Рішення

від 01.11.2010 по справі 39/197

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/197

01.11.10

За позовом     Приватного підприємства "САВВ ГРУП"

до                     Приватного підприємства "Текрам"

про                  стягнення  35020,33 грн.

Суддя   Гумега О.В.

Представники :

Від позивача  Філяніна К.П. –представник за довіреністю № б/н від 17.09.2010 р.

Від відповідача  Піскалов О.В. - представник за довіреністю № б/н від 20.10.2010 р.,

                             Линова В.М. - представник за довіреністю № б/н від 20.10.2010 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне підприємство "САВВ ГРУП" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Текрам" про стягнення 35020,33 грн. заборгованості, з яких: 30020,33 грн. заборгованості за поставлену продукцію та пеня згідно Договору поставки товару № 26/03-01 від 26.03.2010 р. та 5000,00 грн. витрат на юридичну допомогу згідно Договору № 30/06 від 30.06.2010 р. «Про надання юридичних послуг»з ТОВ «Елемент –08». Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати у сумі 586,20 грн., пов‘язані з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар («Вкусные семки», 70 гр, 10500 шт. та «Семарики», 70 гр, 17500 шт.) відповідно до видаткової накладної № 250306, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання по оплаті поставленого товару виконав лише частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 р. порушено провадження у справі № 39/197 та призначено справу до розгляду на 20.09.2010 р. о 11:20 год.

Представники позивача в судове засідання 20.09.2010 р. з"явились, вимоги ухвали суду від 30.08.2010 р. не виконали.

Представник відповідача в судове засіданні 20.09.2010 р. не з»явився, вимоги ухвали суду від 30.08.2010 р. не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 25.10.2010 р. о 09:50 год.

Представник позивача  в судовому засіданні 25.10.2010 р. звернувся  до  суду  з  усним  клопотанням  про  залучення  витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно позивача станом на 19.10.2010 р.  до  матеріалів  справи.  Клопотання  позивача  судом  задоволено.

Представник відповідача  звернувся  до  суду  з  усним  клопотанням  про  залучення  доказів  до  матеріалів  справи.  Клопотання  позивача  судом  задоволено.

Представники сторін в судовому 25.10.2010 р. засіданні подали спільну заяву про продовження термінів розгляду справи. Судом заяву задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2010 р., на підставі ст. ст. 69, 77 ГПК України, продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 01.11.2010 р. о 09:50 год.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.11.2010 р. подав заяву про виклик в судове засідання для розгляду справи по суті наступних представників: ОСОБА_2 –директора продажу ПП «Текрам», ОСОБА_1 –менеджера ТОВ «Ренглод», ТОВ «Фактор Ойл». Судом відхилено заяву як необґрунтовану та таку, що не відноситься до розгляду спору по суті та між сторонами даного спору.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.11.2010 р. подав Відзив проти позову про стягнення заборгованості у розмірі 35020,33 гривень у справі № 39/197 та письмові пояснення по справі, відповідно до яких не заперечує поставку спірної продукції у березні 2010 р., проте зазначає, що остання не містить відповідного маркування згідно вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів». Відповідач з посиланням на ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»вказує, що обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає вимогам законодавства, заборонено. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», щодо інформування громадян про наявність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО)»та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання інформації про вміст у продукції генетично модифікованих компонентів»всі харчові продукти повинні маркуватися написом «з ГМО»чи «без ГМО». В порушення наведених правових норм, поставлена позивачем продукція  не має жодного з необхідних маркувань. Також, спірна продукція була поставлена відповідачу без сертифікату її якості. За наведених обставин, відповідач стверджує, що 30.03.2010 р. звернувся до позивача електронним листом, в якому просив поставлений товар за договором поставки № 26/0301 від 26.03.2010 р. вважати таким, що не відповідає вимогам законодавства в частині його маркування та вказав на необхідність повернення цього товару у 3-денний строк з моменту отримання цього листа, з аналогічними листами відповідач звертався до позивач також 31.03.2010 р. № 31/03-01, що підтверджує витягом із журналу вихідної кореспонденції та 30.07.2010 р. № 90/07, що підтверджує копією фіскального чеку № 6920 від 30.07.2010 р. з описом вкладення у цінний лист (копії листів додаються до справи). Крім того, відповідач вважає, що поставлена позивачем продукція є неякісною, оскільки контрагенти відповідача здійснили її повернення. Також, строк придатності поставленої позивачем продукції закінчився 24.09.2010 р., а тому відповідно до ст. 677 ЦК України дана продукція вважається непридатною для використання за призначенням.

