Ухвала

від 15.08.2024 по справі 1-156/11

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 1-156/11

провадження № 1/753/4/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2024 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 з секретарем судового засідання ОСОБА_2 за участі прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта середня-спеціальна, не одруженого, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого

у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 121, частиною третьою статті 406 КК України,

В С Т А Н О В И В:

На розгляді у Військовому місцевому суді Київського гарнізону перебувала кримінальна справа по обвинуваченню військовослужбовця строкової служби солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 121, частиною третьою статті 406 КК України.

За змістом обвинувачення 28.08.2008 приблизно о 22-30 год ОСОБА_4 перебував у спальному приміщенні казарми військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у м. Києві. ОСОБА_4 будучи невдоволений тим, що солдат ОСОБА_5 після відбою ліг відпочивати, завдав останньому долонею руки не менше трьох ударів по лобовій частині голови. У відповідь на такі дії ОСОБА_4 . ОСОБА_5 зробив йому зауваження, після чого ОСОБА_4 завдав ОСОБА_5 один удар кулаком в ділянку тулубу, спричинивши закриту травму органів черевної порожнини у формі розриву селезінки, яка супроводжувалась внутрішньочеревною кровотечею (об`єм 800 мл), що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Наведені дії ОСОБА_4 були спрямовані на вчинення порушення встановлених розпорядком дня умов відпочинку військовослужбовців, грубе порушення вимог статей 11, 16, 49, 50, 199, 200, 201, 207 Статуту внутрішньої служби ЗС України та статті 4 Дисциплінарного статуту ЗС України, які зобов`язують військовослужбовців неухильно додержуватись визначених правил взаємовідносин між військовослужбовцями, свято та непорушно дотримуватись Конституції України і Закону України, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватись правил військового вітання, ввічливої поведінки, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою та поважати гідність інших військовослужбовців, стримуватися від вчинення негідних вчинків і протиправних дій, а також гарантують забезпечення у військовій частині умов для підтримання порядку, військової й виховання військовослужбовців, їх всебічного побутового обслуговування і відпочинку, в тому числі восьмигодинного сну в умовах цілковитої тиші та спричинили тяжкі наслідки.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 скоїв порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчинив злочин, передбачений частиною третьою статті 406 КК України, та завдав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, тобто вчинив злочин, передбачений частиною першою статті 121 КК України.

В період досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_4 перебував під вартою та утримувався на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_1 .

Вироком Військового місцевого суду Київського гарнізону від 27.11.2008 ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 406 КК України, та із застосуванням статті 69 КК України засуджено на один рік шість місяців позбавлення волі. Запобіжний захід змінено на тримання в дисциплінарному батальйоні.

Ухвалою Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 30.01.2009 вирок Військового місцевого суду Київського гарнізону відносно ОСОБА_4 змінено. Дії ОСОБА_4 перекваліфіковано з частини третьої статті 406 КК України на статтю 128 КК України та із застосуванням статті 69 КК України призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Звільнено ОСОБА_4 з гауптвахти та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому ухвалою Верховного суду України від 16.09.2009 вирок Військового суду Київського гарнізону та ухвалу Військового апеляційного суду Центрального регіону відносно ОСОБА_4 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду з`ясувалось, що 05.05.2009 ОСОБА_4 був звільнений зі строкової військової служби.

В судові засідання підсудний ОСОБА_4 не з`являвся, постанову про його примусовий привід виконати не вдалося у зв`язку з його відсутністю за місцем проживання.

Постановою Військового місцевого суду Київського гарнізону від 03.12.2009 підсудному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, оголошено його в розшук та зупинено провадження у справі.

У зв`язку з ліквідацією військових судів з 15.09.2010 головою Апеляційного суду м. Києва підсудність кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 визначено Дарницькому районному суду м. Києва.

Постанова про розшук підсудного ОСОБА_4 перебувала на виконанні у Києво-Святошинському РВ ГУ МВС України в Київської області, де було заведено оперативно-розшукову справу № 134961 від 18.12.2009, по якій проводились оперативно-розшукові заходи, проте вжитими заходами розшуку встановити його місцезнаходження не вдалося.

