Ухвала

від 15.10.2024 по справі 571/1019/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2024 року м. Рівне

Справа № 571/1019/20

Провадження № 11-кп/4815/512/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілих-цивільних позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 ,

представника відповідача ТОВ «Торговий дім» Крона Вуд» адвоката ОСОБА_12

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 та представника цивільнихпозивачів ?адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на вирок Рокитнівського районного суду Рівненської області від 07 червня 2024 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12020180000000120 від 20.05.2020 року відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта загальна середня, одруженого, працюючого водієм ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд», раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Рокитнівського районного суду Рівненської області від 07 червня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до ст.75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.

Відповідно до ч.1 ст.76 КК України покладено на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «Торговий дім «Крона Вуд» на користь ОСОБА_10 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «Торговий дім «Крона Вуд» на користь ОСОБА_9 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «Торговий дім «Крона Вуд» на користь ОСОБА_8 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «Торговий дім «Крона Вуд» на користь ОСОБА_13 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальність «Торговий дім «Крона Вуд» на користь держави судовий збір у сумі 1199 грн. 73 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у сумі 5557 грн. 30 коп.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 не застосовувався, до набрання вироком законної сили увалено не обирати.

Скасовано арешт майна, накладений ухвалами Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2020 року.

Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.

За вироком суду 19 травня 2020 року, приблизно о 19 год. 20 хв., ОСОБА_6 , в порушення вимог підпункту б) пункту 2.3, пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі Правил дорожнього руху), керуючи автопоїздом у складі сідлового тягача DAF XF 95.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 та спеціалізованого напівпричепа SCHMITZ S 01, реєстраційний номер НОМЕР_2 , навантаженого лісоматеріалами, та рухаючись правою смугою автодороги сполученням Київ-Ковель-Ягодин, зі сторони м. Сарни Рівненської області в напрямку м. Київ, на 254 км+800м вказаної автодороги, за межами населеного пункту, поблизу с. Кисоричі, Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області, проявив неуважність до дорожньої обстановки, неправильно її оцінив, маючи об`єктивну можливість виявити небезпеку для руху у вигляді велосипедиста ОСОБА_14 , котрий виїхав з другорядної дороги у межах нерегульованого нерівнозначного перехрестя та перетинав проїзну частину головної дороги зліва направо відносно напрямку руху автопоїзда, негайно не вжив заходів для своєчасного зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на останнього, хоча мав технічну можливість цього уникнути шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування.

У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Порушення ОСОБА_6 вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху, що вимагає від водія у разі виникнення небезпеки для руху, яку він об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, знаходиться у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками що настали.

В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та його кваліфікацію, покликається на незаконність і необґрунтованість вироку суду щодо ОСОБА_6 у зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину внаслідок м`якості, безпідставного та невмотивованого застосування вимог ст. 75 КК України.

Вважає, що суд не виклав обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_6 покараня вчиненому ним кримінальному правопорушенню, передбаченому ч.2 ст. 286 КК України.

На думку прокурора, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, обставини та наслідки ДТП, особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують покарання ( ОСОБА_6 визнав вину лише після досліджених матеріалів кримінального провадження, допиту потерпілих, свідків, експертів, в судових дебатах вибачився перед потерпілими та зазначив, що не хотів таких наслідків, що визнає провину, не відшкодував шкоду обвинуваченому), має бути призначено покарання, яке ізолює його від суспільства в межах санкції інкримінованої статті КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Судом, на переконання прокурора, неналежно оцінено позицію потерпілих, які погоджувались з думкою прокурора про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Просить вирок Рокитнівського районного суду Рівненської області від 07.06.2024 року відносно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. В решті вирок залишити без змін.

В поданих апеляційних скаргах представник цивільних позивачів ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , покликається на незаконність вироку в частині вирішення цивільного позову потерпілих до ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд».

Вказує, що потерпілим у зв`язку із смертю ОСОБА_14 спричинена значна і непоправна шкода, яка проявилась у моральній шкоді внаслідок істотних вимушених змін у їх житті через загибель батька і чоловіка.

Звертає увагу, що потерпілим-позивачам завдана моральна шкода, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання і відновити становище, яке існувало до сметрі ОСОБА_14 у їх житті, не можливо, а тому вважає висновок суду помилковим про те, що визначений потерпілими розмір моральної шкоди є явно завищеним.

Наголошує, що дії загиблого не є в прямому причинному зв`язку із подією ДТП, оскільки основною причиною ДТП є порушення саме обвинуваченим вимог п.12.3 ПДР, тому не погоджуюється з врахуванням судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення винної поведінки загиблого. Крім того, порушення загиблим ПДР не применшують моральних страждань позивачів.

Вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в частині відхилених позовних вимог позивачів, а визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості навіть з урахуванням винної поведінки загиблого.

Просить вирок Рокитнівського районного суду Рівненської області від 07 червня 2024 року в частині вирішення цивільного позову позивачів до ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд» щодо стягнення моральної шкоди змінити, збільшити розмір відшкодування до 185831 грн. на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 кожному.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і не заперечив проти задоволення апеляційних скарг представника цивільних позивачів, представника цивільних позивачів, який підтримав апеляційні скарги і висловив думку щодо вирішення апеляційної скарги прокурора на розсуд суду, обвинуваченого і захисника, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг сторони обвинувачення, представника відповідача, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши вирок суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, а апеляційні скарги представника цивільних позивачів підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, в апеляційних скаргах не оскаржується, а тому апеляційний суд не перевіряє вирок в цій частині.

Відповідно дост.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.

Згідно зіст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленої ст.50 КК України мети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, зобов`язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про призначення покарання в межах санкції статті чи частини статті, яка передбачає відповідальність за інкримінований злочин, можливість призначення більш м`якого покарання (ст. 69 КК України), застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Колегія суддів бере до уваги те, що Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним»; «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, обираючи ОСОБА_6 вид та міру покарання, а також порядок його відбування, судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є необережним тяжким злочином, відсутність пом`якшуючих і обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого, який по місцю проживання та роботи характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив необережний злочин, має міцні соціальні зв`язки, працює водієм, думку потерпілих. З врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України ближче до нижчої межі.

Що стосується передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України альтернативного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то суд першої інстанції також прийшов до переконливого висновку про можливість його не призначати з врахуванням практики ВС та того, що ОСОБА_6 має водійський стаж понад 20 років, відсутності відомостей про притягнення його до будь-якої відповідальності за порушення ПДР, не перебування обвинуваченого при встановлених судом фактичних обставин, які мали місце 19.05.2020 року, в стані сп`яніння, факту вжиття заходів екстреного гальмування з метою недопущення негативних наслідків, винної поведінки потерпілого.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції з наведенням відповідного мотивуваня прийшов до обгрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, врахувавши характеризуючі дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, те, що раніше не притягався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, зокрема, за порушення ПДР, його поведінку до і після вчинення кримінального правопорушення, небайдужість обвинуваченого до вчиненого та наслідків, що настали, з огляду на показання обвинуваченого.

За наведеного, на думку колегії суддів, доказів наспростування висновківсуду в частині призначеного покарання внаслідок м`якості та безпідставності застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України стосовно ОСОБА_6 вапеляційній скарзі сторони обвинувачення не наведено,і вході судовогозасідання апеляційноїінстанції нездобуто.

Колегія суддів вважає такий висновоксуду належнимчином мотивованимтатаким, який неє явнонесправедливим чинедостатнім длядосягнення метипокарання.

На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, судом першої інстанції в достатній мірі були враховані вимоги ст. 75 КК України та враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, обставини вчинення необережного злочину, особу винного відсутність обставин, які обтяжують покарання і пом`якшують покарання, прийшовши до обґрунтованого висновку про його звільнення від відбування покарання з випробуванням та можливість виправлення і перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства в умовах повного контролю з боку уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання останнього протягом визначеного іспитового строку, передбаченого законом.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_6 ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості і неправильне застосування судом інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням відносно останнього, в даному конкретному випадку колегія суддів вважає безпідставними.

За наведеного, колегія суддів, зважаючи на конкретні обставини по справі, встановлені судом першої інстанції, з урахуванням вищезазначених фактів, непоправних наслідків, що настали внаслідок необережного злочину джерелом підвищеної небезпеки, даних про особу обвинуваченого, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначеного виду і міри покарання та про можливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст.ст. 75, 76 КК України, оскільки такий висновок було зроблено з урахуванням всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо призначення покарання та порядку відбування призначеного судом покарання, а стороною обвинувачення не наведено переконливих доводів, які б спростовували висновки суду і таких даних не встановлено при апеляційному перегляді оскаржуваного вироку.

На думку колегії суддів, звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням в умовах повного контролю з боку держави є справедливим, пропорційним і співрозмірним заходом примусу ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, а встановлений іспитовий строк буде необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення як ним так і іншими особами в подальшому нових злочинів.