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2010 р. подав письмові пояснення, відповідно до яких надав додаткові обґрунтування позовних вимог. Зокрема, посилаючись на умови Договору, приписи Інструкції про порядок приймання продукції виробничо –технічного призначення та товарів народного вжитку по кількості та якості, затв. Держарбітражем СРСР відповідно 15.06.1965 р. № П-6 та від 25.04.1966 р. № П-7, ч. 6 ст. 268 Господарського кодексу України, позивач зазначає, що ані в момент поставки спірної продукції, ані в період часу до отримання 30.07.2010 р. позивачем листа відповідача № 90/07 від 22.07.2010 р. (щодо невідповідності поставленої позивачем продукції вимогам законодавства в частині маркування продукції) відповідачем не повідомлялось про наявність жодних недоліків поставленої продукції, в т.ч. і стосовно якості, і стосовно маркування даної продукції. При цьому позивач зазначив, що інших листів від відповідача щодо невідповідності поставленої продукції вимогам законодавства в частині маркування, крім листа № 90/07 від 22.07.2010 р., позивач не отримував.  Позивач вважає, що твердження відповідача про неналежну якість спірної продукції не відповідають дійсності, оскільки згідно Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 11.02.2010 р. № 05.03.02-04/7658 поставлений товар - насіння соняшника смажене т.м. «Оіlу»згідно ТУ У 15.3-36640976-001:2009: «Вкусные семки», «Семарики премиум» - код за ДКПП 15.33.23. відповідає вимогам чинного санітарного законодавства України. Крім того, позивач зазначає, що на етикетці спірної продукції міститься в повному обсязі інформація, яка обов'язково має бути зазначена згідно вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та п. 3.6 Маркування ТУ У 15.3-36640976-001:2009. З урахуванням наведеного, позивач вважає, що відмова відповідача здійснити оплату за поставлену продукцію з посиланням на неналежну якість та неналежне маркування цієї продукції є безпідставною та свідчить про ухилення відповідача від виконання його зобов»язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати поставленої продукції за Договором поставки товару № 26/03-01 від 26.03.2010 р.

Представник позивача з урахуванням поданих ним суду письмових пояснень позовні вимоги підтримав повністю.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 55 ГПК України, ціна позову у позовах про стягнення грошей визначається стягуваною сумою та сумою неустойки (штраф, пеня).

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (ч. 3 ст. 55 ГПК України).

Враховуючи наведені приписи ст. 55 ГПК України, а також невиконання позивачем вимог ухвали суду від 20.09.2010 р. (надати письмові пояснення з приводу визначення ціни позову в загальному розмірі 35020,33 грн., зазначивши при цьому окремо визначену позивачем до стягнення суму пені та період її нарахування («з»- «по»), судом визначається ціна позову у розмірі 35020,33 грн., яка складається з наступних сум:

-          29185,00 грн. основного боргу;

-          835,33 грн. пені;

-    5000,00 грн. витрат на юридичну допомогу згідно Договору № 30/06 від 30.06.2010 р. «Про надання юридичних послуг»з ТОВ «Елемент –08».

В судовому засіданні 01.11.2010 р. була розглянута заява про забезпечення позову № б/н від 30.07.2010 р., додана позивачем до позовної заяви. Зокрема, позивач просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно ПП «Текрм»та грошові суми, що розташовані на рахунках останнього.

Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

-  розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір відчужити майно, в т.ч. і грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача, та на які позивач просить накласти арешт.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача (загальна вартість яких, можливо, значно перевищує визначену позивачем суму до стягнення), може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.           

