-150, 152).

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 1 статті 30 цього ж Закону визначено, що державний земельний кадастр та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за допомогою програмних засобів ведення інформаційних систем забезпечують у режимі реального часу отримання: органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані речові права на земельні ділянки, їх обтяження, а також про ціну (вартість) земельних ділянок, речових прав на них чи розмір плати за користування земельною ділянкою; державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно відомостей з Державного земельного кадастру про речові права на земельні ділянки, зареєстровані до 2013 року, а також відомостей з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

За такого як приватний виконавець, так і учасники електронних торгів, зокрема ОСОБА_2 , мали підстави покладатися на відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0331.

Ураховуючи викладене, а також встановлені обставини у цій справі щодо придбання ОСОБА_2 спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна у процедури виконання судового рішення на електронних торгах, відсутні підстави вважати, що він є недобросовісним набувачем. В іншому разі буде порушено наведені європейські стандарти правомірності втручання у право власності.

Натомість обставини, на які покликається прокурор в позові та у відзиві на апеляційну скаргу (гадане порушення виконавцем під час реалізації майна порядку перевірки належності майна боржникові у виконавчому провадженні), стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов`язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з`ясування покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на покупця додатковий обов`язок ревізування дій державних органів в межах виконавчого провадження, що взагалі не відноситься до його компетенції.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову прокурора в частині обов`язку відповідача повернути спірну земельну ділянку позивачеві.

За такого колегія суддів приймає аргументи апеляційної скарги щодо обрання прокурором неналежних способів захисту прав держави на земельну ділянку в частині заявлення вимог про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва та недоведення позовних вимог про (витребування) зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, а також колегія суддів відхиляє доводи відзиву на прокурора на апеляційну скаргу, який таких висновків не спростовує.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин справи неправильно визначився із характером спірних правовідносин, помилково застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального закону, рішення суду відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (частина 9 статті 158 ЦПК України).

У зв`язку із відмовою прокурору у позові також необхідно відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України скасувати заходи забезпечення позову, застосовані у справі ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

З урахуванням того, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду скасовано, у позові відмовлено, судові витрати у справі покладаються на прокурора, з якого слід стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 133 ЦПК України).

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до частини 1 статті 4 цього вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI за подання апеляційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

У справі прокурор при поданні позовної заяви сплатив 22696 грн. 79 коп. судового збору відповідно до ставок судового збору на день звернення із позовом (том 1, а.с. 50): за чотири вимоги немайнового характеру (2270 грн.х4=9080 грн.) та 13616 грн. 79 коп. за вимогу майнового характеру.

Рішення оскаржується одним відповідачем ОСОБА_2 , до якого разом із двома іншими відповідачами були заявлені усі немайнові вимоги та майнова вимога, тому при поданні апеляційної скарги він мав сплатити 24965 грн. 19 коп. (150% х (9080 грн. : 3) + 13616 грн. 79 коп.) судового збору, тоді як сплатив 34045 грн. 20 коп. (том 3, а.с. 12), тобто більше, ніж необхідно. За такого з прокурора на користь заявника необхідно стягнути саме 24965 грн. 19 коп. судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Оскільки на день ухвалення постанови судом апеляційної інстанції заява про повернення переплаченої суми судового збору від ОСОБА_2 не поступала, питання про її повернення колегія суддів не вирішує.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 158 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана його представником - адвокатом Коваленко Катериною Олександрівною задовольнити.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

В позові заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вино-Каса», ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва та зобов`язання повернути земельну ділянку відмовити.

Стягнути з Миколаївської обласної прокуратури, ЄДРПОУ 02910048, місто Миколаїв, вул. Спаська, 28, на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 24965 грн. 19 коп. судового збору.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року у вигляді: накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 4820983900:09:000:0331, площею 0,99 га, розташовану на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборони ОСОБА_2 вчиняти із цією земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на вказаній земельній ділянці будь-які будівельні роботи; заборони органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 0,99 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:0331, розташованій на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 17 жовтня 2024 року