З приводу доводів апеляційних скарг представника цивільних позивачів про необґрунтованість висновків суду в частині вирішення цивільного позову щодо суми в рахунок відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягала стягненню на користь потерпілих-цивільних позивачів із володільця джерела підвищеної небезпеки, дійшов висновку, що визначений потепілими розмір моральної шкоди, завданої, зокрема, смертю батька і чоловіка, відповідно, внаслідок неправомірних дій обвинуваченого, в сумі 185831, 00 грн. (з врахуванням страхового відшкодування) кожному, є явно завищеною, оцінивши таку шкоду у сумі 20000 грн. щодо кожного потерпілого.

При цьому суд мотивував своє рішення винною поведінкою загиблого та засадами розумності, виваженості і справедливості щодо суми заподіяної моральної шкоди потерпілим внаслідок втрати батька і чоловіка, що призвело до моральних страждань, порушено буденне життя, створено моральний, побутовий та психологічний дискомфорт, відновлення якого потерубвало певного часу.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про доведеність факту завдання потерпілим моральної шкоди, проте з висновками суду першої інстанції щодо визначеної суми у рахунок відшкодування моральної шкоди колегія судів не погоджується з огляду на наступне.

Так судом першої інстанції встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув ОСОБА_14 , мала місце з вини обвинуваченого ОСОБА_6 , який перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд». Керований ОСОБА_6 вантажний автопоїзд у складі сідлового тягача DAF XF 95.430, р.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом Schmitz S 01, р.н. НОМЕР_2 , перебував у володінні та користуванні ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд» на підставі договору оренди вантажних автомобілів від 01.08.2016.

Тобто, суд першої інстанції з врахуванням обставин кримінального провадження, вимог ч.2 ст. 127 КПК України, ч.2 ст. 1166, ч.2 ст. 1168, ст. 1187, ЦК України, усталеної практики ВС дійшов до обґрунтованого висновку, що вимога потерпілих про відшкодування моральної шкоди з ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд» є підставною, оскільки шкода, заподіяна внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.

Поряд з цим, вирішуючи питання щодо суми в рахунок відшкодування моральної шкоди цивільним позивачам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , то на переконання колегії суддів, судом першої інстанції не наведено аргументованих висновків, що моральна шкода в сумі 20000 грн. є справедливою компенсацією понесених потерпілими фізичних та душевних страждань з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження внаслідок непоправної втрати рідної людини.

Так, згідно положень ч. 2ст. 23 ЦК Україниморальна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Сталою судовою практикою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Моральну шкоду, зважаючи на її суть, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При визначеннірозміру відшкодуваннявраховуються вимогирозумності ісправедливості. Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

На переконання колегії суддів, визначена судом першої інстанції сума в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 є неспівмірною із заподіяною останнім шкодою, які внаслідок протиправних дій обвинуваченого втратили батька і чоловіка, чим спричинено для них непоправну моральну шкоду, яка пов`язана зі смертю рідної людини, та є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню і не відповідаєхарактеру та обсягу тих фізичних, душевних страждань і переживань, істотних вимушених змін у їх житті внаслідок такої втрати, зокрема, і те, що ОСОБА_14 був єдиним годувальником сім`ї.

При цьому колегія суддів звертає увагу на встановлені судом першої інстанції обставини щодо невідповідності дій водія ОСОБА_6 вимогам п.12.3 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням ДТП та те, що ОСОБА_14 , який перебував у стані сп`яніння (3,26 проміле), з технічної точки зору повинен був діяти у відповідності до вимог п.10.1, п.16.11 та п.33.2 (виконати вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу») ПДР.

За наведеного, з рахуванням зазначених обставин та положень, зокрема, і ч.2 ст. 1193 ЦК України щодо підставності для зменшення розміру відшкодування у разі грубої необережності потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, колегія суддів вважає необхідним збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 100000 грн. на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 кожному, що буде відповідати ступеню і глибині їх душевних та моральних страждань, а також критеріям розумності, виваженості, співмірності і справедливості. Такий розмір моральної шкоди на погляд апеляційного суду буде достатнім та не буде розцінюватись як сприяння збагаченню потерпілих-цивільних позивачів за рахунок відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

Тому вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом збільшення суми на користь потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Керуючись ст.ст.404,405,407,408,419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника цивільнихпозивачів ?адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 задовольнити частково.

ВирокРокитнівського районного суду Рівненської області від 07 червня 2024 року відносно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України в частині стягнення моральної шкодизмінити.

Збільшити суму в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь цивільних позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Стягнути з ТОВ «Торговий дім «Крона Вуд» (01011, м.Київ, Печерський район, вул.Рибальська, буд.2 кімната 2/3, код ЄДРПОУ 40031982) на користь ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_9 (34260, АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_10 ( НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) по 100000 (сто тисяч) грн. кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вирок суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора ? без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3