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2010 р. заявлені ним позовні вимоги про стягнення з відповідача 30020,33 грн. основного боргу та пені на підставі Договору поставки товару № 26/03-01 від 26.03.2010 р. підтримав повністю, тоді як відповідача позовні вимоги заперечував з огляду на викладене ним у відзиві на позовну заяву.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

   ВСТАНОВИВ:

26.03.2010 р. між Приватним підприємством "САВВ ГРУП" (позивач), визначеним як Постачальник, та Приватним підприємством "Текрам" (відповідач), визначеним як  Покупець, був укладений Договір поставки товару № 26/03-01 (надалі –Договір).

         Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язувався передати (поставити) Покупцю певну продукцію (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього певну грошову суму, вказану в цьому Договорі.

Пунктом 2.3 Договору Сторони узгодили, що передача Товару Постачальником Покупцю здійснюється у відповідності з умовами Договору за витратною накладною, підписаною уповноваженими представниками Сторін.

Обов'язок Постачальника поставити Товар Покупцю вважається виконаним з моменту підписання Сторонами витратної накладної, якщо інше не випливає з вимог цього Договору та чинного законодавства України (п. 2.4 Договору).

Згідно п. 2.5 Договору прийом-передача Товару здійснюється Сторонами за кількістю, комплектністю, асортиментом, інша показниками, зазначеними у замовленні Покупця до цього Договору з дотриманням порядку прийняття за кількістю та якістю, що встановлені чинним законодавством України.

Відповідно до п. 3.1.3 на Покупця покладено обов»язок щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення оплати поставленого Товару.

Пунктом 4.2 Договору Сторони визначили, що Покупець здійснює оплату вартості поставленого Товару не пізніше ніж 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару.

Оплата вартості Товару здійснюється Покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 4.3 Договору).

Згідно п. 5.1 Договору якість і комплектність Товару, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, що пред»являються для такої категорії товару і повинна підтверджуватись супроводжуючими документами.

Відповідно до п. 5.2 Договору передбачено, що прийом Товару по кількості і якості, подання претензій по кількості та якості Товару, здійснюється Покупцем відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення та товарів народного вжитку по кількості та якості, затверджених Держарбітражем СРСР відповідно 15.06.65 № П-6 та від 25.04.1966 р. № П-7, а також згідно умов Договору.

Крім того, у п. 5.3 Договору встановлено, що Постачальник не несе відповідальність за зміну якості Товару внаслідок неналежного зберігання, порушення умов реалізації Товару Покупцем.

Умовами Договору, зокрема п. 6.5, передбачено, що у разі прострочення здійснення платежів за цим Договором (п. 4.2 Договору) Покупець зобов»язується сплатити пеню на користь Постачальника в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованості за кожний день прострочення.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач на виконання умов Договору та відповідно до видаткової накладної № 250306 поставив відповідачу «Вкусные семки», 70 гр, 10500 шт. та «Семарики», 70 гр, 17500 шт. (надалі –Товар) на загальну суму 34685,00 грн.

Вищенаведена видаткова накладна підписана уповноваженими представниками та скріплена печатками сторін, а тому відповідно до п.п. 2.3, 2.4 вважається, що позивач належним чином виконав обов»язок по поставці спірного Товару.

Факт поставки Товару у вищенаведеній сумі за Договором та відповідно до видаткової накладної № 250306 відповідачем не заперечується.

На виконання умов п. 4.2 Договору відповідач повинен був здійснити оплату вартості поставленого Товару не пізніше ніж (тридцяти) календарних днів з дати поставки, т.т. у спірному випадку не пізніше 26.04.2010 р.

Як зазначив позивач, а також підтверджується матеріалами справи, відповідач в порушення умов Договору зобов‘язання по оплаті поставленого Товару виконав лише частково у сумі 5500,00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою, а тому у останнього виникла заборгованість за спірним Договором у сумі 29185,00 грн. (основний борг): 34685,00 грн. –5500,00 грн. = 29185,00 грн.

З огляду на наведене, позивач звернувся до відповідача з відповідною претензією, що підтверджується копією фіскального чеку № 8962 від 02.07.2010 р. з описом вкладення у цінний лист .

У відповідь на вказану претензію позивач 30.07.2010 р. отримав від відповідача лист № 90/07 від 22.07.2010 р., згідно якого відповідач просив поставлений за Договором поставки № 26/0301 від 26.03.2010 р. Товар вважати таким, що не відповідає вимогам законодавства в частині його маркування та зазначив про повернення цього товару у 3-денний строк з моменту отримання позивачем цього листа.

Крім того, відповідач заперечує також належну якість отриманого ним за Договором поставки № 26/0301 від 26.03.2010 р. Товару.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідач заборгованість за спірним Договором  позивачу не оплатив.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведене свідчить, що фактично між сторонами по справі укладений договір поставки (№ 26/03-01 від 26.03.2010 р.), а тому, саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 ЦК України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі –продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України від 23.12.1997 № 771/97-ВР "Про безпечність та якість харчових продуктів" (в редакції Закону України від 17.12.2009 р. N 1778-VI) забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. У відповідності до наведеної правової норми, всі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про:

1) назву харчового продукту;

2) назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об'єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів - назву, повну адресу і телефон імпортера;

3) кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об'єм або поштучно);

4) склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві;

5) калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту;

6) кінцеву дату споживання "Вжити до" або дату виробництва та строк придатності;  

7) номер партії виробництва;

8) умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості;

9) застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров'я при його споживанні;

10) наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом "з ГМО" чи "без ГМО" відповідно.

Згідно приписів ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов, відповідно до ч. 1 ст. 687 ЦК України, здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Статтею 268 ГК України також передбачено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно ч. 1 ст. 269 ГК України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Відносини щодо порядку приймання продукції промислово-технічного призначення за якістю регулюються Інструкцією про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7 (надалі - Інструкція).

Згідно із п. 13 Інструкції приймання продукції здійснюється уповноваженими на те керівником підприємства - отримувача або його заступником, компетентними особами. Ці особи несуть відповідальність за суворе дотримання правил приймання продукції.

Як зазначено в п. 16 Інструкції, при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що поступила, тари чи упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, вертежам, образцам (еталоном), договору або даним, які вказані в маркуванні та супровідних документах, що посвідчують якість продукції (п. 14 Інструкції), отримувач призупиняє подальше приймання продукції та складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийманні дефектів. Покупець зобов»язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції у умовах, які запобігають погіршенню її якості та змішування з іншою однорідною продукцією.

Крім того, згідно приписів п. 16 Інструкції покупець зобов»язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника іногороднього виробника (відправника), якщо це передбачено в Основних та Особових умовах поставки, інших обов»язкових правилах або договорі.

Пункт 17 Інструкції містить вимоги до оформлення повідомлення про виклик, яке направляється виробнику (відправнику), зокрема, в ньому необхідно вказати час, на який призначено приймання продукції за якістю та комплектністю (в межах встановленого для приймання строку).

Вищезазначене повідомлення про виклик представника виробника (відправника) повинно бути направлено (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 год.;  представник виробника (відправника) зобов»язаний з»явитись на виклик отримувача не пізніше, ніж на наступний день після отримання виклику, якщо в ньому не вказаний інший строк явки; іногородній виробник (відправник)  зобов»язаний не пізніше, ніж на наступний день після отримання виклику отримувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде направлений представник для участі у перевірці якості продукції; неотримання відповіді на виклик у визначений строк дає право отримувачу здійснювати приймання продукції до закінчення встановленого строку явки представника виробника (відправника) (п.п. 18, 19 Інструкції).

Пунктом 19 Інструкції передбачено, що представник виробника (відправника) повинен мати посвідчення на право приймання участі у визначенні якості та комплектності продукції, що поступила до отримувача.

Відповідно до п. 20 Інструкції визначено, що при неявці представників виробника (відправника) на виклик отримувача (покупця) у встановлений строк та у випадках, коли виклик представника іногороднього виробника (відправника) не є обов»язковим, перевірка якості продукції здійснюється представником відповідної галузевої інспекції по якості продукції, а перевірка якості товарів –експертом бюро товарних експертиз або представником інспекції по якості.

У п. 20 Інструкції також визначено, що при відсутності відповідної інспекції по якості або бюро товарних експертиз у місцезнаходженні отримувача (покупця), при відмові їх виділити представника або неявці його по виклику отримувача (покупця) перевірка здійснюється: а) за участю компетентного представника іншого підприємства (організації), який виділений керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або б) за участю компетентного представника громадськості підприємства - отримувача з числа осіб, затверджених рішенням фабричного, заводського або місцевого комітету профсоюзу цього підприємства, або в) одностороннє підприємством –отримувачем, якщо виробник (відправник)  надав згоду на одностороннє приймання продукції.

Згідно п. 26 Інструкції, у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особовими умовами поставки, іншими обов»язковими правилами або договором для визначення якості продукції передбачено відбір зразків (проб), особи, які приймають участь в прийманні продукції по якості, зобов»язані відібрати зразки (проби) цієї продукції. Відбір зразків (проб) здійснюється у точній відповідності до вказаних вище нормативних актів. Відібрані зразки (проби) опечатуються або пломбуються та забезпечуються етикетками, підписаними особами, які приймають участь у відборі.

У п. 28 Інструкції зокрема зазначено, що один з відібраних зразків (проб) залишається у отримувача, а другий направляється виробнику (відправнику) продукції, відібрані зразки (проби) повинні зберігатись отримувачем, виробником (відправником) до вирішення спору про якість продукції.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

По матеріалам справи судом встановлено наступне:

Додана до позовної заяви видаткова накладна № 250306 підтверджує факт поставки –прийняття спірного Товару, оскільки містить підписи уповноважених представників та печатки сторін, а рівно підтверджує, що даний Товар був прийнятий відповідачем без будь –яких заперечень в момент його поставки позивачем.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач в момент приймання спірного Товару виявив невідповідність його якості та маркування (п. 14 Інструкції) та призупинив подальше приймання продукції, склав відповідний  акт (п. 16 Інструкції), викликав для участі в продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника позивача (п.п. 16 –20 Інструкції).

Також, судом встановлено, що відповідач не дотримався строків і порядку встановлення ним, як покупцем, недоліків поставленого йому Товару, які не могли бути виявлені при звичайному його прийманні, і пред'явлення позивачу, як постачальнику, претензій у зв'язку з недоліками поставленого Товару, оскільки:

- фактично у спірному Договорі Сторони не встановили строк, протягом якого відповідач зобов'язаний був повідомити позивача про порушення умов Договору стосовно, зокрема, якості, тари та (або) упаковки товару. А тому, з урахуванням приписів ст. 688 ЦК України, відповідач повинен був повідомити позивача про порушення умов договору стосовно, зокрема, якості, тари та (або) упаковки товару, в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

- як свідчать матеріали справи, відповідач не довів суду факт звернення до позивача з претензією про недоліки поставленого йому Товару у розумний строк для пред»явлення відповідної претензії, а саме: згідно листа № 90/07 від 22.07.2010 р. відповідач просив поставлений йому за договором поставки № 26/0301 від 26.03.2010 р. Товар вважати таким, що не відповідає вимогам законодавства в частині його маркування та вказав на необхідність повернення цього товару у 3-денний строк з моменту отримання цього листа. Направлення вказаного листа позивачу  підставно підтверджується копією фіскального чеку № 6920 від 30.07.2010 р. з описом вкладення у цінний лист, які суд приймає до уваги у якості належних доказів по справі. При цьому суд зазначає, що електронний лист аналогічного змісту від 30.03.2010 р. не приймається судом у якості належного доказу звернення відповідача до позивача з претензією про недоліки Товару в межах розумного строку для подібного звернення, так як надана відповідачем роздруківка цього листа з електронної пошти не може мати юридичну силу електронного документа у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»(із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 31.05.2005 р. № 2599 –ІV). Не приймається судом у якості належного доказу по справі також і лист відповідача від  31.03.2010 р. № 31/03-01, оскільки направлення його позивачу відповідач підтверджує витягом із журналу вихідної кореспонденції відповідача, тоді як відповідно до відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270), документом, що підтверджує надання послуг поштового зв"язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 р. “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), а вміст поштового відправлення підтверджується описом вкладення у цінний лист (п. 19 наведених Правил).

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що приймання спірного Товару по якості та подання претензій по якості цього Товару було здійснено відповідачем без дотримання порядку, встановленого п. 5.2 Договором та актами цивільного законодавства, зокрема, Інструкцією про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою Держарбітражем СРСР при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7.

Відповідно до ст. 688 ЦК України, оскільки відповідачем не був виконаний обов'язок належного повідомлення позивача про порушення умов Договору щодо якості та упаковки Товару у розумний строк, позивач має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог відповідача, якщо доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Як свідчать матеріали справи, а саме: ТУ У 15.3-36640976-001:2009 р. «Насіння соняшникове смажене. Технічні умови»(введені в дію з 01.10.2009 о.), зокрема пункт 7.2 наведених технічних умов, яким встановлений 6-ти місячний термін придатності для споживання даного Товару при дотриманні умов його зберігання, строк придатності Товару у спірному випадку закінчився 24.09.2010 р., а рівно зі спливом наведеного строку придатності Товару відповідно до ч. 1 ст. 677 ЦК України цей Товар вважається непридатним для використання за призначенням, що повністю виключає можливість його повернення позивачеві.

Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 5.3 Договору Постачальник (позивач) не несе відповідальність за зміну якості Товару внаслідок неналежного зберігання, порушення умов реалізації Товару Покупцем (відповідачем), тоді як докази належного зберігання та реалізації Товару відповідачем або третіми особами протягом п»яти місяців з моменту його поставки за видатковою накладеною № 250306  відповідачем до матеріалів справи не залучені.

Судом також враховано, що не зважаючи на твердження відповідача про невідповідну якість та неналежну упаковку поставленого позивачем Товару (електронний лист від 30.03.2010 р. та поштовий лист від  31.03.2010 р. № 31/03-01, які ніби-то направлені позивачу) відповідач фактично здійснював продаж поставленого позивачем Товару третім особам, що підтверджується матеріалами справи

В той же час, зібрані у справі докази свідчать, що поставлений позивачем відповідачу  Товар - насіння соняшника смажене т.м. «Оіlу»згідно ТУ У 15.3-36640976-001:2009: «Вкусные семки», «Семарики премиум» - код за ДКПП 15.33.23. відповідає вимогам чинного санітарного законодавства України, що підтверджується наявним в матеріалах справи Висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 11.02.2010 р. № 05.03.02-04/7658, та, в свою чергу, не суперечить пункту 5.1 Договору, відповідно до якого якість і комплектність Товару, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, що пред»являються для такої категорії товару і повинна підтверджуватись супроводжуючими документами. При цьому, суд враховує, що відповідачем не доведено суду отримання спірного Товару без документації на підтвердження його якості, а рівно наведене твердження відповідача спростовується фактом підписання відповідачем без зауважень видаткової накладної № 250306.

Крім того, судом з»ясовано, що станом на час приймання спірного Товару відповідно до видаткової накладної № 250306, Закон України від 17.12.2009 р. № 1778-VI «Про внесення змін до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», щодо інформування громадян про наявність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО)»та Закон України від 17.12.2009 р. № 1779-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання інформації про вміст у продукції генетично модифікованих компонентів»набрали чинності.