Ухвалою суду від 21.03.2024 відновлене судове провадження у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_4 з метою вирішення питання про звільнення його від кримінальної відповідальності.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 вважав, що ОСОБА_4 слід звільнити від кримінальної відповідальності, а провадження у справі - закрити.

Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не прибув, проте з огляду на предмет судового розгляду суд дійшов висновку про можливість його проведення без участі потерпілого.

Заслухавши прокурора та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Пунктом 1 частини другої статті 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. З цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом (частина восьма статті 284 КПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Положеннями статті 49 КК України визначено строки, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності, підстави такого звільнення, обчислення перебігу строку давності, його відновлення, зупинення та переривання.

Так, згідно з частиною першою цієї статті особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років (частина друга статті 49 КК України).

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (частина третя статті 49 КК України).

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк (частина четверта статті 49 КК України).

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-2, катування, передбаченого частиною третьою статті 127, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу (частина п`ята статті 49 КК України).

У разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 151-2-156-1, 301-1-303 цього Кодексу, стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи обчислення строків, визначених частинами першою і другою цієї статті, розпочинається з дня, коли така потерпіла особа досягла повноліття або, у разі її смерті, мала б досягти повноліття (частина шоста статті 49 КК України).

Отже наведеною нормою установлений диференційований строк давності, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (частина перша), та загальний для всіх кримінальних правопорушень (окрім певних, чітко визначених злочинів) п`ятнадцятирічний строк для осіб, які ухилились від досудового розслідування або суду (частина друга).

Верховний Суд неодноразово роз`яснював у своїх рішеннях, що стаття 49 КК України визначає матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, при цьому застосування кримінально-правових норм здійснюється у межах кримінально-правових процедур (постанова від 09.02.2021 у справі №753/5553/18, постанова від 31.05.2018 у справі № 520/6591/15-к, постанова від 11.11.2020 у справі № 455/229/17, постанова від 13.11.2018 у справі № 219/11564/16-к, постанова від 20.03.2018 № 463/5277/16-к).

Імперативним приписом, зафіксованим у статті 7 цього Кодексу, законодавець визначив, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до частини першої статті 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Зважаючи на викладене можна дійти висновку, що матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених цією статтею строків та відсутність обставин, що порушують їх перебіг.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є притягнення особи як обвинуваченого та наявність згоди обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Схожий висновок викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 730/67/16-к, згідно з яким при закритті провадження у справі з підстав, визначених статтею 49 КК України, суд обмежується лише фактом притягнення особи до кримінальної відповідальності і її згодою на звільнення від кримінальної відповідальності та з огляду на презумпцію невинуватості не вправі вирішувати питання встановлення вини особи.

Водночас така умова для звільнення від кримінальної відповідальності як згода особи вочевидь не стосується осіб, які ухилилися від досудового розслідування або суду і продовжують це робити навіть після спливу п`ятнадцятирічного строку з часу вчинення ними кримінального правопорушення.

В іншому випадку застосування цієї умови призведе до неможливості звільнення осіб від кримінальної відповідальності за спливом загального для всіх кримінальних правопорушень строку давності та закриття кримінального провадження з наведеної підстави та, як наслідок, до порушення принципу юридичної визначеності (res judicata).

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів (кримінальних правопорушень), передбачених частиною першою статті 121, частиною третьою статті 406 КК України, події яких мали місце у серпні 2008 р., а відтак у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 закінчився загальний п`ятнадцятирічний строк давності, для осіб, які ухилились від досудового розслідування або суду.

Перевіркою особи ОСОБА_4 за кримінальними обліками не виявлено фактів вчинення ним нового злочину, тобто перебіг давності не переривався.

Отже за результатами оцінки сукупності установлених під час розгляду цієї кримінальної справи фактів і обставин суд дійшов висновку про наявність визначених матеріальним та процесуальним законом підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням загального п`ятнадцятирічного строку давності, передбаченого частиною другою статті 49 КК України, та закриття щодо нього кримінальної справи.

Керуючись статтею 49 КК України, статтями 100, 284, 285, 286, 288, 369-372 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 - обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 121, частиною третьою статті 406 КК України, звільнити від кримінальної відповідальності на підставі частини другої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 121, частиною третьою статті 406 КК України, закрити на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя: