Постанова

від 17.10.2024 по справі 320/44099/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/44099/23 Головуючий у І інстанції - Панова Г.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» до Київської міської ради, третя особа: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю Київської міської прокуратури, про визнання нечинним нормативно-правового акта, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської міської ради, третя особа: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю Київської міської прокуратури, в якій просило:

- визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»;

- визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»;

- визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»;

- визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» є протиправним та нечинним через порушення процедури його прийняття, оскільки це рішення є регуляторним актом у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Позивач зазначає, що кожний нормативно-правовий акт, що відповідає ознакам регуляторного акта, повинен супроводжуватись аналізом регуляторного впливу норм акта на державу, бізнес та громадськість, оприлюднюватись для одержання зауважень та пропозицій, а в проекті акта повинні бути передбачені індикатори його результативності. Проте, при прийнятті Рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» Відповідачем не було дотримано засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Позивач звертає увагу, що на офіційному сайті Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) опубліковано рішення Київської міської № 486/6537 від 20.12.2018 «Про затвердження плану діяльності Київської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2019 рік» до якого не входив проект Рішення Київської міської ради «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва». Також, до рішення Київської міської ради № 486/6537 від 20.12.2018 «Про затвердження плану діяльності Київської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2019 рік» не вносились зміни щодо підготовки зазначеного проекту, що свідчить про порушення Київською міською радою ст. ст. 5, 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Крім того, Позивачем наголошено, що заінтересовані особи були позбавлені можливості надати свої пропозиції та зауваження до проекту рішення, що свідчить про порушення Київською міською радою ст ст. 6, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в частині обов`язку забезпечити обов`язкове оприлюднення у передбачений Законом спосіб проекту регуляторного акта.

Також, на переконання Позивача, Київською міською радою не було дотримано принципи правової визначеності та передбачуваності законодавства при прийнятті нормативних актів.

Щодо оскарження Позивачем рішень Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, від 13.09.2018 № 1370/5434, від 26.03.2020 № 908/9078, останній зазначає, що з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими скасовано ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому, у разі скасування судом рішення Київської міської ради № 460/8033 відновиться дія попередніх рішень, зокрема, рішення Київської міської ради від 15.11.2016 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», що суперечить чинному законодавству, оскільки грунтується на нормі закону, що втратила чинність.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відповідачем, Третьою особою подано відзиви на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля», в яких вони просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників Сторін, Третьої особи, та за участі інших учасників, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» згідно з Дозволом на виконання будівельних робіт, зареєстрованим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20 листопада 2020 року за № ІУ013201120900, є Замовником будівництва об`єкта «Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)».

Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) було визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Також положеннями ч. 1 ст. 40 Закону № 3038-VI) було передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 40 Закону № 3038-VI рішенням Київської міської ради «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» від 15 листопада 2016 року № 411/1415, затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 внесено зміни в пункт 2 рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», викладено його в такій редакції:

« 2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) розробити та запровадити спеціалізований програмний комплекс для розрахунку розміру пайової участі та подання документів через засоби телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису (далі - програмний комплекс) до 31 грудня 2017 року.».

Внесено зміни в рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», доповнено його новими пунктами 9 та 10 такого змісту:

« 9. Встановити, що на період з моменту оприлюднення цього рішення по 31.12.2018 в пунктах 6.4 та 6.5 Порядку в формулі розрахунку розміру пайової участі застосовувати понижуючий коефіцієнт 0,50 як для житлових, так і для нежитлових площ.

Встановити, що на період з 01.01.2019 по 31.12.2019 в пунктах 6.4 та 6.5 Порядку в формулі розрахунку розміру пайової участі застосовувати понижуючий коефіцієнт 0,80 для нежитлових площ за умови, що об`єкт будівництва розташований на земельній ділянці, яка належить замовнику на праві власності.

10. Зазначені понижуючі коефіцієнти застосовуються за умови сплати нарахованої за пільговою ставкою пайової участі у відповідному році.».

17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX (далі - Закон № 132-IX).

Підпунктом 3 пункту 13 розділу І Закону № 132-IX, який набув чинності у вказаній частині з 01 січня 2020 року, ст. 40 було виключено із Закону № 3038-VI.

Також, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX було визначено, що Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

- об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

- будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

- будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

- індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

- об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

- об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

- об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

- об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

- об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

- об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

- об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

- об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

- об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації».