Відповідно, станом на час приймання спірного Товару згідно видаткової накладної № 250306 частина 1 статті 38 Закону України від 23.12.1997 № 771/97-ВР "Про безпечність та якість харчових продуктів" (в редакції Закону України від 17.12.2009 р. N 1778-VI)  містила вимогу щодо етикетування всіх харчових продуктів з інформацією, зокрема, наявність чи відсутність у харчових продуктах генетично модифікованих організмів (ГМО), що відображається на етикетці харчового продукту написом "з ГМО" чи "без ГМО" відповідно. А рівно, з урахуванням наведеної правової норми, відповідач не був позбавлений права або відмовитись від приймання спірного Товару за відсутності на етикетці інформації про наявність чи відсутність у Товарі ГМО, або звернутися до позивача з відповідною вимогою щодо усунення даного недоліку на етикетці у розумні строки. Проте, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено здійснення ним ані відмови від приймання спірного Товару з огляду на відсутність на етикетці інформації про наявність чи відсутність у Товарі ГМО, ані звернення до позивача з вимогою щодо усунення даного недоліку на етикетці у розумні строки.

Отже, по матеріалам судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що приймання ним спірного Товару було здійснено без дотримання умов Договору та приписів Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою Держарбітражем СРСР при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, а тому відповідачем не доведено суду фактичну поставку йому Товару за видатковою накладною № 250306 неналежної якості та в неналежній упаковці.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку про повне виконання позивачем його обов»язку за Договором (пункти 2.4, 2.5) та поставку відповідачу Товару належної якості згідно видаткової накладної № 250306 на загальну суму 34685,00 грн.

А тому, з урахуванням пунктів 3.1.3, 4.2 Договору, у відповідача виник обов»язок щодо своєчасної та в повної оплати поставленого Товару, зокрема, у спірному випадку не пізніше 26.04.2010 р.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Станом на час розгляду справи по суті строк оплати Товару є таким, що настав, тоді як відповідач зобов‘язання по оплаті спірного Товару виконав лише частково у сумі 5500,00 грн. А тому заборгованість відповідача за спірним Договором становить 29185,00 грн. (основний борг): 34685,00 грн. –5500,00 грн. = 29185,00 грн.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 29185,00 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 835,33 грн. пені за період з 26.04.2010 р. по 30.07.2010 р.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 6.5 Договору встановлено обов»язок Покупця у разі прострочення здійснення платежів за цим Договором (п. 4.2 Договору) сплатити пеню на користь Постачальника (позивача) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованості за кожний день прострочення.

Враховуючи вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України, умови п.п. 4.2, 6.5 Договору та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 835,33 грн. є  обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Позивач також звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу у сумі 5000,00 грн. на підставі Договору № 30/06 від 30.06.2010 р. «Про надання юридичних послуг», укладеного між позивачем (Замовник) та ТОВ «Елемент –08»(Виконавець). Проте дана вимога позивача визнається судом необґрунтованою з огляду на відсутність доказів фактичного здійснення позивачем витрат на  «юридичну допомогу»у розмірі 5000,00 грн. -  відповідні платіжне доручення, квитанція, банківська виписка тощо в матеріалах справи відсутні та на вимогу суду позивачем не надані. З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат на юридичну допомогу повністю.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 300,20 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 202,31 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 626, 655, 662, 673, 677, 687, 688, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 230,232, 265, 268, 269 ГК України, ст. 38 Закону України від 23.12.1997 № 771/97-ВР "Про безпечність та якість харчових продуктів" (в редакції Закону України від 17.12.2009 р. N 1778-VI), п.п. 13, 14, 16 –20, 26, 28 Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, ст. ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 55, 66, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов  задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства "Текрам" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 92 Б, ідентифікаційний код 25190074, рахунок № 26000005047301 в ПАТ «Сведбанк»,  МФО 300164), а у разі відсутності коштів, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Приватного підприємства "САВВ ГРУП" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Гладкова, б. 13, оф. 79, ідентифікаційний код 36640976, рахунок № 26002060366213 в в ПАТ КБ «Приватбанк»,  МФО 305299) 29185,00 грн.  (двадцять дев»ять тисяч сто вісімдесят п»ять гривень 00 коп.) основного боргу, 835,33 грн. (вісімсот тридцять п»ять гривень 33 коп.) пені, 300,20 грн. (триста гривень 20 коп.) державного мита, 202,31 грн. (двісті дві гривні 31 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.   В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

 Суддя                                                                                                 Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 05.11.2010 р.