З метою приведення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, у відповідність до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» Київською міською радою прийнято рішення «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» від 19 грудня 2019 року № 460/8033, яким внесено зміни до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, виклавши його в новій редакції.

Рішенням Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» Київська міська рада вирішила внести зміни до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», а саме пункт 2 викласти в новій редакції такого змісту: « 2. Це рішення набирає чинності з 01 січня 2020 року. Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.».

Вважаючи рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, від 26 березня 2020 року № 908/9078, від 15 листопада 2016 року № 411/415 та від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 протиправними з підстав порушення процедури їх прийняття, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 не є регуляторним актом, у зв`язку з чим вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-IV) не поширюються на спірні правовідносини.

Суд першої інстанції також дійшов до висновку, що правом на оскарження рішень Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078, від 15 листопада 2016 року № 411/415 та від 13 вересня 2018 року № 1370/5434, які є нормативно-правовими актами, наділені особи, зазначені у ч. 2 ст. 264 КАС України, проте Позивач не довів, що він належить до осіб, щодо яких було застосовано або буде застосовано відповідні рішення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскаржувані вищезазначені рішення Київської міської ради є нормативно-правовими актами, що не є спірним та Сторонами, Третьою особою та іншими учасниками справи не заперечується.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно з Дозволом на виконання будівельних робіт, зареєстрованим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20 листопада 2020 року за № ІУ013201120900, Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» є Замовником будівництва об`єкта «Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)».

Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надіслано на адресу Позивача вимогу щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі в розвитку інфраструктури міста Києва від 13 лютого 2023 року № 050/08-566.

В подальшому, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» про стягнення пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у господарській справі та здійснюючи розрахунок розміру пайової участі, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посилався на норми Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033.

Особливості набрання чинності та застосування Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 були визначені також рішенням Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078, а саме: рішенням від 26 березня 2020 року № 908/9078 із п. 2 рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033 виключено положення про те, що це рішення діє в частині, що не суперечить п. 13 розділу І та п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, внаслідок чого Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва був застосований до Позивача у тому числі в частині, яка виходить за межі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Зокрема, до Позивача було застосовано методику розрахунку розміру пайової участі, закріплену в п. 6.4.2 Порядку, затвердженому рішенням від 19 грудня 2019 року № 460/8033, де зазначено, що опосередкована вартість спорудження 1 кв. м житлових будинків для м. Києва застосовується в тому розмірі, що діє на дату здійснення розрахунку.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6226/23 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» коштів у сумі 19650070,49 грн.

Надалі, Позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з підстав зміни розміру нормативу з 09 березня 2023 року на 23679 грн за 1 кв. м, на підставі чого розмір пайової участі склав 20424652,95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2024 року у справі № 910/6226/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2024 року, позов задоволено повністю та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у сумі 20424652,95 грн та судовий збір у сумі 245095,83 грн.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 були застосовані до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля», у зв`язку з чим Позивач належить до осіб, які мають право оскаржити такі рішення в судовому порядку.

Підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» став висновок суду першої інстанції про те, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 не є регуляторним актом, у зв`язку з чим Відповідач при його розробленні, розгляді та прийнятті не повинен був дотримуватись вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване рішення за своєю сутністю, юридичною природою і предметом регулювання є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування, проте однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний вплив на урегульовані ним правовідносини.

На переконання суду першої інстанції, оскаржуване рішення, як це випливає з його змісту, виконує функцію наповнення місцевого бюджету і не змінює порядок адміністрування внеску пайової участі, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, визначає елементи сплати внеску.

Крім того, Відповідачем у додаткових поясненнях було зазначено, що наведені вище оскаржувані рішення Київської міської ради не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, а також не встановлюють, змінюють чи скасовують норми права спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а саме відносини щодо сплати коштів пайової участі у створення і розвиток інженернотранспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, а також адміністративних відносин.

Як на підставу зазначеного, суд першої інстанції та Відповідач в додаткових поясненнях, послалися на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом».

Колегія суддів при вирішенні справи вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що предмет оскарження у даній адміністративній справі № 320/44099/23 за правовою природою та предметом правового регулювання не є тотожним до рішення органу місцевого самоврядування, яке було предметом оскарження у справі № 0940/2301/18, що розглядалася Верховним Судом.

У межах справи № 0940/2301/18 Позивач оскаржував рішення місцевої ради від 26 червня 2018 року № 3-24/2018 «Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради».

Під час розгляду справи № 0940/2301/18 Верховний Суд виходив з того, що (пункти 66, 70, 79, 80, 81):

- у будь-якому разі, незалежно від виконання відповідною радою свого обов`язку щодо прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, правовідносини стосовно їх справляння та порядку адміністрування не залишаються неврегульованими і регламентуються відповідними положеннями Податкового кодексу України, які можуть бути змінені лише шляхом внесення законодавцем змін до «тіла» цього Кодексу й застосовуються безпосередньо та без здійснення аналізу їх регуляторного впливу;

- сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.

- Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковим кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає;

- податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;

- рішення прийнято з метою упорядкування податкових відносин і виконує функцію наповнення місцевого бюджету, а тому не врегульовує жодних господарсько-виробничих, організаційно-господарських та/або внутрішньогосподарських відносин за участю позивача у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а отже господарських відносин загалом.

Разом з тим, на переконання колегії суддів «пайова участь у розвитку інфраструктури міста» не належить до місцевих податків та зборів, а правові відносини щодо нарахування і сплати такого внеску не регулюються Податковим кодексом України.

На відміну від місцевих податків та зборів, сплата «пайової участі у розвитку інфраструктури міста» не є конституційним обов`язком кожного та поширюється на чітко визначене коло осіб - замовників будівництва, які будують у межах міста Києва об`єкти, перелік яких окреслено в п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX (далі - Закон № 132-IX) не містить приписів, які б встановлювали, що правовідносини стосовно справляння та порядку адміністрування «пайової участі у розвитку інфраструктури міста» можуть бути змінені лише шляхом внесення законодавцем змін до «тіла» цього Закону. Разом з тим, ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) у редакції, яка залишалася чинною на момент прийняття спірного рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033, прямо передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Отже, постанова Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18 містить правову позицію про застосування положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-IV) у податкових, тобто в інших правовідносинах, які не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами даної адміністративної справи.

Крім того, Відповідач в письмових поясненнях посилається на правові висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 640/19447/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Концепт Груп Позняки» до Київської міської ради, Третя особа - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та нечинним Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033, у частині положень: Розділу І: «та оформлення договорів пайової участі»; пункту 3.4 «та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь»; абзацу 3 пункту 4.1; пункту 4.3; Розділу V; пункту 6.1; пункту 6.5; пункту 6.7; пункту 7.1; Розділу VIII.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Концепт Груп Позняки» були обґрунтовані тим, що, на переконання Товариства, окремі положення вказаного Порядку прийняті всупереч розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Разом з тим, питання стосовно дотримання процедури прийняття Київською міською радою рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033 як регуляторного акту Товариством у рамках справи № 640/19447/20 не заявлялося в якості підстави позову та, відповідно судами не перевірялося.

Отже, вказана постанова Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 640/19447/20 не містить жодного аналізу оскаржуваного рішення на предмет його приналежності до регуляторного акта та нерозповсюдження на нього норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», тобто правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами у цій адміністративній справі.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Концепт Груп Позняки» про визнання протиправним та нечинним Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 було відмовлено, судові рішення у справі № 640/19447/20 згідно з п. 6 ч. 1 ст. 238 КАС України не є перешкодою для розгляду та вирішення по суті заявлених позовних вимог адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля».

Також, Відповідачем в додаткових поясненнях наголошено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6226/23 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» коштів у сумі 20424652,95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2024 року у справі № 910/6226/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2024 року, позов задоволено повністю та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у сумі 20424652,95 грн.

Північний апеляційний господарський суд у вищезазначеному рішення вказав, зокрема що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 23 травня 2024 року у справі № 915/149/23, від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22, від 16 липня 2024 року у справі № 640/19447/20, від 28 серпня 2024 року у справі № 910/7707/19, наведено правовий висновок, що обов`язок щодо сплати коштів пайової участі у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту з 01.01.2020 встановлений розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ.

Проте, у вищевикладених постановах Верховного Суду, та у справі № 910/6226/23 міститься правова позиція щодо стягнення пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, а не про застосування положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-IV).

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги вищевикладені правові позиції Верховного Суду, оскільки їх прийнято в інших правовідносинах, які не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами даної адміністративної справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон № 1160-IV. Відповідно до визначення понять, які викладені в ст. 1 Закону № 1160-IV:

- регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики.

За правилами ст. 8 Закону 1160-IV розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуляторного впливу повинен, зокрема:

- визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв`язати шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінити важливість цієї проблеми;

- обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання;

- обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою діючих регуляторних актів, та розглянути можливість внесення змін до них;

- описати механізми і заходи, які забезпечать розв`язання визначеної проблеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта.

Колегія суддів аналізуючи вказані норми Закону наголошує на тому, що форма викладення нормативно-правового акту - шляхом прийняття нового чи внесення змін до раніше прийнятого акту, не належить до ознак, що впливають на віднесення такого акту до регуляторних актів.

Визначальним для вирішення питання щодо необхідності дотримання процедури, встановленої Законом № 1160-IV, є відповідність акту вимогам, що визначені у ст. 1 вказаного Закону.

На підставі системного аналізу зазначених положень Закону № 1160-IV колегія суддів приходить до висновку, що потреба у прийнятті регуляторного акту виникає у випадку, якщо врегулювання господарських та/або адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання не забезпечене діючими регуляторними актами і не може здійснюватися за ринковими механізмами. Відповідно, регуляторний акт містить в собі опис механізмів і заходів, які забезпечують врегулювання господарських та/або адміністративних відносин між відповідними суб`єктами, тобто встановлює правила поведінки між ними.

Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 640/13838/19 зазначено, що з аналізу статті 1 Закон № 1160-IV слідує, що регуляторним актом є нормативно-правовий акт, або прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ при відповідності його встановленим вимогам, основними ознаками якого є: встановлення, зміна чи скасування норм права, які регулюють господарські відносини; неодноразове застосування щодо невизначеного кола осіб; спрямування на правове регулювання господарських відносин.

Єдиним нормативно-правовим актом, яким визначені практичні аспекти взаємодії замовників будівництва з уповноваженими органами Київської міської ради, безпосередній механізм залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників (в цій справі - Позивача) у розвитку інфраструктури у місті Києві є Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (із змінами, в його новій редакції) (далі - Порядок), що затверджений рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033.

Так, вказаний Порядок дає визнання основних понять, що вживаються в п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX («замовник», «будівництво» тощо), визначає орган, який здійснює залучення коштів пайової участь від імені Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, окреслює обсяг прав і обов`язків такого органу під час розгляду звернень замовників будівництва, встановлює механізм взаємодії між ними, зокрема й запроваджує вимогу щодо укладення договору про пайову участь, наявність якого на законодавчому рівні не вимагається з 01 січня 2020 року, передбачає підстави для його розірвання.

Крім того, Порядок, що затверджений рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, визначає методику проведення розрахунку розміру пайової участі для об`єктів різних типів та встановлює обов`язок і спосіб підтвердження належного виконання договору про пайову участь.

Додатково такий Порядок встановлює для відповідного органу Київської міської ради обов`язок, порядок і строки ведення обліку та звітності щодо нарахування і сплати пайової участі.

При цьому, Порядок, затверджений рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, встановлює санкції, які настають для замовника у разі порушення строків сплати коштів пайової участі, а також підстави та порядок коригування суми пайової участі на індекс інфляції, що не передбачено п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Отже, положення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва встановлюють норми права, спрямовані на регулювання як господарських, так і адміністративних відносин між регуляторними органами та суб`єктами господарювання, які є замовниками будівництва. При цьому, коло осіб, стосовно яких застосовується цей Порядок, не є обмеженим та стосується усіх замовників будівництва, які відповідають умов, що визначені в п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Відповідач зобов`язаний був дотримуватися відповідної процедури, у тому числі при прийнятті рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033, яким Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва викладено у новій редакції та, відповідно, встановлено норми права, які, спрямовані на регулювання господарських та адміністративних відносин замовників будівництва з уповноваженими органами Київської міської ради починаючи з 01 січня 2020 року і розраховані на неодноразове застосування, а також при прийнятті рішення від 26 березня 2020 року № 908/9078, яким скасовано норму, що обмежувала застосування зазначеного Порядку та встановлювала, що він діє в частині, що не суперечить п. 13 розділу І та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів звертає увагу, що визначальною умовою для віднесення рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 до регуляторних актів є те, що вони створюють регуляторний вплив на відповідні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказаний Порядок є регуляторним актом і виходячи з його правової природи, при прийнятті такого нормативно-правового акту Київська міська рада зобов`язана була дотримуватися процедури, встановленої Законом № 1160-IV.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1160-IV одними з принципів державної регуляторної політики є:

1) передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

2) прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1160-IV забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизацію регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

Вимоги до планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів визначені у ст. 7 Закону № 1160-IV, згідно з якою регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Частинами 1, 2 ст. 8 Закону № 1160-IV передбачено, що стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-6 Закону № 1160-IV кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Згідно зі ст. 36 Закону № 1160-IV регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Разом з тим, Відповідач не заперечує, що при прийнятті рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033, яким викладено в новій редакції Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва та рішення від 26 березня 2020 року № 908/9078, яким визначені особливості набрання чинності та застосування такого Порядку, ним не були виконані вимоги Закону № 1160-IV щодо планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, підготовки аналізу регуляторного впливу, а також оприлюднення проекту регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу.

Отже, рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 прийняті з грубим порушенням процедури підготовки регуляторного акта до його прийняття регуляторним органом, встановленої Законом № 1160-IV. Вказане має наслідком порушення принципу прозорості та врахування думки суб`єктів, на яких розповсюджується дія регуляторного акта.

Наведені порушення, допущені Відповідачем під час прийняття рішень 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078, є достатньою підставою для визнання їх протиправними та нечинними.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року) (п.87).

Отже, застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним, а визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення міської ради унеможливлює його застосування саме з моменту його прийняття.

Аналогічна правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19.

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини даної адміністративної справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними і нечинними рішень від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078, які стосуються прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, оскільки Київською міською радою порушено процедуру їх прийняття як регуляторних актів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/415 та від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 не можуть бути визнані протиправними та нечинними з підстав, викладених Приватним акціонерним товариством «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» в позовній заяві.

Як вже було зазначено, відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно з ч. 3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Колегією суддів встановлено, що з метою приведення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у відповідність до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX Київською міською радою прийнято рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033, яке набрало чинності з 01 січня 2020 року та яким відповідний Порядок викладено в новій редакції.

Отже, Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у редакціях, затверджених рішеннями Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/415 та від 13 вересня 2018 року № 1370/5434, не міг бути застосований до Позивача, який став замовником будівництва і, відповідно, набув статусу учасника правовідносин щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва лише у 2020 році.

Відповідно до змісту п.п. 4, 5 ч. 1, ч. 5 ст. 61 Закону України «Про правотворчу діяльність», визнання протиправними та нечинними рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 не відновлює дію рішень від 15 листопада 2016 року № 411/415 та від 13 вересня 2018 року, що були прийняті на виконання та з урахуванням положень ст. 40 Закону № 3038-VI, яку з 01 січня 2020 року виключено на підставі пп. 3 п. 13 розділу І Закону № 132-IX.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» про визнання протиправними та нечинними рішень від 15 листопада 2016 року № 411/415 та від 13 вересня 2018 року № 1370/5434, оскільки затверджені такими рішеннями редакції Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва втратили чинність з набранням чинності рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 з урахуванням рішення від 26 березня 2020 року № 908/9078 та не були і не могли бути застосовані до Позивача у зв`язку з набуттям ним статусу Замовника будівництва лише у 2020 року згідно з Дозволом на виконання будівельних робіт, зареєстрованим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20 листопада 2020 року за № ІУ013201120900.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням всіх обставин даної адміністративної справи колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову частково шляхом визнання протиправними та нечинними рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи по суті, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов Позивача задовольнити частково.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В матеріалах справи наявна платіжна інструкція від 27 листопада 2023 року № 1028 (т. 1, а.с. 63), яка підтверджує оплату Позивачем судового збору в розмірі 10 736,00 грн за подання адміністративного позову.

Також, а матеріалах справи наявна платіжна інструкція від 14 червня 2024 року № 1178 (т. 3, а.с. 135), яка підтверджує оплату Позивачем судового збору в розмірі 18 168,00 грн за подання апеляційної скарги.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та нечинними рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078, згідно з вимогами ч. 6 ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача в сумі 14 452,00 грн (10 736,00 грн + 18 168,00 грн) / 2 (задоволені судом апеляційної інстанції дві з чотирьох позовні вимоги)).

Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 7, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».

Визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».

В іншій частині адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» (03164, м. Київ, пров. Приладний, буд. 10; код ЄДРПОУ 00159506) судові витрати зі сплати судового збору в судах першої та апеляційної в загальній сумі 14 452 (чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Л.О. Костюк

Повний текст складено 22.10.2024 року.